Шпори з укр.мови. Шпори з укр. 1. Українська мова серед інших мов світу. Походження української мови
 Скачать 1.01 Mb.
|
|
Основна частина як реферату складається з пунктів, підпунктів так, курсової роботи – з розділів, підрозділів.Тут йде викладення відомостей про об’єкт і предмет дослідження, які є необхідними й достатніми для розкриття сутності даної роботи (опис теорії та методів роботи) та її результати. Викладаючи суть, особливу увагу приділяють новизні в роботі. РОЗДІЛИроботи починають з нової сторінки. Вони повинні за своєю назвою, структурою, змістом відповідати завданням дослідження. Із практики написання робіт науково-дослідного характеру відомо, що виникає необхідність для кожного розділу готувати більш-менш детальний план-проспект. Це заощаджує час автора при компонуванні чистого матеріалу, допомагає уникнути повторів і викласти матеріал роботи якісно. Реферат здебільшого складається з пунктів та підпунктів і не містить розгорнутого змісту. Але кожен пункт роботи повинен мати свої коротки висновки, які узагальнюють результати дослідження, отримані автором при розробці усіх названих питань. Якщо в роботі необхідно навести подробиці дослідження, їх вміщують у ДОДАТКАХ. Загальний обсяг основної частини становить для реферату – 9-12сторінок, для курсової роботи – 25-30 сторінок. ВИСНОВКИ починають з нової сторінки. В них необхідно підбити підсумки теоретичного та праксіологічного дослідження, виходячи зі вступу. Викласти власну думку автора роботи, навести оцінку одержаних результатів роботи (негативних також) або її окремого стану з урахуванням світових тенденцій вирішення поставленої мети, стисло подати можливі галузі використання результатів роботи: наукову, соціальну значущість роботи, сформулювати практичні рекомендації щодо вирішення завдань, які були висунуті у вступі та перспективи подальших розвідок у цьому напрямку. Важлива вимога до висновків — їх стислість (1-2 аркуші для рефератів та 3 аркуші для курсової роботи) та ґрунтовність. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ, на яку є посилання в основній частині курсової роботи, наводять у кінці тексту реферату чи курсової роботи починаючи з нової сторінки. У відповідних місцях тексту мають бути посилання, в яких вказуються у квадратних дужках номер посилання в переліку посилань, через кому з пробілом, номер сторінки (наприклад [1, 25]). Бібліографічні описи в списку використаних джерел подають за алфавітом. Основними елементами бібліографічного опису є прізвище автора, назва твору, місто випуску, назва видавництва, рік випуску, загальна кількість сторінок. Приклад оформлення бібліографічних описів наведено у Додатку К та Додатку Л. Список використаних джерел в рефераті повинен налічувати не менше 5 назв, у курсовій роботі – не менше 20 назв (підручники та навчальні посібники не враховуються – вони використовуються як додаткова література). ДОДАТКИ є важливим засобом збагачення змісту реферату чи курсової роботи. Кожен Додаток починається з нової сторінки. У вигляді додатків доцільно давати різні матеріали, що доповнюють або ілюструють основний текст. Додатки за своїм характером та змістом повинні стосуватись реферату чи курсової роботи в цілому або їх окремих частин, а не окремих часткових питань. Недопустимо включати до реферату чи курсової роботи додатки, що не мають безпосереднього відношення до теми книги. 41. Стаття як самостійний науковий твір. Вимоги до наукової статті. Стаття – це науковий або публіцистичний твір невеликого розміру в збірнику, журналі, газеті. Наукова стаття – один з видів наукової публікації, де подаються кінцеві або проміжні результати дослідження,.. висвітлюються пріоритетні напрямки розробок ученого. За змістом наукові статті класифікують на:
Призначені наукові статті науковцям, спеціалістам певної галузі або кількох галузей. Види наукових статтей: За кількістю авторів наукові статті бувають одноосібні (один автор) або колективні (колектив авторів). За галузевим призначенням виокремлюють статті мовознавчі, літературознавчі, педагогічні, психологічні, історичні та ін. За науковим завданням – теоретичні і прикладні. За способом розкриття статті поділяють на оглядові, проблемні і методологічні. Оглядові статті містять характеристику стану і перспектив наукових досліджень у тій чи іншій предметній галузі. У проблемних статтях наявний аналіз проблеми, яка не одержала всебічного осмислення. Методологічні статті подають обґрунтування методології розв’язання проблеми. Необхідні вимоги до статті: - постановка проблеми; - аналіз наукових досліджень; - виділення невирішених раніше питань, котрим присвячується стаття; - формулювання мети статті; - виклад основного матеріалу; - висновки; - перспективи подальшого розвитку. Підготовка наукової статті охоплює такі етапи:
Спілкування — процес взаємодії між двома чи кількома особами, що полягає в обміні інформацією пізнавального чи емоційно-оцінного характеру. У спілкуванні реалізується потреба однієї людини в іншій. Через нього люди організовують різні види теоретичної та практичної діяльності, обмінюються інформацією, досягають взаєморозуміння, взаємно впливають одне на одного, формують свій світогляд. У спілкуванні вони розвиваються фізично і духовно, формуються як суспільні суб'єкти. Правильно організоване спілкування забезпечує ефективний обмін інформацією, дає змогу глибше пізнати співрозмовника, спрогнозувати особливості подальшої ділової взаємодії з партнером. Тому спілкування можна охарактеризувати як: - комунікацію, сприймання та передавання інформації; - взаємодію, взаємовплив, обмін думками, цінностями, діями; - сприймання та розуміння одне одного, тобто пізнання себе та іншого. Обидва терміни - комунікація та спілкування - мають спільні й відмінні ознаки.Спільними є їхнє співвіднесення з процесами обміну та передачі інформації. Відмінні ознаки обумовлені різницею в обсязі змісту цих понять: за спілкуванням закріплюються характеристики міжособової взаємодії, а за комунікацією - інформаційний обмін у суспільстві. Отже, спілкування - це соціально обумовлений процес обміну думками та почуттями між людьми в різних сферах їхньої пізнавальної, трудової і творчої діяльності, що реалізується за допомогою вербальних засобів комунікації. Комунікація - це соціально обумовлений процес передачі та сприйняття інформації як в міжособовому, так і в масовому спілкуванні різними каналами за допомогою вербальних та невербальних комунікативних засобів. Таким чином, термін спілкування є загальним за своїм змістом, а комунікація - конкретним, що позначає лише один з його типів (соціальну взаємодію). Функцією спілкування є досягнення взаєморозуміння на зовнішньому (формальному) рівні за допомогою усмішки, приязного слова тощо. Професійне спілкування виконує такі функції: - комунікативну (обмін інформацією); - інтерактивну (обмін діями); -перцептивну (взаємосприйняття та встановлення взаєморозуміння між партнерами по спілкуванню).
Основою поділу професійного спілкування на види є ступінь участі у ньому мови (мовного коду). За цією ознакою професійне спілкування поділяють на вербальне і невербальне. Вербальне (лат. verbum - слово) спілкування - це усне, словесне спілкування, учасники якого обмінюються висловлюваннями щодо предмета спілкування. Залежно від комунікативної ситуації використовують:
ʘ Форми прямого вербального спілкування: - індивідуальне монологічне (передача відправником усної інформації реципієнту без зворотного зв'язку); - індивідуальне діалогічне (передбачає зворотний зв'язок між відправником і реципієнтом); - групове монологічне (учасниками комунікації є троє і більше осіб. Наприклад, публічний виступ керівника перед колективом (лекція, доповідь)); - групове діалогічне (колективне обговорення проблем, ситуацій, пропозицій на ділових нарадах, засіданнях тощо).
ʘ Форми непрямого вербального спілкування: - письмова (інформація передається від відправника до реципієнта у формі відповідного документа, в якому зафіксовані атрибути ділових контактів); - використання технічних засобів. Невербальне спілкування - це обмін інформацією між людьми за допомогою комунікативних елементів (жестів, міміки, виразу очей, постави та ін.), які разом із засобами мови забезпечують створення, передавання і сприйняття повідомлень. Невербальні компоненти спілкування. Невербальне спілкування супроводжує й доповнює мову, відображаючи зміст висловленого або сприйнятого. Інформація передається невербальними засобами, які сприймаються різними сенсорними системами: зором, слухом, тактильними відчуттями тощо. Невербальні засоби спілкування:
- просодичні (грец. prosadikos - той, що стосується наголосу) фонетичні характеристики мовлення (швидкість мови, висота голосу, його тональність і діапазон). - таксетичні (лат. tactum - зачіпати, торкатися) пов'язані з тактильними особливостями сприйняття (рукостискання, поцілунки, дотики, прогладжування, поплескування); - ольфакторні (лат. olfactus - чути нюхом) - вплив на комунікацію запахів тіла, косметики, предметів особистого вжитку; - хронемічні (грец. chronos - час) вплив фактора часу на спілкування (час очікування початку спілкування; час, проведений разом у спілкуванні; час, протягом якого триває повідомлення мовця). У невербальному професійному спілкуванні кінетичні засоби (“мова тіла”) є найуживанішими. Спілкування супроводжується жестами, які є носіями різного типу інформації, виражаючи позитивне або негативне ставлення до співрозмовника й теми розмови, рівність або домінування, відкритість чи закритість та ін. Найчастіше жести засвідчують такі психологічні стани учасників спілкування, як відкритість, підозра й потаємність, заперечення, сумнів, готовність, довіра, незадоволення тощо. У міжособистісних відносинах у професійному спілкуванні характерними є такі форми невербальної передачі інформації, як жести з окулярами (можуть свідчити про різноманітні емоційні стани і наміри співрозмовника), почісування підборіддя (свідчить про роздумування, оцінювання), машинальне малювання на папері (свідчить про зниження інтересу до розмови), міцно зчеплені руки (символізують підозру й недовіру), “порожній погляд” (застиглість, нерухомість очей співрозмовника свідчать про нудьгу, байдужість), постукування по столу, клацання затискачем ковпачка авторучки тощо (жести виражають стурбованість співрозмовника), прикладання рук до грудей (жест відображає чесність і відкритість) та ін. Неувага до невербальних засобів у професійному спілкуванні може дезорієнтувати співрозмовника, якщо неправильно сприймати його міміку, жести, поведінку у типових ситуаціях. Слухання відіграє провідну роль у комунікації. Воно допомагає сегментувати інформацію в процесі детальних обговорень, доповідей, лекцій, бесід, що пов'язані з академічною і професійною сферами. А також формувати навички розрізняти експресивні стилі: високий, середній, низький, в усному приватному і офіційному спілкуванні.
Спілкування людей здійснюється згідно певних законів. Закони спілкування (комунікативні закони ) - це особливі закони. Це не такі закони, як закони фізики, хімії або математики. Їх особливість у тому, що:
Необхідно розмежовувати загальні закони спілкування і правила спілкування. Загальні закони спілкування (комунікативні закони) описують, що відбувається між співбесідниками в процесі спілкування. Комунікативні закони відповідають на питання "що відбувається в процесі спілкування?". Комунікативні закони реалізуються в спілкуванні незалежно від того, хто говорить, про що, з якою метою, в якій ситуації і т.д. Правила спілкування - це рекомендації, що склалися в суспільстві, по спілкуванню. Багато хто з них відображений в прислів'ях, приказках, афоризмах (Знай більше, та говори менше; Слово срібло, мовчання золото; та ін.) Правила спілкування відображають уявлення, що склалися в суспільстві, про те, як треба вести спілкування в тій або іншій комунікативній ситуації, як краще вести спілкування. Правила спілкування виробляються суспільством і підтримуються соціально-культурною традицією цього суспільства. Правила спілкування засвоюються людьми шляхом спостереження і наслідування що оточує, а також шляхом цілеспрямованого навчання. Важливою складовою науки про мовну дію є закони спілкування. Основні з цих законів такі:
Існують різні концепції, що описують способи, моделі та стилі спілкування. Різноманіття підходів певною мірою сприяє більш глибокому вивченню й аналізу основного процесу і допомагає кожному спиратися па ту концепцію, яка йому найбільше зрозуміла і відповідає його уявленням про себе та про інших. Проте важко розібратись у великій кількості підходів, ураховуючи, що описано далеко не всі, до того ж, звичайно, заважає відмінність у термінах, які вживаються для характеристики одних і тих самих явищ. Об’єднати розмаїття термінів і відповідних їм феноменів можна, увівши поняття «стратегія та тактика спілкування». Це дасть змогу описати процес інтегровано і сприятиме систематизації інформації. Варто зауважити, що деякі вчені вживали термін «стратегія спілкування», однак переважно в математичному контексті (відповідно до теорії гри). У працях з менеджменту й маркетингу це поняття охоплює не лише спілкування, а й усю систему стратегій, які використо-вуються в організації (підприємстві, фірмі тощо). Наприклад, у мар¬кетингу розрізняють стратегії, зорієнтовані на збут товару, і клієнтцентровані стратегії. Сьогодні в основі підготовки керуючих американськими байками лежить саме навчання їх стратегіям і тактикам. Існують різні визначення поняття «стратегія». У нашому розумінні — це загальна схема дій. Американські автори вважають, що це загальний план досягнення мети. Описуючи та конструюючи в житті стратегії спілкування, доцільно орієнтуватися па обидва визначення. До того ж треба ще враховувати, чи досягається мета під час спілкування одним суб’єктом чи обома (мотиваційний компонент стратегій). Коли двоє суб’єктів прагнуть виконати разом певну роботу, обмінятися думками, почуттями, оцінками, дійти згоди, вони, спілкуючись, прямують до досягнення спільної мети. Якщо ж кожен або один із суб’єктів хоче задовольнити лише свої інтереси, він ста¬вить перед собою індивідуальну мету. Інколи люди, що спілкуються, можуть і не ставити перед собою певної мети (фактичне спілкування). Для повної характеристики стратегій до мотиваційного компонента необхідно додати ще змістовний. Річ у тім, що спільна або індивідуальна мета може відповідати гуманістичним або маніпулятивним (егоїстичним, навіть жорстоким) установкам спілкування. У першому випадку — це найчастіше готовність, що реалізується у спілкуванні через акти співробітництва, співучасті, взаємодопомоги, взаєморозуміння та взаємоповаги. У другому випадку — це спрямованість на дії, в яких проглядають корисливі, егоїстичні інтереси одного або обох суб’єктів. Саме ці установки кожного з них і при¬зводять до маніпулювання та порушення етики спілкування. Для характеристики стратегій важливими є не лише мета та комунікативні установки, а й характер конструювання спілкування. Його стратегічним параметром є певне співвідношення між діалогом і монологом. Якщо під час взаємодії суб’єкти по черзі обмінюються інформацією, думками, жестами, почуттями, то вони дотримуються діалогу. Якщо досить довго говорить один або ж, говорячи, кожен думає лише про себе, то відбувається монолог чи два монологи. Сприймаючи монолог одного із суб’єктів, інший може вести з ним внутрішній діалог. Діалогічний підхід до спілкування (краще в контексті зовнішнього діалогу) є оптимальним з погляду організації комунікації й має великий розвиваючий, творчий потенціал. Ці стратегії ділового спілкування можна пояснити на прикладах. Система послідовних дій, що сприяють реалізації стратегії, досягненню мети, називається тактикою. Одну й ту саму стратегію спілкування можна втілити в різних тактиках. Побудова стратегії або її добір залежить від особливостей суб’єктів, які це здійснюють, їх системи цінностей, інтересів і обов’язково від комунікативних установок. Побудова і добір тактик базуються насамперед на знаннях про ситуацію та особливості конкретних співрозмовників. Загалом, на розбудову тактики як системи дій при спілкуванні звичайно впливає стратегія, якщо вона є усвідомленою. Саме вона визначає характер дій, які застосовують суб’єкти, передаючи певну інформацію і впливаючи один на одного. Отже, спосіб і стратегія спілкування — два споріднених феномени, що розкривають операційний аспект взаємодії людей. Вони є важливим інструментом досягнення мети. |