Главная страница
Навигация по странице:

  • У 1900 р. з

  • Революційна українська партія

  • Українську соціал-демо-кратичну спілку

  • Українську соціал-демократмч-ну робітничу партію (УСДРП).

  • 1. Поява людини й первісних форм життя в Україні. Трипільська культура


    Скачать 1.05 Mb.
    Название1. Поява людини й первісних форм життя в Україні. Трипільська культура
    АнкорIst_Ukr_Kazmirghuk.doc
    Дата11.06.2018
    Размер1.05 Mb.
    Формат файлаdoc
    Имя файлаIst_Ukr_Kazmirghuk.doc
    ТипДокументы
    #20223
    страница25 из 41
    1   ...   21   22   23   24   25   26   27   28   ...   41

    52. Українські партії на початку 20 ст., їх програми, стратегія, тактика.


    На противагу антинародній колонізаторській політиці російського цари­зму на поч XX ст. розгорнулася масова політична боротьба. У національ­но-визвольному русі зросла роль трудового населення. Продовжувала культурницьку діяльність українська інтелігенція. Вона намагалася легаль­не, з дозволу царських властей розвивати національну освіту й культуру.

    Активізація громадсько-політичного життя в Україні на поч. XX ст. створила ґрунт для переростання культурно-освітнього громадівського ру­ху в національно-визвольний. Велику роль у цьому відіграло створення українських політичних партій. Ще 1897 р. виникає Українська загальна ор­ганізація, до якої увійшло бл. 20 громад, значна кількість студентських гур­тків і окремих діячів. У 1900 р. з ініціативи групи харківських активістів культурницького і студентського руху: Д.Антоновича, П.Андріевського, М.Русова, Л.Маціевича, Б.Камінського та ін. була створена Революційна українська партія (РУП). Фактично її маніфестом стала виголошена М.Міхновським промова «Самостійна Україна», де було виразно сформу­льовано ідеали українського самостійництва на радикалістських засадах, для яких характерними є безкомпромісність, рішучість, глибоке усвідом­лення трагічної долі народу, позбавленого свого історичного шляху розвит­ку, державницьких засад і прагнення поліпшити цю долю нагальними полі­тичними засобами. З 1903 р. фактичним керівником РУП став М.Порш. Ру-півці поширювали відозви, листівки, прокламації, в яких проповідували в основному мирні форми дій.

    У 1902 р від РУП відкололася Українська народна партія (УНП) -організація націоналістичного напрямку, яку очолював Махновський. Так званих «10 заповідей» партії проголошували самостійну демократичну ре­спубліку, шанування української мови, традицій. Після 1907 р. діяльність НУП занепала.

    У грудні 1904 р. з РУП вийшла і створила Українську соціал-демо-кратичну спілку (УСДС) група, яку очолював М.Меленевський. Вона нама­галася перетворити партію на автономну організацій Російської соціал-демократичної робітничої партії (РСДРП), що об'єднувала б усіх робітників України, незалежно від національної, належності.

    Члени РУП, які залишилися після виходу з неї «Спілки», у грудні 1905 р. на своєму з'їзді перейменували РУП в Українську соціал-демократмч-ну робітничу партію (УСДРП). її лідерами стали В.Винниченко, С Петлю­ра, М.Порш, Л.Юркевич та ін. УСДРП виступала за автономію України в складі Російської держави, проповідувала поділ соціал-демократичних партій за національною ознакою. Вона проголосила себе представником «українського пролетаріату».

    Напередодні революції 1905 р, в Українґактивізувалися ліберальні си­ли. 1904 р. вони створили в Києві Українську демократичну партію (УДП). її лідерами були О.Лотоцький, Є.Тимченко, Є.Чикаленко. Восени 1904 р. окремі члени УДП, які вийшли з неї, поклали початок новій - Укра­їнській радикальній партії (УРП). її лідерами стали Б.Грінченко і С.Єф-ремов.

    Обидві партії - УДП і УРП, нечисленні за складом, в одному з доку­ментів особливого відділу департаменту поліції віднесені до типу «консти-туційно-демократичних». З ряду питань УДП і УРП стояли на радикальні-ших позиціях (наприклад, вимога автономії України, визнання соціалістич­ної перспективи тощо).

    В умовах революції 1905-1907 рр. пройшла консолідація УДП і УРП, які відзначалися ідейною близькістю платформ, Наприкінці 1905 р.у Києві зор­ганізувалась Українська демократично-радикальна партія (УДРП). Най-видатнішими її представниками були Б.Грінченко, С.Єфремов, М.Левиць-кий, Ф.Матушевський, В.Науменко, Є.Чикаленко та ін. УДРП була партією парламентського типу, але після червневого перевороту 1907 р. припинила свою діяльність.
    53. Україна в роки І С.В.
    Війна почалася 1 серпня 1914 р. Вона стала для Європи першим жахливим досвідом сучасного ведення воєнних дій. Про катастрофічні наслідки цього конфлікту свідчать хоча б такі дані: країни, які раніше чи пізніше взяли участь у війні, мобілізували 65 млн солдатів, з яких 10 млн загинуло і 12 млн було поранено. Жертви серед цивільного населення були майже такими ж.

    Головною причиною Першої світової війни було прагнення імперіалістичних держав загарбницькими методами задовольнити свої інтереси. Проте для Німеччини, Османської та Австро-Угорської імперій, тобто так званих Центральних держав, а також Російської імперії, яка разом з Англією, Францією та Сполученими Штатами входила до Антанти, війна, зрештою, багато в чому стала шляхом до самознищення.

    Серед загарбницьких планів, плеканих державами-учасницями війни, не останнє місце відводилося Україні. Росія прагнула захопити землі Галичини, Буковини, Закарпаття під прикриттям ідеї «об'єднання всіх руських земель». Австро-Угорщина претендувала на Поділля та Волинь. Найбільш далекосяжні плани щодо України мала кайзерівська Німеччина, котра прагнула реалізувати свою давню мету - створення під її зверхністю Пангерманського союзу, в якому Україна мала стати частиною майбутнього німецького протекторату.

    З початком війни серед українських політиків стався розкол. Більшість західноукраїнців вирішили взяти бік Австро-Угорщини. В серпні 1914 р. у Львові було засновано Головну Українську Раду - міжпартійний блок за участю радикальної, соціал-демократичної та національно-демократичної партій. Раду очолив К. Левицький. Розпочалося формування українських військових підрозділів. 2,5 тис. добровольців склали Український легіон січових стрільців. Він брав участь у воєнних діях в районі Стрия та на інших ділянках фронту. Більшість учасників українських військових формувань були членами організацій «Січ», «Сокіл», «Пласт».

    Одночасно зі створенням ГУР з ініціативи Д. Донцова, В. Дорошенка, О. Скоропис-Йолтуховського, М. Меленевського та інших у Львові постав Союз визволення України (СВУ). 1 вересня 1914 р. «Вісник СВУ» надрукував політичну програму, яка передбачала створення самостійної Української держави з конституційною монархією, демократичним устроєм, свободою для всіх національностей, самостійною українською церквою. Для досягнення цієї мети Союз вважав за доцільне співробітництво з Німеччиною та Австро-Угорщиною.

    На початку вересня 1914 р. російська армія окупувала значну частину Східної Галичини. Це був важкий удар по українцях цього краю. Австро-угорське командування повірило в провокаційні чутки, розповсюджувані польською адміністрацією провінції, про «таємні симпатії українців до росіян», унаслідок чого відступаючі габсбурзькі війська вдалися до переслідувань українців, яких постраждали тисячі.

    Царський уряд швидко дав зрозуміти, що не вважає Східну Галичину тимчасовим завоюванням, називаючи її не інакше, як «давньою російською землею», котра тепер «назавжди возз'єднується з матір'ю-Росією». Було закрито всі українські культурні установи, кооперативи та періодичні видання. Вводилося обмеження на вживання української мови й робилися спроби впровадити у школах російську мову.

    Що ж стосується Наддніпрянської України, то газета «Рада», що виражала лінію Товариства українських поступовців, закликала українців до захисту Російської держави. На цих же позиціях тоді стояв і С. Петлюра. Важко сказати, чи це була його тактика, чи тверде переконання, але декларації вірності владі не врятували український рух від нових ударів. «Просвіту» було закрито. Заборонялося друкувати будь-що українською мовою. Професор М. Грушевський, який повернувся з Австрії до Києва, був заарештований і засланий до Симбірська, Казані і зрештою до Москви, де він пробув до революції 1917 р.

    З метою підтримки російської армії був створений Комітет Південно-Західного фронту Всеросійського союзу земств і міст, у складі якого працювали відомі діячі українського руху А. Ніковський, Д. Дорошенко та ін. У 1916 р. С. Петлюру було призначено помічником уповноваженого цього Союзу на Західному фронті.

    Чим далі йшла війна, тим більшими були її жертви - як військові, так і цивільні. Трагедія українців полягала в тому, що вони, не маючи власної держави, вимушені були перебувати по різні боки театру воєнних дій і вбивати одне одного. Чи не єдиним позитивним моментом було те, що війна виснажувала сили воюючих імперій, створюючи таким чином у перспективі нові політичні можливості для поневолених Росією народів.

    У 1915 р. становище на фронтах стало змінюватися. В квітні почався контрнаступ німецьких і австро-угорських військ. Російська армія вдалася до відступу. Патріотичний порив українців Наддніпрянщини поступово минав. Рада РУП прийняла рішення про нейтралітет у воєнному протистоянні. Значна частина українських соціал-демократів за участю В. Винниченка проводила антивоєнну агітацію. Головна Українська Рада у світлі нової ситуації виступила з заявою, в якій проголошувала своєю метою створення самостійної Української держави з земель, які входили до складу Російської імперії; з українських земель у складі Австро-Угорщини планувалося створити автономну область.

    У березні 1916 р. стався новий поворот подій. Унаслідок так званого «Брусиловського прориву» російська армія зайняла Чернівці, Коломию, Луцьк та інші міста цього регіону. Австро-угорські війська втратили близько 1 млн вояків, 400 тис. потрапили у полон. Але на допомогу Австро-Угорщині прийшла Німеччина. 5 листопада 1916 р. Відень і Берлін остаточно домовилися про створення Польської держави. Для українців це означало б неможливість реалізації їхніх планів створення власної держави.

    За таких умов Головна Українська Рада на чолі з К. Левицьким самоліквідувалась, а кермо політики перейшло до Є. Петрушевича, який повів курс «орієнтації на власні сили». 30 травня 1917 р. він зробив в австрійському парламенті заяву, що землі колишнього Галицько-Волинського князівства є українськими землями, а відтак ніяким чином не можуть стати частиною Польської держави. Продовжував діяльність Союз визволення України, який розгорнув активну роботу в таборах для військовополонених. Із набраних там солдатів та офіцерів були створені українські військові з'єднання - Сірожупанна та Синьожупанна дивізії.

    Кривава виснажлива війна викликала повсюдне зростання масового невдоволення. Чимало страйків і заворушень в Російській імперії, де наслідки війни були особливо тяжкими, проходили під гаслом «Геть війну». Особливо багато їх було у промислових районах України. Керували цими виступами переважно соціалістичні організації. Ці настрої не обминули й фронт, де цілі полки відмовлялися воювати. Посилилася глибока економічна криза, занепадало сільське господарство, падав життєвий рівень населення, насамперед робітників і селян. Війна, прорахунки уряду, корумпованість і неефективність влади, зростаюче зубожіння - все це до краю посилювало кризу всього суспільства. Країна опинилася напередодні тотальної катастрофи.

    1   ...   21   22   23   24   25   26   27   28   ...   41


    написать администратору сайта