Мвзн. мвзн екз шпори. 1. мовознавство наука про мову. Його обєкт мовознавство
 Скачать 137.07 Kb.
|
|
Недиференційні, або інтегральні, ознаки - ознаки фонем, які не розрізняють значень слів чи морфем. Диференційними ознаками фонем можуть бути: 1) ознаки за участю голосу і шуму (дзвінкість/глухість): бір [б'ір] - пір [п'ір], зад [зад] - сад [сад], жал [жал] - шал [шал]; 2) ознаки за місцем творення (губність, передньоязиковість, задньоязиковість, гортанність тощо): бук [бук] - сук [сук], бар [бар] - дар [дар] ; 3) ознаки за способом творення (проривність, фрикативність, африкативність тощо): дим [дим] - зим [зим], рук [рук]- лук [лук], джміль [джм'іл'] - хміль [хм'іл']; 4) твердість/м'якість: стан [стан] - стань [стан'], син [син] - синь [син'] . 5) короткість/довгота: англ. sit [sit] "сидіти" - seat [si:t] "місце для сидіння", ship [fip] "корабель" - sheep f fi:p] "вівця. в) назальність/неназальність: англ. sin [sin] "гріх" - sing [sin] "співати", thin [Gin] "тонкий" - thing [Oinj "річ", польськ. bok [bok] "бік" - bqk [bok] "ґедзь, овід"; 7) відкритість/закритість голосних: фр. fait [fe] "факт" - fee [fe] "фея"; нім. Ähre [е :гз] "колос" - Ehre [е:гз] "честь". 38.ЛЕКСИКО-ГРАМАТИЧНІ КАТЕГОРІЇ ТА ЇХ ТИПИ Лексико-граматичні категорії — це граматично важливі групи слів у межах певної частини мови, які мають такі властивості: 1) об'єднуються за спільною семантичною ознакою. Наприклад, лексико-граматичні розряди становлять збірні іменники, речовинні іменники, іменники — назви істот, іменники — назви неістот, власні назви, загальні назви, зворотні дієслова, бо кожна така група має спільну семантичну ознаку — збірність, речовинність тощо. 2) можуть мати і можуть не мати формальне морфологічне вираження. Якщо, скажімо, деякі збірні іменники мають формальне вираження — суфікси -ств(о), -j(a) (студентство, ганчір'я), зворотні дієслова — постфікс -ся (умиватися, листуватися, обніматися), то власні та загальні назви, речовинні назви, назви істот/неістот формальних показників не мають (місто Орел і летить орел, масло і вікно, ворона і корона); 3) взаємодіють із пов'язаними з ними граматичними категоріями. Так, від зворотності дієслів залежить категорія стану (зворотні дієслова не належать до активного стану); від істоти/неістоти — категорія відмінка (у назвах істот форма знахідного відмінка збігається з формою ро- дового, у назвах неістот форма знахідного відмінка збіга- ється з формою називного); від особи/неособи — катего- рія роду (назви осіб мають, як правило, категорію чолові- чого або жіночого роду, назви неосіб — усі три роди); від власних і загальних назв — категорія числа (власні назви мають форму лише однини або лише множини (Київ, Суми), загальні назви мають форми однини і множини (стіл — столи, книжка — книжки); 4) можуть мати і можуть не мати протиставлені всередині розряду ряди форм. Якщо, наприклад, власні назви протиставляються загальним, назви істот — назвам неістот, перехідні дієслова — неперехідним дієсловам, то всередині речовинних і збірних іменників подібного про тиставлення немає. 39.СЛОВО ЯК ЦЕНТРАЛЬНА ОДИНИЦЯ МОВИ. Слово — найменша самостійна і вільно відтворювана в мовленні відокремлено оформлена значима одиниця мови, яка співвідноситься з пізнаним і вичленуваним окремим елементом дійсності (предметом, явищем, ознакою, процесом, відношенням та ін.) і основною функцією якого є номінативна. Тільки за цією однією функцією (за способом номінації) слова поділяють на чотири типи: 1) повнозначні, до яких належать іменники, дієслова, прикметники, числівники й прислівники. Це слова-етикетки, слова, що називають явища навколишнього світу. Вони є носіями понять. У реченні виконують синтаксичні функції членів речення; 2) вказівні (займенникові), які позначають предмети опосередковано або за відношенням до осіб мовлення. Реальний зміст займенники отримують лише в мовленні (у висловлюваннях, у тексті); 3) службові, до яких належать сполучники, прийменники, частки, зв'язки, слова ступеня, артиклі. За своїми функціями вони близькі до морфем: не мають номінативної функції, а лише виражають відношення. Це слова-організатори, гвинтики для побудови речень. Службові слова несуть інформацію не стільки про світ, скільки про саму мову; 4) вигукові, які стосуються не думки, а емоцій. Вони не мають номінативної функції (не називають явищ й не виражають понять) і не можуть вступати в синтаксичні відношення з іншими словами в реченні. Повнозначні слова також не становлять однорідну групу. Так, зокрема, серед іменників розрізняють власні та загальні назви. Власні назви на відміну від загальних служать для виділення названого ними об'єкта з низки подібних, для його індивідуалізації та ідентифікації. До них належать антропоніми (імена людей), топоніми (географічні назви), теоніми (назви божеств), зооніми (клички тварин), астроніми (назви небесних тіл), космоніми (назви зон космічного простору і сузір'їв), хрононіми (назви відрізків часу, пов'язані з історичними подіями), ідеоніми (назви об'єктів духовної культури), хрематоніми (назви об'єктів матеріальної культури) та ін. 40. ШЛЯХИ ЗБАГАЧЕННЯ ЛЕКСИКИ. Зміни в лексиці зумовлені як позамовними, так і внутрішньомовними причинами. ПОЗАМОВНІ (ПОЗАЛІНГВАЛЬНІ) ПРИЧИНИ — це зміни в навколишньому світі. Будь-яке нововведення в техніці, побуті, суспільному житті, у сфері культури та ідеології супроводжується появою нових слів. ВНУТРІШНЬОМОВНІ (ІНТРАМОВНІ, ВНУТРІШНЬОЛІНГВАЛЬНІ) причини зміни словникового складу представлені тенденціями до економії, уніфікації, системності мовних засобів, варіювання номінацій із різними мотивацією, походженням, завданнями експресивно-емоційної та стилістичної виразності. Існують декілька шляхів збагачення лексики: Неологізми - нові слова, що виникли за пам'яті людей, які їх використовують. Наприклад: посадовець "посадова особа" Розрізняють неологізми лексичні й семантичні. Лексичні НЕОЛОГІЗМИ — абсолютно нові слова як за значенням, так і за звучанням. Усі вищенаведені неологізми є лексичними. СЕМАНТИЧНІ НЕОЛОГІЗМИ — нові значення в уже наявних словах. Спершу хтось ужив якесь слово в незвичайному для нього контексті, згодом це контекстуальне значення за суспільної необхідності стає загальновживаним, тобто переходить із мовлення до мови. Так, скажімо, слово берегиня мало значення "русалка", тепер воно стало вживатися у значенні "жінка". АВТОРСЬКІ НЕОЛОГІЗМИ, які називають оказіоналізмами, становлять окрему групу. Так, зокрема, в поезії І. Драча є такі його авторські неологізми, як журбота, засмута, білогруддя, чорнобров'я. Загалом неологізми виникають декількома шляхами: вони творяться з наявного в мові матеріалу властивими для даної мови словотвірними способами, інколи штучно (газ, нейлон, кодак), часто запозичуються літературною мовою з діалектів і з інших мов. Іншомовні запозичення становлять найчисельнішу групу серед неологізмів. Запозичення. Жодна культура світу не розвивається в ізоляції, відірвано від інших культур. Контакти народів зумовлюють культурний обмін, в тому числі обмін слів. Тому в кожній мові, крім "своїх", є "чужі", тобто запозичені слова. Розрізняють матеріальні запозичення і калькування. Матеріальне (лексичне) запозичення — запозичення, за якого з іноземної в рідну мову входить лексична одиниця повністю (значення й експонент). Наприклад: мітинг (англ. meeting), тінейджер (англ. teenager "підліток від 13 до 19 років"). Калькування — копіювання іншомовного слова за допомогою свого, незапозиченого матеріалу; поморфемний переклад іншомовного слова. За калькування переймаються лише значення іншомовного слова та його структура, але не його матеріальний експонент. Так, наприклад, укр. недолік є калькою рос. недочет, самовизначення — калькою самоопределение, займенник — калькою лат. Ргоnomen. Крім кальок, існують ще напівкальки, коли одна частина слова запозичена, а інша калькується. Наприклад: телебачення (англ. television із гр. tele "далеко" й англ. vision "бачення"), інтербачення(англ. intervision із лат. inter "між" і англ. vision "бачення"). Окремими різновидами є семантичні й словотвірні запозичення. СЕМАНТИЧНІ ЗАПОЗИЧЕННЯ — такі запозичення, коли своє слово набуває значення, яке має його іншомовний відповідник. Наприклад, слова правий і лівий, які мали значення відповідно "розташований праворуч" і "розташований ліворуч" під упливомфр. droit і gauche отримали значення "консервативний" і "революційний" (на засіданнях конвенту партія жирондистів сиділа справа, а партія монтаньярів — зліва). СЛОВОТВІРНІ ЗАПОЗИЧЕННЯ — такі запозичення, коли власний зміст передається морфемами інших мов. Так, наприклад, слово телефон складене з давньогрецьких елементів tele "далеко" і phone "звук" у США. У давньогрецькій мові такого слова не було, як не було й таких слів, як телеметрія, агробіологія, телетайп тощо. 41.СЕМАНТИЧНА КЛАСИФІКАЦІЯ ПОВНОЗНАЧНОЇ ЛЕКСИКИ. Семантична диференціація лексики – це класифікація лексики по схожості значення. При семантичній класифікації весь словник може бути розділений на групи однопольових словарних одиниць, зв'язаних схожістю дефінуючого значення (інакше: тематично об'єднаних словарних одиниць або одиниць, що належать до одного семантичного поля). При семантичній класифікації лексики в ній виділяють синонімічні та антонімічні ряди. Сино́німи — це слова однієї частини мови, різні за звучанням і написанням, що мають дуже близьке або тотожне лексичне значення. Синоніми використовують для підвищення виразності мови, що дозволяє уникати одноманітності. Наприклад: проживати — мешкати, бажати — хотіти, башта — вежа. Антоніми — різні за звучанням слова, які мають протилежні, але співвідносні значення. Наприклад: день — ніч, жар — холод, радість — горе, важкий — легкий. При класифікації лексики по схожості форми в мові виділяють групи омонімів і паронімів (помилкових омонімів). Омонімія – це збіг форми при нетотожності значення. Наприклад: ключ "знаряддя для замикання і відмикання замка" і ключ "джерело". Омонімічними можуть бути різнорідні по структурі елементи мови. Пароніми — це слова, досить близькі за звуковим складом і звучанням, але різні за значенням. Часто вони мають один корінь, а різняться лише наростком, приростком чи закінченням, і така незначна відмінність у вимові може призвести до помилок. Наприклад: білити і біліти; сильний і силовий. 42.ПОВНОЗНАЧНІ ТА СЛУЖБОВІ СЛОВА. Основною функцією слова є номінативна. За способом номінації слова поділяють на чотири типи: 1) повнозначні, до яких належать іменники, дієслова, прикметники, числівники й прислівники. Це слова-етикетки, слова, що називають явища навколишнього світу. Вони є носіями понять. У реченні виконують синтаксичні функції членів речення; 2) вказівні (займенникові), які позначають предмети опосередковано або за відношенням до осіб мовлення. Реальний зміст займенники отримують лише в мовленні (у висловлюваннях, у тексті); 3) службові, до яких належать сполучники, прийменники, частки, зв'язки, слова ступеня, артиклі. За своїми функціями вони близькі до морфем: не мають номінативної функції, а лише виражають відношення. Це слова-організатори, гвинтики для побудови речень. Службові слова несуть інформацію не стільки про світ, скільки про саму мову; 4) вигукові, які стосуються не думки, а емоцій. Вони не мають номінативної функції (не називають явищ й не виражають понять) і не можуть вступати в синтаксичні відношення з іншими словами в реченні. Повнозначні слова також не становлять однорідну групу. Так, зокрема, серед іменників розрізняють власні та загальні назви. Вважають, що основною функцією слова є номінативна. Тільки за цією однією функцією (за способом номінації) слова поділяють на чотири типи: повнозначні, службові, вказівні і вигукові. До повнозначних належать іменники, дієслова, прикметники, числівники й прислівники. Це слова- етикетки, слова, що називають явища навколишнього світу. Вони є носіями понять. У реченні виконують синтаксичні функції членів речення. До службових належать сполучники, прийменники, частки, зв'язки, слова ступеня, артиклі. За своїми функціями вони близькі до морфем: не мають номінативної функції, а лише виражають відношення. Це слова-організатори, гвинтики для побудови речень. Службові слова несуть інформацію не стільки про світ, скільки про саму мову. 43.ФРАЗЕОЛОГІЧНА ПІДСИСТЕМА МОВИ Фразеологія - 1) сукупність фразеологізмів даної мови; 2) розділ мовознавства, який вивчає фразеологічний склад мови. Предметом фразеології як науки є дослідження природи фразеологізмів і їх ознак, а також виявлення закономірностей функціонування їх у мові. Фразеологізм — відтворювана ОДИНИЦЯ МОВИ з двох або більше слів, цілісна за своїм значенням і стійка за складом та структурою. За ступенем злютованості компонентів фразеологізмів їх поділяють на фразеологічні зрощення, фразеологічні єдності та фразеологічні сполучення. Фразеологічні зрощення - семантично неподільні фразеологічні одиниці, значення яких не випливає зі значень їх компонентів. Наприклад: собаку з'їсти "бути майстром у якійсь справі". Тут власні значення слів собака і їсти не відіграють жодної ролі, бо неможливо пояснити, чому знання й досвід передбачають поїдання собак. Фразеологічні зрощення називають ще ідіомами (від гр. idioma "самобутній зворот"), під якими розуміють фразеологізми з повною втратою внутрішньої форми. Ідіоми неможливо дослівно перекласти на іншу мову. До ідіоми в іншій мові можна лише відшукати ідіомувідповідник, якщо така є, або перекласти її одним словом чи вільним словосполученням. Скажімо, англ. skeleton in the cupboard перекладається як "сімейна таємниця", хоч дослівний переклад — "скелет у буфеті". Фразеологічні єдності - семантично неподільні фразеологічні одиниці, цілісне значення яких умотивоване значенням їх компонентів. Значення фразеологічної єдності виникає внаслідок узагальненого переносного значення вільного словосполучення. Це результат образного метафоричного переосмислення словосполучення. Наприклад: зробити з мухи слона "перебільшити щось". Фразеологічні сполучення — звороти, в яких самостійне значення кожного слова є абсолютно чітким, але один із компонентів має зв'язане значення. Наприклад: брати участь, досада бере,розквасити ніс; рос. закадычный друг, уклончивыйответ, щекотливыйвопрос, потупить глаза, одержать победу.У кожному наведеному звороті всі слова мають своє значення, але одне зі слів реалізує таке значення, як правило, тільки в цьому звороті. Так, скажімо, слово розквасити реалізує значення "розбити до крові" лише зі словами ніс, обличчя та їх синонімами. Ті мовознавці, що дотримуються широкого розуміння фразеології, тобто відносять до неї комунікативні одиниці (речення) і будь-які влучні (крилаті) фрази, виділяють четвертий тип фразеологізмів — фразеологічні вирази. Фразеологічні вирази — стійкі за складом і вживанням семантично подільні звороти, які складаються повністю зі слів із вільним значенням. Фразеологічні вирази — це прислів'я, приказки, афоризми відомих політиків, письменників, діячів науки й культури: Не все золото, що блищить; Крапля камінь точить 44.АНАЛІТИЧНІ СПОСОБИ ВИРАЖЕННЯ ГРАМАТИЧНИХ ЗНАЧЕНЬ. До аналітичних способів належить вираження граматичного значення за допомогою службових слів, інтонації та порядку слів. СПОСІБ СЛУЖБОВИХ СЛІВ. Службовими словами, які виражають граматичні значення, є артиклі, прийменники, післяйменники, допоміжні дієслова, слова ступеня, "пусті слова", сполучники та частки. Артиклі вживаються в арабській, романських та германських мовах. Вони виконують такі функції: а) виступають засобом частиномовного позначення. Приєднання артикля до неіменних слів і форм переводять неіменні слова в іменники (явище конверсії): англ. toplay "грати" — theplay "гра; б) розрізняють граматичні категорії означеності/ неозначеності: англ. theman "певна людина" — о man "якась людина"; в) виражають категорію роду: нім. Der Deutsche "німець" — dieDeutsche "німкеня"; г) виражають категорію числа: dasFenster "вікно" — dieFenster "вікна; ґ) служать способом вираження відношень між словами в реченні, тобто мають функцію вираження категорії відмінка: нім. наз. відм. derTisch, род. desTisches, дав. demTisch, знах. denTisch. Прийменники виражають відношення між словами в мовленнєвому ланцюжку, тобто вказують на відмінок іменника. Пор. їду в метро (місцевий відмінок), піду до метро (родовий відмінок). Таку ж функцію виконують післяйменники. Відмінність між прийменниками й післяйменниками в тому, що післяйменники знаходяться не перед іменником, а після нього. Допоміжні дієслова служать для творення складних (аналітичних) дієслівних форм і використовуються як граматичний спосіб вираження категорії особи, числа, часу, стану і способу в сучасних індоєвропейських мовах. Наприклад: укр. я буду читати, ти будеш читати, ми будемо читати; англ. / shall read "я буду читати", / am reading "я читаю", І have read "я читав". Слова ступеня виступають як спосіб творення ступенів порівняння якісних прикметників і прислівників у мовах різних родин. Такими словами в українській мові є більш, менш, дуже, вельми (зручний — більш зручний, вигідний — менш вигідний, цікавий — дуже, вельми цікавий), в англійській more, most (interesting "цікавий" — more interesting "цікавіший" — mos tinteresting "найцікавіший"). Пусті слова — це повнозначні слова, які супроводжують інші повнозначні слова, беручи на себе вираження їх граматичних значень. Наприклад: англ. he-cat (він-кіт), укр. рись-самець, рись-самка.Сполучники виражають граматичні відношення між словами в реченні і між предикативними частинами речень. Частки передають різні модальні значення, а також деякі інші відтінки граматичних значень (запитання, заперечення, оклик, невизначеність та ін.). Частка би в українській та російській мовах використовується для творення (і вираження) умовного способу (читав би, пел бы). СПОСІБ ІНТОНАЦІЇ. Інтонація є засобом вираження граматичних значень на рівні синтаксису. За допомогою інтонації виражаються: а) модальність речення (впевненість, запитання, сумнів, наказ або особисте ставлення мовця до того, що він говорить тощо). Пор.: Він прийшов. Він прийшов? Він прийшов! Він ... прийшов; б) групування членів речення. Пор.: Читати довго/не міг. Читати/довго не міг. Казнить, /нельзяпомиловать. Казнитьнельзя, /помиловать; в) розрізнення простого й складного речення. Пор.: Бачу матір в садочку. Бачу: /матір — в садочку; г) розрізнення сурядності й підрядності. Пор.: Хмариться, дощ буде і Хмариться — дощ буде (у першому випадку сурядність, у другому — безсполучникове речення з різнотипними частинами); ґ) актуальне членування речення (див. про це в темі "Словосполучення і речення"); д) виділення вставних слів і речень. Пор. Він безперечно має рацію і Він, безперечно, має рацію; Он можетбытьздесь і Он, можетбыть, здесь. СПОСІБ ПОРЯДКУ СЛІВ. Цей спосіб у деяких мовах у певних випадках розрізняє: а) підмет і додаток. Пор.: Буття визначає свідомість і Свідомість визначає буття; Якір зачіпає ланцюг і Ланцюг зачіпає якір; б) означення й означуване. Пор.: глухі вчені і вчені глухі. |