Словотворчі суфікси використовують як словотвірний засіб. Вони видозмінюють значення твірного слова (тесати - тес-ак, сірий -сір-к-о).
Формотворчі суфікси використовують для творення граматичних форм: дієслів у минулому часі: писа-в, прикметників вищого ступеня порівняння: холод-іш-ий. За допомоги формотворчих суфіксів -я- (-єн-), -т- утворюються дієприкметники минулого часу; за допомоги суфіксів -уч- (-юч-),-ач- (яч-),-л- творяться активні дієприкметники теперішнього і минулих часів: написати - написа-н-ий, зробити - зробл-ен-ий, пломеніти - пломені-юч-ий.
Постфікс - службова морфема, розташована в слові після закінчення і виконує словотворчу і граматичну роль. В українській мові постфікс -ся приєднується до дієслів як словотворчий афікс і виражає граматичне значення пасивного стану: лікуватися, виднітися. До постфіксів належать також: -сь (хтось, десь), -небудь (який-небудь, як-небудь); -будь (хто-будь, куди-будь); -то (десь-то, хтось-то).
Залежно від позиції щодо кореня афікси поділяються на префікси, постфікси, інтерфікси, інфікси, циркумфікси і трансфікси.
Префікс - афікс, який стоїть перед коренем (заїхати, їхати, приїхати, ви-їхати). Префікси є в індоєвропейських, семіто-хамітських, кавказьких, австронезійських та інших мовах.
Постфікс - афікс, що стоїть після кореня. До постфіксів належать суфікси і флексії (закінчення).
Суфікс - афікс, що стоїть між коренем слова і закінченням: баб уся, знахар к-а, поль-к-а, орлиний; англ. teacher "учитель", eat able "їстівний", beaut і-fui "прекрасний"; нім. Schonheit "краса".
Флексія, або закінчення, - змінний афікс, що стоїть у кінці слова і виражає синтаксичні відношення між словами у словосполученні й реченні (вікн/о, чорн/ий, розуми і'ий, пиш/у).
Інтерфікс - афікс, що стоїть між двома коренями і служить для зв'язку цих коренів у одному складному слові (пароплав, земл-е-мір).
Інфікс - афікс, вставлений у середину кореня (stood "стояв" - st and "стояти").
Циркумфікс, або конфікс, - перерваний афікс, який охоплює з двох боків корінь. gemach-t "зроблений", ge-lesen "прочитаний".
52.СЛОВО ЯК ОДИНИЦЯ МОВИ. ВІДМІННІСТЬ СЛОВА ВІД РЕЧЕННЯ.
Слово — найменша самостійна і вільно відтворювана в мовленні відокремлено оформлена значима одиниця мови, яка співвідноситься з пізнаним і вичленуваним окремим елементом дійсності (предметом, явищем, ознакою, процесом, відношенням та ін.) і основною функцією якого є номінативна. Тільки за цією однією функцією (за способом номінації) слова поділяють на чотири типи:
1) повнозначні, до яких належать іменники, дієслова, прикметники, числівники й прислівники. Це слова-етикетки, слова, що називають явища навколишнього світу. Вони є носіями понять. У реченні виконують синтаксичні функції членів речення;
2) вказівні (займенникові), які позначають предмети опосередковано або за відношенням до осіб мовлення. Реальний зміст займенники отримують лише в мовленні (у висловлюваннях, у тексті);
3) службові, до яких належать сполучники, прийменники, частки, зв'язки, слова ступеня, артиклі. За своїми функціями вони близькі до морфем: не мають номінативної функції, а лише виражають відношення. Це слова-організатори, гвинтики для побудови речень. Службові слова несуть інформацію не стільки про світ, скільки про саму мову;
4) вигукові, які стосуються не думки, а емоцій. Вони не мають номінативної функції (не називають явищ й не виражають понять) і не можуть вступати в синтаксичні відношення з іншими словами в реченні.
Повнозначні слова також не становлять однорідну групу. Так, зокрема, серед іменників розрізняють власні та загальні назви.
Відмінності слова від морфеми й речення:
Головна відмінність слова від морфеми в його більшій самостійності, автономності. Слова можна вставити у висловлювання і переставити, тобто слово має позиційну автономність. Наприклад: Це було ранньою весною - Весною ранньою це було - Це було торік ранньою весною. Переставити морфеми в слові неможливо: * Це обул ою-ранн ою-весн.
Кожна одиниця мови визначається передусім за її функцією. Однією з відмінностей між словом і реченням є те, що речення має комунікативну функцію, а слово - номінативну.
Згідно з семантичним критерієм, слово характеризується ідіоматичністю, непередбачуваністю, невмотивованістю або неповною мотивованістю назви. За цією ознакою слово відрізняється від речення, значення якого визначається його членами.
53.ПОДВІЙНЕ ЧЛЕНУВАННЯ МОВИ.
Подвійне членування — можливість сегментації мовного повідомлення на одиниці, що володіють власним значенням: пропозиції, синтагми, слова, морфеми (перше членування) — і на одиниці, значення яких зводиться до розрізнення значущих одиниць: склади, фонеми (друге членування). Наявність подвійного членування є одним з відмінностей людської мови від систем комунікації тварин.Термін «подвійне членування» введений А. Мартіне, який вважав таке членування головною властивістю мови. Сам А. Мартіне називав результат першого членування (значущі одиниці) монемами, а результат другого членування — фонемами. Подвійне членування не слід змішувати з розрізненням плану вираження і плану вмісту; поняття подвійного членування зачіпає лише план вираження і підкреслює той факт, що єдиною функцією одиниць нижчого рівня — звукових — є утворення одиниць вищого.
54.СИНТАКСИЧНІ ВІДНОШЕННЯ І ЗВ’ЯЗКИ ТА ЇХ НАЙВАЖЛИВІШІ ТИПИ.
Між синтаксичними одиницями та їх компонентами встановлюються синтаксичні відношення. Вони носять бінарний (парний) характер, наприклад: те, що визначене – та те, що визначає напр., 'зелена трава'; головне і додаткове речення 'Знаю, що він сказав' тощо. Основним слід визнати розподіл синтаксичних відношень на предикативні і непредикативні. Предикативні синтаксичні відношення характерні для граматичної основи речення: підмета і присудка. Непредикативні синтаксичні відношення діляться на сурядні і підрядні (атрибутивні, об'єктні, обставинні). Вони можуть виникати між компонентами усіх синтаксичних одиниць. Синтаксичні відношення можуть бути рівноправними або нерівноправними. Цим типам відношень відповідає сурядний і підрядний зв'язок. Сурядність та підрядність - це два головні типи відношень між словами і реченнями в синтаксичній структурі мови.
Сурядний зв'язок. Елементи, що зв'язуються за допомогою сурядного зв'язку, рівноправні: 'мати і батько', 'bed and breakfast', 'fish and chips' та ін. Елементи, що сполучаються, можна поміняти місцями: 'мати і батько', 'батько і мати'. Зміст словосполучення істотно не міняється. Пов'язані за допомогою сурядного зв'язку елементи однорідні. Підрядний зв'язок. У разі підрядного зв'язку відношення між сполучуваними елементами нерівноправні. Один елемент виступає як головний, а другою, підпорядкований йому, виступає як залежний компонент: висока людина, to love ice-cream, a bunch of roses та ін. Підпорядковане слово визначає, уточнює значення головного слова. Для конструювання комунікативної одиниці – тобто, речення - необхідним видом зв'язку є предикативний зв'язок.Сутність предикативного зв'язку полягає в організації синтаксичних компонентів у повідомлення, у висловлювання як комунікативну одиницю, співвіднесену до дійсності.Наприклад: Winter is coming. Days are getting shorter.Суть предикативного зв'язку полягає в тому, що зв'язувані компоненти рівноправні, жодний не є ані головуючим, ані залежним. Такий зв'язок ще називають координацією, взаємозалежністю. Способи формального вираження синтаксичних зв'язків: Узгодження - Це вид підрядного зв'язку, при якому форми роду, числа відмінка залежного слова зумовлюються відповідними формами головного слова. Узгодження може бути повним (красива дівчина, розумний хлопець, пухнасте кошеня) і неповним (у місті Лондон). Керування - вид підрядного зв'язку, при якому залежне слово набуває форми того або іншого відмінка, залежно від граматичної можливості головного слова та значення, яке воно виражає(вимкнула праску) Прилягання - вид підрядного зв'язку, при якому залежне слово є незмінним, ізольованим від системи відмінків, що зумовлене його приналежністю до певної частини мовлення, при цьому залежність від головного слова виражена семантично (дієприслівники, прислівники та інфінітиви.)- натякнув жартуючи.
55.ПРЕДИКАТИВНІСТЬ І МОДАЛЬНІСТЬ ЯК ОЗНАКИ РЕЧЕННЯ.
Головною ознакою речення є комунікативність (передає конкретний зміст у логічно зрозумілих формах і здатне входити до будь-яких форм спілкування). Крім комунікативності, основними ознаками речення є предикативність та модальність.
Предикативність - співвіднесеність змісту речення з об'єктивною дійсністю. Завдяки предикативності зміст речення трактують як реальний чи можливий, бажаний тощо. Головним носієм предикативності є присудок. Предикативність формується граматичними значеннями модальності, способу і часу.
Модальність - вираження мовцем свого ставлення до змісту висловлювання. Мовець може щось стверджувати, заперечувати, бажати, передбачати тощо. Модальність виражається дієслівними способами (Ми вчимося. Ми б училися. Коли б ми вчилися. Якби ми вчились так, як треба, то ...), модальними частками (ніби, хіба що, чого доброго тощо), спеціальними модальними словами (здається, кажуть, безумовно, напевно, мовляв та ін.).
56.ОСНОВНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ РЕЧЕННЯ.
Речення-побудована за законами певної мови цілісна одиниця мовлення, яка є основним засобом формування, вираження і повідомлення мови. Основні ознаки речення: предикативність, модальність, змістова й інтонаційна завершеність-залежить від мети висловлювання, інтонація відображає думку мовця та ставлення до висловлення;наявність головних членів-підмет і присудок або головний член односкладного речення=граматична основа(предикативний центр)речення. За структурними ознаками граматичні основи речення поділяються на: д в о с к л а д н і, у яких наявні обидва головні члени (Ранок настав); о д н о с к л а д н і, граматична основа яких складається з одного головного члена (Світає); с и н т а к с и ч н о н е ч л е н о в а н і, в яких основа не виділяється (Геть!). За кількістю граматичних основ речення поділяються на: п р о с т і, які мають один предикативний центр (По холодах настали теплі дні); с к л а д н і, які мають два і більше предикативних центрів (Бруньки на яблунях розкривались, і настала мить яблуневого цвіту). За наявністю чи відсутністю другорядних членів речення поділяються на: н е п о ш и р е н і, які складаються лише з предикативного центру (Настала ніч); п о ш и р е н і, у складі яких є головні і другорядні члени речення (Срібний іній заполонив землю). За наявністю чи відсутністю обов’язкових членів речення поділяються на: п о в н і, у яких наявні всі члени, необхідні для певної структури (Нарешті ми дочекалися весни);– н е п о в н і, в яких немає певного члена речення, але він легко виявляється з контексту або підказується мовленнєвою ситуацією (Тут росте явір і калина, а десь, можливо, – береза і сосна).
За наявністю чи відсутністю засобів ускладнення речення поділяються на: – у с к л а д н е н і, у яких є однорідні чи відокремлені члени, звертання чи вставні івставлені конструкції (Цвіте іній, осяяний місяцем);– н е у с к л а д н е н і, у яких відсутні засоби ускладнення (При в’їзді в село росте тополя).
За характером вираження ставлення до дійсності речення поділяються на: – с т в е р д ж у в а л ь н і, у яких підтверджується зв’язок між предметами та їх ознаками в реальній дійсності (Він постійно бачив сни);– з а п е р е ч н і, у яких такий зв’язок заперечується (І від них не втекти, не сховатись).
Залежно від мети висловлювання (функціональних особливостей) речення поділяються на:– р о з п о в і д н і, які повідомляють про різні предмети, явища, їх ознаки тощо (Пробіг зайчик);– п и т а л ь н і, які виражають питання (Невже це правда?);– с п о н у к а л ь н і, які виражають волевиявлення, спонукання до дії (Не чіпайте його!).
57. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СИНТАКСИЧНОЇ СИСТЕМИ МОВИ.
Синтаксична система мови - це сукупність можливих моделей сполучення слів і структурно-функціональних типів речень, що обслуговують усі форми і види мовного спілкування. Синтаксичними одиницями є форма слова (оскільки вона зумовлена синтаксичною функцією і синтаксичними зв'язками з іншими словами), словосполучення, член речення, речення, текст (як сукупність тематично, функціонально і граматично об'єднаних речень). Основними є словосполучення і речення, які найбільш виразно характеризують рівні синтаксичної системи. Для розуміння особливостей синтаксичних одиниць необхідне розрізнення видів синтаксичногозв'язку. Найбільш повно і зримо характер синтаксичного зв'язку виявляється між словами як компонентами словосполучень і речень (сурядність,підрядність,предикативність). Важливу роль відіграють і семантичні особливості речень. І не тільки тим, що кожне з них у конкретній ситуації мовлення має чітко окреслений зміст, зумовлений передусім лексичним наповненням. Не менш важливою є суто синтаксична семантика, що залежить від граматичних характеристик компонентів і відношень між ними. Так, речення Бджоли гудуть, Діти граються, Проїжджають автомашини мають різний зміст, але вони однакові щодо синтаксичної семантики - у кожному з них вказується діяч і виконувана ним дія. Ці речення побудовані за однією синтаксичною моделлю. І навпаки, у реченнях Вода залила береги і Водою залило береги реальний зміст один, але граматична семантика різна: у першому з них вода представлена як виконавець, у другому - як інструмент дії. Тісно пов’язаний синтаксис і з морфологією. У синтаксисі складається система частин мови, відбувається їх поділ на повнозначні й службові залежно від того, яку роль вони відіграють у реченні. Лексичні значення повнозначних слів — це основа лексичної семантики речення, оскільки вони виражають мовленнєвий зміст, який формує речення як засіб вираження і повідомлення конкретної думки, а у формуванні речення основну роль виконують службові слова (прийменники, сполучники, частки).
58.ЗВ’ЯЗКИ СИНТАКСИЧНОЇ СИСТЕМИ МОВИ З ЛЕКСИЧНОЮ І МОРФОЛОГІЧНОЮ
При побудові синтаксичних одиниць вибір мовних засобів визначається інформацією, яку намагається представити мовець, причому її повнота значною мірою залежить від активного словникового запасу мовця (лексики).
Лексичні значення слів можуть виражати синтаксичні значення. Так, синтаксичне значення модальності виражається словами треба, необхідно, можливо, доцільно та ін., значення часу — словами з часовим значенням сьогодні, вчора, завтра тощо.
Залежно від лексичного наповнення однакова з формально-синтаксичного погляду схема репрезентує різні структурно-семантичні типи речень, напр.: Співає (дво- складне, неповне) і Смеркає (односкладне, повне).
При одному й тому ж головному компонентові лексико-граматичні значення словоформ можуть визначати їхню синтаксичну роль, напр.: їхати із задоволенням (обставина) — їхати з товаришем (додаток); відкриття Ейнштейна (означення) — відкриття Америки (додаток). Головні слова різного лексичного значення також зумовлюють синтаксичну функцію залежної словоформи, пор.: прийшов учитись (обставина) — мрія учитись (означення).
Одним із засобів зв’язку компонентів частин простого і складного речення є лексичний повтор, напр.: Не раз ми ходили в дорогу, не раз ми вертали до хати (П. Грабовський).
Тісно пов’язаний синтаксис і з морфологією. Академік Віктор Виноградов (1895 —1969) зазначав: «Нема нічого в морфології, чого нема чи раніше не було в синтаксисі… Морфологічні форми — це відстояні синтаксичні форми». Тому однією з лінгвометодичних ідей шкільної практики є вивчення морфології на синтаксичній основі, а в процесі вивчення синтаксису увага звертається на морфологічні і лексико-морфологічні властивості синтаксичних одиниць.
У синтаксисі складається система частин мови, відбувається їх поділ на повнозначні й службові залежно від того, яку роль вони відіграють у реченні. Лексичні значення повнозначних слів — це основа лексичної семантики речення, оскільки вони виражають мовленнєвий зміст, який формує речення як засіб вираження і повідомлення конкретної думки, а у формуванні речення основну роль виконують службові слова (прийменники, сполучники, частки). Займенникам належить особливе місце в системі частин мови, вони замінюють повнозначні частини мови, тому для встановлення граматичної семантики синтаксичних одиниць використовуються займенникові питання: хто? що? який? чий? котрий? та ін.
Саме у синтаксичній структурі найпослідовніше виявляється синтез різноманітних вимірів функціонування мовних одиниць.
59. РЕЧЕННЯ І СЛОВОСПОЛУЧЕННЯ.
Словосполучення — два чи більше повнозначних слів, об’єднаних синтаксичним зв’язком. Словосполучення є предметом синтагматичного синтаксису, який вивчає валентність слова, способи її реалізації та виражені в словосполученнях синтаксичні відношення. За зовнішньо-синтаксичними стосунками словосполучення поділяють на підрядні, у яких одне слово завжди надрядне (панівне, підпорядкувальне, означуване), інші — залежні, означувані (наприклад, висока хата, хати села, писати листа). Надрядні слова словосполучень поділяються на: субстантивні — безприйменникові (ріг хати) й прийменникові, ад'єктивні (високий ростом), прономінальні (ми всі), нумеральні (п'ять вершників), адвербіальні (дуже гарно) й вербальні (читати книжку), також кожне з них має по 6 комбінаційних різновидів (наприклад, субстантивно-нумеральне словосполучення: три яблука). Серед підрядних способів, крім загагально-реченнєвих способів підрядно-синтаксичних зв'язків розрізняють: узгодження — словосполучення, у якому залежне слово відповідає на питання означення: який? чий?;
керування — словосполучення, у якому залежне слово відповідає на питання додатка: кому? чому? кого? чого?… ; прилягання — словосполучення, у якому залежне слово відповідає на питання обставини: коли? як? де? скільки?. За внутрішньо-синтаксичними стосунками словосполучення поділяються на атрибутивні (рік жінки, третій рік), предикативні (учень читає) з предикативно-атрибутивними (хата гарна), апозиційні (місто Київ), об'єктні (читати книжку) й обставинні: просторові (дім над кручею), часові (нечуваний досі) та причинові (паленіти від сорому).
Речення — мінімальна комунікативна одиниця, яка про щось повідомляє й розрахована на слухове або зорове (на письмі) сприйняття. Речення характеризується комунікативністю, відносною самостійністю та структурною цілісністю. За метою висловлювання речення поділяють на розповідні, питальні, спонукальні, залежно від будови речення поділяються на прості та складні. Простим називається речення, яке має тільки одну граматичну основу, у складному реченні можуть бути дві і більше граматичні основи, тобто дві і більше частин. За наявністю головних членів прості речення поділяють на двоскладні та односкладні. У двоскладних реченнях присутні і підмет, і присудок, в односкладних реченнях граматична основа складається з одного головного члена (підмета або присудка).
|
Скачать 137.07 Kb.