1. Політикоправова система сучасного українського конституціоналізму поняття, принципи, зміст. Поняття та структура методології сучасного конституціоналізму
 Скачать 2.78 Mb.
|
|
Юридична процедура – це нормативно визначений порядок діяльності, спрямований на досягнення певного юридичного результату. Адміністративна процедура – це встановлений нормами адміністративного права порядок діяльності органів державного управління з прийняття нормативно-правових актів та вирішення адміністративних справ (А. Ю. Осадчий). Основними рисами адміністративних процедур є: а) визначеність нормами адміністративного права; б) наявність обов’язкового учасника – суб’єкта публічно-владних повноважень; в) спрямованість на забезпечення реалізації функцій органів державного управління; г) забезпеченість найбільш оптимального порядку здійснення юридичної діяльності. Основними принципами адміністративних процедур є: верховенство права, законність, рівність учасників перед законом, використання повноважень з належною метою, наупередженність державного органу, добросовісність, розсудливість, пропорційність, гласність та відкритість тощо. Суб’єктом адміністративних процедур є особа, яка наділена правами та обов’язками при прийнятті нормативно-правового акта, розгляді адміністративної справи у позасудовому порядку та притягненні до адміністративної відповідальності у судовому порядку. Виокремлюють такі види суб’єктів адміністративних процедур: 1) лідируючі суб’єкти; 2) суб’єкти, зацікавлені в результаті справи; 3) суб’єкти, що сприяють здійсненню процедур (свідки, спеціалісти, експерти, перекладачі, поняті). Структуру адміністративних процедур становлять послідовно здійснювані процедурні дії, що називаються стадіями, які, у свою чергу, можуть поділяться на етапи. Виокремлюють такі стадії адміністративних процедур: 1) відкриття процедури; 2) підготовка процедури; 3) розгляд адміністративної справи; 4) виконання прийнятого рішення (індивідуального акта). Важливо усвідомити, що адміністративні процедури є досить різноманітними, що зумовлює необхідність їхньої класифікації на види. Найбільшого поширення отримала класифікація адміністративних процедур на: 1) правотворчі: мають за мету підготовку та прийняття підзаконного нормативно-правового акта; 2) правозастосовчі: адміністративно-організаційні (дозвільно-ліцензійні, реєстраційні, контрольно-наглядові, заохочувальні тощо) та адміністративно-юрисдикційні (у справах про адміністративні проступки, у справах про дисциплінарні проступки на підставі адміністративного права, адміністративне оскарження тощо). Правове регулювання - Указ ПУ «Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні від 22 липня 1998 (зі змінами та доповненнями від 28. 05. 2006 р.)», КпАП, ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» від 07. 07. 2010 р. ЗУ « Про державну службу» від 16. 12. 1993 року (дії до 01. 01. 2014 року), новим підписаним ЗУ «Про державну службу» від 17. 11. 2011 р., що вступить в силу 01. 01. 2014., Кодекс законів про працю від 10. 12. 1971р., «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» від 24. 03. 1999 р. ЗУ «Про місцеве самоврядування» від 1997 р., «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 2001 р. ЗУ «Про Вищу раду юстиції» від 1998 р.,Наказ Державної судової адміністрації «Про затвердження Положення про порядок кваліфікаційної атестації суддів» від 2001 р, тощо. На сьогодні є певні чинні нормативно-правові акти, які деякою мірою регламентують процес розгляду заяв та скарг громадян, це такі як, наприклад ЗУ «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 року (зі змінами та доповненнями від 21. 09. 2012 р.), ЗУ «Про адміністративні послуги» від 6 вересня 2012 року, тощо. Так ст. 1 ЗУ «Про звернення громадян» зазначає, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов’язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення. ЗУ «Про адміністративні послуги» визначає правові засади реалізації прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері надання адміністративних послуг, визначає що таке адміністративна послуга, види послуг та порядок їх надання. Проблеми - не достатньо урегулювання адмін процедур адмін та конституц правом, відсутність законодавчого закріплення основних аспектів адмін процедур, відповідальності органів при реалізації управлінського провадження, відсутня класифікація процесуально-процедурних проваджень, не принятий Адмнінстративно-процедурний кодекс України, проблема механізму реалізації цих проваджень. 64. Адміністративні провадження: поняття, види, правове регулювання. Відповідно до проекту Адміністративно-процедурного кодексу України адміністративне провадження - «сукупність послідовно здійснюваних адміністративним органом процедурних дій і прийнятих процедурних рішень з розгляду та вирішення адміністративної справи, що завершується прийняттям адміністративного акта і його виконанням. Класифікувати провадження можна за наступними критеріями:- За функціональною ознакою в структурі адміністративного процесу можуть бути виділені:- провадження, що носять установчий характер (провадження по утворенню державних органів, суб'єктів підприємницької діяльності); - провадження, що мають правотворчий характер (провадження по відпрацюванню та прийняттю нормативних актів); - правоохоронні провадження (провадження в справах про адміністративні правопорушення, провадження по скаргах громадян); - правонаділяючі провадження (провадження по реалізації контрольно-наглядових повноважень). За індивідуально-конкретними справами система адміністративних проваджень може бути подана таким чином:- провадження по відпрацюванню та прийняттю нормативних актів; - провадження по прийняттю індивідуальних актів управління; провадження по оскарженню рішень, дій або бездіяльності органів та посадових осіб, їло порушують права громадян; провадження по зверненнях громадян; - провадження по застосуванню адміністративно-попереджувальних заходів та заходів адміністративного припинення; - провадження в справах про адміністративні правопорушення; - дисциплінарне провадження; - провадження по реалізації контрольно-наглядових повноважень; - реєстраційно-дозвільне провадження; - провадження по приватизації державного майна; - діловодство; - установче провадження. - За порядком розгляду справ провадження, які складають структуру адміністративного процесу, можна класифікувати на два види:- такі, що розглядаються у судовому порядку; - такі, що розглядаються органами виконавчої влади. Останні, в свою чергу, поділяються на дві групи: юрисдикційні провадження; управлінські (процедурні) провадження. - До юрисдикційних належать провадження про:- адміністративні проступки; - видворення іноземців за межі України; - адміністративне оскарження; - відшкодування шкоди, завданої громадянину певними видами державних органів; - дисциплінарні проступки за нормами адміністративного права. Провадження управлінського (процедурного) характеру є:- видача спеціальний дозволів, ліцензій на здійснення окремих видів діяльності; - реєстрація певних суб'єктів або видів діяльності; - видача сертифікатів; - здійснення контрольно-наглядової діяльності органами виконавчої влади; - виконання правил дозвільної системи; - розгляд заяв і пропозицій громадян органами виконавчої влади; - атестаційне провадження. Правозастосовчі провадження є найбільшою і найскладнішою в структурному відношенні групою адміністративних проваджень. До них належать:1. Провадження щодо застосування заходів примусу в державному управлінні:- дисциплінарне провадження; - провадження в справах про адміністративні правопорушення; - провадження по застосуванню заходів матеріального впливу. 2. Провадження щодо застосування заходів заохочення і стимулювання в державному управлінні; - провадження в справах про нагородження державними нагородами, відзнаками Президента, грамотами тощо; - провадження в справах про присвоєння почесних та інших звань; - провадження в справах про преміювання; - провадження в справах про зняття стягнення тощо. 3. Провадження щодо реалізації громадянами своїх прав і обов'язків:- провадження щодо пропозицій, скарг, заяв громадян; - провадження щодо одержання громадянами дипломів, авторських свідоцтв, патентів; - провадження щодо виконання громадянами військового обов'язку; - провадження щодо виконання громадянами обов'язку мати паспорт; - провадження щодо одержання громадянами житла; - провадження щодо реалізації громадянами права користуватися комунально-побутовими послугами тощо. 4. Провадження щодо реалізації юридичними особами своїх прав і обов'язків:- провадження щодо легалізації юридичних осіб; - провадження по виділенню юридичним особам кредитів; - провадження по оформленню і видачі юридичним особам ліцензії; - провадження по виділенню юридичним особам земельних ділянок тощо. 5. Провадження по здійсненню контролю і нагляду (контрольно-наглядове провадження). Будь-яке провадження по адміністративних справах складається з ряду окремих операцій: наприклад, складання протоколу; прийом заяви; опитування свідків; вивчення документів; прийняття рішення; винесення постанови; оскарження дій посадових осіб; опублікування акта управління тощо. Правове регулювання КпАП, МК, БК, ПК, ГК, ЦК, КАС, ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» від 07. 07. 2010 р. ЗУ « Про державну службу» від 16. 12. 1993 року (дії до 01. 01. 2014 року), новим підписаним ЗУ «Про державну службу» від 17. 11. 2011 р., 65. Адміністративно-правове забезпечення управління у галузі внутрішніх справ. На органи внутрішніх справ покладаються такі основні завдання: гарантування особистої безпеки громадян; захист їх прав і свобод; забезпечення охорони громадської безпеки та громадського порядку; попередження, припинення злочинів та інших правопорушень; забезпечення дорожнього руху; накладення адміністративних стягнень; гарантування пожежної безпеки тощо. Важливе значення має розмежування термінів «громадський порядок» та «громадська безпека». В адміністративній науці зазначається, що громадський порядок — це певна система відносин, належний порядок, що склався у суспільстві, який відповідає інтересам держави і всіх її громадян, а громадська безпека — це система відносин, яка складається в процесі запобігання та усунення загрози життю, здоров’ю та їх майну. Правовими засадами діяльності й управління у галузі внутрішніх справ є Конституція України, закони: від 20. 12. 1990 р. «Про міліцію», від 18. 02. 1992 р. «Про оперативно-розшукову діяльність», від 26. 03. 1992 р. «Про внутрішні війська МВС України», від 30. 06. 1993 р. «Про дорожній рух», від 23. 12. 1993 р. «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», від 01. 12. 1994 р. «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі», від 01. 12. 1994 р. «Про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», від 24. 01. 1995 р. «Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх», від 04. 03. 1998 р. «Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб», від 22. 06. 2000 р. «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону», від 13. 01. 2011 р. «Про доступ до публічної інформації», від 17. 03. 2011 р. «Про центральні органи виконавчої влади», від 07. 04. 2011 р. «Про засади запобігання і протидії корупції»; укази Президента: від 10. 04. 1997 р. «Про Національну програму боротьби з корупцією», від 11. 09. 2006 р. «Про Концепцію подолання корупції в Україні «На шляху до доброчесності», від 11. 04. 2008 р. «Про деякі заходи щодо запобігання корупції в судах та правоохоронних органах», від 09. 12. 2010 р. «Про оптимізації системи центральних органів виконавчої влади», від 06. 04. 2011 р. «Про затвердження Положення про Міністерство внутрішніх справ»; постанови КМУ: від 08. 12. 2009 р. «Питання запобігання та протидії корупції в органах виконавчої влади», від 08. 12. 2009 р. «Про заходи щодо посилення протидії корупції», від 08. 12. 2009 р. «Про затвердження порядку інформування громадськості про результати роботи у сфері протидії корупції» тощо Правове забезпечення діяльності і організацію структури органів внутрішніх справ здійснюється на основі Конституції України ЗУ «Про міліцію» ЗУ «Про загальну структуру і чисельність Міністерства внутрішніх справ України» ЗУ «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України»ЗУ «Про оперативно-розшукову діяльність»ЗУ «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» ЗУ «По боротьбі з корупцією» ЗУ «Про громадянство України»ЗУ «Про імміграцію»ЗУ «Про біженців» ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»ЗУ «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» ЗУ «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі» ЗУ «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» ЗУ «Про дорожній рух» ЗУ «Про наркотичні засоби, психотропні речовини, і прекурсори» ЗУ «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону»ЗУ «Про участь в міжнародних миротворчих операціях»ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»ЗУ «Про статус ветеранів військової служби і ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист» Управління внутрішніми справами здійснюють: Президент України, КМУ, МВС України та його органи на місцях. МВС України є центральним органом виконавчої влади, повноваження якого визначено в Положенні про Міністерство внутрішніх справ України. Міліцію, як складова МВС України, яка є державним озброєним органом виконавчої влади, що захищає життя і здоров’я, права і свободи громадян, власність, інтереси суспільства і держави. Вона виконує адміністративну, оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну, профілактичну, виконавчу та охоронну (на договірних засадах) функції (закони «Про міліцію», «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі» тощо). Служба в органах внутрішніх справ є державною службою, яка характеризується цілим рядом особливостей. При вивченні цього питання слід звернутися до Закону «Про міліцію» і до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затв. Постановою КМУ від 29. 07. 1991 р. Одним із напрямків діяльності органів внутрішніх справ є здійснення ними адміністративного нагляду, зокрема, адміністративного нагляду за особами, звільненими з місць позбавлення волі (ЗУ «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі») та нагляд за безпекою дорожнього руху (ЗУ «Про дорожній рух», Положення про Державну автомобільну інспекцію МВС України). Адміністративну відповідальність за проступки, що посягають на громадський порядок і громадську безпеку, необхідно мати на увазі, що суб’єктами таких порушень можуть бути як індивідуальні суб’єкти (ст. ст. 173-184/2, 185, 185/4, 185/7, 185/11, 188, 190-195/6, 197–201 КпАП України), так і колективні суб’єкти. Міністерство внутрішніх справ України (МВС України) — центральний орган виконавчої влади України, діяльність якого спрямовується і координується КМУ. МВС України є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань формування і реалізації державної політики у сфері захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, ведення боротьби із злочинністю, охорони громадського порядку, забезпечення громадської безпеки, безпеки дорожнього руху, охорони та оборони особливо важливих державних об'єктів. Міністерством керує Міністр внутрішніх справ України. Через нього КМУ спрямовує і координує діяльність Державної міграційної служби України — центрального органу виконавчої влад. Управління в галузі внутрішніх справ являє собою виконавчо-розпорядчу діяльність державних органів і спеціально уповноважених громадських організацій, спрямовану на забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів, громадського порядку, громадської безпеки, боротьбу зі злочинністю, ліквідацію умов і причин, що її породжують. Структура – Міністерство внутрішніх справ Кримінальна міліція Головне управління по боротьбі з організованою злочинністю Управління внутрішньої безпеки Департамент карного розшуку Департамент боротьби з кіберзлочинністю і торгівлею людьми Департамент Державної служби боротьби з економічною злочинністю Департамент оперативної служби Департамент оперативно-технічних заходів Управління боротьби з незаконним обігом наркотиків Управління кримінальної міліції у справах дітей 4. Робочий апарат Укрбюро Інтерполу 5. Департамент міліції громадської безпеки 6. Управління Державної автомобільної інспекції 7. Управління транспортної міліції 8. Головне слідче управління 9. Управління дізнання 10. Головний штаб 11. Департамент кадрового забезпечення 12. Департамент інформаційно-аналітичного забезпечення 13. Департамент фінансового та ресурсного забезпечення 14. Управління юридичного забезпечення 15. Управління зв’язків із громадськістю 16. Управління міжнародних зв’язків 17. Режимно-секретне управління 18. Управління фінансової інспекції 19. Управління медичного забезпечення та реабілітації 20. Відділ спеціального зв’язку 21. Відділ військово-мобілізаційної роботи, територіальної та цивільної оборони Міністерство внутрішніх справ України (МВС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується КМУ. МВС є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань формування і реалізації державної політики у сфері захисту прав і свобод людини та громадянина, охорони громадського порядку, забезпечення громадської безпеки, захисту об'єктів права власності, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, безпеки дорожнього руху, громадянства, реєстрації фізичних осіб, імміграції та протидії нелегальній міграції. Указ ПУ Про затвердження Положення про Міністерство внутрішніх справ України 06. 04. 2011 Основним завданням МВС України є формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері захисту прав і свобод людини і громадянина, власності, інтересів суспільства і держави від злочинних посягань, боротьби зі злочинністю, розкриття та розслідування злочинів, охорони громадського порядку, забезпечення громадської безпеки, безпеки дорожнього руху, а також формування державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, участь у розробленні та реалізації державної політики щодо боротьби із злочинністю; забезпечення, запобігання злочинам, їх припинення, розкриття і розслідування, розшуку осіб, які вчинили злочини, вжиття заходів до усунення причин і умов, що сприяють вчиненню правопорушень; організація охорони та оборони внутрішніми військами особливо важливих державних об'єктів; забезпечення реалізації державної політики з питань громадянства; забезпечення проведення паспортної, реєстраційної та міграційної роботи; організація роботи, пов'язаної із забезпеченням безпеки дорожнього руху; здійснення на договірних засадах охорони майна всіх форм власності; визначення основних напрямів удосконалення роботи органів внутрішніх справ, надання їм організаційно-методичної та практичної допомоги; забезпечення додержання законності в діяльності осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, працівників і військовослужбовців системи Міністерства; підготовка органів внутрішніх справ та внутрішніх військ для інтеграції України до Європейського Союзу. 66. Адміністративно-правове забезпечення управління у галузі юстиції. Правовими засадами управління у галузі юстиції є Конституція України, закони: від 02. 09. 1993 р. «Про нотаріат», від 24. 03. 1998 р. «Про державну виконавчу службу», від 01. 07. 2010 р. «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», від 17. 03. 2011 р. «Про центральні органи виконавчої влади»; від 04. 11. 2010 р. «Про виконавче провадження»; укази ПУ: від 03. 10. 1992 р. «Про державну реєстрацію нормативних актів міністерств та інших органів виконавчої влади», від 09. 12. 2010 р. «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади», від 06. 04. 2011 р. «Про затвердження Положення про Міністерство юстиції України», постанови КМУ: від 28. 12. 1992 р. «Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативних актів міністерств та інших органів виконавчої влади», накази Мінюсту: від 24. 05. 2011 р. «Про затвердження Порядку погодження Міністром юстиції України призначення на посади та звільнення з посад керівників та заступників керівників структурних підрозділів апаратів центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується КМУ через Міністра юстиції України», від 12. 06. 2007 р. «Про затвердження Примірного положення про відділ державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в АРК, головних управлінь юстиції в областях, мм. Києві та Севастополі», від 27. 12. 2010 р. «Про затвердження Порядку надання платних послуг відділами державної реєстрації актів цивільного стану», від 06. 06. 2011 р. «Про затвердження Порядку взаємодії Міністерства юстиції України з центральними органами виконавчої влади, діяльність яких спрямовується та координується КМУ через Міністра юстиції України», від 08. 06. 2011 р. «Про затвердження Порядку складання та подання запитів на публічну інформацію, розпорядником якої є Міністерство юстиції України», тощо. Органи у галузі юстиції – Положення про Міністерство юстиції України, затверджене Указом ПУ від 6 квітня 2011 року № 395 із змінами і доповненнями, внесеними від 1 червня 2012 року N 374/2012; Про затвердження положень про територіальні органи Міністерства юстиції України - Наказ Міністерства юстиції України від 23. 06. 2011, Положення про Головні управління юстиції Міністерства юстиції України в АРК, в областях, містах Києві та Севастополі - Наказ Міністерства юстиції України23. 06. 2011, Положення про районні, районні у містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні, міжрайонні управління юстиції - Наказ Міністерства юстиції України 23. 06. 2011. Міністерство юстиції України (Мін'юст України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується КМУ. Мін'юст України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної правової політики, політики з питань банкрутства та використання електронного цифрового підпису, з формування та забезпечення реалізації політики у сфері архівної справи, діловодства та створення і функціонування державної системи страхового фонду документації, у сфері виконання кримінальних покарань, у сфері захисту персональних даних, у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), з питань державної реєстрації актів цивільного стану, з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, з питань державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, з питань реєстрації (легалізації) об'єднань громадян, інших громадських формувань, статутів, друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб'єктів інформаційної діяльності. Мін'юст України є державним органом з питань банкрутства. Мін'юст України є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу. Основними завданнями Мін'юсту України є: формування і забезпечення реалізації державної правової політики, політики у сфері адаптації законодавства України до законодавства ЄС, політики з питань банкрутства; формування і забезпечення реалізації політики у сфері архівної справи, діловодства та створення і функціонування державної системи страхового фонду документації, у сфері виконання кримінальних покарань, у сфері захисту персональних даних, у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), з питань державної реєстрації актів цивільного стану, з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, з питань державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, реєстрації (легалізації) об'єднань громадян, інших громадських формувань, статутів, друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб'єктів інформаційної діяльності; здійснення загального управління у сфері надання безоплатної первинної правової допомоги та безоплатної вторинної правової допомоги; забезпечення представництва інтересів держави у судах України, здійснення захисту інтересів України у Європейському суді з прав людини, під час урегулювання спорів і розгляду в закордонних юрисдикційних органах справ за участю іноземних суб'єктів та України; експертне забезпечення правосуддя; організація роботи нотаріату; виконання функцій центрального засвідчувального органу шляхом забезпечення створення умов для функціонування засвідчувальних центрів органів виконавчої влади або інших державних органів та центрів сертифікації ключів; протидія легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансуванню тероризму (щодо нотаріусів, адвокатів та інших осіб, які надають юридичні послуги); здійснення міжнародно-правового співробітництва, забезпечення дотримання і виконання зобов'язань, узятих за міжнародними договорами України з правових питань. Головні управління юстиції Міністерства юстиції України в АРК, в областях, містах Києві та Севастополі (далі - головне управління юстиції) підпорядковуються Міністерству юстиції України та є його територіальними органами Основними завданнями головного управління юстиції є: реалізація державної правової політики, державної політики з питань банкрутства, забезпечення реалізації державної політики у сферах організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), державної реєстрації актів цивільного стану, державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, реєстрації (легалізації) об’єднань громадян, інших громадських формувань, статутів, друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб’єктів інформаційної діяльності; внесення на розгляд Мін’юсту, Державної реєстраційної служби (далі - Укрдержреєстр) та Державної виконавчої служби України (далі - ДВС) пропозицій щодо формування та реалізації політики у зазначених сферах; забезпечення роботи нотаріату; експертне забезпечення правосуддя; протидія легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансуванню тероризму (щодо нотаріусів, адвокатів та інших осіб, які надають юридичні послуги); здійснення в межах повноважень міжнародно-правового співробітництва. Районні, районні у містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні, міжрайонні управління юстиції (далі - управління юстиції) є територіальними органами Міністерства юстиції України (далі - Мін'юст). Управління юстиції підпорядковуються Мін'юсту та безпосередньо Головним управлінням юстиції Міністерства юстиції України в АРК, областях, містах Києві та Севастополі (далі - головні управління юстиції). Управління юстиції у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами ПУ та КМУ, наказами Міністерства юстиції України та іншими актами законодавства України, а також наказами головних управлінь юстиції. Основними завданнями управління юстиції є: реалізація державної правової політики, а також забезпечення реалізації державної політики у сферах реєстрації (легалізації) об'єднань громадян, інших громадських формувань, статутів, організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), державної реєстрації актів цивільного стану, державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців; експертне забезпечення правосуддя; забезпечення роботи нотаріату; здійснення в межах повноважень міжнародно-правового співробітництва. Територіальні органи Головні управління юстиції Міністерства юстиції України в АРК, в областях, містах Києві та Севастополі Районні, районні у містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні, міжрайонні управління юстиції, Управління та відділи Державної виконавчої служби, Реєстраційні служби, Відділи державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційних служб Державні підприємства, установи та органи юстиції Органи РАЦС ,Управління та відділи Державної виконавчої служби ,Науково-дослідні установи судових експертиз ,Державні нотаріальні контори ,Представники Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини і регіональні відділення Секретаріату Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини ,Підрозділи з питань банкрутства Органи, що координуються через Міністра юстиції Державна архівна служба України, Державна виконавча служба України, Державна пенітенціарна служба України, Державна реєстраційна служба України ,Державна служба України з питань захисту персональних даних, Управління юстиції беруть участь в організації здійснення на місцях державної правової політики; узагальнюють практику застосування законодавства; здійснюють державну реєстрацію нормативно-правових актів; перевіряють стан правової роботи в місцевих органах виконавчої влади тощо. Органи юстиції здійснюють керівництво органами реєстрації актів громадянського стану, яке полягає у: контролі за додержанням вимог законодавства про реєстрацію актів громадянського стану; розробці пропозицій щодо його вдосконалення; підготовці форм актів громадянського стану і форм звітності; наданні практичної та методичної допомоги органам реєстрації актів громадянського стану; здійсненні заходів щодо підвищення кваліфікації їх працівників. При усвідомленні питання про керівництво нотаріальними конторами слід мати на увазі, що воно полягає у визначенні мережі і дислокації нотаріальних контор, організації їх роботи та здійсненні заходів щодо її вдосконалення, у підборі і розставленні працівників державних нотаріальних контор, підвищенні їх кваліфікації. Із цією метою створено Вищу кваліфікаційну комісію при Мінюсті України (Положення про Вищу кваліфікаційну комісію при Мінюсті України) та кваліфікаційні комісії нотаріату, які створюються при Головному управлінні юстиції АРК, обласних управліннях (Положення про кваліфікаційну комісію нотаріату). 67. Адміністративно-правове забезпечення управління державною службою. Державна служба є невід’ємною складовою механізму державного управління. Вона виникла за часів первісного суспільства і має багатовікову історію свого розвитку. Її можна розглядати як вид суспільної діяльності, комплексний правовий інститут, правовий інститут адміністративного права, як навчальну дисципліну. В Україні поки що не існує офіційно визнаної самостійної галузі права про державну службу як систему теорій, ідей, уявлень про правове регулювання державно-службових відносин. Разом із тим, можна стверджувати, що у міру розвитку законодавства про державну службу, державно-службових відносин та методів їх регулювання відбувається становлення нової комплексної галузі права – службового права. Вперше на законодавчому рівні визначення поняття «державна служба» закріплене у ст. 1 ЗУ від 16. 12. 1993 р. «Про державну службу», згідно з яким вона являє собою професійну діяльність осіб, що займають посади в державних органах та їхньому апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Відповідно до ст. 1 ЗУ від 17. 11. 2011 р. «Про державну службу» (не вступив ще в силу) - державна служба - професійна діяльність державних службовців з підготовки пропозицій щодо формування державної політики, забезпечення її реалізації та надання адміністративних послуг. Окрім вищеназваних законів, питання окремих видів державної служби регулюються іншими законами: новим ЗУ від 17. 11. 2011 року «Про державну службу», що вступить в силу 01. 01. 2014, митної служби — МК України; дипломатичної служби — ЗУ «Про дипломатичну службу» від 20 вересня 2001 р.; служби в органах міліції — ЗУ «Про міліцію» від 20 грудня 1990 р. (зі змінами і доповненнями); служби в органах служби безпеки — ЗУ «Про Службу безпеки України» від 25 березня 1992 р.; військової служби — ЗУ «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» в редакції від 18 червня 1999 р; державної виконавчої служби — ЗУ «Про державну виконавчу службу» від 24 березня 1998 ртощо. Укази ПУ Серед основних указів ПУ можна назвати наступні: Про систему підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців (від 30 травня 1995 р.); Про митну службу України (від 29 листопада 1996 р.); Положення про Національне агентство України з питань державної служби, затверджене Указом ПУ від 18 липня 2011 року № 769/2011 тощо. Постанови і розпорядження КМУ, Накази Національного агентства з питань державної служби України та інших органів виконавчої влади, ін. Правовими засадами регулювання поняття і видів державних службовців є: закони: від 20. 12. 1990 р. «Про міліцію», від 04. 12. 1990 р., «Про прокуратуру», від 25. 03. 1992 р. «Про Службу безпеки України», від 26. 01. 1993 р.,«Про державну службу», від 20. 09. 2001 р. «Про дипломатичну службу», від 07. 03. 2002 р. «Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України», від 23. 06. 2005 р. «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», від 23. 02. 2006 р. «Про державну службу спеціального зв’язку та захисту інформації України», від 07. 10. 2010 р. «Про КМУ», від 17. 03. 2011 р. «Про центральні органи виконавчої влади»; укази ПУ: від 11. 06. 2001 р. «Про деякі питання впорядкування статусу державних службовців», від 29. 06. 2001 р. «Про чергові заходи щодо подальшого здійснення адміністративної реформи в Україні», від 05. 03. 2004 р. «Про Концепцію адаптації інституту державної служби в Україні до стандартів Європейського Союзу»; постанови КМУ: від 19. 06. 1996 р. «Про затвердження Положення про ранги державних службовців», від 21. 08. 1997 р. «Про Програму розроблення та впровадження єдиної державної комп’ютерної системи «Кадри», "Про віднесення посад працівників органів влади Автономної Республіки Крим до відповідних категорій посад державних службовців та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів КМУ» від 23. 05. 2012, інші.; накази Нацдержслужби України: від 18. 02. 2003 р. «Про проведення щорічного профілактичного медичного огляду державних службовців», від 29. 12. 2009 р. «Про затвердження типових професійно-кваліфікаційних характеристик посадових осіб місцевого самоврядування» тощо. Управління державною службою - Національне агентство України з питань державної служби (Нацдержслужба України) є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, що забезпечує формування та реалізацію єдиної державної політики у сфері державної служби, здійснює функціональне управління державною службою. Агентство утворене 18 липня 2011 року ПУ шляхом реорганізації Головдержслужби України. Правові основи - КУ, ЗУ «Про державну службу» від 1993, новим ЗУ від 17. 11. 2011 року «Про державну службу», що вступить в силу 01. 01. 2014, Указ ПУ «Положення про Питання управління державною службою в Україні» від 18. 07. 2011, Указ ПУ від 18 липня 2011 року «Положення про Національне агентство України з питань державної служби», Розпорядження КМУ «Питання Національного агентства з питань державної служби» від 25. 04. 2012, тощо. Національне агентство України з питань державної служби (Нацдержслужба України) є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом. Нацдержслужба України забезпечує формування та реалізацію єдиної державної політики у сфері державної служби, здійснює функціональне управління державною службою. Основними завданнями Нацдержслужби України є: забезпечення формування та реалізації єдиної державної політики у сфері державної служби; участь у формуванні державної політики у сфері служби в органах місцевого самоврядування; здійснення функціонального управління державною службою; розроблення заходів щодо підвищення ефективності державної служби, координація та здійснення контролю за їх виконанням; методичне забезпечення діяльності кадрових служб з питань проходження державної служби; організація та координація заходів щодо проведення наукових досліджень з питань державної служби та служби в органах місцевого самоврядування; організація функціонального обстеження органів виконавчої влади та підготовка пропозицій щодо підвищення ефективності державного управління; здійснення контролю за додержанням визначених законодавством про державну службу умов реалізації громадянами права на державну службу; організація підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування; розроблення типових професійно-кваліфікаційних характеристик посад державних службовців. Основні функції Формування єдиної державної політики,Функціональне управління, Методичне керівництво діяльністю кадрових служб. Контроль за дотриманням законів про державну службу,Дотримання єдиних вимог до професійної відповідності кандидатів на зайняття вакантної посади,Підготовка та професійний розвиток державних службовців Внутрішня структура Головдержслужба України складається з 6 структурних підрозділів, де працює 121 державний службовець:Управління організаційно-аналітичного забезпечення роботи керівника та кадрової роботи. |