1. Предмет та функції економічної теорії. Методи пізнання економічних процесів
 Скачать 0.9 Mb.
|
|
Функція посередництва в кредиті полягає у перерозподілі банками коштів, що тимчасово вивільняються в процесі кругообігу капіталів підприємств і доходів населення. Банки виконують роль посередників між тими суб'єктами ринку, які нагромаджують тимчасово вільні кошти, і тими учасниками економічного обороту, які тимчасово потребують додаткового капіталу. При цьому розв'язується суперечність між розмірами коштів, що пропонуються як позика, та попитом на ці кошти, а також між строком вивільнення коштів у кредитора та строком, на який ці кошти потрібні позичальнику. Таким чином, банки сприяють вільному «переливанню» капіталів в економіці, спрямовуючи капітали в найефективніші сфери їх застосування. Посередництво банків у кредитних відносинах дає змогу також суттєво знизити ризик в економічній системі, оскільки банки мають ширші можливості для визначення стану платоспроможності позичальників, а також для диверсифікації коштів своїх клієнтів, що зменшує ймовірність утрат. Банківський кредит є однією з найзручніших та найгнучкіших форм залучення коштів суб'єктами ринку, що уможливлює максимальне врахування потреб конкретного позичальника. Акумулювання вільних коштів і перетворення їх на капітал визначає роль банків як основних фінансових інститутів, що стимулюють процес нагромадження в господарстві. Стимули для нагромадження й заощадження грошових ресурсів формуються гнучкою політикою банків, що пропонують власникам коштів зручну форму зберігання грошей у вигляді різноманітних депозитів, які Дають дохід у вигляді процента. Сконцентровані в такий спосіб ресурси перетворюються на позичковий капітал, що використовується банками для надання кредиту підприємствам. Використання кредиту забезпечує розвиток виробництва та збільшення споживання, то загальний економічний розвиток суспільства. Функція посередництва у платежах полягає в організації банками безготівкових розрахунків між суб'єктами ринку переказуванням коштів з рахунку на рахунок або заліком взаємних вимог. Підприємства, організації, населення, державні установи, тримаючи свої кошти на банківських рахунках, активно використовують їх як засіб взаєморозрахунків, що суттєво знижує загальні витрати обігу в економіці. По мощности им равных нет!m.ua Банки беруть на себе відповідальність за своєчасне й повне виконання доручень своїх клієнтів щодо здійснення платежів. З цією метою застосовуються найсучасніші форми обчислювальної техніки й комунікацій, які дають змогу в оптимальні строки проводити розрахунки та забезпечують надійний контроль за їх здійсненням. Створення кредитних засобів обігу полягає в тім, що банки своїми кредитно-розрахунковими операціями забезпечують потреби господарського обороту належною кількістю платіжних засобів у формі кредитних грошей. Ці операції пов'язані з депозитно-чековою емісією, суть якої полягає в тім, що банк, надаючи кредит клієнту, зараховує суму позики на його розрахунковий рахунок. У межах цієї суми клієнт може одержати готівку або виписати чеки для розрахунків. Відтак банк, по суті, створює додаткові платіжні засоби, оскільки видача кредиту передує збільшенню залишку на поточному рахунку і не залежить від попереднього внесення реальних коштів до банку. Ця функція банків сприяє підтримуванню належної еластичності грошової системи країни, пристосовуючи грошову масу до потреб господарського обороту. Розглянуті функції перебувають у тісному взаємозв'язку між собою та відображають базові напрями діяльності банків і їхню роль в економіці. Однак ними не вичерпується діапазон тих найрізноманітніших операцій, які спроможні здійснювати сучасні банки. Особливості цих операцій визначаються функціональною спеціалізацією банківських установ, яка ґрунтується передовсім на існуванні центральних та комерційних банків. 43.Цінні папери: сутність, види. Курс акції. Контрольний пакет акцій. Основними інструментами фондового ринку, його об'єктом є цінні папери, які частково уже розглядалися в попередніх темах. Цінні папери - документи встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчують грошові або інші майнові права, визначають взаємовідносини особи, яка їх розмістила (видала), і власника та передбачають виконання зобов'язань згідно з умовами їх розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають із цих документів, іншим особам. Цінні папери знаходяться в обігу у таких сферах діяльності, як брокерська, депозитарна, реєстраторська, трастова, клірингова, консультаційна та інших. Вони виступають як економічна та юридична категорії, є інструментом залучення коштів, об'єктом вкладання фінансових ресурсів, мають вільний характер переходу від одного власника до іншого, не обмежені в обігу, поділяються на два великих класи - основні і похідні. Основні цінні папери - це цінні папери, в основі яких лежать майнові права на будь-який актив (товар, гроші, капітал, майно, різні ресурси та ін.). До основних відносяться акції, облігації, векселі, інвестиційні сертифікати та інші поширені цінні папери, які називають базовими активами. Похідні цінні папери є зобов'язаннями, які виникають у зв'язку зі зміною ціни або умов контракту щодо базового активу. Розвиток комп'ютерних засобів збору, обробки і збереження інформації створив умови для поступової заміни на ринках певної частини паперових цінних паперів, їх стали називати безпаперовими - запис, що зберігається в комп'ютерних файлах. У зв'язку з цим на ринку цінних паперів почав широко використовуватися термін "електронні цінні папери". Цінні папери як грошові документи включають такі аспекти: 1) документальний - випуск та обіг обумовлює виникнення певних відносин між емітентом і власником цього цінного папера. Тобто поняття "документальний характер" має те саме значення, що й "офіційний"; 2) матеріальна форма документа - означає форму матеріального носія, на якому виготовлений документ. Такий носій може бути паперовим або мати форму комп'ютерного запису; 3) наявність певного набору взаємних прав та зобов'язань, що випливають із власності на конкретний цінний папір - включає наявність достатньої інформації про учасників ринку, про ціни, угоди й пропозиції щодо цінних паперів, чесність, високий ступінь взаємної довіри, встановлення пріоритету інтересів клієнта перед інтересами професійних учасників ринку цінних паперів; 4) свідчать про інвестування коштів, що є важливим для розуміння економічної суті і ролі цінних паперів; 5) засвідчують майнове право у формі титулу власності (акції корпорацій, векселі, чеки і т.д.) або майнове право як відношення позики власника документа до особи, що його випустила (облігації корпорацій і держави, сертифікати та ін.); 6) формують фундаментальні властивості цінних паперів - це конкретні властивості, що обумовлюють економіко-право-вий статус цінних паперів як особливого виду майна. У теорії фондового ринку цінними паперами визнаються тільки такі майнові цінності, яким властиві такі фундаментальні властивості, як: обіговість, стандартність, доступність для цивільно-правових відносин, серійність, документальність, урегульованість і визнання державою, ринковість, ліквідність. Цінний папір як грошовий документ - це закріплена на матеріальному носії офіційна інформація емітента, придбання якої призводить до виникнення взаємних прав і зобов'язань між емітентом та власником даного документа. Матеріальним носієм може бути папір (папери, сертифікати, цінні папери) або комп'ютерний запис (електронні цінні папери).  => Мобілізаційна функція стосується майже всіх видів цінних паперів: акцій, банківських депозитів, казначейських зобов'язань, облігацій підприємств і внутрішньої державної позики тощо. Суть її полягає в тому, що підприємство, організація чи держава на певній стадії свого розвитку досягає моменту, коли починає відчувати нестачу коштів і з метою поліпшення фінансового стану приймається рішення про випуск цінних паперів. За короткий проміжок часу організація-емітент може мобілізувати значні кошти на розвиток власної діяльності. => Управлінську функцію виконують не всі цінні папери, переважно акції, сертифікати з часткою, інвестиційні сертифікати, пайові свідоцтва. Дана функція означає наявність у власника зазначеного виду цінних паперів, які дають можливість брати участь в управлінні емітентом (участь у загальних зборах акціонерів, голосування, висування кандидатур до складу виборних керівних органів, отримання інформації про фінансовий стан, участь у розподілі майна емітента при його ліквідації тощо). => Запозичувальна функція виконується лише борговими цінними паперами (облігаціями, векселями, свідоцтвами про заборгованість, комерційними паперами), частка яких на ринку цінних паперів є однією з найбільших. При придбанні боргових цінних паперів їх власник набуває статусу кредитора емітента, а не власника майна емітента, а власник цінних паперів набуває статусу співвласника майна емітента, а не кредитора. => Розрахункова функція визначає, що цінні папери можуть виступати засобами розрахунку, тобто ними можна сплачувати вартість робіт, послуг, товарів, а також вартість одних цінних паперів може оплачуватись іншими цінними паперами. => Забезпечувальна - означає, що цінні папери або права на них передаються кредитору і виступають як гарантія того, що у разі невиконання зобов'язань збитки будуть відшкодовані за рахунок вартості цінних паперів. => Перерозподільна - реалізується лише на вторинному ринку, де відбувається перерозподіл капіталу між різними галузями господарства. Цінні папери з метою залучення коштів перепродаються, що забезпечує перелив капіталу з однієї галузі чи діяльності в іншу. => Інформаційна - свідчить про стан економіки у світі чи в конкретній країні. Так, курси на цінні папери відображають будь-які зміни в економічному та політичному житті. Масове падіння курсів є ознакою погіршення економічної кон'юнктури, а стабільні курси або їх підвищення свідчать про нормальний економічний стан країни. Курс акції Ціна, за якою акції продаються і купуються на фондовій біржі, називається курсом акцій. На первинному ринку цінних паперів акції продаються за так званою емісійною ціною, яка може відхилятися в той чи інший бік від номінальної вартості. На вторинному ринку (на фондовій біржі) акції продаються за ринковою ціною, яка називається курсом акцій. На динаміку курсу акцій визначальний вплив робить розмір дивідендів, які виплачуються за акціями. Дивіденди акціонерам визначаються шляхом ділення всього прибутку, що розподіляється, на загальну кількість акцій корпорації. Але якщо корпорація випускає не тільки прості, а й привілейовані акції, то спочатку з прибутку, що розподіляється, виділяється сума на виплату дивідендів за привілейованими акціями, а решта прибутку ділиться на загальну кількість звичайних акцій. Для підтримування курсу своїх акцій кожне акціонерне товариство прагне не допустити зниження дивідендів навіть тоді, коли протягом певного часу воно не мало прибутків, або навіть мало збитки. У такому випадку дивіденди нараховуються із резервного фонду, який утворюється з обов'язкових відрахувань з прибутку за попередні роки. Курс акцій формується на кожній біржі або самостійно, або на основі угод, якщо біржа входить у міжбіржову систему. На курс акцій значний вплив робить також динаміка ставки позичкового процента. Коли ця ставка підвищується, то гроші дорожчають і, звичайно, вони менше вкладаються в акції, отже попит на акції падає і знижується їх курс. При зниженні ставки процента курс акцій підвищується. У цілому курс акцій акціонерних товариств залежить від багатьох факторів, зокрема від економічної і політичної стабільності, інфляційних процесів, ступеня ризику капіталовкладень, можливості вкладання коштів у нерухомість та інших. Тому математично точно формалізувати визначення курсу акцій неможливо. Поруч з акціями акціонерні товариства можуть випускати й облігації. Чим вони відрізняються від акцій? Акції не підлягають викупові. Облігації після закінчення строку, на який вони випущені, викуповуються. За акцією виплачується дивіденд, розмір якого залежить від прибутку підприємства. За облігацією виплачується заздалегідь установлений процент. Власник акції є співвласником акціонерного товариства, має право брати участь у зборах акціонерів, може бути обраний до керівних органів товариства. Власник облігацій такого права не має, бо він є не співвласником підприємства, а його кредитором. З курсовою ціною акцій пов'язаний засновницький прибуток, який привласнюється засновниками акціонерного товариства. Він являє собою різницю між курсовою ціною акцій і сумою капіталу, реально вкладеного в акціонерне товариство. Засновники акціонерного товариства не продають усіх акцій. Вони частину їх залишають, аби здійснювати контроль над діяльністю акціонерного товариства і забезпечувати собі максимум прибутку. Яка ж кількість акцій визначає контрольний пакет? Теоретично він повинен становити 50% випущених акцій + 1 одна акція. Тобто найбільшу кількість акцій, яка може бути зосереджена в руках одного акціонера. Більшої кількості ні в кого бути не може. Тому при голосуванні з тих чи інших питань діяльності акціонерного товариства власник контрольного пакету акцій завжди має можливість нав'язати акціонерам рішення, вигідне саме йому. У реальній практиці контрольний пакет акцій значно менший, ніж його теоретична величина. З розвитком акціонерних форм організації підприємств виникли холдингові компанії або холдинги (від англійського holding — той, хто тримає, володіє). Це компанії, що створюються з метою скуповування контрольних пакетів акцій інших, дрібніших акціонерних компаній. Володіння контрольними пакетами акцій дає Можливість одержувати великі дивіденди, контролювати діяльність цих компаній і використовувати їх у своїх інтересах. Розподіл прибутку в акціонерних товариствах має свої особливості. Певна частина прибутку розподіляється за акціями і використовується для виплати процентів за облігаціями. Решта залишається у розпорядженні товариства. Вона використовується для розширення діяльності підприємства та на інші потреби. 44. Аграрні відносини: зміст, суб'єкти і особливості. Ціна землі Аграрні відносини - це складова економічних відносин, які виникають у сільському господарстві з приводу володіння й використання землі як головного засобу сільськогосподарського виробництва, а також виробництва, розподілу, обміну й споживання сільськогосподарської продукції та послуг. Найважливішою особливістю аграрних відносин є те, що в сільському господарстві основним засобом виробництва є земля* Земля - перша й основна умова будь-якого виробництва, але в сільському господарстві вона ще й головний засіб виробництва, елемент продуктивних сил. Тому в цій сфері результати виробництва значною мірою визначаються якістю земельних ділянок, їхньою родючістю, місцерозташуванням щодо ринків збуту, баз постачання потрібної техніки, мінеральних добрив тощо. Особливість аграрних відносин зумовлена й тим, що земля е предметом праці Й одночасно засобом виробництва. Процес виробництва, технологічні операції в аграрній сфері тісно переплітаються з природними процесами, органічно комбінуючись у процесі створення споживчої вартості. Основні фактори сільського господарства:  Внаслідок того, що економічний процес відтворення в аграрній сфері тісно переплітається з природним, виникає ще низка особливостей сільськогосподарського виробництва: - природно-кліматичні умови, структура ґрунту, біологічні чинники впливають на продуктивність праці і обумовлюють ризиковість, нестійкість сільського господарства. Одні й ті самі кількість і якість затраченої праці можуть бути представлені різною кількістю продукції, залежно від названих факторів; - природно-кліматичні фактори зумовлюють і ритм виробництва, його сезонний характер, що породжує коливання у зайнятості робітників, у виробництві і пропозиції продукції сільськогосподарського виробництва; - особливості використання техніки, фінансування і сформування доходів сільськогосподарських підприємств у зв'язку із сезонним характером виробництва. Для виконання сільськогосподарських робіт необхідно мати повний комплекс техніки, яка використовується протягом певного сезону, а решту часу простоює; - остаточний розмір доходів формується лише наприкінці року, після реалізації продукції (особливо в землеробстві); - рівень концентрації виробництва значною мірою визначається розмірами земельних угідь, їхньою врожайністю й інтенсивністю використання; - спеціалізація виробництва зумовлена, насамперед, географічними і природно-кліматичними факторами; - ефективне використання землі можливе за раціонального комбінування сільськогосподарських галузей, економічно і біологічно обґрунтованих сівозмін; - значна частина виробленої продукції споживається всередині господарств не набуваючи товарної форми. Тому в аграрній сфері довше зберігаються натуральні та напівнатуральні види виробництва; - широка комбінація великих, середніх і дрібних господарських одиниць різних форм власності; - велика залежність результатів виробництва від погодних умов вимагає створення в господарствах страхових фондів на випадок посухи, повені, іншого стихійного лиха для забезпечення безперервного процесу відтворення. Необхідності створення таких страхових фондів немає в інших галузях народного господарства, де природний фактор не впливає або майже не впливає на результати господарювання.   Наявність різних форм власності на землю і землекористування є основою багатоукладності сільського господарства. Світова практика показує, що в аграрному секторі ефективно функціонують різноманітні за розмірами і формами власності види підприємств - дрібні, середні й великі, засновані на повній власності на землю, частковій власності й оренді; сімейні ферми, сільськогосподарські кооперативи і корпорації. Усі вони мають однакові права у відносинах з державою, іншими аграрними і несільськогосподарськими підприємствами та організаціями. 45. Земельна рента: сутність та види. Складовою аграрних відносин є рентні відносини. З виникненням власності на землю виникає й відповідна їй форма доходу - земельна рента. Рента (від фр. rendre - віддана) - це передача частини доходу землеробом власнику землі за використання його земельної ділянки. Отже, земельна рента є економічною формою реалізації власності на землю. Земельна рента у докапіталістичних системах вилучалася на основі особистої залежності безпосереднього виробника (раба, кріпака) від власника (рабовласника, феодала). В умовах капіталізму земельна рента формується на основі прикладання капіталу до землі й тому в загальній масі додаткового продукту є надлишком над середнім прибутком. Є три основних види земельної ренти: диференційна, абсолютна й монопольна  Диференційна рента Причини, умови формування, джерела та форми вилучення диференційної ренти наведено на рис. 12.6. Причиною її утворення є монополія на землю як об'єкт господарювання, яку здійснюють власник або орендар земельної ділянки. Ці суб'єкти мають монопольне право господарювання на земельних ділянках і одержання з них доходу у формі земельної ренти. В той же час ця монополія не дає можливості господарського використання цих ділянок землі іншими економічними суб'єктами.  Природними умовами існування диференційної ренти є обмеженість земельних ресурсів, відмінності у природній родючості землі, а також місцезнаходження земельних ділянок відносно ринків збуту сільськогосподарської продукції. Земля обмежена у просторі, з одного боку, наявними земельними угіддями планети (більше їх створити неможливо), а з іншого-кордонами держав. Особливо обмежена площа кращих земель щодо родючості. Водночас потреби у продукції сільського господарства постійно зростають. Збільшується попит на сільськогосподарську сировину з боку промислового виробництва, зростає чисельність населення на планеті, збільшуються доходи населення. бмеженість земельних угідь і зростаючий попит на продукцію аграрного сектору роблять неможливим зосередження виробництва сільськогосподарської продукції лише на кращих землях. Людство, щоб забезпечити свої потреби в продукції сільського господарства, змушене одночасно обробляти всі землі, придатні для використання: кращі, середні, гірші. Отже якщо людство змушене одночасно обробляти всю землю, незалежно від її якості, то, очевидно, повинні бути певні умови, які забезпечують можливість покривати витрати на виробництво й стримувати середній прибуток не лише на кращих і середніх землях, а й на гірших. Інакше гірші землі невигідно буде обробляти, і вони випадуть із сільськогосподарського обороту, а попит на продукцію землеробства не задовольнятиметься. Тому суспільна вартість продуктів землеробства визначається не середніми витратами виробництва, яку промисловості, а індивідуальними витратами виробництва на гірших ділянках землі. При цьому гіршими вважаються не лише ті землі, що мають гірші природні якості, а й ті, які мають гірші економічні якості, тобто розташовані на великій відстані від пунктів споживання, переробки й реалізації продукції сільського господарства. За таких умов урожай, а отже і прибуток від його реалізації з кращих і середніх ділянок землі (як за родючістю, так і за місцезнаходженням), буде більшим від середнього. Цей надлишок над середнім прибутком і становить диференційну земельну ренту з кращих і середніх ділянок. А на гірших ділянках диференційна рента не утворюється. Слід розрізняти дві форми диференційної ренти - першу та другу. Диференційна рента І - це додатковий чистий дохід, одержуваний у результаті продуктивнішої праці на кращих за природною родючістю і місцезнаходженням землях. Диференційна рента II виникає в результаті штучного підвищення продуктивності землі завдяки використанню ефективніших засобів виробництва, тобто за рахунок додаткових вкладень капіталу в землю. Взаємозв'язок першої і другої диференційної ренти полягає в тому, що вони засновані на використанні родючості земель. Тільки перша рента пов'язана з природною, а"друга - з економічною (штучною) родючістю ґрунтів. |