1. Політикоправова система сучасного українського конституціоналізму поняття, принципи, зміст. Поняття та структура методології сучасного конституціоналізму
 Скачать 2.78 Mb.
|
|
Керівник — це державний службовець, який займає державну посаду, пов'язану з безпосереднім здійсненням завдань і функцій державних органів. До цієї категорії державних службовців можна віднести: керівників державних органів та їхніх заступників; керівників структурних підрозділів державних органів та їхніх заступників; осіб, які наділені повноваженнями приймати рішення і давати вказівки підлеглим їм службовцям. Безпосереднім керівником є особа, яка приймає правові рішення щодо особових справ підлеглого йому державного службовця. Спеціаліст — це державний службовець, який має необхідну професійну освіту і сприяє виконанню завдань і функцій державного органу в межах займаної державної посади. До цієї категорії належать державні службовці, наділені повноваженнями здійснювати державні владні функції, але які не мають права здійснювати такі службові юридично-владні дії, як засоби управління людьми. їх повноваження пов'язані з підготовкою проектів рішень, юридичних актів, опрацюванням питань, які вимагають спеціальних знань. Спеціалісти, крім знань теорії державного управління, володіють знаннями у сферах певної професійної діяльності: економіки, фінансів, медицини, торгівлі, екології тощо. Технічний персонал — це службовці, службова діяльність яких не пов'язана з діями, які тягнуть юридичні наслідки або впливають на зміст рішень державного органу. їхня правомочність визначається завданнями забезпечення службової діяльності керівників і спеціалістів шляхом створення матеріальних, інформаційних, дорадчих та інших умов, необхідних для виконання останніми службових функцій. До них можна зарахувати: інженера, діловода, бухгалтера, економіста та ін.. Під правами державного службовця мають на увазі обумовлені Конституцією України, ЗУ «Про державну службу», іншими законами і підзаконними нормативними актами можливості і свободи професійної діяльності, які охороняються державою. Державні службовці мають права, як громадяни України (суб'єктивні громадянські права) і права, як особи, що займають посади в державних органах (службові права. Дещо іншу класифікацію прав державного службовця пропонує В. Я. Малиновський і виділяє: а) загальногромадянські права: конституційне право брати участь в управлінні державними справами; права і свободи, які гарантуються громадянам України Конституцією і законами України; б) загально службові права, якими володіє кожен державний службовець: брати участь у розгляді питань і прийнятті в межах своїх повноважень рішень; отримувати від державних органів, підприємств, установ і організацій, органів місцевого самоврядування необхідну інформацію з питань, які належать до їх компетенції; відвідувати в установленому порядку для виконання посадових обов'язків підприємства, установи, організації незалежно від форми власності; на повагу особистої гідності, справедливе й шанобливе ставлення до себе з боку керівників, співробітників і громадян; безперешкодно ознайомлюватися з матеріалами, які стосуються проходження ним державної служби, в необхідних випадках давати особисті пояснення; вносити пропозиції щодо удосконалення державної служби у будь яких інстанціях; в) особисті права, які пов'язані з: кар'єрою державного службовця (участь за власною ініціативою у конкурсі на заміщення посади більш високої категорії; просування по службі з урахуванням кваліфікації та здібностей, сумлінного виконання своїх службових обов'язків; перепідготовка і підвищення кваліфікації за рахунок коштів відповідного бюджету); реалізацією його права на матеріальне забезпечення,відпочинок, пільги (оплату праці залежно від посади, яку він займає, рангу, який йому присвоюється, особливих умов державної служби, якості, досвіду та стажу роботи; грошове утримання та інші виплати, передбачені нормативно-правовими актами; щорічну оплачувану відпустку терміном не менше як ЗО календарних днів, додаткову відпустку за наявності відповідного стажу державної служби; здорові, безпечні для високопродуктивної роботи умови праці; медичне обслуговування державного службовця і членів його сім'ї у державних закладах охорони здоров'я; пенсійне забезпечення за вислугу років і грошову допомогу; обов'язкове соціальне страхування на випадок захворювання або втрати працездатності в період проходження державної служби); реалізацію його прав на соціальний захист (вимагати службового розслідування з метою зняття безпідставних, на думку службовця, звинувачень або підозри; на соціальний і правовий захист відповідно до його статусу; захищати свої законні права та інтереси у вищестоящих державних органах та у судовому порядку. Для забезпечення належного виконання своїх посадових обов'язків державний службовець має право брати участь у розгляді питань і прийнятті в межах своїх повноважень рішень. Дане право забезпечується обов'язком керівника державного органу чітко окреслити коло питань, які відносяться до повноважень державного службовця, інформувати державного службовця про наради, засідання, семінари, на яких обговорюються питання, які відносяться до його компетенції; надавати йому можливість висловити свою точку зору з приводу питання, яке обговорюється; вносити відповідні пропозиції. має право на одержання від державних органів, підприємств, установ і організацій, органів місцевого самоврядування необхідної інформації з питань, які належать до його компетенції. Ефективне та добросовісне здійснення державним службовцем своїх посадових обов'язків можливе при реалізації ним права на повагу особистої гідності, справедливого і шанобливого ставлення до себе з боку керівників, співробітників і громадян. Державний службовець має право вимагати затвердження керівником державного органу чітко визначеного обсягу службових повноважень за посадою, який повинен забезпечити ефективність діяльності державного службовця, посилити його персональну відповідальність за виконання своїх повноважень і не допускати дублювання у їх виконанні. Важливим правом державного службовця є право на оплату праці залежно від посади, рангу, якості, досвіду та стажу роботи. Державний службовець має право безперешкодно знайомитися з матеріалами, які стосуються проходження ним державної служби, а в необхідних випадках давати особисті пояснення. Право на просування по службі (право на службову кар'єру) є невід'ємним правом державного службовця. Воно логічно випливає з права громадянина на участь в управлінні державою на професійній основі (тобто, через державну службу). Просування здійснюється шляхом: а) зайняття більш високої посади; б) присвоєння державному службовцю більш високого рангу. Просування державного службовця може мати місце за таких умов: а) наявності вакантної державної посади; б) наявності необхідної професійної освіти, підготовки, спеціалізації, досвіду роботи; наявності необхідного стажу державної служби; проходження конкурсу тощо. Важливим для державного службовця є право вимагати проведення службового розслідування з метою спростування безпідставних, на його думку, звинувачень або підозри щодо нього. Сумлінне виконання державним службовцем своїх посадових обов'язків можливе лише за наявності здорових, безпечних та належних умов праці, на які він має право. Державний службовець має право захищати свої законні права та інтереси у вищих державних органах та у судовому порядку. Таким чином, чинним законодавством передбачаються два види захисту державним службовцем своїх прав: а) право на судовий захист; б) право на адміністративне оскарження. Обовязки - Одним із важливих обов'язків державного службовця є додержання Конституції України та інших актів законодавства України. Діяльність державних службовців повинна бути ефективною і в межах їхніх повноважень. Здійснення ними своїх посадових обов'язків повинно приводити до конкретних позитивних результатів, виявлятися у розробці і прийнятті нормативно-правових актів, юридичних документів, здійсненні інших управлінських дій. Обов'язок державного службовця щодо ефективності своєї діяльності виключає його формальне (бездіяльне) перебування на робочому місці у робочий час. На державного службовця покладається обов'язок безпосередньо виконувати покладені на нього службові обов'язки, який проявляється в тому, що він повинен особисто здійснювати ті завдання, які передбачені посадовою інструкцією і не може доручати їх виконання іншим особам (родичам, знайомим, законним представникам, адвокату). В ході своєї професійної діяльності державний службовець повинен зберігати державну таємницю. Окрім державної таємниці, державні службовці зобов'язані зберігати:комерційну таємницю,лікарську тАємницю; таємницю усиновлення (удочеріння); відомостей про заходи безпеки щодо особи, взятої під захист; відомості про проведення медичного огляду на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби; банківську таємницю Обов'язок постійно вдосконалювати організацію своєї роботи і підвищувати професійну кваліфікацію передбачає необхідність постійно підтримувати і підвищувати державним службовцем рівня своєї кваліфікації, вести пошук нових форм і методів управлінської діяльності. Оскільки державний службовець є представником держави, він повинен виконувати покладені на нього державні повноваження на високому професійному рівні. Обмеження, пов'язані з прийняттям на державну службу Не можуть бути обраними або призначеними на посаду в державному органі та його апараті особи, які: визнані у встановленому порядку недієздатними; мають судимість, що є несумісною із зайняттям посади; у разі прийняття на службу будуть безпосередньо підпорядковані або підлеглі особам, які є їх близькими родичами чи свояками; в інших випадках, встановлених законами України. Особливості дисциплінарної відповідальності державних службовців Дисциплінарні стягнення застосовуються до державного службовця за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов'язаних з проходженням державної служби, а також за вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює. До службовців, крім дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством про працю України, можуть застосовуватися такі заходи дисциплінарного впливу:попередження про неповну службову відповідність; затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду. Відповідальність за порушення законодавства про державну службу Особи, винні у порушенні законодавства про державну службу, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із чинним законодавством. 56. Адміністративний примус: сутність, особливості, види і правове регулювання. Адміністративно-правовий примус є одним із видів державно-правового примусу. Він характеризується тими ж ознаками, які є характерними для останнього: це правозастосовна діяльність, спрямована на охорону правопорядку, реалізується в рамках охоронних правовідносин тощо. Поряд із цим адміністративно-правовий примус має особливості, які притаманні тільки йому: а) регулюється нормами адміністративного права, яке передбачає види, підстави, порядок їх застосування; б) застосовується не тільки до індивідуальних, але й до колективних осіб; в) має багато суб’єктів, які здійснюють адміністративно-юрисдикційну діяльність; г) здійснюється в рамках позаслужбового підпорядкування, за відсутності організаційного підпорядкування між сторонами. При усвідомленні сутності адміністративно-правового примусу слід мати на увазі, що його необхідно відрізняти від примусу, передбаченого нормами адміністративного права, оскільки останній містить у собі адміністративні, дисциплінарні (наприклад, стосовно державних службовців), матеріальні (наприклад, стосовно військовослужбовців) санкції. Засоби адміністративно-правового примусу можна класифікувати на види: 1) адміністративне попередження; 2) адміністративне припинення; 3) адміністративне покарання; В адміністративній науці немає єдиної думки з приводу деяких видів адміністративного примусу, зокрема, адміністративного попередження. Ряд учених (А. П. Альохін, А. А. Кармолицький, Ю. П. Битяк та ін.) вважають, що є необхідність виокремити такий вид адміністративного примусу, оскільки завданням примусу є, у першу чергу, попередження проступків. На противагу цьому Д. М. Бахрах заперечує існування такого виду, виходячи з того, що адміністративний примус має на меті застосування примусових заходів тільки у зв’язку з неправомірними діями. У свою чергу, він виокремлює такий вид, як адміністративно-відновні заходи, що застосовуються з метою відшкодування збитків, повернення попереднього стану речей (наприклад, знос самовільно збудованої споруди, адміністративне виселення із самовільно зайнятих житлових приміщень тощо). Оскільки в адміністративній науці виокремлюють такий вид адміністративного примусу, як заходи адміністративного попередження, слід звернути увагу на те, що це єдині заходи, які не пов’язані з адміністративним проступком, тому що спрямовані на його недопущення. До таких заходів можна віднести: перевірку документів; огляд речей та особистий огляд; введення карантину у випадках епідемій та епізоотій; контроль і наглядові перевірки; закриття ділянок державного кордону тощо (див. закони «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі», наказ Міністерства охорони здоров’я «Про затвердження Переліку захворювань і вад, при яких особа не може бути допущена до керування відповідними транспортними засобами» тощо). Заходи адміністративного припинення, на відміну від попереднього виду, пов’язані з адміністративним проступком і мають на меті: припинити протиправну дію, не допустити нової і забезпечити можливість притягнення правопорушника до відповідальності. Єдиного нормативного акта, який передбачав би підстави та систему заходів адміністративного припинення, немає. Вони передбачені багатьма законами і підзаконними нормативними актами. Заходи адміністративного припинення можна класифікувати на загальні, спеціальні та процесуальні. До перших належать такі: примусове лікування (див. Закон «Про ратифікацію Конвенції про передачу осіб, які страждають на психічні розлади, для проведення примусового лікування»), призупинення робіт, заборона експлуатації механізмів, тимчасове відсторонення від керування транспортними засобами тощо. Спеціальні заходи адміністративного припинення, на відміну від загальних, застосовуються тільки до індивідуальних осіб і включають в себе: заходи фізичного впливу (прийоми рукопашного бою), застосування спеціальних засобів (наручників, сльозоточивого газу тощо), застосування вогнепальної зброї (Закон «Про міліцію»). Заходи адміністративно-процесуального забезпечення передбачено у ст. ст. 260–267 КпАП України і включають: адміністративне затримання, особистий огляд та огляд речей, відсторонення, вилучення предметів і документів. Система заходів адміністративного стягнення передбачена у ст. 24 КпАП України. В соответствии со статьей 23 КоАП Украины административное взыскание является мерой ответственности и применяется с целью: а) воспитания лица, совершившего административный проступок, в духе соблюдения законов Украины, уважения к правилам общежития; б) предупреждения совершения новых проступков как самим правонарушителем, так и другими лицами; в) наказания лица, совершившего проступок. Из приведенного можно сделать вывод, что основными функциями административного взыскания являются: а) воспитательная; б) предупредительная (превентивная); в) карательная. Административные взыскания принято классифицировать на виды: — основные (предупреждение; штраф; возмездное изъятие предмета, ставшего орудием совершения или непосредственным объектом административного проступка; конфискация предмета, ставшего орудием совершения или непосредственным объектом административного проступка; конфискация денег, полученных вследствие совершения административного проступка; лишение специального права, предоставленного гражданину (права управления транспортными средствами, права охоты); исправительные работы; административный арест); — дополнительные (возмездное изъятие предмета, ставшего орудием совершения или непосредственным объектом административного проступка; конфискация предмета, ставшего орудием совершения или непосредственным объектом административного проступка; конфискация денег, полученных вследствие совершения административного проступка). При этом следует отметить, что нет таких административных взысканий, которые признавалось бы только дополнительными; — морального характера (предупреждение); — материального характера (штраф, возмездное изъятие, конфискация); — морального и материального характера (исправительные работы, административный арест). 57. Адміністративна відповідальність: поняття, особливості, підстави. Особливості правового регулювання. Адміністративна відповідальність — це вид юридичної відповідальності, яка характеризується такими ж ознаками, як остання (настає на підставі норм права за порушення правових норм, пов’язана з державним примусом, назначається державними органами). Поряд із цим слід звернути увагу на особливості, які притаманні тільки їй: а) її підставою є адміністративний проступок; б) накладається як на індивідуальні, так і на колективні суб’єкти, винні у вчиненні адміністративного проступку; в) врегульована нормами адміністративного права, які передбачають вичерпний перелік адміністративних порушень, стягнень, державних органів, уповноважених на притягнення до відповідальності; г) передбачено особливий порядок притягнення до адміністративної відповідальності, який характеризується оперативністю, економічністю, спрощеністю; д) притягнення до адміністративної відповідальності у більшості випадків здійснюється в адміністративному (позасудовому) порядку тощо. Виокремлюють три підстави адміністративної відповідальності: нормативну (система норм, що регулюють її), фактичну (адміністративний проступок) і процесуальну (акт компетентного органу про накладення адміністративного стягнення). Визначення адміністративного проступку надається у ст. 9 КпАП України. Слід звернути увагу на те, що законодавець ототожнює поняття «проступок» і «правопорушення», що є невірним, оскільки останнє, за своєю сутністю, є значно ширшим за перший. Адміністративний проступок характеризується ознаками, які слід відрізняти від елементів його складу, а саме: протиправність, винність, карність. На відміну від поняття «злочин», законодавець не передбачив для адміністративного проступку суспільну небезпеку, яку в юридичній літературі інколи заміняють суспільною шкідливістю. До складу адміністративного проступку належать чотири взаємопов’язані елементи: об’єкт і об’єктивна сторона, суб’єкт і суб’єктивна сторона. Слід мати на увазі, що відсутність хоча б одного елементу свідчить про відсутність самого проступку. |