1 Види праці дітей. Зміст і виховне значення кожного виду праці

• Название: 1 Види праці дітей. Зміст і виховне значення кожного виду праці
• Анкор: 1-75_1_1.docx
• Дата: 23.12.2017
• Размер: 220.66 Kb.
• Имя файла: 1-75_1_1.docx
• Тип: Документы; #12691
• страница: 12 из 14

62.Загартування як активний засіб фізичного та загального розвитку дитини

Фізичне здоров'я є головною умовою духовного і морального здоров'я дитини. У період дитинства закладається фундамент здоров'я, формуються життєво необхідні рухові навички, вміння, розвиваються важливі фізичні якості. Загартовування організму — це формування й удосконалювання функціональних систем, спрямованих на підвищення імунітету організму. загартовування дітей дає позитивний результат — зниження їх захворюваності. З давніх часів використовувалися і зараз залишаються основні і найдійовіші засоби загартовування природні сили природи: сонце, повітря і вода. Загартовування може проводитися за допомогою навколишнього повітря. У приміщеннях для дітей його температура не повинна перевищувати 20*С. З метою ефективного тренування апарата терморегуляції температуру повітря в приміщеннях необхідно спеціально змінювати у визначеному діапазоні – від 16*С до 23*С. Одяг дітей має відповідати погоді на даний час дня; восени й узимку одяг повинний бути досить теплий, але не занадто важкий, що дозволяє рухатися без утруднень; влітку краще носити одяг з бавовняних або лляних тканин.

Методи повітряного загартовування прості і зручні. Уже саме перебування дитини на відкритому повітрі має загально зміцнювальне й оздоровче значення. Під дією повітряних ванн, потоків повітря підвищується тонус нервової системи, зростає працездатність, поліпшується робота сердечно-судинної, дихальної, травної систем, ендокринних залоз.

Прогулянки дошкільників і молодших школярів повинні в сукупності продовжуватися щодня не менше 4 годин. Основу традиційного методу повітряних ванн для загартовування дітей складає поступове зниження температури повітря від + 20*С до + 10*С з різною тривалістю перебування дітей у полегшеному одязі. З незапам’ятних часів відомо, що ходьба босоніж – чудовий засіб, що гартує. На першому етапі краще ходити в шкарпетках, потім босоніж по килимку або ковдрі протягом декількох хвилин. Згодом цей термін збільшується. Дитина може бігати улітку – по траві на лісовій галявині або по піску на річці. Більш сильнішим, ніж повітря, засобом для загартовування є вода. методи водного загартовування поділяються на загальні і місцеві. До перших належать обтирання, обливання, душі, купання; до других – умивання, миття рук і ніг, гра з водою. Чудовим зміцнювальним засобом можуть бути – сонячні ванни, що володіють різносторонньою дією на організм. Головне їхнє оздоровче значення полягає в бактерицидності (багато бактерій і вірусів під впливом прямих сонячних променів гинуть). Отже, сонце, повітря і вода, тепло і холод можуть і повинні бути друзями дитини з перших днів її життя. Задача батьків – у співдружності з медиками і педагогами зробити все можливе, щоб загартовування стало обов’язковим компонентом здорового способу життя дітей.
63. Організація індивідуальної та колективної форм праці дітей. їх характеристика

Загальноприйнятими формами організації навчальної роботи є колективна — уроки у школі, лекції, екскурсії, факультативні заняття тощо та індивідуальна — самостійна робота.

Індивідуальна форма організації навчання. Вона належить до найбільш ранніх форм організації навчання, які історично склалися. Полягає в тому, що учень виконує завдання індивідуально, але за допомогою вчителя (вивчення підручника). Воно досить ефективне, оскільки враховує особливості розвитку дитини, індивідуалізує контроль за перебігом і наслідками навчальної роботи. Проте індивідуальне навчання потребує значних матеріальних витрат, учень позбавлений можливості співпрацювати з однолітками.

Позитивні риси: можливість врахування у навчальному процесі рівня розвитку учня, його індивідуально-типологічних якостей, здібностей, темпу засвоєння матеріалу. Легко здійснюється управління процесом засвоєння знань.

Негативні риси: мала продуктивність праці вчителя: його знання, досвід, фізичні й духовні сили спрямовуються тільки на одного учня; відсутність такого соціального фону, на якому б учень зміг порівняти свої успіхи і невдачі; немає можливості застосувати метод прикладу; відсутність умов для колективної праці; у навчанні і вихованні учня фактично працює одна лінія спілкування "учитель-учень".

Колективна форма організації навчання. Позитивні риси: ефективно використовуються знання, досвід, фізичні й духовні сили вчителя, система дає можливість охопити навчанням і вихованням велику кількість дітей; створює умови для використання колективної праці; дає змогу виховувати у колективі і через колективі; можна використовувати метод прикладу; надає можливість створити чітку структуру навчального процесу, зробити його організованим, упорядкованим і т.д. Негативні риси: невеликі можливості для врахування в навчальному процесі індивідуально-типологічних якостей кожного учня, його задатків і здібностей, особливостей сприймання матеріалу, рівня розвитку; дуже малі можливості для здійснення управління процесом засвоєння знань щодо кожного конкретного учня. Використовуються лише такі лінії взаємодії, як "учитель - клас", "учитель - учень", у той же час як інші, наприк­лад "учень - учень", "група - учень", "клас - учень", "група - клас" використовуються рідко, що істотно знижує ефективність навчання і виховання.
64. моральне виховання дітей засобами народної педагогіки

Моральне виховання — це виховний вплив школи, сім'ї, громадськості, що має на меті формування стійких моральних якостей, потреб, почуттів, навичок поведінки на основі засвоєння ідеалів, норм і принципів моралі та практичної діяльності.

Основними завданнями морального виховання є:

1) ознайомлення з правилами і нормами моральної поведінки;

2) формування почуттів;

3) формування переконань;

4) вироблення умінь і навичок моральної поведінки.

Народна педагогіка – система поглядів народу на освіту та виховання дітей і молоді. Вона створювалася протягом ряду століть, збагачувалася, вдосконалювалася й є результатом колективного творчого внеску багатьох поколінь в духовну скарбницю народу. Засобами народної педагогіки в моральному вихованні є :

*рідна мова;

*усна народна творчість;

*види народного мистецтва;

*національні традиції, звичаї, обряди;

*національна символіка ( вираження національних ідей, понять або почуттів за допомогою умовних знаків – символів);

*народні ігри, іграшки;

*сімейно-побутова культура
65.Засоби та методи виховання у дошкільників чесності, правдивості та скромності.

Змістом морального виховання є формування таких етичних якостей дошкільника, як: повага до старших, дружні взаємини з однолітками, виховання початків відповідальності, навики чесності, правдивості та скромності. До методів, що забезпечують створення у дітей практичного досвіду суспільної поведінки, відносяться:

1. Виховання моральних навичок;

2. Приклад дорослого або інших дітей;

3. Цілеспрямовані спостереження за працею дорослих або грою дітей;

4. Організація спільної діяльності;

5. Спільна гра.

Моральне виховання дітей пропонується здійснювати в самих різних умовах: у побутовій і повсякденній діяльності, в грі і на спеціально організованих заняттях.

У другу групу методів, направлених на формування моральних уявлень, думок і оцінок, входять: бесіда вихователя на моральні теми; читання художньої літератури; розгляд і обговорення картин; метод переконання, а також метод заохочень і покарань. Інший метод виховання - формування моральних оцінок і думок: уявлень про добро і зло, про норми моральної поведінки, про правильні і неправильні вчинки.Основним засобом вирішення поставлених завдань психологи та педагоги вважають «засвоєння дітьми ідеї єдності всього живого». Вихователь за допомогою бесід і обговорень проблемних ситуацій знайомить дітей з емоційними переживаннями, станами, проблемами і вчинками людей, доступними для розуміння в даному віці. Завдяки цьому діти самі починають розуміти, які дії і вчинки приводять до одних і тих же переживань, у дітей формується поняття про гуманну і негуманну поведінку.

Ще одним важливим засобом розвитку емоційної чуйності дошкільників в програмі, як і в багато інших, є залучення до мистецтва: музики, літератури, народної культури.

Для формування навичок правдивості та чесності у дітей старшого дошкільного віку в дитячому садку, використовуються наступні методи: 1. Бесіда. Це дозволяє педагогам зрозуміти, про що діти думають, що знають з особистого досвіду.

2. Читання і аналіз художніх творів. Для всебічного розвитку особистості вихователь включає дітей в різну діяльність, пов'язану з художньою літературою. 3. Гра. За допомогою гри можна вирішувати самі різноманітні корекційні завдання:страх,підвищення самооцінки,етичні почуття, розвиток гуманних стосунків і т.д. 4. Спостереження за діяльністю педагога в процесі ігор, занять, праці. Отже, маленька дитина входить у складний багатогранний світ, у якому їй доводиться бачити не тільки добро і справедливість, а й зло, нечесність, корисливість. Тож малюка треба навчити відрізняти добре від поганого, чесне від брехливого. І робити це варто починати якомога раніше.
66. Вплив стилю спілкування вихователів та вихованців (наслідки в діяльності,поведінці дітей,ставлення до навколишньої дійсності)

Стиль педагогічного спілкування - усталена система способів і прийомів, які використовує вчитель під час взаємодії з учнями, їхніми батьками, колегами по роботі. У стилі спілкування відображаються особливості комунікативних можливостей учителя, характер взаємин педагога і вихованців, творча індивідуальність педагога, особливості учнівського колективу. Стиль педагогічного спілкування залежить від особистісних якостей педагога і комунікативної ситуації. До особистісних якостей, які визначають стиль спілкування, належать ставлення вчителя до дітей та володіння організаторською технікою. Викликаючи негативне ставлення до себе, учитель працює і проти предмета, який викладає, і проти школи, і проти суспільства загалом. Впливає стиль спілкування педагога і на становлення особистості учнів, формування характеру пізнавальної активності, їх емоційне благополуччя й стан здоров'я. Залежно від продуктивності виховного впливу розрізняють такі стилі педагогічного спілкування

1. Спілкування на основі захоплення спільною творчою діяльністю.

2. Спілкування на основі товариської прихильності.

3. Спілкування-дистанція

4. Спілкування-залякування

5. Спілкування-загравання

Характерним і показовим є спілкування педагога з учнями на уроках. Саме тут найпомітнішими стають усі його позитивні і негативні сторони. Позитивне, тобто повноцінне, спілкування може бути різним, однак важливо, щоб у ньому не було типових помилок і стереотипів каральної педагогіки. Якщо педагог позбавлений цих стереотипів, то навіть несприятливі риси характеру не завадять йому налагодити плідний контакт із вихованцями. У педагогічному спілкуванні надзвичайно важливою є установка вчителя. Отже, педагогічне спілкування буде продуктивним лише тоді, коли ґрунтуватиметься на повазі до особистості учнів, розумінні їх потреб та інтересів, на вмінні правильно оцінювати ситуації і обирати необхідний тип спілкування.
67. Особливості побудови розпорядку дня для дітей в сім'ї та ДНЗ

Велике значення для здоров'я і фізичного розвитку дітей має режим дня. Ступінь морфофункціональної зрілості організму, визначає зміст режиму дня і тривалість основних його елементів, серед яких виділяють наступні:
- Сон; Сон забезпечує повне функціональне відновлення всіх систем організму

- Перебування на відкритому повітрі (прогулянки); Перебування на відкритому повітрі (прогулянки) - найбільш ефективний вид відпочинку. Особливо важливі прогулянки для дітей дошкільного віку: взимку не менш 4-4,5 годин, а влітку по можливості весь день

- Виховна та навчальна діяльність; Програмами навчання і виховання в ДНЗ передбачаються розвиваючі заняття. У молодшій групі тривалість занять становить 10-15 хвилин, у середній групі (4-5 років) - по 20 хвилин, у старшій групі (5-6 років) - два заняття в день по 20-25 хвилин . У підготовчій групі (6-7 років) - 3 заняття в день проводяться по 25-30 хвилин

- Ігрова діяльність і заняття за власним вибором (читання, заняття музикою, малюванням та іншої творчої діяльністю, спорт);

- Самообслуговування, допомогу родині;

- Прийоми їжі;

- Особиста гігієна.

Приклад розпорядку дня в ДНЗ: Підйом, ранковий туалет; Прийом, огляд, ігри. Гімнастика; Підготовка до снідання, сніданок; Ігри, підготовка прогулятися, вихід; Заняття (дільниці); Ігри, спостереження, повітряні і сонячні процедури; Повернення з прогулянки, водні процедури, ігри; Підготовка перед обідом, обід; Підготовка до сну, сон; Підйом, полуденок; Підготовка прогулятися, ігри; Прогулянка, ігри надворі, дітей забирають додому.

Для правильного виконання режиму, чіткого й послідовного всіх його процесів важливо своєчасно формувати в дітей віком навички самообслуговування, виховувати самостійність. Поступово в дитини формуються різноманітні корисні навички та звички до чіткому розпорядком дня. Отже, ефективність реалізації режиму в дошкільному закладі та сім’ї передбачає також, щоб час, відведений для організованої і самостійної діяльності, використовувалося з максимальною результативністю і для загального розвитку та зміцнення здоров'я дітей.
68.ФОРМИ РОБОТИ ДОШКІЛЬНОГО ЗАКЛАДУ ІЗ СІМ'ЄЮ

Вплив дошкільних закладів на розвиток педагогічної культури батьків буде ефективним, якщо відповідатиме таким критеріям:

1. Спрямованість і адресованість. Даючи конкретні поради, рекомендації, педагоги повинні знати особливості конкретних сімей. Нерідко батьки самі звертаються до вихователів за педагогічними порадами, у тому числі з конкретними питаннями щодо власної дитини.

2. Оперативний зворотний зв'язок. Робота педагога з батьками має вибудовуватися на основі живого діалогу, в процесі якого він з'ясовує рівень сформованості педагогічних знань і навичок батьків, вносить за необхідності відповідні корективи.

3. Індивідуалізація педагогічного впливу. Працюючи з батьками, вихователь допомагає їм використовувати педагогічні знання не як абстрактні істини, а як керівництво до практичних виховних дій, спрямованих на конкретну дитину з її особливостями, перспективами вікового та індивідуального розвитку.

Форми роботи з батьками можуть бути колективними, індивідуальними, наочно-інформаційними. До колективних форм роботи належать батьківські збори(групові та загальні), на яких обговорюються проблеми життєдіяльності групи і дитячого садка; зустрічі з батьками; вечори запитань і відповідей; засідання “круглого столу” з дискусійних проблем; заняття-тренінги, покликані навчити батьків правильно організувати спілкування і спільну діяльність з дитиною; спільні з дітьми, батьками і вихователями свята і розваги; виставки спільних робіт батьків і дітей; дні відкритих дверей; школи для батьків; сімейні (домашні) педради, які проводять у батьків вдома; батьківські конференції.

Індивідуальні форми роботи охоплюють індивідуальні бесіди і консультації (проводять, як правило, вранці і ввечері, коли батьки приводять дитину в дитячий садок або забирають додому), відвідування дітей вдома; залучення батьків до життя дитячого садка (організаційно-господарська допомога вихователю: виготовлення іграшок, посібників, допомога у проведенні екскурсій, культпоходів тощо).

Найпоширенішими наочно-інформаційними формами роботи є виставки дитячих робіт; реклама книг, публікацій у періодиці, в системі Інтернет з проблем сімейного виховання.

Очікувану ефективність забезпечує раціональне поєднання різних форм роботи. Як свідчить досвід, у роботі з батьками слід уникати готових оцінних суджень про виховання, допомагати їм у виробленні вміння особисто спостерігати за власною дитиною, відкривати в ній нові якості й риси.

Часто педагоги свої міркування ілюструють магнітофонними записами розмов з дошкільниками, відеофрагментами про різні види діяльності (дидактична, театралізована гра, праця, зображувальна), фотографіями дітей, виставками їхніх робіт.

Актуалізації уваги батьків до проблем виховання дошкільників сприяють доручення їм виступити з конкретного питання на батьківських зборах; “домашні завдання” на спостережливість; участь батьків у роботі гуртків, проведенні ігор, занять, екскурсій з дітьми; допомога у проведенні рольових і ділових ігор.

Значного поширення набувають творчі форми роботи з батьками, в яких беруть участь діти, інші педагоги і співробітники дошкільного закладу. Часто батькам цікаво не тільки спостерігати за дитиною під час її взаємодії з дорослими не в домашніх умовах, а й самим виступити в новій ролі (театралізованій виставі, спортивному змаганні, конкурсі, засіданні дискусійного клубу).

Доцільно залучати до роботи не окремих, а всіх представників сім'ї, інших родичів, які мають стосунок до виховання дитини, а також налагодити дружні стосунки з іншими сім'ями, які небайдуже ставляться до розвитку і виховання своїх дітей.

У роботі дошкільного закладу з батьками істотне значення має спрямування педагогічної самоосвіти батьків, стимулювання прагнення і вміння поповнювати свої педагогічні знання і після вступу дитини до школи.

Т. Поніманська М. Стельмахович, В. Сухомлинський
69. ВИДИ І ТИПИ ЗАНЯТЬ У СУЧАСНОМУ ДНЗ

Заняття. На перших етапах свого розвитку дошкільна педагогіка вбачала у заняттях можливість чимось зайняти дітей: іграшкою, розповіддю, малюванням. Пізніше головним змістом занять стали дидактичні ігри, вправи з дидактичним матеріалом, самостійна художня діяльність та ін. На сучасному етапі утвердився погляд на заняття як на форму впливу вихователя на дітей, виконання передбачених програмою завдань, тобто як на особливу форму організації навчання.

Заняття є формою педагогічного впливу, яка поєднує розвивальний і виховний ефекти навчання, формує у дітей уміння активно засвоювати знання і творчо використовувати їх за безпосередньої участі педагога, що сприяє набуттю досвіду спільної діяльності з дорослим і однолітками.

Заняття — форма дошкільного навчання, за якої вихователь, працюючи з групою дітей у встановлений режимом час, організовує і спрямовує пізнавальну діяльність з урахуванням індивідуальних особливостей кожної дитини.

У навчальному процесі дошкільного закладу використовуються різні ВИДИ ЗАНЯТЬ.

За змістом навчання розрізняють заняття:

— з ознайомлення з навколишнім середовищем;

— з розвитку мовленнєвого спілкування;

— з формування елементарних математичних уявлень;

— з образотворчої діяльності;

— з фізичної культури;

— музичні.

За дидактичними цілями виокремлюють такі види занять:

— заняття із засвоєння дітьми нових знань. Мають на меті постановку пізнавальних завдань, збагачення, уточнення знань про предмети і явища світу. Ними можуть бути спостереження за новим об'єктом, читання художніх творів, розповіді вихователя та ін.;

— заняття із закріплення і систематизації досвіду (організованого і стихійного) дітей. Передбачають осмислення сприйнятого і формування найпростіших узагальнень (заняття зі спостереження знайомих об'єктів, бесіди, дидактичні ігри);

— контрольні заняття. Покликані з'ясувати наявність у дітей знань, уявлень, умінь, навичок, перевірити розвивальний ефект виховання і навчання і на цій підставі окреслити напрями, зміст і методи подальшої роботи;

— комплексні заняття. Включають повідомлення дітям нових знань, повторення, закріплення, систематизацію і використання набутих знань, умінь і навичок. Такі заняття найпоширеніші у дошкільних закладах.

ТИПИ ЗАНЯТТЯ: — фронтальні (з усіма дітьми групи); — групові (10—12 дошкільнят);

— індивідуально-групові (4—6 дошкільнят); — індивідуальні (1—4 дошкільнят).

Як стверджував К. Ушинський, дитина втомлюється не від самої діяльності, а від її одноманітності, тому потрібно протягом заняття чергувати різні види діяльності.

Однією з умов успішного навчання дітей є поєднання навчальної роботи на заняттях і поза ними. Сучасні концепції дошкільного виховання націлюють педагогів на необхідність здійснення навчальних завдань не лише на заняттях, айв різних формах роботи у повсякденному житті: на екскурсіях, прогулянках, під час різноманітних спостережень, дидактичних ігор, виконання ігрових вправ.