1 Види праці дітей. Зміст і виховне значення кожного виду праці
 Скачать 220.66 Kb.
|
|
42. ТВОРЧА ГРА: ЇЇ ВИХОВНЕ ЗНАЧЕННЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ. Творчі ігри - це такі ігри, в яких виявляються образи, що містять в собі умовне перетворення навколишнього. Головною ознакою, центром творчої гри є наявність уявлюваної ситуації, яку створює дитина замість реальної і діє в ній, виконуючи певну роль, відповідно до тих знань, які вона при цьому надає оточуючим предметам. Творчу гру різнобічно характеризують такі особливості: 1. Уявлювана ситуація. 2. Творчий характер3. Наявність ролей. 4. Довільність дій. 5. Специфічні мотиви 6. Соціальні відносини. У творчій грі все "нібито", "умисно", але в цьому умовному оточенні, що створюється уявою, багато справжнього: ігрові дії гравців завжди реальні, їх почуття дуже щирі. Відображення оточуючої дійсності відбувається шляхом прийняття на себе певної ролі. Однак дитина наслідує образи не повністю через те, що не має реальних можливостей для дійсного виконання операцій прийнятої ролі. Тому у творчій грі вона виконує символічні дії ("нібито"), реальні предмети замінює ігровими або умовно тими предметами, яким приписує необхідні функції: наприклад, кубик - "чашка", полиця - "коник" та ін. Ігрові інтереси сприяють розширенню досвіду дитини, її розумовому розвитку збагаченню і поглибленню знань, формуванню моральних уявлень. Показниками розвинутого ігрового інтересу можна вважати: - тривалу зацікавленість дитини грою: розвитком сюжету і виконання ролі; - бажання дитини приймати на себе певну роль; - наявність улюбленої ролі; - небажання закінчувати гру; - активне виконання дитиною всіх видів робіт (ліплення, малювання, зведення споруд, тощо) з виготовленням іграшок і атрибутів, пов'язаних з метою гри; - бажання ділитися з однолітками і дорослими своїми враженнями після закінчення гри. Творчій грі притаманні специфічні мотиви. Дітей спонукає до гри прагнення пізнавати нове, брати участь у житті дорослих, прагнення до наслідування, самостійності, бажання зводити споруди з різних матеріалів, радість усвідомлення своїх можливостей. У дослідженні І. Власової показано, як змінюються мотиви вибору гри, коли у дітей виховується інтерес до різних професій, розуміння значення праці. Дошкільників приваблює зовнішня сторона ролі, тоді як діти молодшого шкільного віку обирають сюжет гри і роль, керуючись своїми інтересами, мріями про майбутню власну діяльність. Педагогічна цінність творчої гри полягає і в тому, що в самому процесі, крім взаємин, визначених змістом, взятою на себе роллю чи правилами, між дітьми виникають стосунки іншого типу - реальні, дійсні, коли діти домовляються" про гру, розподіляють ролі, контролюють виконання правил, тощо. У творчих іграх діти відтворюють взаємини, пов'язані з роллю, з позиції власного досвіду, який може бути і негативним, або ж ухиляються від небажаних для себе дій чи виконують їх, керуючись егоїстичними інтересами. Творча гра є школою моралі, але не моралі в уявленні, а моралі в дії. Моральні якості, сформовані в грі, впливають на поведінку дітей у повсякденному житті. Водночас моральні норми і правила, засвоєні в процесі спілкування дітей один з одним і з дорослими, набувають подальшого закріплення в грі. Творча гра тісно пов'язана з дитячою працею, яка виникає і розвивається на її основі. В грі часто поєднуються образотворча, конструктивна та інші види діяльності, що не тільки збагачує її, але й сприяє вихованню у дітей інтересу до праці, прагнення самим брати в ній участь, турботливого ставлення до інших. Творча гра є важливим засобом розумового виховання, формування фундаментальних психічних процесів (сприймання, мислення, мовлення, пам'яті, уяви). Творча гра широко використовується і як засіб естетичного виховання, оскільки діти відображають оточуючий світ через ролі, образи. Творчі ігри сприяють розвитку художнього смаку. При цьому яскраво виявляються і розвиваються здібності до музики, декламування, танців. До складу творчих ігор входять сюжетно-рольові ігри , ігри - драматизації, ігри на теми літературних творів, будівельно-конструктивні ігри. 43. РОЗПОРЯДОК ДНЯ ЯК АКТИВНИЙ ЗАСІБ ВПЛИВУ НА ФІЗИЧНИЙ РОЗВИТОК ДИТИНИ Режим дня — правильний розподіл у часі головних процесів життєдіяльності дитини. Розвивальний і виховний ефект режиму заснований на принципі ритмічності, згідно з яким усі заняття мають відповідати ритму життєдіяльності організму. Режим змінюється залежно від віку, стану здоров'я, особливостей виховання дітей у сім'ї й дошкільному закладі. Завдяки йому діти звикають у певний час спати, їсти, гратися, навчатися, що зумовлює утворення і закріплення в корі головного мозку системи умовних “рефлексів на час” (І. Павлов). Це означає, що у певний час залежно від режиму дня організм виявляє відповідну рефлекторну діяльність, тому необхідно правильно розподілити у часі всі процеси життєдіяльності дитини. Звичка до певної діяльності у певний час готує до неї нервову, інші системи організму, запобігає виникненню негативних емоційних станів, перевтоми. Щоденне дотримання режиму дня позитивно впливає на перебіг усіх фізіологічних процесів у організмі, стан нервової системи. Режим дня, який відповідає потребам віку і стану здоров'я дитини, сприяє її життєрадісному, бадьорому настрою, має велике виховне значення, оскільки привчає її до порядку, організованості, відповідальності. Активна діяльність повинна чергуватися з відпочинком для відновлення сил організму. Адже кожна праця потребує певних зусиль, раціональний розподіл яких зумовлює оптимальний рівень утомлюваності. Недостатній відпочинок спричинює перевтому, яка може призвести до розладу діяльності нервової системи. Отже, за будь-якого виду діяльності важливо не перевищувати оптимального рівня втомлюваності, що дає змогу за активного відпочинку швидко відновити працездатність. Діти дошкільного віку надзвичайно чутливі до зміни режиму дня. Це пов'язане з активним формуванням у цьому віці кори головного мозку, нервові клітини якої не можуть довго перебувати в активному стані. Тому порушення режиму знижують працездатність організму, спричинюють розлади діяльності і поведінки дітей, які стають роздратованими, вередливими. Чим менша дитина, слабша її нервова система, тим важливіше дотримання встановленого порядку зміни видів діяльності. На думку К. Ушинського, “головний закон дитячої природи можна висловити так: дитина вимагає діяльності невпинно і втомлюється не діяльністю, а її одноманітністю і однобічністю. Змусьте дитину сидіти — вона дуже швидко втомиться, лежати — те саме, йти вона довго не може, не може довго ні говорити, ні співати, ні читати, і менш за все довго думати; але вона бавиться і рухається цілий день, змінює і змішує всі ці діяльності і не втомлюється ні на хвилину, а міцного дитячого сну достатньо, щоб відновити сили на майбутній день”. Ніщо так не організовує дітей, як правильний розпорядок дня. Якщо з раннього віку привчати їх до режиму, вони швидко до нього звикнуть і дотримуватимуться його. Режим дня дитини дошкільного віку має відповідати таким педагогічним вимогам: 1. Відповідність природному ритму основних фізіологічних процесів дитячого організму, чергування активної діяльності з відпочинком. 2. Постійність, стійкість і визначеність головних елементів. Ретельне дотримання встановленого режиму зменшує кількість порушень у поведінці дітей і відповідно знижує або виключає необхідність звертатися до покарань. Організація режиму дня повинна бути доцільною, раціональною, що мають усвідомлювати і діти. Вихователь мусить вимагати його дотримання доброзичливо, спокійно, але наполегливо, рішуче. Ці вимоги здатна сприймати вже півторарічна дитина. Особливо важливо контролювати дотримання режиму, передусім на початкових етапах. Це бажано робити непомітно для дитини. 3. Гнучкість. Режим має враховувати природні біоритми дитячого організму. Для розвитку саморегуляції організму важливо, щоб усі аспекти режиму враховували бажання, індивідуальні особливості дитини. Наприклад, дитині зі збудливою, слабкою нервовою системою потрібно частіше відпочивати і більше спати, а залежно від її самопочуття, стану здоров'я, попередньої або наступної діяльності можна скоригувати час прийому їжі та ін. Загальними компонентами режиму дітей в усіх вікових групах дитячого садка є: прибуття у дитсадок, ранкова гімнастика, самостійні ігри, приготування до сніданку, сніданок, допомога у прибиранні посуду, заняття, прогулянка, обід, сон, гігієнічна гімнастика, самостійна діяльність, полуденок, прогулянка, ігри, вечеря. Водночас режим дня кожної вікової групи має свої особливості. У молодших групах, діти яких ще недостатньо оволоділи навичками самообслуговування, відводять більше часу на підготовку до прогулянки, одягання, прийом їжі, намагаючись це робити не за рахунок часу, відведеного на ігри і самостійну діяльність дітей. У старшій і підготовчій групах, дітям яких доводиться вирішувати значно складніші навчально-виховні завдання, не варто збільшувати час заняття за рахунок інших компонентів режиму. Привчати дітей до нового режиму має вихователь у взаємодії з батьками, які повинні дотримуватися його рекомендацій щодо організації життєдіяльності дітей удома. При цьому батьки повинні усвідомлювати, що режим дня є засобом не лише фізичного виховання, а й основою успішного розумового, морального та естетичного розвитку. Вчасні та якісні культурно-гігієнічні процедури є передумовою сенсорного виховання. Завдяки чіткій повторюваності режимних процесів у дітей формується орієнтування у часі, уявлення про частини доби, дні тижня; вони вчаться цінувати час, не запізнюватися, не поспішати, робити все вчасно; засвоюють навички культури поведінки, знання про гігієну; звикають до організованості, охайності, порядку. Діти легко звикають до режиму в дитячому садку і сім'ї, якщо всі умови виконання режимних процесів збуджують у них позитивні емоції та асоціюються з ними: чиста тепла вода, пахуче мило, білосніжні скатертини, накрохмалені серветки. 44. Методи та прийоми виховання культурно-гігієнічних навичок у дітей 3-го року життя. Діти 3-4 років тільки починають усвідомлювати правила поведінки, але ще не бачать прихованих за ними моральних норм, часто не відносять цих правил до іншого. Вихователю треба пам'ятати, що про активне освоєння правил поведінки свідчить поява скарг-заяв, адресованих дорослому. Малюк помічає порушення правил іншими дітьми і повідомляє про це. Причина подібних висловлювань дитини в прагненні переконатися, що вона правильно розуміє правила поведінки, отримує підтримку з боку дорослого. Тому до таких скарг слід ставитися з великою увагою. Підтвердіть, що малюк правильно розуміє суспільні вимоги, і підкажіть, як потрібно вчинити, якщо він помічав свої порушення. Шляхи формування КГН ? Формування КГН збігається з основною лінією психічного розвитку в ранньому віці - становленням спонукаючих і співвідносних дій. Перші припускають оволодіння предметом, знаряддям, за допомогою якого людина впливає на інший предмет, наприклад, ложкою їсть суп. За допомогою співвідносних дій предмети наводяться у відповідні просторові положення: малюк закриває і відкриває коробочки, кладе мило в мильницю, вішає рушник за петельку на гачок, застібає гудзики, зашнуровує черевики. Дорослі повинні пам'ятати про це і створювати відповідні умови: у ванній (туалетній) кімнаті обов'язково повинні бути гачки, полички, розташовані на зручному для дитини рівні, на рушниках повинні бути петельки і т. д. ? По мірі освоєння КГН узагальнюються, відриваються від відповідного їм предмета і переносяться в ігрову, уявну ситуацію, тим самим, впливаючи на становлення нового виду діяльності - гри. В іграх дитина відображає (особливо спочатку) побутові дії, перш за все тому, що вони їй добре знайомі і неодноразово відбувалися по відношенню до неї самої. Ігрові дії дітей цього віку максимально розгорнуті. Так, якщо в п'ять-сім років дитина може замінити дію словом, наприклад, "вже поїли", то в ранньому віці вона старанно годує ведмедика першим, другим і третім блюдом. Щоб прискорити формування КГН необхідно в процесі ігор нагадувати дитині: "Ти завжди миєш руки перед їжею Чи не забула ти помити руки своїй дочці?». Таким чином, засвоєні КГН збагачують зміст дитячих ігор, а ігри в свою чергу стають показником засвоєння КГН. ? КГН пов'язані не тільки з грою. Вони лежать в основі першого доступного дитині виду трудової діяльності - праці з самообслуговування. Малюк навчився вдягати сукні, колготки, туфлі і починає освоювати послідовність одягання: що спочатку, що потім. При цьому сформовані навички об'єднуються, утворюючи схему дій у ситуаціях одягання, умивання, укладання спати і т.д. Тобто відбувається укрупнення одиниць дії, коли малюк працює вже не з одним елементом, а з їх групою. Поступово трудові дії об'єднуються в складні форми поведінки. При цьому він переносить ставлення до себе на ставлення до предметів, починає стежити за чистотою не лише свого зовнішнього вигляду, але і своїх речей, за порядком. Таким чином, можна стверджувати, що сформовані КГН забезпечують перехід до більш складних видів діяльності, стимулюють їх розвиток, збагачують зміст. 45. Робота з педагогічно занедбаними дітьми профілактика важковиховуваності в дошкільному віці. За ступенем педагогічної занедбаності важких дітей можна поділити на чотири групи: 1) важковиховувані діти, які байдуже ставляться до навчання, періодично порушують правила поведінки і дисципліну. Для них характерні негативні моральні якості, такі як нечемність, брехливість, грубощі тощо; 2) педагогічно занедбані діти, які негативно ставляться до навчання й суспільно корисної діяльності. Вони систематично порушують дисципліну та норми моральної поведінки, постійно проявляють негативні моральні риси особистості; 3) підлітки-правопорушники, які перебуваю, ь на обліку в інспекціях у справах неповнолітніх або направлені до спецшкіл і спеціальних професійно-технічних училищ; 4) неповнолітні злочинці – педагогічно занедбані підлітки, які вчинили кримінальні злочини й направлені судомі до виправно-трудових колоній. До педагогічно занедбаних вихованців має бути особлива увага з боку професійних педагогів, батьків і всіх, хто систематично спілкується з такими дітьми. «Перевиховання, – як наголошує дослідник М.М. Фіцула, – це спеціальний вид педагогічної діяльності педагогів і учнів, спрямований на подолання недоліків їх особистості, розвиток наявних у неї позитивних якостей і формування на цій основі нових, суспільно значимих корисних рис і властивостей». Вихователю доводиться мати справу з підлітками, в яких проявляються лише окремі риси, що суперечать нормам моралі. У таких випадках йдеться не про перевиховання, а про виправлення. Перевиховання – процес досить складний, тривалий, багатогранний, який має реалізувати певні функції – відновну, компенсаційну, виправну, стимулювальну. Перевиховання ґрунтується на загальних принципах виховання. Однак у роботі з педагогічно занедбаними дітьми варто акцентувати увагу на принципах, які випливають із соціально-психологічних особливостей цих дітей. Це: 1) зв'язок перевиховання з цікавою продуктивною працею; 2) організація дитячого колективу; 3) опора на досвід важковиховуваних дітей; 4) органічне поєднання поваги до вихованців зі сприйнятою системою вимог; 5) єдність і систематичність педагогічних впливів на вихованці; 6) індивідуальний підхід до вихованця; 7) гуманне ставлення до важковиховуваних у процесі перевиховання виходячи з педагогічного постулату: з одного боку, ці діти «важкі», оскільки їм важко подолати ті чи ті соціальні труднощі, а з другого – значні відхилення важковиховуваних від моральних норм поведінки – це своєрідне моральне захворювання, тому ставлення до таких дітей має бути адекватне; 8) об'єктивне ставлення до важковиховуваних; 9) педагогічний вплив на важковиховуваних дітей необхідно здійснювати в неефективному стані педагога; 10) випереджаюче виховання позитивних якостей у важковиховуваних дітей. У системі виховання підростаючого покоління важливе місце мають займати попереджувальні заходи, які запобігали б масовій появі важковиховуваних дітей. Варто акцентувати увагу на соціальних передумовах попередження появи «важких» дітей, які мають глобальний характер. До них належать: 1) організація здорового суспільства в соціальному і психічному плані; 2) забезпечення достатньої психолого-педагогічної культури батьків. Ці основи закладаються ще в шкільному віці виходячи з соціальної об'єктивності, що кожна молода людина має бути насамперед відповідальним батьком чи матір'ю, а потім фахівцем певної галузі; 3) створення соціально-педагогічних умов для реалізації та задоволення кожною особистістю своїх інтересів і потреб; 4) подолання в суспільстві рецидивів насильства, жорстокості, обмеження поширення масової культури низької якості; 5) забезпечення високого соціального статусу вчителя в суспільстві. 46. Своєрідність дисциплінованості дитини дошкільного віку та педагогічні умови формування цієї якості. У дитячому садку дошкільнята перебувають в оточенні однолітків. Перед вихователем постає завдання формувати норми поведінки, що відображають ставлення до однолітків: повагу до товаришів, поступливість, доброзичливість, взаємодопомогу. В ранньому віці - це вміння не заважати грі іншої дитини, не відбирати іграшку тощо. Виникають початкові форми позитивних взаємин: уміння виявити чуйність (пригорнути товариша, що плаче), Доброзичливість, бажання гратися разом. Вихователь має всіляко заохочувати спільну діяльність малят. У дітей середнього віку виховують привітність, уміння співчувати товаришеві, бажання поділитися, поступитися, порадувати. Ускладнюються норми поведінки в спільній діяльності: малюки домовляються про спільне користування іграшкою, без тривалих суперечок розподіляють ролі у грі, допомагають одне одному в спільній праці тощо. У дітей старшого дошкільного віку норми поведінки щодо ровесників ґрунтуються на більш високій свідомості дітей, здатності довільно поводитися. Формується турботливе ставлення до ровесників, позитивні стосунки у спільній діяльності, основи колективізму, вміння піклуватися про хворого товариша, справедливо розв’язати суперечку, переконати товариша в тому, що він неправий, чи погодившись із його думкою, визнати свою помилку, виявляти послужливість: відсторонитися, посунути тарілку з хлібом сусідові, віддати свій стільчик товаришеві, делікатно попередити про можливу необачність. Життя в дитячому садку створює багато ситуацій, в яких можна виховувати дружні стосунки між дошкільниками. Завдання педагога полягає в тому, щоб використовувати ці ситуації, спонукати вихованців до вчинків, які відтворювали б норми поведінки в колективі. Помітне місце у виховній роботі посідає формування у малюків норм поведінки в громадських місцях, передусім у дитячому садку - повагу людей, які оточують дитину: вміння зважати на стан інших у своїй діяльності, не заважати навколишнім. Уже в молодших групах вихователь навчає дітей проходити коридором, не перешкоджаючи роботі дорослих, одягатися спокійно, без галасу, щоб не відвертати уваги тих, хто вчиться, тощо. Слід навчати дітей правильно поводитись у транспорті, на вулицях, у парку, наприклад, ознайомити їх з такими правилами: граючись у сквері, не заважати тим, хто там відпочиває; у трамваї дотримуватися тиші, поступатися місцем літнім людям. У дитячому садку в дітей виховують бережливе ставлення до речей, що передбачає формування уявлень про кожну річ як результат чиєїсь праці, а недбайливе ставлення до неї може свідчити про неповагу до людей праці. Норми ставлення до речей охоплюють уміння користуватися ними за призначенням, класти на місце, не бути байдужим, якщо виявили залишену не на місці іграшку, книжку. Дитина має усвідомити, що помітивши зламану річ, вона повинна звернутися за допомогою до дорослого, спробувати полагодити її. Старших дошкільників часто залучають до прибирання групової кімнати чи ділянки, в результаті чого у них формується вміння підтримувати лад, нетерпиме ставлення до будь-яких порушень. Виховуючи бережливість, педагог водночас запобігає виявам пожадливості, прагнення берегти тільки своє, зневажливого ставлення до чужого. У дошкільному віці діти засвоюють норми поведінки, ІДО відображають позитивне ставлення до праці. У молодших дошкільнят це виявляється в бажанні виконувати елементарні трудові доручення, в інтересі до праці людей, що оточують їх. Малюки поступово починають наслідувати вмілі дії дорослих, беруть активну участь у спільній праці, хоч їхні можливості дуже обмежені. Так, вони залюбки допомагають старшим у сервіруванні столу, раді виконати прохання принести чи подати якусь річ, потримати інструмент тощо. Дошкільників середнього віку вихователь учить самостійно й охоче виконувати доступні їм трудові дії відповідно до правила «Все, що можу, зроблю сам». У них виховується бажання допомогти ровесникам, помічати їхні труднощі, виконувати окремі доручення, дбаючи про колектив. Працюючи з дітьми старшого дошкільного віку, педагог сприяє усвідомленню ними необхідності праці, виховує почуття відповідальності, що виявляється у свідомому виконанні доручень і обов’язків чергових, самостійності та цілеспрямованості в роботі, бажанні мобілізувати свої зусилля на досягнення результату, прагненні до якнайточнішого виконання вказівок. У дошкільників виховується працьовитість, уміння братися за роботу з власної ініціативи, працювати у невеликому колективі, виконуючи спільне завдання, домовлятися про спільну діяльність, розподіляти роботу, допомагати одне одному. Вони починають розуміти, що загальний результат залежить від активного і сумлінного виконання кожним дорученого завдання. Починаючи з середнього віку малят привчають мати певні обов’язки. Вихователь пояснює їх зміст, необхідність вчасного виконання, нагадує про відповідальність перед ним і колективом групи. Він допомагає дітям виконувати їхні обов’язки: призначає чергових у тих видах праці, в яких у малюків уже сформувалися потрібні навички, надає їм допомогу при утрудненнях, пробуджує інтерес до виконання завдань-обов’язків. Старші дошкільники повинні з більшою відповідальністю ставитися до своїх обов’язків, свідомо виконувати роботу чергового, розуміти її значення, турбуватися про доручені їм об’єкти, самостійно ставати до праці, доводити справу до завершення. Педагог має виховати в дітей дбайливе ставлення до природи. Він привчає малюків ходити тільки доріжками, не затоптувати газони і не рвати квіти, збирати опале листя, вчить їх помічати зміни в природі, усвідомлювати її красу тощо. У дітей середньої групи слід не лише виховувати дбайливе ставлення до природи, а й навчати їх доглядати за рослинами і тваринами. Старші дошкільнята виявляють свідоме зацікавлення природою: спостерігають, порівнюють, помічають нове, збирають насіння, вирощують рослини тощо. |