1. Політикоправова система сучасного українського конституціоналізму поняття, принципи, зміст. Поняття та структура методології сучасного конституціоналізму
 Скачать 2.78 Mb.
|
|
Процесуальні строки можуть бути класифіковані також за іншими підставами. Важливим визнається поділ процесуальних строків за суб’єктами вчинення процесуальних дій на: строки, що встановлені для суду; строки, що встановлені для учасників адміністративного процесу; строки, що встановлені для інших осіб. Недодержання процесуальних строків тягне різні наслідки для вказаних суб’єктів. Прикладами строків, що встановлені для суду, є положення встановлені ч. 4 ст. 107 КАС України, де вказано, що суддя вирішує питання про відкриття провадження в адміністративній справі протягом трьох днів з дня надходження позовної заяви. До таких строків також відносяться строки, встановлені ч. 1 ст. 118 КАС України. У статті вказано, що суд розглядає клопотання про забезпечення адміністративного позову не пізніше наступного дня після його одержання й у разі обґрунтованості та терміновості вирішує його ухвалою негайно без повідомлення відповідача та інших осіб, які беруть участь у справі. До строків, що встановлені для учасників адміністративного процесу можна віднести положення ч. 1 ст. 136 де вказано, що позивач може відмовитися від адміністративного позову, а відповідач - визнати адміністративний позов протягом всього часу судового розгляду, зробивши усну заяву. Також відповідно до ч. 1 ст. 137 КАС України, позивач може протягом всього часу судового розгляду збільшити або зменшити розмір позовних вимог, подавши письмову заяву. Що стосується строків, що встановлені для інших осіб, то до них можна віднести, наприклад, строки встановлені для подання апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки (ч. 1 ст. 185 КАС України), протягом десяти днів з дня проголошення постанови суду першої інстанції (ч. 2 ст. 186 КАС України). Аналогічна норма діє також відносно подання касаційної скарги, проте строк встановлений у цьому випадку складає протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції (ч. 1 ст. 211; ч. 2 ст. 212 КАС України). Класифікація процесуальних строків може бути здійснена також в залежності від засобів, за допомогою яких встановлено межі процесуальних строків. Отже процесуальні строки можуть визначатись:точною календарною датою; зазначенням події, яка неминуче повинна відбутися; періодом часу, впродовж якого може бути вчинена процесуальна дія. Процесуальні строки, незважаючи на спосіб їх встановлення, визначаються днями, місяцями і роками. Наприклад, заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення (ч. 2 ст. 186 КАС України), адміністративна справа має бути розглянута і вирішена протягом розумного строку, але не більше місяця з дня відкриття провадження у справі, якщо інше не встановлено КАС України (ч. 1 ст. 122 КАС України). Тут, відповідно, строки визначаються днями та місяцями. Строк може також визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати. Така подія може обумовлювати початок перебігу процесуального строку. Наприклад, в деяких випадках речові докази повертаються після набрання рішенням суду законної сили за клопотанням осіб, яким належать ці докази (ч. 3 ст. 80 КАС України). Також подія може обумовлювати кінець перебігу процесуального строку. Наприклад, суд до судового розгляду адміністративної справи вживає заходи для всебічного та об'єктивного розгляду і вирішення справи (ч. 2 ст. 110 КАС України), суд до закінчення судового розгляду справи може прийняти постанову щодо частини позовних вимог за клопотанням особи, яка бере участь у справі (ч. 1 ст. 164 КАС України). Процесуальні строки в адміністративному судочинстві можуть поновлюватись або продовжуватись. Положення ст. 102 КАС України визначають порядок поновлення та продовження процесуальних строків. Про поновлення процесуального строку можна говорити тільки тоді, коли мова йде про строки, встановлені ЗУ і тільки за умови їх пропуску з поважних причин. Поновлення процесуального строку означає, що суд надає дозвіл особі, яка з поважних причин пропустила процесуальні строки вчинення окремих дій або подачі документів, здійснити ці дії чи подати документи. Якщо ж з поважних причин пропущено строк, встановлений судом, він може бути продовжений. Продовження процесуального строку полягає в тому, що суд надає нового строку на вчинення тієї процесуальної дії, що не була здійснена в раніше встановлені судом строки з обставин, які перешкодили її реалізації. Питання про поновлення або продовження процесуального строку вирішується судом, при цьому, згідно до ч. 2 ст. 102 КАС України на розсуд суду в порядку письмового провадження чи в судовому засіданні. Таким чином, питання про поновлення або продовження процесуального строку може бути вирішено без виклику осіб, які беруть участь у справі, на основі наявних у суду матеріалів або, відповідно, за умови виклику осіб, які беруть участь у справі. При цьому, неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду клопотання. Днем подання позовної заяви, апеляційної скарги є день їх надходження до відповідного суду. Строки подання позовних заяв і апеляційних скарг, встановлені статтями 172 - 177 цього Кодексу, не може бути поновлено. Позовні заяви, апеляційні скарги, подані після закінчення цих строків, суд залишає без розгляду. 88. Характеристика заходів процесуального примусу. ЗАХОДИ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРИМУСУ Стаття 268 КАС. Підстави і порядок застосування заходів процесуального примусу Заходами процесуального примусу є встановлені цим Кодексом процесуальні дії, що застосовуються судом до осіб, які порушують встановлені у суді правила або протиправно перешкоджають здійсненню адміністративного судочинства. Заходи процесуального примусу застосовуються судом негайно після вчинення порушення шляхом постановлення ухвали. Стаття 269. Види заходів процесуального примусу. Заходами процесуального примусу є: 1) попередження; 2) видалення із залу судового засідання; 3) тимчасове вилучення доказів для дослідження судом; 4) привід 2. До однієї особи не може бути застосовано кілька заходів процесуального примусу за одне й те саме порушення. 3. Застосування до особи заходів процесуального примусу не звільняє її від виконання обов'язків, встановлених цим Кодексом. Стаття 270. Попередження і видалення із залу судового засідання. До учасників адміністративного процесу та інших осіб, присутніх у судовому засіданні, за порушення порядку під час судового засідання або невиконання ними розпоряджень головуючого застосовується попередження, а в разі повторного вчинення таких дій - видалення із залу судового засідання. 2. У разі повторного вчинення перекладачем дій, визначених у частині першій цієї статті, суд оголошує перерву і надає час для заміни перекладача. Стаття 271. Тимчасове вилучення доказів для дослідження судом. У разі неподання без поважних причин письмових чи речових доказів, що витребувані судом, та неповідомлення причин їх неподання суд може постановити ухвалу про тимчасове вилучення цих доказів для дослідження судом. 2. В ухвалі про тимчасове вилучення доказів для дослідження судом зазначаються: ім'я (найменування) особи, в якої знаходиться доказ, її місце проживання (перебування, знаходження), назва або опис письмового чи речового доказу, підстави проведення його тимчасового вилучення, кому доручається вилучення. Стаття 272. Привід 1. До належно викликаних особи, особисту участь якої визнано судом обов'язковою, свідка, які без поважних причин не прибули у судове засідання або не повідомили причини неприбуття, може бути застосовано привід до суду через органи внутрішніх справ з відшкодуванням у дохід держави витрат на його здійснення. т 2. Привід до суду не застосовується до малолітніх та неповнолітніх осіб, вагітних жінок, інвалідів першої і другої груп, жінок, які мають дітей віком до шести років або дітей-інвалідів, а також осіб, які згідно із цим Кодексом не можуть бути допитані як свідки. 3. Про привід суд постановляє ухвалу, в якій зазначає ім'я фізичної особи, яка підлягає приводу, місце проживання (перебування), роботи, служби чи навчання, підстави застосування приводу, коли і куди ця особа повинна бути доставлена, якому органу внутрішніх справ доручається здійснення приводу. 4. Ухвала про привід до суду передається для виконання до органу внутрішніх справ за місцем провадження у справі або за місцем проживання (перебування), роботи, служби чи навчання особи, яку належить привести. 5. Ухвала про привід до суду оголошується учаснику адміністративного процесу, до якого застосовується привід, особою, яка її виконує. 6. У разі неможливості здійснення приводу особа, яка виконує ухвалу про привід до суду, через начальника органу внутрішніх справ негайно повертає її суду з письмовим поясненням причин невиконання. 89.Право на административный иск. Право на предъявление административного иска и процессуальный порядок его реализации Одной из важнейших характеристик правового государства является его способность нести ответственность за свои решения и действия перед обществом и гражданином. Среди форм обеспечения такой ответственности называется судебный контроль. Создание в Украине системы административных судов как Неотъемлемой составляющей национальной системы судов и механизма защиты обеспечения прав и свобод граждан обусловливает актуальность исследования отдельных составляющих данного института. В частности, заслуживают внимания вопросы, связанные с определением характерных черт такого правозащитного инструмента, как административный иск и право на административный иск. Право на обращение в административный суд с иском является частью права на судебную защиту, предусмотренное ст. 55 Конституции Украины. Согласно этой статье права и свободы человека и гражданина защищаются судом и каждому гарантируется право на обжалование в суде действий или бездеятельности органов государственной власти, органов местного самоуправления, должностных и служебных лиц. Сегодня вопрос реформирования судебной системы и развития института административной юстиции в Украине побуждают к выяснения особенностей судебной защиты прав субъектов публично-правовых отношений, в том числе и права на обращение в административный суд (ст. 104 КАС Украины). Большинство ученых, Которые исследовавшему проблемы административного иска, утверждают, что понятие "право на обращение с иском в административный суд" и понятие "право на административный иск" могут быть признаны тождественными. Это объясняется тем, что административный суд Рассматривает дела в порядке искового производства, то есть для того, чтоб инициировать производство в административном суде, к нему возможно обратиться только с административным иском. Статья 104 КАС Украины определяет круг лиц, имеющих право обратиться в административный суд за защитой в публично-правовых отношениях, и направлена на определение Четких границ этого права. В общем виде право на административный иск можно определить как наличие предусмотренных нормами процессуального и материального закона фактов. Лицо, имеющее на это право, может требовать от конкретного суда вынесения решения о защите нарушенного права, а суд обязан вынести соответствующее решение. Понятие "право на административный иск" по своей структуре является достаточно сложным и рассматривается как неразрывное единство двух сторон: как право на иск в процессуальном смысле и право на иск в материальном смысле. Право на иск в процессуальном смысле является правом на предъявления административного иска, то есть право на обращение в суд с требованием о защите. Иными словами, процессуально-правовая сторона права на иск - это право на административный процесс независимо от его результата. Право на иск в материальном смысле является правом на удовлетворение административного иска, т.е. на получение судебного защиты. Таким образом материально-правовая сторона права на административный иск - это право на положительное решение дела. Обе эти стороны тесно взаимосвязаны, но достаточно самостоятельны. Право на предъявления административного иска отличается от права на его удовлетворение по содержанию, основаниям, субъектами и юридическими последствиями. По содержанию право на предъявления административного иска является правом на деятельность административного суда Относительно его рассмотрения, то есть право на получение судебного решения независимо от его содержания. Право на удовлетворение административного иска как право на позывные решения дела представляет собой право на получение положительного решения по делу. Следующая различие обусловлено характером оснований возникновения и реализации истцом права на предъявления административного иска и права на его удовлетворение. Возникновение и реализация истцом права на предъявления административного иска, т.е. процессуально-правовая сторона права на иск, обусловлена исключительно фактами процессуального характера. Это факты, от которых зависит рассмотрение административного дела, поэтому процессуальные факты не могут повлиять на рассмотрение дела по существу. К процессуальным фактов, Которые определяют лишь возможность, но не результат рассмотрения судом административного иска, относятся, например, наличие в сторон административно-процессуальной правоспособности и дееспособности, подсудность дела административному суда. А Относительно права на удовлетворение административного иска, то его возникновения, а также реализация истцом указанного права обусловливается как материально-правовыми, так и процессуальными фактами. Право на предъявления административного иска отличается от права на его удовлетворение по субъектам. Наличие в заинтересованно лица права на предъявления административного иска проверяется судьей к возбуждения производства по делу. Наличие в заинтересованно лица права на удовлетворение административного иска проверяется судьей или судом после открытия производства по делу путем рассмотрения и разрешения дела в судебно заседании, то есть в процессе осуществления правосудия. Право на предъявления административного иска и право на его удовлетворение различаются по характеру юридических последствий. Отсутствие в заинтересованно лица права на предъявления административного иска или несоблюдения им установленного ЗУ порядка реализации указанного права в случае обнаружения судьей ЭТИХ обстоятельств к открытия производства в правое влечет отказ в принятие иска или возвращения административного иска. Совсем иной характер и процессуальное оформление. Имеют последствия отсутствия в заинтересованно лица права на удовлетворение административного иска, такими последствиями является отказ в удовлетворении административного иска, то есть отказ суда защищать субъективное право или законный интерес. Перечисленные различия обусловливают важный для практики вывод о необходимости разграничения категорий "право на предъявления административного иска" и "право на удовлетворение административного иска" и, как следствие - недопустимости отказа в принятие или возвращения иска, оставлению дела без рассмотрения. Это объясняется тем, что единое понятие административного иска НЕ означает, что таким должно быть понятие права на административный иск. Обращение в административный суд с целью решения административно-правового спора, возникающего в связи с необходимостью признания неправомерным решений, действий или бездеятельности субъектов властных полномочий не всегда совпадает с получения судебной защиты. Право на административный иск является возможностью физических и юридических лиц инициировать судебное производство по административному делу в целях судебной защиты прав, свобод или интересов, нарушенных субъектом властных полномочий в публично-правовых отношениях. Таким правом наделены также субъекты властных полномочий в случаях, определенных ст. 17 КАС Украины. Право на обращение в административный суд с иском является первичным диспозитивным правом в административном процессе, т.е. правом, которым лицо распоряжается по своему усмотрению. Оно самостоятельно решает реализовать ей это право или добиваться защиты в другой, внесуднебный, способ или смириться с нарушением. Но это вовсе НЕ означает, что каждый может требовать предоставления судебной защиты правам, свободам или интересам какого-либо лица. Право на административный иск принадлежит лицу, считает, что его права, свободы или интересы нарушении. Такое нарушение должно состояться в публично-правовых отношениях, принадлежащим к административной юрисдикции. Следует отметить, что особенностью права на административный иск является то что отказ от этого права является недействительным. Есть ответчик быть не может ссылаться на то, что истец ранее отказался от права на обращение в административный суд за защитой. Поэтому если когда-нибудь и заявили об отказе от административного иска, то это быть не может быть основанием для отказа в открытие производства или отказа в удовлетворении иска. Право на административный иск следует отличать от права на судебную защиту, закрепленные в ст. 6 КАС Украины. Само по себе обращение в административный суд еще НЕ означает, что суд обязан предоставить такую защиту. Для того чтобы было предоставлено судебную защиту, суд должен установить, что лицо действительно имеет право, свободу или интерес, в защите которых она просит, и это право, свобода или интерес нарушены ответчиком в публично-правовых отношениях. Право на судебную защиту имеет только и лицо, являющееся субъектом нарушенных прав, свобод или интересов. Право на административный иск имеет широкий круг субъектов - такое право. Имеют также представители, в том числе законный представители, в частности органы и лица, Которым предоставлено право защищать права, свободы и интересы других лиц. Для реализации права на предъявления административного иска необходим ряд предпосылок. Следует отличать предпосылки права предъявления административного иска и условий его реализации. Открытие производства по административному делу можно считать правомерным только при наличии всех необходимых предпосылок и соблюдением условий реализации права на предъявления иска. В качестве предпосылок права на предъявления административного иска выступают то факты, с которым связывается возникновение права на предъявления иска. В качестве условий его реализации выступают факты, совокупность которых определяется как Установленный ЗУ порядок реализации права на предъявления иска. Под предпосылками права на предъявления иска понимаются такие факты процессуального характера, с наличия или отсутствием которых процессуальный закон связывает возникновение права на обращения в административный суд. Исходя из исследований процессуальной науки, Считается, что такие предпосылки можно классифицировать по различным основаниям, но Наиболее часто их делят на положительные и отрицательные, а также субъективные и объективные. К предпосылкам можно отнести такие: лицо считает, что его права, свободы или интересы в сфере публично-правовых отношений нарушены, то есть нуждаются в защите административного суда, наличие в лица административно-процессуальной правоспособности. Объективные предпосылки делятся на положительные и отрицательные в зависимости от того, Должны ли они присутствовать или отсутствуют для реализации права на предъявления административного иска. Негативными предпосылками права на предъявления иска является наличие факта, Который препятствует возникновению в лица права на обращение в административный суд. Это свидетельствует об отсутствии в лица права на обращение в суд с иском. Негативными предпосылками можно назвать: если в споре между темы же сторонами о том же предмете и по тем же основаниям отсутствуют такие, вступившие в законную силу, если не наступила смерть физического лица или не приостановлено юридическое лицо, обратившихся с иском или к Которым пред 'явлено административный иск, если спорные правоотношения НЕ допускают правопреемства. Под положительной предпосылкой понимается факт, Который Выступает одним из оснований права на предъявления иска. Так положительной предпосылкой права на предъявления административного иска является подведомственности искового заявления административному суду, в согласовании со ст. 17 КАС Украины. Значение предпосылок права на предъявления административного иска заключается в том, что в зависимости от характера предпосылок (положительных или отрицательных) можно судить о наличии или отсутствии в лица права на предъявления иска. |