Анатомия экзамен. Анатомия. 1. Предмет та зміст анатомії, сучасні напрямки та методи дослідження українська школа анатомії

• Название: 1. Предмет та зміст анатомії, сучасні напрямки та методи дослідження українська школа анатомії
• Анкор: Анатомия экзамен
• Дата: 24.06.2021
• Размер: 381.46 Kb.
• Имя файла: Анатомия.docx
• Тип: Документы; #221141
• страница: 24 из 71

49. Язик: будова , функція , кровопостачання , іннервація

Язик (lingua; грецькою – glossus) людини утворений з поперечнопосмугованих м’язів, вкритий слизовою оболонкою. Він заповнює власне ротову порожнину. Язик має декілька функцій: бере участь у процесах жування їжі і ковтання, мови, є органом смаку. Дуже важливу роль відіграє язик у немовлят і дітей грудного віку при смоктанні молока. Язик у немовлят відносно великий, товстий і широкий.

Язик має видовжену овальну форму. Передня загострена частина язика називається верхівкою язика (apex linguae), а задня розширена частина – коренем язика (radix linguae). Між верхівкою і коренем розташоване тіло язика (corpus linguae). Бічні частини язика утворюють край язика (margo linguae). Верхня поверхня язика називається спинкою язика (dorsum linguae), вона опукла і значно довша, ніж нижня поверхня язика (facies inferior linguae), яка виражена лише в передній частині язика. На нижній поверхні язика з боків від його вуздечки розташовані торочкуваті складки (plicae fibriatae), які проходять паралельно до краю язика. Вздовж спинки язика проходить серединна борозна язика (sulcus medianus linguae), яка утворюється в результаті зрощення двох його частин у зародковому періоді. Ця борозна збігається зі сполучнотканинною перегородкою язика (septum linguae). Позаду борозна закінчується сліпим отвором язика (foramen caecum linguae), розташованим на межі між коренем і тілом язика. Сліпий отвір – місце утворення виросту первинної кишки, що дає початок зачатку щитоподібної залози. Від сліпого отвору проходить вперед і вбік до краю язика парна межова борозна язика (sulcus terminalis linguae), яка відокремлює тіло язика від його кореня. Частина язика, розташована попереду від межової борозни (його дві третини), називається передньою, або передборозенною частиною (pars anterior; s. pars presulcalis). Відповідно позаду межової борозни язика розміщені його задня, або заборозенна частина (pars posterior; s. pars postsulcalis).

Ниткоподібні сосочки (papillae filiformes) та конічні сосочки (papillae conicae) найчисленніші, вони вкривають всю поверхню спинки язика і надають їй бархатистого вигляду. Висота ниткоподібних сосочків дорівнює приблизно 0,3 мм, вони вкриті багатошаровим плоским зроговілим епітелієм. При деяких захворюваннях процес відшарування зроговілих лусочок з поверхні цих сосочків сповільнюється, тоді язик має білий наліт. Ниткоподібні сосочки затримують їжу на поверхні язика, вони мають спеціалізовані нервові закінчення – рецептори, які сприймають відчуття дотику, болю і температури.

Грибоподібні сосочки (papillae fungiformes) розташовані поодинці в передній частині спинки язика між ниткоподібними сосочками, переважно на його кінчику та краях. За формою ці сосочки нагадують гриби з вузькою основою та розширеною заокругленою верхньою частиною, їхня висота дорівнює 0,7–1,8 мм, а діаметр – 0,4–1 мм. У складі епітелію бічних поверхонь грибоподібних сосочків розміщені смакові рецептори – смакові бруньки.

Сочевицеподібні сосочки (papillae lentiformes) розташовані між грибоподібними сосочками, подібні до них, проте мають незначну висоту і тому нагадують дископодібні підвищення або сочевицю.

Жолобуваті сосочки (papillae vallatae) найбільші за розміром: висота – 1–3 мм, діаметр – 2–3 мм. Їх налічується приблизно 7–12, вони розташовані на межі між тілом і коренем язика попереду межової борозни у вигляді римської цифри V. За формою жолобуваті сосочки нагадують грибоподібні, але їхня верхня поверхня сплощена і вони втоплені у поверхню язика внаслідок вростання епітелію у власну пластинку слизової оболонки з утворенням рівчака й валика навколо сосочка. В епітелії бічних поверхонь жолобуватих сосочків міститься майже половина смакових бруньок (у людини їх є приблизно 2000). Біля основи цих сосочків на дні рівчака відкриваються вивідні протоки малих слинних залоз, які виділяють в основному білковий секрет з великим вмістом різних ферментів.

Листоподібні сосочки (papillae foliatae) розташовані по краях язика у вигляді поперечних складок (листків) висотою 2–5 мм (по 4–8 з кожного боку язика). Ці сосочки добре розвинені у дітей. В епітелії листоподібних сосочків розташовані смакові бруньки. Між цими сосочками відкриваються вивідні протоки малих слинних залоз, які виробляють переважно білковий секрет з великим вмістом різних ферментів.

50. Слинні залози : Класифікація. Привушна , під’язикова ,піднижньощелепна слинні залози . Топографія , будова , вивідні протоки , іннервація , кровопостачання

У ротову порожнину відкриваються численні малі слинні залози і три парні великі слинні залози. До малих слинних залоз (glandulae salivariae minores) належать: губні залози (glandulae labiales), щічні залози (glandulae buccales), кутні залози (glandulae molares), піднебінні залози (glandulae palatinae) і язикові залози (glandulae linguаles). Малі слинні залози розташовані в слизовій оболонці і підслизовій основі стінок ротової порожнини, м’якого піднебіння, а також у товщі щічного м’яза. За будовою малі слинні залози належать до складних розгалужених альвеолярних або трубчасто-альвеолярних залоз. До великих слинних залоз (glandulae salivariae majоres) належать такі парні залози: привушна залоза (glandula parotidea), під’язикова залоза (glandula sublingualis) і піднижньощелепна залоза (glandula submandibularis).

Залежно від характеру секрету, що виробляється, розрізняють такі слинні залози:

– серозні залози, які виділяють білковий секрет – рідку слину (привушні залози і язикові малі слинні залози, що розташовані в ділянці жолобуватих сосочків);

– слизові залози, які виділяють слиз – густу слину (під’язикові залози, а також піднебінні і задні язикові малі слинні залози);

– змішані залози, які виділяють змішаний секрет – серозно-слизовий (до них належать піднижньощелепні залози, а також губні, щічні і передні язикові малі слинні залози).

Великі слинні залози

Привушна залоза (glаndula parotіdea) є найбільшою зі слинних залоз, її маса становить 20–30 г. Залоза має полігональну форму з розмірами приблизно 5 × 4 × 3 см і розташована на бічній поверхні обличчя в привушно-жувальній ділянці спереду і нижче вушної раковини, на бічній поверхні гілки нижньої щелепи і заднього краю жувального м’яза. Вгорі залоза доходить майже до виличної дуги, внизу – до кута нижньої щелепи, а позаду – до соскоподібного відростка скроневої кістки і переднього краю груднинно-ключично-соскоподібного м’яза. Привушна залоза складається з двох частин: поверхневої частини (pars superficialis) і глибокої частини (pars profunda). Глибока частина розміщена в занижньощелепній ямці, заходить за гілку нижньої щелепи, а позаду досягає до шилоподібного відростка, від якого починаються шило-під’язиковий, шило-глотковий і шило-язиковий м’язи. Інколи наявна додаткова привушна залоза (glandula parotidea accessoria), яка найчастіше розташована на бічній поверхні жувального м’яза поруч з привушною протокою. Привушна залоза вкрита привушною фасцією, а ззовні – тонким шаром підшкірної клітковини і шкірою. Крізь залозу проходять зовнішня сонна артерія, занижньощелепна вена, лицевий і вушно-скроневий нерви. У товщі залози розташоване привушне нервове сплетення і глибокі привушні лімфатичні вузли.

Привушна слинна залоза за будовою є складною розгалуженою альвеолярною залозою, складається з часточок і має м’яку консистенцію, виділяє білковий (серозний) секрет – рідку слину. Від капсули залози відходять усередину органа сполучнотканинні перетинки, відокремлюючи часточки. У міжчасточковій сполучній тканині проходять міжчасточкові вивідні протоки, судини і нерви. Привушна протока (ductus parotideus) – протока Стенона – виходить із залози з її переднього краю і йде вперед на 1–2 см нижче виличної дуги по зовнішній поверхні жувального м’яза, потім, обігнувши передній край цього м’яза, протока пронизує щічний м’яз і відкривається в присінок рота на рівні другого верхнього великого кутнього зуба на вершині сосочка привушної протоки (papilla ductus parotidea). Цей сосочок утворений слизовою оболонкою щоки.

Кровопостачання забезпечують привушні гілки поверхневої скроневої артерії. Венозна кров відтікає в занижньощелепну вену. Лімфатичні судини від залози впадають у поверхневі і глибокі привушні лімфатичні вузли.

Іннервація: чутлива інформація від залози передається по привушних гілках вушно-скроневого нерва, що є гілкою нижньощелепного нерва (третя гілка трійчастого нерва – V черепний нерв). Команда на виділення слини передається по парасимпатичних післявузлових волокнах (від вушного вузла) малого кам’янистого нерва (гілка язико-глоткового нерва – ІХ черепний нерв). Симпатична іннервація здійснюється за рахунок симпатичних післявузлових волокон від сплетення навколо зовнішньої сонної артерії.

Піднижньощелепна залоза (glаndula submandibulаris) є складною розгалуженою трубчасто-альвеолярною залозою масою 13–16 г, має еліпсоїдну форму з розмірами приблизно 4 × 2 × 1,5 см і виділяє серозно-слизовий секрет. Залоза розташована в ділянці піднижньощелепного трикутника. Зовні залоза вкрита поверхневою пластинкою шийної фасції і шкірою. Присередня поверхня залози прилягає до під’язиковоязикового і шило-язикового м’язів, верхня – до піднижньощелепної ямки на внутрішній поверхні тіла нижньої щелепи, нижня частина залози виходить з-під нижнього краю щелепи. Невеликий відросток залози спереду лежить на задньому краї щелепнопід’язикового м’яза. Звідси з залози виходить піднижньощелепна протока (ductus submandibularis) – протока Вартона, що проходить вперед і огинає задній край щелепно-під’язикового м’яза і проходить під слизовою оболонкою дна ротової порожнини вздовж внутрішньої поверхні під’язикової залози. Протока відкривається разом з великою під’язиковою протокою невеликим отвором на під’язиковому м’ясці (caruncula sublingualis) поруч з вуздечкою язика. Збоку до залози прилягають лицева артерія і вена (ще до їх перегину через нижній край нижньої щелепи), а також піднижньощелепні лімфатичні вузли. Залоза має щільну сполучнотканинну капсулу, від якої всередину відходять перетинки, що поділяють залозу на часточки. У перетинках проходять міжчасточкові вивідні протоки, судини і нерви.

Кровопостачання забезпечують гілки лицевої артерії. Венозна кров відтікає в лицеву вену. Лімфатичні судини від залози впадають у піднижньощелепні лімфатичні вузли.

Іннервація. Чутлива інформація від залози передається по волокнах язикового нерва, що є гілкою нижньощелепного нерва (третя гілка трійчастого нерва – V черепний нерв). Команда на виділення слини передається по парасимпатичних післявузлових волокнах (від піднижньощелепного вузла) барабанної струни, що є гілкою лицевого нерва (VII черепний нерв). Симпатичні післявузлові волокна відходять від сплетення навколо язикової артерії.

Під’язикова залоза (glаndula sublinguаlis) є складною розгалуженою трубчасто-альвеолярною залозою масою приблизно 5 г, виділяє слизовий секрет. Залоза має видовжену форму з розмірами 2 × 1 × 0,7 см і розташована під слизовою оболонкою дна ротової порожнини на верхній поверхні щелепно-під’язикового м’яза, де утворюється під’язикова складка. Бічною поверхнею залоза прилягає до під’язикової ямки на внутрішній поверхні нижньої щелепи, а присередньо – до підборідно-під’язикового, під’язиково-язикового і підборідно-язикового м’язів. Від тонкої сполучнотканинної капсули відходять перетинки, поділяючи залозу на часточки. У цих перетинках проходять міжчасточкові вивідні протоки, судини і нерви. Міжчасточкові протоки від задньобічних відділів залози зливаються і формують 10–15 малих під’язикових проток (ductus sublingualis minores) – протоки Рівіна, які самостійно відкриваються у ротову порожнину на поверхні слизової оболонки вздовж під’язикової складки. Міжчасточкові протоки присередньопередніх відділів залози утворюють велику під’язикову протоку (ductus sublingualis major) – протоку Бартоліна, яка відкривається самостійно або разом з піднижньощелепною протокою на під’язиковому м’ясці (caruncula sublingualis).

Кровопостачання забезпечує під’язикова артерія, що є гілкою язикової артерії, і підпідборідна артерія, що є гілкою лицевої артерії. Венозна кров відтікає по однойменних венах. Лімфатичні судини від залози впадають у піднижньощелепні та підпідборідні лімфатичні вузли

Іннервація. Чутлива інформація від залози передається по волокнах язикового нерва, що є гілкою нижньощелепного нерва (третя гілка трійчастого нерва – V черепний нерв). Команда на виділення слини передається по парасимпатичних післявузлових волокнах (від під’язикового вузла) барабанної струни, що є гілкою лицевого нерва (VІІ черепний нерв). Симпатичні післявузлові волокна до залози відходять від сплетення навколо зовнішньої сонної артерії.

Слинні залози виділяють за добу від 0,5 до 2,0 л слини, яка на 99 % складається з води, солей, ферментів (амілаза, мальтаза, гіалуронідаза, нуклеаза та інші), слизу (глікопротеїни – муцини, протеоглікани), імуноглобулінів і електролітів. Усі слинні залози виділяють секрет за мерокриновим типом, тобто без руйнування секреторних клітин. Слина змочує їжу і частково розчиняє її, завдяки чому стає можливим сприйняття смаку. Амілаза частково розщеплює вуглеводи.

Слинні залози за будовою є складними розгалуженими трубчасто-альвеолярними чи альвеолярними залозами, що розділені сполучнотканинними перетинками на часточки. Часточки складаються з секреторних відділів (ацинусів), утворених гландулоцитами, і системи розгалужених проток – вставних, посмугованих, міжчасточкових та загальних вивідних. Білкові секреторні відділи утворені сероцитами – епітеліальними клітинами, що виробляють білковий (серозний) секрет. Сероцити оточені міоепітеліоцитами (кошикоподібними клітинами), які своїми численними відростками охоплюють основу сероцитів. При скороченні цих відростків виводиться секрет з кінцевих секреторних відділів.