44. Предмет та завдання вікової та педагогічної психології. Основи розвитку вікової та педагогічної психології. Історія розвитку вікової та педагогічної психології
 Скачать 166.72 Kb.
|
|
65.Поняття про навчання та його психологічні механізми. Психологічні погляди на дидактичні принципи.Розуміння навчання як спільної діяльності того, хто навчає, і тих, хто навчається теж не досягає глибини психологічних механізмів. Навчання як особливий вид групової діяльності включає навчальну й учбову діяльності, які мають принципову відмінність. Навчальна діяльність — це діяльність практична (діяльність вчителя), а учбова — теоретична (пізнавальна) діяльність учнів. Суб'єкти цих діяльностей розв'язують різні задачі: вчитель — дидактичні, учні — учбові. Механізмами навчання є конструкти, що описують взаємодію навчальної та учбової діяльностей. До них відносять механізм до визначення задачі. Він полягає в тому, що зовнішній навчальний вплив перетворюється в учбову задачу, яка визначає напрямок діяльності учня. Останнє відбувається тоді, коли навчальний вплив набуває в учня особистісного змісту. У цих умовах актуалізуються цілі, мотиви, досвід учня і все це доводить, що він не просто об'єкт управління, а є суб'єктом учбової діяльності. Суттєвим механізмом навчання є рефлексивні відносини. Вони полягають у відображенні вчителем своїх дій, що спрямовані на вибір навчальних впливів, на розв'язання педагогічної задачі, контроль за діяльністю учня, на створення моделі розвитку його особистості та поведінки. Дидактичні принципиВ управлінні учбовою діяльністю дотримуються дидактичних принципів, які були вироблені давно і, як писав В.В. Давидов, вони не влаштовують ні нашу теорію, ні нашу педагогічну практику. Так, принцип наступності виражає той факт, що при переході учня від одного ступеня навчання до вищого, не повинно бути чіткої відмінності наступної стадії від попередньої. Принцип доступності в практичній педагогіці реалізується так, що на кожній стадії дається такий навчальний матеріал, який доступний дітям певного віку. Оскільки, всім відомо, що міра доступності склалась стихійно, хто тоді може точно відповісти, що під силу учням, а що ні. Принцип свідомості виступає проти механічного, формального засвоєння знань, яке не дає можливості застосовувати ці знання у розв'язанні практичних проблем. Принцип науковості у традиційному навчанні розуміється вузько емпірично. В основі організації засвоєння досвіду потрібно врахувати особливості способу мисленнєвого відображення дійсності, сходження від абстрактного до конкретного. Принцип наочності в традиційній школі має негативну практику реалізації. Витоками обгрунтування цього принципу є сенсуалізм, зв'язаний з ним номіналізм та асоціанізм. Така орієнтація на принцип наочності проектує розвиток у дітей лише емпіричного мислення. 66.Теорії навчання. Класифікація навчання. Психологічні основи змісту навчання. Управління процесом навчання. Психологічний аналіз уроку. До кінця XIX ст. визначала характер навчання асоціативна теорія, (уявлення та ідеї викликаються первинними відчуттями та асоціаціями) на початку XX ст. дві теорії — біхевіоризм («научіння» — це набуття індивідуального досвіду, а «навчання» —як закріплений зв'язок між стимулом і реакцією) та гештальтизм(повторення без розуміння дії, її схеми, структури не приведе до якісного научіння.) Ці теорії зумовили виникнення двох напрямків у навчанні. Один з них мав на меті розвивати у дитини здібності, необхідні для того, щоб здобувати знання, другий — засвоєння певної суми знань.Класифікація навчаня:1)Навчання предметне— це навчання мові, математиці, праці та ін.2) за психологічними задачами: 1. теоретичне навчання, 2. практичне навчання, внаслідок якого виробляються моторні, сенсорні навички, а також навички розумової діяльності,3. образне, емоційне, етичне та естетичне навчання (формування одиничних уявлень, а на їх основі еталонів переживань, поведінки, відносин, що зумовлюють становлення емоційної зрілості особистості).3) За зверненням до учнів:фронтально-класне,групове навчання,індивідуальне...Зміст навчання зміст системи навчальних предметів є основою навчально-виховного процесу. Кожний навчальний предмет відображає рівень науки, культури, моралі суспільства. Програма є систематичним та ієрархічним пред'явленням тих знань, які повинні засвоїти учні, вона визначає методи навчання, строки, тип мислення учнів; зміст повинен розроблятися у відповідності з особливостями та структурою учбової діяльності учнів.При визначенні змісту навчальних предметів маємо враховувати, що у засвоєнні узагальнені і абстрактні знання передують конкретним знанням, які учні виводять із загального знання. У змісті повинна бути не проста констатація знань про об'єкт, а й пояснюватися умови їх походження. Зміст, що вказує і на джерела знань, повинен сприяти виділенню учнями генетично висхідного, суттєвого, всезагального відношення.Аналіз уроку:1. Загальна психологічна спрямованість уроку 2. Реалізація ідей розвиваючого навчання 3. Організація пізнавальної діяльності на уроці 4. Формування вмінь і навичок дітей 5. Розвиток емоційно-вольової сфери учнів 6. Психологічна саморегуляція вчителя на уроці. 67.Вміння самостійно вчитися як інтегральна якість особистості. Психологічні умови формування уміння вчитись самостійно. Вікова динаміка процесу учня. Справжня самостійність — це діяльність, яку особистість здійснює за внутрішніми переконаннями, обираючи ціль та засоби досягнення мети. це точно знати свої можливості, свої недоліки та прогалини в знаннях, і коли зустрічається завдання, яке виконати одразу неможливо, то не самоусуватися, а шукати засоби поповнити свої знання новим досвідом, пройти шлях наукового дослідження.Це здатність шукати нові завдання, виконання яких потребує роздумів, досліджень.Самостійна робота може виявлятися в чотирьох основних напрямах навчальної діяльності:1) організаційному (уміння визначати свою мету, обирати засоби її досягнення, контролювати відповідність дії плану та цілям, організовувати свою діяльність у колективній роботі);2) практичному (використовувати ТЗН, працювати з довідковою літературою, відеоматеріалами, комп’ютером тощо);3) інтелектуальному (формулювати проблеми, обирати об’єкти досліджень, систематизувати ідеї тощо);4) психологічному (докладати вольових зусиль для подолання труднощів, усвідомлювати свій мотив, аналізувати та оцінювати ситуацію). умови Слід організувати навчальну діяльність таким чином, щоб дитина стала суб’єктом навчання. Перший аспект — організація спеціальної навчальної діяльності на уроках.(Навчальна діяльність, як і будь-яка інша, виникає з потреби, переходить у мотив. Школяр має сформулювати мету, спланувати діяльність, обрати засоби та прийоми роботи, виконати завдання, оцінити свої здобутки та відрефлексувати виконану роботу, обрати нове завдання.Така побудова навчальної діяльності робить дитину активним шукачем, дослідником, пробуджує думку, спонукає до діяльності).Другий аспект — організація навчального співробітництва.(Методи побудови такої навчальної діяльності вимагають спільної діяльності вчителя з учнями та учнів між собою. Найкращою формою організації співпраці є парна та групова робота. Під час роботи в групі дитина має реальну можливість обрати для себе роль (контролер, скептик, аналітик, писар, координатор).Третій важливий аспект — це методи та прийоми роботи на уроці.(Головна складність в оволодінні загальним способом дії полягає в тому, що ці дії неможливо імітувати. Пошук знань та способу дії може бути лише там, де вчитель не дає їх у готовому вигляді, а спонукає дітей до пошукової самостійної діяльності.)динаміка Молодший шкільний вік. Відомо, що до кінця дошкільного періоду в дитини складається досить сильна мотивація до навчання у школі (Л.Божович, Л.Славіна та ін.) Внутрішня позиція дитини полягає в потребі відвідувати школу, включатися в нову для дитини діяльність учіння, зайняти новий статус серед оточення. Психологи відзначають, що на межі дошкільного і шкільного дитинства дитина дуже виразно бачить різницю між її об´єктивним станом і внутрішньою позицією. Ця широка потреба утворює так звану суб´єктивну готовність до школи. Існує ще й об´єктивна готовність до школи, до перших написаних букв, цифр, до перших оцінок і лише після цього до процесу, змісту учіння, а ще пізніше — до способів здобування знань. Безпосередність, відкритість, довірливість молодших школярів, їхня віра в беззаперечний авторитет учителя і готовність виконати будь-яке його завдання є сприятливими умовами для утвердження в цьому віці широких соціальних мотивів обов´язку, відповідальності, розуміння необхідності вчитися тощо. Середній шкільний вік. Цей період сензитивний для розвитку пізнавальних інтересів, істотно закріплюються навчально-пізнавальні мотиви, для яких характерний інтерес до способів здобування знань. Дуже характерним є інтерес до знань, які виходять за межі програми. Пізнавальний інтерес має ненасичений характер, тобто зростає в міру задоволення. Особливо істотні зрушення відбуваються в соціальних мотивах. Це пов´язано з тим, що школяр стає громадянином. ..У молодшому шкільному віці як позитивні риси виділяють позитивне ставлення дитини до школи, широту її інтересів, потяг до знань і тощо. Негативні риси такі: недостатня дієвість, ситуативність, малоосмисленість, орієнтація на результат, а не на процес та ін.У середньому і старшому шкільному віці до позитивних якостей мотивів відносять: загальну активність підлітка, готовність включитися у різні види діяльності тощо. До негативних відносять такі: незрілість оцінки підлітка самим собою, байдужість до думки вчителя тощо. Знання вікової динаміки мотивів полегшує правильну організацію процесу навчання. 68.Загальне поняття про психологію виховання. Предмет і завдання психології виховання Психологія виховання-галузь педагогічної психології,яка досліджує психологічну сутність виховного процесу.Предметом психології виховання є вивчення психологічних закономірностей формування свідомості людини як особистості в умовах цілеспрямованої організації педагогічного процесу. Психологія виховання розглядає виховання як процес, що здійснюється при взаємодії вихователів і дітей, взаємодії самих школярів, які є не тільки об'єктами, але й суб'єктами виховання.Завдання:1)виявлення взаємодії виховних впливів з внутр.особливостями людини, з процесом формування особистості;2)вивчення процесу виникнення новоутворень особистості під впливом навчаючих і виховуючи засобів;3)вивчення зовн.і внутр.причин різної ефективності педагогічних впливів;4)психологічне забезпечення взаємодії вихователя і вихованця. 69.Проблема управління вихованням. Зовнішнє і внутрішнє управління вихованням. Самовиховання як вища форма самоуправління.Управління процесом виховання — діяльність педагогів, що забезпечує планомірний і цілеспрямований виховний вплив на вихованців. Воно передбачає передусім підбір змісту виховної роботи з урахуванням вимог суспільства до рівня вихованості учнівського колективу взагалі й кожного його члена зокрема. Для реалізації змісту виховання потрібні форми, методи і прийоми виховної роботи, які б імпонували школярам. Усе це допоможе зробити виховний процес цілеспрямованим і систематичним. Суть управління виховним процесом — виявлення виховних можливостей сім'ї, громадських організацій, культурно-освітніх установ, засобів масової інформації для ефективнішого використання їх впливу на школярів.Зовн.і внутр. характеризують залежність виховання від суспільних процесів і умов: соціально-економічної та політичної ситуації, рівня культури в суспільстві, його потреб у відповідних фахівцях, загальноприйнятих і національних виховних ідеалів, цінностей і змісту виховання тощо.національне виховання в Українській державі має бути спрямоване на формування у молоді та дітей світоглядної свідомості, ідей, поглядів, переконань, ідеалів, традицій, звичаїв, інших соціально значущих надбань вітчизняної та світової духовної культури. Внутрішні закономірності розкривають зв'язки та залежності між компонентами процесу виховання.Інакше кажучи, – це залежність між виховними впливами вихователів та конкретним ставленням вихованців до цих впливів, між ідеалом, метою, змістом виховання та отриманим результатом, між основними складовими цього складного соціально-педагогічного явища.Одна з основних внутрішніх закономірностей виховання – єдність навчання, виховання, розвитку і самовдосконалення вихованців як однієї з основних умов гармонійного формування особистості українських громадян.Самовиховання - процес, в якому взаємопов'язано проявляється весь духовний світ людини. У ньому взаємодіють моральність, інтелект, воля й емоції. Це максимальна усвідомленість себе, свого місця в навколишньому світі і своєї поведінки. Це вольове зусилля, яке регулює увесь спосіб життя; Самовиховання - це саморегуляція, самоуправління особистості з намірами змінити себе, свідоме закорінення зовнішніх регулюючих факторів, це свідома діяльність людини, спрямована на вироблення, удосконалення або зміну нею своїх якостей у відповідності з соціальними та індивідуальними цінностями, орієнтаціями, інтересами, що складаються під впливом умов життя і виховання. 70.Віковий підхід в моральному вихованні дітей. Психологічне обґрунтування виховних впливів (переконання, навіяння, заохочення, покарання) Моральне виховання — цілеспрямована взаємодія дорослого і дитини з метою формування моральних почуттів і якостей, засвоєння моральних норм і правил, розвитку моральних мотивів і навичок поведінки. Зміст морального виховання підпорядкований вічним цінностям і конкретним потребам суспільства, які з плином часу змінюються. Засноване воно на принципах рівноцінності особистостей педагога і дитини, гуманістичності змісту і засобів виховання, довіри і поваги в процесі виховання, створення позитивної емоційної атмосфери, творчої взаємодії педагога і дитини. Моральне виховання з перших років життя дитини спрямоване на формування її моральної позиції, ціннісних орієнтирів, інтересів і потреб. Адже на цьому етапі закладаються основи морального розвитку особистості, розвиваються уявлення, почуття, звички, які спрямовують подальше її вдосконалення. Виховні впливи: У процесі формування особистості вихованця, конкретно – певної сукупності його особистісних якостей, маємо справу з різними видами виховних впливів. Ці впливи можуть бути спрямовані як на окремих вихованців, так і на колективи, але також можуть бути застосовані до певних виховних систем. Вони мають динамічний та змінний характер, хоча можуть бути як випадковими, так і цілеспрямованими. ЗАОХОЧЕННЯ - це сигнал про самоствердження, яке вже вiдбулося, тому в ньому мiститься суспiльне визнання того пiдходу, того способу дiй, того ставлення до дiй, якi обранi та реалiзуються i дитиною, i дорослим.Заохочення сприяє закрiпленню позитивних форм поведiнки. Почуття задоволення пiсля заохочення викликає у вихованця приплив енергiї, впевненiсть у своїх силах. ПОКАРАННЯ - один з найстарiших методiв виховання. Якщо покарання було справедливим, воно коригує поведiнку людини, примушує її замислитися, викликає потребу змiнити свою поведiнку. Головне почуття покараного вихованця - почуття переживання вiдчуженостi вiд iнших вихованцiв, вiд колективу. Переконання - основний, найбільш універсальний метод керівництва і виховання .Механізм переконання заснований на активізації розумової діяльності дитини, на зверненні до раціональної стороні свідомості. Передбачається, що переконує повинен здійснити свідомий вибір шляхів і засобів досягнення мети, тобто щоб переконати, треба привернути увагу об'єкта впливу, викласти і роз'яснити нову інформацію, привести вражаючі аргументи. Навіювання-Свідоме неаргументоване дію на дитину або групу дітей, що має своєю метою зміна їх стану, ставлення до чого-небудь і схильності до певних дій. 71.Проблеми важковиховуваності і самотності учнів. Проблема вимірювання вихованості учнів: показники та критерії вихованості Проблеми важковиховуваності учнів Діти- „важковиховувані”, „педагогічно занедбані”, „схильні до правопорушень”, „соціально занедбані” – і традиційно пов’язують з кризовим підлітковим віком. Педагогічний словник тлумачить „важковиховуваність” як „свідомий або несвідомий спротив дитини цілеспрямованому педагогічному впливу, викликаний найрізноманітнішими Науковці одностайно стверджують: у дитинстві закладається фундамент особистості – формуються її основні мотиваційні, інструментальні та стильові риси, первинні етичні поняття та категорії, здатність бачити прекрасне навколо себе. У свідомості дитини виникає розуміння власних можливостей та свого місця в системі суспільних відносин. Дитина поступово входить в суспільне середовище, формується як особистість, яка постійно розвивається. Перетворення людського індивіда на особистість відбувається у процесі соціалізації.Наслідком недостатнього засвоєння позитивного соціального досвіду стає важковиховуваність як спротив педагогічному та соціальному впливу, що виражається у складностях знаходження засобів індивідуального підходу. Педагоги часто таких дітей називають неслухняними„, вередливими, упертими, погано вихованими тощо. Іншими словами, мова йде про те, що поведінка таких дітей заважає дорослим. Поняття „важковиховуваність” сьогодні використовується достатньо часто, разом з тим, ця проблема не є суто дитячою. Вона виникла на основі труднощів у стосунках батьків та педагогів з дітьми, а також внаслідок конфліктів між дитячими потребами і можливостями їх задоволення, отож містить у собі три елемента: вихователя, дитину та їхню взаємодію. Розв’язуючи ці протиріччя, дорослі часто знімають з себе відповідальність за соціалізацію і виховання дитини і перекладають її на плечі іншого – на дитину та її оточення. Проблеми самотності учнів Юність і ранню молодість прийнято вважати особливо важкими періодами в житті людини. Одним з важливих аспектів переходу в доросле вікову групу є встановлення дорослих соціальних відносин. Особливо показовим у цьому відношенні процес адаптації при вступі до коледжу. Розлучитися зі знайомим з дитинства світом і вступити до ВНЗ - значить багато чого почати заново. Високі особистісні якості, зазначені в школі, не можуть допомогти людині знайти собі місце в коледжі. Не дивно, що велика частина новачків відчуває себе самотніми. Багатьом з них вдається пристосуватися до нових обставин, але для інших це стає серйозною проблемою. Питання I: причини самотності. У самотніх людей, природно, виникає бажання дізнатися про причину свого стану. Їхнє розуміння допомагає розібратися в неприємної ситуації і може стати першим кроком на шляху вирішення проблем у своїх відносинах із суспільством. На кожному етапі життя для людей важливі різні типи відносин. Для маленької дитини головними є відносини з батьками, потім - з однолітками, коханими і так далі. Більшість людей надходять до коледжу в період пізньої юності, тому їх соціальні зв'язки можуть мати свої особливості, поєднуючи в собі різні типи взаємин Обстановка, в якій люди знаходяться, може зробити глибокий вплив на їх поведінку. Так, важливими чинниками в процесі соціальної адаптації студента є відчуття затишку та комфорту, яке він відчуває в гуртожитку, дух співробітництва серед студентів та викладачів, проживання в колективі Результати проведених досліджень показали, що успішне подолання самотності не пов'язано з тим, як далеко студент живе від батьків і живе він в гуртожитку або окремо. Чи не виявилося принципових розходжень і в тому, як ті чи інші студенти намагалися боротися з самотністю. І ті й інші брали участь в університетських спортивних іграх, вечорах, катували зав'язати розмову з незнайомими однокурсниками. Студенти, які подолали самотність, чекали від майбутніх взаємин більшого, незважаючи на початкові труднощі. Ті ж, хто залишився самотнім, мало сподівалися н?? поліпшення своїх взаємин з людьми. Показники та критерії: про ступінь морального розвитку індивіда судять за певними критеріями. Критерій — засіб для судження, ознака, на основі якої робиться оцінка, визначення або класифікація чого-небудь; мірило судження та оцінки, основна ознака, за якою одне рішення обирається із багатьох можливих.— ставлення школярів до суспільства, праці, людей, активна життєва позиція, спрямованість особистості, рівень розвитку суспільно значущих якостей особистості, співвідношення мотивів поведінки та характеру вчинків особистості, з одного боку, та норм, правил моралі — з іншого, використання різних критеріїв на різних рівнях: на рівні розвитку моральних почуттів, відношень, стійких мотивів і спрямованості особистості, на рівні світогляду;— інтелектуальний, поведінковий та емоційний критерії; до інтелектуального відносяться знання відповідних моральних норм і правил, здатність висловлювати на основі цих знань моральні судження; до поведінкового — здатність протистояти спокусі порушити ці правила, а емоційного — переживання почуття провини у разі порушення цих правил. Поряд із критеріями загальної моральної вихованості автори виділяють інші важливі, але менш узагальнені критерії, такі як критерії розвитку окремих моральних якостей, глибина осмислення та знання норм і правил моралі, ступінь розвиненості та сформованості моральних умінь, навичок і звичок поведінки, характер моральної орієнтації у складних моральних ситуаціях, ступінь принциповості та рівень розвитку вольової сфери, в оточенні спокуси — міра моральної вимогливості до себе та інших людей, характер поведінки у колективі, а також наодинці із собою, наявність гуманістичних рис у характері та поведінці, ступінь поважного та доброзичливого ставлення до інших людей, рівень розвитку почуття власної гідності, сором'язливості, честі, совісті. |