|
Шпоры економика. 1. Зародження та основні етапи еволюції економічної теорії. Економічні закони,їх пізнання та використання Методологія,теоретикоекономічних досліджень
Сукупний попит (AD), як платоспроможний попит на реальний ВВП, залежить від рівня цін на кінцеві товари та послуги. Між сукупним попитом і ціною існує обернена залежність, і тому в графічній моделі крива сукупного попиту набирає вигляду від'ємно похилої лінії. Але сукупний попит істотно відрізняється від однотоварного попиту (попиту на окремі види товарів). Однотоварний попит перебуває в оберненій залежності від ціни безпосередньо, а сукупний попит — опосередковано.
Опосередкована залежність сукупного попиту від ціни виявляється завдяки трьом чинникам: 1)ефекту відсоткової ставки, 2)ефекту багатства, 3)ефекту чистого експорту.- це цінові чинники.Графічна інтерпр-я
Крім них, на сукупний попит впливають нецінові чинники: 1)очікування, 2)зміни в економічній політиці, 3)зміни в світовій економіці.
: Графічно вплив їх відображається зміщенням кривої сукупного попиту у відповідний бік. 49.СУКУПНА ПРОПОЗИЦІЯ:ЦІНОВІ ТА НЕЦІНОВІ ФАКТОРИ.
СПр — це реальний обсяг нац. продукту, який екон. пропонує для продажу з метою отримання прибутку. Потенц. величина СПр залежить від запасу капіталу та технологіч. рівня вир-ва в межах потенц. величини СПр є функцією товарних цін та середніх витрат (СеВ) - витрат на вир-во 1-ці товару: СПр=/(Ц;СеВ). що на СПр впливають два види факторів: ціна(Ц) і нецінові ф-ри, вплив яких опосередковується через середні витрати.
У макроек. науці немає єдиної думки щодо форми зв'язку між Ц і СПр. Залежно від того, як Ц впливають на СПр, існують 2 моделі: класична і кейнсіанська. Головним положенням клас. теорії є те, що ек-ка постійно тяжіє до потенційного рівня виробництва, який визначає межу вир-чих можливостей ек-ки. У верхній точці ек-го циклу ек-ка може дещо перевищувати межу вир-чих можливостей; в періоди падіння вона, навпаки, досягає параметрів, величина яких набагато менша від межі її вир-чих можливостей. Але всі ці коливання є тимчасовими. Ринок володіє мех-мом швидко повертати екон. до потенц. рівня вир-ва. Згідно з клас. моделлю, падіння СПо відносно потенц. ВВП миттєво породжує 2 наслідки: 1 - зниж. Ц. 2 - падіння СПо одночасно викликає адекватне зменш. По на ринку праці і зменш. номінальної З. За цих умов адекватно зменш. сер. витрати, а прибутковість вир-ва не зміниться. Тому у підприємців не виникає мотивації до скорочення СПр, яка залишиться на рівні потенц. ВВП. Звідси – висновок клас. моделі: СПр не залежить від Ц. В клас. моделі абсолютно гнучкі Ц і З миттєво нейтралізують б-я відхилення екон. від умов повної зайнятості
Кейнс. модель СПр виникла на грунті конструктивної критики клас. моделі. Вона пояснює зв’язок між ціною (Ц) і СПр в короткостроковому періоді. В її основі – положення про негнучкість зарплати (З) протягом кор.строк. періоду. Ц вільно формуються ринком і тому є еластичними стосовно СПо. Це пояснюється існуванням колективних угоди між профспілками і підприємицями, а також небаженням підприємців зменш. з/п, щоб уникнути зменш. мотивації до праці та виникнення соц. конфліктів. Цьому сприяє закон про min З. В кор.строк. періоді гнучкими є лише Ц. Це пояснюється ефектом конкуренції. Ц СПо1 СПр Ц1 СПо2 Т1 Ц2 Т2
Оф Оп Якщо СПо падає відносно потенц. ВВП, то зниж. лише Ц, а З тимчасово залиш. стабільною. За цих умов прибутковість вир-ва зменш., що стимулює підприємців до скорочення СПр. Звідси – висновок кейнс. моделі – в кор.строк. періоді, протягом якого З не змінюється, СПр перебуває у прямій залежності від товарних Ц. Тому крива СПр має вигляд позитивно похилої лінії.
Особливість кейнс. моделі кривої СПр полягає в тому, що вона відбиває неоднаковий зв’язок між Ц і СПр в умовах різного рівня занятості. криву СПр можна поділити не 3 ділянки:
1 – горизонтальна, яка хар-є екон. в умовах глибокого падіння вир-ва. При цьому, збільш. СПо не викликає зростання Ц, СПр збільш. адекватно зростанню СПо .
2 – висхідна, яка хар-є екон. в умовах помірного падіння вир-ва. Збільш. СПо викликає як зрост. Ц , так і збільш. СПр.
3 – вертикальна, яка хар-є екон. в умовах повної зайнятості. При збільш. Спо СПр тимчасово збільш. не може. Тому єдиним наслідком є зрост. Ц. Ця ділянка, зазвичай, збігається з довгострок. кривою СПр.
Крім Ц на СПр впливають нецінові чинники: Ц на ресурси, продуктивність ресурсів, субсидії (вплив. на середні витрати, а отже і на валовий прибуток), податок на прибуток (вплив. на чистий прибуток). На графіку це викликає відповідні зміщення кривої у відповідний бік. 50.СУКУПНІСТЬ І ТИПИ ІНФЛЯЦІЇ.СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ НАСЛІДКИ ІНФЛЯЦІЇ.
Інфляція - це знецінення грошей внаслідок порушення законів грошового обігу і появи маси грошей, не забезпечених товарною масою.
Важливим проявом інфляції є зростання цін. Однак інфляція не може бути пов'язана лише суто з грошовим феноменом. Це складне соціально-економічне явище, породжене диспропорційністю відтворення в різних сферах ринкового господарства, наслідок дисбалансу між сукупним попитом і сукупною пропозицією. Інфляційний процес може відбуватись і без зростання цін. Наприклад, так звана непомітна інфляція відбувається внаслідок деформації структури виробництва, "вимивання" товарів дешевого асортименту чи зниження якості благ за умов незмінності ціни.
У свою чергу, можна навести чимало прикладів, коли зростання цін не є проявом чи причиною інфляції. Серед причин не інфляційного зростання цін - підвищення якості товарів через впровадження досягнень науково-технічного прогресу; монополізація ринку; циклічні та сезонні коливання; державне регулювання економіки; введення нових ставок чи видів податку; стихійні лиха тощо.
Інфляційне зростання цін зумовлено надлишковою кількістю грошей в обігу. Отже, інфляція - надзвичайно складне, багатофакторне соціально-економічне явище. Серед чинників його розвитку - внутрішні та зовнішні, економічні та неекономічні, монетарні та немонетарні. Багатоманіття чинників та джерел інфляційного процесу впливає на кількість різновидів цього явища, неоднозначних тлумачень його сутності. У цих умовах важливого значення набуває вірне розуміння причин та основних чинників інфляції, що дасть змогу визначити ефективний механізм протидії її негативним соціально-економічним наслідкам.
Серед чисельних видів інфляції, класифікованих за різними критеріями, виділимо найпоширеніші. 1. За темпами інфляційного процесу: а) природна (інертна, поточна, "повзуча", позитивна тощо), темпи зростання цін за якої становлять 5-10 відсотків за рік; б) голодуюча (крокуюча, стрибкова) з річними темпами зростання цін в межах 20-200 відсотків; в) гіперінфляція, коли ціни щоденно зростають на 1-20 відсотків. 2. Інфляція попиту (головні чинники з боку сфери обігу, покупців, споживачів) та інфляція пропозиції (домінуючі причини лежать у сфері виробництва, структурі його витрат). 3. Внутрішня і зовнішня (імпортована). 4. Збалансована і незбалансована, якщо розглядати рівновагу грошової та товарної маси. 5. Помітна і непомітна, а отже, очікувана і неочікувана, передбачувана і непередбачувана. 6. Регульована (з низькими темпами розвитку) і нерегульована, руйнівна (з високими темпами).
Крім того, можна назвати кредитну інфляцію; інфляцію, зумовлену податками; структурну інфляцію; інфляцію, викликану підвищенням заробітної плати, та інші різновиди.
Отже, інфляцію не можна пов'язувати чи ототожнювати з одним фактором чи конкретною причиною, вона відбиває всі недуги економіки.
В умовах природного рівня інфляції, тобто її інерційності, керованості, контрольованості, передбачуваності, деякі економісти вказують на її позитивне значення. Помірна інфляція стимулює конкуренцію, збалансовує попит і пропозицію, грошово-фінансові та матеріально-технічні ресурси, зумовлює прискорення науково-технічного переозброєння виробництва.
Більшість вчених вказують на умовну позитивність інфляції природного рівня або взагалі заперечують цей позитивний ефект внаслідок його короткочасності. Перехід же інфляційного процесу за природні межі має руйнівні наслідки, породжує гострі соціально-економічні проблеми.
Серед основних негативних проявів інфляції слід зазначити: - переповнення каналів грошового обігу паперовими грошима, що призводить до їх знецінення; - підвищення цін на продукцію масового вжитку, що призводить до падіння купівельної спроможності національної грошової одиниці; - загальне тривале нерівномірне зниження реальних доходів усіх верств населення, особливо осіб з відносно фіксованими номінальними доходами; - знецінення грошових заощаджень населення; - диференціація населення, перерозподіл національного доходу і національного багатства за рахунок переважної кількості населення;
51.ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ І ВИДИ БЕЗРОБІТТЯ.
Особливе місце в системі функціонування сукупного працівника займає безробіття. Багато представників різних напрямів економічної думки вважають безробіття центральною проблемою сучасного суспільства. Воно є невід'ємним атрибутом ринкової економіки. На сьогодні, за даними 00Н, близько 800 млн. чол., тобто практично кожний третій працездатний у світі, не має роботи взагалі або має випадковий чи сезонний заробіток. Чим нижчий рівень соціально-економічного розвитку країни, тим вищий рівень безробіття, і навпаки. На території колишнього СРСР безробіття було приховане (або внутрішньозаводське).
Приховане безробіття має місце, якщо кількість працівників на виробничих дільницях перевищує об'єктивно потрібну. Наслідками його є депрофесіоналізація, низька якість продукції, падіння дисципліни праці, зрівнялівка в оплаті праці, зниження реальної заробітної плати. Серед поширених форм прихованого безробіття - вимушені виробничі простої з технологічних причин, прогули і простої, пов'язані з недобросовісним відношенням робітників до праці.
Для суспільства небезпечним є не саме безробіття, а відсутність механізму його регулювання, надійного захисту безробітних. Безробітними вважаються працездатні громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають підходящої роботи, заробітку (трудового доходу), зареєстровані у державній службі зайнятості та отримують відповідну грошову допомогу, дійсно шукають роботу та здатні приступити до неї.
Вимушене безробіття зумовлене перепадами ринкової кон'юнктури і різниться своєю тривалістю. Воно виникає в умовах негнучкої ціни робочої сили за наявності фіксованої заробітної плати. Якщо надто висока з позицій ринкової рівноваги оплата праці не знижується, то виникає надлишкова пропозиція робочої сили. Тільки частина робітників отримує місце, решта стають вимушено безробітними. Якщо людина не може знайти роботу більше року, безробіття вважається довгостроковим. Воно переходить у так зване застіине безробіття, наслідком якого є втрата трудових навичок, а часто й розпад соціально-психологічних основ особистості.
Вимушене безробіття буває сезонне, технологічне, конверсійне. Сезонне безробіття виникає внаслідок сезонності праці в деяких галузях (сільське господарство, будівництво, туризм тощо). Технологічне безробіття пов'язане з ліквідацією робочого місця внаслідок модернізації, раціоналізації виробництва. Конверсійне безробіття пов'язане із скороченням галузей воєнно-промислового комплексу та перепрофілюванням.
Конверсійне і технологічне безробіття є проявом структурного безробіття, яке охоплює тих працівників, чия кваліфікація, навички і вміння не можуть бути використані на нових робочих місцях. Передумовами структурного безробіття є зміни у структурі суспільного попиту на робочу силу внаслідок науково-технічних, технологічних зрушень і зміни у структурі споживчого попиту.
Якщо фрикційне безробіття передбачає наявність навичок, які можна продати, то люди, які втратили роботу внаслідок структурних змін, не зможуть одержати її без попередньої перепідготовки, додаткового навчання, а то й зміни місця проживання. Тому структурне безробіття має більш довгочасний характер, ніж фрикційне.
Крім фрикційного та структурного безробіття розрізняють циклічне безробіття, зумовлене економічною кризою, спадом виробництва.
Коли сукупний попит на товари і послуги зменшується,зайнятість счкорочується, а рівень безробіття зростає, тобто циклічне безробіття пов'язане з дефіцитом попиту.
52.ПРИРОДА ТА СПЕЦИФІКА ЦИКЛІЧНОСТІ ЕКОНОМІЧНОЇ ДИНАМІКИ.ВИДИ ЦИКЛІВ.
Циклічність є однією з основних закономірностей розвитку економіки. Будь-яка система, зокрема й економічна, розвивається циклічно, проходить у своєму русі певні фази й етапи. Періоди процвітання ^змінюються кризою та спадом обсягів виробництва. Циклічність необхідно розглядати як загальну форму руху національного виробництва.Економічний розвиток здійснюється циклічно, тобто (економіка періодично проходить через такі фази: кризу, деп ресію, пожвавлення, піднесення, а потім знову кризу. Таким чином, тренд можна розглядати як результат дії факторів, що зумовлюють довгострокове економічне зростання (рівень заощаджень, приріст трудових ресурсів, технічні зрушення тощо), а цикл — як тимчасове відхилення від цієї тенденції.Економічний цикл—це регулярні коливання рівня ділової активності (як правило, представленого коливаннями національного доходу), коли за зростанням активності настає її зниження, яке знову змінюється зростанням*Критерієм виділення окремих фаз економічного циклу є кількісна зміна обсягів національного виробництва: зниження обсягів виробництва характеризує кризові явища, збільшення - процеси розширення (пожвавлення і піднесення). Залежно від тривалості економічні цикли прийнято поділяти на: короткі (до 3-х років), середні (7-10 років) і довгі (40-60 років). Матеріальною основою середнього економічного циклу і періодичності економічних криз, за К.Марксом, є відтворення основного капіталу, його масове оновлення у терміни, які визначаються часом його обороту. Англійський економіст У.С. Джевонс висловив ідею про існування довгих економічних хвиль, обґрунтувавши її статистично.Короткі (малі) цикли пов'язані з відновленням рівноваги на споживчому ринку. Матеріальною основою малих циклів є процеси, що відбуваються у сфері грошових відносин.Малі цикли розмежовуються грошовими кризами.За змістом грошові кризи виступають як кризи сфери грошового обігу і кризи сфери кредиту.Середні цикли (промислові цикли) пов'язані зі зміною попиту на засоби виробництва. Матеріальною основою великого циклу є зміна базових технологій і поколінь машин (стрибок у лінії технічного прогресу), оновлення об'єктів інфраструктури. 53.НЕОБХІДНІСТЬ ТА СУТНІСТЬ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ В РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ.+54.ФОРМИ ТА МЕТОДИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ.
Державне регулювання ринкової економіки має незначну історію. До 30-х років 20 століття побутувала думка про саморегульованість ринкової економіки. Пропагувався так званий принцип laissez faire, згідно з яким держава не повинна втручатися в економічне життя, оскільки це лише перешкоджає вільному саморегулюванню. Вважалося, що економіка завжди прямує до стану повної зайнятості, а виникаюче безробіття може бути лише тимчасовим (доки економіка, виведена з рівноваги, швидко не прийде у цей ідеальний стан), порушений рівноважний рівень цін також швидко повертається у стан рівноваги, оскільки ціна нібито має властивість еластичності в сторону пониження. Одночасна тривала інфляція і безробіття 1929-1933 років (світова економічна криза) довели неефективність і помилковість концепції laissez faire. Під впливом ідей Кейнса у 1935 році президент США Рузвельт розпочав проведення “нового курсу”, покликаного вивести економіку США з депресивного стану. Політика Рузвельта (державна підтримка населення, субсидії, регулювання пропозиції грошей, іншого виду державне втручання в економічне життя) спричинилася до відновлення потужностей економіки США. Епоха традиційного господарювання, яка характеризувалась економічною замкнутістю, слабкістю державної влади, не залишила визначних прикладів державного регулювання господарського життя. Загальнодержавне втручання в економіку яскраво виявилось лише за часів абсолютизму, переходу до підприємницьких відносин. Цей період увійшов в історію як епоха широкого втручання в економіку держави, що активно впливала на становлення підприємницьких відносин, ламала цехову організацію праці, сприяла підвищенню її продуктивності, знищувала традиції особистої залежності. Згодом, широко застосовуючи політику протекціонізму, держава активно формувала нову структуру ранньопідприємницької промисловості та торгівлі. Епоха підприємницьких відносин вільної конкуренції характеризувалась значним обмеженням втручання держави в господарське життя. Її господарська функція зводилась до ролі "нічного вартівника" економічної системи.
Швидке усуспільнення, концентрація та централізація виробництва наприкінці XIX — на початку XX ст. зумовили докорінну зміну економічної ролі держави, господарські функції якої різко зросли. З того часу держава — активний учасник суспільного процесу відтворення благ.
Елементами державного регулювання в ринковій економіці є:
Ведення статистики національної економіки на базі системи національних рахунків (визначення ВВП і порівняння його рівня з рівнем попередніх років).
Податкова функція і пов’язаний з нею перерозподіл (трансфертна функція) надходжень до державного бюджету.
Забезпечення розвитку транспорту і зв’язку, освіти, системи охорони здоров’я, захисту довкілля, соціального забезпечення, оборони.
Встановлення цін на деякі види продукції (так звані державні ціни).
Контроль за дотриманням принципів добросовісної конкуренції, недопущення монополізму (прийняття антитрестівського законодавства).
Головна мета державного втручання в економічний розвиток – забезпечення безперервності процесу відтворення національного господарства як єдиного цілого, досягнення економічної ефективності на макрорівні. Її реалізація здійснюється через свідоме визначення суспільних потреб, можливостей і шляхів їх задоволення.
55.ІНСТРУМЕНТИ ГРОШОВО-КРЕДИТНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ. 56.ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ.
Державне регулювання економіки здійснюється через її економічні функції:
-забезпечення правової основи та громадської атмосфери, що створює сприятливі умови для ефективного функціонування ринкової економіки (без існування законів, що захищають право власності, люди не могли б мати стимулів до ек активності, бо можливість накопичення практично була б виключена; держава створює та підтримує правову систему, яка не тільки захищаю право власності, а й надає законного статусу приватним підприємствам, встановлює такі правила здійснення ек діяльності, що регулюють відносини між суб’єктами, визначають заходи компенсації населенню збитків, накладають обмеження на види діяльності, не забезпечені правовими санкціями; в межах правового поля держава створює відповідні служби та організації, покликані забезпечувати перелічені завдання);
-заходи захисту конкуренції. Існування антимонопольного законодавства та впровадження методів його реалізації; б-ба з нечесними методами конкуренції такими як, порушення патентів, копіювання товарних знаків, заниження цін (демпінг), фальшива реклама;
-заходи із коригування розподілу ресурсів з метою зміни структури нац продукту. Потреба в коригуванні зумовлена зовнішніми ефектами та вир-вом сусп благ, що спричинює переміщення частини витрат вир-ва до третіх осіб, зниження сусп витрат вир-ва; створення держ сектора, впровадження системи податків, що знижують прибутковість і перешкоджають переливу додаткових ресурсів у неконтрольовані та шкідливі вир-ва.
-перерозподіл доходів і багатства (ринковий механізм не забезпечує соц справедливого розподілу, а призводить до поглиблення розшарування членів сус-ва за рівнем доходів та багатства, для зменшення чого держава використовує систему оподаткування доходів та майна, різного роду трансфертні платежі та допомоги окремим групам громадян з низькими доходами, регулювання цін, заходи соц забезпечення. 57.ОБ*ЄКТИВНІ ПЕРЕДУМОВИ СТАНОВЛЕННЯ ТА СУТНІСТЬ СУЧАСНОЇ СВІТОВОГО ГОСПОДАРСТВА.
Світове господарство — внутрішньо суперечлива єдність національних економік, пов'язаних міжнародним поділом праці, торговельно-виробничими, фінансовими та науково-технічними зв'язками.Етапи розвитку світового господарства:I —Ікінець XIX — початок 20-х років XX ст.;II — друга третина 20-х років — кінець 80-х роківXX ст.; Етапи рої шику світового господарства1. Виникнення світового господарства (кін. ХУП ст*)2. Поступове утвердження світової системи господарства І (поч. XVIII сер, XIX сг.). 3. Завершення формування світового господарства (кін. XIX «| поч. XX ст.).4. Період кризових явиш у розвитку світового господарства (кін. 20-х сер. 80-х років XX ст.).5. Глобалізація світово! економіки (кін. 80-х років XX ст. -поч. XXI ст.).кінець 80-х — початок 90-х років XX ст. і продовжується нині.Світове господарство характеризується:— зростанням інтернаціоналізації економіки на основі поглиблення міжнародного поділу праці;__створенням багатогранної системи міжнародних економічних відносин;— формуванням міжнаціональних механізмів регулювання економічних взаємовідносин між країнами.Економічні засади функціонування світового господарства.Провідну роль у сучасному світовому господарстві відіграють інтернаціональні промислові та банківські корпорації.Міжнародні корпорації (МНК) — концерн або союз концернів різних країн, які домінують в одній або кількох сферах світового господарства.Транснаціональні корпорації (ТНК) — основні суб'єкти світогосподарських зв'язків на сучасному етапі.ТНК — фірми, які здійснюють основну частину своїх операцій за межами країни, в якій вони зареєстровані, — 600 найчастіше в декількох країнах, де розміщені їхні відділення, філії, підприємства.Транснаціональні банки (ТНЕ) — крупні банки, які виконують посередницьку роль у міжнародному русі позичкового капіталу (спираючись на мережу закордонних підприємств) і контролюють (за державної підтримки) валютні й кредитні операції на світовому ринку.Класифікація країн світового господарстваЗа специфікою господарських систем:— країни з розвиненою ринковою економікою;— країни з ринковою економікою, що розвивається;— країни з перехідними до ринку економіками;— країни з неринковою економікою. Проблемам світової торгівлі, міжнародних валютно-фінансових відносин та міграції робочої сили присвячені наступні параграфи. Зараз же ми ретельніше розглянемо дві форми МЕВ: міжнародний рух капіталів і науково-технічне, співробітництво.XМіжнародний рух капіталів (МРК) — переміщення засобів за кордон (або з-за кордону) з метою отри-мання прибутку.Сучасний етап розвитку світового господарства характеризується трансформаційними зрушеннями в системі міжнародних економічних відносин.Фактора, що зумовлюють трансформації у системі МЕВ:— поширення кризи в енергетичній, сировинній та фінансовій сферах;— швидка зміна пріоритетів, зумовлена розвитком інформаційного суспільства;— зміни суспільно-економічних та політичних устроїв, зокрема постсоціалістичних держав;— економічні, науково-технічні й технологічні зрушення, які зумовлюють зміну форм і напрямків міжнародної спеціалізації; — зміна місця окремих країн, регіонів та фірм у системі міжнародного поділу праці та в структурі світового господарства.
58.СВІТОВИЙ РИНОК І МІЖНАРОДНА ТОРГІВЛЯ. 59.МІЖНАРОДНА ВАЛЮТНА СИСТЕМА ТА ЕТАПИ ЇЇ ЕВОЛЮЦІЇ.
|
|
|