Шпоры економика. 1. Зародження та основні етапи еволюції економічної теорії. Економічні закони,їх пізнання та використання Методологія,теоретикоекономічних досліджень
 Скачать 421.5 Kb.
|
|
1) витрати зберігання - тобто витрати уречевленої і живої праці на зберігання різних видів запасів; 2) витрати транспорту - тобто витрати на перевезення товарів з місць виробництва до місць споживання. Задачам аналізу витрат обігу є: *Вивчення виконання кошторису витрат обігу за певний період і розробка заходів на майбутнє; *Вивчення основних факторів, що впливают на загальний рівень витрат обігу, а також на окремі статті витрат; *Виявлення резервів економії ресурсів в сфері товарного обігу, виявлення витрат і розробка заходів направлених на їх ліквідацію. Торговельний прибуток — являє собою виражений у грошовій формі чистий дохід підприємця на вкладений капітал, що характеризує його винагороду за ризик здійснення торговельної діяльності, і представляє собою різницю між сукупним доходом і сукупними витратами в процесі здійснення цієї діяльності. За складом елементів, що формують прибуток, розрізняють: *маржинальний прибуток; *валовий (балансовий); *чистий прибуток підприємства. 30.СУТНІСТЬ ТОРГІВЛІ ТА ЇЇ ОСНОВНІ ФОРМИ. В ринковій економіці торгівля є найбільш розповсюдженою сферою підприємницької діяльності та сферою застосування праці. Призначення торгівлі полягає в тому, що вона забезпечує доведення споживчих товарів і послуг від виробника до споживача посередництвом купівлі продажу. Торгівля – форма економічного зв’язку між виробництвом і споживанням, що здійснюється безпосередньо ринком. Сфера товарного виробництва → Сфера товарного обігу → Сфера споживання Торгівля виникла на відповідному етапі розвитку суспільства, а саме тоді, коли окремі виробники почали виготовляти продукції більше, ніж їм було потрібно для своїх власних потреб. Попередником торгівлі був натуральний обмін продуктами праці, який виник ще в надрах первісно-общинного ладу. Важливим стимулом розвитку обміну був перший великий суспільний розподіл – це відокремлення скотарства від землеробства. Відповідно обмін ставав частішим явищем. Перехід від випадкового до регулярного обміну виник унаслідок другого великого суспільного розподілу праці – відокремлення ремесла від землеробства. Значний поштовх у розвитку обміну дало виникнення міст. Поряд із цим, важливою економічною передумовою розвитку регулярного обміну була поява приватної власності на знаряддя та засоби виробництва і предмети праці. У різних державах, з різним рівнем розвитку суспільних фондів споживання, де продукти праці виробляються як товари, їх рух із сфери виробництва у сферу споживання здійснюється з допомогою товарного обміну. Наявне товарне виробництво і товарно-грошові відносини обумовлюють наявність товарного обігу. Товарний обіг має три форми: - матеріально-технічне постачання народного господарства; - закупівля сільськогосподарських продуктів і сировини; - торгівля товарами народного споживання. На макроекономічному рівні товарний обіг виступає як об’єктивна необхідність процесу відтворення. Якщо товари не будуть реалізовані, то виробництво не відшкодує свої витрати, не будуть вивільнені вкладені у товари грошові засоби. Торгівля сприяє реалізації виробленого суспільством сукупного суспільного продукту за певний період. Нормальне функціонування сфери товарного обігу означає, що потреби населення задовольняються. Торгівля здійснює обіг товарів народного споживання. За своїм матеріальним змістом торгівлясамостійною галуззю народного господарства. представляє обмін одного виду праці – товарів на інший еквівалентний праці – гроші. В організаційному відношенні торгівля є Вона є однією з могутніших галузей економіки будь-якої держави як за обсягом діяльності, так і за чисельністю зайнятого в ній персоналу, а підприємства цієї галузі є найбільш масовими. Торгівля, реалізуючи вироблену продукцію, звільняє виробників від цієї функції (або зводить її до мінімуму) і забезпечує процес просування товару від виробника до споживача. Торгівля є найважливішою сферою формування і стабілізації споживчого ринку, координуючою ланкою в системі міжгалузевих, регіональних та міжрегіональних зв’язків, дієвим механізмом задоволення соціальних потреб. На сучасному етапі розвитку держави передбачається функціонування торгівлі на основі наступних принципів: - організаційно-господарська незалежність; - відкритість (доступність торговельних послуг для всіх категорій споживачів, пріоритетне врахування їх інтересів, запобігання дискримінації покупців); - цивілізованість (високий рівень торговельного обслуговування); - самоокупність (повернення суб’єктами господарювання витрат у процесі торговельної діяльності, запобігання банкрутству і фінансової неплатоспроможності підприємств); - конкурентоспроможність суб’єктів господарювання; - урегульованість (відповідне реагування торговельної сфери на вплив координуючих і корегуючих зовнішніх факторів через систему правових, науково-технічних, інвестиційних, соціально-політичних та інших механізмів державного регулювання); - контрольованість – попередження і профілактика порушень та зловживань. 31.ПРИРОДА ТА ДЖЕРЕЛА ПОЗИЧОВОГО КАПІТАЛУ. Позичковий капітал — грошовий капітал, який надається в позику та приносить власнику дохід у вигляді процента. Позичковий капітал або капітал, що приносить проценти, як і торговельний, виник задовго до капіталізму, ще у рабовласницькому суспільстві у вигляді лихварського капіталу. Він, як і купецький капітал, відіграв. значну роль у руйнуванні феодалізму й становленні капіталізму. Проте в умовах сучасної ринкової системи позичковий капітал втратив свою самостійність й існує як відокремлена частина промислового капіталу. Основними джерелами формування позичкових капіталів є: 1) грошові капітали, що тимчасово звільняються у процесі кругообігу промислового і торговельного капіталів, нагромаджені у формі амортизаційних відрахувань, частини оборотного капіталу (внаслідок незбігу часу продажу товарів і купівлі предметів праці — сировини, палива, матеріалів), тимчасово вільних коштів для виплати заробітної плати і призначеної для капіталізації додаткової вартості (внаслідок поступового нагромадження необхідної величини для купівлі нових машин, устаткування, будівництва складів тощо); 2) особисті грошові доходи і заощадження різних класів, соціальних верств і груп: класу капіталістів (рантьє, вищих менеджерів та чиновників державного апарату, землевласників, осіб вільних професій, генералітету, духовенства та ін. ), заощадження найманих працівників; 3) грошові нагромадження держави, зумовлені процесами одержавлення економіки і насамперед національного доходу. Позичковий відсоток поверхово відображає ціну грошового капіталу як товару. Але він оплачує не вартість позичкового капіталу, а його споживчу вартість, вартість за право застосовувати як капітал гроші, що тимчасово відчужуються у позичкового капіталіста. Його розмір визначають нормою позичкового відсотка — відношенням суми грошей, виплачених у формі відсотка, до суми грошей, відданих у позичку, або відношенням суми річного доходу, одержуваного на позичковий капітал, до суми капіталу, наданого в позичку і помноженого на 100. Оскільки найважливішим джерелом позичкового відсотка є частина створеного у безпосередньому виробництві прибутку, то норма відсотка тісно пов'язана з нормою прибутку. Поділ прибутку між функціонуючими і грошовими капіталістами залежить від конкуренції на ринку позичкових капіталів, обсягів грошового капіталу, економічної кон'юнктури (зокрема фази промислового циклу), від співвідношення попиту і пропозиції на грошовий капітал. На норму відсотка також впливають товарно-грошова збалансованість виробництва, співвідношення між внутрішнім і зовнішнім боргом держави, темпи інфляції, сезонність умов виробництва та реалізації продукції, співвідношення між величиною вільних інвестиційних ресурсів і обсягом інвестицій. Норма позичкового відсотка впливає на прийняття рішень щодо інвестування капіталу у довго- або короткострокові проекти, вкладень у цінні папери та інші цілі, тобто на вибір між різними варіантами застосування грошового капіталу, зіставлення цінності теперішніх і майбутніх благ. Підприємець, який вирішує вкласти позичені кошти у довгостроковий проект, ризикує (внаслідок можливого знецінення коштів у процесі інфляції та ін.). Тому фактор ризику впливає на величину позичкового відсотка, але не визначає її (як стверджують деякі західні економісти). 32.РОЛЬ КРЕДИТУ У ФУНКЦІОНУВАННІ СУЧАСНОГО РИНКОВОГО ГОСПОДАРСТВА Креди́т — кошти й матеріальні цінності, що надаються резидентами або нерезидентами у користування юридичним або фізичним особам на визначений строк та під відсоток. Кредит розподіляється на фінансовий, товарний і кредит під цінні папери, що засвідчують відносини позики. Принципи кредитування *Цільове призначення позики *Строковість позики *Поверненість позиченої *Забезпеченість *Платність Форми кредиту. Товарна і грошова форми. У товарній формі кредит надається у разі продажу товарів з відстрочкою платежу, при оренді майна, наданні речей чи приладів у прокат, погашенні міждержавних боргів поставками товарів. У грошовій формі надають свої позички банки, міжнародні фінансово-кредитні установи, уряди, при розміщенні заощаджень у банківські депозити, одержанні позичок у банках. Функції кредиту: -Перерозподільча -Емісійна -Економія витрат обігу -Зростання рівня концентрації та централізації капіталу -Регулююча -Контролююча -Стимулююча 33.ПОВЕДІНКА СПОЖИВАЧА ТА ФАКТОРИ, ЩО ЇЇ ВИЗНАЧАЮТЬ. +34.УПОДОБАННЯ ТА ПЕРЕВАГИ СПОЖИВАЧА. В екон. науці існують два підходи і відповідно дві теорії, які по різному пояснюють поведінку споживача на ринку: Кардиналістська теорія корисності (теорія граничної корисності); Ординалістська теорія корисності (теорія споживчого вибору). Кардиналістська теорія виходить з посилання, що будь-який споживач здатний кількісно виміряти рівень корисності кожного даного товару і рівень свого благоустрою, своїх доходів. Виходячи з аксіоми зниження граничної корисності (перший закон Госсена),обсяг попиту зменшується разом з ростом цін. Вразливе місце: в реальному житті жоден споживач не в стані кількісно бездоганно визначити, скільки саме додаткової корисності він одержав від додаткової одиниці продукту. Значить, жоден споживач не здатний кількісно оцінити максимум задоволення своєї потреби від купівлі товару. Однак кожен споживач в силі порівняти товари і зробити свій вибір. Ординалістський підхід саме і базується на тому, щоб визначити відношення переваг чи байдужості між різними товарами без кількісного виміру корисності. Цей підхід можна також назвати відносним. Ординалісти розглядають відношення переваг стосовно всіх товарів, але з метою спрощення звичайно беруть до уваги комбінації наборів з двох товарів (А і В) і визначають, яка з цих комбінацій дає споживачу більшу, а яка меншу корисність. Це припущення виходить з посилання: те що вірно для двох товарів, вірно для будь-якої кількості благ. Ординалістська теорія ставить перед собою завдання визначити такий набір двох благ, який дозволив би йому отримати максимум корисності від споживання цього набору за обмежений період часу. Цей акт вибору має дві сторони треба враховувати бажання споживача, його смаки і надання переваг; треба враховувати можливості споживача з точки зору його грошового доходу, який завжди має обмежену величину. Суть споживчого вибору в тому, щоб бажання споживачів співпадали з його можливостями. 35.КРИВІ БАЙДУЖОСТІ ТА ЇХ ВЛАСТИВОСТІ.КАРТА КРИВИХ БАЙДУЖОСТІ. Аналіз переваг і бажань споживачів в орд. теорії ведеться при допомозі кривих байдужості. Крива байдужості це лінія, кожна точка якої являє собою комбінацію двох товарів, які мають для споживача однакову загальну корисність, і тому споживачу байдуже, який з цих товарів вибрати. Ринковий кошик (споживчий кошик) — це комбінація товарів X і У для споживання їх протягом певного часу. Споживач не розрізняє набори товарів X і У, які розташовані на кривій байдужості и. Рівень корисності кожного з наборів на кривій байдужості однаковий. Тому можна вважати, що крива байдужості показує альтернативні набори товарів, які забезпечують однаковий рівень корисності.  Карта кривих байдужості — це засіб відображення переваг споживача, що відповідають різному рівню задоволення його потреб (рис. 3.3). Карта кривих байдужості складається з безлічі ліній, що не перетинаються. Властивості кривих байдужості  а) Криві байдужості с монотонно спадними функціями (при збільшенні кількості певного блага значення функції спадає). Зафіксуємо деякий набір (X, У) пари благ 1 та 2 і розглянемо, в яких частинах площини можуть перебувати еквівалентні набори. Іншими словами, нас цікавлять набори, які перебувають на тій самій поверхні байдужості, що і (X, У) (рис. 3.4, а). Очевидно, що поверхня байдужості, яка містить набір (X, У), не буде проходити в областях А та С, оскільки ці області містять відповідно заздалегідь кращі та гірші набори благ 1 та 2. Методом вилучення ми дійшли висновку, що можливими областями, через які проходитиме поверхня байдужості, яка містить набір (X, У), можуть бути лише області В та Э, тобто вона є монотонно спадною функцією. б) Поверхні байдужості не перетинаються. Припустимо протилежне: нехай поверхні байдужості перетинаються і мають спільну точку А (рис. 3.4, б). Отже, вони відображають дві множини наборів благ, еквівалентних з погляду споживача, тобто 11а= 1Ы ид= ІІс, отже, ІІв= ІІс. У той же час точка С менш приваблива порівняно з точкою В, оскільки набір В містить більше і блага 1, і блага 2. Помічена суперечність дає підставу для твердження про неприпустимість перетину поверхонь байдужості. 36.УМОВИ РІВНОВАГИ СПОЖИВАЧА. Рівновага споживача — це оптимальний набір товарів, що максимізус корисність при певному обмеженому рівні бюджету (доходу) споживача. Така рівновага передбачає: як тільки споживач отримує даний набір товарів — у нього зникає стимул замінювати цей набір на інший. Загальна умова рівноваги споживача означає, що споживач розподіляє свій бюджет (дохід) на всі товари таким чином, щоб урівняти граничну корисність, що припадає на одну грошову одиницю, яка витрачається на кожний товар. 37.СУТНІСТЬ ТА УМОВИ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ. Підприємство існує в економіці для: - задоволення потреб населення шляхом виробництва товарів і послуг; - виробництва товарів і послуг із мінімальними витратами; - реалізації виробленої продукції. Тому метою функціонування кожного підприємства є максимально-можливий випуск суспільно-корисної продукції при мінімальних витратах. Інакше кажучи, метою підприємства є оптимізація виробничої функції, що означає пошук варіанта використання мінімальної кількості ресурсів, здатних виробити максимальну кількість продукції. Підприємство - самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності. Залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів: - приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи); - підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності); - комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади; - державне підприємство, що діє на основі державної власності; - підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності). Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні. Підприємства залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік можуть бути віднесені до малих підприємств, середніх або великих підприємств. В Україні на сьогоднішній день є багато проблем, що перешкоджають розвитку вітчизняного підприємництва, вирішення яких забезпечить підвищення ефективності підприємницької діяльності, забезпечить розширення підприємницького сектора, зменшення тіньового сектору. Основну роль у цих перетворення повинна відіграти держава. 38.ПІДПРИЄМСТВО ТА ЙОГО ФУНКЦІЇ В РИНКОВІЙ СИСТЕМІ. Головними суб'єктами ринкової економіки є різні підприємства. Вони є основною, первинною організаційно-економічною ланкою національного господарства. До підприємств належать заводи, фабрики, шахти, електростанції, ферми, банки, магазини, університети, інші заклади, які є самостійними суб'єктами господарювання. Вони створюються для виробництва потрібних суспільству матеріальних благ та різноманітних послуг. Стимулом для створення підприємства як суб'єкта підприємницької діяльності є одержання прибутку і використання його для задоволення суспільних та особистих потреб. Підприємства є головними товаровиробниками, які визначають ділову активність національної економіки. Від ефективності їхньої господарської діяльності залежать темпи економічного зростання і добробут населення країни. На підприємстві як первинній ланці національної економіки зосереджено певну сукупність чинників виробництва: засобів виробництва, фінансових ресурсів, працівників та ін. Тут виникають економічні відносини власності як між членами підприємства, так і між іншими суб'єктами господарювання. Саме на підприємстві здійснюється безпосереднє виробництво потрібних суспільству, споживачам (покупцям) товарів або послуг, первинний розподіл знову створеної вартості на первинні доходи (доходи підприємців, працівників, держави). Окрім того, саме на підприємстві здійснюється поєднання працівників із засобами виробництва. Причому характер такого поєднання визначається формою власності на засоби виробництва і зумовлює вид підприємства. Кожне підприємство вступає в економічні відносини з іншими суб'єктами господарювання (при купівлі засобів виробництва, наданні та отриманні послуг, одержанні кредитів та виплаті відсотків по них), державою (при виплаті податків та ін.), зарубіжними підприємствами (при виробничій підрядній кооперації, спеціалізації тощо) та ін. Отже, економічна сутність підприємства - це основна ланка національної економіки, яка у взаємодії з іншими самостійними суб'єктами господарювання забезпечує виробництво необхідних споживчих благ (товарів та послуг) з метою привласнення прибутку. 39.ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНІ ФОРМИ ТА ВИДИ ПІДПРИЄМСТВА. |