1модуль Українська мова державна мова в Україні. Державна мова і мова національних меншин
 Скачать 249 Kb.
|
|
1модуль 1. Українська мова – державна мова в Україні. Державна мова і мова національних меншин. Мова є найважливішим засобом людського спілкування та інтелектуального розвитку особистості, визначальною ознакою держави, безцінною і невичерпною скарбницею культурного надбання народу. Відповідно до ст. 10 Конституції України, держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України. Конституцією України статус державної мови надано українській мові. Вона є рідною для 67,5% населення України. Мови національних меншин України — мови, поширені серед населення України, крім державної мови та мов корінних народів України. Україна •— багатонаціональна країна, в якій прожи¬вають громадяни близько 100 національностей. Згідно зі ст. 10 і 11 Конституції в Україні гарантуєть¬ся вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин, сприяння розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України. До найпоширеніших відносять російську, білоруську, польську, чеську і інші. 2. Походження назви «Україна», «український». Основні етапи розвитку і становлення української мови. Як назва держави Україна офіційно закріпилася з часів виникнення Української Народної Республіки в 1918 р. Але саме іменування дуже давнє. Існують три версії про походження назви Україна, кожна з яких по-своєму тлумачить її. 1. Поляки пояснювали назву як окраїна Польщі, пограниччя їх держави, периферія: окраїна. 2. Пояснює назву Україна у зв’язку з дієсловом краяти:, тобто це та частина території, що належить нам, наш украй – Україна. 3. Третє пояснення подає назву Україна як складне слово: від слова анти ( ути)+ від слова країна: уть країна. Українська мов є продуктом тривалого розвитку з VII ст. і до наших днів. У її історії виділяємо п’ять періодів. 1) Спільнослов’янська мова (III тис. до н.е. – VI ст. н.е.) 2) Давньоруська мова. Становлення усної форми (VII – IX ст.).3) Давньоруська мова (X – перша пол. XIII ст.).4) Староукраїнська мова (друга пол. XIII – XVIII ст.). 5) Нова українська мова (XIX – XXI ст.). 3. Літературна мова як вищий щабель розвитку мови. Поняття мовної норми. Види норм. Літературна мова – це особлива форма національної мови. Літературна мова усвідомлюється носіями національної мови як її зразкова форма. Сучасна літературна мова складається з загальнонаціональних мовних елементів, культурно оброблених. Розвиток літературної мови насамперед пов"язаний з розвитком художньої літератури. За нормальних умов функціонування в державі саме цей тип мови є обов’язковим у шкільній і вищій освіті, в церкві, в державних інституціях, засобах масової інформації, пресі. Літературна мова реалізується в усній і писемній формах. Українська літературна мова як вища форма загальнонародної національної мови, відшліфована майстрами слова, характеризується наявністю сталих норм, які є обов'язковими для всіх її носіїв Норма літературної мови - це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, закріплених у процесі суспільної комунікації. Розрізняють різні види норм: орфоепічні (вимова звуків і звукосполучень), графічні (передача звуків на письмі), орфографічні (написання слів), лексичні (слововживання), морфологічні (правильне вживання морфем), синтаксичні (усталені зразки побудови словосполучень, речень), стилістичні (відбір мовних елементів відповідно до умов спілкування), пунктуаційні (вживання розділових знаків). 4. Стилі сучасної української літературної мови. Особливості наукового стилю української мови. Публіцистичний стиль. Сфера використання – громадсько-політична, суспільно-виробнича, культурноосвітня діяльність, навчання. Художній стиль. Реалізується в художній літературі. Широко використовується у творчій діяльності, різних видах мистецтв, у культурі й освіті. Епістолярний стиль - стиль приватного листування. Конфесійний стиль - сфера використання: релігія та церква. Призначення – обслуговувати релігійні потреби як окремої людини, так і всього суспільства. Він реалізується у релігійних відправах, проповідях, молитвах, церковних книгах. Виробничо-професійний стиль - обслуговує виробничу, професійну діяльність. Близький за структурою до наукового та розмовного стилів. Розмовний стиль - обслуговує повсякденне усне спілкування людей у побуті та на виробництві. Розрізняють неформальне та формальне спілкування. Офіційно-діловий стиль – це функціональний різновид мови, який використовується для спілкування у державно-політичному, громадському й економічному житті, законодавстві, у сфері управління адміністративно-господарською діяльністю. Науковий стиль – це мова науки, техніки, освіти. Мета мовлення: - повідомлення про результати наукових досліджень. Основні ознаки: - ясність( зрозумілість) і предметність тлумачень; - логічна послідовність і доказовість викладу; - об'єктивний аналіз; - точність і лаконічність висловлювань; - аргументація і переконливість тверджень; - детальні висновки Науковий стиль має такі підстилі: 1) власне науковий (монографія, рецензія, наукова доповідь, курсова й дипломна роботи, реферат, тези). Який у свою чергу поділяється на науково-технічні тексти та науково-гуманітарні; 2) науково-популярний , мета якого дохідливо і доступно викладати інформацію про наслідки наукових досліджень у журналах , книгах тощо; 3) науково-навчальний – реалізується у навчальних підручниках, лекціях, бесідах і не виключає елементів емоційності.. 5. Стилі сучасної української літературної мови. Офіційно-діловий стиль, його найважливіші риси.. Публіцистичний стиль. Сфера використання – громадсько-політична, суспільно-виробнича, культурноосвітня діяльність, навчання. Художній стиль. Реалізується в художній літературі. Широко використовується у творчій діяльності, різних видах мистецтв, у культурі й освіті. Епістолярний стиль - стиль приватного листування. Конфесійний стиль - сфера використання: релігія та церква. Призначення – обслуговувати релігійні потреби як окремої людини, так і всього суспільства. Він реалізується у релігійних відправах, проповідях, молитвах, церковних книгах. Виробничо-професійний стиль - обслуговує виробничу, професійну діяльність. Близький за структурою до наукового та розмовного стилів. Розмовний стиль - обслуговує повсякденне усне спілкування людей у побуті та на виробництві. Розрізняють неформальне та формальне спілкування. Науковий стиль – це мова науки, техніки, освіти. Мета мовлення: - повідомлення про результати наукових досліджень. Офіційно-діловий стиль – це функціональний різновид мови, який використовується для спілкування у державно-політичному, громадському й економічному житті, законодавстві, у сфері управління адміністративно-господарською діяльністю.Офіційно-діловий стиль має такі функціональні підстилі: 1) законодавчий – використовується у законодавчій сфері, регламентує та обслуговує офіційно-ділові стосунки між приватними особами, між державою і приватними та службовими особами. Реалізується в конституції, законах, указах, статутах, постановах; 2) дипломатичний – використовується у сфері міждержавних офіційно-ділових стосунків у галузі політики, економіки, культури. Регламентує офіційно-ділові стосунки міжнародних організацій, структур, окремих громадян. Реалізується в конвенціях (міжнародних угодах), комюніке (повідомленнях), нотах (зверненнях), протоколах, меморандумах, договорах, заявах, ультиматумах; 3) юридичний – використовується у юриспруденції (судочинство, дізнання, розслідування). 6. Культура мовлення як компонент професійної культури спеціаліста.Поняття культури мовлення. Основні комунікативні ознаки мовлення(правильність, точність, логічність) Мовна культура – це надійна опора у вираженні незалежності думки, розвиненості людських почуттів, у вихованні діяльного, справжнього патріотизму. Культура мови передбачає вироблення етичних норм міжнаціонального спілкування, які характеризують загальну культуру нашого суспільства (В.М. Русанівський). З культурою мови насамперед пов’язують уміння правильно говорити й писати, добирати мовно-виражальні засоби відповідно до мети й обставин спілкування. Проектуючись на певну систему, культура мови утверджує норми: лексичні, граматичні, стилістичні, орфоепічні, орфографічні, тощо. Культура мови – показник її унормованості, що визначається загальноприйнятими нормами. Першою умовою логічності мовлення є логічність мислення, логічність міркувань як етапів розгортання думки. Вміння дисциплінувати своє мислення, міркувати послідовно, спиратись на попередні етапи думання, розвивати наступні, шукати джерела і причини явищ, висувати положення (тези), давати обґрунтування і пояснення фактам, вмотивовувати висновки – все це необхідні умови логічності мовлення, а значить, і високої культури його. Точність – одна з найважливіших ознак культури мовлення. Вона утримуєнас від зайвого говоріння. Ця ознака складається з двох компонентів: а) адекватне мовне вираження дійсності, тобто не суперечливе життю; б) вживання слів і виразів, узвичаєних для мовців, що володіють нормами літературної мови. 7. Поняття культури мовлення. Основні комунікативні ознаки мовлення (багатство, чистота, виразність та доречність мовлення).— це дотримання сталих мовних норм усної і писемної літературної мови, а також свідоме, невимушене, цілеспрямоване, майстерне вживання мовно-виражальних засобів залежно від мети й обставин спілкування. Основними ознаками комунікативно якісного мовлення є його багатство,чистота,виразність та доречність мовлення. Чистота мови уявляється насамперед як відсутність у мові чужих їй елементів. До чужих літературній мові елементів відносимо неосвоєні запозичення з інших мов, невластиві українській мові форми, що з'являються під впливом інших мов. Виразність є ознакою культури мови всіх мовців і виявляється через їх уміння користуватися всіма стилями мови. Багатство мовлення передбачає послуговування найрізноманітнішими мовними засобами висловлення думки у межах відповідного стилю. Доречність і доцільність залежить передовсім від того, наскільки повно і глибоко людина оцінює ситуацію спілкування, інтереси, стан, настрій адресата. А ще треба уникати того, що могло б уразити, викликати роздратування у співбесідника, вказувати на помилки співбесідника в тактовній формі. 8. Особливості усної форми мови. Орфоепічні норми. Словесний і фразовий наголос. Милозвучність мовлення. вирізняється інтонаційними можливостями, що характеризуються логічним наголосом, мелодійністю. У писемній мові інтонаційне вираження виявляється частково пунктуацією (бо пунктуація грунтуєтсья на синтаксичній структурі речення). Усна і писемна мова мають обов'язкові для всіх норми: орфоепічні, орфографічні, пунктуаційні. Усна мова. Це слухове сприймання певної інформації. За допомогою усної мови спілкування і обмін думками відбувається безпосередньо. Усна мова - діалогічна, має ряд лексичних особливостей .В усній мові вживається побутова й діалектна лексика, просторіччя, своєрідні фразеологізми тощо. Звичайна сфера застосування усної мови - бесіда, розмова. Фразовий наголос — наголошення неоднакової сили, яке дістають слова та мовні відрізки в межах фрази. Фразовий наголос виявляється тільки в реченні. Словесний наголос. Різновид наголосу, виділення складу в слові посиленням артикуляції, збільшенням тривалості та зміною висоти голосового тону. 9. Культура писемного мовлення фахівця. Особливості писемної форми мови. Писемне мовлення — мовлення, зафіксоване на папері за допомогою спеціальних графічних знаків. Головними особливостями писемного мовлення є: 1. Писемне мовлення спирається на своє джерело - на усне мовлення. 2. Писемне мовлення дає нам можливість фіксувати кимось висловлене, а це забезпечує збереження й відтворення чийогось мовлення у просторі і часі 3. Писемність фіксується знаками, символами, графіками, літерами, цифрами. Та сприймається зором. 4. Користуючись писемною формою мовлення людина має можливість перечитати написане, виправити, поліпшити текст. 5. У писемній формі особливо чітко проявляється поділ текстів за сферами спілкування. 6. У писемному мовленні діють загальнообов”язкові норми графіки, орфографії, пунктуації. 10. Технічні правила оформлення рукописних та машинописних текстів. Оформлення адреси..Реквізити адреси слід розташовувати в такому порядку: Ім'я одержувача або відправника (приватна особа чи організація) ,Назва вулиці, номер будинку, номер квартири (або номер абонементного ящика) ,Населений пункт ,Регіон ,П'ятизначний індекс ,Країна .Адреса пишеться чітко і без виправлень, в ній не повинно бути знаків, що не відносяться до адреси. При масовій розсилці документа адресат може бути названий узагальнено:Начальникам відділів кадрів заводівДокумент не повинен містити більше ніж три адреси. Специфікою ділового листування є тенденція до втрати розділових знаків після кожного рядка в зовнішній і внутрішній адресах (як і в заголовках та інших постійних елементах листа). Це є наслідком такого цілком очевидного факту: пунктуація в цих випадках нічого не прояснює; роль пуктуації частково переймає на себе точне, регламентоване й постійне розміщення реквізитів на бланку. _ 11. Технічні правила оформлення рукописних та машинописних текстів. Оформлення списку літератури. Правила цитування. Список використаної літератури оформляється за алфавітом, указується прізвище, ініціали автора; якщо книжка написана декількома авторами, то перераховуються або всі прізвища (за таким порядком, в якому вони вказані в книжці), або лише прізвище та ініціали першого автора, після чого роблять приписку "та ін. "; повна і точна назва роботи, яка не береться в лапки; підзаголовок, який уточнює назву (якщо він вказаний на титульному аркуші); Список літератури розміщується після основного тексту роботи, на окремій сторінці, за алфавітом (прізвищ авторів чи назв книг) і біля кожної праці ставиться номер: 1, 2, 3 ..., дані про повторне видання; назва збірника, часопису (якщо це стаття), назва міста видання книжки в називному відмінку; назва видавництва (без лапок); рік видання (без слів "рік" або скорочення "р"); кількість сторінок із скороченням "с". Правила Цитування :а) текст цитати починається і закінчується лапками і наводиться в тій граматичній формі, в якій він поданий у джерелі, із збереженням особливостей авторського написання;б) цитування має бути повним, без довільного скорочення авторського тексту і без перекручень думок автора. Допускається пропуск слів, речень, абзаців за умови, якщо це не спотворює авторського тексту; такі пропуски позначаються трьома крапками. в) кожна цитата обов'язково супроводжується посиланням на джерело; 12. Технічні правила оформлення рукописних та машинописних текстів. Рубрикація текстів. Це членування тексту на складові частини, графічне відокремлення однієї частини від іншої, а також використаннязаголовків, нумерації та ін. Рубрикація є зовнішнім вираженням композиційної будови ділового папера. Ступінь складності рубрикаціїмзалежить від обсягу, тематики, призначення документа. Найпростіша рубрикація — поділ на абзаци. Абзац— це відступ на початку першого рядка кожної частини документа, а також фрагмент тексту між двома такими відступами. Він вказує на перехід від однієї думки до іншої. Щоб не утруднювався процес читання й опрацювання документа, уділових паперах рубрики нумеруються. Існує дві системи нумерації — традиційна й нова. Традиційна— базується на використанні знаків різних типів — римських та арабських цифр, великих та малих літер. Вона доповнює абзацне членування тексту (нумерування тез, пунктів, правил), яке залежить від змісту, обсягу, складу документа. Рубрики,більші за абзац, можуть називатися: параграф (§), глава, розділ, частина. Вони теж нумеруються. 13.Технічні правила оформлення рукописних та машинописних текстівОрфографічні й технічні правила переносу. Загальноприйняті та індивідуальні правила скорочування слів та словосполучень. Правила написання цифр та символів.. Орфографічні й технічні правила переносу . Загальноприйняті та індивідуальні правила скорочування слів та словосполучень. Правила написання цифр та символів. Орфографічні правила переносу.Частини слів з одного рядка в другий слід переносити за складами При цьому:1. Не можна розривати сполучення літер дж, дз, які позначають один звук. 2. Апостроф і м’який знак при переносі не відокремлюються від попередньої літери: 3. Одна літера не залишається в попередньому рядку й не переноситься в наступний 4. При переносі складних слів не можна залишати в кінці рядка початкову частину другої основи, якщо вона не становить складу 5. Не можна розривати ініціальні абревіатури .6. У решті випадків, які не підходять під викладені вище правила, можна довільно переносити слова за складами. Технічні правила переносу 1. Не можна переносити прізвища, залишаючи в кінці попереднього рядка ініціали. 2. Не можна відривати скорочені назви мір від цифр, до яких вони належать 3. Граматичні закінчення, з’єднані з цифрами через дефіс, не можна відривати й переносити: 4. Не можна розривати умовні (графічні) скорочення типу вид-во, і т. д., і т. ін., та ін., т-во тощо 5. Не можна переносити в наступний рядок розділові знаки (крім тире), дужку або лапки, що закривають попередній рядок, а також залишати в попередньому рядку відкриту дужку або відкриті лапки. Основні правила скорочення: Неприпустиме одне скорочення для двох різних за значенням слів без додаткового пояснення. У скороченому слові слід залишати не менше ніж дві букви, незалежно від прийому, який використовується. Під час відсікання крапка ставиться, а під час стягування ні.Скорочення слова до однієї початкової літери припускається тільки для загальноприйнятих скорочень:к. (карта), м. (місто), с. (сторінка) та ін. |