1. Політикоправова система сучасного українського конституціоналізму поняття, принципи, зміст. Поняття та структура методології сучасного конституціоналізму

• Название: 1. Політикоправова система сучасного українського конституціоналізму поняття, принципи, зміст. Поняття та структура методології сучасного конституціоналізму
• Анкор: OTVETY_na_GOS_ekzamen.doc
• Дата: 24.02.2017
• Размер: 2.78 Mb.
• Имя файла: OTVETY_na_GOS_ekzamen.doc
• Тип: Документы; #3084
• страница: 27 из 50

53. Місцеві органи виконавчої влади як суб'єкти державного управління.

Адміністративно-правовий статус місцевих органів виконавчої влади (МОВВ) визначається Конституцією України, Законами України від 09. 04. 1999 р. «Про місцеві державні адміністрації», від 15. 01. 1999 р. «Про столицю України — місто-герой Київ», від 21. 05. 1997 р. «Про місцеве самоврядування в Україні», від 16. 06. 2011 р. «Про Раду міністрів Автономної Республіки Крим» тощо. До системи місцевих органів виконавчої влади належать: 1) обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації;

2) місцеві (територіальні) органи міністерств та інших ЦОВВ, серед яких виокремлюють органи двох типів: а) органи, що підпорядковані ЦОВВ;

б) органи, що підпорядковані головам відповідних місцевих державних адміністрацій. МОВВ реалізують два види повноважень: 1) власні: виконання Конституції та інших нормативно-правових актів;

забезпечення законності та правопорядку, додержання прав і свобод громадян;

виконання державних і регіональних програм соціально-економічного розвитку;

підготовки та виконання відповідних бюджетів і програм;

взаємодія з органами місцевого самоврядування тощо;

2) делеговані: а) повноваження органів виконавчої влади вищого рівня.

Передаються КМУ за погодженням з ПУ разом з відповідними фінансовими, матеріально-технічними та іншими ресурсами, необхідними для здійснення цих повноважень;

б) повноваження органів місцевого самоврядування (делегуються районними або обласними радами). Стаття 1. ЗУ « Про місцеві державні адміністрації» Місцеві державні адміністрації та їх місце в системі органів виконавчої влади Виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації. Місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади. Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою. Особливості здійснення виконавчої влади у містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України.

Стаття 2. Основні завдання місцевих державних адміністрацій. Місцеві державні адміністрації в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці забезпечують:

1) виконання Конституції, законів України, актів ПУ, КМУ, інших органів виконавчої влади вищого рівня;

2) законність і правопорядок, додержання прав і свобод громадян;

3) виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин - також програм їх національно-культурного розвитку;

4) підготовку та виконання відповідних бюджетів;

5) звіт про виконання відповідних бюджетів та програм;

6) взаємодію з органами місцевого самоврядування;

7) реалізацію інших наданих державою, а також делегованих відповідними радами повноважень.

Стаття 8. Голови місцевих державних адміністрацій. Місцеві державні адміністрації очолюють голови відповідних місцевих державних адміністрацій. Голови місцевих державних адміністрацій призначаються на посаду ПУ за поданням Прем'єр-міністра України на строк повноважень ПУ. Кандидатури на посади голів районних державних адміністрацій Прем'єр-міністру України вносяться головами відповідних обласних державних адміністрацій. На кожну посаду вноситься одна кандидатура. Президент України може доручити Прем'єр-міністру України внести подання про призначення головою місцевої державної адміністрації іншої кандидатури. Голови місцевих державних адміністрацій набувають повноважень з моменту призначення.

Стаття 9. Припинення повноважень голів місцевих державних адміністрацій. Повноваження голів місцевих державних адміністрацій припиняються ПУ у разі:1) порушення ними Конституції України і законів України;

2) втрати громадянства, виявлення факту подвійного громадянства;

) визнання судом недієздатним;

4) виїзду на проживання в іншу країну;

5) набрання законної сили обвинувальним вироком суду;

6) порушення вимог несумісності;

8) висловлення недовіри двома третинами від складу відповідної ради;

9) подання заяви про звільнення з посади за власним бажанням.

54. Державна служба: сутність, принципи, види, правове регулювання.

Державна служба є невід’ємною складовою механізму державного управління. Вона виникла за часів первісного суспільства і має багатовікову історію свого розвитку. Її можна розглядати як вид суспільної діяльності, комплексний правовий інститут, правовий інститут адміністративного права, як навчальну дисципліну. В Україні поки що не існує офіційно визнаної самостійної галузі права про державну службу як систему теорій, ідей, уявлень про правове регулювання державно-службових відносин. Разом із тим, можна стверджувати, що у міру розвитку законодавства про державну службу, державно-службових відносин та методів їх регулювання відбувається становлення нової комплексної галузі права – службового права. Вперше на законодавчому рівні визначення поняття «державна служба» закріплене у ст. 1 ЗУ від 16. 12. 1993 р. «Про державну службу», згідно з яким вона являє собою професійну діяльність осіб, що займають посади в державних органах та їхньому апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Відповідно до ст. 1 ЗУ від 17. 11. 2011 р. «Про державну службу» (не вступив ще в силу) - державна служба - професійна діяльність державних службовців з підготовки пропозицій щодо формування державної політики, забезпечення її реалізації та надання адміністративних послуг. Державна служба характеризується такими ознаками: а) професійна діяльність;

б) діяльність у державних органах та їхньому апараті;

в) заробітна плата за рахунок державних коштів.

Під функціями державної служби слід розуміти основні напрями практичної реалізації правових норм інституту державної служби, які сприяють досягненню відповідної мети правового регулювання державно-службових відносин і виконанню державною службою своєї соціальної ролі і державно-правового призначення.

Принципи державної служби – це основоположні ідеї, настанови, що виражають об’єктивні закономірності та визначають науково обґрунтовані напрями реалізації компетенції, завдань і функцій державної служби, повноваження державних службовців. Їх можна класифікувати на конституційно-правові та організаційно-функціональні. Вивчаючи питання про види державної служби, слід мати на увазі, що на законодавчому рівні це питання не врегульовано. Немає єдиної думки із цього приводу і в науці. Найчастіше державну службу класифікують на такі види: а) служба в органах законодавчої, виконавчої та судової влади;

б) цивільна та мілітаризована (воєнізована) служба;

в) цивільна (в органах законодавчої, виконавчої влади) та спеціалізована (військова, дипломатична, митна, в правоохоронних органах тощо). В юридичній науці існують два підходи щодо визначення дефініції державної служби: широкий і вузький.

Відповідно до широкого трактування державна служба — це служба в державних підприємствах, установах і організаціях (державних навчальних закладах, державних закладах охорони здоров'я тощо).

Вузький аспект даного поняття визначений у статті 1 Закону «Про державну службу», згідно з яким державна служба — це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їхньому апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Види державної служби в широкому розумінні відповідають тій класифікації, яка запропонована В. Б. Авер'яновим і Концепцією реформи адміністративного права. У вузькому розумінні державної служби можна виділити наступні її види (деякі вчені називають їх типами державної служби):

а)цивільна державна служба (державні службовці державних органів та їхнього апарату);

б)мілітаризована державна служба (державні службовці збройних державних формувань, які мають військові або спеціальні звання);

в)спеціалізована державна служба (державні службовці органів виконавчої влади зі спеціальним статусом). Якщо проаналізувати названі види державної служби, то в їхній структурі можна виділити підвиди, а саме: а) у цивілізованій державній службі:служба в Адміністрації ПУ та апараті органів, створюваних при Президентові України;

служба в Апараті Верховної Ради України та секретаріатах комітетів Верховної Ради;

служба в Секретаріаті КМУ та в апаратах урядових органів;

служба в патронатних службах державних органів;

служба в апаратах Національного банку України, його обласних (та прирівняних до них) відділеннях;

служба в апаратах міністерств та інших центральних органів виконавчої влади;

служба в апаратах місцевих органів виконавчої влади;

цивільна служба в апаратах органів прокуратури;

цивільна служба в апаратах органів внутрішніх справ;

цивільна служба в апаратах (штабах) військових формувань;

несуддівська служба в апаратах судових органів;

служба державних нотаріусів;

служба державних судових виконавців;

деякі інші види служб, визначені законом;

б)у спеціалізованій державній службі:

державна дипломатична служба;

державна санітарно-епідеміологічна служба;

державна пожежна служба;

державна контрольно-ревізійна служба;

державна служба прокурорів;

державна служба судів;

державна митна служба;

державна податкова служба;

служба державних судово-медичних експертів;

державна фельд'єгерська служба;

деякі інші види служб, визначені законом;

в) у мілітаризованій службі:військова служба у ЗСУ (служба вусіх видах Збройних Сил України);

служба в Прикордонних військах України;

служба у Внутрішніх військах МВС України;

служба в СБУ;

служба в Державній службі охорони України;

служба в органах виконання покарань;

служба атестованих працівників органів внутрішніх справ;

служба атестованих працівників військ центрального органу виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій;

деякі інші види служб, визначені законом. Право на державну службу є невід'ємним правом громадянина України. Так, стаття 38 Конституції України закріпила, що «громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування». Таким чином Конституція України ставить тільки одну вимогу до особи, яка претендує на посаду державного службовця — наявність громадянства України. Назване конституційне право знайшло своє подальше відображення і деталізацію в статті 4 Закону «Про державну службу», згідно з якою «право на державну службу мають громадяни України незалежно від положення, соціального і майнового стану, расової і національної приналежності, статі, політичних поглядів, релігійних переконань, місця проживання, які одержали відповідну освіту і професійну підготовку та пройшли у встановленому порядку конкурсний відбір, або за іншою процедурою, передбаченою КМУ». Аналіз цієї статті дає підстави виділити три основні вимоги щодо права на державну службу:громадянство України;

відповідна освіта і професійна підготовка;

проходження конкурсного відбору або іншої процедури,передбаченої КМУ. Серед основних джерел правового регулювання державної служби можна назвати такі - Конституція України. Закони. Важливу роль у законодавчому регулюванні питань державної служби відіграв Закон «Про державну службу», прийнятий 16 грудня 1993 року — перший в Україні закон стосовно державної служби. Цей Закон регулює суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу, а також визначає загальні засади діяльності і правовий статус державних службовців, які працюють в державних органах та їхньому апараті. Окрім вищеназваних законів, питання окремих видів державної служби регулюються іншими законами: новим ЗУ від 17. 11. 2011 року «Про державну службу», що вступить в силу 01. 01. 2014, митної служби — МКУ;

дипломатичної служби — ЗУ «Про дипломатичну службу» від 20 вересня 2001 р.;

служби в органах міліції — ЗУ «Про міліцію» від 20 грудня 1990 р. (зі змінами і доповненнями);

служби в органах служби безпеки — ЗУ «Про Службу безпеки України» від 25 березня 1992 р.;

військової служби — ЗУ «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» в редакції від 18 червня 1999 р;

державної виконавчої служби — ЗУ «Про державну виконавчу службу» від 24 березня 1998 р тощо. Укази ПУ Серед основних указів ПУ можна назвати наступні: Про систему підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців (від 30 травня 1995 р.);

Про митну службу України (від 29 листопада 1996 р.);

Положення про Національне агентство України з питань державної служби, затверджене Указом ПУ від 18 липня 2011 року № 769/2011 тощо. Постанови і розпорядження КМУ, Накази Національного агентства з питань державної служби України та інших органів виконавчої влади, ін.

55. Державний службовець: сутність, види, правове становище.

Правовими засадами регулювання поняття і видів державних службовців є: закони: від 20. 12. 1990 р. «Про міліцію», від 04. 12. 1990 р., «Про прокуратуру», від 25. 03. 1992 р. «Про Службу безпеки України», від 26. 01. 1993 р.,«Про державну службу», від 20. 09. 2001 р. «Про дипломатичну службу», від 07. 03. 2002 р. «Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України», від 23. 06. 2005 р. «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», від 23. 02. 2006 р. «Про державну службу спеціального зв’язку та захисту інформації України», від 07. 10. 2010 р. «Про КМУ», від 17. 03. 2011 р. «Про центральні органи виконавчої влади»;

укази ПУ: від 11. 06. 2001 р. «Про деякі питання впорядкування статусу державних службовців», від 29. 06. 2001 р. «Про чергові заходи щодо подальшого здійснення адміністративної реформи в Україні», від 05. 03. 2004 р. «Про Концепцію адаптації інституту державної служби в Україні до стандартів Європейського Союзу»;

постанови КМУ: від 19. 06. 1996 р. «Про затвердження Положення про ранги державних службовців», від 21. 08. 1997 р. «Про Програму розроблення та впровадження єдиної державної комп’ютерної системи «Кадри», "Про віднесення посад працівників органів влади Автономної Республіки Крим до відповідних категорій посад державних службовців та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів КМУ» від 23. 05. 2012, інші.;

накази Нацдержслужби України: від 18. 02. 2003 р. «Про проведення щорічного профілактичного медичного огляду державних службовців», від 29. 12. 2009 р. «Про затвердження типових професійно-кваліфікаційних характеристик посадових осіб місцевого самоврядування» тощо.

В юридичній літературі більшість авторів дійшли висновку, що термін «державний службовець» слід трактувати як у широкому, так і у вузькому розумінні. У широкому розумінні державний службовець – це професійний працівник будь-якої державної організації: органу, установи, підприємства, а у вузькому – це професійний працівник органів державної влади.

На законодавчому рівні визначення поняття «державний службовець» надається у ст. 1 ЗУ «Про державну службу» через визначення самої державної служби, тобто державний службовець – це особа, яка здійснює професійну діяльність, займаючи посади в державних органах та їхньому апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержує заробітну плату за рахунок державних коштів. Таким чином, законодавець закріпив поняття державного службовця у вузькому розумінні. Відповідно до ЗУ від 17. 11. 2011 року «Про державну службу», що вступить в силу 01. 01. 2014 державний службовець - громадянин України, який займає посаду державної служби в державному органі, органі влади Автономної Республіки Крим або їх апараті, одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету, крім випадків, визначених законом, та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з реалізацією завдань та виконанням функцій державного органу або органу влади Автономної Республіки Крим щодо:підготовки пропозицій стосовно формування державної політики у відповідній сфері;

розроблення, експертизи та/або редагування проектів нормативно-правових актів;

надання адміністративних послуг;

здійснення державного нагляду (контролю);

управління державним майном або майном, що належить АРК, державними корпоративними правами;

управління персоналом державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим або їх апарату;

реалізації інших повноважень відповідного органу;

Основними ознаками державного службовця є: а) заміщення посади в державних органах та їх апараті;

б) професійна діяльність щодо практичного виконання завдань і функцій держави;

в) виконання державних/державно-владних повноважень;

г) діяльність щодо забезпечення державних інтересів;

д) діяльність від імені держави;

ж) заробітна плата за рахунок державних коштів. Важливим є з’ясування сутності поняття «політичний діяч» і розмежування його з поняттям «державний службовець». До цієї категорії слід віднести посади ПУ, народних депутатів, членів КМУ. Водночас, до державних політичних діячів не можуть бути віднесені депутати місцевих рад і місцеві голови, оскільки органи місцевого самоврядування не входять до системи органів державної влади. Специфіка статусу державних політичних діячів виявляється в: а) особливому порядку призначення (чи обрання) на посади державних політичних діячів, який регламентується насамперед Конституцією України;

б) специфічному порядку звільнення з посад зазначених осіб і припинення їхніх повноважень;

в)особливому виді відповідальності – політичної, яка має відкритий публічний характер (усунення з посади; оголошення резолюції недовіри; відставка; необрання повторно.

Президента чи народного депутата як опосередковане «притягнення до відповідальності», процедура імпічменту). Неабияке значення для розуміння статусу державного службовця має питання класифікації державних службовців. Їх можна класифікувати на різні види в залежності від:

а) розподілу державної влади – державних службовців органів законодавчої, виконавчої, судової влади;

б) характеру державної служби – цивільні та спеціалізовані державні службовці;

в) обсягу посадових обов’язків – посадові особи й особи, що не є посадовими;

г) характеру повноважень, що визначають роль і ступінь участі у здійсненні державно-владних функцій – керівники, спеціалісти, технічні виконавці. Юридична відповідальність є важливим елементом правового статусу державного службовця і може бути визначена як передбачений санкцією правової норми засіб державного примусу, в якому виявляється державний осуд службовця, винного у вчиненні правопорушення, який повинен понести покарання особистого чи майнового характеру. Державний службовець може притягуватися до кримінальної, адміністративної, дисциплінарної, цивільно-правової відповідальності..

Держаний політичний діяч – це особа, яка набула цього статусу у результаті обрання народом України або призначення всенародно обраними носіями влади за особливими процедурами на певний термін, приймає у межах своїх повноважень нормативні рішення, виходячи із власних політичних пріоритетів і несе політичну відповідальність за неї. Всіх державних службовців можна класифікувати на різні види в залежності від:

а) розподілу державної влади – державних службовців органів законодавчої, виконавчої та судової влади;

б) характеру державної служби – цивільні, спеціалізовані та мілітаризовані державні службовці;

в) обсягу посадових обов’язків – посадові особи й особи, що не є посадовими;

г) від характеру повноважень, що визначають роль і ступінь участі державних службовців у здійсненні державно-владних функцій – керівники, спеціалісти, виконавці. Вперше поняття «посадова особа» на законодавчому рівні закріплено у ст. 2 Закону «Про державну службу», згідно з якою посадовими особами вважаються керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій. Отже, визначення поняття посадової особи надається виходячи із двох основних ознак:

1) посади – керівники та заступники керівників;

2) функцій – організаційно-розпорядчих і консультативно-дорадчих.

У залежності від характеру повноважень, які визначають роль і ступінь участі державних службовців у здійсненні державно-владних функцій, вони поділяються на керівників, спеціалістів і технічних виконавців. При цьому слід зазначити, що єдиної думки з приводу даної класифікації в юридичній науці немає. Деякі вчені, зокрема Ю. М. Старилов, вважають її принципово невірною і пропонують свою:

а) публічні державні службовці;

б) службовці і представники технічного персоналу, які перебувають на державній службі.