Мвзн. мвзн екз шпори. 1. мовознавство наука про мову. Його обєкт мовознавство
 Скачать 137.07 Kb.
|
|
21. Л. ЩЕРБА ПРО «ТРОЯКИЙ АСПЕКТ МОВНИХ ЯВИЩ» Велику теоретичну цінність має стаття Щерби «Про троякий аспект мовних явищ і про експеримент у мовознавстві» . Замість соссюрівської дихотомії «мова — мовлення» він запропонував трихотомію «мовленнєва діяльність — мовний матеріал — мовна система». Перший аспект мовних явищ — процеси говоріння і розуміння мовної діяльності. Мовець зовсім не розрізняє форм слів, словосполучень, яких він ніколи не чув і вживає вперше, від форм слів і словосполучень, які багато разів використовував. Тому можна говорити про те, що всі форми слів і словосполучень нормально створюються нами в процесі мовлення в результаті складної гри складного мовного механізму людини в умовах конкретних обставин даного моменту. Цей механізм, ця мовна організація не може дорівнювати сумі мовного досвіду (говоріння і розуміння) даного індивіду , а повинна бути своєрідною переробкою цього досвіду. Мовна організація може бути лише психо-фізичною, але вона разом із обумовленою нею мовною діяльністю є соціальним продуктом. Людство у сфері м-ва робило висновки не на основі актів говоріння і розуміння якогось одного індивіду, а на основі всіх актів говоріння і розуміння, які існували у визначеній епосі життя тієї чи іншої суспільної групи. У результаті висновків створювалися словники і граматики мов ,які можна назвати просто мовами, але які треба називати мовними системами, залишаючи слову “мова” його загальне значення. Це другий аспект мовних явищ. Правильно укладені словники і граматики повинні вичерпувати знання даної мови. Мовні величини, якими оперують у словнику чи граматиці у безпосередньому досвіді (не у психологічному, не у фізіологічному) нам не дані, а можуть виводитися із процесів говоріння і розуміння, які є в такій їх функції мовним матеріалом (тексти). Це третій аспект мовних явищ. Такий поділ дещо штучний, бо мовна система і мовний матеріал — це різні аспекти єдино даної у досвіді мовної діяльності, та мовний матеріал, як і саме розуміння поза якимось організованим мовним матеріалом (мовної системи) неможливе. Отже, мовленнєва діяльність — це говоріння і слухання; мовний матеріал — «сукупність усього, що говорилося і розумілося», тобто тексти, які є результатом мовленнєвої діяльності; мовна система — слова і граматика, ідеальний опис яких «повинен вичерпувати знання певної мови». Мовна система «не наукова абстракція», а «те, що об'єктивно виявляється в індивідуальних мовленнєвих системах, які виникають під впливом цього мовного матеріалу. Отже, в мовному матеріалі й треба шукати джерело єдності мови всередині суспільної групи». 22. АРТИКУЛЯЦІЙНА БАЗА МОВИ. Усім людям легко й просто вимовляти звуки своєї рідної мови. А ось коли вони беруться за вивчення іноземної мови, то відразу ж зустрічаються з якимись «важкими» звуками. Виявляється дуже нелегко навчитися правильно вимовляти французькі носові голосні, англійські альвеолярні приголосні. І складається враження, що в інших мовах звуки не такі прості, як у своїй мові. Враження це абсолютно хибне. Річ у тім, що у всіх мовців апарат мовлення призвичаєний до утворення звуків тої мови , якою вони спілкуються. Таке призвичаєння, типізація вимови звуків називається артикуляційною базою. Артикуляційна база є дуже стійкою і сталою. Апарат мовлення з високою точністю фіксує – до повної автоматизації – ті позиції та взаєморозташування органів, потрібне для вимови всіх звуків мови. Наявність артикуляційної бази є необхідною умовою для вільного володіння мовою. Добре опанувати іншу мову – це передусім значить засвоїти її артикуляційну базу. Перенесення артикуляційної бази однієї мови на вимову звуків іншої мови дає так званий акцент, по якому легко пізнати чужинця.Робота органів мовлення, тобто сукупність їх порухів при вимові певного звука, називається артикуляцією ("вимовляння"). В артикуляції розрізняють три фази — екскурсію, кульмінацію і рекурсію. Екскурсія, або приступ, — початковий рух органів мовлення, підготовка органів мовлення до вимови звука. Так, перш ніж вимовити звук [б], потрібно зімкнути губи, щоб потім видихуване повітря їх розімкнуло, а перед вимовою звука [з] необхідно утворити щілину, щоб видихуване повітря могло вільно проходити і тертися об стінки цієї щілини. Кульмінація, або витримка, — положення органів мовлення в момент вимовляння звуків. Рекурсія ("повернення"), або відступ, - повернення органів мовлення у вихідне положення. За участю артикуляції органи мовлення поділяються на активні й пасивні. Активні органи рухомі, вони виконують головну роботу при творенні звуків. До них належать язик, губи, нижня щелепа, м'яке піднебіння та язичок. Пасивні органи нерухомі й виконують при творенні звуків допоміжну функцію. До них належать зуби, альвеоли, тверде піднебіння, верхня щелепа, носова порожнина. 23.ФОНЕМА І ЇЇ АЛОФОНИ. Фоне́ма — найменша (неподільна) структурно-семантична звукова одиниця, що здатна виконувати деякі функції у мовленні. Зокрема фонема творить, розділяє і розпізнає морфеми, слова, їхні форми в мовному потоці. Зазвичай виділяють: конститутивну: фонеми є тим матеріалом, з допомогою якого творяться одиниці вищих рівнів; ідентифікаційну: із суцільного потоку мовлення людина розпізнає окремі звуки, а завдяки цьому й окремі слова; дистинктивну: фонеми розрізняють як зміст слова, так і його форму. Фонема як певний знак, модель матеріалізується в мовленні у вигляді звуків, серед яких вирізняють головний вияв фонеми (інваріант) та її варіанти (алофони). Виявлення фонеми в її самостійних ознаках, тобто незалежно від місця в слові, впливу сусідніх звуків, наголошеності й ненаголошеності, індивідуальних фізіологічних особливостей людини називається головним виявом фонеми. Варіанти фонем є трьох типів: Під позиційним варіантом розуміють вияв фонеми як звуку тільки в певній означеній позиції в слові. Позиційним варіантом є звуковий вияв фонеми /и / як [ие] або [еи] у ненаголошеній позиції. Комбінаторним варіантом фонеми називають звук, який з'являється замість головного вияву даної фонеми внаслідок змін, що відбуваються в артикуляції під впливом звукового оточення, наприклад, комбінаторним варіантом є реалізація фонеми /т′/ у звукові [д′] під впливом наступного дзвінкого: /молод′ба/. Факультативним варіантом фонеми називається її не обов'язковий, але можливий у літературній мові звуковий вияв. Наприклад, перед фонемою /і/ звичайна для літературної мови фонема /т′/ /ст′іл/, хоч окремі носії в деяких словах реалізують її в звукові [т] [стіл]. 24.ТРАНСКРИПЦІЯ І ТРАНСЛІТЕРАЦІЯ. Транскрипція - спосіб запису усного мовлення з метою найточнішої передачі вимови.Необхідність транскрипції зумовлена тим, що звичайні букви не завжди передають реальне звучання: одні й ті самі звуки передаються різними буквами і, навпаки, за одними й тими самими буквами можуть стояти різні звуки.Основні принципи транскрипції -: 1) кожен звук повинен мати окремий знак; 2) знаки повинні бути однозначними, тобто позначати тільки даний звук; 3) кожен звук повинен мати тільки одне позначення.Транслітерація - побуквена передача текстів і окремих слів, записаних однією графічною системою, засобами іншої графічної системи.Транслітерацію використовують головним чином у міжнародних телеграмах і в бібліотечній справі.Вимога практичної транскрипції - якомога точніше передати звучання і зберегти морфемну будову слова та графічні особливості. Усе це не завжди легко врахувати. Вибирають один із варіантів. Деякі з варіантів ближчі до побуквеного написання в мові-оригіналі, тобто зближуються з транслітерацією, а деякі наближаються до звучання слів, тобто зближуються з практичною транскрипцією. 25.БУДОВА МОВНОГО АПАРАТУ І ФУНКЦІЇ Органи мовлення складаються з органів дихання й органів, які безпосередньо беруть участь у творенні звуків. Умовно можна виділити три "поверхи" мовленнєвого апарату — нижній, середній і верхній. До нижнього належить апарат дихання — легені, бронхи, трахея та діафрагма. Їх функція — накопичувати й видихати необхідний для творення звуків повітряний струмінь. Середній поверх — гортань. Гортань — це своєрідна трубка, яка складається з персневидного та розміщеного над ним щитовидного хряща (виступ щитовидного хряща у чоловіків називають адамовим яблуком) і двох рухомих пірамідальних хрящів.До щитовидного і двох пірамідальних хрящів прикріплені голосові зв'язки, які складаються з волокон, розташованих у горизонтальному, вертикальному й діагональному напрямках. Це дає можливість змінювати їх товщину і затискати їхні коливальні частини в різних місцях, що впливає на характер творення звуків. Рухомі пірамідальні хрящі змінюють положення голосових зв'язок, і щілина, утворена голосовими зв'язками й пірамідальними хрящами (голосова щілина), змінює свою форму. Голосові зв'язки, натягуючись, як струни музичного інструмента, під впливом струменя повітря вібрують і створюють музикальний тон. Цей тон є голосом. Голос використовується для творення голосних звуків, а також сонорних і дзвінких приголосних. При звуженні голосової щілини у доволі широкій міжхрящовій щілині виникає шум, який творить шумні приголосні. Отже, на середньому поверсі творяться голос і шум, а не конкретні звуки. Верхній поверх — надставна порожнина, до якої належать порожнини глотки (фаринкс), рота і носа. Це резонатор, де творяться обертони і резонаторні тони та шуми, тобто конкретні звуки. Ротову й носову порожнину розділяють тверде (palatum) та м'яке піднебіння (velum), яке закінчується піднебінною завісою і маленьким язичком (uvula). Коли м'яке піднебіння опущене, порожнина рота змикається з порожниною носа і частина повітря проходить через ніс. Порожнина рота має здатність змінювати свою форму й об'єм завдяки рухомим органам — губам, язику, язичку, м'якому піднебінню. Язик складається з трьох частин: кореня, спинки й кінчика. Отже, кожен із трьох поверхів органів мовлення виконує певні функції. Діафрагма, легені, бронхи і трахея є джерелом струменя повітря, яке використовується для творення звуків. Гортань — джерело голосу і шумів. Надставна труба (порожнина рота і носа) — джерело обертонів і резонаторних тонів. Усією роботою органів мовлення керує вища нервова система. 26.АСПЕКТИ ВИВЧЕННЯ ЗВУКОВОЇ БУДОВИ МОВИ. Основні фонетичні одиниці мовлення - звуки. Фонетика виділяє у будь-якому звуку мови три основні аспекти: - артикуляційний (артикуляторний), - акустичний (фізичний) - функціональний (лінгвістичний). Артикуляційний аспект фонетики пов'язаний з такими нелінгвістичними дисциплінами, як анатомія і фізіологія мовотворення і сприйняття. Об'єктом вивчення тут є артикуляційний апарат, його устрій і функції окремих його частин. Акустичний аспект фонетики, пов'язаний з галуззю фізики, займається вивченням акустики мови - розділу загальної акустики, що досліджує структуру мовного сигналу, систему автоматичного синтезу і розпізнавання мови. Розглядаючи звуки мови в акустичному аспекті, виділяють такі їх характеристики: • висота звуку (кількість коливань за одиницю часу); • сила звуку (залежить від амплітуди коливань, чим більше амплітуда - тим сильніше звук); • довгота; • тембр (індивідуальна акустична ознака); • тон і шум (голосні звуки продукуються за рахунок тону, приголосні - шуму). Функціональний аспект фонетики є провідним, оскільки він вивчає структурні і функціональні закономірності звукового устрою мови. Відсутність орієнтації на функцію звуків мови у акустичного і артикуляції аспектів фонетики і наявність такої орієнтації у лінгвістичного її аспекту дають основу для розподілу фонетики на власне фонетику і фонологію. Отже, фонетика включає: - фонетику у вузькому сенсі, яка вивчає артикуляційні й акустичні особливості звуків; - фонологію, яка вивчає функціональну сторону звукових явищ - структурні і функціональні закономірності мови. Фонологія на правах функціональної фонетики входить до складу мікролінгвістики разом з такими дисциплінами, як морфологія, лексикологія, деріватологія (вчення про словотвір), синтаксис та ін. 27.ЗМІНИ ЗВУКІВ У ПОТОЦІ МОВЛЕННЯ. У потоці мовлення звуки зазнають різноманітних впливів і як наслідок змін в артикуляції і звучанні. Такі зміни поділяються на позиційні і комбінаторні. Позиційні модифікації звуків залежать від наголосу, від позиції звука на початку чи в кінці слова або складу. Наприклад, вимова [е] у ненаголошених складах: [веисна], [сеило]. Внаслідок таких фонетичних змін виявляються позиційні варіанти певної фонеми. Отже, позиційним варіантом фонеми є звук, що вимовляється замість головного вияву фонеми у певній слабкій позиції. Комбінаторні зміни виникають внаслідок взаємодії звуків у мовному потоці. Кінцева фаза артикуляції попереднього звука своєрідно накладається на початкову фазу артикуляції наступного. Таке явище називається коартикуляцією. Внаслідок таких змін виникають комбінаторні варіанти певної фонеми. Комбінаторні варіанти голосних і приголосних фонем можуть виникати внаслідок таких фонетичних явищ, як акомодація й асиміляція. Акомодація (лат. accomodatio – пристосування) – це фонетичні зміни, що відбуваються внаслідок взаємодії голосних і приголосних звуків. Різновидами акомодації є: лабіалізація (артикуляція звуків, за якої губи витягуються вперед і заокруглюються, від чого змінюються об’єм і форма ротової порожнини як резонатора. Лабіалізації можуть зазнавати приголосні в позиції перед о та у й голосні в позиції після губних приголосних: [сᵒум]); назалізація– зміна звука, що полягає в набутті звуком носового тембру й проходженням частини видихуваного повітря в носову порожнину. Назалізації в мові можуть піддаватися звуки (приголосні і голосні) у положенні перед носовими. Найбільшою мірою назалізація простежується між двома носовими – [манка], [німий], дещо менше після носових – [нас]; палаталізація (пом’якшення; це наслідок додаткового підняття спинки язика до твердого піднебіння. Пом’якшуються тверді фонеми в позиції перед і: [ш’іс'т'], [ч’іл'ний]); веляризація - ствердіння приголосного звука внаслідок додаткового підняття задньої частини спинки язика до м’якого піднебіння. Веляризуватися можуть усі приголосні, крім задньоязикових, для яких ця артикуляція є основною. Сюди належить: - тверда вимова приголосних перед і, що не походить з (ять): [стіл]; - ствердіння /н'/, /д'/ перед шиплячим: промінь, але промінчик, порадь, але Радченко). Акомодація є регресивною, коли наступний звук впливає на попередній. Якщо попередній звук впливає на наступний, то відбувається прогресивна акомодація. Асиміляція– це фонетичне явище взаємодії звуків однієї якості, наприклад, тільки приголосних, що виявляється у пристосуванні їх вимови. Асиміляція, що виявляється в системі голосних, називається гармонійною, або вокалічною : гаразд (утв. з горазд) , багатий (утв. з богатий) , хазяїн (утв. з хозяїн), а в системі приголосних – консонантною. Зміни звуків у потоці мовлення прийнято розрізняти за: 1) типами: комбінаторні та позиційні зміни, які у свою чергу поділяються за видамина акомодації, асиміляції, дисиміляції, спрощення, подовження, стягнення, редукції, вокалізації; 2) характером: якісні та кількісні; 3) відстанню: контактні (суміжні) – взаємодіють сусідні звуки, й дистантні (дистанційні: до дистантних в українській мові належить лише гармонійна асиміляція голосних)– взаємодіють звуки на відстані; 4) напрямком: регресивні (наступний звук впливає на попередній) та прогресивні (попередній звук впливає на наступний); 5) ступенем вияву (глибиною вияву): повні й неповні (часткові); 6) обов’язковістю: обов’язкові й необов’язкові (факультативні: до факультативних прийнято зараховувати деякі вияви асиміляції за м’якістютощо). 28.ФОНЕТИЧНЕ СЛОВО ЯК ЦІЛІСНІСТЬ. Фонетичне слово - це або одна словоформа, що несе на собі наголос, або сполучення в потоці мовлення ударної словоформи із сусідньою ненаголошеною словоформою (рідше - із двома ненаголошеними словоформами). Вхідна до складу фонетичного слова ненаголошена словоформа може перебувати або перед ударною словоформо або після ударної словоформи. Ударна словоформа звичайно є словоформою знаменного слова. При одній і тій же ударній словоформі можуть перебувати й проклітика, і енклітика: на бережок би. Як уже зазначалося, складотворним звуком, як правило, є голосний. Якщо складотворним є один голосний, то його називають монофтонгом. Якщо в межах одного складу існує декілька голосних, то їх називають поліфтонгами. Серед поліфтонгів найпоширенішими є дифтонги і трифтонги. Дифтонг - два голосних, які утворюють один склад, чим і забезпечується їх фонетична цілісність. Наприклад: англ. Дифтонги бувають висхідними і низхідними. Висхідними називають дифтонги, в яких складотворним є другий елемент. Наприклад: фр. [іе] (pied –нога). У низхідних дифтонгах складотворним виступає перший елемент. Трифтонги- три голосних, які творять один склад, чим забезпечують свою фонетичну цілісність. Трифтонги трапляються лише в тих мовах, де є дифтонги. Наприклад: англ. Слід зауважити, що останнім часом дифтонг і трифтонг стали трактувати не як поєднання двох чи трьох звуків, а як один голосний звук, який складається з двох чи трьох елементів, що утворюють один склад. |