Анатомия экзамен. Анатомия. 1. Предмет та зміст анатомії, сучасні напрямки та методи дослідження українська школа анатомії

• Название: 1. Предмет та зміст анатомії, сучасні напрямки та методи дослідження українська школа анатомії
• Анкор: Анатомия экзамен
• Дата: 24.06.2021
• Размер: 381.46 Kb.
• Имя файла: Анатомия.docx
• Тип: Документы; #221141
• страница: 38 из 71

77. Органи кровотворення

У процесі ембріогенезу первинними органами гемопоезу у зародка людини є печінка й селезінка. Пізніше до цих органів приєднуються лімфатичні вузли, що виробляють лімфоцити. Починаючи з 4-го місяця ембріогенезу основним органом кровотворення в людини поступово стає червоний кістковий мозок. З цього моменту печінка втрачає свої кровотворні функції, а селезінка обмежує їх тільки здатністю продукувати лімфоцити. Цю функцію продовжують виконувати також лімфатичні вузли.

Селезінка (lien, splen)— непарний паренхіматозний орган, розташований у лівому верхньому поверсі очеревинної порожнини між куполом діафрагми та шлунком. У філогенезі з'являється тільки у хребетних. Закладається наприкінці першого місяця ембріогенезу.

Селезінка людини має видовжену, зверху випуклу форму, до 12 см завдовжки, завширшки близько 8 см, завтовшки приблизно 3 — 4 см; маса її в середньому становить 150 — 200 г.

У селезінці розрізняють діафрагмову та вісцеральну поверхні (facies diaphragmatica et facies visceralis), верхній і нижній краї (marдо superior ct margo inferior), передній і задній кінці (extremitas anterior et extremitas posterior). Вісцеральну поверхню можна поділити на ниркову, шлункову та ободову. На вісцеральній поверхні розташовані ворота селезінки (hilum lieпаїе), де проходять судини й нерви. Нижній край селезінки не виходить за межі лівої половини ребрової дуги.

Зовні селезінка з усіх боків (за винятком воріт) вкрита очеревиною, яка міцно зрослася з розташованою під нею волокнистою оболонкою {tun. fibrosa), від якої всередину органа відходять щільні перекладки (trabeculae splenicae). Між ними міститься пульпа селезінки (pulpa lienalis). Розрізняють червону (головна складова частина паренхіми селезінки) та білу пульпу, що має вигляд острівців, вкраплених у червону пульпу. Основна маса червоної пульпи утворена венозними пазухами, петлями сітчастих волокон, заповненими клітинами крові (головним чином еритроцитами). Острівці білої пульпи складаються з лімфоїдної тканини, джерела лімфоцитів. Паренхіма селезінки дуже пухка і легко розривається під час нанесення механічних травм.

Топографічна анатомія. Поздовжня вісь селезінки відповідає нахилу IX —XI ребер. Вона проектується між пахвовою та лопатковою лініями. Селезінка верхньою випуклою поверхнею прилягає до діафрагми, спереду торкається передньої поверхні дна шлунка, а знизу межує з лівою ниркою та лівим згином ободової кишки. У нормі селезінка не виходить за межі реберної дуги, але під час вдиху часто вдається пальпувати її верхній край у лівій підреберній ділянці.

У фіксації селезінки крім її великих судин беруть участь зв'язки. Шлунково-селезінкова зв'язка тягнеться від воріт селезінки до великої кривини та дна шлунка. Безпосереднім продовженням цієї зв'язки є селезінково-ободовокишкова та діафрагмово-селезінкова зв'язки. Селезінку певною мірою підтримує діафрагмово-ободовокишкова зв'язка, що йде від лівого згину ободової кишки до нижньої поверхні діафрагми.

Кровопостачання: селезінкові артерія та вена.

Іннервація: гілки черевного сплетення.

78. Нирки, будова, топографія, інервація, кровопостачання.

Нирка (ren) – парний орган, що має квасолеподібну форму.

Права та ліва нирки лежать на рівні ХІІ грудного – І-ІІ поперекових хребців. Права нирка розташована дещо нижче від лівої.

Нирка має богоподібну форму. Вній розрізняють опуклу передню поверхню і плоску задню. На медіальному краї знаходяться ворота нирки , через які в орган входять ниркова артерія, нерви, а виходять сечовід, ниркова вена, лімфатичні судини. Всі ці утвори формують ниркову ніжку , яка фіксує орган в певному анатомічному положенні. Крім неї, до фіксуючого апарату належать: фіброзна оболонка, що прилягає до паренхіми нирки, за нею знаходиться жирова капсула і ззовні – ниркова фасція, яка має передній та задній листки. Нирка лежить у м’язовому ложі, що утворене великим поперековим м'язом і квадратним м'язом попереку.

В ділянці медіального краю нирки знаходиться ниркова пазуха . Вона заповнена судинами, нервами, жировою клітковиною, є малі і великі чашечки , що відкриваються у ниркову миску .

Паренхіма нирки побудована з кіркової речовини, що знаходиться по периферії, і мозкової, яка має вигляд ниркових пірамід. Верхівки пірамід з’єднуються по дві або декілька і утворюють підвищення – сосочки. В нирці є близько 12 сосочків, кожний з яких має отвори, через які сеча виділяється в малі чашечки.

Структурною морфо-функціональною одиницею нирки є нефрон . Він складається з ниркового тільця, від якого відходить проксимальний відділ нефрона, петля нефрона, дистальний відділ. Нефрон є місцем утворення сечі. Дистальні відділи нефрона впадають у збірні трубочки.

Кровопостачання-Ниркова артерія,входить у ворота нирки і поділяється на передню та задню гілки, які проходять спереду та ззаду від ниркової миски. Передня гілка віддає чотири сегментні артерії, задня гілка входить у задній сегмент нирки.

Від сегментних артерій відходять міжчасткові артерії (aa. interlobares), які проходять у ниркових стовпах між суміжними нирковими пірамідами.

Від міжчасткових артерій відходять дугоподібні артерії (aa. arcuatae), які проходять уздовж основ ниркових пірамід між мозковою та кірковою речовиною нирки. Від останніх у товщу ниркової кори й мозкової речовини відходять численні артерії. У межах кори – це променеві кіркові артерії (aa.corticales radiatae). Від променевих кіркових артерій відходять приносні клубочкові артеріоли -приносна судина (arteriola glomerularis afferens). Вона розгалужується на кровоносні капіляри, розташовані в капсулі нефрона. Їх продовженням є виносна клубочкова артеріола (arteriola glomerularis efferens). У капілярній сітці в капсулі нефрона тече артеріальна кров. Вона надходить по приносній судині і відтікає по виносній судині.

Нирки іннервує ниркове сплетення. Воно розташовується навколо ниркової артерії, гілок аортального і черевного сплетінь, симпатичного стовбура.

79 Сечовід, сечовий міхур, будова, топографія

Сечовід (ureter), розміщений у заочеревинному просторі черевної порожнини, порожнині таза. Кожен сечовід починається від ниркової миски і закінчується в сечовому міхурі. Сечовід має три частини: черевну (pars abdominalis), тазову (pars pelviсa) та внутрішньостінкову (pars intramuralis) (міститься в стінці сечового міхура).

У порожнині таза у жінок сечовід проходить позаду від яєчника, потім він огинає збоку шийку матки, залягаючи тут між двома шарами широкої зв’язки матки. Далі він розміщується між передньою стінкою піхви і сечовим міхуром. Отже, біля матки сечовід іде позаду від маткової артерії.

У чоловіків сечовід проходить зовні від сім’явиносної протоки, потім іде позаду від неї і нижче від верхнього кінця пухирчастої залози входить у сечовий міхур.

Сечовід має три звуження: на початку - в місці виходу із ниркової миски; у місці переходу черевної частини сечоводу в тазову (на рівні межової лінії таза); і в місці входу сечоводу в сечовий міхур.

Стінка сечоводу має три шари. Внутрішній шар -слизова оболонка (tunica mucosa),

Середній шар - м’язова оболонка (tunica muscularis).

Верхня частина сечоводу має поздовжні та колові м’язові волокна

Третім шаром стінки сечоводу є зовнішня оболонка (tunica adventitia)

Довжина сечоводу близько 30 см, діаметр – 7-8 мм, у вузьких місцях – 3-4 мм. У разі опущення нирки сечовід може загинатися, складатися петлями, що унеможливлює виділення сечі

Верхню ділянку сечоводу кровопостачають сечовідні гілки, що відходять від ниркової та яєчкової (яєчникової) артерій; середня ділянка – сечовідними гілками, що відходять від черевної частини аорти, загальної і внутрішньої клубових артерій; нижня ділянка – гілками, що відходять від середньої прямокишкової і нижньої міхурової артерій. Вени сечоводу впадають у яєчкову (яєчникову) і внутрішню клубову вени

Сечовід (як і нирки) іннервує автономна частина периферійної нервової системи. Нерви сечоводу є гілками ниркового, сечовідного і нижнього брижового нутрощевих сплетень. Парасимпатична іннервація верхньої частини сечоводу здійснюється гілками блукаючого нерва (Х черепний нерв), а нижньої частини – тазовими нутрощевими нервами, що проходять у складі соромітного нерва.