Переднє слово
 Скачать 8.25 Mb.
|
   ПЕРЕДНЄ СЛОВО Ознакою будь-якої держави та її нації є рідна мова. Рівень розвитку рідної мови відображує рівень культури та духовного розвитку нації. Вивчення рідної мови, рідного слова розпочинається з раннього дитинства в сім'ї, серед рідних і близьких людей, а вдосконалення її відбувається у дошкільних закладах, школі й триває впродовж усього життя. Отже, рідна мова є загальною основою навчання і виховання дітей у дошкільному закладі. Оволодіння нею як засобом пізнання і способом людського спілкування є найвагомішим досягненням дошкільного дитинства. Адже психофізіологами доведено, що саме дошкільний вік (до 6 — 7 років) є найсприятливішим для цього. До 4,5 року дитина засвоює відмінкові закінчення та основні граматичні форми (О. Гвоздєв), до 5 - звукову систему мови та усвідомлює звуковий склад слова (Д. Ельконін), оволодіває монологічним мовленням (С. Рубінштейн). Якщо дитина з певних причин ізольована від повноцінного мовленнєвого спілкування у дошкільні роки, це негативно позначається на її подальшому і розумовому, і мовному розвиткові. Метою опанування рідною мовою в дошкільному віці є засвоєння літера турних норм, культури мовлення і культури спілкування рідною мовою. Культура мовлення — це вміння правильно говорити (й писати), добирати мовно-виражальні засоби відповідно до мети та ситуації спілкування, це система вимог щодо вживання мови в мовленнєвій діяльності. Культура рідної мови має як соціальне, так і національне значення: вона забезпечує високий рівень мовленнєвого спілкування, сприяє підвищенню загальної культури особистості та суспільства загалом; через культуру мовлення відбувається культивування самої мови, її вдосконалення. Культура мови виявляється у правильності, нормативності, адекватності, логічності, різноманітності, естетичності, чистоті та доречності. Вихователі дошкільних закладів покликані розвивати усне мовлення дітей, навчати їх рідної мови, формувати культуру мовленнєвого спілкування. Ефективність роботи з розвитку мовлення значною мірою залежить від вдало розробленої системи педагогічного впливу, педагогічних умінь і навичок вихователя, його мовлення як взірця для дітей. Саме тому у вищих педагогічних навчальних закладах на факультеті дошкільної освіти здійснюється цілеспрямована підготовка дошкільних працівників до роботи з дітьми від народження до семи років, головною складовою якої є вивчення курсу теорії та методики навчання дітей рідної мови у дошкільних навчальних закладах. Метою курсу є озброєння майбутніх фахівців теоретичними знаннями, лінгвістичними, лінгводидактичними й психофізіологічними засадами навчання рідної мови та формування у них практичних умінь і навичок, за допомогою яких вони зможуть досягти високого науково-методичного рівня навчально-виховної роботи з розвитку мовлення у різних вікових групах дошкільного закладу відповідно до державних стандартів вищої школи та Базового компонента дошкільної освіти. Слід зауважити, що вперше авторським колективом підготовлено програму і навчальний посібник у 2 частинах за курсом «Дошкільна лінгводидактика», в якому подано лише мовний матеріал, на відміну від попередніх посібників, що також охоплювали методику ознайомлення дітей із довкіллям та методику роботи з художньою літературою. Розробляючи курс дошкільної лінгводидактики, автори керувалися філософським уявленням про мову як суспільне явище, виходячи при цьому з нерозривного зв'язку мови і мислення, розуміння процесів розвитку мовлення і людського суспільства, тісного зв'язку наукової теорії з практикою. Науково-теоретичні положення підручника ґрунтуються на кращих здобутках вітчизняної та зарубіжної методики розвитку мовлення. Ви користано методичну спадщину Я. Коменського, К. Ушинського, І. Огієнка, С. Русової, І. Срезневського, Є. Тихєєвої, В. Сухомлинського та інших корифеїв педагогічної науки. Автори зверталися до мовознавчих праць (Л. Щерба, О. Гвоздєв, Л. Федоренко та ін.), психологічних досліджень із різних питань розвитку дитячого мовлення (Б. Баєв, С. Рубінштейн, Л. Виготський, О. Запорожець, Д. Ельконін, Г. Костюк, А. Маркова, О. Леонтьєв, І. Синиця), праць з фізіології (І. Павлов, О. Іванов-Смоленський, М. Кольцова) та сучасних методичних розробок (Ф. Сохін, О. Ушакова, В. Логінова, Г. Ляміна, Н. Карпинська, Е. Короткова та ін.). При підготовці підручника автори використали досягнення сучасної дошкільної педагогіки в Україні, результати наукових досліджень із дошкільної української лінгводидактики, проведених за останні 15 років під керівництвом академіка А. Богуш. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ТА ЗМІСТ РОЗВИТКУ МОВЛЕННЯ ДІТЕЙ РОЗДІЛ 1 Теоретико-методологічні засади дошкільної лінгводидактики § 1. Українська дошкільна лінгводидактика та її поняття Методика навчання дошкільників рідної мови за роки незалежності України зазнала серйозних змін. Багато було зроблено для переорієнтації мовних пріоритетів у вихованні дітей, поширення української мови на Схід і Південь країни. Завдяки міждисциплінарній інтеграції й активізації наукових досліджень отримано додатковий теоретичний та емпіричний матеріал з проблем навчання дітей мови; конкретизовано завдання, предмет і об'єкт дослідження методики навчання дошкільників рідної мови як науки. Виокремилися нові галузі з власною проблематикою (методика навчання рідної мови, методика ознайомлення з довкіллям за допомогою засобів рідної мови, методика організації художньо-мовленнєвої діяльності дітей) і специфічними умовами вивчення мови (методика навчання української мови як рідної і як функціонально другої), визначився такий напрям, як методика навчання дітей української мови як іноземної; сформувалась і вдосконалюється методика підготовки студентів (і вихователів) до навчання дошкільників рідної української мови як державної. Методика - це прикладна підсистема педагогіки, що дає відповідь на запитання: як досягти певного результату в практичній діяльності, орієнтуючись на існуючу систему цінностей. Зважаючи на розмаїття визначень методик у довідковій літературі, можна стверджувати, що це система взаємопов'язаних способів і прийомів доцільного виконання певної роботи і вчення про цю систему. На думку академіка С. Гончаренка, вживання одного терміна в різних значеннях призводить до плутанини, оскільки інколи методику сприймають як «наукову дисципліну і як сукупність методичних рекомендацій». У зв'язку з цим автор вдається до пошуку відповідної сучасної української термінології, яка б найзмістовніше відображала те, що відбувається н реальному навчальному процесі. С. Гончаренко також висвітлює можливість і доцільність використання термінів «методика навчання», «методика викладання», «конкретна дидактика», «конкретна методика», «технологія навчання», аналізує переваги й недоліки кожного з урахуванням точності розкриття означуваного поняття. При цьому методику конкретного навчального предмета вчений розглядає як «галузь педагогічної науки, що досліджує зміст навчального предмета і характер навчального процесу, який сприяє засвоєнню учнями необхідного рівня знань, умінь і павичок, розвитку мислення школярів, формуванню світогляду й вихованню якостей громадянина своєї країни. Інакше кажучи, предметом методики є дослідження теоретичних основ навчання мови, математики, фізики, хімії, історії та інших дисциплін у різних типах навчальних закладів. До завдань методики належить дослідження змісту навчання, процесу викладання і процесу учіння». Крім того, що всі предметні методики як галузь педагогіки ґрунтуються на теорії навчання, теорії виховання і мають спільні риси, методи дослідження й результати, кожна з них також тісно пов'язана з відповідною наукою (наприклад, методика навчання мови - з мовознавством і лінгвістикою), що й становить особливість кожної конкретної методики. Це, безперечно, знаходить вияв і в специфіці термінології. Удосконалення категоріально-поняттєвого апарату методики навчання рідної мови відбувалося впродовж усього часу існування цієї науки. Простежити це можна на прикладі розвитку самого поняття «методика навчання рідної мови дітей дошкільного віку». У 70-х роках XX ст. ця Методика була складовою дошкільної педагогіки і мала на меті розробити єдину систему навчально-виховної роботи з розвитку мовлення та уза гальнити передовий досвід роботи дошкільного закладу і сім'ї. У середині 80-х років це вже окрема педагогічна наука, що вивчає закономірності Педагогічної діяльності, спрямованої на формування мовлення у дітей дошкільного віку. А на початку 90-х - через загальні інтеграційні між наукові процеси коло питань розвитку рідної мови дітей дошкільного віку значно розширилось і вже охоплювало не лише специфіку педагогічної діяльності, спрямованої на формування мовленнєвих навичок, а й закономірності розвитку мовлення дітей на різних вікових етапах. У в'язку з цим процес навчання дітей рідної мови був науково обґрунтований на основі досягнень таких наук, як філософія, мовознавство, лінгвістика, психологія, фізіологія, інтереси яких перетинаються завдяки існуванню спільного об'єкта дослідження - мовлення дітей дошкільного віку. Наприкінці XX ст. зміни мовних пріоритетів, суспільної й освітянської парадигми у незалежній державі зумовили необхідність усебічного і ґрунтовного дослідження проблеми навчання державної мови всіх громадян України (навіть тих, хто проживає за її межами). Відтак із методики розвитку рідної мови дітей дошкільного віку виокремився самостійний напрям - методика навчання української мови (як державної і як іноземної) дітей інших національностей. Від початку 90-х років для методики розвитку рідної мови дітей дошкільного віку характерними стали дослідження з проблем розвитку різних аспектів мовлення, які вирізнялися точністю ціле покладання й конкретністю в розробленні способів досягнення мети, ґрунтовним тео ретичним розробленням методичних питань. Завдяки цьому методика як наука наблизилася до технологічних наук, а розроблені науковцями методики дедалі частіше почали називати технологіями. У широкому розумінні технологія - це сукупність знань і відомостей про послідовність окремих операцій у процесі виробництва. Традиції використання цього терміна запозичені вітчизняною педагогікою від Заходу дещо в іншому, метафоричному значенні, що відображало технологізацію не тільки виробничої, а й гуманітарної галузі знань. Сутність західної технології навчання полягала в тому, щоб, спираючись на постійний зворотний зв'язок, гарантувати досягнення чітко окресленої мети, тому й передбачала насамперед її визначення. Як же співвідносяться між собою поняття «технологія» і «методика» в сучасній педагогічній науці? На думку С. Гончаренка, термін «технологія», на відміну від терміна «методика», відображає не просто передавання інформації, а процес навчання, що має велике значення для характеристики сучасних тенденцій у педагогічних науках. Отже, методика розвитку рідної мови дітей дошкільного віку як наука зазнала істотних змін передусім за своєю сутністю, що й зумовило її назву - українська дошкільна лінгводидактика. Українська тому, що ґрунтується не на будь-якому абстрактному мовному матеріалі, вільному від мовотворчих традицій певного народу, а використовує мовну систему і мовленнєві традиції українського народу, які у своєму розвитку безпосередньо пов'язані з його історією та культурою. Дошкільною її названо тому, що суб'єктом педагогічного впливу є діти від народження до часу їхнього вступу до школи. Крім того, на сучасному етапі ця наука є складовою загальної теорії навчання мови - лінгводидактики. Термін лінгводидактика ввів у науковий обіг у 1969 р. російський мовознавець М. Шанський для позначення нових напрямів і підходів, що сформувались у викладанні та вивченні мов унаслідок інтеграції двох наук - лінгвістики й дидактики. При цьому методика навчання мови і лінгводидактика не ототожнювалися М. Шанським, оскільки вони співвідносяться між собою як окреме й загальне. До того ж лінгводидактика - це теорія навчання мов, яка складається з трьох рівнів: загальної, конкретної та часткової лінгводидактики. Загальна лінгводидактика охоплює закономірності процесу навчання, що не залежать від системи конкретної мови. Конкретна — ґрунтується на виявлених закономірностях з урахуванням специфіки навчання конкретної мови. У свою чергу, навчання конкретної мови завжди здійснюється з урахуванням загальних, специфічних лінгводидактичних закономірностей і тих часткових відмінностей, які зумовлені метою, змістом, формами навчання, віковими особливостями та соціальним, національним статусом певної аудиторії. Цей рівень навчання конкретної мови охоплює часткова лінгводидактика (дошкільна, шкільна, вищої інколи), у межах якої виокремлюються методики навчання мови як рідної, так і іноземної. Розглядаючи усі рівні лінгводидактики у взаємозв'язку і діалектичній єдності, М. Шанський зауважував, що «самостійною наукою методика стає лише настільки, наскільки, будучи частковим щодо загального, вона певним чином входить до загальної й конкретної лінгводидактики і, виявляючи методичні закономірності, керується теорією навчання мов»1. Отже, дошкільна лінгводидактика (методика навчання мови) - це педагогічна галузь науки, що вивчає закономірності розвитку мовлення дітей на різних вікових етапах; специфіку педагогічної діяльності, спрямованої на формування мовленнєвих навичок у дітей; засоби, форми, методи і прийоми навчання дітей мови (рідної, іноземної), що відображає і лінгвістичні, і педагогічні аспекти сучасного стану науки. Сучасна українська дошкільна лінгводидактика - це цілком сформована самостійна галузь педагогічної науки, яка ґрунтується на міцних наукових засадах, збагачена досвідом навчання дітей української мови, розвивається за загальними законами лінгводидактики і має особливості, що відрізняють її від шкільної (початкової, середньої і вищої ланки) лінгводидактики. Вона характеризується полі функціональністю, що виявляється у різних напрямах її функціонування, нормативністю, що означає регламентованість провідних її положень, та варіативністю, що знаходить своє втілення у чинних програмних документах. Об'єктом української дошкільної лінгводидактики є навчально-мовленнєва діяльність дітей у дошкільному навчальному закладі, тобто організований, цілеспрямований процес використання мови для передавання і засвоєння суспільно-історичного досвіду, оволодіння суспіль ними способами дій з метою спілкування та планування діяльності. Предмет української дошкільної лінгводидактики - це процес розвитку мовлення дітей та навчання їх рідної мови на різних етапах дошкільного дитинства. Метою української дошкільної лінгводидактики є відтворення, всебічне й глибоке пізнання предмета, вивчення його істотних і закономірних зв'язків. Відповідно до мети вирішуються основні завдання науки, до яких можна віднести не лише нагромадження наукових знань та їх продукування, а й передавання цих знань для забезпечення спадкоємності дослідницьких традицій. У розв'язанні цього завдання провідна роль належить вищій школі, де існує багаторівнева система підготовки фахівців до практичної і наукової діяльності (бакалавра, спеціалізація, магістратура, аспірантура). Навчальна дисципліна «Українська дошкільна лінгводидактика» - важлива складова загальної професійної підготовки педагога дошкільного профілю. її мета - сформувати професійно-мовленнєву готовність майбутнього вихователя дошкільного навчального закладу до навчання дітей рідної мови. Професійно-мовленнєва діяльність вихователя дошкільного закладу - це професійне спілкування з колегами та дітьми під час навчання їх мови з використанням засобів українського розмовного і літературного мовлення у поєднанні з екстралінгвістичними засобами (мімікою, жестами, рухами, діями). Як і кожна діяльність, вона ґрунтується на знаннях і складається з умінь і навичок. Зміст і обсяг професійних функцій і трудових умінь визначено чинними програмами навчання дітей української мови, де окреслено виховну, розвивальну, навчальну діяльність педагога та зазначено, які вміння, навички та знання сприятимуть втіленню програмових завдань у практичну діяльність. Упродовж навчального курсу лінгводидактики (теорія і методика навчання рідної мови у дошкільному навчальному закладі) майбутні педагоги мають оволодіти знаннями, вміннями й навичками, на яких ґрунтується професійно-мовленнєва діяльність і які сприяють формуванню професійно-мовленнєвої готовності, а саме: • теоретико-методологічними: знання наукових філософських, пси хологічних, природничих засад процесу навчання рідної мови у дошкільному закладі; • лінгвістичними: знання одиниць мови та правил їх поєднання; знання про мову як систему; вміння здійснювати порівняльний аналіз мовних одиниць на будь-якому рівні, що є обов'язковою умовою ефективності розроблення навчальних технологій з кожного розділу методики для організації мовленнєвої діяльності та спілкування дітей дошкільного віку; • комунікативними: вміння спілкуватись українською мовою у різно манітних ситуаціях навчально-мовленнєвої діяльності з урахуванням соціальних норм поведінки; • когнітивними: вміння орієнтуватись у нормативних освітянських документах і керуватися провідними положеннями у професійній діяльності, зокрема Базовим компонентом дошкільної освіти, Базовою й тематичними програмами та навчально-методичними посібниками з розвитку мовлення дітей на різних етапах дошкільного періоду; • технологічними: знання варіативних технологій розвитку мовлення і навчання рідної мови дітей (від народження до 6 років) і вміння організовувати ефективне навчання мови, налагоджувати зворотний зв'язок, конкретизувати навчальні цілі й на цій основі вдосконалювати процес навчання дітей мови; вміння застосовувати на практиці основні положення методичної науки про навчання дітей мови; • проектно-прогностичними: знання, вміння і навички планування різних видів роботи з розвитку мовлення: у різних вікових групах, із дітьми різних категорій і за різних соціальних умов (обдаровані діти, діти з тимчасовими затримками мовленнєвого розвитку, з мовленнєвими вадами, або ті, які виховуються у дошкільних закладах різного типу (спеціалізованих, профільних та інших) - у дитячих будинках та будинках для немовлят, у сім'ї); • корекційними: вміння й навички коригування відхилень і вад у мовленні дітей дошкільного віку; • аксіологічними: знання, вміння і навички оцінювання навчально-мовленнєвої діяльності дітей, професійно-мовленнєвої діяльності педагогів, само оцінювання ефективності здійсненого процесу навчання мови. Професійно-мовленнєва готовність до навчання дітей рідної мови - це система сформованих професійно-мовленнєвих знань, умінь і навичок та комплекс особливих індивідуально-психологічних властивостей особистості. До індивідуальних психологічних властивостей належать такі компоненти мислення, які дають можливість на теоретичному рівні втілювати у навчально-виховний процес лінгводидактичні положення, здійснювати індивідуальний підхід та колективне навчання, самостійно регулювати емоційно-вольову сферу особистості, планувати спілкування, мовлення, комунікативний вплив тощо. |