Анатомия экзамен. Анатомия. 1. Предмет та зміст анатомії, сучасні напрямки та методи дослідження українська школа анатомії

• Название: 1. Предмет та зміст анатомії, сучасні напрямки та методи дослідження українська школа анатомії
• Анкор: Анатомия экзамен
• Дата: 24.06.2021
• Размер: 381.46 Kb.
• Имя файла: Анатомия.docx
• Тип: Документы; #221141
• страница: 37 из 71

76. Щитоподібна, прищитоподібна, вилочкова залози

Щитоподібна залоза (gl. thyroidea) у нижчих хордових функціонує як залоза, що має протоку. У хребетних, зокрема людини, ця залоза перетворилася на ендокринну (розвивається з похідних зябрового апарату).

У людини щитоподібна залоза — найбільша з ендокринних залоз; її маса у дорослого 30 — 60 г. Вона розташована в передній ділянці шиї на передньобічній поверхні верхніх хрящів трахеї та гортані.

Складається з правої і лівої часток (globus dexter/sinister), з'єднаних перешийком (isthmus gl thyroideae). Приблизно в 30 % випадків від перешийка догори відходить відросток, який називається пірамідальною часткою (залишок щитоязикової протоки). Спереду залоза вкрита шкірою, м'язами, розташованими нижче під'язикової кістки, пластинкою внутрішньошийної фасції, яка утворює щільну волокнисту капсулу залози (capsula fibrosa), що фіксує залозу до трахеї та гортані. Кожна бічна частка щитоподібної залози ззаду прилягає до загальної сонної артерії, гортанної частини глотки та шийної частини стравоходу, де в борозні між стравоходом і трахеєю проходить поворотний гортанний нерв.

Функція.

Щитоподібна залоза відіграє в організмі дуже важливу роль. К йодовмісні гормони (тироксин і трийодтиронін), надходячи в кров, регулюють обмін речовин, ріст і розвиток тканин, а також перебувають у взаємозв'язку з функціями інших залоз внутрішньої секреції (особливо гіпофіза і статевих залоз), нервовою системою тощо. Гіпофункція щитоподібної залози спричинює слизовий набряк і деякі ознаки недоумства, а гіперфункція призводить до дифузного токсичного зоба (базедової хвороби).

Щитоподібна залоза в ранньому ембріогенезі розвивається із епітелію щитоподібного дивертикула першої глоткової кишені позаду непарного горбка язика і деякий час сполучається з порожниною рота через щитоязикову протоку. У кінці четвертого тижня ембріогенезу ця протока облітерується і в подальшому залоза розвивається як ендокринна.

Кровопостачання: верхні і нижні щитоподібні артерії; венозна кров відходить по однойменних венах (системи верхньої порожнистої вени)

Добре розвинуте лімфатичне русло. Лімфовідтік відбувається до глибоких бічних шийних, пре- та біля трахейних лімфатичних вузлів (іноді у вени, повз лімфатичні вузли).

Іннервація: гілки блукаючого нерва і шийних вузлів симпатичного стовбура.

Прищитоподібні залози

Дві пари невеликих прищитоподібних залоз (glandulae parathyroideae) розташовані на задній поверхні правої та лівої часток щитоподібної залози між її волокнистою капсулою і фасціальною пластинкою . Зазвичай з кожного боку є верхня прищитоподібна залоза (glandula parathyroidea superior) і нижня прищитоподібна залоза (glandula parathyroidea inferior). Верхня залоза розміщена на рівні межі між верхньою і нижньою третинами частки щитоподібної залози. Можлива наявність до восьми додаткових прищитоподібних залоз (glandulae parathyroideae accessoriae). Прищитоподібна залоза має вигляд видовженої горошини з такими розмірами: висота – 4–8 мм; ширина – 3–4 мм; товщина – 2–3 мм. Загальна маса всіх прищитоподібних залоз у дорослої людини дорівнює 0,20–0,35 г, а однієї залози – 0,05–0,09 г.

Як і всі ендокринні залози, кожна прищитоподібна залоза вкрита волокнистою капсулою, від якої всередину відходять тонкі сполучнотканинні перетинки, поділяючи паренхіму залози на ледь помітні часточки. У сполучній тканині капсули та перетинок є багато нервових волокон, кровоносних і лімфатичних судин.

Паренхіма прищитоподібної залози утворена епітеліальними клітинами – паратироцитами.

Паратироцити, поєднуючись між собою десмосомними контактами, утворюють перекладки (трабекули), що переплітаються. Перекладка (трабекула) є структурно-функціональною одиницею прищитоподібної залози. Іноді на гістологічних препаратах цієї залози у дітей видно, що паратироцити утворюють фолікулоподібні утвори, що нагадують фолікули щитоподібної залози.

Розрізняють два види паратироцитів: головні паратироцити, цитоплазма яких забарвлюється базофільно (у залозі дітей до восьми років інших клітин немає), і ацидофільні паратироцити (утворюються в залозі дітей після 8–10-річного віку). Чітких закономірностей розташування клітин обох типів у паренхімі прищитоподібної залози не виявлено. Очевидно, обидва різновиди головних паратироцитів характеризують різні фази секреторної активності: синтезу гормона паратирину (паратгормону, паратиреоїдного гормону – ПТГ).

Паратгормон (паратирин) регулює концентрацію кальцію й опосередковано фосфору в крові, впливаючи таким чином на збудливість нервової і м’язової систем. Після видалення прищитоподібних залоз вміст кальцію в крові знижується, а фосфору підвищується.

Паратгормон діє на кісткову тканину, активуючи остеобласти, обумовлюючи демінералізацію і виділення іонів кальцію та фосфору в кров. Надлишок фосфору під впливом паратгормону виводиться нирками. Одночасно паратгормон посилює реабсорбцію іонів кальцію в канальцях нефронів, сприяючи зменшенню його виділення з сечею і підвищенню його вмісту в крові. Окрім того, паратгормон підвищує всмоктування іонів кальцію в кишці за умов надходження в організм необхідної кількості вітаміну D.

Антагоністом паратгормону є гормон кальцитонін, що виробляється парафолікулярними клітинами (кальцитоніноцитами) щитоподібної залози. Він гальмує виведення кальцію з , тому знижується його вміст у крові. Отже, клітини прищитоподібних залоз і парафолікулярні клітини щитоподібної залози реагують на зміну концентрації іонів кальцію в крові зміною інтенсивності синтезу і секреції відповідних гормонів, регулюючи таким чином вміст кальцію в крові.

Кровопостачання та іннервація прищитоподібних залоз

Прищитоподібні залози кровопостачають гілки верхніх і нижніх щитоподібних артерій, а також стравохідні і трахейні гілки (із зовнішніх сонних і підключичних артерій). Венозна кров від залоз відтікає у непарне щитоподібне венозне сплетення, що анастомозує з глотковими і гортанними венами, а потім у систему верхніх, середніх і нижніх щитоподібних вен.

Лімфатичні судини від прищитоподібних залоз впадають у глибокі передні шийні лімфатичні вузли: щитоподібні, передгортанні, передтрахейні і притрахейні.

Іннервують прищитоподібні залози гілки автономної частини периферійної нервової системи: симпатичні післявузлові волокна, що відходять від шийних симпатичних вузлів, підходять до залоз по ходу артерій; парасимпатичні та чутливі волокна проходять у складі верхнього гортанного і поворотного нервів, що є гілками блукаючого нерва (Х пара черепних нервів).

Розташований тимус у передній частині верхнього середостіння, позаду ручки груднини і верхньої частини її тіла, у проміжку між правою і лівою середостінними частинами пристінкової плеври. Місце розташування залози збігається з проекцією на передню стінку грудної клітки верхнього міжплеврального поля. Її утворюють дві асиметричні й дещо видовжені частки — права й ліва, які посередині зрослися між собою. Кожна з часток загруднинної залози має конусоподібну форму. Верхівки обох часток розташовані в межах передньої ділянки шиї, позаду груднинно-під'язикового і груднинно-щитоподібного м'язів. Позаду залози розташовані верхня частина серця, дуга аорти з великими судинами, що відгалужуються від неї, ліва плечо-головна і верхня порожниста вени.

Зовні тимус вкритий сполучнотканинною капсулою, від якої всередину органа відходять перегородки, що поділяють орган на часточки. Часточка є структурною і функціональною одиницею тимуса. Основа часточки утворена каркасом з клітин зірчастої форми — епітеліоретикулоцитів, які лежать на базальній мембрані, контактують відростками й утворюють сітчасту структуру. Проміжки між епітеліоретикулоцитами заповнені переважно Т-лімфоцитами, меншою мірою — макрофагами. Існує три типи епітеліоретикулярних клітин:

секреторні, які синтезують регулюючі пептиди та біологічно-активні речовини «клітини-няньки», які оточують активно проліферуючі Т-лімфобласти периваскулярні клітини, які присутні лише в кірковій речовині та входять до складу гематотимусного бар'єру.

У часточці тимуса розрізняють:

• 
  центральну ділянку, яка на гістологічних препаратах забарвлена світліше — мозкова речовина
  
• 
  периферійну ділянку, яка на гістологічних препаратах забарвлена темніше — кіркову речовину
  

Кровопостачання тимуса здійснюють відгалуження внутрішньої грудної артерії, вони є відгалуженнями плечо-головного стовбура. Вени тимуса впадають у внутрішні грудні і плечо-головні вени.