Мвзн. мвзн екз шпори. 1. мовознавство наука про мову. Його обєкт мовознавство
 Скачать 137.07 Kb.
|
|
60.АКТУАЛЬНЕ ЧЛЕНУВАННЯ РЕЧЕННЯ Актуальне членування речення - членування речення за змістом на дві частини: предмет мовлення і те, що про нього говориться. У кожному висловлюванні усного і писемного мовлення відображений рух думки від того, що вже відоме, що назване мовцем або знаходиться перед очима співбесідників, до того, що ще невідоме слухачам. Думка мовця відштовхується від відомого і переходить до того, що мовець хоче про те відоме сказати. Таким чином, речення має дві змістові частини: одна з них називає предмет мовлення, інша позначає якусь нову інформацію про нього. Друга частина є головною. Вихідна частина висловлення (дане, відоме) називається темою, а та частина, яка щось стверджує про тему (нове), - ремою. Ці дві частини відповідно ще називають психологічним (логічним) суб'єктом і психологічним (логічним) предикатом. 61.ОРФОГРАФІЯ ТА ЇЇ ПРИНЦИПИ. Орфографія - 1) система однакових написань, що історично склалася, яку використовують в писемному мовленні; 2) розділ мовознавства, який вивчає й опрацьовує систему правил, що забезпечують однакові написання.. Існує чотири принципи орфографії: фонетичний, морфологічний, історико-традиційний та ідеографічний. Фонетичний принцип. Суть його полягає в тому, що слова пишуть так, як вимовляють.Морфологічний принцип. Для нього характерне однакове написання однієї й тієї самої морфеми незалежно від її вимови в тій чи іншій позиції.Історико-традиційний принцип. Він полягає в тому, що зберігаються такі написання, які на сучасному етапі втратили свою мотивованість, тобто слова пишуться так, як вони писалися колись, хоч таке написання не відповідає ні звучанню слова, ні його морфемній структурі. Ідеографічний, або символічний, принцип. (Його ще називають диференційними написаннями). Опирається на смислові відмінності подібних написань. Орфографія має особливе соціальне значення. Вона торкається інтересів усього суспільства і тому є предметом постійної уваги і турботи мовознавців, які займаються питаннями культури мовлення. 62.ПИСЬМО У ЙОГО ВІДНОШЕННІ ДО МОВИ. ОСНОВНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ Письмо – видатне надбання людства, величезний здобуток кожного народу, кожної людини, що оволодіває писемністю. Письмо є потужним фактором прискореного розвитку людства. Йому належить визначна роль у створенні та збереженні духовних, а через них і матеріальних цінностей. Письмо має інтернаціональний характер. Воно продовжує і розвиває те, що було створено іншим народом. Так було в далекій давнині, те ж саме спостерігається і зараз. Клинопис, який винайшли у давньому Шумері, використовувався у Вавілонському царстві, в Асірії, у стародавній Персії. Тобто клинописне письмо існувало протягом багатьох віків на великих територіях серед різних народностей. Багато сучасних систем письма створено на основі латинського алфавіту, який склався ще в античну давнину на основі західного різновиду старогрецького письма. Письмо не природне, а суспільне явище, винахід людини, яким користувались і користуються всі. Предметне «письмо». Здатність предметів символізувати поняття була різнобічно використана стародавніми племенами. Це представлено в таких видах індійського письма як вампум і кіпу. Піктографія. Предметна символіка була передісторією письма. Першим історичним типом письма була піктографія, тобто малюнкове письмо. Піктограми - одиниці такого письма - видряпувались, а потім і малювались на стінах печер, на скелях і каменях, на рогах і кістках тварин, на бересті. Піктографічне письмо ще зберігає зв'язок з живописом, виражаючи думку через символічне осмислення зображених облич, предметів, явищ. Таким чином, піктограма зберігає зоровий образ, але вона відрізняється від малюнка тим, що вона умовна і має постійне значення. Ідеографія. Утративши зоровий образ та перетворившись у немотивований знак, піктограма перетворилася на ідеограму, а піктографія стала ідеографією. Вона виникла тоді, коли виникли країни, для яких письмо було необхідним для управління та обліку державного та храмового господарства, для запису законів та культових текстів. Найдавнішими ідеографічними системами були єгипетська, шумерська, китайська, ацтекська, майя. Фонографія. На відміну від піктографії та ідеографії, буква не має предметно-понятійного змісту. "Значення" букви є вказівкою на звук чи склад, який необхідно вимовити, щоб назвати слово чи його частину. Наприклад, російська буква чпозначає звук [ч'],а буква е(якщо вона знаходиться на початку наголошеного складу) позначає два звуки [йе]. Тип письма, який відображає вимову слів, називається фонографією. У розвитку фонографії розрізняють три етапи: складове, консонантне і буквено-звукове письмо. 63.АЛФАВІТ. ГРАФІКА. ОРФОГРАФІЯ. Алфавіт - сукупність букв якогось фонографічного письма, розташованих у історично усталеному порядку.Таку ж мотивацію мають і синонімічні назви алфавіту - азбука та абетка. Майже 75 відсотків населення Землі користується буквено-звуковим письмом. Нині існує чотири сім'ї алфавітів: латинська (30 відсотків), слов'янська (10 відсотків), арабська (10 відсотків) та індійська (20 відсотків). До латинської сім'ї належать 70 алфавітів: 30 європейських, 20 азіатських і 20 африканських. Графіка: 1) сукупність усіх засобів письма (всіх букв і допоміжних знаків); 2) розділ мовознавства, який вивчає співвідношення між графемами і звуками. Орфографія: 1) система однакових написань, що історично склалася, яку використовують в писемному мовленні; 2) розділ мовознавства, який вивчає й опрацьовує систему правил, що забезпечують однакові написання.. Існує чотири принципи орфографії: фонетичний, морфологічний, історико-традиційний та ідеографічний. 64.ТИПОЛОГІЧНА КЛАСИФІКАЦІЯ МОВ. МОВИ ФЛЕКТИВНІ ТА АГЛЮТИНАТИВНІ Типологічна класифікація мов - класифікація мов світу на основі виявлення подібностей і відмінностей, що притаманні мовній будові як найбільш важливі властивості мови, але які не залежать від генетичної спорідненості мов. Отже, якщо генеалогічна класифікація об'єднує мови за їх походженням, то типологічна класифікація поділяє мови за ознаками їх структури безвідносно до їх походження й розташування в просторі. Останню крапку над і в цій класифікації поставив В. Гумбольдт. Знання надзвичайно великої кількості різноструктурних мов, у тому числі мов американських індіанців і народів Полінезії, широкий лінгвістичний кругозір дали можливість йому здійснити вичерпну типологічну класифікацію. Узявши за основу класифікацію А. Шлегеля, В. Гумбольдт поділив усі мови на чотири типи: ізолюючі (кореневі), аглютинативні, інкорпоруючі і флективні. Ця класифікація не втратила своєї цінності до нашого часу. Аглютинативні мови - мови, в яких граматичні значення виражаються особливими афіксами - приклейками. Афікси-приклейки позначають час, особу, число, спосіб, відмінок та інші граматичні значення. Кожен із афіксів-приклейок має тільки одне суворо визначене значення. Приклейки суто механічно приєднуються (приклеюються) до слова-основи. Таким чином, слово стає багатоморфемним, але межі між окремими морфемами зберігаються чіткими, що не допускає фонетичних змін на стику морфем. Розташовуються афікси в порядку за принципом: від афіксів із широким значенням до афіксів із конкретним і вужчим значенням. До аглютинативних мов належать усі тюркські, фінно-угорські, ескімоська, грузинська, японська, корейська, банту, суахілі, монгольські, тунгусо-маньчжурські та інші мови Африки, Азії та Америки. Вважають, що аглютинативні мови не тільки один із найпоширеніших, а й один із найстійкіших типів мов. Флективні мови — мови, в яких у вираженні граматичних значень провідну роль відіграє флексія (закінчення). До флективних мов належать індоєвропейські та семіто-хамітські. На відміну від аглюнативних мов, де афікси (приклейки) є однозначними, стандартними і механічно приєднуються до повних слів, у флективних мовах закінчення є багатозначним (у слові стол-a закінчення -а має три значення: чоловічий рід, однина, родовий відмінок), не стандартним (значення родового відмінка можуть виражатися й іншими закінченнями: вод-u, земл-і, стол-iв, сім-ей), приєднується до основи, яка зазвичай без флексії не вживається (земл-я, чорний, зв-емо), і органічно зливається з основою, утворюючи єдиний сплав, внаслідок чого на стику морфем можуть відбуватися різні зміни (рук-а, руц-і; роб-ити — робл-ю; киянин — киян-и). Формальне взаємопроникнення контактуючих морфем, яке призводить до стирання меж між ними, називають фузією. Звідси друга назва флективних мов — фузійні. Флективні (фузійні) мови поділяють на синтетичні та аналітичні. 65.ФЛЕКТИВНІ МОВИ. МОВИ СИНТЕТИЧНОГО І АНАЛІТИЧНОГО ЛАДУ. Флективні мови - мови, в яких у вираженні граматичних значень провідну роль відіграє флексія (закінчення). До флективних мов належать індоєвропейські та семіто-хамітські. На відміну від аглюнативних мов, де афікси (приклейки) є однозначними, стандартними і механічно приєднуються до повних слів, у флективних мовах закінчення є багатозначним (у слові стола закінчення -а має три значення: чоловічий рід, однина, родовий відмінок), не стандартним (значення родового відмінка можуть виражатися й іншими закінченнями; вод-и, земл-і, стол-ів, сімей), приєднується до основи, яка зазвичай без флексії не вживається (земля, чорний, звемо), і органічно зливається з основою, утворюючи єдиний сплав, внаслідок чого на стику морфем можуть відбуватися різні зміни (рука, руці; робити - роблю; киянин - кияни). Формальне взаємопроникнення контактуючих морфем, яке призводить до стирання меж між ними, називають фузією (від лат. "сплавлення"). Звідси друга назва флективних мов - фузійні. Флективні (фузійні) мови поділяють на синтетичні та аналітичні. Синтетичні мови - мови, у яких граматичне значення синтезується з лексичним у межах слова (граматичне значення виражається за допомогою флексій і формотворчих афіксів, чергування звуків і суплетивізму). Аналітичні мови характеризуються тенденцією до окремого (аналітичного) вираження лексичних і граматичних значень (лексичне значення виражене повнозначними словами, а граматичне - службовими словами, порядком слів, інтонацією). Пор.: українські синтетичні форми стіл, стола, столу і т.д. і французькі та англійські аналітичні форми de la table "стола", à la table "столу", sur la table "на столі"; to the table "до стола", under the table "під столом"; укр. читатиму, іди, книжка студента й англ. shall read, let go, the book of the student; укр. Собор Паризької Богоматері і фр. Notre Dame de Paris. До синтетичних мов належать українська, російська, білоруська, польська, чеська, литовська, німецька, старослов'янська, санскрит, давньогрецька, латинська, готська та ін. Аналітичними мовами є всі романські, англійська, датська, таджицька, новоперська, гінді, урду та ін. Із слов'янських до аналітичних належать болгарська та македонська мови (див. болг. Майката на Ботев "мати Воте-ва", да пием "випиймо", сегашно време на глаголите от първо спрежение "теперішній час дієслів першої дієвідміни"). 66.ТИПОЛОГІЧНА КЛАСИФІКАЦІЯ МОВ. ПОНЯТТЯ ТИПУ МОВ. Типологічна класифікація мов - класифікація, яка ґрунтується на виявленні подібності й відмінності будови мов незалежно від їх генетичної спорідненості (на основі подібності й відмінності не в самому мовному матеріалі, а в принципах його організації). Узявши за основу класифікацію А. Шлегеля, В. Гумбольдт поділив усі мови на чотири типи: ізолюючі (кореневі), аглютинативні, інкорпоруючі і флективні. Ізолятивні (кореневі) мови - мови, які не мають афіксів і граматичні значення виражають способом прилягання одних слів до інших або за допомогою службових слів. У цих мовах немає різниці між коренем і словом. Звідси й назва кореневі мови. Слово не відмінюється, тому не має в собі жодних показників свого синтаксичного зв'язку з іншими словами в реченні. Воно є ніби ізольованим, звідки другий термін - ізолятивні мови. Основний синтаксичний спосіб зв'язку - прилягання. Речення, таким чином, являє собою певну послідовність незмінних і неподільних на морфеми слів-коренів. Класичними зразками цього типу мов є писемна давньокитайська і в'єтнамська. До них також належать і тибетська, бірманська, малайська, тагальська, яванська, бамана, сучасна китайська мова та ін. Так, наприклад, у китайській мові налічується приблизно 500 коренів. Кожен корінь може мати декілька десятків значень. Один і той самий корінь може означати предмет, дію, ознаку ознаки тощо. Так, скажімо, лу означає "орати", "плуг", "віл, яким орють", у - "ворона", "не мати", "п'ять" і "туман"; ба - "пані", "улюбленець", "ляпас" і "число З". Інкорпоративні або полісинтетичні мови - мови, в яких різні частини висловлення у вигляді аморфних слів-основ (коренів) об'єднані в єдині складні комплекси, сукупність яких оформляється службовими елементами. Речення в цих мовах нагадують складні слова, через що їх можна було б назвати словами-реченнями. До полісинтетичних мов належать чукотська, ітельменська, коряцька і більшість мов корінного населення Північної Америки .Класичною інкорпоративною мовою є чукотська, на прикладі якої проілюструємо своєрідність цього типу мов. Так, наприклад, для вираження значення так званого супровідного відмінка в чукотській мові служить конфікс гама, в середину якого включають необхідні в кожному конкретному випадку іменники, прикметники, займенники тощо. 67.ГЕНЕАЛОГІЧНА КЛАСИФІКАЦІЯ МОВ. ВИКОРИСТАННЯ ПОРІВНЯЛЬНО-ІСТОРИЧНОГО МЕТОДУ. Генеалогічна класифікація - це класифікація мов за принципом спорідненості, тобто на основі їх родинних зв'язків і загального походження з імовірної прамови. Мови, об'єднані спільністю походження, утворюють сім'ю споріднених мов. Генеалогічна класифікація мов являється, таким чином, класифікацією мов за сім'ями. Вона стала можливою завдяки виникненню та становленню порівняльно-історичного метода у мовознавстві. Порівняно-історичний метод в мовознавстві. Порівняльно-історичний метод можливо застосувати при дослідженні спорідненості / неспорідненості лише за наявності наступних вимог: 1) під час порівняння слів і форм в споріднених мовах перевага надається більш архаїчним формам. 2) встановлюються правила фонетичних відповідностей. 3) порівняння відповідних явищ здійснюється в більш ніж двох мовах, оскільки якщо порівнюються лише дві мови, відповідність може бути випадковою, як в наступному прикладі в неспоріднених мов: латинська - sapo – мило, мордовська -саполь – мило. 4) залучається цілий комплекс дослідницьких прийомів, але починається із встановлення закономірних звукових відповідностей. За допомогою порівняльно-історичного методу стало можливим реконструювання слів та форм в тому виді, який вони могли мати до розподілу однієї мови-основи на ряд споріднених. Як вже зазначалося, генеалогічна класифікація мов - це класифікація, що ґрунтується на генетичному принципі, тобто що групує споріднені за походженням мови в мовні сім'ї. Вона стала можливою тільки після виникнення поняття мовної спорідненості і усталення в лінгвістичних дослідженнях принципу історизму (19 ст.). Вона складається як підсумок вивчення мов за допомогою порівняно-історичного методу. Найбільшим об'єднанням мов в генеалогічній класифікації є мовна сім'я (інакше - сім'я мов). Мовною сім'єю називається сукупність мов, більшою чи меншою мірою пов'язаних стосунками спорідненості і що зберігають певні риси схожості тих або інших елементів. 68.ІНДОЄВРОПЕЙСЬКА РОДИНА МОВ. Індоєвропейська сім'я мов є найчисленнішою. До неї входить понад 150 мов, якими розмовляє майже половина людства. Вони об'єднуються в 12 груп: індійську, іранську, слов'янську, балтійську, германську, романську, кельтську, грецьку, албанську, вірменську, анатолійську й тохарську. До індійської групи належать більше 96 живих мов. Найпоширенішими є гінді, урду, бенгалі, панджабі, лахнда, сіндхі, раджастхані, гуджараті, маратхі, сингальська, непалі, біхарі, орія, кашмірі, циганська. До індійських мов належать також такі мертві мови, як санскрит, палі, пракрити. До іранської групи належать перська, таджицька, афганська, балучі, курдська, осетинська, татська, ягнобська, талиська і мертві давньоперська, авестійська, пехлеві, мідійська, парфянська, хорезмійська, согдійська та скіфська. Слов'янськими мовами користуються 290 млн. Виділяють три підгрупи слов'янських мов: східну, західну і південну. СХІДНА ПІДГРУПА. ДО неї належать українська, російська та білоруська мови. ЗАХІДНА ПІДГРУПА. ДО неї належать польська, чеська, словацька, кашубська, лужицька і мертві полабська та поморська мови. ПІВДЕННА ПІДГРУПА. ДО неї належать болгарська, македонська, сербська, словенська і мертва старослов'янська мови. До балтійської групи належать литовська, латиська і мертва прусська мови. Германські мови поділяються на три підгрупи: північногерманську (скандинавську), західногерманську і східногерманську. ПІВНІЧНОГЕРМАНСЬКА (СКАНДИНАВСЬКА) ПІДГРУПА. До неї належать датська, шведська, норвезька, ісландська і фарерська мови. ЗАХІДНОГЕРМАНСЬКА ПІДГРУПА . До неї належать англійська, голландська, фламандська, фризька, німецька та їдиш. СХІДНОГЕРМАНСЬКА ПІДГРУПА . До неї належить готська мова, яка виникла на основі двох діалектів (дехто їх розглядає як дві мови). Мертвими східногерманськими мовами є також бургундська, вандальська, гепідська та герульська, якими розмовляли давньогерманські племена на території Східної Німеччини. Романська група мов пов'язана спільним походженням від латинської мови. До неї належать французька, італійська, ретороманська, сардинська, іспанська, португальська, каталонська, провансальська, румунська та молдавська мови. Мертвою романською мовою є латинська, якою користувалися до VI ст. До кельтських мов - ірландська, шотландська бретонська, валлійська мертві менська, корнська, галльська мови. До грецької групи відносять новогрецьку і мертву давньогрецьку мови. До албанської групи належить лише одна албанська мова. Вірменську групу представляє єдина вірменська мова — державна мова Вірменії. До анатолійської групи індоєвропейської сім'ї належать мертві хеттська, лувійська, палайська, карійська, лідійська і лікійська мови. До тохарської групи належить мертва тохарська мова. 69. МОВИ НАЦІОНАЛЬНОСТЕЙ УКРАЇНИ. В окремих регіонах та місцях компактного проживання національних общин розповсюджені румунська, молдовська, угорська, болгарська, польська, кримськотатарська, єврейські мови, циганська, гагаузька та інші. Кримськотата́рська мо́ва або кримська мова — мова кримських татар, належить до кипчацько-ногайської групи тюркських мов. Мова угорців, належить до фіно-угорської сім'ї мов, де разом з мовами ханти і мансі складає угорську групу. Циганська мова (ромська мова) — мова циган, одна з індоарійських мов. Гагаузька мова — мова гагаузів, одна з тюркських мов. Мови національних меншин України — мови, поширені серед населення України, крім державної мови (української) та мов корінних народів України. В Україні живе понад 130 національних меншин — носіїв 79 мов. До найпоширеніших з них (кількість носіїв не менше 1 000 осіб), за переписом 2001 року, належать 43 мови, а саме: російська, білоруська, польська, чеська, словацька, болгарська, литовська тощо. Носіїв мов національних меншин залежно від часу поселення в Україні можна об'єднати у 3 групи: 1) здавна, щонайменше з XIX століття, живуть в Україні; 2) з'явилися в Україні між Першою і Другою світовими війнами; 3) почали селитися в Україні після Другої світової війни . Представники першої групи живуть великими скупченнями в певних місцевостях і поширеність їхньої мови локалізована, другої та третьої — розпорошені (переважно в містах), тому точно визначити територію їх поширення неможливо. До першої групи належать носії російської (переважно Схід і Південь України), білоруської (Полісся), польської (Житомирщина, Вінниччина, Галичина, частково Буковина), чеської (Волинь), словацької (Закарпаття), болгарської (Одеська, Запорізька область) і тд. Друга група охоплює носіїв литовської, латиської, частково іспанської (за винятком кубинців, що оселилися в Україні після Другої світової війни), таджицької, осетинської, узбецької, казахської, азербайджанської, киргизької, туркменської, башкирської мов. До третьої групи належать ті, що розмовляють арабською, корейською, в'єтнамською мовами. 15 травня 2003 року Верховна Рада України ратифікувала Європейської хартії регіональних мов або мов меншин. Положення Хартії застосовуються до мов таких національних меншин України: білоруської, болгарської, гагаузької, грецької, єврейської, кримськотатарської, молдавської, німецької, польської, російської, румунської, словацької та угорської. 70. МОВНА КАРТА ЄВРОПИ. За генеалогічною класифікацією: Індоєвропейська мовна сім*я: 1)Слов’янська група мов 2)Група балтійських мов складається з живих мов — литовської і латиської (4,3 млн чол.) і мертвих — пруської, ятвязької, куршської та ін. 3)До групи германських мов належать живі мови: англійська — друга (після китайської) за поширеністю у світі, німецька, нідерландська, фризька, люксембурзька, шведська, данська, норвезька, ісландська, фарерська 4)Романська група мовпредставлена живими мовами — французькою, провансальською (окситанською),італійською, сардинською (сардською), іспанською, каталанською, португальською, румунською (мова румунів і молдован), аромунською, ретороманською, рядом креольських мов. 5)Кельтська група мов складається з малопоширених живих мов — ірландської, гельської (шотландської), валлійської, бретонської і мертвих — менської, корнської, кельтіберської, лепонтійської, галльської. У минулому кельтські мови були поширені на великій території Європи — від нинішньої Великобританії до Карпат і Балкан. У структурі кельтських мов є ряд спільних ознак з італьськими мовами, з якими їх звичайно об’єднують у загальнішу італо-кельтську групу. 6)Грецька мова 7)Албанська мова 8)Вірменська мова. Фіно-угорська мовна сім*я •Угорська мовна група: угорська мова (15 млн) •Фінська група: фінська (5млн), естонська (понад 1 млн), марійська , саамська, пермські. Тюркська родина: кипчацька: татарська, башкирська, кримськотатарська; огузькі мови: гагаузька За типологією: Флективні (синтетичного (литовська) та аналітичного (англійська) ладу) мови Аглютинативні мови (кримсько-татарська, угорська) Мови кореневого і полісинтетичного типу у Європі не представлені. |