Етапи розвитку економічної теорії як науки. Знань про сутність економічних процесів І явищ почала складатися лише в XVIXVII ст., коли ринкове господарство почало набувати загального характеру
 Скачать 72.6 Kb.
|
|
Економічна система - це сукупність взаємопов'язаних і відповідним чином упорядкованих елементів економіки, що утворюють певну цілісність, економічну структуру суспільства, яка має загальну мету. Цілі економічної системи: з ясувати що виробляти, як виробляти і для кого. Економічна система складається з трьох основних ланок: Продуктивні сили - це сукупність засобів виробництва, працівників з їхніми фізичними і розумовими здібностями, науки, технологій, інформації, методів організації та управління виробництвом, що забезпечують створення матеріальних і духовних благ, необхідних для задоволення потреб людей. Продуктивні сили становлять матеріально-речовий зміст економічної системи, є найважливішим показником і критерієм досягнутого нею рівня науково-технічного прогресу і продуктивності суспільної праці. Економічні відносини - це відносини між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних та нематеріальних благ. Механізм господарювання. Система економічних відносин складається з: техніко-економічних, організаційно-економічних, соціально-економічних відносин. Техніко-економінні відносини - це відносини між людьми з приводу створення та використання ними знарядь та предметів праці у процесі виробництва, за допомогою яких вони впливають на сили природи і виробляють необхідні життєві блага. Організаційно-економічні відносини - це відносини між людьми з приводу застосування способів і методів організації та управління суспільним виробництвом: відносини обміну діяльністю між людьми, спеціалізація праці, кооперування, концентрація та комбінування виробництва. Соціально-економічні відносини - насамперед це відносини власності в економічному значенні цього поняття. соціально-економічні відносини, основою яких є певна форма власності, займають визначальне місце у структурі економічних відносин та в економічній системі взагалі, виконуючи в ній системотвірну функцію. Типи економічних систем:
На основі цих ознак розрізняють такі типи економічних систем: Традиційна економічна система панувала в минулому, і зараз деякі її риси властиві слаборозвинутим країнам. Вона характеризується багатоукладністю економіки, збереженням натурально-общинних форм господарювання, відсталою технікою, широким застосуванням ручної праці, нерозвиненою інфраструктурою, найпростішими формами організації праці і виробництва, бідністю населення. На соціально-економічні процеси значний вплив справляють освячені століттями традиції та звичаї, релігійні та культові цінності, кастовий і соціальний поділ населення. Ринкова економічна система (економіка капіталізму вільної конкуренції) характеризується пануванням приватної власності на економічні ресурси, передбачає функціонування великої кількості діючих виробників і покупців товарів, свободу вибору підприємницької діяльності, особисту свободу всіх економічних суб'єктів, однаковий доступ їх до ресурсів, науково-технічних досягнень, інформації. Втручання держави в економічні процеси мінімальне і виважене. Роль держави обмежується лише захистом приватної власності та встановленням сприятливого правового поля для вільного функціонування ринку. Командно-адміністративна система - це неринкова економіка, яка базується на пануванні державної власності, одер-жавленні та монополізації народного господарства, жорсткому, централізованому директивному плануванні виробництва і розподілі ресурсів, відсутності реальних товарно-грошових відносин, конкуренції і вільного ціноутворення. їй притаманні висока затратність виробництва, несприйнятливість до НТП, Змішана економічна система є адекватною формою функціонування сучасних розвинутих країн світу і характеризується такими рисами:
10) Власність, її сутність, форми та місце в екон сист. Власність – це сукупність відносин між суб’єктами господ з приводу привласнення засобів виробн. та його результатів. Привласнення – процес, що виникає у результаті поєднання об’єкта і суб’єкта привласнення, тобто це конкретний спосіб оволодіння річчю. Відчуження – це позбавлення суб’єкта права на володіння, користування і розпорядж тим чи іншим об’єктом власності. Відносини власності реалізуються через суб’єкти і об’єкти власності. Об”єкти власн – це все те, що можна привласнити чи відчужити. Субєкти власн – це носії відносин власності (окрема особа, юр особа, держава тощо) Існують два підходи до класифікації форм власності: вертикально-історичний і горизонтально-структурний. Вертик.-істор. підхід визначає історичні форми власності. Первіснообщинна. Для неї характерні однакові права всіх членів общини на панівний об’єкт власності – землю, а також на засоби праці і результати виробництва. Рабовласницька. Характ абсолютною концентрацією прав власності рабовласника на засоби виробн., результати праці і працівника (раба). Феодальна. Передб абсолютні права власності феодала на землю й обмежені права на працівника (селянина-кріпака). Капіталістична. Характ концентрацією прав власн підприємця на засоби та результати праці і відсутністю власності на найманого працівника, який має особисту свободу. Горизонтально – структурний підхід. За цим підходом існ два типи власності: приватна і суспільна. Приватна власність – це такий тип власності, коли виключне право на володіння, користув і розпорядж об’єктом власності та отримання фоходу належить приватній (фіз.. чи юр.) особі. Індивідуально-трудова власність (одноосібна, індивідуальна) З найманою працею (індивідуальна із застосуванням найманої праці, партнерська, корпоративна) Суспільна власність означ спільне привласн засобів виробн. і його результатів. Сусп власність існує у двох формах: державній і колективній. Державна власність – це така система відносин, за якої абсолютні права на управління і розпорядж власністю здійсн органи державної влади. Держ власн поділ на муніципальну і загальнодержавну. 11. Трансформація форм власності в Україні. Роздержавлення та приватизація. Реформування командно-адміністративної системи передбачає формування різноманітних форм власності. Мета роздержавлення та приватизації:
Роздержавлення – це перехід від держ форми власності в будь-яку іншу. Способи роздержавлення:
Приватизація – перехід від держ форми власності у приватну. Об*єкти привласнення:
Суб*єкти привласнення:
Способи приватизації:
Суспільне виробництво— сукупна організована діяльність людей із перетворення речовин і сил природи з метою створення матеріальних і нематеріальних благ, необхідних для їх існування та розвитку. Основні риси виробництва: завжди є сусп. виробн..; має безперервний характер розвитку, постійно повторюється; у процесі виробн. виник економ відносини між людьми. Суспільне виробництво поділ. На дві великі сфери: матеріальне і нематеріальне виробн.. Матеріальне виробн.- сукупн галузей і сфер, які виробляють матеріально-речові блага і надають матеріальні послуги. Сюди належать: промисловість, сільське та лісове госп, будівництво, комунальне господарство, транспорт, зв'язок, торгівля. Нематеріальне виробн.- сукупн галузей і сфер, які виробляють нематеріальні блага і послуги, що задов. духовні й соціальні потреби людей. Сюди належать: охорона здоровя, освіта, культура, мистецтво, спорт, туризм, духовне виробництво( праця художника, скульптора, письменника, фотографа). Між сферами матеріального і нематеріального виробн. існує зв'язок. Матеріальне виробн. створ матеріально-технічну базу для функціонування і відтворення як самого себе, так і сфери нематеріального виробництва. Нематеріальне виробн. задов. потреби людей в освіті, лікуванні, спорті, туризмі, забезпечуючи умови для норм відтворення усіх працівників, в тому числі і сфери матеріального виробн..
Економічні ресурси – сукупність ресурсів, які використовуються в господарській діяльності для виробництва, обміну, розподілу та споживання матеріальних і духовних благ, задоволення зростаючих потреб населення. Економічні ресурси поділяють на природні (сировинні, геофізичні), трудові, капітальні (основні фонди), оборотні засоби (матеріали), фінансові або інвестиційні, інформаційні. Для будь-якої економіки типовим є дефіцит виробничих ресурсів Абсолютна обмеженість ресурсів означає, що ресурси обмежені самою природою. Відносна обмеженість ресурсів – означає, що ресурси обмежені відносно масштабів зростання потреб, яка випереджає можливості виробництва щодо їх задоволення. Ефективне використання ресурсів у межах країни передбачає їх повну зайнятість, що, в свою чергу, забезпечує потенційний обсяг виробництва. Якщо у виробництві задіяні всі наявні суспільні ресурси, то економіка перебуває на межі виробничих можливостей. Межа виробничих можливостей – вказує рівень виробництва при даній кількості ресурсу.  Крива́ виробни́чих можли́востей — залежність, що графічно ілюструє можливості одночасного виробництва двох продуктів з урахуванням обмеженості ресурсів, що витрачаються на виробництво цих продуктів. Крива будується в системі координат, кожна з яких відображає обсяг виробництва одного з продуктів. Вона обмежує область виробничих можливостей, так що будь-яка крапка на кривій показує гранично можливе по ресурсних обмеженнях поєднання обсягів виробництва двох продуктів.
Фактори виробництва - це всі необхідні елементи, які використовуються для виробництва матеріальних і духовних благ. В економічній науці поряд з поняттям "фактори виробництва"використовується і така категорія як"ресурси виробництва".Вони становлять сукупність природних, капітальних і людських сил, які потенційно можуть бути використані в процесі виробництва. Фактори виробництва, на відміну від ресурсів, це вже реально використані в процесі виробництва ресурси. Інакше кажучи, фактори виробництва - це "працюючі ресурси". Сучасна вітчизняна і світова економічна наука до складу факторів виробництва відносить: працю, капітал, землю, підприємницькі здібності, науку, інформацію, екологію Працяяк фактор виробництва є фізичною та інтелектуальною діяльністю людини, спрямованою на виробництво економічних благ і надання послуг. Людський капітал- сформований у результаті інвестицій і накопичений людиною певний запас знань, навичок, здібностей, мотивацій і стан здоров'я, які доцільно й ефективно використовуються в тій чи іншій сфері суспільного виробництва. Капітал- це економічний ресурс, що визначається як сукупність усіх технічних, матеріальних і грошових засобів, використовуваних для виробництва товарів та послуг. Земляяк фактор виробництва включає в себе саму землю, а також лісові й водні ресурси, родовища корисних копалин та інші природні багатства, що використовуються у виробничому процесі. Наука- це специфічна форма людської діяльності, спрямована на отримання та систематизацію нових знаньпро природу, суспільство і мислення. Інформаціяв сучасних умовах є найважливішим фактором суспільного виробництва, який можна визначити як систему збирання, обробки та систематизації різноманітних знань людини з метою використання їх у різних сферах життєдіяльності й насамперед в економічній сфері.
Ефективність виробництва - категорія, яка характеризує віддачу, результативність виробництва. Вона свідчить не лише про приріст обсягів виробництва, а й про те, якою ціною, якими витратами ресурсів досягається цей приріст, тобто свідчить про якість економічного зростання. Для визначення ефективного використання кожного фактора виробництва окремо, застосовується система конкретних показників: продуктивність праці; трудомісткість; фондовіддача; фондомісткість; матеріале-віддача; матеріаломісткість; капіталомісткість; еколого-ефективність Продуктивність праці на мікрорівні визнач як відношення обсягу виробленої продукції до кількості робітників; на макрорівні – як відношення національного доходу до середньої чисельності працівників. Трудомісткість – це показник, який відображає кількість затраченої живої праці на виробництво одиниці продукції. Фондовіддача – це показник, який характеризує ефективність використання засобів праці, тобто кількість продукції, виробленої з одиниці основних фондів. Фондомісткість показує вартість витрат виробничих фондів на одиницю виробленої продукції. Матеріаловіддача характеризує ефективність використаних предметів праці. Матеріаломісткість є зворотним показником матеріаловіддачі, який характеризує вартість витрат матеріальних ресурсів на одиницю виробленої продукції. Соціальна ефективність суспільного виробництва показує, наскільки його розвиток відповідає вирішенню своєї головної, кінцевої мети - служити споживачу, задовольняти особисті потреби кожної людини Показники соціальної ефективності виробництва:
У розвинутих країнах існує і такий показник, як якість життя населення, сформований на основі так званих індексів розвитку людини (ІРЛ), який характеризують:
Між економічною та соціальною ефективністю виробництва існує тісний взаємозв'язок. Економічна ефективність є матеріальною основою вирішення соціальних проблем. У свою чергу, соціальний розвиток суспільства (зростання добробуту народу, його освітнього й культурного рівня, свідомого ставлення робітників до праці та ін.) суттєво впливає на підвищення ефективності суспільного .
Натуральне господарство - такий тип організації виробництва, при якому люди виробляють продукти для задоволення своїх власних потреб, тобто продукти праці не набувають товарної форми і призначені для особистого та внутрішнього господарського споживання безпосередніми виробниками:
Поступово на зміну натуральному господарству прийшло товарне виробництво як розвинутіша і ефективніша форма організації суспільного виробництва. Товарне виробництво - це така форма організації суспільного господарства, за якої продукти виробляються не для споживання їх виробниками, а спеціально для обміну, для продажу на ринку:
Дві обов'язкові передумови необхідні для виникнення і функціонування товарного виробництва - наявність суспільного поділу праці та економічного відокремлення виробників. І якщо суспільний поділ праці створює об'єктивні умови для обміну взагалі, то економічна відокремленість виробників потребує обміну товарів як еквівалентів. Просте товарне виробництво- це дрібне виробництво індивідуальних самостійних ремісників і селян, що працюють на ринок. Воно було притаманне докапіталістичним суспільствам Розвинута форма товарного виробництва- це вищий і ефективніший ступінь товарної організації господарства, заснований на великій приватній власності, найманій праці й машинній індустрії. Притаманна капіталістичному суспільству. Товарне виробництво є основою виникнення і розвитку ринкової економіки"- одна з вершин суспільної цивілізації, геніальний винахід людства, що не має альтернативи в оглядній історичній перспективі. Тому економіка, яка відкидала необхідність розвитку товарного виробництва, ринкових відносин, відкидала і досягнення світової цивілізації, чим прирікала себе на саморуйнування, як це трапилося з командно-адміністративною економікою в колишніх соціалістичних країнах.
В умовах товарного виробництва економічне благо набуває форми товару. Товар – це економічне благо, що задовольняє певну потребу людини і використовується для обміну. Найважливішими характеристиками товару є споживча, мінова вартість і вартість. Споживча вартість – це здатність товару задовольняти будь-яку потребу людини. Вартість товару – це уречевлена в товарі суспільна праця виробника. Вартість проявляється за допомогою зовнішньої форми її відбиття – мінової вартості. Мінова вартість є певним кількісним співвідношенням, де споживчі вартості одного роду обмінюються на споживчі вартості іншого роду. Така концепція товару і його властивостей в економічній науці відома як теорія трудової вартості. Зокрема введені в науковий обіг такі поняття, як "корисність", "цінність" та "рідкість" товару. Корисність у неокласиків, на відміну від споживчої вартості, поняття чисто суб'єктивне, індивідуальне для кожної конкретної людини, показує ступінь задоволення або приємності, які отримує конкретна людина від споживання того чи іншого товару або послуги. Цінність люди, купуючи ті чи інші товари, тим самим ніби оцінюють ступінь їхньої корисності конкретно для себе. Цінність має лише те, що є цінним в очах покупця, чиї суб'єктивні оцінки і е основою для визначення виробленого блага як вартості. Рідкість - характеристика економічних благ, що відображає обмеженість ресурсів для задоволення безмежних потреб суспільства. Більшу цінність мають ті блага, що обмежені, рідкісні порівняно з потребами в них.
|