Шпори з укр.мови. Шпори з укр. 1. Українська мова серед інших мов світу. Походження української мови
 Скачать 1.01 Mb.
|
|
Сфера використання — усне повсякденне спілкування в побутів, у сімї, на виробництві. Слід відрізняти неформальне й формальне спілкування. Перше — нерегламентоване, його мета й характер значною мірою визначаються особистими субєктивними стосунками мовців. Друге — обумовлене соціальними функціями мовців, отже, регламентоване за формою і змістом. У повсякденній розмові мовці можуть торкатися різних, часток не повязаних між собою тем, отже, їхнє спілкування носить частіше довільний інформативний характер. Ділова ж мова, як правило, не виходить за межі визначеної теми, має конструктивний характер і підпорядкована розвязанню конкретних завдань, досягненню заздалегідь визначеної мети. Основні ознаки: безпосередня участь у спілкування; усна форма спілкування; неофіційність стосунків між мовцями неформальне; невимушеність спілкування; непідготовленість до спілкування неформальне; використання несловесних засобів логічних наголосів, тембру, пауз, інтонації; використання позамовних чинників ситуація, поза, руки, жести, міміка; емоційні реакції; потенційна можливість відразу уточнити незрозуміле, акцентувати головне. Основні мовні засоби: емоційно-експресивна лексика метафори, порівняння, синоніми та ін.; суфікси субєктивної оцінки зменшено-пестливого забарвлення, зниженості; прості, переважно короткі речення неповні, обірвані, односкладові; часте використовування різних займенників, дієслів із двома префіксами поп-, пона-, поза-; фразеологізми, фальклоризми, діалектизми, просторічна лексика, скорочені слова, вигуки й т.д.; заміна термінів розмовними словами електропоїзд — електричка, бетонна дорога — бетонка. Типові форми мовлення — усні діалоги та полілоги. Норми розмовного стилю встановлюються не граматиками, як у книжних стилях, а звичаєм, національною традицією — їх відчуває і спонтанно обирає кожен мовець. Жанри реалізації — бесіда, лист.
Ораторський стиль - це стиль промови, доповіді, лекції, публічного виступу. Переконливе, пристрасне слово – дійовий засіб організації стосунків між людьми у діловій сфері, могутній чинник виховання. Живе слово, особистий приклад – величезна сила. Поведінка оратора, його мова, жести, вигляд – усе це взірець для слухачів. Справжній промовець – неповторна індивідуальність. Ораторський стиль виявляється в таких якостях: 1) безпосередність (спілкування віч-на-віч або з аудиторією); 2) невимушеність (природність, розкутість спілкування); 3) емоційність спілкування, що забезпечує виразність мовлення за рахунок доцільного використання вербальних та невербальних засобів; 4) правильності, грамотності спілкування (відповідності нормам літературної мови); 5) точності (використання слова у відповідності до його мовного значення); 6) стислості (використання таких мовних засобів, які найбільш яскраво виражають головну думку); 7) виразності . Ораторський стиль – це такий стиль, де найповніше виявляються сліди розумово-мовленнєвої діяльності людини і лише постійна робота над ним є найдієвішим чинником розвитку й удосконалення усієї діяльності оратора. Конфесійний стиль. Сфера використання: релігія та церква. Призначення – обслуговувати релігійні потреби як окремої людини, так і всього суспільства. Він реалізується у релігійних відправах, проповідях, молитвах, церковних книгах. Основні засоби: 1) суто церковна термінологія та слова-символи; 2) непрямий порядок слів у реченні та словосполученні; 3) значна кількість метафор, алегорій, порівнянь; 4) наявність архаїзмів. Конфесійний стиль від інших відрізняє небуденна урочистість, піднесеність, наявність виражальних засобів. Конфесійний стиль має такі підстилі: 1) публіцистичний; 2) науковий; 3) художній. Епістолярний стиль. Стиль приватного листування. Основні ознаки епістолярного стилю: - наявність певної композиції; - початок, що містить шанобливе звертання; - головна частина, у якій розкривається зміст листа; - кінцівка, де підсумовується написане та іноді постскриптум (приписка до закінченого листа після підпису). Основні мовні засоби епістолярного стилю: поєднання елементів художнього, публіцистичного та розмовного стилів.
Офіційно-діловий стиль — це стиль ділової мови, яким користуються для написання різноманітних ділових документів, зокрема законів, указів, постанов, міжнародних угод і договорів, обов'язкових рішень, заяв, актів, протоколів, анкет, розписок, зобов'язань, декретів тощо. Сфера використання офіційно-ділового стилю мови — це офіційне спілкування в державно-політичному, громадському й економічному житті, законодавство, адміністративно-господарська діяльність. Головне призначення — регулювання ділових відносин мовців у державно-правовій і суспільно-виробничій сферах, обслуговування громадянських потреб людей у типових ситуаціях. Головні ознаки офіційно-ділового стилю: регулювально-імперативний характер, документальність (кожний офіційний папір повинен мати характер документа), стабільність (тривалий час зберігає традиційні форми), стислість, чіткість, висока стандартизація значної частини висловів, сувора регламентація тексту. Офіційно-діловий стиль має свою офіційно-ділову лексику, але вона не є особливо чисельною, такою, як терміни у науковому стилі. Колорит офіційності, діловитості формується не так лексикою, як стабільною композицією тексту, який складається загалом із загальновживаної лексики, і тільки окремі лексеми є стилістемами офіційно-ділового стилю. Основні мовні засоби: на нейтральному тлі загальновживаних мовних елементів широке використання суспільно-політичної та адміністративно-канцелярської термінології {відрядження, протокол, наказ, вищезазначений, вищезгаданий, нижчепідписаний, пред'явник, пред'явлений, заява, заявник, сторони, показання, ухвала, угода, розпорядження, резолюція, інструкція, план, звіт, документ, декларація, кредит); специфічна термінологія на зразок порушити питання, подати пропозицію; відсутність емоційно-експресивної лексики і будь-якої мовної індивідуальності автора, обмежена синонімія. У синтаксисі офіційно- ділового стилю переважають: безособові і наказові форми дієслів; безособові, інфінітивні, неозначено-особові, узагальнено-особові речення; іменний присудок, складні синтаксичні конструкції, дієприкметникові і дієприслівникові звороти. Обов'язковим є чітко регламентоване розміщення і побудова тексту, обсяг основних частин, наявність обов'язкових стандартних висловів (тому в діловому спілкуванні прийнято частіше користуватися готовими бланками). Офіційно-діловий стиль мови має такі підстилі (та їх жанри): законодавчий (закони, укази, статути, постанови); дипломатичний (міжнародні угоди — конвенції, повідомлення — комюніке, звернення — ноти, протоколи); адміністративно-канцелярський (накази, інструкції, розпорядження, довідки, заяви, звіти) Офіційно-діловий стиль – це мова ділових паперів: розпоряджень, постанов, програм, заяв, автобіографій, резолюцій, протоколів, указів, актів, законів, наказів, анкет, розписок тощо. Основна ф-ція офіційно-ділового стилю – інформативна (повідомлення). Сфера вживання ділового стилю зумовлює його жанрову розгалуженість. Більшість жанрів ділового мовлення відображає соціальне спілкування. Власне, ф-ція офіційно-ділового стилю полягає в тому, що він надає висловлюванню характер документа, а відображеним у ньому різним сторонам людських стосунків – офіційно-ділового забарвлення. Основною одиницею оф.-діл. стилю є документ. Документи використовуються в різних галузях людської діяльності, ділянках знань, сферах життя. Документи класифікуються за такими критеріями:
Поняття «професійна сфера» охоплює три функціональні різновиди літературної мови – офіційно-діловий, науковий, розмовний. Науковий і діловий стиль не опускають уживання художніх засобів. Вони розраховані на раціональне, а не емоційне сприйняття. Для цих стилів характерно: 1.) наголосити на чомусь важливому, привернути увагу читачів до важливих фактів; 2.) пояснити, уточнити, виділити щось; 3.) поєднати частини інформації; 4.) вказати на порядок думок і їх зв'язок, послідовність викладу; 5.) висловити впевненість або невпевненість; 6.) узагальнити, зробити висновок; 7.) зіставити або протиставити інформацію, вказати на причину і наслідки; 8.) зробити критичний аналіз відомого або бажаного. Отже, професійна сфера репрезентує офіційно-діловий і науковий стилі у єдності спільних мовних засобів досягнення комунікативної мети, адже кожна людина, незалежно від фаху, віку, статі, соціального становища, стикається з проблемою написання заяви, відгуку, службового листа. Основою професійної підготовки є комунікативна компетенція, тобто уміння і навички говорити, запитувати, відповідати, аргументувати, переконувати, висловлювати точно і ясно думку, правильно поводити себе в конкретній ситуації. В цому випадку на допомогу прийде розмовний стиль, зокрема – розмовно-професійний.
Лексика (від гр. lexikos «словниковий») — 1) сукупність слів, словниковий склад мо ви; 2) сукупність слів певної сфери вживання (лексика загальновживана, лексика спеціальна, лексика термінологічна). За допомогою лексики ми членуємо навколишній та свій внутрішній світ і всьому даємо назви. Розділ науки про мову, який вивчає лексику в усьому її обсязі, називається лексиколо гією. Словниковий склад мови 1. Мова складається зі слів (слово – мінімальна змістова одиниця мови, що вільно відтворюється в мові й служить для побудови висловлювань (речень). Усі слова мови становлять її словниковий склад, або лексику. Лексика української мови надзвичайно багата. Вона дає змогу передавати найтонші відтінки душевних переживань і найскладніші наукові поняття, описувати будь-які явища природи і найрізноманітніші стосунки між людьми. Кожне слово в мові має одне або кілька значень. За зна ченням слова бувають: а) повнозначні, які називають предмети (людина, учитель, депутат, ведмідь, горобець, земля,); їхні ознаки (розумний, добрий, свіжий, теплий,); дію і стан (працювати, сидіти, міркувати); обставини (швидко, глибоко, давно, пізно); б) вказівні, які не називають явищ, а лише вказують на них і стають зрозумілі тільки в контексті, в поєднанні з ін шими словами: займенники (він, той, такий, стільки); чис лівники (сім, двадцять чотири, мільйон); вигуки (ой, ах); в) службові, які вказують на різні зв'язки між явищами: прийменники (на, з, під), сполучники (і, або, тому що), част ки (навіть, ось, же). 2. Крім того, слова поділяються: а) за походженням — на українські й іншомовні; б) за кількістю значень — на однозначні й багатозначні; в) за сферою вживання — на загальновживані й вузьковживані; г) за стилістичним забарвленням — на стилістично ней тральні й стилістично забарвлені; ґ) за взаємними відношеннями — на антоніми, синоні ми, омоніми, пароніми. До словникового складу мови входять також фразеологіз ми й крилаті вислови. 3. Сучасна освічена людина в своєму словниковому за пасі — активному й пасивному — має близько 70—80 тисяч слів рідної мови (більш-менш точно розуміє їхнє значення). Якщо слово незрозуміле чи є невпевненість у його зна ченні, вживанні, написанні, у пригоді стають словники. Усі слова сучасної української мови щодо їх стосунків із різними функціональними стилями поділяються на дві великі групи: 1.Стилістично нейтральна, міжстильова лексика. 2.Стилістично забарвлена лексика обмеженого вживання (слова, що використовуються лише в окремих стилях чи в одному з них). Стилістично нейтральна (міжстильова) лексика використовується в усіх мовних стилях (батько, сестра, голова, будинок, стіл, вітер, жито, соловей, тощо). Стилістично забарвлена, вужчого стилістичного призначення лексика пов’язана не з усіма, а з окремими функціональними стилями. Сюди належать книжна, розмовна, просторічна лексика, діалектизми, терміни, професіоналізми, жаргонізми, арготизми. Книжна лексика включає в себе слова, що позначають абстрактні поняття: здатність, старанність, мистецтво; слова із забарвленням урочистості: воїн, корифей, мадонна, серед яких і більшість старослов’янізмів: благовісний, благословенний, храм; застарілі слова, що використовуються в сучасній літературній мові: інквізиція, кольчуга, ясир; поетичні слова:блакить, злотокосий, живо, дайний та ін. Книжна лексика переважає в писемних варіантах стилів. Між книжною й загальновживаною лексикою неперехідної межі немає. До складу розмовної лексики належать слова, що є літературними, але надають мовленню розмовного забарвлення. Як правило, вони використовуються в усному варіанті літературного мовлення (під’юджувати, репетувати, мастак; роздзвонити — «проговоритися», розплатитися — «помститися»). Діалектизми — це слова, поширення яких обмежується територією певного діалекту. Лексичні, етнографічні, семантичні та ін. діалектизми не використовуються в наук. та офіційно-діловому стилях, крім тих випадків, коли вони є предметом опису та вивчення (у таких науках, як діалектологія та етнографія). Діалекти є невичерпним джерелом збагачення літературної мови. Чимало діалектизмів стало надбанням загальноукраїнського красного письменства. Терміни — це слова або усталені словосполучення, що чітко й однозначно позначають наукові чи інші спеціальні поняття. Як правило, терміни — це слова іншомовного походження (вектор, генератор, політологія) або кальки з них, утворені на питомому матеріалі (кисень, напівпровідник, теплообмін). Професіоналізми — це слова та словосполучення, властиві мовленню певної професійної групи людей (назви знарядь праці, трудових процесів, специфічні професійні вислови тощо). Наприклад: дупло (у зубі), удар (у друкарстві), підвал, шапка (у газеті). За межами даного професійного середовища ці слова не завжди зрозумілі або не становлять інтересу. Найчастіше професіоналізми застосовуються в усному мовленні людей певної професії. У писемній формі нони вживаються у виданнях, призначених для фахівців окремих галузей науки та виробництва. Неологізми — слова, що означають нові поняття й предмети. Найчастіше неологізми — це слова, які стали термінами або професіоналізмами. До лексики обмеженого функціонування належать і жаргонізми, для яких характерне забарвлення нелітературності. Жаргон — сукупність особливостей словника розмовного мовлення людей, пов’язаних певною спільністю інтересів. Насамперед це спільність професійна, а також тривале перебування разом (навчання, військо), однакові захоплення (спортом). Багато жаргонізмів виникає в молодіжних колективах, зокрема в студентських та учнівських. Наприклад: пара — «двійка», шпори — «шпаргалки». Більшість жаргонізмів становлять слова загальнонародної мови, вживані в специфічному значенні. На відміну від соціально нейтральних жаргонізмів арготизми є соціально забарвленим розрядом лексики. Арго (фр. арго — жаргон) — це умовна говірка певної соціальної групи з набором слів, незрозумілих для невтаємничених у справи цієї групи. Наприклад: кимарити — «спати», пописати — «порізати», батузник — «мотузка» тощо. Жаргонізми й арготизми перебувають за межами літературної мови, вони зрідка вживаються в письменстві та публіцистиці як засіб негативної оцінки та мовної характеристики персонажів.
Основу лексичного складу мови становить загальновживана стилістично нейтральна лексика, що вживається в різних жанрах усіх стилів і с стилістичним фоном для інших шарів лексики, яким притаманне певне стилістичне забарвлення. Для загальновживаної лексики не властиве оцінне чи емоційно-скспресивнс забарвлення. До загальновживаної стилістично нейтральної лексики належать слова, що називають основні поняття, речі та явища навколишньої дійсності: нога, рука, голова, небо, земля, хліб, сіль, писати, читати, ходити, один, п'ять, десять, зелений, червоний, довго, мало тощо. Інші групи слів можна назвати лексикою вузького стилістичного призначення. Вони характерні для одного стилю або для кількох. До стилістично забарвленої (маркованої) лексики можна віднести науково-термінологічну, офіційно-ділову, профссійно-виробничу, емоційно-експресивну. Науково-термінологічна лексика обслуговує сферу науки й наукової та професійно-виробничої діяльності. Наприклад: лапка машини, крило автомобіля, вушко голки, мостовий бик, гребінь хвилі, щока лещат, ярмо магніту, бабка шпиндельна, диск гальмівний, лампа дугова, стрічка ізоляційна. Офіційно-ділова лексика використовується в публіцистичному та офіційно-діловому стилях, у їхніх підстилях: інформаційному, дипломатичному, законодавчому, адміністративно-канцелярському. Прикладом офіційно-ділової лексики є слова указ, постанова, рішення, акт, декларація. Професійно-виробнича лексика вживається при визначенні спеціальних виробничих процесів, знарядь, продуктів виробництва. Кожна професія має своє коло професійно-виробничої лексики, куди входять і терміни, й офіційно-ділова лексика, й загальновживані слова, що використовуються в даній сфері й набувають фахового значення. Наприклад, для педагогічної професії — це слова вчитель, учень, клас. Емоційно-експресивна лексика використовується в художньому та публіцистичному стилях, в усіх підстилях. Емоційно-експресивні слова, крім понятійного, мають ще й емоційне значення, вказують на позитивну або негативну оцінку й тому мають експресію (тобто сильне вираження змісту чи емоцій). Емоційно-експресивна лексика служить для інтенсивного вираження почуттів, емоцій, позитивних чи негативних оцінок, вона здатна викликати уявлення й асоціації. До таких слів належать: любов, щастя, ласка, втіха, радість. Серед емоційно-експресивної виділяється поетична лексика. Це вживані переважно в поетичному мовленні слова, які надають йому милозвучності, урочистості, піднесеності, образності. Побутова лексика охоплює слова, що називають побут різних соціальних груп. Вона найближче стоїть до загальновживаної, але відрізняється специфічним побутовізмом. Це назви одягу, речей, їжі, хатнього начиння, розваг, звичаїв певної соціальної групи людей чи певної території. В активному словнику мови перебувають слова, що в даний час вживаються часто й не мають значення давності чи новизни. Пасивний запас української лексики становлять: а) слова, які вже застаріли і вийшли або виходять з ужитку; б) нові слова, що ще не закріпилися й не стали в мові загальновідомими та загальновживаними. Отже, в пасивному запасі української лексики зберігаються історизми, архаїзми та неологізми. Історизми — це назви предметів старої культури, побуту: смерд, кріпак, війт, князь. У процесі історичного розвитку зникають окремі предмети, поняття, звичаї, а з ними перестають вживатися й слова, що їх називали. Архаїзми — це застарілі слова, що виходять з ужитку. Але реалії, названі ними, залишаються й мають уже інші, сучасні назви: ректи – говорити; чоло – лоб. Неологізми – це нові слова, покликані до життя потребами суспільства, що відбивають сучасність (новочасність). Якщо вони втрачають це значення новочасності, свіжості утворення, то стають загальновживаними. Неологізми — дуже рухлива група лексики. Ті слова, що рік-два тому були неологізмами, сьогодні стають загальновживаними: перебудова, гласність, Народна Рада, приватизація.
Термін – спеціальне слово або словосполучення, що вживається для точного вираження поняття з якої-небудь галузі знання – науки, техніки, суспільно-політичного життя, мистецтва тощо, напр.: молекула, вітамін, блюмінг, віза. Від слова термін утворено слово термінологія. Термінологія – роздііл лексики, що охоплює терміни різних галузей науки, техніки, мистецтва, суспільного життя, сукупність усіх термінів якоїсь мови. Термін –це спеціальне слово, яке має дефініцію. Конкретний зміст поняття, визначеного терміном , стає зрозумілим лише завдяки цій дефініції – лаконічному, логічному визначенню, яке зазначає суттєві ознаки предметів, або значення поняття, тобто його зміст і межі. Сучасна термінологічна лексика неоднорідна. В її складі є терміни , утворені на питомому матеріалі (деякі з них являють кальки з іншомовних слів): речовина, кислота, іменник; велика кількість термінів - слова іншомовного походження: ват, урбанізація, суфікс,. З одного боку, термінологія повинна обслуговувати потреби тієї нації, в мові якої створена, з іншого – при творенні термінології слід зважати на її інтернаціональну комунікативну функцію, яка дедалі зростає. Спільні тенденції в розвитку термінології різних мов переплітаються з власними національними традиціями словотворення. Найпоширенішими способами творення термінів є: афіксація – додавання, варіантність, , монізм, гастрит; абревіація – біохімія, омонімія, термодинаміка; лексико-семантичний (перенесення значення): збудження (втома), старіння(металів), крихкість(матеріалу). Існують певні вимоги до використання термінів у діловому мовленні: 1)термін мусить бути стандартним, тобто його потрібно вживати лише в тій формі, яка зафіксована у словнику, напр.: автобіографія, менеджмент, судочинство, діловодство, а не життєпис, управління, судоведення, діловедення тощо; 2) термін має вживатися з одним значенням, теж зафіксованим у словнику, напр.: дотація – асигнування з державного бюджету установам, окремим виробникам на покриття збитків, доплата; 3) якщо термін є багатозначним, автор документа має будувати текст так, щоб одразу було зрозуміло, яке значення терміна він має на увазі, напр.: модель - модель літака, модель економіки, модельний бізнес. Класифікація термінів – це розподіл термінів, які використовуються за їх узагальненими ознаками споріднення та відмінності. Один із системних принципів класифікації є розподіл термінологічної лексики за галузевою спорідненістю. Кожна з них має свою підсистему, напр.:
а)економічна (політекономія, валовий продукт, девальвація, продуктивність праці); б)філософська (детермінізм, дуалізм, емпіризм, іманентність) в)логічна ( алгоритм, аргумент, дедукція , діалектична логіка); г) психологічна (апатія, ейфорія,, мотивація, підсвідомість); д)педагогічна (абітурієнт, диктант, екстерн, незалежне тестування); е)історична (віче, гетьманщина, неоліт, феодал) ; є)юридична ( апеляція, гарант, нотаріус, осудність); ж)дипломатична (нота, конвенція , посол, ратифікаційні грамоти); з)фінансова (аванс, бюджет валюта, іпотечний кредит); и)офіційно-ділова ( акт, кодекс, указ, циркуляр).
а)музична ( акорд, партитура, сопрано, сюїта); б) театральна( амплуа, , декорація, репертуар, трупа); в)кіномистецька ( кінооператор, кінопанорама, сценарист, фільмокопія); г)образотворче мистецтво (акварель, живопис,, натюрморт, пейзажист); д)архітектура ( барельєф, готика, конструктивізм, портик).
а)літературознавча (епос, поема , кульмінація, модернізм); б) лінгвістична (алфавіт, антонім, вокатив, герундій).
а)математична (абсциса, інтеграл, ромб, теорія функцій); б)фізична (гамма-проміння, електрон, магніт, електрон); в) хімічна (амінокислота, водень, оксид, хлорид); г) біологічна ( бактерія, вітамін, організм, тип); д) фізіологічна (аорта, дерма, суглоб, фізіолог); е)ботанічна (адоніс, бутон, зав”язь, яровизація); є)зоологічна (амніоти, інфузорія, ссавець, хребетні); ж) географічна ( атлас, клімат, меридіан, широта); з) геологічна ( абразія, земна кора, міоцен, неозойська ера) та інш. Залежно від ступеня спеціалізації значення терміни можна поділити на три основні групи: 1.Загальнонаукові терміни, тобто терміни, які вживаються практично в усіх галузевих термінологіях, наприклад: система, тенденція, закон і т. д. 2. Міжгалузеві терміни - це терміни, які використовуються в кількох споріднених або й віддалених галузях. Так, економічна наука має термінологію, спільну з іншими соціальними, природничими науками, напр.: амортизація. 3. Вузькогалузеві терміни - це терміни, характерні лише для певної галузі, напр.: лізинг, банківська гарантія, зрошувальна вода, дренаж, чип. Безперечно, професійне спілкування неможливе без використання термінів. Проте, в мовленні фахівців, крім термінів, широко побутують і інші спеціальні мовні одиниці: професіоналізми та номенклатурні назви. Професіоналізми - це слова або вислови, притаманні мові людей певної професійної групи. Суттєва різниця між термінами і професіоналізмами полягає в тому, що терміни - це офіційні наукові назви поняття, а професіоналізми виникають, як розмовні, неофіційні замінники термінів (платіжка - платіжне доручення; вишка - вища математика) або коли та чи інша професія, рід занять не має розвиненої термінології, напр.: рибальство, гончарство та ін. Професіоналізми на відміну від термінів, як правило, емоційно забарвлені, є переосмисленими словами загального вжитку. Вони можуть бути незрозумілі людям, які не належать до певної професії, порівняйте: підвал у мові поліграфістів, бобик, бублик у мові водіїв тощо. Професіоналізми можуть використовуватися в неофіційному професійному спілкуванні (сленги, жаргонізми), проте вони є ненормативними в професійних документах, текстах, в офіційному усному мовленні. Номенклатура (від лат. nomenclatura - перелік, список імен) - сукупність назв конкретних об'єктів певної галузі науки, техніки, мистецтва тощо. Їх потрібно відрізняти від термінів, що позначають абстраговані наукові поняття. Номенклатуру становлять іменники та словосполучення, які передають як систему назв об'єктів певної науки, так і сукупність назв одиничних об'єктів.
Стандартизація термінології - це вироблення термінів, еталонів, термінів-зразків, унормування термінології в межах однієї країни (якщо це - національний стандарт) або в межах групи країн (якщо це - міжнародний стандарт). Стандартизована термінологія є обов'язковою для вживання в офіційних наукових, ділових, виробничих текстах. Основи стандартизації термінів було закладено в Німеччині в кінці XIX на початку XX ст., коли в багатьох терміносистемах виникла потреба впорядкувати нагромаджену термінологію, виявити межі галузевих термінологій, уточнити значення кожного терміна. В українській історії першим нормувальним термінологічним центром можна вважати Наукове товариство ім. Т. Шевченка (кінець ХІХ початок ХХ ст.). Саме навколо товариства гуртувалися провідні термінологи того часу, до його ухвал прислухалися автори наукових праць і підручників. Згодом незаперечним авторитетом в українській термінології став Інститут української наукової мови (20-ті початок 30-х років). Але обидві ці структури не видавали державних стандартів у теперішньому розумінні цього поняття. Сьогодні в Україні стандартизація термінології стала державною справою. Від розв'язання мовних питань, зокрема термінологічних, як відомо, залежать темпи державотворчих процесів. Освіта, наука, а особливо виробництво потребують єдиної, зручної, логічної української термінології. Звичайно, такої суворої централізації, як у колишньому СРСР, не спростерігаємо, але необхідність державного підходу до творення єдиної термінології для усієї країни очевидна. З огляду на ці умови в Держстандарті України розроблено Концепцію державних систем стандартизації, метрології та сертифікації, яку схвалив уряд. У липні 1992 року спільним наказом Міносвіти та Держстандарту України створено Технічний комітет стандартизації науково-технічної термінології. Для стандартизації термінів у багатьох країнах світу створено відповідні інституції: у США - Американська асоціація стандартів, у Німеччині - Німецький нормалізаційний комітет, у Франції - Французька асоціація нормалізації тощо. Поряд із загальнонаціональними асоціаціями діють також фірмові стандартизаційні групи та спеціалізовані науково-технічні товариства в окремих галузях науки і виробництва. Національні термінологічні комітети в Європі та Америці переважно позадержавні структури. Терміни стають нормативними після ухвал термінологічних нарад і конференцій. Сьогодні в Україні розроблено понад 600 державних стандартів. Через кожні 5 років їх переглядають і уточнюють. Термінологічний стандарт укладають за таким алгоритмом: 1) систематизація понять певної галузі науки чи техніки; поділ їх на категорії (предмети, процеси, якості, величини тощо); розмежування родових та видових понять; 2) відбір усіх термінів галузі, узятої для стандартизації (терміни вибирають зі словників різних років видання, статей, підручників, періодики, рукописів та інших джерел); 3) поділ термінів на групи: а) вузькогалузеві терміни; б) міжгалузеві; в) загальнонаукові (загальнотехнічні). Стандартизації повинні підлягати лише вузькогалузеві терміни; 4) вибір із групи термінів-синонімів нормативного терміна (інші терміни подаються також, але з позначкою "нерекомендований"); 5) пошук еквівалентів англійською, німецькою, французькою, російською мовами та інш. з відповідних міжнародних стандартів; 6) формулювання українською мовою означення (дефініції) поняття; 7) рецензування стандарту фахівцем та мовознавцем. Серед власне лінгвістичних проблем, пов'язаних з національно-культурною специфікою українських термінів, сьогодні можна виділити принаймні шість: - опрацювання критеріїв знеросійщення сучасних терміносистем; - виявлення англіцизмів(американізмів) у різних терміносистемах і наукове обґрунтування доцільності їх ужитку; - з'ясування ролі і місця інтернаціоналізмів і їх національних відповідників у різних національних терміносистемах; - способи відбору назв опредметнених дій; - способи відбору найменувань опредметнених ознак; - орфоепічні й орфографічні проблеми запису запозичених термінів. Ці проблеми зумовлюють вирішення проблем практичного термінознавства, насамперед термінографії, а також викладання основ наук у середній школі та різноманітних наукових дисциплін у школі вищій. Слово «пуризм» належить до тих слів, які, рідко вживаються на радянській Україні. Якщо читач розкриє «Українську радянську енциклопедію», він не знайде цього гасла. Тимчасом пуризм дуже важливий для життя і розвитку кожної мови. Просто кажучи, пуризм — це боротьба за чистоту мови. Боротьба ця може провадитися з різними теоретичними настановами і з різною практичною метою. Український, пуризм в новій своїй формі пов'язуеться, звичайно, з російським пуризмом, і — це дуже характеристично. Часто говориться про те, що росіяни є старші брати українців. Не будемо говорити про те, чи це правда, чи ні, — і хто старший, хто молодший, взагалі, чи це має якенебудь значення, — але в цьому випадку, можна сказати, що українські пуристи йдуть за прикладом російських пуристів. І можна сказати, що найкращим стимулом до збереження української свідомости є той факт, що підкреслюється і зберігається свідомість російська. Пуризм український в своїх перших кроках, надзвичайно несміливий, надзвичайно боязкий і ввесь час іде за прикладом пуризму російського. Одначе становище, яке існує в українській мові, зовсім відмінне від того, яке існує в російській мові. І тому цілком природно, що доводиться вдаватися до дещо інших метод і настанов. Головна проблема сучасної української мови, це — проблема російських слів і слів, які приходять до української мови через російську мову. Слова ці приходять двома шляхами; частина з них на' кидається згори, — такі є, скажімо всі нові поняття. Нові поняття в українській мові, як правило, не створюються засобом української мови, і не беруться з інших мов, а переймаються з російської мови. Але крім того, і це далеко важливіше, є те, що можна було б назвати, «повзучими русизмами». Русизми, які проникають в українську мову непомітно, безконтрольно, просто тому, що — в сучасних умовах, майже кожний інтелігент є, практично, двомовний і досить тяжко розрізнити, де кінчається стихія однієї мови і де починається стихія другої мови.
Термін – це слово, або словосполучення, яке позначає поняття певної галузі знань чи діяльності людини. Кожна галузь знань має свою термінологію. Термінологія – сукупність термінв певної галузі, наука, що вивчає терміни. Основні ознаки терміна: - системність: кожний термін входить до певної терміносистеми, у якій має термінологічне значення; - точність: термін повинен якнайповніше й найточніше передавати зміст поняття, яке він позначає; - прагнення до однозначності у межах своєї терміносистеми; - наявність дефініції – наявність означення, яке чітко окреслює його значення. Галузеві терміносистеми взаємодіють одна з одною, мають спільний термінологічний фон. Залежно від ступеня спеціалізації значення терміни поділяються на: 1. Загальнонаукові – вживаються майже в усіх галузевих термінологіях. 2. Міжгалузеві терміни – це терміни, які використовуються в кількох споріднених або й віддалених галузях. 3. Вузькоспеціалізовані терміни – слова, словосполучення, які позначають поняття, що відображають специфіку конкретної галузі. Терміни мають точне, конкретне значення й тому позбавлені суб'єктивно-оціночних відтінків. Діловому стилю притаманна термінологія, яка утворюється із активної лексики (діловодство, справочинство); запозичується із інших мов (бланк, бюджет); утворюється за допомогою власних слів та частин іншомовних ибо із запозичених складників (фотокамера, фототелетайп) тощо. В основному значення термінів зафіксовані у державних стандартах, спеціальних словниках, довідниках. Ось чому вони (терміни) і повинні вживатися лише в зафіксованому значенні. Нестандартні терміни в справочинстві не бажані, бо вони засмічують й ускладнюють складання та функціонування ділових паперів. Кожна вузька галузь науки має свої терміни: медичні — вживаються у медицині, технологічні — в техніці і т. д.
Економічні терміни – це слова, що функціонують в економічній сфері суспільства і утворюють термінологічне поле економіки як науки. Серед економічно-правових термінів фіксуємо такі грецькі запозичення: автаркія, іпотека, криза, економія. Латинських запозичень на позначення економічно-правових понять в українській мові значно більше, ніж грецьких, незважаючи на те, що проникли вони у словниковий склад значно пізніше. «Словник іншомовних слів» фіксує понад 300 термінів латинського походження на позначення соціально-економічних понять, зокрема: акція, актив, абсентеїзм, аукціон, бонус, віндикація, дебет, девальвація, декларація, дефіцит, дивіденд, дотація, інфляція, комерція, квота, конверсія, конкуренція, кооперація, компенсація та ін. Після того, як Україна здобула незалежність і українська мова отримала статус державної, у 1990 році почався новий етап у становленні економічної термінології, основними напрямками розвитку якого є: 1) архаїзація та поновлення частини економічного словника. Цей процес пов’язаний передусім зі зникненням реалій та понять радянської епохи (стахановець, суботник, п’ятирічка). Почали вживатися терміни, вилучені в попередній період з ідеологічних міркувань (пільговик, урядовець, благодійник, благодійність). Близькими до них є переорієнтовані терміни, тобто ті, які раніше позначали зарубіжну або дореволюційну дійсність, а тепер починають використовуватися для номінування економічних реалій в Україні кінця ХХ ст. – початку ХХІ ст. Цей процес пов’язаний насамперед з появою ринкової економіки та зміною ідеологічних орієнтацій (бізнес, бізнесмен, мер).; 2)інтенсивне запозичення термінів, особливо з американського варіанту англійської мови (менеджер, спонсор, рекетир).; 3) вилучення з термінології зросійщених форм, штучно нав’язаних у попередній період (страховка, імущий, малоімущий).; 4) творення нових слів за допомогою власних україномовних ресурсів (завідувач, страхувач, посадовець, рекетирство, спонсорство, елітарність, корумпованість). Pізновидu способу творення економічних термінів: 1. Спеціалізація, або звуження значення загальновживаних слів: біржова гра, валютні цінності, цінова дискримінація. 2. Метафоричне перенесення: вічнозелений кредит, заморожуваннязаробітної платні, парасолька цін. 3. Метонімічне перенесення: вексельний портфель, споживчий кошик. 4. Ретермінологізація (запозичення з іншої термінологічної системи): податковий імунітет, фінансові санкції. |