Шпоры економика. 1. Зародження та основні етапи еволюції економічної теорії. Економічні закони,їх пізнання та використання Методологія,теоретикоекономічних досліджень
 Скачать 421.5 Kb.
|
|
Під структурою ринку розуміють кількість і потенціал покупців та продавців, співвідношення між покупцями і можливостями їх споживання, з одного боку, і продавцями, їх здатністю створювати товари і надавати послуги, з іншого боку. Оскільки кількість і потенціал покупців і продавців не однакові на різний товар і в різних регіонах, виникають різні типи ринкових структур, або моделі ринку. Аналіз кожної з них - дуже складна річ. Тому в економічній літературі розглядаються тільки деякі укрупнені ринкові структури (моделі). Досліджуються, в основному, чотири моделі ринку, які найбільш чітко відрізняються між собою: ідеальний або чисто конкурентний ринок, чисто монопольний, монополістично конкурентний і олігополістичний. Ці ринкові структури відрізняються між собою: - кількістю фірм і часткою кожної з них у ринковому обсязі попиту або пропозиції; - ступенем однорідності продукції на ринку; - можливістю входження нових фірм на ринок та виходу з нього; - умовами взаємодії продавців і покупців між собою, можливістю домовленості між учасниками ринку; - можливістю отримання необхідної інформації для визначення поведінки на ринку. 22.КОНКУРЕНЦІЯ:СУТЬ.ВИДИ ТА РОЛЬ У РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ. Конкуренція (від лат. concurrere — "зіштовхуватися") — економічне суперництво, боротьба між суб'єктами господарської діяльності за кращі умови виробництва і реалізації товарів та послуг з метою отримання якомога більшого прибутку. слід розподілити конкуренцію на види за певними критеріями Критерії класифікації : За галузевотериторіальною ознакою, За кількістю суб'єктів ринку та ступенем їх конкурентної сили, За методами конкурентно і боротьби Види конкуренції — внутрішньогалузева; — міжгалузева; — міжнародна — досконала (чиста); — недосконала (монополія, монополістична конкуренція, олігополія) — цінова; — нецінова; — чесна; — нечесна Внутрішньогалузева конкуренція — це боротьба між товаровиробниками однієї галузі за вигідніші умови виробництва і реалізації товарів з метою одержання надприбутку. Однак внутрішньогалузева конкуренція не усуває різниці у величині норм прибутку на однакові капітали, вкладені в різні галузі. Цю проблему вирішує міжгалузева конкуренція. Міжгалузева конкуренція — це боротьба між товаровиробниками різних галузей економіки за найвигідніші умови (сфери) застосування капіталу. Вона здійснюється у формі стихійної міграції капіталів з галузей з низькою до галузей з високою нормою прибутку. З утворенням і розвитком світового господарства виникає і міжнародна конкуренція. Міжнародна конкуренція — це конкуренція національних і транснаціональних економічних суб'єктів за найвигідніші умови виробництва і реалізації товарів та послуг на світовому ринку. 23.РИНКОВИЙ ПОПИТ ТА ФАКТОРИ,ЩО ЙОГО ВИЗНАЧАЮТЬ.ЕЛАСТИЧНІСТЬ ПОПИТУ.+24.ПРОПОЗИЦІЯ ТА ЇЇ ЧИННИКИ.ЗАКОН ПРОПОЗИЦІЇ.ЕЛАСТИЧНІСТЬ ПРОПОЗИЦІЇ. Еластичність попиту і пропозиції Здатність однієї економічної змінної реагувати на зміни, що відбулися в іншій економічній змінній, називають еластичністю. Кілкісна еластичність вимірюється показником, який назтвають коефіцієнтом еластичність (Е). Коефіцієнт еластичності – це відношення відсоткової зміни однієї величини до відсоткової зміни іншої. Розрізнають еластичність за ціною, доходом і перехресну еластичність. Для різних товарів форма та нахил кривих попиту можуть дуже відрізнятися. Спостерігаються дві ситуації: 1) коли за незначної зміни ціни попит зазнає відносно великих змін; 2) коли зміна ціни не викликає значних змін попиту. У першому випадку попит називають еластичним, а в другому - нееластичним. Отже, еластичність описує, в якому ступені зміни ціни впливають на величину попиту. До еластичних відносяться товари, від яких споживач відносно легко може відмовитись при загальному зростанні цін (електроміксери, делікатеси, автомобілі). Як правило, нееластичний попит на ті товари, від споживання яких не можна відмовитись при будь-якому зростанні цін, пояснюється однією з таких причин: * це товари першої необхідності; * для них важко знайти замінники; * вони відносно недорогі; * покупець знаходиться у безвихідному становищі. Прикладами нееластичних товарів можуть бути хліб, взуття, сіль, житло, ліки тощо. Сутність цінової еластичності попиту визначається коефіцієнтом еластичності, який розраховується за формулою:  Еп показує, наскільки змінюється обсяг попиту при зміні ціни на 1%. Попит буде еластичним, якщо Еп > 1, тобто відносна зміна ціни приведе до більшої відносної зміни попиту. Попит буде нееластичним, якщо Еп < 1, тобто відносна зміна ціни буде більшою відносно зміни попиту. Якщо ж зміна ціни і попиту відбуваються в однаковій пропорції, такий випадок назвали одиничною еластичністю (Еп = 1). Значення Еп визначає ринкову поведінку виробників товарів. Якщо попит еластичний, то зростання ціни призведе до зменшення доходу, а при нееластичному попиті зростання цін викличе збільшення доходу виробника. На величину Еп впливає ряд факторів: замінність товару; питома вага в доході споживача; життєва необхідність товару; час реалізації і використання продукту. Саме тому попит на хліб, тютюнові вироби, електроенергію, як правило, нееластичний (Еп < 1), а на автомобілі, холодильники, маргарин, делікатеси, як правило, еластичний (Еп >1). Цінова еластичність характерна і для пропозиції товару. Коефіцієнт еластичності пропозиції розраховується так:  На відміну від Еп, Епр має плюсове значення. Із факторів, що впливають на еластичність пропозиції, найбільш важливим є кількість часу, тобто ринковий період, який є у розпорядженні виробників, щоб відреагувати зміною обсягу пропозиції на зміну ціни продукту. Закон попиту і пропозиції. Закон попиту - це закон, який передбачає, що із зростанням ціни на товар зменшується кількість товару, яку хоче придбати населення, а із зменшенням ціни на товар. То кількість товару, що купується населенням, зростає. Пропозиція - це сукупність товарів за певною ціною, які готові виготовляти і продавати виробники. Розрізняють індивідуальну і ринкову пропозицію. Індивідуальна - це товари одного виробника, які пропонують для реалізації. Ринкова - це пропозиція, яка визначається як сума всіх індивідуальних пропозицій. На зміну пропозиції мають вплив: - цінові; - нецінові фактори. Цінові- обсяг продукції, які готові випустити виробники. Нецінові - це витрати виробництва, технічний прогрес, організація ринку. Організація реалізації товарів, стабільність законодавства. Очікування економічних змін. Закон пропозиції - це закон, який стверджує, що із зростанням ціни збільшується кількість товару, які готові виробити виробники, а із зменшенням ціни на товар, кількість товару. Що виробляється виробником, зменшується. 25.ІНФРАСТРУКТУРА РИНКУ,ЇЇ РОЛЬ ТА ЗНАЧЕННЯ. Інфраструктура ринку – сукупність інститутів ринку, які обслуговують і забезпечують рух матеріальних і нематеріальних цінностей. Основними елементами ринкової інфраструктури є: торгово- промислові палати, біржі (товарні, фондові, праці), служби маркетингу, брокерські, страхові, аудиторські, інвестиційні, холдингові компанії тощо. Торгово-промислова палата – це міжнародна суспільна або державна організація, що сприяє розвитку економіки і торгівлі, в першу чергу – зовнішньоторгових відносин між країнами. Вони допомагають об'єднати ділові круги фірм, установити торгові зв’язки, надають необхідну інформацію учасникам торгових операцій. Біржа –– регулярно функціонуючий, організаційно визначений оптовий ринок однорідних товарів, на якому укладаються договори купівлі-продажу великих партій товару. В залежності від виду товарів, якими торгує біржа, розрізняють біржі: товарні, фондові, валютні, універсальні і біржі праці. Товарна біржа – установа, в якій здійснюються оптові угоди з купівлі- продажу товарів за зразками і стандартами на основі попередньої біржової експертизи.Служби маркетингу– це сукупність спеціалізованих компаній, агентств і організацій, різноманітна діяльність яких пов’язана з ринком товарів, послуг і цінних паперів. Брокерські компанії – це брокерські фірми, контори, представництва, асоціації, які створені для спільного надання посередницьких послуг при проведенні торгових, біржових операційСтрахові компанії – це комерційні організації, які надають послуги в царині страхування, виступають у ролі страховщиків майна і життя своїх клієнтів. Аудиторські компанії – це комерційні організації, які здійснюють незалежну фінансову і бухгалтерську експертизу, контроль за діяльністю господарюючих суб’єктів, аналітико-консультативні послуги. Інвестиційні компанії – це кредитно-фінансові установи акціонерного типу, які акумулюють грошові засоби приватних інвесторів, що залучаються через продажу їм власних цінних паперів. Холдингові компанії – це акціонерні корпорації, які використовують свої капітали для придбання акцій інших компаній .Товарна біржа має права юридичної особи, формує оптовий ринок і забезпечує можливість здійснення оптових договорів і біржової торгівлі в формі відкритих публічних торгів. Товарні біржі мають такі переваги: - контрагенти добровільно вибирають один одного; - ціни формуються під впливом попиту і пропозиції; - торги проводяться за єдиними, встановленими біржею, правилами; - типова форма контрактів спрощує до мінімуму проведення торгів..Її завдання створювати умови для здійснення торгової і посередницької діяльності іншим юридичним і фізичним особам. Біржові договори не можуть складатися від імені і за рахунок біржі, їх здійснюють лише члени біржі особисто або через своїх уповноважених, а також біржові брокери за дорученням членів біржі. Джерело доходу брокера- посередника – комісійна винагорода, яка передбачена статутом відповідної біржі. Поруч з брокерами в торгах приймають участь і члени біржі, так звані біржові маклери (ділери), які ведуть і фіксують договори.. відстрочкою його постачання. Строкові (ф’ючерсні) договори мають об’єктом не реальний товар, а стандартні ф’ючерсні контракти, в яких уніфіковано якість і кількість товару, умови його постачання, платежу, упаковка і маркіровка. Ф’ючерсний контракт (ф'ючерс) – договір між продавцем і покупцем про купівлю- продаж товару в майбутньому за узгодженою сьогодні ціною. Ф’ючерсний контракт не зв’язаний з конкретним продавцем або покупцем і може багато разів передаватися із рук в руки (третьому, четвертому і т. д. покупцеві). Особливим видом ф’ючерсного договору є опціон з премією, тобто договір з обмеженим, порівняно зі звичайним ф’ючерсним договором, ризиком. Опціон являє собою договірне зобов’язання купити або продати певний вид ф’ючерсного контракту за завчасно установленою ціною в межах узгодженого періоду. Сучасні ф’ючерсні договори здійснюються з метою спекуляції або страхування від цінових ризиків (хеджирування). Спекулятивні операції –це гра на підвищенні або на пониженні ціни контракту. Хеджирування являє собою страхування від цінових ризиків з метою уникнення втрат від зміни цін. Фондова біржа – організований вторинний ринок цінних паперів, розміщений в певному місці, функціонуючий за встановленими правилами, на якому відбувається відкрите визначення цін за допомогою механізму котирування. Основні види цінних паперів, які обертаються на біржі, - це акції й облігації, державні боргові зобов’язання, а також похідні від них. Процедура допуску їх до котирування на фондовій біржі називається лістингом; Цінні папери, які пройшли процедуру лістингу і дозволені для купівлі- продажу, називаються фондовими цінностями (активами). Торгівля ведеться або партіями, на певну суму, або за видами, при цьому договори укладаються “заочно”, без наявності на біржі самих цінних паперів. 26.КАПІТАЛ ЯК ЕКОНОМІЧНА КАТЕГОРІЯ ТОВАРНОГО ВИРОБНИЦТВА. Капітал — це і все те, що створено протягом тисячоліть працею людини: історичні і культурні цінності, духовне багатство, досягнення науки і твори мистецтва, побудовані міста, заводи і фабрики, квітучі сади і поля, що колосяться. Розглядаючи капітал як самозростаючу вартість, К. Маркс трактував його як капіталістичні виробничі відносини експлуатації найманої праці. У традиційному політекономічному визначенні капітал (від лат. capitalis — головний) має такі властивості: 1) обмеженість; 2) здатність до нагромадження; 3) ліквідність; 4) здатність до конвертації (постійної зміни форм); 5) самозростання. Аналіз матеріально-речового змісту капіталу постійно розширюється за рахунок збагачення діапазону видів нагромадження праці та певних благ, однак не дає можливості виявити джерело зростання підприємницького доходу та розкрити його соціально-економічний зміст. Промисловий капітал — капітал, який застосовується у сфері матеріального та нематеріального виробництва з метою отримання прибутку. Торговельний капітал — капітал, який функціонує у сфері товарного обігу, забезпечуючи одержання торговельного прибутку. Позичковий капітал — грошовий капітал, який надається в позику та приносить власнику дохід у вигляді процента. Не відкидаючи жодного з трактувань капіталу, накопичених науковою думкою за всю історію розвитку економічної теорії, слід наголосити на необхідності аналізу сутності капіталу в контексті соціально-економічних та історичних умов його саморозвитку. У широкому розумінні капітал є складним, багаторівневим та багатоаспектним феноменом, який визначає самоорганізацію господарського життя, спрямовану на самозростання вартості. У вузькому розумінні капітал — са- мозростаюча авансована вартість; певні вкладення або активи, які уможливлюють отримання доходу. 27.ПРОМИСЛОВИЙ КАПІТАЛ ТА ЙОГО КРУГООБОРОТ. Кругооборот промислового капіталу — безперервний рух капіталу за трьома стадіями із послідовною зміною форм і поверненням у свою початкову форму у збільшеному, як правило, обсязі. Безперервний рух капіталу за логікою його кругооборо- ту є оборотом капіталу. Оборот капіталу — це безперервно повторюваний кругооборот капіталу в результаті якого авансовані кошти повністю повертаються до своєї початкової форми. У процесі обороту різні частини промислового капіталу одночасно функціонують у грошовій, продуктивній і товарній формах. Основний капітал частина промислового капіталу, яка функціонуєу натуральній формі засобів виробництва протягом кількох виробничо-технологічних циклів, частинами переносячи свою вартість на новостворену продукцію. Оборотний капітал — частина промислового капіталу, що функціонуєу вигляді предметів праці, незавершеного виробництва, готової продукції, грошових коштів (у т. ч. заробітної плати), обертаючись і переносячи свою вар- тпість на новостворену продукцію протягом одного виробничо-технологічного циклу. Оборотний капітал повністю повертається до підприємця після завершення кожного кругообороту. Відповідно до схеми кругообороту час обороту промислового капіталу має таку структуру: час обігу; час виробництва. 28.ПРИРОДА ТА ГЕНЕЗИС ТОРГОВЕЛЬНОГО КАПІТАЛУ. Торговельний капітал — капітал, який функціонує у сфері товарного обігу, забезпечуючи одержання торговельного прибутку. У період формування капіталізму і на ранніх етапах його розвитку торговельний капітал був складовою промислового. Виробники самі реалізовували виготовлену на їх підприємствах продукцію. Проте з поглибленням суспільного поділу праці, розширенням масштабів капіталістичного виробництва і ринків збуту ускладнюються механізми реалізації, управління промисловими підприємствами і зростає час кругообороту капіталу, витрати на нього. Це зумовлює зменшення маси і норми прибутку промислового капіталу та економічну необхідність відокремлення торговельного капіталу від промислового, а отже, і торговельної власності від промислової. Повніше сутність торговельного капіталу розкривають виконувані ним функції: — здійснення торгових операцій; — забезпечення руху сукупного капіталу та його прискорення; — реалізація втіленої у товарі вартості (в тому числі додаткової); — формування частини додаткової вартості у формі торговельного прибутку. Реалізація цих функцій здійснюється завдяки: а) наявності у торговельних капіталістів спеціалізованих приміщень та устаткування, спеціалізації найманих працівників цієї сфери на виконанні специфічних функцій; б) вивченню товарного ринку, структури попиту, його динаміки, коливань кон'юнктури і можливості впливати на них; в) посиленню взаємозв'язку між виробництвом і споживанням (а водночас вростанню їх не збігання в окремі проміжки часу, що погіршує виконання цих функцій); г) зниженню витрат обігу, відносному скороченню витрат капіталу і часу, зокрема чистих витрат для перетворення товарної форми продуктів на грошову; ґ) сприянню процесу поглиблення суспільного поділу праці, спеціалізації виробництва й обігу, а отже, розширенню ринку. Згідно з поглядами послідовників марксизму торговельний капітал безпосередньо не створює додаткової вартості (а отже, й прибутку), оскільки не бере участі у виробництві і функціонує лише у сфері обігу. Винятком вважають лише авансовану на додаткові витрати обігу частку торговельного капіталу (перевезення товарів, їх зберігання, розфасовку, упаковку у сфері обігу), а для здійснення цих операцій авансується постійний і змінний капітали. На думку К. Маркса, праця робітників, які виконують такі операції, є продуктивною, створює нову вартість і переносить на продукт частину спожитих засобів виробництва. Класична школа (А. Сміт, Д. Рікардо) теж обмежувала продуктивну працю сферою матеріального виробництва, ігноруючи сферу послуг (торгівлю). Тому погляди К. Маркса були дещо конструктивніші, але концептуально в його теорії не відобразилися. Насправді (внаслідок виконання основних функцій торговельного капіталу), зайняті у сфері торгівлі наймані працівники і торговельні функціонуючі капіталісти своєю працею створюють додаткову вартість, що набуває форми торговельного прибутку. Тому торговельний капітал виражає відносини економічної власності між торговельними капіталістами і найманими працівниками здебільшого у сфері обміну з приводу створення, реалізації і привласнення новоствореної вартості. 29.ВИТРАТИ ОБІГУ:ЇХ СУТНІСТЬ,СТРУКТУРА. В останнє десятиріччя широко відомою стала теорія трансакційних витрат, яка розроблена представниками неоінституціоналізму. Сюди відносять головним чином витрати обігу, тобто витрати на реалізацію товару (реклама, обслуговування ринків та ін). Поняття трансакційнх витрат запровадив американський економіст Р.Коуз. Неоінституціоналісти вважають, що функція ринку полягає в економії трансакційних витрат, а головною його перевагою виступає тенденція до мінімізації витрат кожного учасника обміну на отримання інформації. До продуктивних витрат обігу належать: |