44. Предмет та завдання вікової та педагогічної психології. Основи розвитку вікової та педагогічної психології. Історія розвитку вікової та педагогічної психології
 Скачать 166.72 Kb.
|
|
44. Предмет та завдання вікової та педагогічної психології. Основи розвитку вікової та педагогічної психології. Історія розвитку вікової та педагогічної психології. Вікова психологія — галузь психологічної науки, яка вивчає особливості психічного розвитку людини на різних вікових етапах індивідуального розвитку людини (онтогенез). Предметом дослідження вікової психології є вікова динаміка, закономірності, фактори, умови, механізми становлення, формування та розвитку особистості. Вікова психологія вивчає загальні закономірності, особливості виникнення і розвитку психічних процесів і властивостей і зумовлену віком динаміку співвідношень між ними; причини та закономірності переходу від одного вікового періоду до наступного; становлення різних видів діяльності (гри, навчання, праці, спілкування); В її загальній структурі виокремлюють психологію дитинства, до якої входять психологія новонародженого, немовляти, раннього дитинства, дошкільного періоду, молодшого школяра, підлітка, юнака, психологію дорослості — психологію дорослої людини, геронтопсихологію — психологію старості. Завданнями вікової психології є дослідження особливостей розвитку особистості на кожному її віковому етапі, надання відповідних рекомендацій щодо попередження спричинених віковими кризами психологічних проблем, а також конкретної психологічної допомоги. Педагогічна психологія — галузь психологічної науки, яка досліджує психологічні проблеми виховання й навчання особистості — основних механізмів спрямованої соціалізації людини.Предметом педагогічної психології є дослідження психологічних закономірностей процесу спрямованої соціалізації, тобто перетворення біологічної істоти в людську особистість у соціальному, спеціально організованому середовищі.Структура ПП: 1.психологія навчання; 2.психологія виховання; .психологія навчання та виховання дітей з аномальним розвитком; 4.психологія педагогічної діяльності.Істор.розвиток. У давньому світі загальнопсихологічні знання розвивалися в лоні філософії. Геракліта про нерозривний зв'язок індивідуальної душі з космосом, про змінність психічних станів, різні перехідні рівні душевного.Один із чільних її представників католицький філософ Фома Аквінський (1225/26—1274),. Рослинна, тваринна і людська душі розташовані ступінчасто, а у середині кожної з них розміщені здібності та їх продукти (відчуття, уявлення, поняття). Перша спроба докладного і послідовного опису психічного розвитку особистості пов'язана з ім'ям німецького філософа Альфреда Тідемана (1736—1803), який опублікував у 1787 р. «Спостереження за розвитком душевних здібностей дитини». Значно ширше і детальніше дослідив поведінку дитини-дошкільника у середині XIX ст. німецький психолог Альберт Кусмауль (1811—1897). Спостерігав за розвитком дитячої психіки французький філософ Іпполіт Тен (1828—1893). Він описав процес засвоєння мови своєю дочкою.Засновником дитячої психології вважають англійського ембріолога і психолога Віктора Прейєра (1822—1899). В. Прейєр намагався цілісно проаналізувати проблему на основі систематичного її дослідження. Його книга «Душа дитини» (1882) репрезентувала опис психічного та біологічного розвитку дитини від народження до трьох років. На думку В. Прейєра, у сфері психічного розвитку виявляється біологічна спадковість, яка є основою індивідуальних відмінностей. 45. Основні методи дослідження психіки дітей:спостереження, експеримент, діагностичний метод, опитування. Спостереження-метод тривалого, планомірного, цілеспрямованого опису психічних особливостей людини, що проявляються в її діяльності та поведінці, на основі їх безпосереднього сприймання. Обєктом спостереженя звичайно стають окремі сторони психічної діяльності дитини, наприклад, особливості мовлення, мисленн, емоцій, вольової регуляції поведінки, взаємини в групах дітей, ігри. У віковій психології спостереження часто набуває характеру послідовного фіксування фактів щодо психічного розвитку людини у вигляді щоденника. Психологічне спостереженн буває повним та частковим, довго- та короткотривалим, колективним та індивідуальним, явним та прихованим. Експеримент-метод, специфіка якого полягає у спеціальному створенні умов, за яких виникають очікуванні психічні процеси, акти поведінки дитини, у повторенні їх для перевірки істинності експериментальних висновків, у зміні цих умов з метою виявлення їх впливу на перебіг досліджуваних процесів. Експеримент передбачає спеціально створені дослідником умови для вивчення психіки дитини. Природний експерт. х-ризується тим, що здійснюється у звичних для дитини умовах ігрової, навчальної, трудової та інших видів діяльності. Він поділ.на: 1)первинний констатуючий;2)формуючий;3)поторний констатуючий. Лабораторний експеримент проводять у спеціально створюваних умовах, які ретельно враховуються: у спеціально обладнаному приміщенні, з використанням приладів, пристроїв, апаратів. Опи́тування — це метод збору соціальної інформації про досліджуваний об'єкт під час безпосереднього (інтерв’ю) або опосередкованого (анкетування) спілкування соціолога з респондентом. Опитування можна розглядати як один з найпоширеніших методів отримання інформації про суб'єктів - респонденти опиту. Опитування полягає в задаванні людям спеціальних запитань, відповіді на які дозволяють дослідникові отримати необхідні відомості залежно від завдань дослідження. До особливостей опитування можна зарахувати його масовість, що викликане специфікою завдань, які їм вирішуються. 46 Проблема психічного розвитку дитини. Основні теорії психічного розвитку дитини. Проблема психічного розвитку дитини є центральною у віковій і педагогічній психології, неоднозначно розв'язувалась протягом всього періоду становлення цих галузей психології та має вирішальний вплив на стратегію побудови навчально-виховногоо процесу.Але за цими процесами кількісного накопичення можуть відбуватись і інші явища та суттєві зміни в структурі процесів, які називаються розвитком.Розвиток, перш за все, характеризується якісними змінами появою новоутворень, нових механізмів, процесів, структур.Розвиток — це складний інволюційно-еволюційний поступальний рух, в ході якого відбуваються прогресивні і регресивні інтелектуальні, особистісні, поведінкові, діяльнісні зміни в самій людині. (Л.С.Виготський, Б.Г.Ананьєв). Основні теорії психічного розвитку дитини. 1) На виникнення перших концепцій дитячого розвитку вплинула теорія Ч. Дарвіна, який вперше висунув ідею про те, що розвиток підлягає певним законам.Першою теоретичною концепцією психічного розвитку була так звана концепція рекапітуляції, яка базувалась на біогенетичному законі Е. Геккеля: онтогенез — це коротке і швидке повторення філогенезу. Цей закон було сформульовано щодо ембріогенезу, але американський психолог Ст. Холл переніс його на процес онтогенетичного розвитку дитини і стверджував, що дитина в своєму розвитку коротко повторює розвиток людського роду.А. Гезел розробив практичну систему діагностики психічного розвитку дитини від- народження до юнацького віку, яка базувалась на систематичних порівняльних дослідженнях. Ним було вперше застосовано кіно-фотореєстрацію вікових змін моторної активності, мовлення дитини та ін.. А. Гезел помітив, що з віком темпи розвитку знижуються, проте не зміг пояснити цієї закономірності, оскільки він ототожнював розвиток і зростання, підкреслював залежність розвитку від дозрівання, та обмежувався лише кількісним вивченням порівняльних зрізів дитячого розвитку, зводив розвиток до простого збільшення "приросту поведінки", не враховуючи якісних перетворень при зміні етапів розвитку. 2) Біхевіористична концепція, у витоків якої були американські психологи Дж. Уотсон, Е. Газрі, Е. Торндайк, Б. Скіннер та ін., виникла під впливом вчення І.П. Павлова про закономірності вищої нервової діяльності та утворення умовних рефлексів. Вона ототожнювала розвиток з научінням і також була розкритикована представниками гуманістично спрямованих вчених як така, що надто механічно трактує поведінку людини.Психологи європейських країн зосередили в той же час пошуки на виявленні стадій, етапів розвитку поведінки в філо- та онтогенезі.3) Австрійський психолог К. Бюлер висунув теорію триступеневого розвитку: інстинкт, научіння, інтелект. Він пов'язував ці ступені не лише з дозріванням мозку та ускладненням відносин з довкіллям, але й з розвитком переживання задоволення, пов'язаного з дією.4) Теорія конвергенції — це найбільш поширена концепція сучасної психології, а існуючі, в її рамках теорії відрізняються лише трактуванням взаємодії спадковості і середовища, дозрівання та научіння, біології і культури, вроджених та набутих здібностей у ході психічного розвитку. При вивченні ролі досвіду в динаміці поведінки ключовими є проблеми активності суб'єкта в процесі розвитку та часу, коли здійснюється той чи інший вплив середовища. 47. Роль навчання у психічному розвитку. Поняття про зони актуального, потенційного та найближчого розвитку.Навчання повинно спиратись на рівень актуального розвитку та орієнтувати на зону найближчого розвитку. Вітчизняний вчений Костюк доводив, що між навчанням і розвитком існує діалектичний взаємозв'язок. Чим вищим є рівень розвитку психіки дитини тим складніші завдання може вирішувати вчитель в процесі її навчання. Розвиток психіки являє дуже складний багатогранний процес, а тому не можна розвиток зводити до тих надбань які виникають під впливом навчання….Підхід вітчизняних вчених на чолі з Виготським — вважали, що навчання повинно йти по переду і вести за собою розвиток. Він розробив вчення про дві зони розвитку (Зона (рівень) актуального розвитку — той рівень психічного розвитку якого дитина вже досягла і який виявляється за допомогою завдань, що дитина успішно розв'язує самостійно; зона найближчого розвитку — це потенційна можливість психіки дитини — той рівень розвитку якого вона ще не досягла, але може досягти при допомозі дорослого(виявляється за допомогою завдань які дитина не може розв'язати самостійно)…. 48. Проблема вікової періодизації психічного розвитку дитини. Характеристика вікових періодів за Д. Б. ЕльконінимДля практики навчання і виховання підростаючого покоління особливо важливим є розкриття закономірностей психічного розвитку на окремих вікових етапах цього відтинку життя дитини. Характеристика вікових періодів за Д. Б. Ельконіним Епоха раннього дитинства (до 3 років). 1. Дитинство (до 1 року). Тут провідний вид діяльності - емоційне спілкування. У 2-2,5 місяця у дитини з'являється комплекс пожвавлення на появу дорослого: посмішка, рухова реакція і т.д. До 6 місяців ця діяльність спілкування розвивається, дитина дізнається маму. Дорослі розвивають руку дитини: дають йому іграшку, включають його в спілкування через предмет, що веде до дій з предметом. До року у дитини починає виникати потреба у вербальному спілкуванні.На кордоні дитинства і раннього віку відбувається перехід до власне предметним діям, до початку формування так званого практичного, або сенсомоторного інтелекту. 2. Ранній вік (власне раннє дитинство) (1-3 роки). Тут провідний вид діяльності - предметно-маніпулятивний. Дитина відкриває і закриває двері, пересипає пісок і т.д. Він опановує діями з ложкою, олівцем, відром, носовою хусткою і ін Це операціонально-технічна фаза.У цей період часу предметні дії служать для дитини способом налагодження міжособистісних контактів. Спілкування, у свою чергу, опосередковується предметними діями дитини і практично не відокремлене від них. Але до 3 років дитина починає порівнювати себе з дорослими і заявляти "Я", "Я сам". Епоха дитинства (3-11 років). 1 Дошкільне дитинство (3-7 років). Прагнення до самостійності виводить дитину паролевую гру, що імітує відносини людей у процесі праці. Завдяки ігровим прийомам дитина приймає на себе роль дорослого і моделює в грі їх міжособистісні відносини. Таким чином, рольова гра, об'єднуючи спілкування і предметну діяльність, забезпечує їхній спільний вплив на розвиток дитини. У нього виникає потреба зайняти нову соціальну позицію, і до кінця цього періоду у дитини з'являється прагнення чомусь навчитися, він хоче отримати результат своєї діяльності в якості оцінки, тягнеться до навчання. 2. Молодше шкільне дитинство (7-11 років). Це фаза операційно-технічної діяльності, в основному діяльності навчальної. Дитина вчиться читати, писати. У процесі навчання формуються інтелектуальні та пізнавальні здібності, розвивається система відносин дитини з оточуючими - його власна практика взаємин з іншими людьми. Але приходить час, і він хоче наслідувати поведінки дорослих; хоче рівноправного ставлення до себе. Настає наступна епоха Епоха подростничество (11-17 років). 1. Молодше подростничество (11-14 років). З'являється нова діяльність - діяльність інтимно-особистісного, емоційного спілкування з однолітками, виникає об'єднання з рівними собі за віком дітьми, з'являються лідери. Виникає "почуття дорослості" - особлива форма новоутворення свідомості, через яке під паросток порівнює себе з іншими, знаходить зразки для наслідування, перебудовує свою діяльність і відносини. Тут важливо, щоб кола спілкування дитини не виходили з-під контролю дорослих - "важкий вік", "переломний вік". 2. Юність - старше подростничество (14-17 років). У дитини знову з'являється потреба до самопізнання, формується сама свідомість, ставляться завдання саморозвитку, самовдосконалення, самоактуалізації. Здійснюється професійне і особистісне самовизначення, йому важливо знати, ким він буде. Провідна діяльність - навчально-професійна (знову операціонально-технічна фаза), в процесі якої формуються світогляд, професійні інтереси, ідеали. 49. Умови психічного розвитку новонародженої дитини. Новоутворення цього періоду. Роль дорослого у психічному розвитку немовля. Спілкування в період немовляти. Період новонародженості охоплює перші тижні життя малюка. Головною особливістю виступає відсутність поведінки у власному значенні слова. Спостерігаються лише інстинктивні форми – безумовні рефлекси. Новонароджений більшість часу спить і прокидається лише для того. щоб поїсти. Дитина вже відділилася від матері фізично, але не фізіологічно, бо мама забезпечує всі життєво важливі функції дитини, починаючи з годування. З першого дня життя малюка соціально опосередковане.Всі потреби немовляти задовольняються дорослими, а тому з перших днів малюк прагне оволодіти увагою дорослих, згодом у нього виникає потреба у спілкуванні й співробітництві з дорослими. Спосіб життя немовляти організовується дорослим за соціально виробленим режимом дня. Умовні рефлекси формуються на основі зорового і слухового зосередження на обличчі та голосі матері, яке виникає під час годування дитини в положенні під грудьми. Таке зосередження визначає надалі розвиток власне людських форм поведінки.Перші емоції новонародженого негативні, але у відповідь на увагу та любов у малюка виникають позитивні соціальні переживання. Для кінця цього періоду х-рне вироблення у дитини особливої поведінки – «комплекс пожвавлення», що виникає під час контакту дитини з дорослимВіе включає емоційні й рухові реакції малюка: посмішку, вокалізації, спрямування погляду та рухів ручками до дорослого. Таким чином, дорослий стимулює розвиток важливих потреб у пізнанні та спілкуванні. Потреба малюка у спілкуванні реалізується в безпосередньо-емоційному спілкуванні як провідній діяльності немовлячого віку. Новоутворення:1)закріплення специфічного людського біоритму нічного сну та періоду денної активності; 2)виділення першого об’єкту в навколишній дійсності(близького дорочлого); 3)органи чуття розвиваються швидше рухового апарату; 4)поява першої позитивної емоційної реації – посмішки; 5)ародження і розвиток першої форми поведінки – комплексу пожвавлення; 6)поява зорового і слухового зосередження на обличчі дорослого. 50. Молодший шкільний вік. Психологічні новоутворення дошкільника ті їх характеристика. Довільність,внутр.план дій,рефлексія. Розвиток діяльності молодшого школяра. За віковою періодизацією, прийнятою українськими психологами і педагогами, час життя дітей від шести до одинадцяти років називається молодшим шкільним віком. При визначенні його меж враховуються особливості психічного і фізичного розвитку дітей, береться до уваги перехід їх від ігрової до учбової діяльності, яка стає і у цьому віці провідною. Вступ дитини до школи — це різка зміна її життя і діяльності. Дитина йде до школи з фізичною й психологічною готовністю до цієї зміни. У шкільному навчанні використовуються і продовжують розвиватись фізичні й розумові здібності, формуються психічні властивості молодшого школяра. Анатомо-фізіологічні особливості. Протягом молодшого шкільного віку відбувається подальше зростання організму дитини. З 6 років у дітей наступає період рівномірного росту, який триває пересічно до 9 років у дівчаток і до 11 — у хлопчиків. Дівчатка після 9 років випереджають у рості хлопчиків. Кістково-сполучний апарат молодших школярів відзначається гнучкістю, оскільки в їхніх кістках ще багато хрящової тканини. На це треба зважати, щоб запобігти можливому викривленню хребта, що негативно позначається на кровообігу, диханні й тим самим ослаблює організм. До 12 років триває окостеніння фаланг пальців руки, а окостеніння зап'ястя завершується в 10—13 років. Переважно цим пояснюється, чому точні рухи руки під час письма, малювання тощо стомлюють дітей 7—8 років швидше, ніж старших. Зазнає змін і розвиток таза, кістки якого починають зростатися, проте зв'язкова система їх ще м'яка і гнучка. Тому важливо стежити, щоб учень правильно сидів за партою, щоб меблі у школі і робочі місця вдома відповідали зросту дитини. Збільшення розмірів у дітей цього віку інколи супроводжується відчуттям болю, особливо у нічні періоди. У першокласників випадає до 20 молочних зубів. З появою постійних зубів дорослі помічають, що їх розмір не відповідає розміру рота дитини, але ця невідповідність зникає пізніше з ростом кісток черепа. Розвивається м'язова система молодших школярів. Збільшується вага всіх м'язів відносно ваги тіла, що сприяє зростанню фізичної сили дітей, підвищується здатність організму до відносно тривалої діяльності. Дрібні м'язи кисті руки розвиваються повільніше. Діти цього віку, добре володіючи ходьбою, бігом, ще недостатньо координують рухи, здійснювані дрібними м'язами. Першокласникові важко писати в межах рядка, координувати рухи руки, не робити зайвих рухів, які спричиняють швидку втому. Тому у 1 класі слід проводити фізхвилинки, які знімають напруження дрібних м'язів пальців і кисті руки. З часом школярі набувають здатності розподіляти навантаження на різні групи м'язів, рухи їх стають більш координованими, точними, удосконалюється техніка письма. Важливо враховувати те, що у молодших школярів посилюється розвиток рухового апарату, що обумовлює надмірну рухливість дітей цього віку і зважати на їх прагнення бігати, лазити, плавати тощо, пам'ятаючи, що розвиток моторики дітей зв'язаний не тільки з фізичним, а й розумовим розвитком підростаючої особистості. Проте і надмірна рухлива активність протягом тривалого часу може негативно позначитись на стані здоров'я дитини. Вага мозку першокласника наближається до ваги мозку дорослої людини. У молодших школярів збільшується рухливість нервових процесів, що дає змогу дітям швидко змінювати свою поведінку відповідно до вимог учителя. У дітей добре розвинені всі органи чуття, але деякі з них мають свої особливості. Так, їхні очі, завдяки еластичності кришталика, можуть швидко змінювати свою форму залежно від пози під час читання і письма. Якщо не врахувати цієї особливості органів зору молодших школярів і не виправити їх пози, то це може призвести до підвищення очного тиску, до нечіткості зображень на сітківці й до виникнення короткозорості.Довільність психічних процесів у молодшого школяра. У цьому віці центром психічного розвитку дитини стає формування довільності всіх психічних процесів (пам'яті, уваги, мислення, організації діяльності). їх інтелектуалізація, внутрішнє опосередкування відбуваються завдяки первинному засвоєнню системи понять. Довільність виявляється в умінні свідомо ставити цілі, шукати і знаходити засоби їх досягнення, долати труднощі та перешкоди. Протягом усього молодшого шкільного віку дитина вчиться керувати своєю поведінкою, психічними процесами, адже вимоги до неї з перших днів перебування у школі передбачають досить високий рівень довільності. Тому молодший школяр долає свої бажання і здатен керувати своєю поведінкою на основі заданих зразків, що сприяє розвитку довільності як особливої властивості психічних процесів і поведінки.Внутрішній план дій молодшого школяра. Виконуючи завдання з різних навчальних предметів, діти шукають найзручніші способи, обирають і зіставляють варіанти дій, планують їх порядок та засоби реалізації. Чим більше етапів власних дій може передбачити школяр, чим старанніше він може зіставити їх варіанти, тим успішніше контролюватиме розв'язання завдань. Необхідність контролю та самоконтролю, словесного звіту, самооцінки в навчальній діяльності створюють сприятливі умови для формування у молодших школярів здатності до планування і виконання дій подумки.рефлексії (лат. reflexio - відображення) - осмислення своїх суджень і вчинків з точки зору їх відповідності задуму та умовам діяльності; самоаналіз. Свідченням цього є здатність бачити особливості власних дій, робити їх предметом аналізу, порівнювати з діями інших людей. Якщо дошкільник здебільшого орієнтується на індивідуальний досвід, то молодший школяр починає орієнтуватися на загальнокультурні зразки, якими він оволодіває у взаємодії з дорослими та ровесниками.Рефлексія змінює пізнавальну діяльність молодших школярів, їхнє ставлення до себе й до оточення, погляд на світ, змушує не просто приймати на віру знання від дорослих, а й виробляти власну думку, власні погляди, уявлення про цінності, значущість учіння. В цьому віці вона тільки починає розвиватися. |