Шпори з укр.мови. Шпори з укр. 1. Українська мова серед інших мов світу. Походження української мови
 Скачать 1.01 Mb.
|
|
Тематично в економічній термінології виокремлюються групи слів, пов’язані з фінансовою, соціальною та іншими сферами економічного життя. Розглянемо основні тематичні групи соціально-економічних термінів: 1. Група назв суб’єктів економічного життя, яка включає декілька підгруп, а саме:
2. Назви об’єктів соціально-економічного життя, яка також охоплює ряд дрібніших тематичних об’єднань, зокрема:
3. Назви процесів та дій, що пов’язані з економічним життям (відрахування, збагачення, керування, стимулювання праці, професійна адаптація). Крім того, у термінологічному полі соціальної економіки функціонують терміни різних галузей знань. Основу цього термінополя становлять терміни соціальної економіки (їх небагато): соціальна ринкова економіка, соціально-економічний інститут, соціально-економічна функція (держави), соціально-трансфертна функція (держави), соціальний порядок, економічний порядок, конкурентний порядок, соціально-економічні відносини, соціальна технологія, соціальна ефективність тощо. З точки зору значень у структурі цих термінів ключовими є поняття «соціальний» та «економіка». Периферію цього термінополя складають слова, пов’язані з соціальною економікою лише диференційними поняттями. До них зокрема належать терміни загальнонаукові (структура, функції, процес), філософські (метод пізнання, діалектика), економічні (виробництво, обмін, розподіл), юридичні (повноваження, порушник), фізичні (об’єм, тиск), математичні (математична модель, коефіцієнт), загальносоціологічні (соціальна структура, соціальна роль), економіко-соціологічні (споживацька поведінка, підприємництво), соціально-психологічні (колектив, особистість) тощо. Велика кількість запозичених термінів – своєрідна риса соціально-економічної термінології. Цей факт пояснюємо тим, що соціальна економіка почала формуватися в умовах, коли система суспільних наук вже існувала впродовж тривалого часу. Але в межах термінологічної системи соціальної економіки зміст та інтерпретація більшості запозичених термінів змінилися.
Для лексики текстів офіційного стилю характерно використання експресивно не забарвлених слів, стандартизованих виразів, штампів, канцеляризмів, абревіатур. Характерною рисою офіційно-ділового стилю є наявність в нім багато чисельних мовних стандартів – кліше. Якщо в інших стилях шаблонні звороти незрідка виступають як стилістичний недолік, то в офіційно-діловому стилі в більшості випадків вони сприймаються як сповна природна його приналежність. Багато видів ділових документів мають загальноприйняті форми викладу і розташування матеріалу, а це, поза сумнівом, полегшує і спрощує користування ними. Не випадково в тих або інших випадках ділової практики використовуються готові бланки, які потрібно лише заповнювати. Навіть конверти прийнято надписувати в певному порядку. При використанні офіційно-ділового стилю недопустимою вважається полісемія, тобто багатозначність, метафоричне використання слів, вживання слів в переносних значеннях. Діловій мові властиві безособовість і відсутність оцінки. Традиційно (доречно) використовуються в офіційно-діловому стилі канцеляризми – слова, стійкі словосполучення, конструкції, що є специфічною одиницею канцелярського підстилю: належить зробити (повідомити, з’явитися), факт засвідчується, повідомлення про одержання. Канцеляризми – слова й мовленнєві звороти, що позбавляють образності, емоційності та індивідуальності стилю, надають йому нейтрального, офіційного та шаблонного значення, наприклад: восени й узимку – в осінньо-зимовий період, хвилюватися – переживати стан занепокоєння, зголодніти – відчувати потребу в харчуванні. Штамп – прийнятий загальновизнаний зразок, що його сліпо наслідують. Мовний штамп – це зворот, що багаторазово механічно повторюється без творчого осмислення. Не має ні інформативної, ні експресивної цінності : взятии до відома, з метою обговорення. У писемному діловому мовленні швидка відтворюваність, автоматизм, мовна економність штампів полегшують комунікативний процес Мовне кліше – це мовний стереотип, готовий зворот, що вживається в текстах офіційно-ділового стилю: з метою підвищення якості продукції.
У розвитку сучасного суспільства важливу роль відіграє наукова інформація, отримана в результаті наукового пізнання, її отримання, поширення та використання мають суттєве значення для розвитку науки. Наукова інформація поширюється в часі та просторі певними каналами, засобами, методами. Особливе місце в цій системі належить науковій комунікації. Наукова комунікація (НК) — обмін науковою інформацією (ідеями, знаннями, повідомленнями) між ученими і спеціалістами. У процесі НК виділяють 5 основних елементів: 1) комунікант — відправник повідомлення (особа, яка генерує ідею або збирає, опрацьовує наукову інформацію та передає її). 2) комунікат — повідомлення (фіксована чи нефіксова-на наукова інформація, закодована певним чином за допомогою символів, знаків, кодів). 3) канал (спосіб передачі наукової інформації). 4) реципієнт — отримувач повідомлення (особа, якій призначена інформація і яка певним чином інтерпретує її, реагує на неї). 5) зворотний зв'язок — реакція реципієнта на отримане наукове повідомлення. Є багато підходів до класифікації наукової комунікації, її поділяють на пряму (безпосереднє спілкування фахівців, зайнятих у науково-дослідницькому процесі); опосередковану (комунікація між ученими через їхні наукові публікації); вертикальну (між науковим керівником і дисертантом); горизонтальну (пов'язує здобувача з представниками наукової школи) та ін. Однак найпоширенішим є поділ наукових комунікацій на формальні і неформальні, документні і недокументні, між якими встановлено тісний взаємозв'язок. Формальна НК — обмін науковою інформацією через спеціально створені структури для генерації, оброблення і поширення наукового знання. Це — видавництва, редакції газет і журналів, вищі навчальні заклади, телебачення, бібліотеки, інформаційні центри, архіви тощо. В наукознавстві формальну комунікацію часто розглядають як опублікування статті в журналі або наукової монографії і посилання. Пряме цитування одного автора іншим свідчить про створення формального каналу комунікації між ними — від цитованого автора до того, хто цитує. Якщо два дослідники цитують третього, то створюється формальна комунікація між першим і третім автором шляхом цитування. Ефективність формальної НК визначається кількістю та якістю опублікованих наук. результатів. Неформальна НК — це комунікація, що встановлюється між комунікантом (відправником) і реципієнтом (отримувачем) шляхом особистих контактів, зустрічей, бесід, телефонних розмов, листування тощо. Позитивним аспектом такої комунікації є екон. часу, забезпечення глибшого взаєморозуміння. Ефективність неформальних НК визначається через самозвіти, опитування, спостереження. Окремі неформальні обміни науковою інформацією стають очевидними, коли науковці у співавторстві публікують результати свого дослідження. Документна НК — комунікація, опосередкована науковим документом, побудована на обміні документованою інформацією (ідеями, повідомленнями, знаннями). Науковий документ — це публікація результатів теоретичних і (чи) експериментальних досліджень, а також підготовка науковцями до публікації пам'яток культури, історичних документів та літературних текстів. Він містить зафіксовану на матеріальному носієві наукову інформацію для передачі її в просторі і часі.
Термінологія може виконувати свої основні функції - позначати наукові поняття і задовольняти потреби у спілкування фахівців в тому випадку, якщо вона буде загальноприйнята, унормована, відповідатиме вимогам до термінів. Кодифікація термінів - це систематизація термінів у словниках, довідниках, що орієнтують мовців на правильне їх використання.. Стандартизація термінології - це вироблення термінів, еталонів, термінів-зразків, унормування термінології в межах однієї країни (якщо це - національний стандарт) або в межах групи країн (якщо це - міжнародний стандарт). Стандартизована термінологія є обов'язковою для вживання в офіційних наукових, ділових, виробничих текстах. Перекладні словники — найпоширеніший тип сучасних термінологічних словників. Серед двомовних термінологічних словників поряд з російсько-українськими найчастотнішими є англійсько-українські, латинсько-українські тощо. Термінологічні словники можуть бути тримовними, значно рідше — чотирьох-семимовними. Енциклопедично-довідкові словники подають пояснення наукових понять, а не просто фіксують терміни. Словникова стаття в лексикографічних працях такого типу складається з двох частин — назви поняття і його означення (дефініції). Тлумачно-перекладні словники — це праці змішаного типу, які перекладають термін іноземною мовою (або кількома мовами) і подають його тлумачення. Стандартизація термінології — це вироблення термінів-еталонів, термінів-зразків, унормування термінології в межах однієї країни (якщо це національний стандарт) або в межах групи країн (якщо це міжнародний стандарт). Стандартизована термінологія є обов'язковою для вживання в офіційних наукових, ділових, виробничих текстах. Сьогодні в Україні стандартизація термінології стала державною справою. Від розв'язання мовних питань, зокрема термінологічних, як відомо, залежать темпи державотворчих процесів. Освіта, наука, а особливо виробництво потребують єдиної, зручної, логічної української термінології. На цей час в Україні розроблено понад 600 державних стандартів. Через кожні п’ять років їх переглядають і уточнюють. Термінологічний стандарт укладають за таким алгоритмом: 1) систематизація понять певної галузі науки чи техніки; поділ їх на категорії (предмети, процеси, якості, величини тощо); розмежування родових та видових понять; 2) відбирання усіх термінів галузі, узятої для стандартизації (терміни вибирають зі словників різних років видання, статей, підручників, періодики, рукописів та ін. джерел); 3) поділ термінів на групи: а) вузькоспеціальні терміни; б) міжгалузеві; в) загальнонаукові (загальнотехнічні); стандартизації повинні підлягати лише вузькоспеціальні терміни); 4) вибирання із групи термінів-синонімів нормативного терміна (інші терміни подають також, але з позначкою “нерекомендований”); 5) підбирання еквівалентів англійською, німецькою, французькою, російською мовами з відповідних міжнародних стандартів; 6) формулювання українською мовою означення поняття; 7) рецензування стандарту фахівцем та мовознавцем. У готовому вигляді стаття стандарту має приблизно таку будову: — назва поняття українською мовою; — скорочена форма терміна; — недозволений (нерекомендований) синонім; — родове поняття; — видове поняття; — еквіваленти англійською, німецькою, російською, французькою мовами; — дефініція (означення); — формула або схема.
Науковий стиль української мови має свої особливості. Його основна функція – інформативна, завдання – передання інформації. Загальні ознаки наукового стилю – поняттєвість, об’єктивність, точність, логічність, доказовість, аргументованість, переконливість, узагальнення, абстрагованість. Особливості наукового тексту: - відображає ту чи іншу проблему, висуває гіпотези,орієнтує на нове знання; - має раціональний характер, складається із суджень, умовиводів; - текст не ґрунтується на образі, не активізує почуттєвий світ, а орієнтований на сферу раціонального мислення; - його призначення обґрунтувати, довести істину. Наукові дослідження здійснюються з метою одержання наукового результату. Науковий результат – нове знання, здобуте під час наукової діяльності та зафіксоване на носіях інформації у формі наукового звіту, наукової праці, наукової доповіді, наукового відкриття тощо. План –це короткий перелік проблем, досліджуваних у науковому тексті. Теза – це твердження у книжці,доповіді, статті, яке необхідно довести. Конспект – стислий писаний виклад змісту чого-небудь. Основні жанри наукових досліджень:
- підручники - подається систематизований виклад дисципліни або її розділу чи частини, що відповідає навчальній програмі й офіційно затверджено. - посібники - призначений для опанування певної навчальної дисципліни та допомоги в практичній діяльності. - навчально-методичні збірники - видання, що містить стислі відомості наукового чи прикладного характеру, викладені у зручній для вивчення і викладання формі. - вказівки, - матеріали, - хрестоматії - навчальне видання літературно-художніх, історичних, політичних та інших творів чи уривків із них, які є об’єктом вивчення Дисертації (кандидатська і докторська), автореферат (до 1-2 др. арк.), анотація до автореферату.
|