Док2. Документ Microsoft Word (1). 1. Патофізіологія як наука та навчальна дисципліна. Методи патофізіології

• Название: 1. Патофізіологія як наука та навчальна дисципліна. Методи патофізіології
• Дата: 19.01.2022
• Размер: 158.39 Kb.
• Имя файла: Документ Microsoft Word (1).docx
• Тип: Документы; #336368
• страница: 3 из 6

Класифікація пухлин

На сьогоднішній день існує декілька класифікацій пухлин, але ми приводимо дві основні – TNM і гістогенетичну.

Класифікація tnm

T – tumor (пухлина). Відповідає певному розміру та величині первинної пухлини.

N – node (лімфатичний вузол). Визначає ступінь залучення лімфатичних вузлів у пухлинний процес.

M – metastasis (метастази). Наявність і розмір віддалених метастазів.

T (tumor)

Т₀ – ознаки первинної пухлини відсутні.

Т_is – пухлина в межах слизової оболонки.

Т₁ – пухлина в межах слизової і підслизової оболонок.

Т₂ – уражена серозна оболонка.

Т₃ – пухлина проростає через серозну оболонку, сусідні органи не втягнені в процес.

Т₄ – пухлина проростає у сусідні тканини.

N (node)

N₀ – метастази в лімфатичних вузлах відсутні.

N₁ – уражені лімфатичні вузли не далі 3 см від первинної пухлини.

+N₂ – уражені регіональні лімфатичні вузли далі 3 см від первинної пухлини, але видаляються при операції.

N₃ – залучені лімфатичні вузли інших груп.

M (metastasis)

M₀ – віддалені метастази відсутні.

М₁ – наявність віддалених метастазів.

44. Етіологія пухлин. Фізичні, хімічні і біологічні канцерогенні фактори. Властивості канцерогенних факторів, які визначають їх канцерогенну дію. Фактори ризику (генетичні/хромосомні дефекти і аномалії конституції), умови виникнення та розвитку пухлин.

В етіології пухлини великого значення надають дії іонізуючого випромінювання, онкогенних речовин і вірусів, що в деяких випадках може бути сумісним. При цьому онкогенний ефект може посилюватися неонкогенними агентами й модифікуватися різними факторами. В етіології тих або інших пухлин можуть переважати різні етіологічні фактори.

Канцероге́н— хімічні речовини або фізичні чи біологічні агенти, які є причиною виникнення злоякісних новоутворень (раку). 

Хімічні речовини та професійні впливи з точки зору їх канцерогенності для людини поділяються на три групи:

1. 
   хімічні речовини, група речовин, виробничий процес або професійний вплив, які є однозначно канцерогенними для людини;
   
2. 
   речовини, можливо канцерогенні для людини; до них належать сполуки з більш або менш високим ступенем доведення їх канцерогенної дії.
   
3. 
   речовини, що не можуть бути класифіковані з точки зору їх канцерогенності
   

У довкіллі, поряд із канцерогенними, існують і інші токсичні речовини, які виконують роль своєрідних модифікаторів того чи іншого канцерогену. Отож слід враховувати комплексність дії біологічних, фізичних, хімічних чинників на організм людини в навколишньому її середовищі. А сьогодні дедалі переконливіше говорять і про необхідність врахування чинників психологічних. Благополуччя і рівновага в організмі залежить від стану систем, які покликані оберігати здоров'я організму — імунної, ендокринної, біохімічної.

45. Фізичні канцерогенні фактори. Основні закономірності бластомогенної дії іонізуючої радіації та ультрафіолетових променів. Хімічні канцергени, їх класифікація. Екзо- та ендогенні канцерогени. Хімічні канцерогени прямої та непрямої дії. Особливості хімічної будови сполук, що визначають їхню канцергенність. Коканцерогенез та синканцерогенез. Біологічні канцерогенні фактори: рослинні (цикадин), грибкові (афлатоксин), віруси. Класифікація онкогенних вірусів. Вірусний канцерогенез. Експериментальні докази вірусного походження пухлин.

Але це не зовсім так, оскільки до канцерогенів відносять також фізичні впливи: іонізуюча та неіонізуюча радіація, наприклад, сонячне випромінювання (яке не можна віднести до антропогенної діяльності). Також канцерогенну дію мають біологічні агенти, до яких належать різноманітні віруси.

За хімічною структурою канцерогенні речовини належать до різноманітних класів неорганічних та органічних сполук, вони належать до:

1. 
   поліциклічних ароматичних вуглеводнів (ПАВ);
   
2. 
   ароматичних азосполук;
   
3. 
   ароматичних аміносполук;
   
4. 
   нітрозосполук та нітрозамінів;
   
5. 
   металів, металоїдів та неорганічних солей (найвідоміші нам канцерогени цієї групи — сполуки арсену, кадмію, кобальту, хрому).
   

Наряду с канцерогенными факторами, существует целый ряд веществ, которые не вызывая сами мутаций, являются обязательными участниками канцерогенеза - коканцерогены и синканцерогены. Коканцерогены - немутагенные факторы (промоторы), усиливающие эффект канцерогенных агентов. Коканцеогенез – усиление мутагенного действия канцерогена соединениями, которые стимулируют пролиферацию клеток, инактивируя белки-продукты антионкогенов или усиливая передачу ростостимулирующих сигналов. Синканцерогены – канцерогенные факторы, вызывающие усиленное образование опухолей при комбинированном действии нескольких известных концерогенов.

До онкогенних належать віруси, які здатні перетворювати нор- мальну клітину на пухлинну, в тому числі й такі, що трансформу- ють клітини лише in vitro, хоч in vivo їхній онкогенний ефект не виявляється.

Суть вірусного канцерогенезу зводиться до того, що онкогенні віруси вносять в інфіковану клітину свій геном, до складу якого входить трансформуючий ген - вірусний онкоген. Продукт його діяльності (онкобілок) розпочинає трансформацію клітини і підтримує її в трансформованому вигляді.

46. Патогенез пухлинного росту. Стадії патогенезу: ініціація, промоція та прогресія. Стадія трансформації (ініціації). Мутаційний та епігеномний механізми пухлинної трансформації. Порушення системи генів, які забезпечують клітинний поділ. Поняття про протоонкогени, онкогени (клітинні, вірусні), гени-супресори клітинного поділу. Способи перетворення протоонкогену на онкоген. Види онкобілків. Роль апоптозу в патогенезі пухлинного росту. Поняття про індуктори та супресори апоптозу. Механізми ухилення трансформованих клітин від апоптозу.

У патогенезі ПС мають значення реакції імунної системи у відповідь на наявність пухлинного, імунологічно чужорідного антигену. Інший патогенетичний механізм — ектопічна продукція пухлинними клітинами біологічно активних речовин або ж, навпаки, поглинання в процесі росту новоутворенням необхідних організму речовин. Особливістю ПС є те, що вони виникають тільки при злоякісних пухлинах. Відзначається деяка «прив’язаність» окремих ПС до пухлин певної локалізації та морфологічного складу, але суворої специфічності не існує. Крім того, багато проявів, що розглядаються в рамках ПС, відмічають при непухлинних захворюваннях або як самостійні захворювання та синдроми.

Патогенез пухлинного росту. Стадії патогенезу: ініціація, промоція, прогресія.

У патогенезі пухлинного зростання розрізняють три етапи: трансформацію здорової клітини в пухлинну (ініціація), промоцию і прогресію пухлини.

Трансформація полягає в набутті вихідною здоровою клітиною здатності безмежно розмножуватися і передачі її дочернім клітинам. Трансформація може відбуватися двома шляхами — мутаційним і епігеномним.

Між початком дії трансформуючого агента і появою клінічно вираженої пухлини має місце латентний період, який у людини може тривати роками.

Промоція є другим етапом в механізмі розвитку канцерогенезу. Трансформовані клітини можуть залишатися в тканині тривалий час в неактивній формі. Додаткова дія коканцерогенним чинником, який сам не викликає трансформацію, але стимулює клітини до розмноження, призводить до того, що пухлинні клітини, що знаходяться в латентному стані, починають розмножуватися, утворюючи пухлинний вузол.

Прогресія — третій етап механізму канцерогенезу. Під прогресією розуміють стійкі якісні зміни властивостей пухлини, переважно у бік малігнізациї, що виникають під дією декількох чинників:

Протоонкогени Протоонкоген — це звичайний ген, який може стати онкогеном через мутації або підвищення експресії. Багато протоонкогенів кодують білки, які регулюють ріст та диференціацію клітин. Протоонкогени часто залучені до шляхів передачі сигналу й у регуляцію мітозу, зазвичай через свої білкові продукти.

Онкоге́н — це ген, продукт якого може стимулювати утворення злоякісної пухлини. Мутації, що викликають активацію онкогенів, підвищують шанси перетворення здорової клітини в ракову.

Гени-супресори (антионкогени, рецесивні пухлинні гени, пухлинні супресори) – клас онкоасоційованих генів, втрата або зменшення активності яких призводить до розвитку пухлин. В незмінених клітинах гени-супресори подавляють поділ клітин та стимулюють їх диференціювання.

47. Стадія промоції. Механізми промоції. Характеристика промоторів пухлинного росту (впливи гормональні, хімічних речовин, хронічне подразнення та ін.). Стадія прогресії. Механізми пухлинної прогресії.

Промоція – стимуляція проліферації ініційованих (трансформованих) клітин та закріплення існуючих мутацій в наступних поколіннях. На этой стадии происходит увеличение популяции клеток с изменениями в геноме и находящимися под влиянием промоторов канцерогенеза. В результате формируется и нарастает популяция мутировавших клеток. Эта предраковая стадия является обратимой, т.к. возможно регулирование действия промоторов, которые способны инициировать дальнейшие изменения генома.

Стадія передпухлинних змін характеризується перетворенням клітин-попередників в клітини пухлини. Вона має різноманітні морфологічні прояви. До таких змін відносять фонові зміни та власне передпухлинні зміни. Фонові зміни – це зміни, що створюють умови для можливого виникнення пухлини (збільшують вірогідність їх виникнення). До них відносять дистрофічні й атрофічні зміни, гіперплазію й метаплазію, тобто процеси, пов’язані зі змінами метаболізму й темпів розмноження клітин. Власне передпухлинні зміни являють собою дисплазію клітин і тканин.

Прогресія — третій етап механізму канцерогенезу. Стійкі якісні зміни властивостей пухлини, переважно у бік малігнізациї, що виникають під дією декількох чинників: 1. У первинний канцерогенез, залучається декілька клітин, що сприяє формуванню в пухлині, що розвивається, декількох субліній. У зростаючій пухлині постійно здійснюється відбір найбільш життєздатних клітин. Певні клітини отримують перевагу. При зростанні пухлинної тканини в організмі змінюється гормональна регуляція, можливе вироблення антитіл проти клітин, наявних в якій-небудь сублінії. В результаті отримує перевагу яка-небудь з субліній пухлинних клітин, яка спочатку складала меншість. 2. Зміна генотипу і фенотипу клітин, що приводить до прогресії, може бути пов'язане з продовженням дії на геном пухлинних клітин канцерогенного чинника. 3. Спонтанні мутації пухлинних клітин при зниженні в них активності репаратівних ферментів. 4. Надбання пухлинними клітинами нових властивостей, пов'язаних з суперінфекцією пухлиногенними і непухлиногенними вірусами, полегшеною в пухлинних клітинах.

48. Взаємодія пухлини і організму. Вплив пухлини на організм. Механізми ракової кахексії. Механізми природного протипухлинного захисту (антиканцерогенні, антитрансформаційні та анти целюлярні). Імунні та неімунні механізми протипухлинної резистентності. Механізми ухилення пухлин від імунного нагляду. Патофізіологічні основи профілактики і лікування пухлин.

Взаємодія пухлини і організму-пухлиноносія складається з дії пухлини на організм і захисту організму-пухлиноносія від пухлини. Дія пухлини на організм господаря проявляється в локальному і загальному впливі. Локальне вплив включає в себе порушення метаболізму, здавлення прилеглих збережених тканин, їх руйнування зростаючої пухлиною, проростання стінок судин, що може призводити до місцевого венозного застою. Некроз і виразка пухлини може супроводжуватися кровотечею і приєднанням вторинних інфекцій. Загальний вплив пухлини на організм господаря може призводити до розвитку різних видів анемії, ракової інтоксикації, ракової кахексії і паранеопластичних синдромів. Зупинимося на двох останніх проявах.

Кахексія. Ракова кахексія характеризується виснаженням хворого з розвитком бурої атрофії міокарда, печінки і скелетної мускулатури. Виникнення ракової кахексії зв'язується зі збільшенням рівня білкового обміну в тканині пухлини, яка стає пасткою для поживних речовин і прирікає організм на "голодування". В останні роки розвиток ракової кахексії пов'язують також з посиленою продукцією фактора некрозу пухлини а (ФНОа) макрофагами і іншими клітинами в організмі-пухлиноносія. ФНОа називають також кахектіном, і його патогенетична роль у виникненні кахексії доведена поки тільки в експериментах на тваринах.

Вони можуть бути неімунними і імунними. До неімунних механізмів антіцеллюлярной захисту відносять механізми «нагляду» за збереженням нормального клітинного складу організму. Це здійснюється за участі фагоцитів, факторів аллогенного і контактного гальмування, цитокінів і т.д. Серед імунних найбільш важливими є вироблення в зв'язку з появою новоутворення так званих «нульових» лімфоцитів, які забезпечують неспецифічні імуногенні механізми лізису пухлинних клітин. Специфічні імуногенні механізми пов'язані з дією Т-кілерів, фактором некрозу пухлин і т.д.

49. Визначення поняття та принципи класифікації гіпоксії. Механізми розвитку гіпоксії: зменшення постачання і порушення утилізації кисню клітинами. Етіологія основних типів гіпоксії: гіпоксичної, респіраторної, циркуляторної, гемічної, тканинної, субстратної, перевантажувальної, змішаної. Зміна газового складу артеріальної та венозної крові при різних типах гіпоксії. Негайні і довготривалі механізми пристосування і адаптації до гіпоксії. Стійкість до гіпоксії. Фактори, які її забезпечують. Механізми лікувально-профілактичної дії дозованих гіпоксичних тренувань

Гіпоксі́я, або Кисневе голодування — патологічний стан, під час якого тканини й органи недостатньо насичуються киснем або кисню вистачає, але він не засвоюється тканинами. Внаслідок цього в життєво важливих органах розвиваються незворотні зміни.

Типи гіпоксії :Екзогенна (гіпобарична, нормобарична), Ендогенна (респіраторна, циркуляторна, гемічна, тканинна або гістотоксична, змішана).

Механізми адаптації до Г. складаються зі змін у системах транспорту кисню та утилізації кисню тканинами. Зміни в системах транспорту кисню полягають у гіпертрофії та гіперплазії: збільшується маса дихальних м'язів, легеневих альвеол, міокарда, нейронів дихального центру.

50. Поняття про екстремальні стани. Шок: види, клінічні прояви, причини і механізми розвитку. Стадії шоку: компенсована, прогресивна та необоротна. Участь нервових та ендокринних механізмів у розвитку шоку. Порушення загальної гемодинаміки та мікроциркуляції в патогенезі шокових станів. Механізм централізації кровообігу. Роль гормонів та фізіологічно активних речовин і продуктів пошкодження тканин у патогенезі шокових станів. Поняття про «шокові органи». Патофізіологічні основи профілактики і терапії шоку.

Шок (згідно до ESICM 2014) — це генералізована форма гострої недостатності кровообігу, яка становить загрозу для життя і пов'язана з недостатнім споживанням кисню клітинами. Це стан, при якому серцево-судинна система не забезпечує тканини киснем у кількості, адеватній до їх потреб (але єдиною або домінуючою причиною зменшеного транспортування кисню не є дихальна недостатність чи анемія).

Шок розвивається в результаті одного з нижче перелічених механізмів або (частіше) внаслідок їх співіснування.

1. Гіповолемічний шок — зниження загального об’єму крові (абсолютна гіповолемія):

1) крововтрата (кровотеча, або масивна зовнішня або внутрішня кровотеча) — геморагічний шок;

2) зниження об’єму плазми внаслідок:

2. Перерозподільний (вазогенний) шок — розширення кровоносних судин, яке супроводжується збільшенням об'єму судинного русла, зниженням судинного опору та порушенням розподілу кровотоку, які призводять до відносної гіповолемії (зниження ефективної волемії, тобто, наповнення кров’ю ділянок кровообігу, що моніторуються баро-, волюмо-, та хеморецепторами [практично це стосується артеріальної системи], при одночасному збільшенні об’єму крові у венозних та капілярних судинах; тоді, як правило, виникає гіперкінетичний тип кровообігу (збільшений серцевий викид), тоді як периферичний (тканинний) кровотік є зниженим:

1) септичний шок — сепсис →розд. 18.8 (іноді виділяють токсичний шок — спричинений токсинами стафілококів або стрептококів);

2) анафілактичний шок — анафілаксія →розд. 17.1;

3) нейрогенний шок — ушкодження спинного мозку (спінальний шок); травми, інсульти та набряк головного мозку; ортостатична гіпотензія (довготривала); розширення судин у відповідь на біль («больовий шок»);

4) шок, що зумовлений гормональними порушеннями (крім розширення судин можливе порушення роботи серця та інші механізми) — гостра недостатність надниркових залоз, тиреотоксичний криз, гіпотиреоїдна кома.