Анатомия экзамен. Анатомия. 1. Предмет та зміст анатомії, сучасні напрямки та методи дослідження українська школа анатомії

• Название: 1. Предмет та зміст анатомії, сучасні напрямки та методи дослідження українська школа анатомії
• Анкор: Анатомия экзамен
• Дата: 24.06.2021
• Размер: 381.46 Kb.
• Имя файла: Анатомия.docx
• Тип: Документы; #221141
• страница: 30 из 71

61. Підшлункова залоза

У дорослої людини залоза має форму довгастого тіла 16 — 20 см завдовжки, 4 см завширшки і 2 — 3 см завтовшки. Маса її — 70 —80 г. Підшлункова залоза розташована в позаочеревинному просторі поперечно щодо хребтового стовпа на рівні тіла LII, іноді LIII хребця. У ній розрізняють головку підшлункової залози (caput pancreatis), яка щільно прилягає до підкови дванадцятипалої кишки; тригранне тіло (corpus pancreatis) з передньоверхньою, передньонижньою і задньою поверхнями і хвіст (cauda pancreatis) — звужену частину залози, що прилягає до селезінки. Капсула залози дуже тонка.

Підшлункова залоза є складною альвеолярною залозою. Вивідні протоки від часточок (видно неозброєним оком) впадають до протоки підшлункової залози (ductus pancreaticus) . Протока розташована центрально вздовж усієї залози, відкривається разом із загальною жовчною протокою в ділянці великого сосочка дванадцятипалої кишки. Вічка обох проток мають спільний м'яз — замикач протоки підшлункової залози, який регулює надходження жовчі та панкреатичного соку в просвіт кишки. У підшлунковій залозі іноді може бути додаткова протока, що відгалужується від головної і відкривається в ділянці малого сосочка дванадцятипалої кишки.

Підшлункова залоза відіграє велику роль у травленні й загальному обміні речовин. Як залоза зовнішньої секреції вона виділяє в просвіт дванадцятипалої кишки панкреатичний сік, який містить дуже важливі ферменти: трипсин, амілазу, ліпазу, мальтазу, що розщеплюють білки (до амінокислот), жири та вуглеводи.

Крім секреторних залозистих елементів підшлункова залоза має клітинні скупчення (панкреатичні острівці) внутрішньо-секреторного типу.

Топографічна анатомія. Передня поверхня підшлункової залози, вкрита задньою пристінковою очеревиною, межує із задньою стінкою шлунка; задня поверхня прилягає до ворітної та нижньої порожнистої вен, грудної протоки, черевної частини аорти, черевного сплетення, лівої ниркової артерії, лівих нирки та надниркової залози. Уздовж верхнього краю залози проходять, дещо занурившись у її паренхіму, селезінкові судини. У проміжку, утвореному зверху головкою підшлункової залози і знизу горизонтальною частиною дванадцятипалої кишки, проходять верхні брижові артерія та вена.

Кровопостачання: гілки селезінкової артерії (тіло, хвіст), верхні й нижні підшлунково-дванадцятипалі артерії (головка). Венозний відтік здійснюється однойменними венами.

Лімфа відтікає в печінкові, підшлунково-селезінкові, черевні та інші лімфатичні вузли. Лімфатичні капіляри і судини залягають тільки в проміжній сполучній тканині, а всередині острівців їх немає.

Іннервація: гілки черевного, печінкового та верхнього брижового сплетень.

62. Очеревина

Серозна оболонка, що вистеляє стінки черевної порожнини і обгортає її органи, називається очеревиною (peritoneum). Цю оболонку можна порівняти із закритим мішком , у якому розрізняють пристінкову (парієтальну) очеревину і нутряну (вісцеральну) очеревину. Щілиноподібний простір між цими листками називається очеревинною порожниною (cavitas peritonealis). Порожнина містить невелику кількість (12 — 20 мл) серозної рідини, яку виробляє очеревина.

Зволожуючи стінки порожнини, рідина полегшує постійне переміщення органів один відносно іншого.

Очеревина неоднаково вкриває внутрішні органи: з усіх боків — інтраперитонеальне положення (порожня, клубова, поперечна та сигмоподібна ободова кишка, сліпа кишка з червоподібним відростком, селезінка, шлунок, маткові труби; з трьох боків — мезоперитонеальне по ложення (печінка, жовчний міхур, висхідна та низхідна ободова, середня частина прямої кишки, матка, сечовий міхур); з одного боку або зовсім не вкриває — екстраперитонеальне положення (низхідна і горизонтальна частини дванадцятипалої кишки, підшлункова залоза, нирки, надниркові залози, передміхурова залоза, нижня частина прямої кишки).

Зовнішній шар очеревини утворений мезотелієм, розташованим на тонкій власній основі, яка у різних місцях неоднакова і має неоднакове відношення до строми органів і сусідніх тканин.

Переходячи зі стінки черевної порожнини на орган, з одного органа на інший і, нарешті, з органа на черевну стінку очеревина утворює складки (plicae), зв'язки (ligamenta), чепці (omenta) і брижі (теsenteria). Щоб добре це уявити, треба простежити хід очеревини (див. кол. вкл., мал. І) спочатку зверху донизу, а потім справа наліво (або навпаки).

Очеревина з нижньої поверхні діафрагми переходить на верхню поверхню печінки у вигляді двох зв'язок: серпоподібної (lig. falciforme) і вінцевої (lig. coronarium). Вкривши верхню поверхню печінки в ділянці воріт, обидва листки очеревини сходяться і спускаються донизу у вигляді печінково-дванадцятипалої (lig. hepatoduodenal) та печінково-шлункової зв'язок (lig. hepatogastricum). Ці зв'язки разом з невеликою шлунково-діафрагмальною зв'язкою утворюють малий чепець (omentum minus), листки якого фіксуються до малої кривини шлунка і до верхнього краю верхньої частини дванадцятипалої кишки. На малій кривині шлунка очеревинні листки малого чепця розходяться і вкривають передню та задню стінки шлунка.

На великій кривині шлунка листки очеревини зближаються і спускаються донизу у вигляді широкого «фартуха», що становить передню дуплікатуру великого чепця (omentum majus) . Внизу передня дуплікатура повертається й прямує догори (висхідна дуплікатура великого чепця), зростається з поперечною ободовою кишкою і її брижею. Біля задньої стінки черевної порожнини листки висхідної дуплікатури знову розходяться: один листок по стінці піднімається догори й зливається із заднім листком вінцевої зв'язки печінки, а другий спускається по стінці донизу й переходить у задню пристінкову очеревину. Між листками очеревини великого чепця міститься жирова тканина. У новонароджених великий чепець незначний, він швидко росте у дітей і підлітків.

Великий чепець має такий вигляд: та частина, яка тягнеться від великої кривини шлунка до поперечної ободової кишки й складається з двох листків очеревини, називається шлунково-ободовокишковою зв'язкою (lig. gastrocolicum); два передніх (низхідних) і два задніх (висхідних) листки очеревини нижче поперечної ободової кишки найчастіше цілком зростаються між собою. Іноді тут зберігається відкрита або закрита порожнина. Два задніх (висхідних) листки очеревини, які проходять вище від поперечної ободової кишки, також звичайно цілком зростаються з брижею цієї кишки, зліва вгорі великий чепець переходить у шлунково-селезінкову та діафрагмально-селезінкову зв'язки очеревини.

Таким чином, верхня частина великого чепця (шлунково-ободова, шлунково-селезінкова і селезінково-ниркова зв'язки) складається з двох листків очеревини, а нижня частина (нижче поперечної ободової кишки) — з чотирьох листків.

Задня пристінкова очеревина. Нижній листок брижі поперечної ободової кишки спускається донизу по задній стінці черевної порожнини й обгортає петлі порожньої та клубової кишок, утворюючи при цьому правий і лівий листки й корінь брижі тонкої кишки. Від кореня брижі правий листок іде праворуч, переходить на висхідну ободову кишку й далі на праву бічну та передню стінки черевної порожнини. Лівий листок очеревини від кореня брижі відходить ліворуч, де він здійснює такий самий шлях, як і з правого боку, відрізняючись лише тим, що серозна оболонка вкриває тут низхідну (мезоперитонеально) та сигмоподібну (інтраперитонеально з утворенням брижі) ободову кишку . По задній стінці черевної порожнини очеревина з обох боків спускається в порожнину спочатку великого, потім малого таза.

У порожнині малого таза очеревина, названа сечостатевою очеревиною, вкриває пряму кишку (мезоперитонеально), переходить вперед у чоловіків на сечовий міхур, а в жінок на задню стінку піхви (у її верхній четвертині), матку, а потім на сечовий міхур. У чоловіків тут утворюється прямокишково-міхурова заглибина (excavatio rectovesical) , а в жінок — прямокишково-маткова (excavatio rectouterina) глибока та міхурово-маткова (excavatio vesicouterina) мілка заглибини. Крім того, від правого та лівого країв матки до стінок малого таза тягнуться у лобовій площині дві широкі зв'язки матки, по верхньому краю яких між листками очеревини закладені маткові труби.

Передня пристінкова очеревина. Вкривши сечовий міхур, очеревина прямує догори по передній стінці черевної порожнини, у нижній третині якої вона утворює п'ять пупкових складок (непарну серединну, парні присередні і парні бічні), спрямованих до пупка .

Серединна пупкова складка (plica umbilicalis mediana) вкриває рудимент сечової протоки. У присередніх пупкових складках (plicae umbilicales mediates), розташованих з обох боків від серединної складки, містяться запустілі пупкові артерії. З боків тягнуться бічні пугасові складки (plicae umbilicales laterales), утворені рельєфом нижніх надчеревних артерій. Між цими складками над пахвинними зв'язками та лобковим симфізом утворюються парні ямки: надміхурова (fossa supravesical), що лежить між серединною і присередньою пупковими складками; присередня пахвинна ямка (fossa inguinalis medialis), яка обмежена присередньо і збоку пупковими складками та відповідає проекції поверхневого пахвинного кільця (ця ямка є місцем виходу прямої пахвинної грижі); бічна пахвинна ямка (fossa inguinalis lateralis), розташована збоку від бічної пупкової складки; вона збігається з положенням глибокого пахвинного кільця — місцем виходу з черевної порожнини косої пахвинної грижі.

Від пупка до печінки по серединній лінії тягнеться кругла зв'язка печінки, що лежить у дуплікатурі очеревини і є запустілою ембріональною пупковою веною. По передній стінці черевної порожнини очеревина піднімається догори й переходить на нижню поверхню діафрагми. Для чіткішого розуміння топографії очеревинних утворів (сумок, зв'язок тощо) доречно коротко зупинитись на розвитку очеревини у зв'язку з деякими ембріональними переміщеннями органів черевної порожнини.