1. Предмет та функції економічної теорії. Методи пізнання економічних процесів
 Скачать 0.9 Mb.
|
Функції фінансівФункції фінансів: розподільна, контрольна. Розподільна функція, її зміст. Прояви розподільної функції фінансів у процесі розподілу та перерозподілу частини валового внутрішнього продукту і національного доходу. Об’єктивна необхідність розподільної функції фінансів, її визначальне значення для здійснення економічної політики держави. Створення суспільних фондів споживання. Сутність контрольної функції фінансів, її значення в організації контролю за розподілом частини валового внутрішнього продукту по відповідних фондах та їх витрачанням за цільовим призначенням. Взаємозв’язок розподільної і контрольної функцій. Дискусійні питання щодо функцій фінансів. 39)Державний бюджет: сутність, види. Напрями та види видатків та джерела надходжень Державний бюджет — основний загальнодержавний фонд централізованих коштів. За допомогою бюджету держава концентрує певну частку валового внутрішнього продукту і централізовано розподіляє її на розвиток національної економіки, для потреб соціального захисту населення, утримання органів державної влади й управління, оборони країни. В Україні державний бюджет на кожний фінансовий рік розглядається Верховною Радою України і затверджується як закон. Структура бюджетної системи значною мірою залежить від державного устрою країни. Так, держава з федеральним устроєм має федеральний (державний) бюджет і бюджети складових частин федерації (штатів, земель, кантонів, республік), а також бюджети місцеві (районів, міст, сіл, — залежно від адміністративного поділу). Наприклад, у США центральне місце належить бюджетам штатів, а загальнодержавні функції (оборона, зовнішні зв'язки, загальне управління) задовольняються за рахунок федерального бюджету. У державах без федерального поділу є лише державний і місцевий бюджети. В Україні за структурою бюджетна система складається з республіканського бюджету та бюджету адміністративно-територіальних одиниць, а саме: бюджету Республіки Крим та місцевих бюджетів: обласних, районних, міських, селищних та сільських. Всі вони мають дві частини: доходи й видатки. Напрями та види видатків та джерела надходжень Видатки бюджету класифікуються за: 1) функціями, з виконанням яких пов'язані видатки (функціональна класифікація видатків); 2) економічною характеристикою операцій, при проведенні яких здійснюються ці видатки (економічна класифікація видатків); 3) ознакою головного розпорядника бюджетних коштів (відомча класифікація видатків); 4) за бюджетними програмами (програмна класифікація видатків). Податковими надходженнями визнаються передбачені податковими законами України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі. Неподатковими надходженнями визнаються: 1) доходи від власності та підприємницької діяльності; 2) адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу; 3) надходження від штрафів та фінансових санкцій; 4) інші неподаткові надходження. 40)Податки: сутність, класифікація. Принципи побудови системи оподаткування. Крива Лаффера. Пода́тки — це встановлені вищим органом законодавчої влади обов'язкові платежі, які сплачують фізичні та юридичні особи до бюджету у розмірах і у терміни, передбачених законодавством. Податок — обов'язковий, індивідуально безоплатний платіж, що стягується органами державної влади різних рівнів з юридичних осіб й фізичних осіб з метою фінансового забезпечення діяльності держави й (або) муніципальних утворень . Податки можна класифікувати за певними ознаками: — загальнодержавні податки і збори — обов'язкові платежі, що встановлюють найвищі органи влади в державі; вони є обов'язковими до сплати за єдиними ставками на всій території України. Ці податки можуть формувати дохідну частину як державного, так і місцевого бюджетів (ПДВ, акцизний збір, податок на прибуток тощо); — місцеві податки та збори — обов'язкові платежі, які встановлюють місцеві органи влади; є обов'язковими до сплати за встановленими ставками тільки на певній території; надходять виключно до місцевих бюджетів (комунальний податок, податок на рекламу, ринковий збір тощо); — податки, збори й обов'язкові платежі, що належать до валових витрат і собівартість (збір на обов'язкове соціальне страхування; збір на обов'язкове державне пенсійне страхування; плата за землю; плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності; податок на промисел; фіксований сільськогосподарський податок; податок на рекламу; комунальний податок тощо); — податки, збори й обов'язкові платежі, які сплачуються з прибутку підприємства або капіталу (податок на прибуток підприємства; податки з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів; збір за забруднення навколишнього середовища; державне мито тощо); — податки та збори, що входять до складу ціни виробу (податок на додану вартість; акцизний збір); за економічною ознакою об'єкта оподаткування: — податки на доходи та прибутки — обов'язкові збори" які стягуються з чистого доходу з фізичних і юридичних осіб у момент його отримання (заробітна плата, прибуток, валовий дохід); — податки на споживання — обов'язкові збори, що стягуються в процесі споживання товарів, робіт і послуг, їх плата залежить не від результатів фінансово-господарської діяльності, а від обсягу споживання; — податки на майно — обов'язкові збори, які стягуються у зв'язку з наявністю конкретного виду майна, що перебуває в приватній, колективній та державній власності (податок на нерухоме майно (на нерухомість), податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів); 4) за засобом вилучення: — прямі податки безпосередньо сплачуються платником до бюджету держави залежно від величини об'єкта оподаткування (податок на прибуток підприємств, плата (податок) на землю, податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, податок на нерухоме майно (нерухомість) та ін.); — непрямі податки не залежать безпосередньо від доходу платника та сплачуються ними опосередковано через цінові механізми (податок на додану вартість, акцизний збір, мито); 5) за суб'єктами оподаткування: — податки з юридичних осіб — податок на прибуток, комунальний податок; — податки з фізичних осіб — податок із доходів фізичних осіб; — змішані податки — плата (податок) на землю; податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів; Принципами побудови системи оподаткування є: стимулювання науково-технічного прогресу, технологічного оновлення виробництва, виходу вітчизняного товаровиробника на світовий ринок високотехнологічної продукції; стимулювання виробничої, підприємницької діяльності та інвестиційної активності - введення пільг щодо оподаткування прибутку (доходу), спрямованого на розвиток виробництва; обов'язковість - необхідність дотримання суб'єктами оподаткування норм щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які зобов'язують забезпечувати таких суб'єктів достовірність даних про об'єкти оподаткування за звітний період, та встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства; рівнозначність і пропорційність - справляння податків і зборів (обов'язкових платежів) здійснюються у певній частці від отриманого прибутку і полягає у забезпеченні сплати сум податків і зборів (обов'язкових платежів) рівних розмірам прибутків (доходів) і відповідно при більших сумах податків і зборів (обов'язкових платежах) - розмірам більших прибутків (доходів); рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до суб'єктів оподаткування (юридичних і фізичних осіб, включаючи нерезидентів) при визначенні обов'язків щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів); соціальна справедливість - забезпечення соціальної підтримки малозабезпечених верств населення шляхом запровадження економічно обгрунтованого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та застосування диференційованого і прогресивного оподаткування громадян, які отримують високі та надвисокі доходи; стабільність - забезпечення незмінності податків і зборів (обов'язкових платежів) і їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року; економічна обгрунтованість - встановлення податків і зборів (обов'язкових платежів) на підставі показників розвитку національної економіки та фінансових можливостей з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його доходами; рівномірність сплати - встановлення строків сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету для фінансування витрат; компетенція - встановлення і скасування податків і зборів (обов'язкових платежів), а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до законодавства про оподаткування виключно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами; єдиний підхід - забезпечення єдиного підходу до розробки податкових законів з обов'язковим визначенням платника податку і збору (обов'язкового платежу), об'єкта оподаткування, джерела сплати податку і збору (обов'язкового платежу), податкового періоду, ставок податку і збору (обов'язкового платежу), строків та порядку сплати податку, підстав для надання податкових пільг; доступність - забезпечення розуміння суб'єктами оподаткування норм податкового законодавства України. Крива́ Ла́ффера — крива, яка характеризує залежність державних доходів від середнього рівня податкових ставок у країні. Крива показує наявність оптимального рівня оподаткування, за якого державні доходи досягають свого максимуму. «Крива» названа іменем американського економіста 80-х років Артура Лаффера. За часів президента Рональда Рейгана ця діаграма допомогла суттєво послабити податковий прес у США, і, таким чином, економічними стимулами піднести промислове виробництво. 41.Кредит: сутність, форми. Принципи кредитування. Відсоткова ставка: сутність, норма та види. Кредит — капітал, що позичається, тобто надається кредитором у тимчасове користування позичальникові на умовах платності, зворотності і цільового використання. Кредит — це довіра або рух позичкового капіталу в грошовій формі, наданий у позичку його власником за умови повернення у визначений термін зі сплатою відсотка. Основними джерелами позичкового капіталу є вільні кошти, призначені для відновлення основного капіталу, грошові кошти, що накопичуються для купівлі сировини, матеріалів, палива, тимчасово вільний капітал у проміжках між надходженням коштів від реалізації товарів і виплатою заробітної плати, заощадження приватних осіб і населення. У сучасних умовах основними кредиторами є банки, що надають позички у вигляді кредитів тим особам, що мають потребу в коштах, стягуючи з них певний позичковий відсоток. Джерелом банківського прибутку або позичкового відсотка є прибуток, отриманий у сфері матеріального виробництва. Основними принципами кредитування є: платність, терміновість, забезпеченість, рівноправність і цільовий характер. -Принцип платності означає, що за користування кредитом встановлюється оплата у вигляді позичкового відсотка, розміри якого залежать від рівня інфляції, розміру позички, попиту на позичку, суть кредиту, витрат на оформлення позички, взаєл між банком і позичальником та ін. -Принцип терміновості полягає в тому, що пози' видається банком на певний строк, передбачени договорі, і вона повинна бути повернена у визна ний час згідно з договором. -Забезпеченість позички передбачає матеріальї майнове забезпечення отриманого кредиту. У вил ку непогашення заборгованості із кредиту май цінні папери, нерухомість, дорогоцінні метали, к лірні вироби та інше можуть бути джерелом заст або гарантією кредиторові на обов'язкове поверь ня його засобів. -Рівноправність у кредитуванні передбачає одне ві права й обов'язки кредитора і позичальника укладанні договору. -Цільова спрямованість передбачає вкладення риманих кредитних фінансових засобів на визна1 цілі або дії, спрямовані на одержання прибутку і вернення позички. Насамперед, банк повинен зш що позичальник вкладе гроші в справу, дістане г буток і поверне кредит із відсотком. Об'єктом фінансового ринку є специфічний товар - гроші як капітал. Його особливість полягає в тому, що власник грошей, віддаючи їх у позику, право власності на позичені гроші не втрачає, а реалізує позичальникові лише право тимчасового використання грошей. За це позичальник сплачує певну ціну, що виступає у вигляді позичкового відсотка. Сума відсотка, виплачена за одиницю часу, на який було надано позику, називається відсотковою ставкою. Вона визначається відношенням суми одержаного відсотка до суми наданої позики. Розмір відсоткової ставки залежить від декількох факторів.  Розрізняють номінальні і реальні відсоткові ставки. Це пов'язано з інфляцією, яка знецінює гроші, зменшуючи їх купівельну спроможність. Номінальними є ставки, виражені у грошах за поточним курсом. Вони показують розмір доходу на позику у грошах без урахування інфляції. Якщо, наприклад, відсоткова ставка 10% і було надано в позику 1000 грн, то через рік позичальник поверне 1100 грн. А якщо протягом року гроші знецінились на 10%, то купівельна здатність 1100 грн дорівнюватиме купівельній здатності 1000 грн на початку року. І фактично власник позичених коштів реальної плати за них не отримує. Щоб усунути вплив інфляції, використовують реальні відсоткові ставки. Така ставка визначається за формулою:  42.Структура інституційної структури кредитної системи. Функції центрального банку. Види банківських операцій. Усі інститути кредитної системи поділяються на три групи: 1) центральний банк; 2) комерційні банки; 3) спеціалізовані кредитно-фінансові інститути (парабанки). Перші дві групи становлять окрему ланку організації них відносин - банківську систему країни, третя група відносно відособлену систему небанківських установ, що спеціалізуються на виконанні окремих операцій. Функціональне розмежування різних ланок кредитної системи об'єктивно зумовлене різними методами діяльності на фінансовому ринку, різними способами участі у процесі перерозподілу капіталів та забезпечення руху коштів між різними суб'єктами ринкових відносин. Основною ланкою кредитної системи є банки, яким належить ключова роль у кредитно-фінансовому обслуговуванні економіки. Банк - це особлива установа, що акумулює тимчасово вільні грошові кошти, надає їх у кредит, здійснює розрахунки та інші фінансові операції. Сукупність різних банків, що функціонують у країні, утворює банківську систему, яка є складовою частиною кредитної системи. Банки - невід'ємна частина сучасного ринкового господарства. Опосередковуючи зв'язки між різними галузями економіки, вони перебувають у центрі ділового життя суспільства, здійснюють найрізноманітніші види операцій, пов'язаних із рухом капіталів, організацією грошового обігу, фінансуванням господарства, валютно-кредитними відносинами, посередницькими послугами, управлінням майном та ін. Банки як підприємства особливого роду забезпечують господарський оборот необхідними платіжними засобами, створюючи умови для організації ділового циклу. Особливості розвитку кредитної системи в цілому і банківської системи зокрема довели необхідність регульованого підходу до організації кредитних відносин, що зумовило в кінцевому підсумку поділ усіх банківських установ залежно від ролі і функцій на два рівні: 1) політику уряду, здійснює емісію, управляє офіційними валютними резервами, є банком держави та всіх інших кредитних інститутів; 2) комерційні банки, що безпосередньо забезпечують процес кредитно-розрахункового і фінансового обслуговування економіки. Усі банківські інститути перебувають у тісному взаємозв'язку між собою й утворюють ядро кредитної системи, на яке падає основне навантаження - фінансово-кредитне обслуговування економіки. Водночас у структурі кредитної системи важливе місце належить спеціалізованим кредитно-фінансовим інститутам, тобто центральний банк, що реалізує грошово-кредитну й валютну. Спеціалізовані кредитно-фінансові інститути зосереджують свою діяльність на окремих, як правило невеликих, сегментах ринку фінансових послуг, функціонуючи для певного типу клієнтури або пропонуючи відносно вузький спектр можливих операцій. Діяльність спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів дає змогу заповнити ті ніші на ринку банківських послуг, які з тих чи інших економічних або політико-правових причин залишаються поза увагою банківських установ. Ефективна діяльність кредитної системи в будь-якій країні з ринковою економікою передбачає необхідність ієрархічної побудови її інститутів на двох рівнях: перший - центральний банк країни; другий - комерційні банки і спеціалізовані кредитно-фінансові інститути. Така структура уможливлює оптимальну організацію відносин між різними ланками кредитної системи, забезпечуючи» належну координацію та регулювання їхньої діяльності з метою якнайповнішого задоволення потреб різних учасників господарського обороту у кредитно-фінансових послугах. Щоправда, можлива й однорівнева схема організації кредитних установ. Однак така практика здебільшого є характерною або для початкових стадій розвитку кредитної системи, коли відсутній центральний банк, або для країн з адміністративно-командними методами управління господарством, де один державний банк самостійно виконує всі функції кредитної системи. Становлення й розвиток повноцінних ринкових відносин наочно показали всі вади такої організаційної побудови. Організація кредитної системи на двох рівнях дає змогу ефективно розподілити адміністративно-регулювальні та операційні функції між центральним банком і всіма іншими кредитними інститутами, що забезпечує належний рівень обслуговування всіх суб'єктів ринкових відносин. Окреме місце у складі кредитної системи належить інфраструктурі, тобто комплексу засобів, які забезпечують нормальне функціонування інститутів кредитної системи. Основними елементами цієї інфраструктури є: 1. Нормативно-правове забезпечення, що включає систему законів і підзаконних актів, які юридичне визначають і регламентують сфери діяльності кредитних інститутів. 2. Системи захисту інтересів вкладників банків, що передбачають діяльність спеціалізованих органів страхування депозитів клієнтів під контролем центрального банку, незалежних урядових органів або самих комерційних банків. 3. Національні асоціації банків т інших кредитних установ, об'єднаних за функціональними ознаками з метою захисту інтересів своїх членів і встановлення для них основних правил ведення бізнесу, тобто для саморегулювання своєї діяльності. 4. Інформаційне забезпечення, що передбачає наявність спеціалізованих організацій, які встановлюють рейтинги банків, наявність централізованих систем інформації про клієнтів, публікацію спеціальних видань зі статистичними та аналітичними матеріалами про стан грошово - кредитної сфери економіки. 5. Розрахункова мережа, що забезпечує врегулювання платіжних зобов'язань між інститутами кредитної системи через електронні засоби зв'язку, клірингові палати, обчислювальні центри, що можуть контролюватися центральним банком або бути самостійними організаціями. 6. Інкасаторське та охоронне обслуговування кредитних інститутів, що може здійснюватись як самими банками, так і спеціалізованими організаціями. 7. Система підготовки кадрів для кредитних інститутів, що включає мережу навчальних закладів, які готують спеціалістів для роботи в кредитних установах. Таким чином, не здійснюючи безпосередньо операцій інститутів кредитної системи, її інфраструктура створює оптимальні умови для виконання банками й небанківськими кредитно-фінансовими інститутами своїх функцій. Банки як основа кредитної системи є головними посередниками у всьому комплексі взаємовідносин різних суб'єктів ринкової економіки. Процес виникнення й розвитку банків був об'єктивно зумовлений еволюцією кредитних відносин і став важливим етапом економічного прогресу суспільства. Особливості діяльності банку за ринкових умов можна показати, називаючи його функції, що одночасно розкривають і суть банку як специфічного інституту товарного господарства. Основними функціями банків є: 1) посередництво в кредиті; 2) акумулювання вільних коштів і перетворення їх на капітал; 3) посередництво в платежах; 4) створення кредитних засобів обігу. |