1. Політикоправова система сучасного українського конституціоналізму поняття, принципи, зміст. Поняття та структура методології сучасного конституціоналізму

• Название: 1. Політикоправова система сучасного українського конституціоналізму поняття, принципи, зміст. Поняття та структура методології сучасного конституціоналізму
• Анкор: OTVETY_na_GOS_ekzamen.doc
• Дата: 24.02.2017
• Размер: 2.78 Mb.
• Имя файла: OTVETY_na_GOS_ekzamen.doc
• Тип: Документы; #3084
• страница: 24 из 50

Разом з тим, адміністративно-правові норми характеризуються певними особливостями, які дозволяють вирізнити їх серед норм інших галузей права.

По-перше, предмет їх регулювання — суспільні відносини, пов'язані з функціонуванням органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, інших суб'єктів, уповноважених на здійснення функцій публічного управління. Причому зазначені відносини потребують такої регламентації, яка, з одного боку, забезпечить ефективність діяльності суб'єктів управління, а з іншого — створить умови для реалізації об'єктами управління своїх прав і надасть можливості останнім протистояти зловживанням з боку владних структур.

По-друге, в адміністративно-правових нормах відбивається метод адміністративного права, тому в більшості випадків такі норми мають імперативний характер. Вони визначають, які дії можуть вчиняти учасники регламентованих ними відносин (містять дозволи), від яких слід утриматися (встановлюють заборони), які вчиняти необхідно (фіксують приписи). Правила поведінки,
45. Адміністративні правовідносини: сутність, види, структура.

«Адміністративні правовідносини» як суспільних відносин, що виникають у сфері державного управління і врегульовані нормами адміністративного права. Будучи різновидом правовідносин, вони мають такі ж ознаки, що й останні. Водночас, їм властиві певні особливості, зокрема: а) обов’язковою стороною є державний орган або його посадова особа;

б) права й обов’язки сторін цих відносин пов’язані з діяльністю органів державного управління;

в) як правило, відносини будуються за принципом «влада-підпорядкування»;

г) у випадку порушення адміністративно-правової норми відповідальність наступає перед державою;

д) виникають за ініціативи будь-якої сторони і, при цьому, згода іншої сторони не потрібна;

ж) спори, які виникають між сторонами, у більшості випадків розглядаються в адміністративному порядку тощо.

Структуру адміністративно-правових відносин становлять:

1) об’єкт (дія, поведінка людей, матеріальні предмети, речі);

2) суб’єкт (індивідуальні суб’єкти: громадяни, іноземці, особи без громадянства, біженці;

колективні суб’єкти: державні органи, підприємства, установи, організації, громадські організації, релігійні організації, політичні партії тощо);

3) зміст (сукупність прав і обов’язків сторін) Слід мати на увазі, що адміністративні правовідносини є досить різноманітними й багатоаспектними і їх можна класифікувати на види за:

—функціями: регулятивні та правоохоронні;

—кількісним складом учасників: двосторонні й багатосторонні;

—складом учасників: адміністративні правовідносини органів виконавчої влади загальної компетенції (КМУ, рада міністрів АРК);

адміністративні правовідносини органів виконавчої влади галузевої компетенції стосовно суб’єктів управління, які знаходяться у їх віданні;

адміністративно-правові відносини органів виконавчої влади міжгалузевої компетенції надвідомчого характеру щодо вирішення спеціальних питань, здійснення контрольно-наглядових повноважень;

адміністративно-правові відносини внутрішньоорганізаційного характеру конкретного державного органу і підприємств, установ і організацій, безпосередньо підпорядкованих йому;

—сферою виникнення: відносини у сфері виконавчої влади;

відносини у сфері недержавного управління;

—характером зв’язків сторін: вертикальні та горизонтальні. Важливо усвідомити, що адміністративні правовідносини не можуть існувати без юридичних фактів, тобто обставин, з якими пов’язуються їх виникнення, зміна та припинення. Юридичні факти є досить різноманітними і класифікуються на види за:— наслідками, що наступили: правоутворюючі, правозмінюючі, правоприпиняючі;

—наявністю або відсутністю зв’язку юридичного факту з волею суб’єкта: дії, події. У свою чергу, дії можуть бути правомірними та неправомірними

46. Суб'єкти адміністративного права: сутність, види, особливості адміністративної правосуб'єктності.

Питання про суб' єкти адміністративного права є одним з важливих, оскільки мова йде про учасників адміністративно-правових відносин, які вирішують завдання і здійснюють функції виконавчої влади, які координують розпорядницькі та контрольно-наглядові повноваження в галузі державного управління і місцевого самоврядування, розглядають справи про адміністративні правопорушення, що вчинюються фізичними і юридичними особами в господарській, фінансовій, митній сферах, а також про порушення громадського порядку.

Суб' єкти адміністративного права - це фізичні та юридичні особи, які відповідно до встановленого адміністративного законодавством та адміністративно-правових норм наділені певним обсягом прав та обов'язків у сфері адміністративно-правового регулювання управлінських відносин, а також реалізують функції виконавчої влади. Необхідно зазначити, що суб'єкти адміністративного права - це:- по-перше, реальні учасники адміністративно-правових відносин, які володіють адміністративно-правовим статусом і беруть участь в організації держаного управління;

- по-друге, одна із сторін публічної управлінської діяльності, яка наділена відповідною компетенцією, повноваженнями, наданими законодавством;

- по-третє, вони можуть бути конкретними учасниками адміністративно-правових відносин, у які вони вступають за власним бажанням або в силу обов'язку (громадяни, посадові особи).

Ознаки суб'єктів адміністративного права:- Володіння відповідно до приписів адміністративно-правових норм здатністю мати або реалізовувати (безпосередньо або через представника) права та юридичні обов'язки у сфері державного управління, тобто володіння адміністративною правосуб'єктністю;

- Володіння потенційною можливістю реально брати участь в адміністративно-правових відносинах;

- Зовнішня самостійність у реалізації своїх прав та обов'язків у сфері державного управління. Необхідно розмежовувати поняття "суб'єкти адміністративного права" і "суб'єкти адміністративних правовідносин". Суб'єкт права може визначатись абстрактно у загальному вигляді. Суб'єкт правовідносин завжди конкретний. Суб' єкт права не завжди є суб' єктами правовідносин. Останнім він стає з моменту реалізації своїх прав та обов'язків у сфері виконавчої влади. Для того, щоб суб'єкт адміністративного права став суб'єктом адміністративно-правових відносин, потрібні такі умови:- наявність норми адміністративного права, яка передбачає певні права та обов'язки - наявність у суб'єкта адміністративної правосуб'єктності;

- наявність юридичного факту як підстави для виникнення або припинення адміністративних правовідносин. Суб' єкти адміністративного права можуть бути:- індивідуальні (фізичні особи)- колективні (юридичні особи, колективні утворення). До індивідуальних суб'єктів адміністративного права належать громадяни України, іноземні громадяни, біженці, державні службовці, які можуть виступати і як прості громадяни (при захисті своїх особистих, приватних інтересів), і як офіційні представники держави (при захисті публічних інтересів). До колективних суб'єктів належать органи державного управління, органи місцевого самоврядування, об'єднання громадян, підприємства, установи, організації. Усі суб' єкти адміністративного права створюють систему, в якій можна виділити:- громадян України, іноземних громадян, біженців;

- об' єднання громадян;

- ПУ;

- органи державної виконавчої влади;

- органи місцевого самоврядування. Що бути суб’єктом адміністративного права означає мати права та обов’язки у сфері державного управління. На коло суб’єктів впливають політичні, економічні, ідеологічні фактори. Коло суб’єктів адміністративного права є досить багаточисельним і різноманітним. Суб’єктів адміністративного права можна поділити на два види: індивідуальні та колективні. Водночас, в адміністративній науці їх часто називають «фізичні особи» та «юридичні особи». Варто мати на увазі, що сам підхід до класифікації є досить вдалим, однак сутності адміністративного права більше відповідає саме перша класифікація.

Важливим є розмежування таких подібних категорій, як «суб’єкт адміністративних правовідносин» і «суб’єкт адміністративного права». Слід зазначити, що ці поняття не є тотожними, оскільки суб’єкт адміністративних правовідносин — це реальний, фактичний носій певних прав і обов’язків у конкретному адміністративному правовідношенні. Стосовно суб’єкта адміністративного права слід зазначити, що він є потенційним претендентом на участь в адміністративному правовідношенні, однак може й не брати цієї участі. Як для суб’єктів адміністративних правовідносин, так і для суб’єктів адміністративного права важливо володіти адміністративною правосуб’єктністю, тобто:

—адміністративною правоздатністю (здатністю мати суб’єк­тивні права й обов’язки у сфері державного управління);

—адміністративною дієздатністю (здатність самостійно реалізовувати суб’єктивні права й обов’язки у сфері державного управління);

— адміністративною деліктоздатністю (здатність самостійно нести відповідальність за свої проступки). Адміністративною правосуб’єктністю володіють як індивідуальні, так і колективні суб’єкти.

До індивідуальних суб’єктів належать: громадяни України, іноземці й особи без громадянства, біженці.

до колективних суб’єктів — органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування;

підприємства, установи, організації незалежно від форми власності;

громадські організації, релігійні організації тощо. Особливість адміністративної правосуб’єктності індивідуальної особи проявляється в тому, що:

а) адміністративна правоздатність наступає з моменту реєстрації народження й закінчується зі смертю особи;

б) адміністративна дієздатність поділяється на три види: повна (осудна особа, яка досягла 18 років);

часткова (осудна особа, яка досягла, наприклад, 15 років);

обмежена (особа обмежена судом в окремих правах: отримувати зарплату, заключати договори матеріального характеру);

в) адміністративна делікто­здатність — це здатність особи нести адміністративну відповідальність за свої проступки (осудна особа, яка досягла 16 років).

Індивідуальний суб’єкт адміністративного права характеризується своїм адміністративно-правовим статусом, тобто сукупністю прав і обов’язків у сфері державного управління. Адміністративно-правовий статус громадян України визначається Конституцією України, законами: від 16. 12. 1993 р. «Про державну службу», від 18. 01. 2001 р. «Про громадянство України», від 02. 10. 1996 р. «Про звернення громадян», від 23. 04. 1991 р. «Про свободу совісті та релігійні організації», від 16. 06. 1992 р. «Про об’єднання громадян», від 12. 05. 1991 р. «Про захист прав споживачів», від 01. 12. 1994 р. «Про відшкодування шкоди, зав­даної громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», від 02. 10. 1996 р. «Про альтернативну (невійськову) службу», від 25. 03. 1992 р. «Про загальний військовий обов’язок і військову службу» тощо.
47. Державнеуправління: поняття, принципи, функції.

При вивченні цієї теми слід усвідомити, що управління — це цілеспрямований вплив на складну систему. Управління може бути соціальним, технічним, біологічним.

Соціальне управління, як особливий вид управління, являє собою вплив одних людей на інших з метою упорядкування соціально важливих процесів, забезпечення стійкого розвитку соціальних систем. Воно характеризується такими ознаками:

—проявляється через спільну діяльність людей, організує їх для такої діяльності у відповідні колективи та організаційно оформлює;

— має на меті упорядкування спільної діяльності шляхом забезпечення погоджених індивідуальних дій учасників такої діяльності через вплив на їх поведінку (волю);

— є регулятором управлінських взаємовідносин, що виникають між суб’єктом та об’єктом у процесі реалізації функцій соціального управління;

— є владним, оскільки базується на підпорядкуванні волі учасників управлінських відносин;

—має особливий апарат реалізації через організаційно оформлені групи людей. Державне управління є видом соціального управління. В адміністративно-правовій науці немає єдиного визначення поняття державного управління.

(найб. поширене) Державне управління — це самостійний вид державної діяльності, що має підзаконний, виконавчо-розпорядчий характер органів (посадових осіб) щодо практичної реалізації функцій та завдань держави в процесі регулювання економічною, соціально-культурною та адміністративно-політичною сферами.

Сутність державного управління проявляється в його особливостях, а саме: а) другорядний, підзаконний характер;

б) організуючий характер;

в) систематична, беперервна діяльність, спрямована на збереження соціальної системи, її зміцнення та розвиток;

г) універсальний характер у часі та просторі, тобто здійснюється завжди й усюди, де функціонують людські колективи;

д) суб’єкти державного управління використовують наявні у них правові та фактичні можливості для застосування позасудового, тобто адміністративного примусу;

ж) у віданні органів державного управління знаходиться фактична державна міць: правові, інформаційні, економічні, технічні, ідеологічні, організаційні ресурси, якими вони розпоряджаються;

з)наявність великого державного апарату;

і) підконтрольний характер діяльності.

Принципи державного управління — це основоположні ідеї, наукові положення цього виду діяльності. В адміністративно-правовій науці немає єдиної думки з приводу видів принципів державного управління, підстав їх класифікації. Найчастіше пропонується така їх класифікація:

а) загальносистемні:

об’єктивність;

демократизм;

правова упорядкованість;

законність;

розподіл влади;

публічність;

б) структурно-цільові: погодженість між собою цілей державного управління за основними параметрами;

взаємодоповнювання цілей, при якому одна ціль сприяє іншій;

підпорядкування приватних, локальних цілей загальним цілям державного управління;

в) структурно-функціональні: диференціація і фіксування функцій шляхом видання правових актів і закріплення управлінських функцій у компетенції органів державного управління;

концентрація, яка обумовлює необхідність надання певному органу таких управлінських функцій, щоб його державно-управлінський вплив дійсно спрямовував, організовував і регулював об’єкти управління;

комбінування (спрямоване на те, щоб певна сукупність управлін­ських функцій від різних суб’єктів управління не допускала дублювання і паралельності);

достатня різноманітність, яка вимагає, щоб управлінські функції щодо того чи іншого об’єкта управління за кількістю і змістом відповідали різним управлінським запитам останнього;

відповідності управлінського впливу реальним вимогам та запитам об’єктів управління;

г) структурно-організаційні: єдність системи державної влади, яка забезпечує цілісність,погодженість і дієвість державно-управлінських процесів;

територіально-галузевий, який обумов-лює залежність організаційних структур від території, галузі виробництва і послуг, сфери суспільного життя;

різноманітність організаційних зв’язків, які розкривають вертикальні й горизонтальні організаційні взаємовідносини органів державної влади і місцевого самоврядування в системі державного управління;

поєднання колегіальності та єдиноначальності, зумовлене специфікою організаційної побудови та порядку діяльності органів державного управління;

д) структурно-процесуальні: відповідність елементів (методів, форм, стадій) управлінської діяльності органів державного управління їхнім функціям;

конкретизація управлінської діяльності та особистої відповідальності за її результати;

стимулювання раціональної й ефективної управлінської діяльності.

Функції державного управління - основні напрямки діяльності державних органів для виконання завдань державного управління. В юридичній науці немає єдиної думки з приводу видів функцій державного управління.

Їх можна класифікувати:

а) в залежності від спрямованості і місця впливу на: соціально-організаційні (вплив державних органів на об’єкти управління) і внутрішньоорганізаційні (управління всередині державного управлінського апарату);

б) за змістом, характером і обсягом впливу на: загальні, спе­ціальні, допоміжні.

До загальних функцій належать:—організація(визначення організаційних положень, що встановлюють порядок управління, регламентів, нормативів, вимог, відповідальності тощо);

планування (визначення мети, необхідних ресурсів, способів, строків, форм і методів поетапного контролю за діями об’єкта);

—прогнозування (наукове передбачення, систематичне дослідження стану, структури, динаміки та перспектив управлінських явищ і процесів);

—регулювання (через нормативно-правові акти, державний бюджет, державні контракти, податкову систему, стандарти, митні тарифи, визначення пріоритетів розвитку галузей тощо)—координація(забезпечує узгодження діяльності систем управлін­ня);

—контроль (спрямований на забезпечення законності, дисципліни).

Спеціальні функції характеризують особливості конкретного суб’єкта (ПУ, КМУ, місцевих державних адміністрацій тощо) чи об’єкта управління (економічна, соціально-культурна, адміністративно-політична сфери). Допоміжні функції сприяють процесам реалізації загальних та спеціальних функцій. До них можна віднести: стратегічне та поточне планування;

фінансування, стимулювання, кадрове забезпечення, керування, діагностування тощо При вивченні питання про суб’єктів державного управління слід мати на увазі, що ними можуть бути: органи державної виконавчої влади (КМУ, міністерства, служби, агентства, інспекції, інші ЦОВВ, місцеві органи виконавчої влади), органи місцевого самоврядування (з питань делегованих державою повноважень), адміністрації державних підприємств, установ та організацій та їх посадові особи.