1модуль Українська мова державна мова в Україні. Державна мова і мова національних меншин
 Скачать 249 Kb.
|
|
23. Особисті офіційні документи.Розписка . Особисті офіційні документи - це документи, за допомогою яких громадяни висловлюють свої пропозиції, прохання, скарги, передають повноваження іншій особі при отриманні документів, грошей, речей тощо, закріплюють перед державою, установою чи просто особою. Розписка — це документ, який підтверджує передачу й одержання грошей, матеріальних цінностей, документів тощо від установи чи приватної особи. Розписки можуть бути приватними й службовими та повинні містити такі реквізити: 1. Назва документа.2. Текст.3. Дата.4. Підпис.5. Засвідчення (за необхідності). Текст приватної розписки має містити такі відомості: -Прізвище, ім’я, по батькові (повністю) того, хто дає розписку й підтверджує отримання (за необхідності вказується назва документа, що підтверджує особу отримувача, та його вихідні дані). -Прізвище, ім’я, по батькові (повністю) того, кому дається розписка (за необхідності вказується назва документа, що підтверджує його особу, та його вихідні дані). -Конкретні дані (найменування, кількість, стан, термін тощо) матеріальних цінностей, що передаються. Кількість, вартість вказуються цифрами й словами. -Засвідчення підпису особи, яка дає розписку, за необхідності засвідчується посадовою особою установи, де вона працює, за місцем проживання чи нотаріальною конторою. У тексті службової розписки вказуються посади осіб, повні назви установ, які вони представляють, на підставі якого розпорядчого документа передано й отримано матеріальні чи грошові цінності. При необхідності в розписці вказуються прізвища свідків передачі цінностей з їх підписами. 24. Оформлення тексту наукової роботи.(титульна сторінка,бібліографія,нумерація сторінок). Титульна сторінка – перша (іноді третя) сторінка книги, реферату, наукової роботи, яка містить в собі інформацію про автора, тему, місце та рік видання, призначення тощо. Це своєрідне знайомство з працею, тому необхідно зафіксувати відомості, які характеризують її. Основні елементи, які повинен містити титул: Прізвище та ініціали автора.-Заголовок, що характеризує тему.--Назва установи, від імені якої видається праця.--Рік видання, чи написання.--Серію, до якої належить друкована праця.--Вказівка про тип видання--Номер частини, тома, випуску.--Черговість видання, починаючи з другого.---Вказівку з якої мови перекладено працю, прізвище перекладача й редактора перекладу.--Прізвище автора вступної статті або післямови.---Рекомендації відповідних установ. Список літератури - необхідний елемент довідкового апарату будь-якої друкованої праці (опублікованої чи неопублікованої): монографії, дисертації, дипломної або курсової роботи, статті. 1. Список включає цитовану, згадувану та вивчену автором літературу. 2. Зміст списку визначається автором роботи. Особлива увага приділяється відображенню літератури останніх 3-5 років, як показник інформованості автора про сучасний стан досліджуваної теми. 25. Види офіційних ділових листів, їх характеристика. Лист — це поширений вид документації, один із способів обміну інформацією. Службові листи належать до основних засобів встановлення та підтримання офіційних, службових контактів між підприємствами, організаціями, установами, фірмами та закладами. За тематичною ознакою (досить умовно) поділяють кореспонденцію на: • ділову; • комерційну. Комерційні листи фіксують укладення і виконання комерційної угоди. У них вирішуються питання збуту продукції (послуг) і постачання. До чисто комерційних видів ділової кореспонденції належать:• листи-запити;• пропозиції;• листи-рекламації;• відповіді на ці види листів. Ділові листи вирішують організаційні питання, правові проблеми, а також питання економічних відносин кореспондентів. Ділові листи відрізняються різноманітністю форм: це може бути розписка, повідомлення, запрошення або протокол, рекламний проект, що викладаються на багатьох сторінках. Ділова кореспонденція завжди має офіційний характер. За функціональною ознакою ділові листи поділяються на ініціативні листи і листи-відповіді: 1) листи, що потребують відповіді:• листи-прохання;• листи-звернення;• листи-пропозиції;• листи-запити;• листи-вимоги 2) листи, що не потребують відповіді:• листи-підтвердження;• листи-нагадування;• листи-попередження;• листи-повідомлення;• супровідні листи. 26. Ділові листи вирішують організаційні питання, правові проблеми, а також питання економічних відносин кореспондентів. Ділові листи відрізняються різноманітністю форм: це може бути розписка, повідомлення, запрошення або протокол, рекламний проект, що викладаються на багатьох сторінках. За ознакою адресата ділові листи поділяються на звичайні та циркулярні. Звичайний лист надсилається на одну адресу, циркулярний лист направляється з одного джерела на кілька адрес, як правило, підпорядкованих інстанцій (організацій). Діловий лист може відправлятися традиційною чи електронною поштою, факсимільним, телеграфним зв'язком тощо. Обов'язковими реквізитами ділових листів є такі: 1) назва організації;2) довідкові відомості про організацію;3) дата документа;4) реєстраційний номер документа; 5) посилання на номер і дату вхідного документа;6) адресат;7) текст документа;8) підпис; 9) відмітка про виконавця. У діловому листуванні існує ряд загальноприйнятих правил оформлення ділового листа: 1.Службові листи пишуть на чистому бланку або ар¬куші паперу лише з його лицевої сторони. 2.У міжнародній практиці писати довгі листи не прийнято, але якщо лист більше однієї сторін¬ки, то в кінці аркуша треба поставити «Далі буде» 3.Кожна сторінка, крім першої, нумерується арабсь¬кими цифрами. 4.Службові листи друкуються на машинці, комп’ютері, передаються факсом. Завширшки поля з лівого боку — не менше 2 см. Текст друкується через 1,5 чи 2 інтервали. Абзац із крайнього ряд¬ка — 5 інтервалів, а звертання до адресата пишеть¬ся без абзацу. 5.Вихідна інформація офіційного характеру не повинна містити будь-яких позначок, ініціалів машиністки, номерів телефонів тощо. Позначки при¬пустимі тільки на 2-у чи 3-у примірнику листа, які залишаються. 6.У тексті не допускаються виправлення, підчищення. 7.Конверти мають бути відповідного розміру й ко¬льору. Траурні конверти (із чорною прокладинкою всередині) прийнято використовувати за призначенням. 8.Резолюції на всіх видах вхідної кореспонденції робляться олівцем або на окремих аркушах паперу та приколюються. 9.Лист складається текстом усередину. Найважливіші ділові листи бажано не перегинати, а надсилати у великих цупких конвертах. Менш офіційні можна складати, бажано не більше ніж удвічі. 10.Підписуються тільки офіційні привітання. Ві¬тальні листівки надсилаються без офіційних під¬писів. 11.На телеграфний запит відповідь необхідно дати протягом 3-х днів, на лист — протягом 1—2 днів. Якщо запит вимагає детального розгляду, то про¬тягом 3-х днів слід повідомити, що лист прийня¬то до відома, і дати остаточну відповідь протягом 30 днів. 28.Культура говоріння тісно пов’язана з мовленнєвим етикетом, тобто з прави¬лами вітання, знайомства, прощання, вдячності, вибачення, запрошення, схвалення тощо. Люди, як правило, негативно реагують на порушення вироблених суспільством формул етикету. Для того щоб ділове спілкування було ефективним, важливо, щоб його учасники обов’язково зверталися один до одного на «Ви» (як до співробітників, так і до клієнтів). Таке звертання — необхідний інструмент підтримання нормальних службових відносин і трудової дисципліни в колективі та встановлення партнерських стосунків з клієнтами. В обов’язковому порядку слід звертатися до іншого на його ім’я та по батькові. Вчасно висловлене слово «дякую» може стати не менш ефективним, аніж грошова премія. Про службовий етикет вже йшлося. Додамо лише, що часом ефективність спілкуван¬ня залежатиме й від того, яким голосом (низьким чи високим) роз¬мовляє людина, яку має дикцію, акцепт і т. ін.Хворобою нашого часу є багатослів’я. Майже кожній людині здається, що вона знає більше та вміє щось зробити краще, аніж інший, тому їй хочеться говорити самій. Лише вихована людина відчу¬ває, коли треба говорити, а коли слухати інших, навіть тих, хто її критикує.Отже, мовленнєвий етикет — це складна система мовних знаків, що спирається на моральні правила й вимоги і вказує на ставлення як до інших людей, так і до себе. Культура спілкування — не просто» культура вибору ефективних стратегій і тактик, в основі яких лежать гуманістичні комунікативні установки, знання та вміння. Це також результат застосування правил конструювання повідомлень, говоріння та слухання, це активне використання правил і норм гуманістичної етики, постійне дотримання вимог службового етикету.Мовленнєве спілкування — засіб, у якому як знакову систему використовують мовлення (систему фонетичних знаків, що містить два принципи: лексичний та синтаксичний).Культура мовленнєвого спілкування містить дві складові: культуру говоріння та культуру слухання. Про одну людину кажуть, що вона говорить, як співає, про іншу — що вона вміє не лише слухати, а й чути. 29.Візитні картки — важливий елемент протокольних контактів з діловими партнерами. Відсутність візитної картки може стати перешкодою у встановленні і підтримці ділових стосунків. Візитками користуються і дипломати, і бізнесмени, і посадовці, і діячі культури та мистецтва. Використання візиток у більшості випадків полегшує життя ділової людини. Візитна картка здебільшого містить такі реквізити: 1) Назву установи, організації;2) Ім'я та прізвище (у нашій практиці — прізвище, ім'я, по батькові) власника картки;3) Посаду;4) Адресу установи, організації;5) Номери телефонів, факсу. Стандартна візитна картка являє собою аркуш білого, недуже цупкого картону розміром 5×9 см. Візитка жінки, яка є не посадовою особою, а дружиною посадовця, на один сантиметр менша — 4×8 см. Вищі посадові особи можуть мати візитки розміром 6×10; візитки їхніх дружин, відповідно, будуть мати формат 5×9 см.Стандартна картка - зазвичай використовується під час знайомства, що передбачає подальші стосунки. Вона містить назву установи, прізвище, ім'я, по батькові (друкуються великими літерами), посаду, службову адресу, телефон (інколи й домашній). |