1 Види праці дітей. Зміст і виховне значення кожного виду праці

• Название: 1 Види праці дітей. Зміст і виховне значення кожного виду праці
• Анкор: 1-75_1_1.docx
• Дата: 23.12.2017
• Размер: 220.66 Kb.
• Имя файла: 1-75_1_1.docx
• Тип: Документы; #12691
• страница: 2 из 14

10. Форми зв'язку ДНЗ та школи
Форми зв'язку ДНЗ і школи можуть бути різноманітними. їх вибір обумовлений ступенем взаємозв'язку, стилем, змістом взаємин освітніх установ. Зазвичай на початку навчального року педагогами складається єдиний спільний план, метою якого і є конкретизація роботи за трьома основними напрямками:

*робота з дітьми;

*взаємодія педагогів;

*співпраця з батьками.

1. Робота з дітьми:

* екскурсії в школу;

* відвідування шкільного музею, бібліотеки;

* знайомство та взаємодія дошкільнят з учителями та учнями початкової школи;

* спільні свята і спортивні змагання дошкільнят та першокласників;

* участь у театралізованій діяльності;

* відвідування дошкільнятами адаптаційного курсу занять, організованих при школі (заняття з психологом, логопедом, музичним керівником і ін фахівцями школи).

2. Взаємодія педагогів:

* спільні педагогічні ради (ДНЗ і школа);

* семінари, майстер-класи;

* круглі столи педагогів ДНЗ та вчителів школи;

* психологічні та комунікативні тренінги для вихователів та вчителів;

* проведення діагностики по визначенню готовності дітей до школи;

* взаємодія медичних працівників, психологів ДНЗ і школи;

* педагогічні та психологічні спостереження.

3. Співпраця з батьками:

*спільні батьківські збори з педагогами ДНЗ та вчителями школи;

*батьківські конференції, вечори запитань і відповідей;

*консультації з педагогами ДНЗ і школи;

*зустрічі батьків з майбутніми учителями;

*дні відкритих дверей;

*анкетування, тестування батьків для вивчення самопочуття сім'ї напередодні шкільного життя дитини і в період адаптації до школи;

*сімейні вечори, тематичні дозвілля;
11. сутність проблем виховання дітей працею у дослідження науковців. Особливості трудової діяльності дітей.

Порівняно з трудовою діяльністю дорослих праця дітей дошкільного віку має такі особливості:

1. Умовність. Праця дітей ще не пов'язана із суспільно значущим результатом, оскільки, як правило, не створює ні матеріальних, ні культурних цінностей. Водночас вона є результативною, а результатом тут стає не тільки її матеріальне втілення (вирощена рослина, виготовлені іграшки, накритий стіл тощо), а й моральний фактор (дитина відчуває значущість затрачених зусиль).

2. Поступове вироблення здатності мотивувати трудову діяльність. Молодші діти ще не здатні формулювати мотиви, їх приваблює процес участі у спільній з дорослим справі так само, як приваблює спільна гра. У старшому дошкільному віці діти мотивують свою працю тим, що вона їм подобається, бажанням допомогти дорослому, одержати від нього позитивну оцінку, перевірити свої сили (мотив самоствердження). З'являються у них і суспільні мотиви — принести користь іншим людям.

3. Динамічний розвиток компонентів трудової діяльності дітей дошкільного віку. Включаючись у трудову діяльність, дитина поступово починає усвідомлювати, що будь-яка праця повинна переслідувати конкретну мету, завершуватися певним результатом. Однак чим менша дитина, тим частіше вона відволікається, цікавлячись не стільки результатом, скільки процесом праці, що часто спричинює повторення одних і тих самих дій, віддаляє від мети, перетворює працю на гру. Тому дорослі повинні допомогти дитині усвідомити мету своїх дій, зв'язок між метою і результатом, навчити проектувати трудовий процес. Навіть старші дошкільники часто планують роботу безпосередньо в процесі її виконання, що не сприяє виробленню наполегливості, ретельності, цілеспрямованості. Враховуючи це, дорослі спочатку самі планують роботу дітей, потім поступово залучають їх до планування, надаючи їм у цьому все більшої самостійності.

4. Виховна значущість як найвища цінність дитячої праці. Беручи участь у праці постійно, дитина виробляє у собі самостійність, відповідальність, звичку до трудових зусиль, прагнення допомогти товаришеві, ініціативність та інші особистісні якості. Проте участь дитини у трудовому процесі без створення педагогом відповідних умов не тільки не забезпечує виховного впливу, а й породжує протилежний ефект. Часто негативне ставлення дітей до праці є наслідком неправильного залучення до неї (праця як покарання, трудові доручення за відсутності необхідних для них навичок, недостатня увага вихователя до результату, До проблеми виховання дітей у процесі праці зверталися автори перших утопічних систем оновлення суспільства шляхом виховання. Зокрема, Т. Мор рекомендував маленьких дітей знайомити з працею людей і спонукати їх до посильної участі в трудових процесах.

На думку Ж.-Ж. Руссо, дитину, яка фізично зміцніла і навчилася самостійно орієнтуватися в навколишньому середовищі, слід залучати до фізичної праці. Оволодіння трудовими навичками — необхідна умова забезпечення молодій людині власного кусня хліба, а відтак — незалежності і свободи.

Послідовник Руссо Й.-Г. Песталоцці не лише теоретично, а й практично доклав багато зусиль до того, щоб, поєднавши навчання з фізичною працею, виховувати дітей для чесного життя. Він вперше в історії педагогіки пов'язав мотивацію праці з природою дитини, обґрунтував роль праці як частини педагогічної системи. Песталоцці наголошував, що завдяки поєднанню навчання і фізичної праці діти виходять у життя морально загартованими, здатними до самостійного визначення.

Значна кількість теорій трудового виховання виникає із розвитком буржуазії. Засновник філантропізму німецький педагог Й. Базедов вважав за необхідне вводити у школах заняття праці, диференціюючи їх відповідно до соціального становища сімей учнів.

Особливу увагу питанням трудового виховання приділяв Георг Кершенштейнер (1854—1932), автор проекту німецької трудової школи, який пов'язував виховання громадянина з оволодінням професією. Він запропонував створювати, крім народних, додаткові школи, які мали забезпечувати професійно-технічне навчання і формувати навички виконання громадянських обов'язків.

Ідея праці як засобу всебічного розвитку людини розроблена в педагогічній теорії К. Ушинського. їй присвячена спеціальна робота — «Праця у її психологічному та виховному значенні», в якій обґрунтована необхідність «вільної праці» для розвитку почуття людської гідності. Людина, відірвана від праці, на думку Ушинського, втрачає кращі якості особистості, а батьки, оберігаючи своїх дітей від праці, розбещують і роблять їх нещасними.

Дитяча праця, на думку С. Русової, є основою виховання. Зокрема, ручна праця повинна забезпечити творчу активність дітей, задоволення від результату. А старші дошкільники здатні до усвідомлення соціальної значущості праці. Це сприяє вихованню відповідальності, почуття обов'язку.

На важливості трудового виховання як засобу всебічного розвитку дитини наголошувалося на з'їздах з дошкільного виховання. У 1919 р. на першому з'їзді було визначено види дитячої праці і вимоги до її організації. Другий з'їзд (1921) звернув увагу на зв'язок праці і гри. На основі його рішень у центральному дитячому садку Першої дослідної станції з дошкільного виховання, яка була експериментальним майданчиком для досліджень проблем дошкільної освіти, було введено
12 Закон України «Про дошкільну освіту» про завдання та основні принсипи дош.освіти. Основними завданнями законодавства України про дошкільну освіту є:забезпечення права дитини на доступність і безоплатність здобуття дошкільної освіти;

1. забезпечення необхідних умов функціонування і розвитку системи дошкільної освіти;

2. визначення змісту дошкільної освіти;

3. визначення органів управління дошкільною освітою та їх повноважень;

4. визначення прав та обов'язків учасників навчально-виховного процесу, встановлення відповідальності за порушення законодавства про дошкільну освіту;

5. створення умов для благодійної діяльності у сфері дошкільної освіти.

Принципами дошкільної освіти є:

 доступність для кожного громадянина освітніх послуг, що надаються системою дошкільної освіти;

 рівність умов для реалізації задатків, нахилів, здібностей, обдарувань, різнобічного розвитку кожної дитини;

 єдність розвитку, виховання, навчання і оздоровлення дітей;

 єдність виховних впливів сім'ї і дошкільного навчального закладу;

 наступність і перспективність між дошкільною та початковою загальною освітою;

 світський характер дошкільної освіти;

 особистісно-орієнтований підхід до розвитку особистості дитини;

 демократизація та гуманізація педагогічного процесу;

 відповідність змісту, рівня й обсягу дошкільної освіти особливостям розвитку та стану здоров'я дитини дошкільного віку.
13. зміст і засоби розумового виховання дітей дошкільного віку

Розумове виховання полягає у збагаченні знань дитини, розвитку мислительних процесів, формуванні вміння знаходити, осмислювати, інтерпретувати, використовувати відповідно до потреби інформацію. Його успіх залежить від характеру засвоюваних знань, від засобів і методів, якими послуговується вихователь, його уміння налаштовувати дитину на постійний інтелектуальний розвиток і продуктивну інтелектуальну діяльність. Ці аспекти є складовими змісту розумового виховання.

Зміст розумового виховання — формування у дітей певного обсягу знань про предмети і явища (суспільне життя, природу, людину тощо), способів мислительної діяльності (вміння спостерігати, аналізувати, порівнювати, узагальнювати). Для розумового виховання важливо забезпечити здобуття дитиною систематизованих знань — організованих у певній послідовності й повноті знань, що дає змогу розглядати і використовувати їх як єдине ціле.

Зміст розумового виховання реалізується через використання таких його засобів:

1.Ознайомлення з предметами і явищами навколишнього світу. 2. Спілкування з дорослими. Особливу роль у розумовому вихованні відіграють відповіді дорослих на численні запитання дітей, які є одним із показників їхнього розумового розвитку.

3. Різні види діяльності дітей. Важливим засобом виховання є організована вихователем розумова діяльність дітей. У ранньому віці розумове виховання відбувається у процесі організації предметної діяльності дітей. Це вимагає створення предметного середовища, яке б спонукало дітей до пізнавальних дій. 4. Навчання. Цей вид діяльності є найдієвішим засобом розумового виховання. Разом із збагаченням дітей новими знаннями в процесі навчання підвищується рівень їхнього розвитку, вдосконалюються всі форми мислительної діяльності.

Розумове виховання спрямоване на розв'язання низки завдань:

1) оволодіння системою знань про наукові засади розвитку природи й суспільства;

2) розвиток потенційних інтелектуальних сил особистості;

Засобами розумового виховання є широкий спектр предметів, які використовуються у системі пізнавальної діяльності люди¬ни: книги, комп'ютерна техніка, лабораторне обладнання, письмове приладдя та ін.
14. основні компоненти української народної педагогіки стельмахович

Народна педагогіка — багатющий скарб усієї людської спільноти, що населяє планету Земля. Цей скарб цінний ще й тим, що в ньому окрім загальнолюдських морально-духовних цінностей діамантами вирізняються духовні скарби тієї чи іншої етнічної групи. У структурі народної педагогіки виділяють такі основні компоненти:

1. Народне дитинознавство, сутністю якого є вивчення дитини: особливостей її фізичного, психічного й соціального розвитку.

2. Народна дидактика — розкриває зміст народних повчань, напучувань, настанов, роз'яснень; допомагає дитині, молодій людині пізнати світ, природу, довкілля, зокрема соціальне середовище, надбання свого народу.

3. Педагогічна деонтологія (грец. deontos — необхідне, потрібне) — вивчає обов'язковість дотримання та виконання встановлених правил поведінки, які вироблені певним народом, соціальною спільнотою, членом якої є дитина, доросла людина.

4. Родинна педагогіка (фамілістика) має за мету надати допомогу батькам у вихованні дітей. На сучасному етапі розвитку суспільства родинна педагогіка набирає особливої ваги. Спроби обмежити роль батьків у сфері виховання і покласти цю важливу функцію на державні виховні заклади не принесли очікуваних результатів. Основним соціальним інститутом у системі виховання юні історично та природно покликана бути родина. Родинна педагогіка має формувати культ Матері і Батька, культ Роду.

5. В останні роки набув актуальності ще один важливий пласт народної мудрості в царині виховання — козацька педагогіка. Козацька педагогіка спрямована на формування у молодого покоління таких морально-духовних якостей як благородство, лицарство, героїзм, патріотизм, людяність, милосердя, мужність, гармонія тіла й духу. Таким чином, народна педагогіка — це невичерпне джерело мудрості певного етнічного соціуму у справі виховання молодого покоління. народна педагогіка всім своїм тисячолітнім багатством проголошує й утверджує культ найголовніших цінностей суспільства — культ Матері, Батька, Родини, Доброти, Честі, Гідності й Поваги до Людей, культ бережливого ставлення до природного довкілля
15 поняття готовності дітей до дошкільного навчання. Основними компонентами загальної (психологічної) готовності до школи є:

1. Мотиваційна готовність до навчання у школі. Виявляється у прагненні дитини до навчання, бути школярем; у достатньо високому рівні пізнавальної діяльності і мислительних операцій; у володінні елементами навчальної діяльності; у певному рівні соціального розвитку. Все це забезпечує психологічні передумови включення дитини в колектив класу, свідомого, активного засвоєння навчального матеріалу, виконання різноманітних шкільних обов'язків. Свідченням мотиваційної готовності є наявність у дитини бажання йти до школи і вчитися, сформованість позиції майбутнього школяра. Якщо в дитини сформувалися адекватні уявлення про школу, вимоги до нової поведінки, вона не відчуватиме труднощів у прийнятті нової позиції, легко засвоюватиме норми і правила навчальної діяльності та поведінки в класі, взаємини з учителем і школярами.

2. Емоційно-вольова готовність до навчання в школі. Засвідчує здатність дитини регулювати свою поведінку в різноманітних ситуаціях спілкування і спільної навчальної діяльності, виявляється у самостійності, зосередженості, готовності й умінні здійснювати необхідні вольові зусилля. Вимоги до позиції школяра ставлять дитину перед необхідністю самостійно і відповідально виконувати навчальні обов'язки, бути організованою й дисциплінованою, вміти адекватно оцінювати свою роботу. Тому цей вид психологічної готовності називають морально-вольовою, оскільки вона пов'язана із сформованістю особистісної позиції дитини, з її здатністю до управління власною поведінкою. Йдеться про вміння дотримуватися правил, виконувати вимоги вихователя, гальмувати афективні імпульси, виявляти наполегливість у досягненні мети; уміння довести до кінця розпочату справу, навіть якщо вона не зовсім приваблива для дитини.

3. Розумова готовність дитини до навчання в школі. Виявляється у загальному рівні її розумового розвитку, володінні вміннями і навичками, які допоможуть вивчати передбачені програмою предмети. Загалом розумова готовність дитини до навчання у школі охоплює її загальну обізнаність з навколишнім світом, елементи світогляду; рівень розвитку пізнавальної діяльності і окремих пізнавальних процесів (мовлення, пам'яті, сприймання, мислення, уяви, уваги); передумови для формування навчальних умінь і загалом навчальної діяльності.

Формування умінь навчальної діяльності забезпечує дитині високий рівень здатності до навчання, тобто до виокремлення навчального завдання і вміння перетворити його на самостійну мету діяльності. Це вимагає від дитини здатності аналізувати, шукати причини змін у предметах і явищах тощо.

4. Психологічна готовність до спілкування та спільної діяльності. Це важливе новоутворення обумовлене зміною провідних типів діяльності, переходом від сюжетно-рольової гри до навчальної діяльності. Дитина, у якої не сформовані компоненти психологічної готовності до спілкування та спільної діяльності, відчуватиме такі типові труднощі у навчанні, як: нерозуміння позиції вчителя, невміння слухати товариша, узгоджувати спільні з класом дії, завищена самооцінка та ін.

Загалом, психологічна готовність є цілісним станом психіки дитини, що забезпечує успішне прийняття нею системи вимог школи і вчителя, успішне оволодіння новою для неї діяльністю та новими соціальними ролями.
16 Різновиди іграшок:

— готові іграшки (ляльки, машини та ін.), які ознайомлюють дитину з предметами навколишнього світу, розвивають уяву;

— напівготові іграшки (розрізні картинки, кубики, конструктори, розбірні моделі), що сприяють розвитку логічного мислення;

— іграшки-матеріал (пісок, глина, дерево, картон, папір), використання яких забезпечує творчу діяльність дитини.

російський педагог Євгенія Фльоріна (1889—1952). Ця класифікація охоплює:

— моторно-спортивні і тренувальні іграшки (м'яч, обруч, кеглі, пірамідки, мозаїка та ін.). Вони розвивають спритність, окомір, слух, зосередженість, винахідливість, увагу, підвищують моторну активність. Використовуючи їх, необхідно враховувати вікові особливості, сили дитини;

— сюжетні, іграшки-образи (люди, тварини, транспорт, меблі тощо). Сприяють розвитку сюжетно-рольових ігор, розширенню й уточненню уявлень, соціального досвіду дитини. Найважливіша, найдавніша і найпопулярніша серед них лялька. Особливе значення її у житті та грі дитини зумовлене тим, що вона зображує людину. Використовуючи її у грі, діти відображають життя, діяльність, стосунки людей;

— творчо-трудові іграшки (напівфабрикати, з яких дитина створює образ і потім грається). До них належать різноманітні будівельні матеріали, конструктори, розбірні моделі. Особливість використання їх полягає у необхідності дитини перед початком гри звести споруду. Це розвиває конструкторські здібності, сприяє трудовому вихованню;

— технічні іграшки. Вони ознайомлюють дитину з технікою, формують уявлення про неї, розвивають творчість, винахідливість. їм властиві умовність, відтворення загальних функцій машин і механізмів, здатність імітувати у грі основні функції предмета.

Технічні іграшки можуть бути сюжетними (ознайомлюють дітей із зовнішнім виглядом технічних предметів: підйомний кран, транспортер тощо); такими, що демонструють дію фізичних законів, процеси (іграшкові фотоапарати, калейдоскопи, моделі літаків тощо), що передбачають дитяче конструювання і технічне винахідництво (конструктори, будівельні матеріали, напівфабрикати);

— настільні ігри. Спрямовані вони на вирішення різноманітних дидактичних завдань: розвиток кмітливості, винахідливості, уваги, швидкого орієнтування у формі, кольорі, розмірі, логічного мислення. До них належать парні картинки, лото, шашки, шахи, ігри-подорожі тощо;

— веселі іграшки. Будучи заснованими на принципі несподіваності, вони призначені для забави, розваги, їх не можна використовувати у будь-якій грі. Такі іграшки радують дітей несподіваними рухами, звучанням: зайчик, що стрибає; клоун, який перевертається на драбинці; соловейко, що співає, та ін. До них належить багато народних іграшок;

— музичні іграшки (пташки, що співають, брязкальця, цимбали, ксилофони та ін.). Розважаючи дітей, вони одночасно розвивають музичний слух;

— театральні іграшки (персонажі тіньового і лялькового театрів, набори для ігор-драматизацій, іграшкові прикраси тощо). Призначені здебільшого для дітей старшого дошкільного віку, збагачують художнє сприймання, підводять дітей до театральної гри.

Класифікують іграшки за:

— станом готовності (готові, збірно-розбірні, заготовки і напівфабрикати для іграшок-саморобок, набори різних матеріалів для створення іграшок-саморобок);

— видом сировини (дерев'яні, пластмасові, металічні, з тканин, гумові, з паперу і картону, з кераміки, порцеляни і фаянсу, з деревних матеріалів, пап'є-маше, з нових синтетичних матеріалів);

— розміром (дрібні — від 3 до 10 см, середні — від 10 до 50 см, великогабаритні — відповідно до росту дитини в різні вікові періоди);

— функціональними властивостями (прості, без рухливих деталей, з рухливими деталями, механічні, у т. ч. із заводними та інерційними механізмами); гідравлічні; пневматичні; магнітні; електрифіковані, зокрема електротехнічні, електромеханічні, радіофіковані, на електронній елементній основі; електронні (на комп'ютерній основі); набори іграшок або деталей, пов'язаних між собою за призначенням або функціональною ознакою; ігрові комплекти, поєднані спільною темою;

— художньо-образним вирішенням (реалістичні, умовні, конструктивні).

Дитяча іграшка повинно відповідати таким вимогам:

1. Бути безпечною для життя дитини. Купувати дитячі іграшки слід в магазинах, при цьому необхідно ознайомитися з посвідченням про гігієнічну реєстрацію і сертифікатом відповідності. При виборі та купівлі дитячих іграшокнеобхідно звернути увагу на наявність наступних знаків на упаковці:

CE - цей значок каже, що даний товар відповідає всім нормам ЄС, але він не є гарантією безпеки.

Зображення дитячого особи з приписаними поруч цифрами інформує, для дітей якого віку ця іграшка призначена.

Всі значки повинні бути добре видно - не перезнятими ксерокопії, а чітке зображення. В іншому випадку варто задуматися про якість товару.

Найбільшу небезпеку для малюка представляють саме матеріали, з яких виготовлені іграшки. У число небезпечних речовин, які може містити фарба, входять формальдегід, фенол, фенокси, метил, ізобітурат та ін. У деякихіграшках рівень цих небезпечних речовин може перевищувати 30%. Придбання неякісної іграшки, що не відповідає вимогам, загрожує дитині:

• отруєнням токсичними речовинами;

• алергії, неякісна продукція може у великих кількостях містити хімічні речовини-алергени, в тому числі формальдегід;

• травматичними ушкодженнями, погано закріплені дрібні деталі можуть потрапити в дихальні шляхи малюка;

• небезпекою виникнення пожежі.

2. Дитяча іграшка повинна бути доброю і піклуватися про психічне здоров'я дитини. Загалом оформленні повинні використовуватися яскраві основні світлі тони (зелений, червоний, жовтий, білий, синій), не більше 2-3 в однійіграшці.

Якщо малюкові немає ще трьох років, то «страшні» іграшки не тільки не будуть корисні, але можуть мати негативний вплив на його розвиток, тому ця вимога до дитячої іграшки вкрай важливо. У ранньому віці діти лишепочинають пізнавати світ, вчаться розділяти по-справжньому небезпечне, розрізняти добре і погане, добре і зле.

3. Іграшка повинна приносити естетичне задоволення. Іграшка - певний ідеал, образ, який закладається в підсвідомість. Добре, якщо образи ці будуть відповідати загальнолюдським уявленням про красу.

4. Іграшка не повинна бути перевантажена додатковими деталями, так як у дітей раннього віку відзначається мимовільність уваги.

5. Краще, щоб іграшка була поліфункціональною. При виборі дитячої іграшки в магазині необхідно придумати мінімум 3-4 гри з нею.

Оираючи іграшку, слід керуватися наступними критеріями:

- вона має бути без запаху, бодай навіть слабкого. Чим сильніший запах, тим більше виділяється летучих токсичних хімічних речовин;

- задовольняти вимоги хімічної, біологічної, механічної, конструктивної, акустичної, електричної, оптичної, пожежо-, вибухо та інших видів безпеки;

- не допускається застосовувати легкозаймисті матеріали, набивки матеріали, що містять тверді або гострі сторонні предмети (цвяхи, голки, металеву стружку, осколки скла тощо), а також гранульовані набивки матеріали з розміром гранул 3 мм і менше;

- захисно-декоративні покриття іграшок повинні бути стійкими до дії слини, поту та вологої обробки;

- усі механізми, електронно-оптичні та акустичні прилади повинні правильно і надійно працювати, конструкція збірних іграшок забезпечувати міцність з'єднань, легке і надійне їх функціонування;

- іграшки, що піддаються дії води, не повинні змінювати забарвлення і деформуватися.

Всі іграшки упаковуються в пакети з полімерної плівки. Порушення цієї вимоги найбільш актуальне для м’яконабивних виробів. Придбана на ринку іграшка без упаковки, вбирає в себе шкідливі речовини, збудників тяжких хвороб.

Також велике значення має маркування, воно повинно бути нанесене державною мовою, легко читатися та не змиватися. На товарному ярлику повинні значитись:

- товарний знак підприємства-виробника або його представника;

- найменування та місцезнаходження виробника;

- графічний попереджувальний символ позначення віку у вигляді кола, в якому контур обличчя та вказівки вікової групи;

- попереджувальні написи;

Відсутність маркування – показник нелегальності походження іграшки.

Вплив іграшок на розвиток дитини важко переоцінити. Діти проводять в контакті з іграшками чи не більшу частину свого часу. Діти - це найважливіше і найдорожче, що може бути у людини в житті. Тому до вибору іграшокнеобхідно з належною увагою, адже саме з цими іграшками дитина буде проводити багато часу свого дитинства.