1. Політикоправова система сучасного українського конституціоналізму поняття, принципи, зміст. Поняття та структура методології сучасного конституціоналізму
 Скачать 2.78 Mb.
|
|
71. Поняття та ознаки адміністративного процесу. В теорії склалися два основних(але не єдиних) підходу до розуміння адміністративного процесу. Вузький підхід. Адміністративний процес трактується в даному випадку суто як юрисдикційна діяльність органів державного управління. В даному випадку за основу береться здійснення правоохоронної функції і мова йде про дозвіл не будь-яких адміністративних справ, а лише індивідуальних адміністративних спорів. При цьому у однієї з сторін або обох сторін адміністративно-правового відношення існує думка про те, що її права та законні інтереси порушуються або обмежуються. Отже, виникає спір, який підлягає вирішенню в адміністративно - процесуальному порядку, а діяльність органів державного управління щодо вирішення індивідуальних адміністративних спорів є юрисдикційною. Це, наприклад, дозвіл справ про адміністративні правопорушення, розгляд скарг громадян, накладення заходів дисциплінарної відповідальності державних службовців. Юрисдикційна діяльність носить так сказати «негативний характер». Широкий підхід до розуміння адміністративного процесу пов'язане з визнанням того, що ним охоплюється будь-яка діяльність органів державного управління з реалізації матеріальних норм адміністративного права для вирішення будь-яких конкретних адміністративних справ. При такому підході, до адміністративного процесу в рівній мірі відносяться порядок видачі ліцензії на здійснення якого-небудь виду діяльності конкретного підприємства і виробництво по справі про адміністративне правопорушення громадянина К. Таким чином це адміністративні справи як «позитивного»і «негативного» характеру. Дослідження показали, що друга точка зору найповніше відповідає сучасним уявленням про адміністративний процес. Отже, адміністративний процес являє собою врегульований правом порядок розгляду індивідуальних адміністративних справ у сфері державного управління органами державної виконавчої влади, а в передбачених законодавством випадках і іншими, уповноваженими на те органами. Адміністративний процес володіє цілим рядом специфічних рис, а саме:з одного боку він є видом юридичного процесу, з іншого - це вид управлінської діяльності; являє собою різновид владної діяльності суб'єктів державного управління і є частиною їх компетенції. Такими будуть і судді при розгляді справ про адміністративні проступки і прокурори при накладенні ними дисциплінарних стягнень на підлеглих їм по службі осіб; адміністративний процес врегульовано нормами адміністративного права. Особливість адміністративного права як галузі полягає в тому, що в ній співіснують матеріальні і процесуальні норми. одним з учасників адміністративного процесу завжди виступає орган державного управління; широка можливість участі громадян та юридичних осіб у якості ініціаторів процесу. Державної адміністрації доводиться використовувати владні повноваження при вирішенні величезної кількості різноманітних справ. Залежно від їх змісту адміністративний процес, найоб'ємніший з усіх юридичних процесів, можна поділити на три частини:процес адміністративної правотворчості, правонаделительный (оперативно-розпорядчий) процес; адміністративно-юрисдикційний процес. Відповідно до п. 5 ст. 3 КАС України адміністративний процес – це правовідносини, що складаються під час здійснення адміністративного судочинства. адміністративне судочинство – це діяльність адміністративних судів щодо розгляду й вирішення адміністративних справ у порядку, встановленому цим КАС України. Ця діяльність характеризується своїми завданнями й принципами. Основним завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. Основними принципами адміністративного судочинства є:11) верховенство права; 2) законність; 3) рівність усіх учасників адміністративного процесу перед ЗУ і судом; 4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з’ясування всіх обставин у справі; 5) гласність і відкритість адміністративного процесу; 6) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень адміністративного суду, крім випадків, установлених КАС України. 72. Принципи адміністративного процесу. Принципи адміністративного процесу як вихідні, керівні ідеї, відповідно до яких він здійснюється, спираються на конституційні принципи діяльності державних органів, їх посадових осіб, відображаючи специфіку процесуальних форм діяльності. Основними є такі принципи адміністративного процесу (адміністративно-процесуальної діяльності): - законності; - правової рівності; - охорони інтересів держави та особи; - публічності (офіційності); - об'єктивної істини; - гласності; - обов'язковості державної мови і забезпечення права користування рідною мовою; - швидкості й економічності - самостійності в ухваленні рішень; - дотримання правових презумпцій адміністративного процесу. Принцип законності є найважливішим принципом адміністративного процесу і характеризується як режим відповідності суспільних відносин, що виникають у цій сфері, вимогам законів та інших актів законодавства. Його реалізація в адміністративно-процесуальній діяльності спирається на такі умови: єдність законності; гарантування прав і свобод громадян; неприпустимість протиставлення законності й доцільності; невідворотність покарання за порушення законності. Принцип правової рівності ґрунтується на конституційному положенні щодо рівноправності громадян перед законом. Проте було б неправильно розглядати його однобічно, в контексті застосування лише до громадян. Він повною мірою стосується й інших суб'єктів адміністративного процесу. Інакше кажучи, вимоги закону поширюються на всі без винятку державні органи, об'єднання громадян і посадових осіб, які беруть участь в адміністративно-процесуальній діяльності. Конкретне втілення принцип правової рівності знаходить у формуванні правового статусу суб'єктів адміністративного процесу, причому особливе значення має закріплення широкого кола прав і обов'язків громадян, котрі відіграють тут роль дійового інструменту реалізації і захисту своїх інтересів. Зазначений принцип органічно пов'язаний з реалізацією інших принципів адміністративного процесу, зокрема принципу охорони інтересів держави та особи. Невипадково законодавець закріпив за державними органами як найважливіші завдання охорони суспільного ладу держави, встановленого порядку управління, державного і громадського порядку. Вони реалізуються з метою охорони інтересів держави, оскільки в демократичному суспільстві дотримання інтересів держави є запорукою дотримання інтересів усіх законослухняних членів суспільства. От чому забезпечення охорони інтересів держави тісно пов'язане із забезпеченням охорони інтересів усіх громадян і кожної особи. Тут наявний зворотний зв'язок. Охорона інтересів особи, громадянина — найважливіший фактор стабільності громадянського суспільства, а отже, належного функціонування державних органів, держави загалом. Принцип публічності (офіційності) адміністративного процесу виявляється у закріпленні обов'язку державних органів, їх посадових осіб здійснювати розгляд і розв'язання індивідуально-конкретних справ і пов'язані з цим дії (підбір необхідних матеріалів і доказів) від імені держави і, як правило, за державний рахунок. На відміну від цивільного процесу в адміністративному відсутня плата за ведення процесу у вигляді державного мита, тобто відносини між суб'єктами будуються виключно на безоплатних засадах. Принцип об'єктивної істини спрямований на максимально можливе виключення з адміністративного процесу проявів суб'єктивізму, однобічності в аналізі дій суб'єктів. Він покликаний забезпечити встановлення й оцінку реальних фактів, що мають значення для ухвалення обґрунтованого рішення у конкретній справі. Не випадково, наприклад, законодавець як найважливіші завдання у справі про адміністративне правопорушення закріпив необхідність своєчасного, всебічного, повного й об'єктивного з'ясування обставин кожної справи, розв'язання її в чіткій відповідності із законодавством. Необхідною також вважається оцінка досліджуваних у ході розгляду справи доказів (ст. 252 КпАП). принцип гласності адміністративного процесу зумовлений необхідністю широкої поінформованості суспільства про діяльність державних органів, їх посадових осіб щодо виконання покладених на них функцій. Поряд із правом громадян на одержання інформації про діяльність державних органів, закріпленим у ст. 43 ЗУ “Про інформацію”, законодавець встановлює обов'язок відповідних органів повідомляти громадян про ухвалені рішення. Принцип обов'язковості державної мови і забезпечення права користування рідною мовою кожному з громадян, котрі беруть участь у процесі, означає, що розгляд конкретних справ ведеться державною мовою України; якщо громадянин, який бере участь у процесі, не володіє українською, він може користуватися своєю рідною мовою. При цьому йому повністю забезпечується одержання всієї необхідної інформації і можливість довести власну інформацію до відома органу, посадової особи, котра розглядає конкретну справу. На це спрямована, зокрема, участь у процесі такого учасника, як перекладач. Наприклад, ст. 268 КпАП передбачає, що при розгляді справи про правопорушення особа, притягувана до адміністративної відповідальності, має право виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження. Принцип швидкості й економічності адміністративного процесу зумовлений вимогами щодо оперативності управлінської діяльності державних органів. Визначення конкретних, порівняно невеликих термінів розгляду адміністративних справ є, з одного боку, перешкодою для прояву тяганини, а з іншого — дає змогу упорядкувати рух справ, увести процес у визначені часові рамки. Принцип самостійності в ухваленні рішень виключає будь-яке втручання інших органів і посадових осіб в адміністративно-процесуальну діяльність суб'єктів, уповноважених проводити таку діяльність. Це дає можливість підвищити відповідальність за ухвалення рішень, сприяє їх законності й обґрунтованості. Впровадження цього принципу також не дає змоги органу чи посадовій особі перекладати обов'язки щодо розв'язання справи, які входять до їх компетенції, на нижчі інстанції. Принцип дотримання правових презумпцій адміністративного процесу. Дотримання цих презумпцій має за мету надійно захистити права і законні інтереси громадян, котрі беруть участь у процесуальних діях. Враховуючи надзвичайну важливість даної мети, окремому розгляду підлягають дві основні правові презумпції адміністративного процесу — невинуватості й правомірності правової позиції громадянина. Відповідно до КАСУ від 2005 (зі змінами від 2012) Стаття 7. Принципи адміністративного судочинства 1. Принципами здійснення правосуддя в адміністративних судах є 1) верховенство права; 2) законність; 3) рівність усіх учасників адміністративного процесу перед ЗУ і судом; 4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі; 5) гласність і відкритість адміністративного процесу; 6) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень адміністративного суду, крім випадків, установлених цим Кодексом; 7) обов'язковість судових рішень. Стаття 8. Верховенство права 1. Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. 2. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. 3. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. 4. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини. Стаття 9. Законність 1. Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України. 4. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, ЗУ, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу. 5. У разі виникнення в суду сумніву під час розгляду справи щодо відповідності закону чи іншого правового акта Конституції України, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України, суд звертається до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта. 6. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору. 7. У разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Стаття 10. Рівність усіх учасників адміністративного процесу перед ЗУ і судом. Усі учасники адміністративного процесу є рівними перед ЗУ і судом. 2. Не може бути привілеїв чи обмежень прав учасників адміністративного процесу за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Стаття 11. Змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі 1. Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. 2. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. 3. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано адміністративний позов, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності. 4. Суд вживає передбачені ЗУ заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. 5. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає. ЗУ Про судоустрій і статус суддів принципи - Самостійність судів, Право на судовий захист - Кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону, Право на повноважний суд- Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом, Рівність перед ЗУ і судом, Правова допомога при реалізації права на справедливий суд - Кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно, Гласність і відкритість судового процесу - Ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Кожен, хто не є стороною у справі, має право на вільний доступ до судового рішення в порядку, встановленому законом, Мова судочинства і діловодства в судах- Судочинство і діловодство в судах України провадиться державною мовою, Обов'язковість судових рішень- Судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України. Право на оскарження судового рішення - Учасники судового процесу та інші особи у випадках і порядку, встановлених процесуальним законом, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення, а також на перегляд справи Верховним Судом України. Одноособовий та колегіальний розгляд справ - Справи в судах розглядаються суддею одноособово, а у випадках, визначених процесуальним законом, - колегією суддів, а також за участю народних засідателів і присяжних. Символи судової влади - Символами судової влади є державні символи України - Державний Герб України і Державний Прапор України. 73. Публічно-правовий спір, як предмет адміністративного судочинства. Понятие «публично-правовой спор» в справочниках и энциклопедических словарях отсутствует. Кроме того, отсутствует и его объяснения. Его в определенной степени можно понять из понятия «публичное право». «Публичное право (лат. jus publicum) - система правовых норм. Учитывая указанное и положения ст.ст. 17-21 Кодекса административного судопроизводства Украины, становится понятным, что для публично-правового спора являются характерными: 1) субъектный состав; 2) основания возникновения этого спора; 3) определение границ полномочий административного суда. К субъектам публично-правового спора необходимо относить граждан (физические лица) и организации и других субъектов публичного управления, субъективные публичные права и интересы которых нарушены субъектами публичного управления, а с другой стороны - субъекта публичного управления. Необходимо отметить, что субъект публичного управления является выразителем государственных и общественных интересов, то есть соответствующим носителем только публичной власти, он имеет властные полномочия относительно объекта управления. Такие субъекты ограничены полномочиями, предоставленные им законодательством. При этом юрисдикция административных судов охватывает все публично-правовые споры, кроме споров, для которых законодательством установлен иной порядок судебного решения (ч. 2 ст. 4 Кодекса административного судопроизводства). Еще раз надо уточнить, что в п. 1 ст. 3 Кодекса говорится о публично-правовых спорах именно с участием субъектов властных полномочий. Относительно границ полномочий административного суда, то эта сторона вопроса определена непосредственно Кодексом административного судопроизводства Украины. Специфика административного спора как спора о праве предопределяет тот факт, что обстоятельно разработанная в административной науке юридическая конструкция административного правонарушения, включающая такие элементы, как субъект, объект, объективная сторона, субъективная сторона, не может быть в полной мере применима при построении его юридической модели, ибо административный спор и административное правонарушение суть различные по своей направленности и функциям административно-правовые конфликты. Разработка юридической конструкции административного спора имеет своей практической целью не только легализовать его как предмет административного судопроизводства, но и построить адекватную его основным разновидностям систему административных исков. В свою очередь, задача оформления административного судопроизводства как искового становится одним из факторов, обеспечивающих предоставление сторонам судебно-административного спора многообразных процессуальных средств защиты права и создание полноценного института административной юстиции, отвечающего требованиям правового государства. |