1. Предмет та функції економічної теорії. Методи пізнання економічних процесів
 Скачать 0.9 Mb.
|
Соціальні наслідки інфляціїПо-перше,інфляція знижує життєвий рівень усіх верств населення, особливо тих, які мають сталий дохід, оскільки темпи зростання доходів відстають від темпів зростання цін на товари й послуги. По-друге,інфляція знецінює попередні грошові заощадження населення в банках, страхових полісах, щорічну ренту та інші паперові активи з фіксованою вартістю. По-третє,інфляція посилює безробіття, підриває мотивацію до ефективної трудової діяльності, посилює соціальну диференціацію населення і соціальну напругу в суспільстві.
Ринок - невід*ємний товарного господарства. Він забезпечує рух товарів і грошей. Через ринок здійснюються переважна більшість економічних процесів. Суб*єкти ринку: Домогосподарства (населення). Підприємницький сектор (підприємства). Різні форми господарювання (посередники). Державний сектор (держава). Об*єкти - сукупність товарів і послуг, що постачають на ринок. Функції ринку:
Основними елементами ринкового механізму є попит, пропозиція, ринкова ціна, конкуренція. 21.Сучасні національні моделі ринкової економіки. Національна модель ринкової економіки — система господарювання, що склалася у конкретній країні. В силу об'єктивних і суб'єктивних причин, у країнах з ринковою економікою по-різному формувалася система господарювання. Серед різноманітних національних моделей ринкових економік вирізняють: американську, скандинавську, саксонську, японську, слов'янську, південнокорейську та інші. Американська модель — це ліберальна ринкова модель, про яку заговорили у 90-х роках ХХ століття, коли лідерство в економічному зростанні перейшло до США. Вона заснована на тому, держава сприяє підприємницькій діяльності, збагаченню найбільш активної частини населення, на стимулюванні розвитку нової техніки і технології, найбільш перспективних і ефективних виробництв. Здійснюється розширення інформаційного і комунального секторів економіки, ріст внутрішнього попиту перевищує ріст ВНП, значно зростають інвестиції. За рахунок часткових пільг і допомог для малозабезпечених громадянам створюється прийнятний рівень життя. У суспільстві зростає рівень соціальної диференціації. Для цієї моделі характерний високий рівень продуктивності праці і важливість досягнення особистого успіху. Держава підтримує стабільну кон'юнктуру і економічну рівновагу. Серед всіх інших моделей вона вважається найефективнішою. Скандинавська модель (Швеція, Норвегія, Фінляндія) — колективістсько-універсалістська модель соціально-економічного розвитку на основі приватної власності і ринку. В ній економіки має соціальний аспект, який передбачає вирівнювання рівня життя населення за рахунок використання результатів приватно-капіталістичного підприємництва й економічного зростання. Держава активно втручається в економіку в дусі кейнсіанських рецептів, встановлює високі ставки оподаткування. Доходи розподіляються на користь малозабезпечених громадян і розповсюджених різноманітних «вільних асоціацій». Вона дозволила у ці роки скандінавським країнам досягти найвищих, серед інших розвинених країн, показників соціалізації економіки, зокрема у розподілі ВВП на соціальних витрат держави, за ступенем рівномірності в розподілі доходів, зближенню рівнів оплати праці, зниженням кількості осіб, які перебувають нижче офіційної риски бідності. Проте ця модель почала знижувати свою ефективність уже в першій половині 80-х років, коли стала розпадатися централізована система колективно-договірного регулювання, до мінімуму зменшився вплив держави в царині формування заробітної плати. Темпи економічного зростання стали різко падати. Виникає необхідність вдосконалення скандинавської моделі — лібералізації економіки, перегляду стратегії розвитку, дерегулювання, приватизації і посилення ролі ринку. Саксонська (німецька) модель — модель соціально ринкового господарювання, яка ґрунтується на наданні всім формам господарства (великим, середнім, дрібним) можливості стало розвиватися й успішно конкурувати між собою. Держава приділяє особливу увагу розвитку дрібних і середніх високотехнологічних підприємств, фермерських господарств. Для подолання негативного впливу ринку і капіталу створюється особлива інфраструктуру, яка стимулює конкуренцію. Японська модель — модель регульованого корпоративного капіталізму. Для неї характерний дуже високий рівень розвитку національної самосвідомості, переважання інтересів нації над інтересами конкретної людини. Корпоративні принципи, ідеї і символи панують як на мікроекономічному, так і макроекономічному рівнях. Держава визначає і створює сприятливі умови для господарської діяльності найбільш перспективних галузей економіки. Малий і середній бізнес спеціально не стимулюються, але й перешкод для їх розвитку не робиться. Прискорення промислового зростання Японії у 1950–1960 роки також було пов'язане імпортуванням нових технологій, нарощуванням обсягів праці і капіталу, що застосовувалися, відносно низькими витратами на виробництво продукції. Рівень заробітної плати і, відповідно, рівень життя населення в цей період суттєво відставав від росту продуктивності праці. У кінці 1990-х років в Японії частіше почали виникати кризові ситуації. Під впливом американської моделі господарювання відбувається лібералізація економіки, падає рівень внутрішньокорпоративного духу. Одним із результатів цього є суттєве наближення рівня життя людей до найбільш розвинених країн Європи. В останні роки почали говорити про «слов'янську» модель економічного розвитку, маючи на увазі Україну і Росію. Характерними рисами цієї моделі є те, що зберігається високий рівень державної власності навіть і після приватизації, особливо у важливих галузях народного господарства. Малий і середній приватний бізнесу дає порівняно невеликий вклад в економіку. Зберігається тісний зв'язок політичної влади і власності. Проходить постійний перерозподіл прав власності без участі економічних чинників. Існує перевага фінансового капіталу над промисловим. Перехід до ринкових відносин в різних галузях економіки проходить нерівномірно. Якщо грошово-кредитна сфера розвивається в напрямку розвинених ринкових країн, то в сільському господарстві, в основному, зберігаються колишні, застарілі форми організації виробництва. Характерний високий рівень криміналізації економічного життя, корумпованості, неповага до закону і недовіра до будь-якої влади. Значна частина населення схильна до державного патерналізму (визнання значної ролі держави в перерозподілі доходів населення) і суспільних форм привласнення (безкоштовних освіти, медичного обслуговування тощо). Особливістю економіки України є те, що перед початком ринкових трансформацій вона являла собою адміністративно-командний тип, де домінував тотальний монополізм: власності, централізовано-директивного прийняття рішень і технологічний монополізм. Було багато підприємств, які виробляли 60-100 відсотків певного виду продукції. Така монополія не є ринковою. Вона не передбачає конкуренції, ринкових відносин, робить господарюючим суб'єктом систему державних установ, а підприємства виконують лише виробничі функції. 22.Сутність та основні елементи інфраструктури ринку Інфраструктура (в економічному аспекті) — сукупність базових галузей (або матеріальна основа економічної системи) та сукупність економічних відносин (передусім відносин економічної власності), що виникають і розвиваються у процесі діяльності людей щодо використання об'єктів інфраструктури та привласнення умов і результатів такої діяльності, а також державного регулювання цих галузей. Сутність інфраструктури повніше розкривають виконувані нею функції, зокрема: 1) постачання різних видів ресурсів (матеріальних, трудових, фінансових, інформаційних) між функціонуючими підприємствами та організаціями, виробниками і споживачами; 2) купівля-продаж різноманітних товарів; 3) забезпечення інформацією учасників ринку; 4) підвищення ефективності роботи суб'єктів регульованих ринкових відносин внаслідок їх спеціалізації; 5) організаційно-правове оформлення регульованих ринкових відносин; 6) відображення економічної кон'юнктури загалом, найважливіших видів ринку зокрема; 7) сприяння процесу державного регулювання економіки та контролю над ринковими процесами. Інфраструктура розвивається у певних суспільних формах: окремих типах власності (державна, приватна і колективна) та змішаних, що утворюються внаслідок їх поєднання. Основні елементи та підсистеми сучасної інфраструктури ринку. До основних об'єктів інфраструктури відносять різні види бірж (найважливіші об'єкти), аукціони, ярмарки, банки, страхові компанії, інформаційні центри, рекламні агентства, торгові палати, консалтингові та аудиторські компанії та ін. Фондова біржа — базова установа сучасної інфраструктури, в межах якої функціонують і розвиваються економічні відносини у процесі купівлі-продажу цінних паперів акціонерних компаній, облігацій державних позик, біржових місць, діяльності посередників, а також мобілізації коштів для довготермінових інвестицій, на основі яких відбувається привласнення додаткового продукту. Засновниками біржі є окремі індивіди та кредитно-фінансові інститути. За потреби засновники біржі можуть розширити своє коло, продаючи біржові місця. Члени біржі або державні органи, що контролюють її діяльність, визначають певні умови, за яких нові учасники (лише високорентабельні фірми) можуть бути допущені до біржової торгівлі. У процесі формування умов допущення до біржової торгівлі також розвиваються відносини економічної власності. Крім того, реєстрація на біржі впливає на престиж компанії, полегшує доступ до ринку капіталів, сприяє підвищенню курсу її акцій, розширює коло акціонерів. Наймогутніші американські корпорації (кількість акціонерів сягає трьох і більше мільйонів осіб) централізують значні грошові суми, що сприяє прискоренню інвестиційних процесів, зростанню могутності корпорацій, централізації власності в руках монополій. Товарна біржа (в економічному аспекті) — високоорганізована форма оптової торгівлі, в межах якої (форми) виникають і розвиваються економічні відносини, в тому числі відносини привласнення між учасниками (передусім компаніями) торгівлі у процесі купівлі-продажу товарів в умовах реального і ф'ючерсного товарообороту через механізм різних цін (купівельних і продажних), спекулятивних операцій, страхування операцій тощо. (Товарні біржі поділяють на міжнародні і національні, універсальні і спеціалізовані. Найважливіші центри міжнародної торгівлі, на які припадає понад 90 % міжнародного біржового обороту, знаходяться у США, Англії та в Японії^На універсальних біржах продають промислові та сільськогосподарські товари, на спеціалізованих — окремі товари або споріднені групи товарів. На біржі відбуваються два види товарообороту: реальний і ф'ючерсний. Перший передбачає перехід товару від продавця до покупця. На такі поставки припадає до 10 % світової торгівлі. За ф'ючерсних видів товарообороту продають право на товар (наприклад, на майбутній врожай), укладають ф'ючерсні контракти, тому рух товару тут не обов'язковий. Обсяг щорічного обороту на 150 ф'ючерсних біржах світу перевищив наприкінці 90-х років XX ст. З трлн дол. (із загального обсягу обороту на товарних біржах понад 12 трлн дол.) у торгівлі понад 50 видами товарів. Ще одним елементом сучасної інфраструктури є валютні біржі. В економічному аспекті — це установа, в якій здійснюються операції щодо регулярної, упорядкованої торгівлі іноземною валютою відповідно до попиту та пропозиції і на цій основі розвиваються та функціонують відносини привласнення. На валютній біржі здійснюються такі основні види операцій: 1) укладення угод з членами біржі на купівлю або продаж іноземної валюти відповідно до ринкового курсу (який встановлюється на основі купівельної сили валют і коливань попиту та пропозиції); 2) визначення ринкового курсу іноземних валют; 3) здійснення розрахунків як в національній, так і в іноземній валюті відповідно до укладених на біржі угод; 4) проведення операцій центрального банку щодо підтримки ринкового курсу національної валюти, в тому числі шляхом валютної інтервенції. Купівлю-продаж валюти на біржі можуть здійснювати лише члени біржі за власний рахунок або за рахунок своїх клієнтів (підприємства своєї країни та уповноважені банки — не члени біржі), після чого таку валюту зараховують на спеціальний рахунок і вона може бути використана у певних цілях. Валютна біржа (у політекономічному аспекті) — установа, на якій у процесі торгівлі іноземними валютами за підтримки центральним банком ринкового курсу національної валюти між учасниками виникають відносини економічної власності з приводу привласнення доходів, отриманих внаслідок коливання валютних курсів, курсової різниці, спекулятивних операцій на цьому ринку тощо. В Україні наприкінці 1999 р. існувало 340 бірж, 203 комерційні банки, 1330 інвестиційних компаній та фондів, 2250 аудиторських фірм, 262 страхові компанії, 390 кредитних спілок. У 1992 р. було зареєстровано 429 бірж, в тому числі 113 — універсальних, 176 — товарних і товарно-сировинних, 32 — агропромислових, 27 — фондових та їх філій, 81 — інших. З 1996 р. обсяги укладених угод на всіх видах бірж зросли приблизно у 6 разів — з 1,15 млрд грн. до 6,79 млрд грн. Найбільше обсяги укладених угод зросли на агропромислових біржах, але загалом обсяги таких угод щодо розмірів ВВП незначні. З'ясування сутності товарно-грошових відносин, їх структури та інфраструктури дає змогу дослідити механізм ринкової рівноваги, взаємодію попиту і пропозиції. 23. Попит: сутність, графік функції, цінові та нецінові чинники. Еластичність попиту. Головним регулятивним поняттям, яке здатне виконувати методологічну функцію при з'ясуванні сутності та здійснення саморегулювання ринкової економіки загалом і попиту зокрема, є поняття «потреба». При цьому слід розрізняти природну потребу (нужду) і похідну потребу (потребу). Природна потреба — нестача будь-чого, яку відчуває людина. Похідною потребою є продукт (або кілька продуктів), необхідний для задоволення природної потреби людини чи групи людей. Для того щоб мати продукт (кілька продуктів), який задовольнив би природну потребу людини, мало мати необхідність і бажання — слід мати ще й можливість його придбати. Таку можливість насамперед надає наявність грошей, бо саме вони вимірюють існуючу потребу, перетворюють її на платоспроможну. Йдеться про те, що споживачів цікавить товар не взагалі, а товар за прийнятною ціною. Саме тому платоспроможна потреба і є сутністю попиту. Попит як платоспроможна потреба відображає не тільки бажання, а й можливість придбати товар чи послугу. Попит і потреба кількісно не збігаються, оскільки Попит є лише грошовим вираженням потреби. Отож, сутність попиту становлять тільки ті похідні потреби людей, які можна виміряти грошима. Крім цих потреб існують і такі, котрі не можна виміряти грошима, виходячи з чого вони не є сутністю попиту. Йдеться насамперед про суспільні потреби людей. Отже, попит — це платоспроможна потреба. її визначають як кількість товарів і послуг, яку хочуть і можуть придбати покупці за певною ціною за певний період. Попит зазвичай розглядають з погляду вигідності ціни, тобто попит показує кількість продукту, яку споживачі купуватимуть за різними можливими цінами. Закон попиту. Марно намагатися визначити попит без ціни, оскільки він змінюється саме залежно від неї. Це пов'язано з тим, що кількість продуктів, які люди купують на ринку, практично завжди залежить від цін на товари і послуги. Чим вища ціна на товар, тим менше його придбають покупці. І навпаки: чим нижча ціна на товар, тим більшу кількість його буде куплено за інших рівних умов. Вираз «за інших рівних умов» (від лат. «ceteris paribus») означає, що всі змінні, за винятком тих, що в цей момент аналізуються, беруться як константи. Термін «ceteris paribus» використовується щодо гіпотетичної ситуації, а в реальній дійсності багато змінних змінюються одночасно. Обсяг попиту обернено пропорційний ціні товару чи послуги. Залежність між ціною і кількістю товару, який може купити споживач за певний період часу, є справедливою для більшості товарів і послуг. Ця залежність фактично настільки всеохоплююча, що економісти її називають законом попиту: за інших рівних умов, коли ціна на товар зростає, обсяг попиту на товар зменшується. Отже, закон попиту відбиває суттєвий причинно-наслідковий зв'язок між зміною ціни і зміною попиту за інших рівних умов. Дію закону попиту і закономірності поведінки споживачів можна пояснити за допомогою двох відомих в економічній теорії ефектів: ефекту доходу та ефекту заміщення.  Криву Я в економічній літературі називають кривою попиту. Ця крива є низхідною, оскільки між ціною і попитом існує обернена залежність.Типи попиту. Розрізняють індивідуальний і ринковий попит. Індивідуальний попит — це кількість товарів, які конкретний споживач зможе придбати за різними можливими цінами на певному ринку за певний період. Проте в умовах конкуренції на ринку є багато споживачів. А це означає, що ми маємо перейти від індивідуального попиту до ринкового. Ринковий попит. Це — сукупний попит усіх покупців на певному ринку за певний період. В основі ринкового попиту лежить індивідуальний попит, а отже, він визначається чинниками, що впливають на вимоги окремих споживачів. Обсяг ринкового попиту залежить не тільки від ціни товару, а й від доходів споживачів, їхніх смаків, очікувань, цін на субститутні і комплементарні товари, кількості споживачів тощо. Ринковий попит визначають за даними індивідуального попиту додаванням кількості попиту кожного споживача за різними можливими цінами. Еластичність попиту. Еластичність є ступенем реакції однієї величини на зміну іншої. Еластичність показує, на скільки відсотків змінилася одна змінна економічна величина при зміні іншої на 1 відсоток. Еластичність попиту — це-wipa реакції попиту на зміну будь-якого конкретного чинника, що впливає на величину попиту. Розрізняють еластичність попиту за ціною (або цінову еластичність попиту), еластичність попиту за доходом тощо. Еластичність попиту за ціною показує, як змінився попит на товар при зміні його ціни на 1 відсоток. Показник цінової еластичності для всіх товарів, як правило, є від'ємною величиною, оскільки при зниженні ціни товару попит зростає. Проте для оцінки еластичності в економічній теорії прийнято користуватися абсолютним значенням коефіцієнта еластичності (як додатнім числом), не беручи до уваги знак «-». Припустімо, то зниження ціни на товар на 7 відсотків зумовило зростання попиту на нього на 14 відсотків. Розрізняють три головні види еластичності попиту: відносно еластичний попит, одиничний попит і відносно нееластичний попит: якщо коефіцієнт еластичності попиту більший за 1, попит є відносно еластичний (£/7ц > 1). Це означає, що зміна ціни призвела до значно більшої кількісної зміни попиту; якщо коефіцієнт еластичності попиту дорівнює 1, — це одиничний попит (ЕПи = 1). У цьому разі зміна ціни призвела до такої самої кількісної зміни попиту; якщо коефіцієнт еластичності попиту менший ніж 1, попит відносно нееластичний (£77ц < 1). Це означає, що зміна ціни зумовила меншу кількісну зміну попиту. Чинники еластичності попиту. Через те, що попит на будь-який товар залежить від переваг споживачів, цінова еластичність попиту визначається багатьма економічними, соціальними і психологічними чинниками, які формують потреби людини. 24.Пропозиція: сутність, графік функції, цінові та нецінові чинники. Еластичність пропозиції. Пропозицією називають кількість товарів і послуг, яку виробники готові продати на певному ринку за певною ціною за конкретний період. Усі продавці прагнуть отримати на ринку найвищу ціну, і чим вона вища, тим активніше вони намагатимуться продавати зростаючу кількість товарів. Йдеться про те, що кожен продавець змінюватиме пропозицію залежно від ціни: чим вона вища, тим вищий розмір пропозиції на ринку певного товару за інших однакових умов. Отже, пропозиція — це кількість будь-яких товарів і послуг, яку продавці бажають і мають можливість продати. Залежність між ціною і пропозицією вже не обернена, а пряма. Закон пропозиції відображує суттєвий причинно-наслідковий зв'язок між ціною та кількістю товарів і послуг: за інших однакових умов зростання цін на товари веде до збільшення кількості товарів, яку хочуть і можуть вивести на ринок виробники. Цей закон стверджує, що із зростанням цін зростатиме також пропозиція, і показує, що виробники прагнуть виробляти і продавати за вищою ціною більшу кількість товару. Чим вища ціна, тим більше стимулів, що спонукають виробника переключати ресурси з інших сфер і виробляти більшу кількість певного товару. Проте закон спадної віддачі доводить, що зі збільшенням обсягів виробництва зростатимуть витрати на одиницю продукту при незмінному основному капіталі та незмінних земельних ресурсах. Отже, виникає потреба у встановленні більш високих цін для покриття високих витрат виробництва. Між ціною товару і обсягом пропозиції існує прямо пропорційний зв'язок. Збільшення обсягів виробництва при високих цінах пояснюється тим, що, з одного боку, зростання цін залучає в певну галузь нових виробників, а з іншого — за умови зростання цін підприємець отримує додатковий прибуток і має можливість найняти на роботу більше працівників, купити більше сировини і устаткування, розширити масштаби виробництва. Проте при цьому йдеться лише про тенденцію до збільшення масштабів виробництва, адже тільки до певної межі зростання зумовлює збільшення пропозиції. Якщо зростання цін триватиме, виробник може й знижувати обсяг виробництва. Це пов'язано з двома причинами: 1) високий рівень доходу певною мірою знижує стимули до продовження інтенсивної роботи; 2) якщо йдеться про ринок недосконалої конкуренції, виробник може побоюватись, що подальше нарощування обсягів виробництва призведе до затоварювання, і ціни почнуть знижуватися. Залежність між ціною і кількістю товарів, яку продають виробники, за інших однакових умов наведено на рис. 6. Криву Пр називають кривою пропозиції. Оскільки більш висока ціна зумовлює збільшення обсягу пропозиції, крива пропозиції Пр спрямована вгору. Графік пропозиції ілюструє дію закону пропозиції. Пропозиція, як і попит, може змінюватися під впливом не тільки ціни, а й нецінових чинників, а саме: ціни на ресурси. Це — ціни на робочу силу, сировину, енергоносії тощо, що становлять витрати виробництва. Саме між витратами виробництва і пропозицією, як показує закон пропозиції, існує найтісніший зв'язок. Крива пропозиції ґрунтується на витратах виробництва: за додаткові одиниці продукту виробник має встановити вищі ціни, оскільки виробництво зазначених додаткових одиниць потребує більших витрат. Отже, зниження цін на ресурси знизить витрати виробництва і збільшить пропозицію. У цьому разі крива пропозиції Пр зсувається вправо, в позицію Прх, тобто виробник продаватиме більше товарів за ціною, що зросла Якщо ресурсні ціни зростають, збільшуються витрати виробництва і зменшується пропозиція. У цьому разі крива пропозиції Пр зсувається вліво, переміщується з початкової позиції Пр в позицію /7/7,. Отже, виробник продаватиме менше товарів за цією ціною; технологічні зміни. Нова досконала технологія дає змогу виробляти кожну одиницю продукту з меншими витратами ресурсів. За незмінних ресурсних цін зменшаться витрати виробництва і збільшиться пропозиція. При цьому крива пропозиції Пр зсувається вправо, тобто в позицію Прг Це пов'язано з тим, що досконала технологія (мінімальні технологічні розриви) дає можливість підприємству виробляти товари за низькими цінами. У Країнах З розвиненою ринковою економікою технологічні новації стали головною причиною зниження витрат виробництва на одиницю продукту і прискорення економічного зростання; 3) ціни на взаємопов’язані товари. Якщо ціна на товар, що виробляється, зростає, підприємство може збільшити виробництво цього товару із зростаючими цінами за рахунок іншого продукту, ціни на який низькі; очікування щодо цін у майбутньому. Якщо очікується, що ціна на товар у майбутньому зросте, то частину товару можна вилучити з продажу. При цьому крива пропозиції переміститься вліво. Проте коли ціни почнуть зростати, підприємство за рахунок товарів, вилучених у минулому з реалізації, збільшить пропозицію і матиме чималий зиск; кількість продавців. Зростання кількості продавців зумовлює збільшення обсягу ринкової пропозиції, внаслідок чого крива пропозиції переміщається вправо і навпаки; податки і субсидії. Підвищення податків, які виплачує виробник, збільшує витрати виробництва, у зв'язку з чим крива пропозиції переміщується вліво, а зниження зменшує витрати і зсуває криву пропозиції вправо. Субсидії перемістять криву пропозиції вправо. Еластичність пропозиції за ціною. Цінова еластичність пропозиції відображує ступінь зміни обсягу пропозиції при зміні ціни. Це — показник відносної зміни пропонованої на ринку кількості товарів відповідно до відносної зміни конкурентної ціни. Розрізняють еластичну і нееластичну пропозицію. Пропозицію товару називають еластичною, якщо зміна ціни веде до суттєвої зміни обсягу пропозиції (ЕПрп > 1). Пропозицію вважають нееластичною, якщо зміна ціни призводить до незначної зміни обсягу пропозиції (ЕПри < 1). Цінова еластичність пропозиції залежить від можливості продавців гнучко варіювати обсяги створюваного продукту. Наприклад, книжки, комп'ютери, телевізори тощо мають еластичну пропозицію, оскільки підприємство-виробник має можливість при зростанні цін на свій продукт розширювати виробництво. Головною детермінантою, що визначає цінову еластичність пропозиції на більшості ринків, є часовий період, оскільки пропозиція повільніше адаптується до зміни ціни, ніж попит. Пропозиція зазвичай еластичніша у довготерміновому періоді, ніж у короткотерміновому, не кажучи вже про миттєвий. Це пояснюється тим, що короткотерміновий період занадто короткий для того, щоб підприємство могло здійснити будь-які зміни в обсязі вироблюваного продукту, а довготерміновий період є достатнім для розширення чи скорочення підприємством своїх потужностей і навіть для входу нових підприємств у ринкові відносини у разі розширення попиту або виходу з неї за умови скорочення попиту на певний продукт. Отже, у довготерміновому періоді пропозиція суттєво реагує на зміни цін. 25.Взаємодія попиту і пропозиції. Ринкова рівновага. При наявності конкуренції на ринку існує велика кількість як покупців, так і продавців, і кожен з них планує свою діяльність незалежно від інших суб'єктів ринку. Коли ж вони зустрічаються для купівлі-продажу, то може виявитися, що багато з них не в стані реалізувати свої бажання. Наприклад, якщо кількість благ, які споживачі планують купити, перевищує кількість благ, котрі виробники бажають продати за існуючою ціною, то частина покупців' змушена буде змінювати свої плани. Звичайно, можлива така ситуація, коли при певній ціні кількість благ, запропонованих виробниками для продажу, дорівнює тій кількості благ, яку споживачі бажають купити за певною ціною, тобто плани виробників та споживачів співпадають і їх не потрібно змінювати. В цьому випадку економісти кажуть, що ринок перебуває в стані рівноваги. Ціну, при якій величина пропозиції дорівнює величині попиту, називають рівноважною ціною, або ціною рівноваги. Припустимо, що ціна олії на ринку на даний момент складає 1000 грн./кг. Рис.2.4 показує, що при цій ціні споживачі бажають купити 7000 тонн олії, проте виробники нададуть для продажу лише 1000 тонн. Коли величина попиту перевищує величину пропозиції, то Різницю між ними називають нестачею, абодефіцитом. У нашому випадку дефіцит складає 6 тисяч тонн за тиждень. На більшості ринків першою ознакою появи нестачі є різке зменшення товарних запасів, тобто тих товарів, які уже вироблені і готові до продажу або споживання. Продавці (чи виробники) часто тримають певну кількість товарів у запасі, щоб оперативно реагувати на зміни попиту. При різкому зменшенні цих запасів їх власники, очевидно, намагатимуться повернути обсяг запасів до нормативного. Цієї мети вони можуть досягнути, нарощуючи випуск продукції, або, якщо вони є лише продавцями, збільшивши замовлення виробникам. Паралельно з цим вони збільшуватимуть ціну, бо знають, що покупці, очевидно, готові заплатити більше. У результаті цих дій відбуватиметься рух по кривій пропозиції вверх і вправо (ціна і обсяг пропозиції зростатимуть). Варто зазначити, що існують галузі, де створення товарних запасів неможливе. Це, зокрема, сфера послуг, а також виготовлення певних товарів на замовлення (будинки, спеціальні машини та обладнання, сувеніри). Продавці в цих галузях починають виробництво товару чи послуги лише після укладання відповідної угоди (усної або письмової) із споживачем. На таких ринках нестача набуває форми черги. Черга може існувати як у вигляді групи людей, очікуючих на те, щоб спожити послугу, так і у вигляді списку споживачів у книзі замовлень. У даному випадку продавці так само отримуватимуть вигоду з такої ситуації, збільшуючи ціну за наданий товар або послугу. Та оскільки дефіцит здійснює тиск на ціну знизу, покупці також змушені будуть змінювати свої плани. Щоб уникнути черги і мати можливість постійно споживати даний товар, деякі споживачі будуть готовими заплатити більшу ціну, інші ж скоротять споживання даного товару або взагалі відмовляться від нього через високу ціну. Всі ці дії спричинять рух по кривій попиту вверх і вліво. Внаслідок вищезазначених змін планів покупців і продавців ринок знову повернеться до стану рівноваги: коли ринкова ціна досягне 2000 грн. за тонну, дефіцит зникне. Проаналізувавши взаємодію попиту і пропозиції при існуванні нестачі, перейдемо до розгляду протилежної ситуації. Припустимо, що на даний момент ціна олії на ринку складає 2 грн./кг. При даній ціні покупці згідні за тиждень купити 2000 тонн олії, проте виробники нададуть для продажу аж 6000 тонн (рис. 2.4.). Величину, на яку обсяг пропозиції перевищує обсяг попиту, називають надлишком,зокрема, в нашому випадку він дорівнює 4000 тонн за тиждень. У такій ситуації продавці не можуть продати весь обсяг товарів, який вони запропонували до продажу за даною ціною, в результаті • чого їхні товарні запаси різко зростатимуть. Для припинення цього процесу продавці скорочуватимуть обсяг виробництва даного товару і знижуватимуть його ціну, щоб заохотити споживачів збільшувати свої закупки. В галузях, де створення товарних запасів неможливе, надлишок приводить до формування черг продавців, які шукають покупця (наприклад, черги таксі біля автобусних і тролейбусних зупинок). Продавці, які перебувають у кінці черги, з метою залучення покупців будуть знижувати ціну. В результаті вищезазначених дій відбуватиметься рух по кривій пропозиції - вниз і вліво, що знайде своє відображення у зниженні ціни і величини пропозиції. Споживачі ж, у свою чергу, внаслідок зменшення ціни збільшуватимуть величину попиту, тобто відбуватиметься рух і по кривій попиту вниз і вправо до досягнення ситуації рівноваги. Проаналізувавши реакцію ринку на існування надлишку або нестачі, необхідно з'ясувати також механізм виникнення цих явищ, причин. Очевидно, що порушення ринкової рівноваги відбувається внаслідок зміни попиту або пропозиції. Як ми знаємо з попередніх пунктів, зміна нецінових факторів попиту або пропозиції приводить до того, що покупці (продавці) бажають купити (продати) іншу кількість товарів за тією ж ціною, що приводить до порушення ринкової рівноваги і виникає дефіцит або надлишок. Причиною виникнення дефіциту є зростання попиту, або зменшення пропозиції, а надлишку — зменшення попиту, або зростання пропозиції. Після цього механізм ринкового регулювання зразу ж вступає в дію і відновлює рівновагу на ринку, як це було показано вище. Тому на ринку досконалої конкуренції дефіцити і надлишки носять миттєвий характер, тобто ліквідуються майже зразу ж після їхнього виникнення. 26.Ри́нкова інфраструкту́ра — це різні установи, підприємства, організації, що обслуговують різноманітні види ринків, створюють сприятливі умови для їхнього ефективного функціонування. Це — біржі, банки, фінансово-кредитні посередники, комерційні фонди, страхові агенції, служби зайнятості, торговельні та інші організації, кожна з яких діє у своїй сфері. Інфраструктура включає:підприємства оптової та роздрібної торгівлі,кредитну систему та комерційні банки,систему страхування та страхові компанії,митну систему,валютну систему,громадські організації,аудиторські фірми,аукціони, ярмарки,організації захисту прав працюючих за наймом,господарські суди,торгові палати. інфраструктура ринку включає дві підсистеми: загальну (грошова, фінансова і податкова системи) і спеціалізовану (біржі, аукціони, ярмарки, торгові дома, страхові компанії). 27. Конкуре́нція — економічний процес взаємодії і боротьби товаровиробників за найвигідніші умови виробництва і збуту товарів, за отримання найбільших прибутків. Водночас — механізм стихійного регулювання виробництва в умовах вільних ринкових відносин. Суть конкуренції проявляється в тому, що вона, з одного боку, створює такі умови, за яких покупець має великий вибір товарів, а продавець — великі можливості для їх реалізації. Функції конкуренції · вартісна - виявлення або встановлення ринкової вартості товару; ; розподільна - вирівнювання індивідуальних вартостей і розподіл прибутку в залежності від різних витрат праці; · регулююча - регулювання переливу коштів між окремими галузями і виробниками; · сануючих - очищення ринок від слабких виробників; · інформаційна - диктує ринку скільки і яких товарів треба виробляти; · контрольна - самий дешевий і ефективний метод економічного контролю: стимулює виробника знижувати витрати і ціни, збільшувати обсяги збуту, підвищувати якість. Позитивним у конкуренції є таке: 1) вона сприяє розвитку НТП і впровадженню його у виробництво; 2) примушує економити ресурси, сприяє зниженню витрат виробництва і цін; 3) стимулює покращення якості продукції та обслуговування споживачів; 4) сприяє вирівнюванню норм прибутку. Негативні наслідки: 1) конкуренція створює умови для безробіття, банкрутства окремих підприємств, призводить до розорення дрібних виробників, посилює майнове розшарування і нерівність; 2) веде до посилення диференціації доходів і створює умови для їх несправедливого розподілу; 3) сприяє виникненню економічних криз; 4) є важливим фактором посилення монополізації економіки. 28. Розрізняють такі види конкуренції: цінова — конкуренція, що здійснюється через зниження цін; нецінова — конкуренція, здійснювана через підвищення якості товарів, їх надійності, збільшення термінів служби, підвищення продуктивності, поліпшення умов реалізації за незмінних цін; чиста (ідеальна, досконала) — конкуренція, на ринку з багатьма продавцями та покупцями тотожного, взаємозамінного товару, коли жоден із продавців чи покупців не здатний відчутно вплинути на ціну чи обсяги продажу; недосконала — конкуренція, коли ринок не здатний виконувати свої функції, внаслідок чого, наприклад, окремі виробники мають змогу контролювати ціни й обсяги продажу продукції, яку вони виробляють; монополістична — конкуренція, яка має місце на ринку з багатьма продавцями і покупцями та значною кількістю товарів, що реалізуються за різними цінами; олігополістична (грец. oligos — мало) — конкуренція, на ринку з небагатьма великими продавцями товарів, здатними суттєво впливати на ціни реалізації цих товарів; модель ринкової структури, за якої небагато великих фірм монополізують виробництво і реалізацію основної маси товарів. На конкурентному ринку суперники використовують різні методи боротьби: цінові, нецінові, нечесні (недобросовісні) та чесні ( добросовісні). Цінові методи конкуренції - це конкуренція, в якій головним засобом боротьби є ціна.За цінової конкуренції перемагає той, хто домагається нижчої ціни продукції, ніж конкуренти. В умовах сучасної конкуренції переважають нецінові методи конкуренції.Нецінова конкуренція - це стратегія конкурентної боротьби, яка спрямована не на зміну цін, а на створення передумов, які поліпшують реалізацію продукції. Нечесна конкуренція - це нецивілізовані форми конкурентної боротьби, які проявляються в порушенні суб'єктами ринкових відносин чинного законодавства, професійних, етичних, моральних норм і правил поведінки для досягнення неправомірних переваг у конкуренції. 29. Монопо́лія — виключне право (виробництва, торгівлі, промислу тощо), що належить одній особі, групі осіб (олігополія) чи державі.Монопо́льне утво́рення — підприємство, об'єднання чи господарське товариство та інше утворення, що займає монопольне становище на ринку. За причиною виникненняЗа такою ознакою можна виділити три основні види монополій — природна, адміністративна, економічна.
За формою об'єднання капіталуЗа формою об'єднання капіталу монополії поділяють на трести, синдикати, картелі, багатогалузеві концерни. Картель— це об'єднання декількох підприємств однієї галузі виробництва, учасники якого зберігають свою власність на засоби виробництва і вироблений продукт, промислову і комерційну самостійність, і домовляються про частку кожного в загальному об'ємі виробництва, цінах, ринках збуту. Існує багато міжнародних картелів. Найвідоміший з них — це картель Організації країн експортерів нафти (ОПЕК). Він намагається регулювати випуск нафти його членам, з метою контролювати ціну, щоб максимізувати групові прибутки. Синдикат— це об'єднання ряду підприємств однієї галузі промисловості, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва, але втрачають власність на виготовлений продукт, а значить, зберігають виробничу, але втрачають комерційну самостійність. У синдикатів збут товарів здійснюється загальною збутовою конторою. Складніші форми монополістичних об'єднань виникають тоді, коли процес монополізації поширюється і на сферу безпосереднього виробництва. У цьому разі виникає необхідність об'єднання у межах однієї корпорації послідовних, взаємопов'язаних виробництв кількох галузей промисловості, тобто вертикальній інтеграції, або комбінування. Наприклад, у межах велетенських автомобільних корпорацій можуть об'єднуватися підприємства, що видобувають сировину, виплавляють сталь, виготовляють автомобілі та ін. На цій основі виникає така більш висока форма монополістичних об'єднань, як трест. Трест— це об'єднання ряду підприємств однієї або декількох галузей промисловості, учасники якого втрачають власність на засоби виробництва i виготовлений продукт, виробничу i комерційну самостійність, тобто об'єднують виробництво, збут, фінанси, управління, а на суму вкладеного капіталу власники окремих підприємств отримують акції тресту, які дають їм право брати участь в управлінні i привласнювати відповідну частку прибутку. 30.Основні типи ринкових структур
| ||||||||||||||||||||||||||||