1. Політикоправова система сучасного українського конституціоналізму поняття, принципи, зміст. Поняття та структура методології сучасного конституціоналізму
 Скачать 2.78 Mb.
|
|
Принципи адміністративного права — це основоположні засади, ідеї теорії адміністративного права. Серед загальних принципів адміністративного права виокремлюють принципи: законності, гуманізму і справедливості у взаємовідносинах між державою і людиною, пріоритету прав і свобод людини і громадянина, взаємної відповідальності держави і людини, рівності громадян перед законом, демократизму, нормотворчості й реалізації права. У розв’язанні завдань адміністративної реформи вирішальну роль має відіграти адміністративне право, оскільки воно органічно пов’язане з виконавчою владою, являючи собою, з одного боку, її правові засади, а з іншого — важливий засіб, інструмент її здійснення. Оскільки адміністративне право відстає від вимог сьогодення, неповно і суперечливо регулює суспільні відносини, не забезпечує утвердження пріоритету прав і свобод людини у її стосунках з державою, виникла нагальна потреба в його реформуванні. Система адміністративного права — це внутрішня єдність галузі, яка відображає взаємозв’язок її структурних чинників. Реформа адміністративного права має на меті:— переосмислення принципових науково-методологічних засад цієї фундаментальної галузі права з урахуванням наслідків руйнування колишньої тоталітарно-державної системи й утвердження нових політико-ідеологічних та соціально-економічних орієнтирів історичного розвитку українського суспільства; — трансформування змісту і системи чинного адміністративного законодавства відповідно до потреб якісної зміни ролі адміністративного права в регулюванні взаємовідносин між державою і людиною, а також більш ефективного здійснення державного управління у різних сферах суспільного життя; — сприяння більш ефективному використанню адміністративного законодавства як основи правового супроводження самої адміністративної реформи. Тенденції розвитку адміністративного права - раціоналізація структури, функцій і методів діяльності органів виконавчої влади, спрощення та скорочення зайвих галузей управління; - впровадження дієвої системи державного контролю та раціоналізація адміністративних процедур; - дерегуляція та удосконалення системи управлінських послуг, які надаються на різних рівнях виконавчої влади; - реформування системи підготовки та перепідготовки управлінських кадрів, механізму державної служби, оновлення законодавчої бази адміністративних правовідносин, організаційно-правове забезпечення розвитку адміністративної юстиції, встановлення і розвиток судової системи і судових органів влади, удосконалення системи центральних виконавчих органів влади, прийняття нових законодавчих актів у сфері адміністративного права (адміністративно-процедурного кодексу. ін), забезпечення парламентського та судового контролю за функціонуванням органів виконавчої влади та їх посадових осіб, продовження адміністративної реформи з урахуванням європейського досвіду. Питання адміністративного реформування - цілеспрямованого, швидкого і успішного - останнім часом знову зайняло свою нішу серед реформаторських процесів в Україні. Влада звітує про успішні темпи реалізації адміністративної реформи, впорядкування функцій міністерств та відомств, уникнення дублювання таких та скорочення штатів бюрократичного апарату. Разом з цим, кроки у сфері державного реформування, вжиті впродовж грудня 2010 – квітня 2011 року, а саме прийняття Указів ПУ № 1085/2010 від 09 грудня 2010 року «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» та №370/2011 від 06 квітня 2011 року «Питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади», проведено без належного нормативного підґрунтя. Так, за відсутності Закону «Про міністерства та центральні органи виконавчої влади», без розроблення та затвердження Положень про новостворені та реорганізовані органи державної влади, це створювало перешкоди виконанню цими органами покладених на них функцій протягом тривалого часу, інколи місяцями «паралізуючи» роботу державних органів, гальмуючи виконання тих чи інших програмних документів, прийнятих в державі тощо. Фактично, у результаті здійснення адміністративної реформи має бути досягнуто поступове формування раціонального механізму державного управління, який дав би змогу значно зміцнити та підвищити ефективність реалізації виконавчої влади, поглибити її взаємодію з місцевим самоврядуванням, забезпечити участь громадськості у формуванні державної політики. Відтак, для того, аби оцінити результати вжитих заходів, їх успішність, ефективність та комплексність, насамперед, необхідно базово з’ясувати правове підґрунтя такого реформування, його вектор та концептуально очікувані результати. Правовою передумовою для адміністративної реформи в Україні стала Конституції України, прийнята 28 червня 1996 року. Надалі, впродовж п’ятнадцятирічного терміну центральними органами влади вживалися заходи щодо визначення мети та векторів адміністративного реформування в Україні. 22 липня 1998 року ПУ підписано Указ №810/98 від «Про заходи щодо впровадження концепції адміністративної реформи в Україні». Даним Указом в основу адміністративного реформування системи державного управління закладено основні положення Концепції адміністративної реформи в Україні, розробленої Державною комісією з проведення в Україні адміністративної реформи. Концепцією визначено мету реформування, як поетапне створення такої системи державного управління, що забезпечить становлення України як високорозвинутої, правової, цивілізованої європейської держави з високим рівнем життя, соціальної стабільності, культури та демократії, дозволить їй стати впливовим чинником у світі та Європі. Концепція адміністративної реформи виокремила п’ять напрямів адміністративної реформи:· створення нової правової бази, що регламентуватиме державне управління в Україні; · формування нових інститутів, організаційних структур та інструментів здійснення державного управління; · кадрове забезпечення нової системи державного управління; · зміцнення та формування нових фінансово-економічних основ функціонування державного управління; · наукове та інформаційне забезпечення системи державного управління, формування механізмів наукового та інформаційного моніторингу її функціонування. Адміністративна реформа, згідно даної Концепції, передбачалась до реалізації у три етапи:· підготовчий, у ході якого мали б бути розроблені та офіційно схвалені Концепція адміністративної реформи та Програма здійснення адміністративної реформи; · другий, під час якого запроваджуються організаційно-правові засади реформування ключових елементів системи державного управління; · третій, спрямований на поглиблення трансформаційних процесів, формування нових інститутів, організаційних структур та інструментів державного управління. Втім, аналізуючи об’ємність запланованих перетворень в адміністративній ланці, зважаючи на доволі широкий спектр заходів, запланованих у зміні системи управління, доводиться констатувати неефективне виконання положень згаданого документу, а також відсутність системності при прийнятті нормативних актів та вжиття заходів задля їх узгодження між собою. Так, до прикладу, 20 лютого 2006 року ПУ прийнято Указ №140/2006 від «Про Концепцію розвитку законодавства про державну службу в Україні», яким зобов’язано КМУ забезпечити розроблення на основі Концепції, схваленої цим Указом, законопроектів з питань удосконалення державної служби в Україні, насамперед проекту нової редакції ЗУ "Про державну службу". Фактично ж, нової редакції ЗУ "Про державну службу" Україна очікує і досі. 20 травня 2010 року Верховною радою України прийнято Закон «Про державну програму економічного і соціального розвитку України на 2010 рік», яким визначено цілі (підвищення довіри до органів виконавчої влади) та очікувані результати реформування, зокрема – залучення громадян до формування та реалізації державної політики, сприяння впровадженню технологій демократичного врядування; забезпечення відкритості та прозорості діяльності органів виконавчої влади, запровадження державної комунікативної політики; спрощення та підвищення якості надання адміністративних послуг; зниження рівня корупції. В частині адміністративного реформування Закон, вибудовуючи правову базу для реформування, закріпив зобов’язання щодо розроблення впродовж 2010 року низки проектів нормативно-правових актів, серед яких, зокрема, проект Закону «Про міністерства та інші центральні органи виконавчої влади», проект Закону «Про основні засади державної комунікативної політики», проект Адміністративно-процедурного кодексу України та ЗУ про адміністративні послуги, проект Концепції впровадження електронного врядування в Україні, проект Закону «Про внесення змін до ЗУ «Про державну службу». Аналізуючи стан виконанні вказаних положень, доводиться констатувати, що поставлені ЗУ завдання не виконано, відповідні нормативні акти не прийнято. Загалом, незважаючи на широкий спектр нормативних актів, прийнятих у напрямку адміністративного реформування, такі не лише не доповнюють один одного, а й не сприяють послідовному провадженню заходів із адміністративного реформування. Очевидно, що для досягнення поставленої мети адміністративної реформи, кроки, які вживаються органами державної влади, мають носити системний характер та бути узгодженими між собою. 38. Адміністративне право, державне управління і виконавча влада. Співвідношення таких категорій, як «адміністративне право», «виконавча влада», «державне управління». Адміністративне право є правом державного управління, що передбачає владний вплив держави, в особі державних органів та посадових осіб, на різноманітні суспільні відносини. Водночас, метою адміністративного права є закріплення таких форм і напрямків діяльності зазначених органів, їх посадових осіб, які забезпечували б повсякденний демократичний режим цих відносин на основі непорушності конституційних прав і свобод людини і громадянина. Конституційна вимога щодо переходу від пануючої у минулому ідеології «домінування держави» над людиною до нової ідеології — «служіння держави» людині повинна стати основним принципом адміністративного права і пронизати весь його зміст. При з’ясуванню сутності адміністративного права основну увагу слід звернути на єдність трьох головних функцій, а саме: а) управлінської (регулювання управлінської діяльності); б) право реалізаційної (реалізація прав і свобод громадян); в) правозахисної (захист порушених прав і свобод громадян). Слід усвідомити, що адміністративне право безпосередньо пов’язане з виконавчою владою та державним управлінням, оскільки воно регулює суспільні відносини, які виникають, змінюються та припиняються у: а) сфері функціонування всіх органів виконавчої влади; б) сфері державного управління. При цьому досить важливо розмежовувати органи виконавчої влади та органи державного управління, оскільки за своїм складом вони не є тотожними. Органи виконавчої влади є органами державного управління. У свою чергу, органи державного управління включають до своєї структури, окрім органів виконавчої влади, також і органи місцевого самоврядування (при виконанні ними делегованих державою повноважень) й адміністрації державних підприємств, установ і організацій. Таким чином, поняття «органи державного управління» є набагато об’ємнішим, ніж поняття «органи виконавчої влади». З’ясування поняття та змісту такої категорії, як «виконавча влада», є неможливим без вивчення правового зв’язку: Президент України — виконавча влада. І хоча Президент України не належить до жодної з гілок державної влади, його наділено певними повноваженнями стосовно кожної з них, у т. ч. й виконавчої і, таким чином, він має певне (компетенційне) відношення до останньої. При вивченні цього питання слід звернути увагу на зміни у ст. 106 Конституції України щодо повноважень ПУ стосовно органів виконавчої влади, зокрема: призначення Прем’єр-міністра України, міністрів та ін. Основоположною категорією адміністративного права є «державне управління». Вивчення цього поняття та сутності слід розпочати із з’ясування зв’язку: управління — соціальне управління — державне управління. Важливо знати, що єдиного загальноприйнятого визначення управління в науці немає. Узагальнення існуючих визначень цього поняття дає підстави для визначення управління як цілеспрямованого впливу на упорядкування взаємозв’язків між чинниками певної системи. Виокремлюють такі види управління: —соціальне (людина-людина, людина-суспільство); — технічне (людина-техніка); — біологічне (людина-тваринний світ, людина-рослинний світ тощо). Слід мати на увазі, що соціальне управління — це цілеспрямований, організуючий та регулюючий вплив на спільну діяльність людей для досягнення певної мети. Воно є складним багатоаспектним явищем, яке характеризується своїми особливостями і має певні види: а) державне управління — суб’єктами управління є держава, її органи; б) муніципальне управління — суб’єктами управління є органи місцевого самоврядування; в) громадське управління — суб’єктами управління є органи громадських організацій; г) корпоративне управління — суб’єктами управління є органи господарських товариств та об’єднань підприємств. Таким чином, державне управління є різновидом соціального управління. В юридичній науці немає загальноприйнятого визначення поняття «державне управління». Більше того, зміст цього поняття розглядається у вузькому й широкому аспектах. У вузькому аспекті державне управління — це діяльність, як правило, органів виконавчої влади, а в широкому — це сукупність усіх видів державної діяльності всіх державних органів, а також внутрішньоорганізаційна діяльність апарату всіх державних органів. Вважається, що для адміністративного права найбільш прийнятним є використання вузького тлумачення державного управління з виокремленням двох його аспектів: 1) діяльність органів виконавчої влади; 2) внутрішньоорганізаційна діяльність апарату всіх державних органів. При вивченні сутності державного управління важливо звернути увагу на співвідношення таких понять, як «державне управління» і «державне регулювання», і мати на увазі, що державне регулювання є більш широким поняттям, оскільки здійснює вплив не тільки на конкретні об’єкти, але й на суспільне середовище цих об’єктів. Іншими словами, державне регулювання створює певні умови для суб’єктів та об’єктів управління для того, щоб останні самі обирали найбільш ефективний для них варіант поведінки. А при державному управлінні здійснюється вплив саме на об’єкт управління шляхом підпорядкування їх суб’єкту управління. 39. Предмет адміністративного права та основні напрямки його оновлення. Предмет адміністративного права - це суспільні відносини в сфері державного управління. Предмет адміністративного права - це сукупність суспільних відносин, що виникають у процесі організації та функціонування органів державного управління, здійснення державного управління сферами суспільного життя, функціонування адміністративної юстиції та притягнення до адміністративної відповідальності. В першу чергу, до предмета адміністративного права належать так звані «класичні управлінські відносини, тобто суспільні відносини, що виникають під час здійснення державного управління у сфері економіки, соціально-культурної та адміністративно-політичної діяльності. Важливо зазначити, що до предмета адміністративного права, крім зовнішніх, належать і внутрішньоорганізаційні управлінські відносини, що складаються в процесі внутрішньої організації та діяльності апарату інших державних органів (апарату прокуратури, апарату суду, Секретаріату Верховної Ради України, Адміністрації ПУ та ін), а також в адміністраціях державних підприємств, установ і організацій. Як наголошується в теорії адміністративного права, така внутрішньоорганізаційна діяльність є допоміжною щодо основної діяльності. Крім вищеназваних, складовою частиною предмету адміністративного права є управлінські відносини, пов'язані із реалізацією функцій і повноважень виконавчої влади, делегованих державою органам місцевого самоврядування, громадським організаціям та іншим недержавним інстанціях. Важливим і новим елементом предмета адміністративного права виступають суспільні відносини, пов'язані з наданням громадянам різноманітних управлінських послуг. До предмета адміністративного права належать суспільні відносини, що виникають у зв'язку з організацією та діяльністю адміністративних судів, тобто в сфері адміністративної юстиції. Необхідність створення адміністративних судів випливає з статті 55 Конституції України, згідно з якою «кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб». І, нарешті, до предмета адміністративного права належать суспільні відносини, які виникають у зв'язку із застосуванням заходів адміністративного примусу та адміністративної відповідальності до фізичних і юридичних осіб. Проведення адміністративної реформи в Україні викликало об’єктивну необхідність переосмислення і розгляду предметі адм.. права, як:відносин державного управління у сфері економіки, соціально-культурної та адміністративно-політичної діяльності; —управлінських відносин в системі та в структурі державних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування (включаючи відносини державної та муніципальної служби); — управлінських відносин, що складаються в процесі внутрішньої організації та діяльності апарату інших державних органів (апарату прокуратури, апарату судів, Апарату Верховної Ради України, Адміністрації ПУ, Секретаріату КМУ тощо), а також в адміністраціях державних підприємств, установ, організацій; — управлінських відносин, пов’язаних з реалізацією функцій та повноважень виконавчої влади, делегованих державою органам місцевого самоврядування, громадським організаціям та іншим недержавним інстанціям; — відносин у зв’язку з забезпеченням органами виконавчої влади та місцевого самоврядування реалізації та захисту прав і свобод громадян, а також надання їм різноманітних управлінських послуг; — відносин у зв’язку з організацією та діяльністю адміністративних судів (тобто у сфері адміністративної юстиції);
Методи адмін. права - як загальні методи правового регулювання: імперативний і диспозитивний, які реалізуються шляхом: а) використання приписів; б) встановлення заборон; в) надання дозволів; так і спеціальні, притаманні тільки цій галузі: субординації, координації, реординації, адміністративного договору, реєстрації, стимулювання, інвестицій тощо |