1 Види праці дітей. Зміст і виховне значення кожного виду праці
 Скачать 220.66 Kb.
|
|
47.Особливості ознайомлення старших дошкільників з працею дорослих См.копспект у зошиті Знання про професії діти отримують від батьків, вихователів, старших братів і сестер, бабусь і дідусів, однолітків, із власних спостережень, за допомогою засобів масової інформації. Засвоєння малюками певних знань про працю дорослих, різноманітні професії стимулює виникнення у них нового типу поведінки, опосередкованої уявленнями про трудові і суспільні функції людей, про ставлення до праці, одне до одного. Старші дошкільники знайомі з різноманітними видами праці (виробнича, сільськогосподарська, у сфері обслуговування тощо), багатьма професіями (4-15). Загалом у переліку професій дошкільники виокремлюють приблизно 90 їх найменувань. Та це не означає, що про кожну професію вони мають вичерпні уявлення. Найпопулярніші серед дошкільників професії системи "людина - техніка", передусім - водія різноманітних видів транспорту, будівельні спеціальності (зварювальник, кранівник, бульдозерист, екскаваторник, столяр, слюсар, муляр); військові (льотчик, танкіст, ракетник, вертолітник, космонавт); різноманітні робітничі професії (вантажник, кочегар, гірник, ткаля, оптик, полірувальник, поліграфіст) тощо. Досить привабливі для них такі професії системи "людина - людина", як лікар, вихователь, няня, музичний керівник, учитель, продавець, кухар, медсестра, міліціонер. Добре відомі дітям професії системи "людина - природа": садівник, дресирувальник, хлібороб, рибалка тощо. Небагато прихильників мають професії системи "людина - художній образ", наприклад актор, письменник, скульптор. Однак у цій системі популярні серед дітей професії циркача, балерини, музиканта. Часто найменування професії діти замінюють найменуванням підприємства або закладу ("у зоопарку", "на фермі", "на заводі, де роблять іграшки", "у магазині"), посади - директор, начальник цеху, капітан корабля тощо. Уявлення дітей про професії мають суттєві статеві відмінності. Дівчатка віддають перевагу професіям системи "людина - людина", хлопчики - системи "людина - техніка", військовим спеціальностям. Вони частіше, ніж дівчатка, називають професії системи "людина - природа" і "людина - художній образ", тобто є носіями ширшої інформації про професії. Діти старшого дошкільного віку в основному правильно уявляють структуру трудового процесу, найкраще - найцікавішу їм професію. Вони вже називають від 3 до 6 предметів, потрібних людям певної професії для роботи, а також необхідні психологічні якості (учитель - "повинен багато знати", інженер - "уміти думати", льотчик - "не боятися висоти"). Легко називають і трудові дії, послідовно розкривають процес праці (водій - "перевіряє мотор і колеса, тримає кермо, стежить за дорогою, їде, куди потрібно"; вихователь - "учить дітей доброму, займається з ними, водить на прогулянки, проводить заняття, щоб діти були розумними"). В основному діти правильно розуміють і суспільну значущість результатів праці (для чого вона потрібна) різноманітних професій. Складніше їм даються знання, які не можна повідомити безпосередньо у життєвій ситуації, тому міські діти, як правило, мало знають про працю і життя людей у селі. Велику роль у формуванні правильних уявлень про працю відіграє сім'я, вона найбільше сприяє трудовому вихованню дітей. Діти спостерігають за роботою батьків, інших родичів, бачать, як вони цікавляться справами один одного, їх взаємодопомогу. Чим старша дитина, тим більший у неї досвід власної трудової діяльності і тим більше цікавиться працею дорослих, особливо батьків. Основним джерелом, із якого діти черпають знання про працю батьків, є безпосереднє сприймання їхньої праці. Однак дитячі уявлення про працю батьків значно бідніші, ніж уявлення про працю людей найцікавіших для них професій. Рівень уявлень про працю батьків залежить і від джерела інформації: найвищий він у дітей, які мають змогу безпосередньо спостерігати за їх роботою, слухати розповіді про неї. Під впливом цілеспрямованої роботи дошкільного закладу діти краще усвідомлюють значення трудової діяльності у житті кожної людини, у т. ч. своїх батьків, починають розуміти, що мама і тато працюють не лише для утримання сім'ї. Старші дошкільники уже гордяться успіхами батьків, розповідають про них своїм товаришам. Отже, основними способами формування психологічної готовності дошкільника до праці є ознайомлення його з працею дорослих, її результатами, організація відповідно до їх вікових та індивідуальних можливостей трудової діяльності. Його зміст і методи у дитячому садку обумовлюються програмою навчально-виховної роботи, у сім'ї - особливостями домашнього побуту, способу життя, сукупністю уявлень батьків про цінність людської праці. 48.Зв’язок дошкільної педагогіки з іншими науками. Дошкільна педагогіка тісно пов'язана з рядом гуманітарних наук: з дитячою психологією , вікової анатомією і фізіологією , педіатрією , гігієною , а також з низкою ін наук ( мовознавством , естетикою , етикою і т.д.) , вона спирається на результати цих наук і бере те , що робить вплив на її розвиток (Додаток 3 ) . Фундаментом педагогіки є філософія виховання , що є основою для осмислення цілей виховання та освіти. Щоб краще зрозуміти взаємозв'язок біологічної та соціальної сутностей людини , розібратися в причинах поведінки дитини , педагогіка спирається на такі науки , як анатомія і фізіологія. Особливо велике значення для розробки питань навчання і виховання має вікова фізіологія , яка розкриває основні принципи будови та закономірності функціонування організму, що росте . Без знання цих особливостей не можна правильно визначити засоби і методи виховання , що відповідають віку вихованців , організаційні форми проведення тих чи інших занять або виховних заходів. Найбільш тісний зв'язок простежується між педагогікою і психологією : педагогіка користується психологічними методами дослідження. Вікова психологія , досліджуючи закономірності перебігу і розвитку психічних процесів зростаючої людини , допомагає педагогіці орієнтуватися в пізнавальних можливостях , сприйнятливості дітей різного віку до тих чи інших впливів. Соціальна психологія вивчає особливості формування особистості , включеної в різні соціальні групи , допомагає педагогіці розробити методи і засоби впливу колективу на особистість. Інтеграція педагогічних та психологічних наук призвела до виникнення прикордонних галузей - педагогічної психології та психопедагогики : педагогічна психологія вивчає особливості протікання психічних процесів у дитини в ході його виховання і навчання , психологічні закономірності педагогічного впливу на формування особистості . Для корекційної педагогіки , в сферу дії якої потрапляють діти з різними вадами і відхиленнями у розвитку , не менше значення має блок медичних наук: терапія , психіатрія , психогігієна та пов'язані з ними розділи наукового знання. Етика дає теоретичне обгрунтування моралі , поглиблює розуміння проблем морального виховання підростаючого покоління. Естетика вивчає загальні закономірності розвитку естетичних відносин людини до дійсності , мистецтва, служить науковою основою естетичного виховання. Крім того , педагогіка спирається на дані досліджень інших наук : історичної , юридичної, економічної , екологічної , математичної та пр. А також з галузями , що виникають на стику педагогіки з точними і технічними науками - кібернетикою , математикою , комп'ютерної педагогікою та ін Наприклад , з точки зору кібернетики - науки про управління складними динамічними системами , - процес навчання і виховання можна представити як динамічну систему , яка управляється на основі зворотного зв'язку , що йде від керованого центру ( дитини) до керуючого центру ( вчителя або вихователю ) 49.Розвивальне середовище як складова педагогічного процесу в ДНЗ. Розвиток дитини є складною єдністю внутрішніх змін її психічної діяльності (сприймання, пам'яті, мислення, волі та ін.) і форм її самореалізації (умінь, навичок тощо). Відбувається він у різноспрямованій взаємодії усіх чинників, одним з яких є зовнішнє (розвивальне) середовище, в якому відбувається педагогічний процес і яке є його важливою складовою частиною. Розвивальне середовище — комплекс психолого-педагогічних, матеріально-технічних, санітарно-гігієнічних, ергономічних, естетичних умов, що забезпечують організацію життя дітей у дошкільному закладі. Навчання, виховання, розвиток дитини відбувається в атмосфері захищеності, психологічного комфорту. Це означає, що оточення дитини є безпечним як щодо гігієни, умов життєдіяльності загалом, так і в морально-психологічному аспекті. Передусім навколишнє середовище в кожній віковій групі відповідає структурі когнітивної (пізнавальної) сфери дитини, передбачає можливості вільного розвитку ігрової та інших видів її діяльності. Однією з перших звернула увагу на проблему розвивального середовища М. Монтессорі, яка найважливішою передумовою розкриття дитиною внутрішнього потенціалу вважала вільну самостійну діяльність у створеному педагогом просторово-предметному середовищі. Тому, на її думку, завдання педагога полягає насамперед у наданні дитині засобів саморозвитку й ознайомленні її з правилами користування ними. Такими засобами є автодидактичні (самонавчальні) Монтессорі-матеріали, з якими дитина працює спочатку під опікою педагога, а потім самостійно. Сучасні дослідники розглядають розвивальне предметне середовище як систему матеріальних об'єктів діяльності дитини, що функціонально моделює зміст її духовного і фізичного розвитку. Збагачене середовище передбачає єдність соціальних і природних засобів забезпечення повноцінної життєдіяльності дитини. Розвивальне предметне середовище відповідає віковим особливостям дітей. Загалом, воно визначається взаємозв'язком таких складових: 1) продукти діяльності фахівців — художників, проектувальників, конструкторів, майстрів-оздоблювачів (твори мистецтва, меблі, інструменти, предмети, вироби прикладного мистецтва, посібники, іграшки); 2) результати діяльності персоналу дошкільного закладу і батьків з організації та оформлення побуту (облаштування зон, виставок, виготовлення посібників та іграшок-саморобок, декоративне оформлення кімнат до свят тощо); 3) результати участі дітей у створенні інтер'єру під керівництвом вихователя. Усі елементи розвивального середовища покликані забезпечувати і стимулювати вільний вибір і зміну видів діяльності дитини, створювати актуальні для неї і доступні для її розвитку проблемні ситуації. Для цього вони повинні бути інформативними, емоційними, втілювати в собі пізнавальну та емоційну новизну. Ігрова зона: призначена для самодіяльних сюжетно-рольових, режисерських і театралізованих ігор, тому повинна бути просторою, світлою, затишною, не повторювати оформлення групових кімнат. У ній розміщують великі ігрові модулі, подіуми-будиночки для режисерських ігор, подіум-сцену із завісою для театралізованих ігор, а також сюжетно-образні іграшки. 3. Зала релаксації. Вона може бути оформлена за зразком зимового саду: з живими рослинами, акваріумами, тераріумами, вольєрами з птахами, невеликим басейном, ємкостями з піском, галькою для експериментування з природним матеріалом, столиками-мольбертами, предметами для ігор, аквацентром тощо. Оснащувати приміщення у дошкільних закладах слід згідно з Типовим переліком обов'язкового обладнання, навчально-наочних посібників та іграшок. На цілеспрямоване оформлення простору групової кімнати, який повинен часто оновлюватися з ініціативи педагога і дітей, орієнтує програма розвитку в дитячому садку «Крок за кроком», яка передбачає організацію центрів активності («Сюжетно-рольова гра», «Будівництво», «Мистецтво», «Література» та ін.). Залежно від специфіки, можливостей дитячого садка, особливостей дітей можливе створення центрів комплексного, варіативного, тематичного, мобільного, дієвого навчально-ігрового середовища 50. Театралізовані ігри. Їх різновиди, характеристика та організація в різних вікових групах. См.конспект у зошиті Театралізовані ігри-розігрування в особах літературного твору,відтворення за допомогою виражальних засобів(інтонації,міміки,жестів,пози,ходи)конкретних образів. Театралізовані ігри охоплюють: — дії дітей з ляльковими персонажами або дії за ролями; — літературну діяльність (вибір теми, складання, інсценування своїх творів тощо); — образотворчу діяльність (одяг персонажів, малювання декорацій, виготовлення атрибутів); — музичну діяльність (виконання пісеньок, інсценування музичних творів тощо). До театралізованих ігор належать ігри-драматизації та ігри на теми літературних творів. Гpa-драматизація. Вона полягає в зображенні, розігруванні в особах літературних творів зі збереженням послідовності епізодів. Сюжет гри, послідовність подій, ролі, вчинки, мова героїв визначаються текстом літературного твору.Дітям необхідно дослівно запам'ятати текст, усвідомити перебіг подій, образи героїв казки чи оповідання і зобразити їх саме такими, якими вони є у творі. Ця гра вчить дітей виражати свої почуття, сприяє розвитку пам'яті, мовлення, вияву самостійності, творчості в доборі зображувальних і виражальних засобів для створення образів. У молодшій групі ігри-драматизації, відповідно до програми “Малятко”, покликані забезпечити реалізацію таких завдань: — відтворення особливостей поведінки людей, тварин, пригод у казкових, вигаданих ситуаціях; — розігрування з дорослими сюжетів казок з використанням елементів костюмів персонажів; — виокремлення і відтворення найхарактерніших рис образів казок, народних ігор тощо; — повторення коротких реплік вихователя, самостійне наслідування звуків персонажів чи явищ; — синхронізація рухів з ритмом вимовляння тексту, музичного супроводу; — відтворення мімікою настрою, переживань персонажів. Гра-драматизація у середніх дошкільних групах. Ці завдання передбачають: — активне оволодіння засобами емоційної виразності. Виконуючи роль, дитина повинна вміти змінювати інтонацію залежно від особливостей образу, емоційно відтворювати діалоги дійових осіб, передавати їх сутність і настрій за допомогою інтонації, міміки, жестів, поз, ходи, рухів; — вироблення вміння емоційно-морального оцінювання персонажів — їхніх дій, учинків, вияву почуттів, ставлення до людей і явищ, які відтворюються у грі. У старшій дошкільній групі гра-драматизація, відповідно до програми “Малятко”, має забезпечити: — оволодіння дітьми прийомами інакомовності (алегорії), фантастичного перетворення, перебільшення; — вироблення вміння емоційно та інтонаційно виразного (залежно від змісту твору) характеризування персонажів, виявляння власного ставлення до них та їхніх учинків; — опановування виражальними засобами, необхідними для виконання різних ролей, відображення рольових дій, взаємин; — вміння розігрувати відомі і нові сюжети за змістом і мотивами літературних творів, казок та інших жанрів усної народної творчості; — вміння використовувати і виготовляти атрибути, які характеризують типові риси образу, ознаки місця подій тощо. Певну специфіку мають завдання ігор-драматизацій, що стоять перед вихователем у роботі з дітьми підготовчої групи, які повинні вже вміти: — розігрувати за сюжетами відомих їм літературних творів окремі сценки, тривалі ігри, спектаклі, зацікавлюючи як учасників, так і глядачів; — створювати на задану чи вигадану тему ігри-імпровізації з різноманітною імпровізацією ситуацій, образів тощо; — володіти різними способами відтворення образів: уміло користуватися інтонацією, мімікою та пантомімою, емоційно, виразно, правдиво відтворювати найхарактерніші особливості ролі; — вміло і вчасно взаємодіяти з партнером; — з наявних іграшок, атрибутів, матеріалів вибирати предмети, що підкреслюють типові ознаки образу, вигадувати і створювати нові деталі тощо. Гра на тему літературного твору. Герої настільки припадають їм до душі, що діти називають себе їхніми іменами, орієнтуються на їхню поведінку. Ігри на теми літературних творів менше прив'язані до сюжету і композиції конкретного твору, ніж ігри-драматизації. Вони можуть поєднувати події з різних літературних джерел, довільно інтерпретувати їх зміст, передбачати нових героїв. Сюжет ігор дітей молодшого дошкільного віку нерідко поєднує в собі різні події, епізоди фільмів, вистав за мотивами казок. У середньому дошкільному віці вони включають в улюблені ігри нові враження, почерпнуті з казок, які їм довелося побачити і почути, а також із різноманітних життєвих ситуацій. Джерелом інформації, яку використовують у своїх іграх старші дошкільники, є спостереження та розповіді дорослих, сюжети казок, оповідань, фільмів тощо. Казки і розповіді по-різному втілюються в іграх дошкільників. Одні діти розігрують окремі епізоди казки, інші діють, як улюблений казковий герой, треті намагаються відтворити всю казку, дещо збагачуючи її зміст реальними життєвими фактами, виявляючи творчість і вигадку. Тому в самостійних іграх герої різних літературних творів можуть діяти дуже несподівано. Діти в них вільно примирюють непримиренних за сюжетом казки чи оповідання героїв, легко перемагають зло. Закінчуватися гра може так, як цього хоче дитина, а не так, як про це йдеться у творі. Театрально-ігрова діяльність стимулює особистісний розвиток дитини, розвиває естетичні почуття, здатність до перевтілення, самоповагу. Формуючи предметне середовище для самостійної театрально-ігрової діяльності, вихователь повинен враховувати рівень підготовленості дітей до участі в ній, продумувати можливі форми її здійснення, театральний ігровий матеріал (персонажі, елементи декорацій), які покликані збуджувати у дошкільників бажання гратися. Розвиток театрально-ігрової діяльності дітей залежить і від особистості педагога, його емоційності, естетичної культури, вміння враховувати інтереси і нахили дошкільників, налаштовувати їх на втілення ігрових задумів. 51. Характеристика засобів естетичного виховання. Засобами естетичного виховання є відібрані педагогом і спеціально організовані для виховання дітей предмети і явища навколишньої дійсності. До них належать: 1. Естетика побуту. Покликана навчити дитину відчувати і розуміти красу життя, виховати в неї прагнення створювати і берегти її. Художнє оформлення дошкільного закладу обумовлюється змістом виховної роботи, вимогами щодо охорони життя і зміцнення здоров'я дитини, її художнього розвитку. Чистота і порядок є не лише гігієнічними, а й естетичними вимогами до інтер'єру дитячого садка. Важливо, щоб його оформлення було стильово витриманим. В оформленні приміщень можна використовувати малюнки дітей, батьків, вихователів. Відповідним гігієнічним та естетичним вимогам має відповідати й оформлення майданчика дитячого садка. 2. Твори мистецтва. їх використовують в оформленні побуту, під час навчання, самостійної діяльності. З цією метою підбирають твори побутового і казкового живопису (портрети, натюрморти, пейзажі), графіки (естампи, гравюри, офорти, книжкові ілюстрації), малі форми скульптури (вироби з фаянсу, гіпсу, дерева), твори декоративно-ужиткового мистецтва (кераміка, художнє скло, народні Декоративні вироби та ін.). Різноманітні заходи у дитячому садку обов'язково супроводжуються музикою (ранкова гімнастика, дозвілля тощо). 3. Природа. Виростаючи серед природи, дитина вчиться бачити гармонійність, красу, багатство барв кожної пори року, відтворювати свої враження в усній розповіді, малюнках та ін. Усе це супроводжується розповідями педагога про те, що природа є наймогутнішим і найдосконалішим творцем прекрасного, у ній черпають натхнення живописці, композитори, письменники, використанням їхніх творів (наприклад, “Пори року” П. Чайковського, репродукції картин С Васильківського, І. Шишкіна та ін.). Ефективними є екскурсії в природу, адже пережиті дитиною у дошкільному віці враження залишають слід на все життя. В. Сухомлинський радив використовувати природу для виховання у дітей поваги до всього живого, з якої починається повага до людини, інтерес до її життя, гуманізм. Для педагога важливо підібрати такі слова для супроводу спостереження, які відповідали б завданням естетичного виховання. 4. Спеціальне навчання. Формуванню уявлень про прекрасне, навичок художньо-творчої діяльності, розвитку естетичних оцінок, переживань і смаків сприяє спеціальне навчання дошкільнят у дитячому садку. Для цього використовують різні види занять, художньо-дидактичні ігри, свята, ранки, екскурсії, прогулянки, перегляди кіно і телепередач, спектаклів тощо. 5. Самостійна художня діяльність дітей. Є важливим засобом естетичного виховання дошкільників. У процесі художньої діяльності вони реалізують свої творчі задуми, задатки, які згодом можуть розвинутися у здібності до художньої творчості. Розвиток самостійної художньої діяльності стимулюють такі чинники: — процес навчання на заняттях, його розвивальний характер, формування способів самостійних дій; — художні враження дітей, що спонукають до подальшого втілення їх у діяльності; — педагогічно доцільне естетичне предметне середовище; — заохочувальний вплив батьків, які стимулюють творчі пошуки і спроби дітей; — опосередкований вплив педагога, який ініціює самостійний пошук дітей. Для розвитку самостійної художньої діяльності в групі створюють спеціальні зони (центри) з необхідним обладнанням, матеріалами, якими діти можуть вільно користуватися. Педагог при цьому дбає про урізноманітнення діяльності дітей, поєднання різних видів художньої діяльності: зображувальної, художньо-мовленнєвої, театрально-ігрової, музичної. 6. Свята. З ними пов'язані яскраві естетичні переживання дітей, прагнення випробувати себе у різних жанрах мистецтва. Підготовка до свята, участь дітей у створенні його програми, умов проведення, очікування святкового дійства формують особливий передсвятковий колективний настрій. До участі у підготовці та святкуванні часто залучають батьків дітей, що додає їм емоційної теплоти. |