Анатомия экзамен. Анатомия. 1. Предмет та зміст анатомії, сучасні напрямки та методи дослідження українська школа анатомії
 Скачать 381.46 Kb.
|
55. Дванадцятипала кишка(duodenum) має форму підкови, що огинає головку підшлункової залози, розташована заочеревинно. Лише її початковий розширений відділ – ампула або цибулина (ampula seu bulbus), що має довжину 2–2,5 см, і кінцевий відділ вкриті очеревиною майже з усіх боків. Інші відділи кишки вкриті очеревиною тільки попереду (розташовані екстраперитонеально). Виділяють чотири частини дванадцятипалої кишки: верхню, низхідну, горизонтальну і висхідну. Верхня частина (pars superior) має довжину 4–5 см, починається ампулою від воротаря шлунка праворуч відносно тіла XII грудного чи I поперекового хребця. Потім прямує вправо, дещо назад та догори й утворює верхній згин дванадцятипалої кишки (flexura duodeni superior), переходячи в низхідну частину. За верхньою частиною розташована ворітна печінкова вена, загальна печінкова протока, а верхня поверхня цієї частини кишки прилягає до квадратної частки печінки. Низхідна частина (pаrs descеndens) має довжину 8–10 см, починається від верхнього згину дванадцятипалої кишки на рівні I поперекового хребця і спускається вздовж правого краю хребта. На рівні III поперекового хребця низхідна частина кишки різко повертає ліворуч, утворюючи нижній згин дванадцятипалої кишки (flexura duodeni inferior). Позаду від низхідної частини розташована права нирка, ліворуч і дещо позаду проходить загальна печінкова протока. Попереду до дванадцятипалої кишки прилягає корінь брижі поперечної ободової кишки і печінка. Горизонтальна частина, або нижня частина (pаrs horizontаlis seu pars inferior), має довжину 6–8 см і починається від нижнього згину дванадцятипалої кишки, йде горизонтально ліворуч на рівні тіла III поперекового хребця попереду нижньої порожнистої вени, повертає догори і продовжується у висхідну частину. Висхідна частина (pars ascеndens) має довжину 5–7 см, закінчується різким згином униз, вперед і вліво від краю тіла II поперекового хребця – це дванадцятипало-порожньокишковий згин (flexura duodenojejunalis), що є місцем переходу дванадцятипалої кишки в порожню кишку. Згин фіксований до діафрагми за допомогою м’яза-підвішувача дванадцятипалої кишки (m. suspensorius duodeni). Це з’єднання ще називають підвішувальною зв’язкою дванадцятипалої кишки (lig. suspensorium duodeni), або зв’язкою Трейтца. За висхідною частиною розміщена черевна частина аорти, а в місці переходу горизонтальної частини у висхідну над дванадцятипалою кишкою проходять верхні брижові артерія і вена, що проникають в корінь брижі тонкої кишки. Між низхідною частиною і головкою підшлункової залози є борозна, у якій залягає кінцевий відділ спільної жовчної протоки. При її з’єднанні з протокою підшлункової залози утворюється печінково-підшлункова ампула, яка відкривається в просвіт дванадцятипалої кишки на її великому сосочку. Слизова оболонка дванадцятипалої кишки, що вистелена одношаровим циліндричним епітелієм, утворює численні ворсинки (22–40 на 1 мм2), широкі і короткі (довжиною 0,2–0,5 мм). Окрім колових складок, є ще і поздовжня складка дванадцятипалої кишки (plica longitudinalis duodeni), що йде вздовж задньоприсередньої стінки її низхідної частини. Ця складка закінчується підвищенням – великим сосочком дванадцятипалої кишки (papilla duodenі major), сосочком Фатера, на вершині якого відкривається печінковопідшлункова ампула (ampulla hepatopancreatica). Вгорі від великого сосочка розташований малий сосочок дванадцятипалої кишки (papilla duodeni minor) – сосочок Санторіні, на якому є отвір додаткової протоки підшлункової залози. У підслизовому прошарку розташовані кінцеві відділи складних розгалужених трубчастих залоз дванадцятипалої кишки (glandulae duodenales), залоз Бруннера, що відкриваються в крипти. Залози виробляють слизово-білковий секрет, що бере участь у розщепленні білків, вуглеводів, а також продукують гормон секретин. 56.Товста кишка(intestinum crassum) складається з трьох відділів: сліпа кишка, ободова кишка і пряма кишка. Ободова кишка складається з чотирьох частин: висхідної ободової кишки, поперечної ободової кишки, низхідної ободової кишки і сигмоподібної ободової кишки. Товста кишка розташована в черевній порожнині й у порожнині малого таза, її довжина коливається від 1,5 до 2 м. Діаметр сліпої кишки досягає 7 см, згодом діаметр товстої кишки поступово зменшується до 4 см у ділянці низхідної ободової кишки. Стінка товстої кишки складається з чотирьох оболонок: – слизової оболонки (tunica mucosa), вкритої одношаровим циліндричним епітелієм; – підслизового прошарку (tela submucosa), що утворений пухкою сполучною тканиною; – м’язової оболонки (tunica muscularis), що утворена з гладких міоцитів і складається з двох шарів: – зовнішнього поздовжнього шару (stratum longitudinale), неоднорідним у різних відділах товстої кишки; – внутрішнього колового шару (stratum circulare); – зовнішньої серозної оболонки (tunica serosa), тобто очеревини (peritoneum) з підсерозним прошарком (tela subserosa), що утворений пухкою сполучною тканиною. Різні відділи товстої кишки вкриті серозною оболонкою (очеревиною) по-різному. Із тонкої кишки в товсту кишку надходять рідкі неперетравлені залишки, де їх переробляють бактерії, що наявні в товстій кишці. Зокрема, бактерії перетравлюють клітковину і виробляють вітаміни групи В і К. У товстій кишці всмоктується вода, мінеральні речовини, виділяються кальцій, магній, фосфати, солі важких металів. Отже, у товстій кишці накопичуються неперетравлені залишки їжі, з яких утворюється кал, що видаляється з організму через пряму кишку. Товста кишка відрізняється від тонкої кишки за трьома зовнішніми структурними ознаками: На зовнішній поверхні наявні три поздовжні стрічки завширшки приблизно 1 см, утворені зовнішнім поздовжнім шаром м’язової оболонки – стрічки ободової кишки (taeniae coli). Ці стрічки починаються від основи червоподібного відростка, який відходить від сліпої кишки, і проходять вздовж товстої кишки до початку прямої кишки. Є такі стрічки ободової кишки: – брижово-ободовокишкова стрічка (taеnia mesocolica) розташована в місці прикріплення брижі до поперечної ободової та сигмоподібної кишок, а також по лінії прикріплення висхідної та низхідної ободових кишок до задньої стінки черевної порожнини; – чепцева стрічка (taenia omentаlis) проходить по передній поверхні поперечної ободової кишки, в місці прикріплення великого чепця, а також у місці, де від ободової кишки відходять чепцеві привіски; – вільна стрічка (taеnia lіbera) добре помітна на передній поверхні висхідної та низхідної ободових кишок, а також на нижній поверхні поперечної ободової кишки. Випини ободової кишки (haustra coli) розташовані між стрічками ободової кишки. Випини утворюються внаслідок невідповідності довжини стрічок і ділянок стінки кишки між стрічками, бо стрічки коротші. Окрім того, внутрішній коловий шар м’язової оболонки товстої кишки в ділянках випинів тонший, ніж між ними. Чепцеві привіски, або жирові привіски ободової кишки (appendices omentales; s. appendices adiposae coli), – це відростки очеревини довжиною до 4–5 см, заповнені жировою клітковиною. Слизова оболонка товстої кишки не утворює ворсинок, але у ній є дуже багато кишкових крипт (cryptae intestinales) глибиною 0,4–0,7 мм, що розташовані рівномірно. Кишкові крипти ще називають залозами Ліберкюна, що належать до кишкових залоз (glandulae intestinales). Крипти товстої кишки подібні за будовою до крипт тонкої кишки, але серед епітеліоцитів, що їх вистеляють, переважають келихоподібні клітини. У товстій кишці, зокрема в ободовій кишці, слизова оболонка разом з підслизовим прошарком утворює півмісяцеві складки ободової кишки (plicae semilunares coli). Складки проходять поперечно і розташовані між стрічками на межі між випинами ободової кишки. |