1 Види праці дітей. Зміст і виховне значення кожного виду праці
 Скачать 220.66 Kb.
|
|
17 . Гра – засіб всебічного розвитку дитини Психологічна природа, сутність, виховні та інші можливості гри як складного, багатофункціонального феномену втілені в її ознаках, одні з яких властиві будь-якій соціальній діяльності, інші - тільки грі. Дитяча гра зумовлена віковими особливостями особистості. Грі властиві певні загальні, універсальні ознаки: 1. Гра як активна форма пізнання навколишньої дійсності. Різноманітність її форм уводить дитину у сферу реальних життєвих явищ, завдяки чому вона пізнає якості та властивості предметів, їх призначення, способи використання; засвоює особливості стосунків між людьми, правила і норми поведінки; пізнає саму себе, свої можливості і здібності. Гра іншим чином відкриває шляхи пізнання світу, ніж праця і навчання. У ній практичне, дієве освоєння дійсності відбувається раніше, ніж здобуття знань. Інтерес дитини до гри поступово вичерпується внаслідок засвоєння знань і умінь. Це спричиняє розвиток сюжету гри, появу нових ролей у ній. 2. Гра як свідома і цілеспрямована діяльність. Кожній грі властива значуща для дитини мета. Навіть найпростіші ігри-дії з предметами мають певну мету (нагодувати, покласти ляльку спати тощо). Чим менша дитина, тим більш наслідувальними є її ігрові дії. Поступово зростає рівень усвідомленості дітей у грі. Щоб досягти мети, вони відбирають необхідні засоби, іграшки, здійснюють відповідні дії та вчинки, вступають у різноманітні стосунки з товаришами. Діти домовляються про тему і зміст гри, розподіляють ролі, певною мірою планують свою діяльність. Усе це свідчить про цілеспрямований, свідомий характер гри. Крім загальних, гра наділена специфічними, характерними тільки для неї ознаками: 1. Гра як вільна, самостійна діяльність, що здійснюється за особистою ініціативою дитини. У грі дитина реалізує свої задуми, по-своєму діє, змінює за своїми уявленнями реальне життя. Гра є вільною від обов'язків перед дорослими сферою самодіяльності та самостійності дитини, оскільки, граючись, дитина керується власними потребами та інтересами. Воля і самостійність дитини виявляються у виборі гри, її змісту, у добровільності об'єднання з іншими Дітьми, у вільному входженні в гру і виході з неї тощо. 2. Наявність творчої основи. Гра завжди пов'язана з ініціативою, вигадкою, кмітливістю, винахідливістю, передбачає активну роботу уяви, емоцій і почуттів дитини. Ініціативу і творчість у різних ситуаціях діти виявляють по-різному. В одних іграх їхня творчість пов'язана з побудовою сюжету, вибором змісту, ролей; в інших - виявляється у виборі способів дії, їх варіативності (жмурки, ігри у доміно, м'яч тощо). Багато ігор вимагають уміння узгоджувати свої дії, швидко змінювати тактику своєї поведінки чи способи дій (рольові, рухливі ігри). Значну творчу роботу передбачають дидактичні ігри, які мають на меті розвиток пізнавальної активності, допитливості, швидкості розумових дій, ініціативи у прийнятті рішень. Творчий елемент є носієм індивідуальності кожного гравця, тому гра є засобом розвитку творчості, формування здібностей дітей. 3. Емоційна насиченість. У процесі гри діти переживають певні почуття, пов'язані з виконуваними ролями: турбота, ніжність "матері", відповідальність "лікаря", справедливість "вихователя" тощо. У колективних іграх вони виявляють дружбу, товариськість, взаємну відповідальність, відчувають радість від результату, подолання труднощів. Більшість ігор супроводжуються естетичними емоціями. Отже, гра як провідний вид діяльності дитини поєднує в собі як загальні для будь-якої соціальної діяльності ознаки (цілеспрямованість, усвідомленість, активна участь), так і специфічні (свобода і самостійність, самоорганізація, наявність творчої основи, почуття радості й задоволення). 18 Виховання дітей дош.віку працею в сім'ї. Дітлахи в цьому віці цілком наслідують своїх татам і мамам , дідусям і бабусям , вихователям і героям казок. Часто можна дізнатися свою власну інтонацію в бесідах з дітьми , або виявити відверте схожість у поведінці з героєм улюбленого мультфільму. Це означає , що необхідно стежити за власною мовою і діями , як мінімум. Не варто погано говорити про людей , здійснювати некрасиві вчинки в присутності дітей . Якщо ви хочете виховати гарного дитини , яка своїми вчинками і поведінкою викликає не тільки гордість батьків , а й повагу людей , потрібно бути правильними батьками! Строгі батьки часто перегинають палицю у вихованні дітей у сім'ї , м'які - в більшості випадків , просто лінуються займатися власними дітками , виховуючи за принципом "аби не діставав " , вони завжди " зайняті" , " не можуть" , а насправді просто - не хочуть. Початок формування особистості дитини відбувається саме в цей складний і цікавий період . Тому батькам , яких виховання дітей дошкільного віку хвилює , доведеться багато чому вчитися , багато чого переглянути , щоб бути готовими до абсолютно будь-яких сюрпризів і несподіванок. 19. Психологи і педагоги про гру як творчу діяльність Гра - складна загадкова діяльність. Здавна приваблювала і викликала інтерес у: " філософів " етнографів " фізіологів " лікарів " психологів " педагогів Гра виконує в суспільстві певні функції: " передачі накопиченого суспільно-історичного досвіду " відтворення суспільних відносин людей " здійснення всебічного гармонійного розвитку " відображення оточуючого світу " віра в вигадку - ріднить з мистецтвом " виявляє самодіяльність людей " поєднання взаємозв'язок образу, ігрової дії і слова. Гра дитини характеризується вірою в достовірність і правду, вигадки. Варто сказати дитині," ніби-то" і вигадка вже живе в ній. При цьому в дитини відмічається ще одна якість:: діти знають те, чому вони можуть вірити і те, чого треба не помічати. (К.С.Станіславський. "Робота актора над собою") "Якщо судити по-справжньому то гри ніякої не буде". (Л.М.Толстой слова Ніколеньки "Дитинство") Плеханов Г.В. вивчаючи мистецтво зіткнувся з проблемою гри. В історії людства гра виникла після праці і на основі праці. Гра є особливою формою життя дитини в суспільстві і задоволення основної потреби дитини як істоти суспільної. Гра не лише соціальна, але і історична: виникла з виникнен7ням людського суспільства і розвивається з розвитком суспільства. Кожне суспільство стихійно впливає на зміст ігор: " через іграшки " через ставлення до гри. В розвитку дитини і колективу дітей велика роль належить основному виду діяльності дітей в дошкільний період - грі. Н.К.Крупська писала: "Для дітей дошкільного віку ігри мають виключне значення: гра для них - навчання, гра для них - праця, гра для них - серйозна форма виховання". Основним джерелом ігор є соціальне життя людей, умови, в яких живе дитина, його сім'я. Основною особливістю гри є те, що вона являє собою відображення дітьми навколишнього життя - дій діяльності людей, їх взаємовідносини в обстановці створеній дитиною уявою. Взаємозв'язок образу, ігрової дії і слова складає стержень ігрової діяльності, служить засобом відображення дійсності. Основними структурними елементами гри є: ігровий задум, сюжет або її зміст, ігрові дії, ролі, правила, які диктуються самою грою і створюються дітьми чи пропонуються дорослими. Ігровий задум - це загальне визначення того, у що і як будуть грати діти. За задумом гри, ігри можна розділити на групи: " відображуючи побутові явища ("Сім'я", "Дитячий садок") " відображуючи працю людей (будівництво різних будов...) " відображуючи суспільні явища, події, традиції (свята, подорожі, демонстрації). Сюжет, зміст гри - це те, що складає його живу сутність, визначає розвиток, різноманітність і взаємозв'язок ігрових дій, взаємовідносини дітей. Структурною особливістю і центром гри являється роль, яку виконує дитина. В процесі гри самими дітьми (а в деяких іграх - дорослими) встановлюються правила, визначаючі і регулюючі поведінку і взаємовідносини (дорослих) гравців. Включаючи гру в педагогічний процес, вихователь вчить дітей гратись, створювати, за словами А.С.Макаренка "хорошу гру". Для такої гри характерні слідуючи якості: " виховуючи-пізнавальна цінність змісту " повнота і вірність відображу вальних уявлень, цілеспрямованість " активність, організованість . творчий характер ігрових дій " підкорення правилам і здатність керуватися ними в грі з врахуванням інтересів окремих дітей і всіх гравців " цілеспрямоване використання іграшок і ігрових матеріалів " доброта відносин і радісний настрій дітей. Керуючи грою, вихователь впливає на всі сторони особливості дитини: на його розум, почуття, волю, поведінку, використовує її в цілях розумового, естетичного, фізичного виховання. Таким чином, гра являється засобом всебічного виховання і розвитку дітей. Використовуючи гру як форму організації життя дітей, перш за все слід направляти і розвивати їх спільні інтереси, добиваючись дружності дитячого колективу. В педагогічному процесі гра знаходиться в тісному взаємозв'язку з іншими видами діяльності, і перш за все з працею, навчанням на заняттях. Гри впливає на пізнавальний розвиток дітей, викликає необхідність розширення знань. Гра вчить цілеспрямовано і послідовно відтворювати знання, реалізувати їх в ігрових діях, задумах, в правилах. 20. Дош.педагогіка – наука про виховання і навчання дітей від народження до 6р. Сучасна педагогіка - це наука про виховання людини. Під поняттям "виховання" в даному випадку розуміємо освіту, навчання та розвиток, тобто вживаємо його в найбільш широкому значенні. Виховання виникло разом з появою людського суспільства. Воно невіддільне від соціального відтворення поколінь, природної потреби готувати до життя нащадків. Саме тому виховання є загальною і вічною категорією. Педагогічні уявлення, знання складалися в практичному досвіді. За свідченням наскельних малюнків задовго до людської цивілізації виховання дітей здійснювалося шляхом включення їх у життя роду або сім'ї: залучення до праці, полювання, спорудження житла. У деяких племенах почали виникати своєрідні "школи" - хижі, де люди похилого віку готували підлітків до дорослого життя. Педагогічні знання систематизувались у вигляді висновків, порад, рекомендацій та існували в народних звичаях, обрядах, традиціях, народній творчості. Цей своєрідний звід правил і нормативів став джерелом розвитку соціальної поведінки людини в своїх основних постулатах: сповіді працелюбності, гостинності, любові до природи, взаємодопомоги, милосердя, поваги до старших, миролюбства, - того, що пізніше увійшло до кодексу життя цивілізованого суспільства, стало першоосновою педагогічної науки й практики. Розвиток і ускладнення виробництва, накопичення наукових знань про оточуючий світ вимагали від людини спеціальної, досить тривалої підготовки. Залежно від того, як було поставлене виховання дітей і молоді, суспільство прогресувало швидше чи повільніше. Освіта і виховання стали найважливішою передумовою його розвитку. Виникла потреба в педагогічних знаннях, які базувалися б не на емпіричних, суб'єктивних уявленнях людей, а на узагальненні типового, характерного, тобто знаннях об'єктивних, наукових. Славу педагогіці соціалістичного періоду принесли праці А.С. Макаренка і В.О. Сухомлинського. А.С. Макаренко. Об'єкт науки - це те, що існує як реальність поза самим вивченням. Кожен об'єкт може вивчатися різними науками. Так, людина вивчається антропологією, фізіологією, психологією, соціологією та ін.; процес виховання людини - педагогікою, соціологією, фізіологією, медициною, теорією управління, загальною, соціальною, віковою, педагогічною психологією тощо. Об'єктом педагогіки є та частина об'єктивного світу, ті його явища, які обумовлюють розвиток людського індивіда в процесі цілеспрямованої діяльності суспільства. Ці явища отримали назву ''освіта''. Предмет науки - це те, що кожна наука вивчає в об'єкті. Так, якщо предметом вікової психології у виховному процесі є закономірності і механізми психічного розвитку людини і особистісного формування від народження до старості, предметом педагогічної психології - механізми і закономірності засвоєння людиною соціокультурного досвіду, то предметом педагогіки є процес спрямованого особистісного розвитку людини в умовах її навчання, виховання, освіти.Закономірності становлення людської особистості зумовлені закономірностями розвитку і формування її як соціальної істоти; законами діяльності людей (у вигляді принципів і правил виховної діяльності); специфічними законами процесу виховання, що криються в його структурі, співвідношенні компонентів, зовнішніх і внутрішніх факторів. Тому загальним завданням педагогіки є вияв, вивчення й обґрунтування закономірностей виховання та розвитку людської особистості, розробка на цій основі теорії і технології виховання як спеціально організованого педагогічного процесу. Педагогіка як наука містить базові наукові знання про закономірності й закони виховання, що відображають об'єктивні основи його здійснення. Ці знання мають загальний характер для всіх країн і народів. Наприклад, закономірні зв'язки педагогічного процесу з суспільними вимогами і умовами; зв'язки між вихованням і розвитком особистості; взаємозв'язок діяльності вихователя і вихованця; взаємозв'язок між цілями, засобами, умовами і результатами педагогічного процесу та ін. Такі закономірності не можуть належати окремій країні, народові. У цьому розумінні педагогіка є наукою загальнолюдською. Проте виховання здійснюється в конкретній країні відповідно до цілі, завдань і методів виховання, які відображають її історичні, етнічні та регіональні особливості. У цьому випадку воно набуває національного характеру й отримує назву "національне виховання". Педагогіка як наука розробляє теорію і технологію організації педагогічного процесу, шляхи удосконалення діяльності педагога (педагогічну діяльність) і різних видів діяльності учнів, а також стратегію і способи їх взаємодії. Велике значення для розвитку педагогіки мають її зв'язки з іншими науками: філософією, психологією, фізіологією людини, генетикою, етнографією, математикою та ін. Зміцнюючи і удосконалюючи ці зв'язки, педагогіка запозичує й інтерпретує відповідно до предмета свого дослідження ідеї інших наук, які допомагають глибше проникнути в суть виховання і розробляти його теоретичні основи. 21. Сенсорний розвиток дитини - це розвиток її відчуттів і сприймань, формування уявлень про зовнішні властивості предметів: їх форму, колір, розмір, положення у просторі тощо. Він становить фундамент її розумового розвитку. Чуттєве пізнання має дуже важливе значення у дошкільному дитинстві, яке є найбільш сприятливим періодом формування та вдосконалення діяльності органів чуттів, нагромадження уявлень про оточуючий світ. Актуальність даної теми полягає в тому, що сенсорний розвиток, з одного боку, є фундаментом загального розумового розвитку дитини, з другого боку, має самостійне значення, оскільки повноцінне сприймання необхідне і для успішного навчання дитини у дитячому садку, у школі, і для багатьох видів праці. Зі сприймання предметів і явищ оточуючого світу починається пізнання. Всі інші форми пізнання - запам'ятовування, мислення, уява - будуються на основі образів сприймання, є результатом їх переробки. Тому нормальний розумовий розвиток неможливий без опору на повноцінне сприймання. Сенсорне виховання має важливе значення для всебічного розвитку дитини. Вивченням цієї проблеми займалися багато видатних вітчизняних та зарубіжних педагогів і психологів. О. Усова відзначала, що 9/10 всього розумового багажу дітей дошкільного віку складають результати діяльності органів чуття. На дидактичну та виховну цінність сенсорного виховання вказували вітчизняні та зарубіжні педагоги: О.М. Граборов, Ж. Демор, О.В. Запорожець, Ж. Ітар, Я. Коменський Г.С. Костюк, М. Лісіна, Б. Менель, В.О. Сухомлинський. Видатні педагоги Ф. Фребель, М. Монтессорі, О. Декролі, К. Ушинський, Є. Тихеєва, С. Русова відзначали його як одну з основних сторін дошкільного виховання. Учені Л. Венгер, О. Запорожець, наголошували, що сенсорне виховання є одним з головних завдань дошкільного виховання, напрямом, який впливає на успішність подальшої соціалізації й навчання дитини. Саме дошкільний вік є найбільш сприятливим для вдосконалення діяльності органів чуття, що забезпечують повноцінні й різнобічні уявлення про довкілля. У дитячому садку дитина навчається малюванню, ліпленню, конструюванню, знайомиться з явищами природи, починає засвоювати основи математики і грамоти. Оволодіння знаннями і вміннями з усіх областей вимагає постійної уваги до зовнішніх якостей предметів, їх обліку та використання. Готовність дитини до шкільного навчання в значній мірі залежить від її сенсорного розвитку. Психолого-педагогічні дослідження доводять, що значна частина труднощів, що виникають перед дітьми у ході навчального процесу (особливо в першому класі), зв'язана з недостатньою точністю та гнучкістю сприймання. У результаті виникають спотворення у написанні букв, у побудові малюнка, неточності у виготовленні поробок на уроках 9 ручної праці, не завжди дитина може відтворити зразки рухів на заняттях фізичної культури. Високий рівень сенсорного розвитку має велике значення не лише для успішного навчання дитини, а й для людської діяльності в цілому, особливо для творчої. Дуже важливе місце серед здібностей, що забезпечують успіх музиканта, художника, архітектора, письменника, конструктора, займають сенсорні здібності, які дозволяють з особливою глибиною, ясністю і точністю вловлювати та передавати найтонші нюанси форми, кольору, звучання та інших зовнішніх якостей предметів і явищ. А витоки сенсорних здібностей лежать у загальному рівні сенсорного розвитку, досягнутому в ранні періоди дитинства. Значення сенсорного розвитку дитини для її майбутнього життя ставить перед дошкільними навчальними закладами завдання використання найбільш ефективних засобів та методів сенсорного виховання в освітньо-виховному процесі з дошкільниками. Головний напрямок сенсорного виховання полягає в озброєнні дитини сенсорною культурою. Велике значення у сенсорному вихованні має формування у дітей уявлень про сенсорні еталони - загальноприйняті зразки зовнішніх якостей предметів. Процес сенсорного виховання поділяється на такі етапи: 1) підготовчий етап (до трьох років). На першому році життя дітям забезпечуються різноманітні зовнішні враження. З розвитком хапальних рухів, дорослі допомагають пристосувати їх до форми, розмірів і місцезнаходження предмета. Поступово для дітей ці якості набувають певного значення (маленьке береться однією рукою, велике - двома). 2) систематичне засвоєння дітьми сенсорної культури. Після трьох років вихователь систематично ознайомлює дошкільників із сенсорними еталонами та способами їх використання. |