Анатомия экзамен. Анатомия. 1. Предмет та зміст анатомії, сучасні напрямки та методи дослідження українська школа анатомії
 Скачать 381.46 Kb.
|
60. Печінка (hepar)є найбільшою залозою людини. Вона становить 1/20 маси новонародженого і близько 1 /50 маси тіла дорослої людини (1,5 — 2 кг). Печінка має червоно-бурий колір і досить м'яку консистенцію. Розташована в очеревинній порожнині безпосередньо під діафрагмою. Більша її частина (3/5) лежить з правого боку. У печінці, що зовні нагадує неправильну шапку гриба, розрізняють діафрагмальну (верхню) і нутряну, або вісцеральну (нижню), поверхні, розділені нижнім краєм. Діафрагмова поверхня (facies diaphragmatica) випукла, рівна; безпосередньо прилягає до діафрагми. Поздовжньою серпоподібною зв'язкою (lig. falciforme), розташованою по серединній площині, ділиться на дві частки: праву (lobus hepatis dexter) — більшу і ліву (lobus hepatis sinister) — меншу. На верхівці лівої частки видно пологу заглибину — серцеве втиснення. Крім того, на діафрагмальній поверхні печінки розрізняють частини: верхню, обернену до діафрагми, передню, яка прилягає до передньої стінки живота; праву — до правої ребрової дуги, і задню частину — до задньої стінки живота. У межах задньої частини діафрагмальної поверхні печінки є глибока борозна порожнистої вени (sulcus venae cavae), де залягає міцно зрощена з паренхімою печінки нижня порожниста вена. Вісцеральна поверхня печінки (facies visceralis) злегка ввігнута, має сліди втиснень сусідніх органів (стравохідне, шлункове, дванадцятипалокишкове, ободовокишкове, ниркове, надниркове). Тут проходять дві поздовжні (права й ліва) та одна поперечна борозни. Права поздовжня борозна представлена ямкою жовчного міхура (fossa vesicae felleae); продовженням цієї борозни назад від поперечної борозни є згадана борозна нижньої порожнистої вени. У лівій поздовжній борозні (точніше щілині) розташовані два рудиментарні утвори: кругла зв'язка печінки (lig. teres hepatis) (облітерована пупкова вена), що залягає в передньому відділі однойменної щілини (fissura lig. teretis), та венозна зв'язка (облітерована венозна протока), що проходить у задньому відділі однойменної щілини (fissura lig. venosi). Поперечна борозна, або ворота печінки (porta hepatis), з'єднує дві попередні борозни, в ній проходять судини та нерви печінки. Борозни ділять вісцеральну поверхню печінки на чотири частки: праву (lobus hepatis dexter), яка лежить праворуч від правої поздовжньої борозни; ліву (lobus hepatis sinister), розташовану ліворуч від лівої поздовжньої борозни; квадратну (lobus quadratus), обмежену ззаду воротами печінки, а з боків правою та лівою поздовжніми борознами, і хвостату (lobus caudatus), що міститься також між правою й лівою поздовжніми борознами, але позаду від воріт печінки. Печінка вкрита серозною оболонкою з підсерозним прошарком, крім невеликого позаочеревинного голого поля задньої частини діафрагмальної поверхні — місця зрощення з поперековою частиною діафрагми на рівні ТХІ — ТХII хребців, ямки жовчного міхура і борозни нижньої порожнистої вени. Це тонка прозора оболонка, міцно зрощена з волокнистою оболонкою (tun. fibrosa), яка обгортає печінку. Волокниста оболонка з кровоносними судинами проникає в паренхіму печінки (через ворота), утворюючи навколосудинну волокнисту капсулу (capsula fibrosa perivascularis). Паренхіма печінки складається з печінкових часточок (lobuli hepatis) (діаметр 1—2 мм), утворених епітеліоцитами печінки, або гепатоцитами — печінковими клітинами, згрупованими у вигляді балок. Балки розташовані в часточці радіально й оточують центральну вену (v. centralis), що є початковою судиною розгалужень печінкових вен. Між часточками проходять міжчасточкові артерії (гілки печінкової артерії), вени (з системи ворітної вени) і жовчні проточки. Від міжчасточкових судин відходять і проникають у кожну часточку печінки внутрішньочасточкові синусоїдні капіляри , які, зливаючись між собою, впадають у центральну вену. Внутрішньочасточкові синусоїдні капіляри супроводжуються внутрішньочасточковими жовчними проточками, до яких надходить вироблена гепатоцитами жовч і які впадають у жовчні міжчасточкові протоки, а після цього збираються в печінкові протоки (ductus hepaticus dexter et sinister) і протоки хвостатої частки, що виходять із воріт печінки. Зразу після виходу обидві протоки об'єднуються в загальну печінкову протоку (ductus hepaticus communis) (близько 4 —5 см завдовжки), яка, йдучи каудально, зливається з міхуровою протокою (ductus cysticus), утворюючи спільну жовчну протоку (ductus choledochus) завдовжки близько 12 см. Спільна жовчна протока спускається донизу між листками печінково-дванадцятипалої зв'язки і відкривається разом з протокою підшлункової залози (див. мал. 145) в дванадцятипалій кишці. Крім утворення жовчного пігмента і жовчі печінка виконує інші життєво важливі функції: депонує глюкозу у вигляді глікогену, нейтралізує токсичні речовини, які надходять у кров з кишок, тощо. Жовчний міхур (vesica biliaris, s. fellea) виникає в ранньому ембріогенезі як мішкоподібне випинання печінкового дивертикула. У дорослої людини жовчний міхур, що має вигляд витягнутої колби різної місткості (25 — 70 см3), розташоваий у передньому відрізку правої поздовжньої борозни печінки (ямка жовчного міхура). У ньому розрізняють дно, тіло і шийку, яка поступово переходить у протоку міхура (ductus cysticus). Стінку жовчного міхура формують слизова оболонка, слабко розвинута м'язова з переважним коловим напрямком пучків і серозна з незначним підсерозним прошарком. Слизова оболонка дна й тіла має складки, які надають їй вигляду шагреневої шкіри, а в шийці та протоці міхура складки слизової оболонки звичайно мають спіральний хід (спіральна складка). У печінкових і спільній жовчній протоках слизова оболонка гладка. Серозна оболонка вкриває велику частину жовчного міхура, решта площі зростається з волокнистою капсулою печінки за допомогою пухкої волокнистої сполучної тканини. Печінкові та спільна жовчна протоки розташовані в товщі печінково-дванадцятипалої зв'язки. Топографічна анатомія. Печінка межує з багатьма органами: більша частина її діафрагмальної поверхні прилягає до діафрагми, менша — до передньої стінки живота. Вісцеральної поверхні печінки торкаються: праворуч — права нирка з наднирковою залозою, дванадцятипала кишка і правий згин ободової кишки, ліворуч — стравохід і дно шлунка. Найвища точка верхньої межі печінки проектується на праве V ребро по середньоключичній лінії. Звідси верхня межа круто спускається праворуч донизу до X міжребрового проміжку на рівні середньої пахвової лінії, а ліворуч іде горизонтально до лівого V міжребрового проміжку на рівні пригруднинної лінії. Нижня межа з правого боку збігається з правою ребровою дугою, а спереду з косою лінією, що перетинає надчеревну ділянку, з'єднуючи кінець правого X (IX) ребра з хрящовим сполученням лівих VII і VIII ребер. Жовчний міхур прилягає до початкового відділу верхньої частини дванадцятипалої кишки, пілоричної частини шлунка, правого згину ободової кишки, а в розтягнутому стані — до передньої стінки живота біля перетину зовнішнього краю правого прямого м'яза живота з ребровою дугою. Кровопостачання печінки здійснюється від гілок власної печінкової артерії. Крім того, до печінки надходить венозна кров з ворітної вени. Венозна кров з паренхіми печінки змішується з кров'ю ворітної вени й разом з нею тече в центральні вени й далі через печінкові вени в нижню порожнисту вену. Лімфатичних капілярів усередині часточок печінки немає, вони зосереджені в навколосудинній волокнистій капсулі як усередині, так і на поверхні органа . Відвідні лімфатичні судини йдуть до печінкових, черевних, правих шлункових, діафрагмальних і задніх середостінних лімфатичних вузлів. Іннервація: гілки печінкового сплетення (блукаючі та діафрагмальні нерви, симпатичний стовбур). |