Мвзн. мвзн екз шпори. 1. мовознавство наука про мову. Його обєкт мовознавство
 Скачать 137.07 Kb.
|
|
29.ЗВУКОВА БУДОВА МОВИ. Будь-яка мовна одиниця (морфема, слово, речення) передається через звукове вираження. Звукове вираження — це матеріальна оболонка мови. Матеріальна звукова форма мови є об'єктом фонетики. Фонетика- наука, яка вивчає звуки мови. Об'єктом вивчення фонетики є не тільки окремо взяті звуки, а й закономірності їх поєднання (сполучуваність), фонетичні процеси (вплив позиції звука у слові та сусідства інших звуків на його звучання), природа й структура складу, а також наголос та інтонація. Розрізняють фонетику загальну і конкретну. Загальна фонетика вивчає загальні особливості, характерні для звуків усіх мов. Конкретна фонетика вивчає звуки певної мови або якоїсь групи мов. Звуки можна вивчати як у синхронічному, так і в діахронічному (історичному) аспектах. Відповідно до синхронії і діахронії розрізняють описову й історичну фонетику. Описова фонетика вивчає звукову систему мови на певному етапі її розвитку. Історична фонетика встановлює формування звукової системи мови, закономірності й тенденції її розвитку. Для дослідження звуків описова фонетика використовує безпосереднє спостереження і різні експериментальні методи: палатографію (визначає місце зіткнення язика з піднебінням при творенні звука); рентгенографію (дає змогу визначити положення всіх органів мовлення при творенні звука); осцилографію (перетворення звукових коливань на електричні, запис їх на екрані й встановлення таким чином довготи, висоти та інтенсивності звуків); спектрографію (фіксування спектра звука, тобто визначення його загальної акустичної картини, сукупності значень амплітуд його частотних складників). Лінгвістична дисципліна, яка вивчає звуки мови за допомогою точних приладів та апаратів, називається експериментальною фонетикою. Осібно виділяють зіставну фонетику, яка виявляє і характеризує спільне й відмінне в звукових системах та просодичних засобах двох чи більше мов. Фонетика має велике практичне значення. Знання з фонетики необхідні для створення алфавітів для безписемних мов, для удосконалення графіки й орфографії, для навчання орфоепії рідної і, особливо, іноземної мови (як правило, іноземну мову починають вивчати з фонетики), для виправлення недоліків мовлення (логопедія) і навчання розуміння звукової мови глухонімими (сурдопедагогіка), для автоматичного розпізнавання мовлення електронно-обчислювальною машиною (навчити машину розпізнавати передавану людським голосом інформацію). Фонетика пов'язана з такими нелінгвістичними дисциплінами, як фізика (акустика), анатомія, фізіологія (творення звуків) і психологія (мовленнєва діяльність людини є частиною її психічної діяльності ). Звуки мови можна одночасно розглядати як фізичні, фізіологічні і лінгвістичні явища. Фізичний аспект звука — це його звучання, акустика, фізіологічний — творення його мовленнєвим апаратом, лінгвістичний — його функція в мові.. Відповідно до цих аспектів у вивченні мови розрізняють акустичну, артикуляторну й функціональну фонетику. 30.СКЛАД ЯК ОДИНИЦЯ ВИМОВИ. Склад - у мовознавстві відрізок звукового плину мови з вершком порівняно більшої повноти голосу (голосності), складений з одного чи більше звуків, обмежений обабіч відрізками меншої голосності (чи «нульової» голосності на початку й у кінці слова); вершком складу в українській мові буває лише голосний; межею складу вважають у фонетиці (якщо між вершками два і більше приголосних) пункт найменшої голосності на стику артикуляційного зіступу першого й приступу наступного з-поміж них (якщо приголосний один, він належить до наступного складу). У різних мовах світу проявляються такі ознаки складу як фонологічної одиниці:1)Допустимі схеми складу є обмеженими (наприклад, в арабській мові допустимі лише склади типу «приголосний + голосний» і «приголосний + голосний + приголосний»); 2)Принцип «хвилі звучності» для простої структури консонантних сполучень всередині складу (наприклад, дагестанські мови в кінці складу допускаються лише поєднання «сонорні + шумний»); 3)Дистрибутивні обмеження, що виступають як певні складові позиції (наприклад, в німецькій мові дзвінкі шумні неможливі в кінці складу); 4) Компенсаторні відносини за тривалістю між голосним і кінцевим звуком складу, що має з ним узгоджуватися (наприклад, в шведській мові за коротким голосним слід довгий приголосний, а за довгим голосним — короткий приголосний); 5) Місце наголосу залежить від кількісної структури складу (наприклад, в латинській мові наголос падає на передостанній склад, якщо він містить довгий голосний або закінчується на приголосний, і на 2-й склад від кінця в інших випадках); 6) Складова просодія — тональна або темброва (наприклад, складовий сингармонізм за м'якістю/твердістю в праслов'янській мові); 7)Поділ на склади має тенденцію збігатися з граматичними межами. Складові мови — мови, в фонологічній системі яких основною одиницею є склад. До складових мов належать більшість мов Китаю та Південно-Східної Азії. Складові мови мають просту структуру складу, максимальний склад звуків. Зазвичай межі складів та морфем у таких мовах збігаються, тому морфемна межа всередині складу неможлива, а склад виступає мінімальним елементом для утворення морфеми. 31.ЧЕРГУВАННЯ ЗВУКІІ ТА ЇХ КЛАСИФІКАЦІЯ. З акустичного погляду всі звуки мови поділяються на голосні й приголосні, які розрізняються співвідношенням голосу і шуму. Якщо голосні складаються з чистого голосу і шуму в них немає, то приголосні складаються з голосу і шуму або лише шуму. Отже, голосні - це тональні звуки. Приголосні обов'язково містять у собі шум. Голосні й приголосні розрізняються й за артикуляційними характеристиками. Чергування звуків — постійна і закономірна зміна їх у коренях і афіксах етимологічно споріднених слів та форм. Наприклад: стіл — столи, нести — носити, плести — заплітати, могти —помагати. В українській мові розрізняють два види чергувань: позиційне (фонетичне) й історичне(фонетично не зумовлене). 1. Позиційне —це чергування, яке відбувається залежно від позиції звука в слові і зумовлюється фонетичними законами сучасної мови. Наприклад: лити —ли [е] ла; ле [и] ла. Тут звукове чергування: и — и [е] — е [и]. 2. Історичне — це чергування, успадковане із спільнослов'янської та давньоруської мов. Інші виникли в період формування фонетичної системи української мови. Більшість чергувань голосних належить до історичних: а) чергування о — а: могти — помагати, горіти — згарище, схопити — хапати; б) чергування е — і: плести — заплітати, летіти — літати, мести — замітати; в) чергування о — е — и з нулем звука: беру — брати, день —дня, ставок — ставка, дзвінок — дзвінка; г) чергування і — а: сідати — садити; д) чергування и — і: бити — бій, бий — бійка; е) чергування о, е — і: столи — стіл, семи — сім, печі — піч. ЧЕРГУВАННЯ О, Е З І. Це чергування є специфічним для української мови. Фонеми о, е виступають найчастіше у відкритих складах, фонема і —в закритих. Наприклад: семи —сім, осені — осінь, воля — вільний.ЧЕРГУВАННЯ О, Е З НУЛЕМ ЗВУКА. При заміні слова голосні о, е в суфіксах випадають. Наприклад: садок — садка, день — дня, орел — орла, сон — сну. ЧЕРГУВАННЯ Е З О ПІСЛЯ ШИПЛЯЧИХ ТА J У сучасній українській мові після шиплячих ж, ч, ш, щ може вживатися звук є і звук о: шести —шостий, четвертий — чотири, жених —жонатий. 32.АКУСТИЧНИЙ АСПЕКТ ВИВЧЕННЯ ЗВУКОВОЇ БУДОВИ МОВИ Акустичний аспект фонетики, пов'язаний з галуззю фізики, займається вивченням акустики мови - розділу загальної акустики, що досліджує структуру мовного сигналу, систему автоматичного синтезу і розпізнавання мови. Розглядаючи звуки мови в акустичному аспекті, виділяють такі їх характеристики: висота звуку (залежить від кількості коливань за одиницю часу, і вимірюється герцами. Людське вухо здатне сприймати від 16 до 20000 Гц.); сила звуку (залежить від амплітуди коливань, чим більше амплітуда - тим сильніше звук. Одиниця виміру сили(інтенсивності звуку – бел або її десята доля децибел; довгота (вимірюється часом їх тривання. Функціональне (фонематичне) розрізнення довгих і коротких голосних властиве, наприклад, давньогрецькій, латинській, санскриту та ін. ; тембр (індивідуальна акустична ознака); тон і шум ( Звукові коливання бувають ритмічними, рівномірними, коли наступне коливання дорівнює попередньому. Такі коливання сприймаються як звуки стійкої, певної висоти й називаються тонами. Але звукові коливання можуть бути також і неритмічними, нерівномірними, з нестійкою висотою(частотою). Вони називаються шумами. 33.ВИДІЛЕННЯ ФОНЕМ. Виділити фонему – довести її релевантність. Опозиція приголосних на початку таких слів, як біг -- ліг -- ніг -- ріг -- фіг (у фонетичній транскрипції [б'іг] -- [л'іг] --[н'іг] -- [р'іг] -- [ф'іг]) засвідчує наявність в українській мові фонем <б'>, <л'>, <н'>, <р'>, <ф'>, а протиставлення голосних у словах рос. стол [стол] -- стал [стал] -- стул [стул], англ. bet [bet] "битися об заклад" -- but [bAt] "але" -- bit [bit] "кусок" -- beat [bi:t] "бити", "удар" -- bought [bo:t] "past відbuy"купувати" -- bat [baet] "кажан" -- boot [bu:t] "черевик" засвідчує наявність у російській мові фонем <о>, <а>, <у>, а в англійській -- <е>, <^>, <і>, <і:>, <ае>, У словах слла і сuла, неоднакових своїм значенням, три звуки спільні, і лише [е] та [и] -- різні. Отже, [е]та[и] є тими звуками, що розрізняють значення цих слів і виступають як значущі одиниці мови. Словосилавживається в українській мові не в одній формі, а в декількох: сuла -- сuли -- сuлі -- сuлу...Розрізнення цих форм також зв'язане з уживанням різних звуків для виражання цих форм, в даному разі звуків [а], [и], [і], [у]. Таким чином, звуки можуть вносити нове значення не тільки в слова, а й у форми їх. Виявлення фонеми в її самостійних ознаках, тобто незалежно від місця в слові, впливу сусідніх звуків, наголошеності й ненаголошеності, називається головним. Однак фонема реально існує в мові не тільки із своїми якісно самостійними ознаками, а і з тими, які залежать від різних фонетичних умов артикуляції мовного звука. Залежні, тобто несамостійні, елементи мовного звука творять варіанти, або відтінки, фонеми. Наприклад, в українській мові голосна фонема /е/ в ненаголошеній позиції реалізується також як И и [е] або [и]. Реально існуючі в ній ненаголошені звуки [е] й [и], які в наголошеній позиції відповідають голосному [е], і є варіантами фонеми /е/: и [ве'сни], [весни'], [висна']. Крім головного вияву, який можна назвати основним варіантом фонеми, розрізняють три додаткові її варіанти: позиційний, комбінаторний і факультативний. Під позиційним варіантом розуміють звуковий вияв фонеми, що залежить від її позиції в слові, наприклад, вияв у ненаголошеній позиції фонеми И е и е /е/ у звуках [е], [и] або [и]: [село'], [ниси'] [ниси']. Позиційним варіантом є звуковий вияв фонеми /в/ як[у]після голосного перед приголосним або на кінці слова: [воyк], [стаy]. Комбінаторним варіантом фонеми називають її звуковий вияв, зумовлений впливом сусідніх звуків, наприклад, твердий вияв фонеми /б/ перед /и/ напівпом'якшений перед /і/: [бак], [б'ік]. Комбінаторним варіантом є реалізація фонеми /т'/ у звукові [д'] під впливом наступного дзвінкого приголосного:[молод'ба] та ін. Факультативним варіантом фонеми називається її не обов'язковий, але можливий у літературній мові звуковий вияв. Наприклад, перед фонемою /і/ звичайна для літературної мови фонема /н'/ (н'іс), хоч окремі носії в деяких словах реалізують її в звукові [н] [ніс]. Це і є факультативний варіант фонеми /н'/. З усіх варіантів найтиповішим для даної фонеми є основний. Він вимовляється і тоді, коли звук твориться ізольовано від інших мовних звуків. Так, з усіх варіантів фонеми /о/ в українській мові найтиповішим, або основним, варіантом є лабіалізований голосний середнього підняття заднього ряду, який звичайно спостерігається в ізольованій вимові та під наголосом після твердого приголосного, а в ненаголошеній позиції -- не перед складом з [у]: [мох], [гора'] 3 усіх варіантів фонеми /е/ основним є той, який твориться в ізольованій вимові та в наголошеній позиції (день, се'стри). Фонема як найменша лінійно неподільна величина використовується для утворення, розпізнавання й розрізнення морфем і слів. [4, c. 77-78]. У зв'язку з цим говорять про конститутивну та дистинктивну (розрізнювальну) функції фонем. Перша з них полягає в тому, що фонема виступає як одиниця мови, з якої складаються вищі мовні одиниці -- морфеми і слова. Цю функцію називають конститутивною (від лат. словаconstituere -- складати, утворювати). Конститутивна функція пов'язана з творенням одиниць вищого рівня, дистинктивна -- з розпізнаванням й ототожненням значеннєвих одиниць. Дистинктивна (від лат. словаdistinguere -- розрізнювати, розпізнавати) полягає в тому, що фонема є засобом розрізнювання морфем і слів. Дистинктивна функція може бути розщеплена на перцептивну (розпізнавальну) і сигніфікативну (смислорозрізнювальну). У сфері перцептивної функції звукові одиниці пов'язані відношенням контрасту, а в сфері сигніфікативної -- відношенням опозиції. 34.ФОНЕМА І ЇЇ ФУНКЦІЇ. Фонема – мінімальна релевантна (така, що служить для розрізнення значеннєвих одиниць) звукова одиниця мови, яка служить для розпізнавання й розрізнення морфем і слів. Фонема виконує дистинктивну ("пізнання") - тобто смисло- і форморозрізнювальну функції. Так, у словах як, так, пак фонеми виконують смислорозрізнювальну функцію, а в словах рука, руки, мають форморозрізнювальну функцію, оскільки розрізняють іменникові форми у першому випадку називного і родового відмінків, а в другому - однини та множини. Загалом, можна було б не акцентувати на форморозрізнювальній функції фонем, оскільки зміна форми завжди зумовлює зміну смислу. Додатковою є делімітативна функція , яка вказує на межі слів чи морфем. Наприклад, в англійській мові фонема 35.ПРИНЦИПИ АРТИКУЛЯЦІЙНОЇ КЛАСИФІКАЇ ФОНЕМ Вивчають участь мовних органів у процесі звукоутворення. Артикуляція – це робота мовних органів (губ, язика, м’якого піднебіння, голосових зв’язок), необхідна для вимови певного звука мовлення. Вона складається з 3 етапів – екскурсії, витримки і рекурсії. Екскурсія, або приступ, — початковий рух органів мовлення, підготовка органів мовлення до вимови звука. Так, перш ніж вимовити звук [б], потрібно зімкнути губи, щоб потім видихуване повітря їх розімкнуло, а перед вимовою звука [з] необхідно утворити щілину, щоб видихуване повітря могло вільно проходити і тертися об стінки цієї щілини. Кульмінація, або витримка, — положення органів мовлення в момент вимовляння звуків. Рекурсія ("повернення"), або відступ, - повернення органів мовлення у вихідне положення. 36.КРИТЕРІЇ КЛАСИФІКАЦІЇ ПРИГОЛОСНИХ. Звукова система сучасної української мови нараховує 38 звуків – 6 голосних і 32 приголосні. Приголосні звуки класифікують: за участі голосу й шуму: 1.Сонорні — приголосні, при творенні яких голос переважає над шумом: [в][й][р][р′][м][н][н′][л][л′]. 2.Шумні — приголосні, що творяться за допомогою голосу й шуму. Залежно від наявності голосу, вони поділяються на: -дзвінкі — у цих звуках шум переважає над голосом: [б], [г], [ґ], [д], [д'], [ж], [док], [з], [з'], [дз], [дз']; -глухі — ці звуки складаються тільки з шуму: [к], [п], [с], [с'], [т], [т'], [ф], [х], [ц], [ц'], [ч], [ш]. за місцем творення, тобто за місцем дії активних і пасивних мовних органів, які беруть участь у вимовлянні звуків: 1.губні [б], [п], [в], [м], [ф]; 2.язикові — приголосні, які в залежності від того, яка частина язика торкається до піднебіння, поділяються на: -передньоязикові: [д][д′][т][т′][з][з′] [дз][дз′][ц][ц′][ж] [ш][дж][ч][р][р′][л][л′][н][н′]. -середньоязикові [j] -задньоязикові: [ґ][к][х]. -глотковий (фарингальний) звук г. за способом творення, або як саме утворюється звук: 1.зімкнені (проривні): -зімкнені чисті --ротові: [б][п][д][д′] [т][т′][Ґ][к] --носові: [м][н][н′]. -африкати: [ч][ц][ц′][дз][дз′][дж]. 2.щілинні: [в][ф][з][з′][с][с′][ж][ш] [j][г][х][л][л′]. 3.дрижачі: [р][р′]. за акустичним вираженням; за твердістю і м'якістю, що залежить від ступеня наближення середньої частини язика до твердого піднебіння. 37.ДИФЕРЕНЦІЙНІ ІНТЕГРАЛЬНІ ОЗНАКИ ФОНЕМ. Фонемі властиві диференційні (розрізнювальні) і недиференційні ( інтегральні) ознаки. Диференційні ознаки - ознаки фонеми, за якими розрізняють значення слів чи морфем. Якщо розглянути фонему російської мови <г>, то виявиться, що вона має також чотири ознаки: дзвінкість, задньоязиковість, проривність і твердість. Дзвінкість і задньоязиковість фонеми <г> служать для розрізнення слів (гол - кол, гор - бор), а проривність і твердість фонеми <г> такій меті не служать (у російській мові немає жодної пари слів, які б розрізнялися звуками [г] проривним і [у] фрикативним, [г] твердим і [г] м'яким), тобто ці ознаки є недиференційними. |