Шпори з укр.мови. Шпори з укр. 1. Українська мова серед інших мов світу. Походження української мови
 Скачать 1.01 Mb.
|
|
Правила підготовки до бесіди: – обрати найбільш вдалий момент і місце проведення бесіди, і лише після цього домовлятися про зустріч; – з’ясувати все про співрозмовника; – зібрати й систематизувати інформацію, необхідну для розмови; – створити відповідну атмосферу довіри, щоб схилити до себе співрозмовника; – визначити мету, стратегію і тактику проведення бесіди, скласти детальний план розмови, виділити базові слова, ключові речення; – уявити собі позицію співрозмовника з цього питання та хід бесіди, передбачити нюанси, які можуть вплинути на її перебіг і результат. Оскільки успіх індивідуальної бесіди значною мірою залежить від контакту, що встановлюється між співрозмовниками, можна виділити такі її етапи: початок бесіди (встановлення контакту); передавання інформації; аргументування; спростування доказів співрозмовника; підведення підсумків (вихід із контакту). На початковому етапі бесіди встановлюється контакт із співрозмовником, передбачаються етикетні мовні формули під час вітання, подяки, запрошення тощо. Психологічний контакт – це духовний зв’язок між людьми, який забезпечує можливість взаєморозуміння. Після контакту очей треба привітатися і зробити паузу. Вона потрібна для того, щоб інша людина мала змогу включитися в розмову. На початку бесіди доречно: – уникати вступів на зразок “Якщо у Вас є час вислухати мене”; – не примушувати співрозмовника одразу захищатися; – тон бесіди має бути привітним, доброзичливим (це допоможе співрозмовникові повірити у Вашу щиру зацікавленість його проблемами); – співрозмовник може бути добре проінформований щодо теми розмови, тому краще висловити свої сподівання на це або запитати його; – у кожній ситуації треба виявляти гнучкість, оперативність, творчість. Варто пам’ятати, що фрази на зразок: “Не хвилюйтесь”, “Заспокойтеся”, “Чому Ви так напружені?”справі не зарадять, а, навпаки, людина нервуватиме ще більше. На етапі передавання інформації співрозмовники з’ясовують тривалість бесіди, детальніше ознайомлюються з можливостями і намірами партнера стосовно обговорюваної проблеми. На цьому етапі особливого значення набувають вміння слухати співрозмовника, передавати інформацію та обґрунтовувати свою позицію. Основним елементом є формулювання питань, вислуховування, вивчення реакцій співрозмовника, передавання інформації співрозмовнику. Правила, що полегшують розуміння і дають змогу ефективно обмінюватись інформацією: – уважно слухати і чути; – намагатися перейти від монологу до діалогу; – давати змогу співрозмовникові спокійно висловити свою думку; – викладати свою інформацію чітко, коротко й послідовно; – добирати способи й засоби аргументування залежно від індивідуальних особливостей співрозмовника (рівня його мислення, віку, статі, типу темпераменту тощо); – викладати докази в коректній формі. На етапі аргументування обидві сторони займають певну позицію з проблеми, яка обговорюється. Аргументуючи свою позицію, доцільно навести цифрові дані, факти, виявити суперечності, розглянути їх, вилучити висновки за частинами. Аргументи треба викладати впорядковано, використовуючи правила та закони логіки. На етапі спростування доводять переконливість викладу, розвіюють сумніви співрозмовника. Структура спростування передбачає локалізацію зауважень, їх аналіз, виявлення причини, вибір техніки і методу спростування та підведення підсумків спростування. На етапі підведення підсумків головним є стимулювання співрозмовника до обміркування висловлених пропозицій, до продовження ділових контактів. Приймаючи рішення, доцільно керуватися такими рекомендаціями: – спостерігаючи за співрозмовником, визначити момент для закінчення бесіди; – заздалегідь сформулювати мінімальну мету й обміркувати альтернативні варіанти розв’язання проблеми; – намагатися добитися добровільної згоди партнера; – не виявляти невпевненості, розгубленості наприкінці бесіди, навіть якщо її мети не було досягнуто; – закінчуючи бесіду, доцільно використати свій найсильніший аргумент. Наприкінці бесіди доцільно стимулювати подальше співробітництво.
«Мозкови́й штурм»— популярний метод висування творчих ідей у процесі розв'язування наукової чи технічної проблеми, сеанси якого стимулюють творче мислення. «Мозковим штурмом» називають спільне розв'язання проблем, яке забезпечується особливими прийомами. Він використовується в самих різних областях - від рішення науково-технічних, економічних, творчих завдань до пошуку варіантів поведінки в складних соціальних або особистих ситуаціях. Завдяки цьому з’являється можливість знайти щось дійсно незвичайне, нове, креативне, що могло б "пройти повз" за своєю незвичністю. Основна особливість методу «мозкової атаки» полягає в колективному пошуку оригінальних ідей. Основні закономірності даного методу: В основу методу покладено принцип співробітництва (співтворчості) учасників. Спираючись на демократичні закономірності спілкування, заохочуючи фантазію та несподівані асоціації, учасники стимулюють зародження оригінальних ідей один в одного й у такий спосіб виступають їх співавторами. Постійно утверджується віра у творчі сили та здібності учасників. Вони виступають як рівноправні партнери, які підтримують творчу ініціативу та креативні можливості один одного. Використовується оптимальне сполучення інтуїтивного й логічного. В умовах генерування ідей припустимим і бажаним є ослаблення активності логічного мислення й заохочення інтуїції. Саме з цією метою критичний аналіз висловлених ідей відстрочений у часі. Переваги мозкового штурму 1. Заохочення до креативного мислення. Мозковий штурм є одним із небагатьох способів генерації ідей з використанням структурованої процедури. 2. Вихід за межі стандартного мислення. В процесі колективної роботи зменшується шанс обминути продуктивну ідею. 3. Простота. Мозковий штурм — це метод, який легко зрозуміти та застосовувати. Він не вимагає високотехнологічного обладнання чи довготривалої підготовки. Одночасно його результати можна швидко оцінити. Недоліки мозкового штурму 1. Висока ступінь залучення учасників. Брейнстормінг спрацює лише тоді, коли учасники спроможні висловити пропозиції, які стануть доробком усієї групи. 2. Неповнота процесу. Реальні переваги ідей та пропозицій, які учасники висловлюють в ході мозкового штурму можуть бути оцінені лише за межами навчальної аудиторії. Технології проведення мозкового штурму 1. Підготовка мозкового штурму Сформуйте групу генераторів ідей (як правило, 5-10 осіб). Це повинні бути творчі люди, що володіють рухливим, активним розумом. Сформуйте експертну групу, якій належить піддати аналізу всі висунуті ідеї і відібрати найкращі. За день-два до штурму розішліть учасникам сповіщення про штурм з коротким описом теми та завдання (бриф). Можливо, хтось прийде з готовими ідеями. Підготуйте все необхідне для запису ідей і демонстрації списку. Варіанти: Дошка і крейда; Аркуші паперу на планшетах і фломастери; Різнокольорові стікери; Ноутбук у зв'язці з проектором Назначьте провідного мозкового штурму. У більшості випадків провідний відомий спочатку, він і організовує брейнстормінг. Виберіть одного або двох секретерей, які будуть фіксувати всі ідеї. Вкажіть тривалість першого етапу. Зазвичай близько години, у креативних агентствах, звичайно, довше. Адже генерація ідей - їх основна робота. Учасники повинні знати, що час обмежений, і їм необхідно видати як можна більше ідей в стислі терміни. Це активізує, змушує викластися. Чіткий таймінг - такаж обов'язкова умова для учасників штурму, як довжина дистанції для бігунів. Поставте завдання. Що конкретно потрібно отримати в результаті мозкової атаки? Запишіть завдання так, щоб вона весь час було на увазі. Формулювання задачі та корисна інформація містяться також у заяві, яка роздана в друкованому вигляді. Учасники повинні чітко уявляти, навіщо вони зібралися і яку збираються вирішити проблему. 2.Ведучий мозкового штурму Провідний (фасилітатор, модератор) по черзі дає слово генераторів ідей, щоб вони не галасували всі одночасно. Стежить, щоб всі учасники штурму мали рівну можливість висловитися. Ведучий може вносити свої ідеї нарівні з усіма. Коректно, але рішуче присікає критику ідей, яка майже завжди мимоволі виникає, особливо спочатку. 3.Фази проведення мозково штурму Загальна кількість часу на проведення процедури складає 1,5-2 години. Ділова нарада, що відбувається за типом «мозкової атаки», проходить шість фаз. 4.Приклад проведення мозкового штурму Для проведення мозкової атаки всі учасники розподіляються на декілька груп, кожна з яких відділ комерційного банку. Організатори пояснюють правила мозкової атаки. Етапи проведення мозкової атаки: 1)Організатори формулюють проблему та завдання для кожного відділу банку. 2)Кожен відділ пропонує свої ідеї-рішення (мінімум 3 ідеї від кожної команди), які записуються на ватмані. 3)Обговорення ідей. Кожна команда обґрунтовує свої ідеї та можливості їхнього впровадження в життя. 4)Відбір ідей голосуванням. Кожен учасник має право вибрати 3 ідеї із загального переліку. Учасники підходять до ватману й проти ідеї, яка їм найбільше сподобалася, ставлять крапку маркером (1 крапка — 1 голос). 5)Для прийняття остаточного рішення організатори підраховують кількість голосів за кожну ідею. Після цього проводиться ранжирування результатів —обирають декілька ідей (2—3 ідеї), які отримали найбільшу кількість голосів і являють собою найефективніші напрями діяльності комерційного банку. Ці ідеї обговорюються всіма учасниками, а після обговорення визначаються способи їхньої реалізації.
Документ (від лат. взірець, зразок) – це засіб закріплення на спеціальному матеріалі (папері) результатів діяльності установи або фірми. Класифікація службових документів – це поділ їх на класи за найбільш загальними ознаками схожості та відмінності. Мета класифікації полягає в підвищенні оперативності роботи апарату управління та відповідальності виконавців. Документи поділяють за такими основними ознаками:
В управлінській (службовій) діяльності установ і фірм особливе місце займає організаційно-розпорядча документація (ОРД), яку поділяють на 5 груп:
Націона́льні станда́рти — державні стандарти України, прийняті центральним органом виконавчої влади з питань стандартизації та доступні для широкого кола користувачів. Важливе завдання нинішнього етапу - спрощення роботи з документами, прискорення їх складання та оформлення. Цій меті служили затверджені стандарти системи організаційно-розподільчої документації: ГОСТ 6.38-72 (Основні положення) та ГОСТ 6.39-72 (Формуляр-зразок). Постановою Держкомітету стандартів СРСР від 27.03.90 № 622 замість цих ГОСТів введено в дію з 01.01.91 ГОСТ 6.38-90*. Він являє собою єдині, науково обгрунтовані правила підготовки та оформлення документів. Введення таких правил створює необхідні передумови для більш детальної уніфікації документів, що у свою чергу буде сприяти використанню їх в автоматизованих системах управління. Стандарти встановлюють найбільш загальні правила складання документів, а також регламентують машинописне оформлення їх окремих реквізитів. Організаційно-розпорядча документація розвивалася півстоліття стихійно, що потягло за собою виникнення безлічі видів і різновидів документів, використання різних варіантів оформлення окремих реквізитів. Тому вона особливо потребувала стандартизації. Реквізитами називають елементи, з яких складаються документи. Сукупність реквізитів і становить формуляр документів. Він залежить від його призначення, конкретного змісту. До елементів документів належать дата, підпис, адреса, заголовок та ін., а також текст. Реквізити - це сукупність обов'язкових даних у документі, без яких він не може бути підставою для обліку й не має юридичної сили. При оформлянні організаційно-розпорядчих документів використовується такий склад реквізитів: 1 - Державний герб; 2 - емблема організації; 3 - зображення нагород; 4 - код організації; 5 - код документа; 6 - назва міністерства чи відомства; 7 - назва підприємства (установи, організації, фірми); 8 - назва структурного підрозділу; , 9 - індекс підприємства зв'язку, поштова та телеграфна адреса, номер телетайпа (абонентського телеграфу), номер Телефону, номер рахунку в банку; 10 - назва виду документа; 11 - дата; 12 - індекс (вихідний номер документа); 13 - посилання на індекс та дату вхідного документа; 14 - місце складання чи видання; 15 - гриф обмеження доступу до документа; 16 - адресат; 17 - гриф затвердження; 18 - резолюція; 19 - заголовок до тексту; 20 - позначка про контроль; 21 - текст; 22 - позначка про наявність додатка; 23 - підпис; 24 - гриф погодження; 25 - візи; 26 - відбиток печатки; 27 - позначка про завірення копії; 28 - прізвище виконавця та номер його телефону; 29 - позначка про виконання документа та направлення його до справи; 30 - позначка про перенесення даних на машинний носій; 31 - позначка про надходження. Вимоги до бланків документів: – встановлюється два види бланків: бланк для листів і загальний бланк для інших видів організаційно-розпорядчих документів. Виготовлення бланків конкретних видів документів допускається, якщо їх кількість на рік перевищує 200 одиниць; – реквізити заголовка розмішуються центрованим (початок і кінець кожного рядка реквізиту однаково віддалені від меж площі) або паперовим (кожний рядок реквізиту починається від лівої межі площі) способом; – бланки повинні виготовлятися друкарським способом на білому папері або папері світлих тонів фарбами яскравого кольору. Деякі внутрішні документи (заяви працівників, окремі службові довідки тощо) та документи, створені від імені двох або більше організацій, оформляються не на бланках. Бланк – це друкована стандартна форма документа з реквізитами, що містять постійну інформацію. Бланки заповнюють конкретними відомостями. Найпоширенішими є бланки актів, доні док, наказів, протоколів, листів. Оформлення сторінки: Для зручності з усіх боків сторінки залишають вільні поля: ліворуч – 35 мм; праворуч – не менше 8 мм; зверху – 20 мм; знизу – 19 мм (для А4) та 16 мм (для А5). За нині чинними вимогами перша сторінка документа друкується на бланку, друга, третя й наступні – на чистих аркушах паперу. Існують такі правила щодо розміщення підпису на документі. Так, якщо текст документа більший, ніж одна сторінка, то на другій сторінці повинен бути не тільки підпис, а й фрагмент тексту (не менше двох рядків). Слід враховувати, що в документах не повинен: 1) відриватися один рядок або слово від попереднього абзаца; 2) починатися один рядок нового абзаца на сторінці, що закінчується (краще розпочати новий абзац повністю на наступній сторінці); 3) ставитися перенос у слові на межі сторінок (слово слід перенести на нову сторінку). У документах, що оформлюються на двох, трьох і більше аркушах паперу, нумерація сторінок починається з другої і продовжується далі. У випадках друкування тексту документа з одного боку аркуша номери проставляються посередині верхнього поля аркуша арабськими цифрами на відстані не менше 10 мм від краю сторінки. Слово “сторінка” або його скорочення не пишеться, біля цифр не ставляться ніякі позначки. При друкуванні тексту з обох боків аркуша непарні сторінки позначаються в правому верхньому кутку, а парні – у лівому верхньому кутку аркуша. Вимоги до тексту документа. Під час набору текстів потрібно врахувати численні типографічні традиції, які утвердилися задовго до появи комп’ютерів. Пробіл обов’язково потрібно ставити: – після коми, крапки, двокрапки, крапки з комою, тире, знака оклику, знака питання, три крапки, закриваючої дужки та лапок; – до відкриваючої дужки, лапок і три крапки на початку речення; – до і після довгого тире. Не ставиться пробіл між дужкою чи лапками та будь-якими розділовими знаками, крім довгого тире. Нерозривний пробіл ставиться: – між ініціалами та прізвищем; – після географічних скорочень (м. Київ); – між знаками номера і параграфа, а також числами, які до них відносяться; – усередині таких скорочень: і т. д., і т. п.; – між внутрішньотекстовими пунктами і інформацією, яка йде після них, – наприклад: 1) підручник з морфології; – між числами і одиницями виміру, датами тощо; – між класами багатозначних чисел, починаючи з п’ятизначних.
|