Анатомия экзамен. Анатомия. 1. Предмет та зміст анатомії, сучасні напрямки та методи дослідження українська школа анатомії
 Скачать 381.46 Kb.
|
53.Шлунок (gаster)є порожнистим органом, резервуаром для їжі, де вона перемішується і розщеплюється під впливом шлункового соку, що містить пепсин, хімозин, ліпазу, соляну кислоту, слиз. Потім перероблена їжа проштовхується у дванадцятипалу кишку. Окрім хімічної обробки їжі, шлунок виконує ендокринну функцію – секрецію біологічно активних речовин (гістаміну, гастрину, серотоніну, ентероглюкагону та інших, які забезпечують регуляцію секреції шлункових залоз, моторики шлунка та кишки) і функцію всмоктування хімічних речовин: моносахаридів, спиртових розчинів, води, солей. У слизовій оболонці шлунка утворюється антианемічний фактор(фактор Касла), який сприяє засвоєнню вітаміну В що надходить з їжею. Шлунок виконує й екскреторну функцію: через слизову оболонку в просвіт травного каналу виділяється сечовина, аміак, алкоголь тощо. Форма шлунка живої людини, що нагадує грушу чи реторту, постійно змінюється в залежності від наповнення його їжею, положення тіла тощо. У шлунку виділяють чотири частини. Вхідна частина шлунка, розміщена біля стравоходу, називається кардією, або кардіальною частиною (cardia; s. Pars cardiaca). Ця частина має кардіальний отвір (оstium cardiаcum), через який стравохід сполучається зі шлунком. Така назва походить від латинської назви серця, яке розташоване над шлунком вище діафрагми. Ліворуч від цієї частини шлунок розширюється, утворюючи дно шлунка (fundus gastricus), яке ще називають склепінням шлунка (fornix gastricus), воно прилягає вгорі до діафрагми. Дно шлунка переходить вправо і донизу в тіло шлунка (corpus gastricum), що є найбільшою його частиною. Звужена права частина шлунка називається воротарною частиною (pаrs pylоrica). В ній виділяють початкову широку частину – воротарну печеру (аntrum pylоricum), яка звужується і переходить у воротарний канал (canаlis pylоricus). Цей канал закінчується воротарем (pylorus), у якому є воротарний отвір (ostium pylоricum), через який шлунок сполучається з дванадцятипалою кишкою. Цій межі ззовні відповідає колова борозна. Воротар складається переважно з колових пучків гладких міоцитів, що утворюють воротарний м’яз-замикач (m. sphincter pyloricus). Цей м’яз регулює надходження травної маси у дванадцятипалу кишку. Лівий (нижній) опуклий край шлунка формує велику кривину (curvatura major), а правий (верхній) край – малу кривину (curvatura minor), що проходить праворуч від кінця стравоходу. На малій кривині на межі між тілом і воротарною частиною шлунка є добре помітна кутова вирізка (incisura angularis). Шлунок має дві стінки: передню стінку (paries anterior), що обернена вперед, дещо вверх і вправо, та задню стінку (paries posterior), що обернена назад, вниз і вліво. Обидві стінки переходять одна в другу у ділянках великої і малої кривин. Довжина порожнього шлунка дорівнює приблизно 18–20 см, відстань між великою і малою кривинами становить 7–8 см. Помірно наповнений шлунок має довжину 24–26 см, найбільша відстань між великою і малою кривинами складає 10–12 см, а між передньою і задньою стінками – 8–9 см. Місткість шлунка дорослої людини коливається залежно від кількості спожитої їжі і рідини від 1,5 до 4 л. На передню черевну стінку шлунок проектується в лівому підребер’ї (три четвертини) і надчеревній ділянці (одна четвертина). Кардіальний отвір розташований ліворуч від тіла шлунка на рівні X–XI грудних хребців. 54.Тонка кишка(intestinum tеnuе) у дорослої людини починається від воротаря шлунка на рівні межі між тілами XII грудного і I поперекового хребців. Вона складається з дванадцятипалої кишки, порожньої кишки і клубової кишки. Довжина всієї тонкої кишки у дорослої живої людини коливається від 2,2 до 4,4 м, а у мертвої людини внаслідок втрати тонусу м’язової оболонки досягає 5–6 м. Дванадцятипала кишка найкоротша і ширша, її довжина не перевищує 25–30 см. Приблизно 2/5 довжини тонкої кишки займає порожня кишка, а 3/5 – клубова кишка. Діаметр тонкої кишки не перевищує 3–5 см, він поступово зменшується від дванадцятипалої кишки до кінця клубової кишки. Тонка кишка утворює петлі, що попереду прикриті великим чепцем, а зверху і з боків обмежовані товстою кишкою. Стінка тонкої кишки складається з чотирьох оболонок: – внутрішньої слизової оболонки (tunica mucosa), вкритої одношаровим циліндричним епітелієм; – підслизового прошарку (tela submucosa), утвореного пухкою сполучною тканиною; – м’язової оболонки (tunica muscularis), що побудована з гладких міоцитів і має два шари: – зовнішній поздовжній шар (stratum longitudinale); – внутрішній коловий шар (stratum circulare); – зовнішньої серозної оболонки (tunica serosa), тобто очеревини (peritoneum) з підсерозним прошарком (tela subserosa), що утворений з пухкої сполучної тканини. Дванадцятипала кишка вкрита серозною оболонкою переважно тільки попереду. У тонкій кишці продовжується хімічна переробка їжі й всмоктування розщеплених продуктів, відбувається її механічне перемішування і просування в напрямку до товстої кишки. Дуже важлива й ендокринна функція тонкої кишки. Кишкові ендокриноцити виробляють біологічно активні речовини (секретин, серотонін, мотилін, ентероглюкагон, гастрин, холецистин, кінін та інші), що є місцевими регуляторами секреції, всмоктування і моторики тонкої кишки. У зв’язку з виконанням основної функції – розщеплення поживних речовин та їх всмоктування – у тонкій кишці є структури, що збільшують поверхню всмоктування. Це перш за все колові складки (plicae circulares) – складки Керкрінга, що утворені слизовою оболонкою разом з підслизовим прошарком. Колові складки мають висоту до 1 см. Висота і кількість колових складок зменшуються в дистальному напрямку. На поверхні слизової оболонки є численні кишкові ворсинки (villi intestinales) і кишкові крипти (cryptae intestinales), або залози Ліберкюна, що також збільшують поверхню всмоктування кишки. |