1. Зародження літва як поетики та риторики в Античності. Поява поетики та риторики в Арістотеля є поворотним моментом в історії світової культури
 Скачать 480.5 Kb.
|
|
68. специфіка сучасного стану літературних жанрів Кожна доба з розвитком літератури має свої поширені жанри.У літературознавстві 20 століття склалася відносно усталена жанрова система в межах кожного з літературних родів. Однак окрім традиційного жанрового поділу в межах кожного з літературних родів, сучасне літературознавство виокремлює проміжні родо-жанрові утворення, до яких відносяться мемуари й художня біографія. Мемуари в свою чергу поділяють на такі різновиди, як нарис, щоденник, записна книжка, нотатки, есе, лист тощо. Художню біографію можна поділити на такі жанрові різновиди як оповідання, повість, есе, роман. До того ж виокремлюються жанри ліро-епосу, до яких належать поема, байка, співомовка, балада. Сучасне розуміння жанру: Ж. розуміється як реально існуючий в історії літератури різновид художніх форм. Або як ідеальний тип худ.твору для певної епохи. Класицизм: чітка ієрархія на високі і низькі жанри. Романтизм: історичний роман, детективна новела, балада, легенда, елегія, ліро-епічна поема, поема-подорож. Модернізм: реалістичний роман, імпресіоністичний роман, верлібр, мініатюра (=поезія в прозі) Постмодернізм: інтелектуальний роман, роман-притча, роман кінця історії, любовно-психологічний роман, фентезі (як полегшена література), зароджується новий релігійний роман. У XX столітті на літературні жанри зробило особливо сильний вплив відособлення масової літератури від літератури, орієнтованої на художній пошук. Масова література наново відчула гостру потребу в чітких жанрових приписаннях, що значно підвищують для читача передбаченість тексту, дозволяють легко в ньому зорієнтуватися. Зрозуміло, колишні жанри для масової літератури не годилися, і вона досить швидко сформувала нову систему, в основу якої ліг вельми пластичний і такий, що накопичив немало різноманітного досвіду жанр роману. В кінці XIX, першій третині XX-го остаточно оформляються детектив і поліцейський роман, фантастика і дамський («рожевий») роман. 69. худ твір як складна система Художній твір - це свідомо споруджена письменником будова, створена з точним урахуванням у ній всього, це передача результатів образного мислення; передача у формі зображення такої життєвої історії, що говорить про те, що усвідомилось для автора в його образному мисленні про життя. Художній твір є безкінечно складною структурою, цілісною системою із власними процесами та відносинами, типами зв'язку та взаємозв'язку, які загалом можна назвати художність. Ідеалом для кожного автора є повна відповідність створеної художньої побудови з тим, що було заплановано письменницьким образним мисленням. Ця гармонія досягається шляхом нелегкої творчої праці. Традиційно художній твір визначають як складно організоване ціле, що слід аналізувати в єдності форми і змісту. Змістом твору є художньо відображена дійсність. Вона постає у конкретних картинах людського життя. Ці картини відбираються, групуються і усвідомлюються письменником так, що в них проглядає авторське бачення світу, його тенденція. Зміст також визначають як внутрішню суть певного явища, а форму – як його зовнішній вияв. Під формою здавна розуміли мовленнєвий склад худ твору, його ритміко-звукову, словесну та синтаксичну організацію. Форму худ твору розглядають як цілісну систему засобів змістового вираження, яка утворює єдність трьох її рівнів. Перший рівень становить сукупність засобів предметної зображувальності, другий – прийоми мовної зображувальності, третій – тип або принцип їх смислової упорядкованості. Цей рівень називають композицією. щодо елементів змістової організації твору, то варто виділяти такі, як тема (узагальнена основа змісту), фабула (родієва основа твору), ідея (думка, яка узагальнює зміст твору і містить оцінку зображеного в ньому), літературний характер (художньо «створена» особистість, що відображає певний людський тип, ідеологічно прояснює його). Зміст і форма художнього твору визначаються історичними умовами його творення: епохою, соціально-естетичними ідеалами творця, особливостями його творчого обдарування, характером, індивідуальними людськими рисами. У гармонійному поєднанні важливого змісту і відповідної довершеної форми виявляється художність, мистецька якість твору Метою справжнього митця є перетворення форми у зміст, пошук "гарної" думки не може здійснитися без відповідних "правильних" слів, які треба вміти розшукати, щоб створити справжній естетично цінний, ідейно-тематично витриманий художній твір. Художній твір як конкретна форма буття художньої літератури має системний характер. Значною мірою ідейно-естетичну системність визначає (детермінує) ейдологічна (образна) структура твору, відношення взаємозв'язку і взаємодії між різними типами образів. За масштабами і місцем у творі як ідейно-естетичній (художній) системі розрізняють три типи словесних образів: 1) мікрообраз - це найменша елементарна художня величина як вихідна одиниця виміру образного художнього мислення, в якій художньо зображено маленьку частинку буття. Він може виражатися й одним словом-реченням або реченням, абзацом, а то й надфразовою єдністю; 2) макрообраз, що становить ієрархічно вищу цілісну словесно-художню величину, у структуру якої можуть входити тісно пов'язані між собою однорідні мікрообрази; 3) мегаобраз - це система наявних в одному художньому творі макрообразів (із їхніми складовими компонентами - мікрообразами) та окремих мікрообразів, які виступають як окремі художні деталі і мають власні функції у творі. 70. Основи традиційного аналізу віршованих творів Шляхи засоби аналізу віршованого твору пропонуються різні. Проте більшість вчених (Ю. Лотман, М.Гіршман) висувають головним принципом філологічного дослідження художнього твору ЦІЛІСНІСТЬ (або системність), вважаючи неможливим розчленити художній текст на то ЩО написано і ЯК написано (інакше кажучи на зміст та форму). Вони вводять поняття «змістовна форма» і пропонують кожний значущий елемент літературного твору, що виділяється в процесі вивчення, розглядати як певний момент становлення та розгортання цілого, як своєрідне вираження внутрішньої єдності. Починати аналіз віршованого твору слід з визначення, в якій метрико-ритмічній системі написаний той чи інший віршований текст. Європейський вірш, що бере свій початок від доби Середньовіччя, має 4 метричні системи. Також аналіз віршованого твору має включати: Аналіз особливостей системи строфіки Фоніки Специфіки стилістичної системи тексту Іконіки(система образів) Ейдології(ідея твору) Тексту як формо змістовної єдності Жанрової специфіки тексту Розвитку події розповіді Образу ліричного героя 71. Методи й методики аналізу прозових творів. Аналіз прозового твору включає в себе розуміння основних аспектів та рівнів структури літературного твору. Основним методом є змістовно-формальний аналіз тексту, тобто аналіз структури тексту з виявленням його основних функціональних елементів. Має включати аналіз: Побудови подієвості: текст як правило має певну подію Системи персонажів твору Побудови художнього простору Побудови художнього часу Ролі і значення позаподієвих елементів Форм фокалізації Специфіки форм побудови на рації Особливостей образу автора Специфіки образу читача Особливостей мовленнєвої організації тексту Ролі та значення художніх деталей Жанрової специфіки твору Віддзеркалення в тексті його приналежності до певного історичного стилю. Наратор – «голос»,який промовляє, відповідає за акт нарації. Наратор є часткою текстуального світу і передає розповідь іншому члену текстуального свту – так званому «нараті». Аналіз прозового твору вимагає обов’язкового визначення: хто оповідає, яка позиція оповідача, як оповідає: показує, розповідає чи розмірковує. Особливо важливим є питання про посередника між автором, героєм і читачем. Таким посередником виступає оповідач. Для розуміння особливостей прозового твору необхідним є аналіз взаємодії оповідача – героїв – автора в системі оповіді. Взаємодія цих суб’єктно-стилістичних типів утворює систему: автор – оповідач – герой, яка є втіленням авторської свідомості у творі. Метод рефлексивного читання складається з змістовно-формального аналізу тексту з паралельним аналізом власне читацьких реакцій дослідника на текст. 72. значення традиц методів аналізу в практик роботі викладача і вчителя літ-ри. Уміння аналізувати літературно-художній твір, осягти його естетичну цінність – один із найважливіших критеріїв грамотності та професійної підготовленості студента-філолога. Як майбутній викладач, студент має бути ознайомлений з найбільш сучасними та продуктивними методами аналізу твору для того, щоб, спираючись на ідеї провідних вчених, на практиці бути здатним досягти головної мети – розкрити та усвідомити глибину твору на всіх рівнях прояву в ньому авторського задуму й авторської індивідуальності. Відомо, що найбільших труднощів в цьому плані викликає аналіз поетичних творів через специфіку як своєї форми, так і змісту. (Через специфіку як змісту, так і форми поетичного твору, тут найважче сумістити два плани аналізу: мікроскопічний та макроскопічний. З одного боку, можна замкнутися на переліку окремих особливостей вірша: метр, ритм, рима. З іншого боку, досить легко відірвати поетичний смисл від конкретних форм його виявлення в слові. Саме тому дослідники мають певні труднощі у вироблені єдиного методу аналізу віршованого твору. Одні відстоюють «всебічний аналіз твору в усіх зовн та вн зв’язках», інші вважають, що повний та всебічний аналіз поетичного втору є неможливий через « кількість елементів, котрі неможливо описати в межах однієї поезії». Одні вважають, що структура художнього тексту наскрізь змістовна, усі рівні структури віршованого твору семантичні. Інші зводять літературознавчий аналіз виключно до аналізу «смислу» твору. ) Сьогодні методика викладання літератури накопичила великий досвід щодо методів, прийомів і видів навчально-виховного процесу з метою озброєння учнів знаннями, розвитку мислення, виховання системи загальнолюдських цінностей. Традиційний метод аналізу дозволяє дати учням можливості одержати цілісне уявлення про художній твір, відчути його естетичну цінність як твору мистецтва, здобути необхідні навички для сприйняття аналогічних за типом творів. Вчитель поетапно формуючи вміння і навички аналізу творів сприятиме динаміці креативних здібностей та асоціативного мислення учнів, дасть можливість учителю-словеснику спонукати школярів до глибшого проникнення в підтекст твору, уважнішого прочитання тексту. 73. залежність аналізу худ твору від методолог позиції дослідника. Кожен художній твір може бути аналізований згідно тієї чи іншої методологічної позиції. Залежно від методологічної позиції дослідника детальніше досліджуються різні аспекти твору. У будь-якому випадку слід враховувати змістовно-формальні особливості твору. Одним з методів є герменевтичний, який уможливлює поєднання комплексного дескриптивного аналізу тексту з розглядом позатекстових реалій, зокрема особистості автора та авторського задуму (Е.Д.Гірш), а також передбачає постійні виходи в неперервність культурної традиції (Г.Ґ.Ґадамер), що є особливо важливим для якомога повнішої та достовірнішої інтерпретації художньої системи. Якщо автор інтенсивно розробляє різні способи виявлення автора в тексті, використовуються методики наратологічного аналізу; для детальнішого опису й інтерпретації онтологічно-естетичних параметрів уявлень автора про світ, експлікованих у тексті, застосовується й феноменологічний семантичний метод. З урахуванням великої ролі автобіографічних даних у текстах дослідник має постійно звертався також до біографічного методу. Источник: |