Шпора. 1 1 Поняття міжнародного права як особливої системи права Поняття міжнародного права як особливої системи права
 Скачать 1.64 Mb.
|
|
Заходи зміцнення довіри Заходи зміцнення довіри- порівняно новий елемент системи безпеки. Його завдання - попередження погіршення відносин в результаті взаємного нерозуміння, створення упевненості у відсутності загрози безпеці. Першими міжнародно-правовими актами у наш час з даного питання можна вважати Угоду між СРСР і США про заходи по зменшенню небезпеки виникнення ядерної війни (1971 р.) і про запобігання ядерній війні (1973 р.). Сторони зобов'язалися запобігати виникненню ситуацій, здатних викликати небезпечне загострення їх відносин. У разі появи ризику виникнення де-небудь ядерного конфлікту сторони негайно приступають до взаємних консультацій. Само поняття "Заходи зміцнення довіри" було введене в обіг Заключним актом НБСЄ 1975 р. Він передбачив повідомлення про військову діяльність, спостереження за нею. Докладні положення з цього питання містить Документ Стокгольмської конференції НБСЄ 1986 р. Вони стосуються завчасного повідомлення про військову діяльність, що проводиться на певному рівні (учення, маневри), запрошення спостерігачів на такі види діяльності, обміну щорічними планами цієї діяльності. Питання про заходи зміцнення довіри обговорювалося і на наступних зустрічах ОБСЄ. Заходи довіри розроблялися і Генеральною Асамблеєю ООН. Заключний документ першої спеціальної сесії по роззброєнню 1978 р. підкреслив зв'язок роззброєння з довірою: для сприяння процесу роззброєння необхідно укріплювати довіру між державами. Довіра сприяє роззброєнню, а роззброєння підвищує довіру. Надалі Генеральна Асамблея прийняла ряд резолюцій про заходи довіри. З сказаного видно, що міжнародне співтовариство докладає значні зусилля для стимулювання процесу роззброєння як найважливішої гарантії безпеки. Створена значна кількість як загальних принципів, так і конкретних норм. Важливу роль відіграють численні резолюції міжнародних органів і організацій. Особливо показова діяльність ОБСЄ в даній сфері. Створений багатоплановий механізм переговорів, досягнуто міжнародно-правове і політичне врегулювання цілого ряду складних проблем, таких як створення глобальної системи безпеки, заборона випробувань ядерної зброї і її нерозповсюдження, демілітаризація космосу, заборона найбільш небезпечних видів зброї, розпочато скорочення звичайних озброєнь тощо. Все це незаперечні свідоцтва наростаючій ефективності права міжнародної безпеки. 14.7. 14.6. Операції з підтримання миру 14.6. Операції з підтримання миру Важливим інструментом підтримання миру стають миротворчі операції ООН. Їх діяльність регулюється прийнятою на основі Статуту ООН серією резолюцій Генеральної Асамблеї, яка регулярно розглядає питання про миротворчі операції. Необхідність такого роду регулювання визначається двома моментами. По-перше, миротворчі операції отримали значне поширення. По-друге, вони прямо не передбачені Статутом ООН, а витікають з його загальних цілей і принципів. Як ми знаємо, Рада Безпеки має право застосовувати збройні сили для здійснення своїх рішень про усунення загрози миру або будь-якого його порушення. Мова йде про військовий примус. Він може мати місце в формі участі в битвах, в силовому розділенні воюючих сторін тощо. Відповідним положенням Статуту ООН належить важлива превентивна роль. Проте на практиці вони не застосовувалися. Юридично до них не можна віднести підтримані ООН операції США і їх союзників проти Іраку (1990 - 1991 рр.). Миротворчіть означає операції збройних сил без застосування зброї, за винятком випадків самооборони, здійснювані з відома основних воюючих сторін і призначені для спостереження за дотриманням угоди про перемир'я. Мета - підтримка дипломатичних зусиль для досягнення політичного врегулювання спору. Миротворчі сили ООН характеризуються наступними рисами:
Миротворчі сили вперше були застосовані в 1948 р. За рішенням Ради Безпеки на різні ділянки кордону Ізраїльської держави були направлені групи спостерігачів для контролю за перемир'ям, відповідно до рішення Ради Безпеки. Ці групи в кількості 217 військових спостерігачів діють і понині. У 1964 р. після виникнення військового конфлікту між грецькою і турецькою громадами Кіпру Рада Безпеки приймає рішення про направлення на острів миротворчих сил ООН з мандатом припинити військові дії і відновити порядок. Вони до цих пір виконують свою місію на основі того, що регулярно приймаються ухвалюються відповідні резолюції Радою Безпеки. У їх складі 1171 військовослужбовець і персонал забезпечення, а також 35 поліцейських. Як бачимо, ці операції істотно відрізняються від місії спостерігачів. У подальші роки ООН направляє свої миротворчі місії в багато країн. Зокрема, з 1993 р. така місія діє в Грузії (абхазький конфлікт), а з 1994 р. - в Таджикистані. Найкрупніша миротворча операція була функціонувала на території колишньої Югославії у зв'язку з міжнаціональним конфліктом, що спалахнув там. Після ряду звернень до воюючих сторін Рада Безпеки приймає рішення про направлення Сил захисту ООН. Ці сили зіграли важливу роль в припиненні конфлікту. Основний контингент складали збройні сили НАТО, що діяли за мандатом ООН. Брали участь і українські контингенти. До складу Сил захисту входили 381300 військових і персоналу забезпечення, 680 військових спостерігачів, 727 поліцейських, 1870 осіб цивільного персоналу. Особливо виділимо операції ООН в Сомалі, оскільки тут мав місце конфлікт неміжнародного характеру. У 1991 р. в цій країні спалахнула війна між різними племенами, в країні спалахнув хаос, половина населення вмирала з голоду, 300 тис. загинули, близько 1 млн. стали біженцями. Гуманітарну допомогу ООН насильницьки захоплювали воюючі сторони, і вона не доходила до мирного населення. Починаючи з 1992 р. Рада Безпеки прийняла ряд резолюцій про направлення в Сомалі миротворчих сил і про розширення їх повноважень. На завершальному етапі вони складалися приблизно з 15 тис. військових і поліцейських і 2,5 тис. осіб цивільного персоналу. Ці сили брали участь в розробці документів про врегулювання, застосовували військову силу для придушення бунтівників, забезпечували розподіл гуманітарної допомоги. Миротворчі сили ООН відіграють важливу роль у врегулюванні локальних конфліктів на релігійному, етнічному ґрунті, що ставлять під загрозу мир і цілісність держав. Росте значення ООН у врегулюванні конфліктів неміжнародного характеру, що представляє новий напрям в її діяльності. Тепер звернемося до раніше згаданих резолюцій Генеральної Асамблеї. У них наголошується, що миротворча діяльність ООН, покликана привести сторони в конфлікті до угоди, є важливою функцією Організації. Вона сприяє політичному врегулюванню, але не підміняє його. Це принципове положення, яке належить до компетенції всіх органів ООН. Підкреслюючи головну відповідальність Ради Безпеки за підтримання миру, резолюції разом з тим стверджують, що Статут ООН наділив також "Генеральну Асамблею функціями і повноваженнями в цій сфері і що... Асамблея, зокрема, може рекомендувати згідно відповідним статтям IV розділу Статуту принципи і напрями проведення миротворчих операцій" (Резолюція 49/37 від 9 грудня 1994 р.). В 1994 році була підписана, а в 1999 році набула чинності Конвенція про безпеку персоналу ООН і пов'язаного з нею персоналу. До персоналу ООН віднесені особи, направлені Генеральним секретарем як члени військових, поліцейських або цивільних контингентів, що беруть участь в операціях ООН. Під операціями ООН розуміються операції, установлені компетентним органом ООН відповідно до Статуту і перебуваючі під керівництвом і контролем Організації, в двох випадках. По-перше, якщо вони здійснюються з метою підтримання або відновлення міжнародного миру і безпеки або, по-друге, якщо Рада Безпеки або Генеральна Асамблея заявили, що є істотна загроза безпеці персоналу, що бере участь в операції. У останньому випадку маються на увазі операції гуманітарного, а не військового характеру. Конвенція приводить відмінність між миротворчими операціями і операціями, що представляють примусові дії відповідно до гл. VII Статуту. Вона не застосовується до персоналу, залученого у військові дії проти організованих збройних сил, до якого застосовується міжнародне гуманітарне право. Проте це зовсім не означає, що миротворчий персонал вилучений з-під дії цього права. У Конвенції обумовлено, що ніщо в ній не зачіпає застосовності міжнародного гуманітарного права до персоналу ООН, зайнятого в її операціях, або обов'язку цього персоналу поважати це право (ст. 20). Персонал ООН зобов'язаний поважати закони країни перебування і країни транзиту; утримуватися від дій, несумісних з неупередженим і міжнародним характером їх обов'язків. Персонал ООН, його устаткування і приміщення не можуть бути об'єктом нападу або будь-яких дій, що перешкоджають виконанню їх мандата. Держави зобов'язані встановити кримінальну відповідальність за дії проти персоналу ООН. Держава, на території якого опиниться особа, підозрювана у вчиненні відповідних злочинів, повинна прийняти заходи, що забезпечують її переслідування або видачу. Держава, що надала свій персонал держава може його відкликати. Постраждалий в ході операції ООН персонал має право на компенсацію понесених втрат. 15.2. 15.1. Поняття міжнародного гуманітарного права 15.1. Поняття міжнародного гуманітарного права Міжнародне гуманітарне право - галузь міжнародного права, принципи і норми якої з метою обмеження лиха війни визначають неприпустимі методи і засоби ведення військових дій і захищають жертв війни. Нагадаємо, що міжнародне право виникло значною мірою як право війни. Книга Г. Гроція, що вийшла в 1625 р., називалася "Про право війни і миру" ("De jure belli ас pacis"). Головна увага приділялася визначенню правових підстав для початку війни, тобто праву на війну (jus ad bellum). Друга частина - право війни (jus in bellum), що встановлює правила ведення військових дій, розвивалася повільніше. А ось захист жертв війни, поранених, полонених, мирного населення привернула увагу міжнародного права лише в другій половині XIX ст. Ефективність права війни ніколи не була високою. Пригадаємо широко поширене думку: "На війні, як і в любові, немає законів". Карл фон Клаузевіц писав, що жорстокість є засобом ведення війни. Проте поступово гуманітарні норми проникали в свідомість і практику держав. Свого часу І. Кант писав: стан миру повинен бути встановлений". Це було зроблено в загальному масштабі Статутом ООН, який поставив війну поза законом, обмежив правомірне застосування збройних сил необхідністю самооборони. В результаті було покладено початок новому етапу в розвитку законів і звичаїв війни. Правда, деякі юристи почали стверджувати, що оскільки війна поставлена поза законом, то не можна говорити про права її учасників. Але велика частина вчених прийшла до висновку, що право тих, що воюють і нейтралітет продовжують існувати, хоча і з певними змінами. У доповіді Генерального секретаря ООН К. Аннана "Порядок денний для світу" йдеться: "Сьогодні, як і впродовж всієї історії, збройні конфлікти продовжують вселяти страх і жах людству, вимагаючи від нас вжиття невідкладних заходів, щоб запобігти, стримати і загасити їх". Цим цілям і слугує міжнародне гуманітарне право. Декларація Генеральної Асамблеї у зв'язку з 50-річчям ООН 1995 р. як одне з основних завдань указує на "необхідність сприяти повазі і імплементації міжнародного гуманітарного права". Доводиться констатувати, що, не дивлячись на просування людства по шляху цивілізації, збройні конфлікти відрізняються все більшою жорстокістю. Відносно міждержавних конфліктів це пояснюється використанням досягнень науки і техніки. Що ж до конфліктів неміжнародних, то особлива їх запеклість зазвичай пов'язана із застосуванням варварських способів ведення військових дій, ігноруванням елементарних правил захисту жертв війни. Все це надає особливого значення гуманітарному праву. З ухваленням Статуту ООН в праві війни відбулися принципові зміни. Покінчено з його головною у минулому частиною - з правом на війну. Проте реалії сучасного міжнародного життя такі, що постійно то в одному регіоні, то у іншому, а то і в декількох одночасно відбуваються збройні конфлікти. Тому міжнародне право містить комплекс принципів і норм, які направлені на регулювання поведінки держав і інших суб'єктів міжнародного права в період збройних конфліктів з метою гуманізації даних правил і швидкого припинення конфлікту. Цей комплекс принципів і норм міжнародного права складає його окрему галузь — міжнародне гуманітарне право. Міжнародне гуманітарне право — галузь міжнародного права, що є сукупністю принципів і норм, що регулюють відносини держав в період збройних конфліктів. В Консультативному висновку Міжнародного суду ООН у справі про правомірність погрози або застосування ядерної зброї 1996р. йдеться, що комплекс "норм, який спочатку називався "Закони і звичаї війни"... надалі почав іменуватися "міжнародне гуманітарне право". Справа, зрозуміло, не в зміні назви. Перебудовується система цього права під кутом зору захисту жертв війни, обмеження її лиха. Показово, що навіть засоби правомірної дії на правопорушника, тобто контрзаходи, обмежуються гуманітарними нормами. В першу чергу була накладена заборона на репресалії відносно жертв війни. Нині практика держав свідчить, що при застосуванні контрзаходів і в мирний час гуманні міркування беруться до уваги. Після масових вбивств в Центрально-африканській Республіці в 1979 р. Франція припинила дію угоди про фінансову співпрацю, зробивши виключення для фінансової допомоги в галузі освіти, продовольства, медикаментів. При оголошенні Сполученими Штатами торгової блокади Лівії в 1986 р. було зроблено виключення для пожертвувань, "покликаних полегшити людські страждання, таких як продовольство, одяг, медикаменти". Утвердження в міжнародному праві галузі "міжнародне право прав людини" привело до подальшого обмеження контрзаходів. Контрзаходи не можуть полягати в утиску основних прав людини навіть в надзвичайних умовах, наприклад не можна відповідати на вбивство своїх громадян стратою громадян відповідної держави і тому подібне. Як відомо, Віденська конвенція про право міжнародних договорів 1969 р. не допускає припинення або призупинення дії договірних положень, що стосуються захисту особи і містяться в договорах гуманітарного характеру (п. 5 ст. 60). Міжнародне гуманітарне право має істотні особливості як у формуванні, так і в реалізації норм. Основним принципом міжнародного гуманітарного права є принцип гуманності, людяності. Він знайшов віддзеркалення вже в Гаазьких конвенціях 1907 р., які надали йому самостійного юридичного значення. Мається на увазі відоме "застереження Мартенса", названа на ім'я її автора, професора Петербурзького університету Ф.Ф. Мартенса. Вона включена в шосту Гаагську конвенцію. Відповідне положення цієї Конвенції встановило, що у випадках, не передбачених конвенційєю, населення і ті, що воюють залишаються під захистом і дією засад міжнародного права, які засновані на " сталих між цивілізованими народами звичаях, законах людяності і вимогах суспільної свідомості". У згаданому Консультативному висновку Міжнародний суд вказав два основні принципи міжнародного гуманітарного права: а) захист мирного населення і цивільних об'єктів, відмінність між комбатантами і некомбатантами; мирне населення не повинно бути об'єктом нападу, і відповідно неприпустимо застосування зброї, яка своєю дією охоплює не тільки військові, але і мирні об'єкти; б) заборона спричинення зайвих страждань комбатантам; відповідно заборонено застосування зброї, що заподіює їм такі страждання або страждання, що безглуздо підсилює їх. Характерна риса міжнародного гуманітарного права - захист прав і інтересів людини в екстремальних умовах збройного конфлікту. Основним принципом даної галузі є принцип гуманізації збройних конфліктів, тобто під час збройних конфліктів воюючі в обов'язковому порядку мають дотримуватись законів і звичаїв війни. Іншими принципами міжнародного гуманітарного права, можна вважати наступні:
15.3. 15.2. Джерела міжнародного гуманітарного права 15.2. Джерела міжнародного гуманітарного права Основним джерелом міжнародного гуманітарного права є звичай, оскільки тільки він забезпечує загальнообов'язковий характер норм. Істотні особливості формування звичаєвих норм гуманітарного права. Вони формуються, головним чином, не на основі практики держав в ході збройних конфліктів, а на базі договірної практики держав і резолюцій міжнародних організацій. Процес починається з ухваленням конвенції, рідше - резолюції міжнародної організації. За цим слідує визнання державами і організаціями відповідних правил нормами міжнародного звичаєвого права. Відмічене положення слід враховувати при визначенні юридичної сили норм гуманітарних конвенцій, які можуть бути не ратифіковані значним числом держав або навіть взагалі не набувати чинності. Іншими словами, вирішальне значення додається визнанню норми державами (opinio juris). Це положення було сформульоване у рішенні Міжнародного суду ООН у справі "Нікарагуа проти США" і знов підтверджено рішенням Міжнародного трибуналу по колишній Югославії у справі Тадіча. У останньому йшлося про складність визначення того, чи дотримуються ті, що воюють відповідних норм. Тому "при визначенні формування звичаєвих норм або загальних принципів через специфіку предмету слід покладатися на такі чинники, як офіційні заяви держав, військові підручники і судові вирішення". Такий підхід дає можливість розвитку гуманітарного права, не дивлячись на нескінченні його порушення. На думку Міжнародного суду, навіть значний рівень неповаги до гуманітарних норм не позбавляє їх ні юридичної, ні тим більше моральної сили. Той факт, що основним джерелом гуманітарного права є звичай, жодною мірою не принижує значення договорів в загальному процесі прогресивного розвитку цього права. Договори є необхідним інструментом цього процесу. Багато норм спочатку формулюються в договорах і лише потім отримали визнання як звичаєвих. Основними конвенціями гуманітарного права є Гаазькі конвенції 1899 і 1907 рр. про закони і звичаї війни, Женевські конвенції 1949 р. про захист жертв війни і два додаткові протоколи до них 1977 р. Гуманітарне право активно розвивалося після Другої світової війни, що свідчить про його значення за сучасних умов. В міру технічного прогресу воно поширює свою дію на застосування нових засобів і методів ведення військових дій. Головна увага приділяється захисту жертв війни. Сучасне гуманітарне право охоплює своєю дією всі види збройних конфліктів, включаючи конфлікти неміжнародного характеру. В результаті гуманітарне право істотно відрізняється від колишнього права війни, відповідає цілям і принципам сучасного міжнародного права. Існує значна кількість міжнародних договорів, що складають міжнародно-правову базу галузі міжнародного гуманітарного права, а саме: 1) Петербурзька декларація про відміну використання вибухових і запальних куль 1868 г.; 2) Гаазька декларація про заборону застосовувати кулі, що легко розгортаються або що сплющуються в людському тілі 1907р.; 3) Гаазька конвенція про закони і звичаї сухопутної війни 1907 р.; 4) Конвенція про статус ворожих торгових судів при початку військових дій 1907р.; 5) Конвенція про звернення торгових судів в судна військові 1907 р.; 6) Конвенція про постановку підводних, автоматично вибухаючих від зіткнення мін; 7) Конвенція про бомбардування морськими силами під час війни 1907р. 8) Конвенція про деякі обмеження в користуванні правом захоплення у морській війні 1907 г.; 9) Женевський протокол про заборону застосування на війні задушливих і отруйних або інших подібних газів і бактеріологічних засобів 1925 г.; 10) Правила про дії підводних човнів по відношенню до торгових суден у військовий час; 11) Ніонська угода про заходи боротьби з піратськими діями підводних човнів 1937р. 12) Женевські конвенції про захист жертв війни 1949 г.: а) про поліпшення долі поранених і хворих в діючих арміях; б) про поліпшення долі поранених, хворих і осіб, потерпілих корабельну аварію, з складу збройних сил на морі; у) про поводження з військовополоненими; г) про захист цивільного населення під час війни; 13) Додаткові Протоколи І і II до Женевських конвенцій 1949р.; 14) Гаазька конвенція про захист культурних цінностей 1954 р. з двома протоколами до неї; 15) Конвенція про заборону виробництва і накопичення запасів бактеріологічної (біологічної) і зброї і про їх знищення 1972 г.; 16) Конвенція про заборону військового або будь-якого іншого ворожого використання засобів дії на природне середовище; 17) Конвенція про заборону або обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї, які можуть вважатися такими, що наносять надмірні пошкодження або що мають невибіркову дію 1980 р. з протоколами: а) Протокол I — про осколки, що не виявляються; б) Протокол II з поправками, внесеними 3 травня 1996 р., — про заборону або обмеженні застосування мін, мін-пасток і інших пристроїв; в) Протокол III — про заборону або обмеження застосування запальної зброї; Протокол IV 1995 р. — про засліплюючу лазерну зброю; д) Протокол V 2003 р. — по вибухонебезпечних пережитках війни; 18) Конвенція про заборону розробки, виробництва, накопичення і застосування хімічної зброї і про її знищення 1993 г.; 19) Конвенція про заборону застосування, накопичення запасів виробництва і передачі протипіхотних мін і про її знищення 1997 р. Серед регіональних міжнародних договорів слід назвати Угоду держав — учасників СНД про першочергові заходи по захисту жертв збройних конфліктів р. До міжнародного гуманітарного права міцно увійшло застереження Ф.Ф. Мартенса видатного російського ученого, який в запропонував застосовувати для захисту тих, хто воює і цивільного населення наступне положення: «ті, що воюють залишаються під охороною і дією початків міжнародного права, оскільки вони витікають із сталих між цивілізованими народами звичаїв, із законів людяності і вимог суспільної свідомості». Це означає, що незалежно від того, чи бере участь дана держава в договорах міжнародного гуманітарного права або не бере участь, норми цього права поширюються на населення цієї держави. Іншими словами, міжнародне гуманітарне право має загальнообов'язкову силу в рамках всієї нашої планети. Норми міжнародного права, що регламентують ведення військових дій, в значній мірі кодифіковані в результаті роботи двох Гаазьких конференцій миру в 1899 та 1907 рр. Ці норми у міжнародному гуманітарному праві отримали назву «Право Гааги». В 1949 р. в Женеві були прийняті чотири конвенції про захист жертв війни. Норми цих конвенцій, а також два додаткових протоколи до них 1977 р. в міжнародному гуманітарному праві отримали назву «право Женеви». |