Переднє слово
Скачать 8.25 Mb.
|
§ 5. Організація професійно-мовленнєвого спілкування вихователя з дітьми Педагогічне спілкування є вагомим чинником становлення особистості дитини (комплексів потреб, інтересів, рис характеру, системи уявлень, знань, дій). Спеціалізоване спілкування вихователя з дітьми виступає комунікативним чинником їхнього мовленнєвого розвитку, основними функціями якого є: 1) входження в контакт з дитиною, залучення її до мовленнєвого спілкування з навколишніми; 2) налагодження практичної взаємодії з дітьми; 3) створення оптимального розвивального мовленнєвого середовища; 4) стимулювання комунікативної активності дітей; 5) підтримка позитивної атмосфери спілкування, орієнтація дитини на правильність її мовленнєвих дій. До професійного спілкування вихователя, орієнтованого на розвиток комунікативно-мовленнєвої сфери дітей, висуваються як загальні (мотивація, стиль, функції), так і спеціальні вимоги, що визначають його специфіку, якісні характеристики мовлення. Розгляньмо спеціальні принципи організації мовленнєвого спілкування з дітьми. Гуманізація комунікативних настанов педагога передбачає повагу до дитини-співрозмовника, її особистості, інтересів, уподобань. Виявляється цей принцип у бажанні педагога зрозуміти дитину, у прагненні задовольнити її потреби та ставленні до дитячих проблем, запитань і пропозицій. Задоволення потреб дітей у спілкуванні, розвиток мотивів спілкування з дорослими й однолітками. Цей принцип орієнтований на реалізацію особистісного підходу до дитини. Вихователь організовує своє спілкування так, щоб задовольнити потреби дитини у спілкуванні, сприяти формуванню інтересів, нових мотивів спілкування з дорослими й однолітками. Приклад товариськості й рівноправності, конструктивна позиція у спілкуванні з дітьми. Успішна взаємодія з дітьми залежить від товариськості педагога. Налагоджуючи дружні стосунки з вихованцями, він віддає перевагу позиції «поруч», взаємодіє з дитиною як із рівноправним партнером. У щоденному спілкуванні педагог відмовляється від категоричних «не можна», «не слід», «неправильно». Замість цього він радить, пропонує, наводить зразки ефективної мовленнєвої взаємодії з навколишніми. Діалогічна орієнтація у спілкуванні і діалогічність мовлення педагога, добір оптантивних мовленнєвих форм передбачає рівноправність позицій педагога і дитини у спільному пошуку правильної відповіді, способу розв'язання комунікативної проблеми, навчання дітей відстоювати свої погляди, сумніватись у готових відповідях, формулювати проблемно-пошукові запитання. Цей принцип протистоїть монологічному спілкуванню педагога. Добір оптантивних, тобто побажальних мовленнєвих форм (порада, пропозиція, запрошення, непряма вимога) сприяє емоційній розкутості дітей, створенню позитивної атмосфери для формування мовленнєвих висловлювань у дітей. Дотримання професійної та мовленнєвої етики. Спілкування вихователя з дітьми здійснюється на професійних засадах. Він не повинен «ображатися на дітей», виявляти гнів, у будь-якій ситуації діяти за правилом «Нічого не говорити з того, чого не можна було б залишити назавжди в душі дитини». Дотримання мовленнєвого етикету є невід'ємною складовою професійної етики. Це - ввічливість, тактовність, стриманість у різноманітних ситуаціях професійних взаємин з дітьми, а також вираження відповідними знаками уваги до дітей: доброзичливий тон, погляд, посмішка під час спілкування з дитиною. Встановлення емоційної довіри і підтримка позитивної атмосфери спілкування визначаються віковими особливостями мовленнєвої взаємодії з дошкільниками. Діти вступають у контакт з дорослими за умови виникнення емоційної прихильності до них, інакше вони не виявлятимуть ініціативи під час спілкування, не відповідатимуть на їхні запитання. Досягнення розвивального ефекту в процесі мовленнєвого спілкування вихователя з дітьми. Втілення цього принципу передбачає досягнення комунікативного успіху, позитивного педагогічного результату. Це залежить від правильного ціле покладання, прогнозування наслідків впливу, добору індивідуальних способів і засобів реалізації цілей стосовно кожної дитини. Врахування індивідуальних особливостей і ситуативного стану дитини у процесі мовленнєвої взаємодії. Перш ніж розпочати спілкування, педагог має з'ясувати психологічний стан дитини, її бажання спілкуватися у цей момент, щоб «діяти в єдиному з нею емоційно-чуттєвому діапазоні» (І. Бех). Щоб викликати у дитини мовленнєву реакцію, педагогу потрібно індивідуалізовувати своє спілкування. Мовленнєвий супровід предметно-практичної взаємодії з дітьми, використання прийомів активного слухання і зворотного зв'язку в процесі спілкування. Реалізація цього принципу залежить від створення вихователем розвивального мовленнєвого середовища, з якого дитина залучатиме потрібні їй мовленнєві зразки. Педагог супроводжує мовленням свої дії і дії дітей, називає, описує, порівнює предмети, явища, використовує різні способи для досягнення мовленнєвої взаємодії. Застосовуючи спеціальні прийоми, він підтримує дитину в різних комунікативних і навчально-мовленнєвих ситуаціях. Врахування вихователем вікових особливостей дітей, рівнів розвитку комунікативно-мовленнєвих умінь, навчальних завдань розвитку мовлення при виборі способів спілкування, планування і побудови власного мовлення. У своєму мовленні вихователь використовує все розмаїття мовних засобів, етикетних формул, способів розв'язання різноманітних комунікативних завдань. Залежно від індивідуальних особливостей дитини, навчально-методичних вимог він по-різному формулює запитання, мовленнєве стимулює до спільної розмови або наводить розгорнутий зразок мовленнєвого висловлювання, змінює форму, обсяг, якісні характеристики свого мовлення. Вирішення завдань розвитку мовлення, діяльності мовленнєвого спілкування у процесі організації різних видів дитячої діяльності потребує від вихователя виконання мовленнєвих завдань, збагачення словника дітей словами, поняттями, що позначають типові дії, ситуації, знаряддя, необхідні для виконання певного виду діяльності. Особливу увагу він приділяє організації мовленнєвої взаємодії між дітьми. Втілення у педагогічне спілкування традицій українського родинного спілкування з дітьми і мовленнєвого етикету, збагачення професійного мовлення кращими зразками усної народної творчості. Родинному спілкуванню українців, національним способам повчання і навчання притаманні пестливість, емоційність, образність і мовленнєвий супровід спільних з дитиною дій. Збагачення професійного мовлення українськими прислів'ями, приказками, фразеологічними зворотами дає можливість із властивою українському народові влучністю, образністю оцінювати певну педагогічну ситуацію, виражати педагогічно доцільні почуття. Вплив власного стилю мовленнєвого спілкування вихователя на розвиток комунікативно-мовленнєвої сфери дітей. Контроль за якістю педагогічного мовлення. Уміння вихователя оперативно відстежувати свої комунікативні й комунікативно-навчальні дії з наступним їх коригуванням є важливою умовою мовленнєвого розвитку дітей. Педагогічна рефлексія сприяє розумінню того, що певні негаразди у мовленнєвому спілкуванні дітей можуть бути пов'язані з тим, як спілкується педагог, які мовленнєві помилки допускає. Практичні завдання для самостійного опрацювання 1. Ознайомтеся з наведеними нижче фрагментами наукових праць та обґрунтуйте їх зміст. У перших дитячих притулках сиріт доглядали, не турбуючись про їхнє спілкування з дорослими. Незабаром з'ясувалося, що недостатнє спілкування малюків із дорослими гальмує психічний розвиток дитини і призводить до виникнення у дітей важкого стану - «госпіталізму». Хвороба виявляється в тому, що діти впадають у пригнічений стан (відчувають смуток, тугу), поводяться пасивно, замкнуто, спостерігається велике відставання в оволодінні елементарними навичками самообслуговування, мовлення. У найскладніших випадках діти з явищами «госпіталізму» майже до трьох років не тримають голову, не виявляють інтересу до людей, іграшок, весь час перебувають у дрімотному стані й прокидаються лише тоді, коли відчувають голод. Проте навіть складні випадки «госпіталізму» можна подолати, налагодивши спілкування дитини з дорослим. М. Кистяківська, наприклад, описує, як брали дитину на руки для годування і, тримаючи в «положенні під грудьми», пестили поглядом, посмішкою, лагідним словом, намагалися при цьому впіймати її блукаючий погляд і затримати його на собі. Через тиждень дитина вже відповідала дорослому посмішкою. Згодом вдалося переключити увагу дитини на іграшку, розміщену між її обличчям та обличчям дорослого, і, зрештою, збудити й розвинути інтерес до навколишнього світу (Лисина М. И. Воспитание детей раннего возраста в семье. - К.: Знання, 1983. - С. 6-7). Винятково важливим є те, що дитина народжується готовою вступити у стосунки з людьми, насамперед з матір'ю. У випадках порушення спілкування з дорослими діяльність дитини обмежується: замість розвитку багатопланових людських якостей вона набуває лише тих, що допустимі за певних умов. Внаслідок обмеженого спілкування функції мозку розширюються слабко. У дітей з нормальним розвитком мовленнєвими здібностями керують мовленнєві центри, які розміщені у правій півкулі головного мозку, але якщо дитина позбавлена спілкування з дорослим, то центри, які забезпечують формування навичок мовлення, переключаються на управління іншими видами діяльності. У випадку коли дитина вже після цього починає навчатися мовленню, функції контролю за певним процесом візьмуть на себе випадкові, ще «не зайняті», «не мовленнєві» структури мозку. Тож оволодіння мовленням буде неповноцінним. Якщо критичний період становлення мовленнєвих центрів вже минув і мозок втратив свою пластичність, людина назавжди втрачає здатність до мовленнєвого спілкування (Дубинин Н. II. Что такое человек? - М, 1983. - С. 293-295). 2. Ознайомтеся з прикладом скарбниці народної педагогіки - організацією дорослим мовленнєвого спілкування з малюком, створення ним позитивної емоційної атмосфери під час купання, переодягання, розважання у період, коли дитина не спить, під час ходи тощо. Доберіть зразки усної народної творчості, які супроводжують дії дорослого і дитини під час догляду за нею. 3. Ознайомтеся з описом поведінки дітей в експериментальних ситуаціях: з іграшками, під час бесіди про книги, бесіди особистісного характеру. Визначте для кожної дитини провідну форму спілкування. Сашко (6,5 року). Товариський, старанний, з радістю брав участь у спілкуванні з дорослим-експериментатором. Усі його завдання виконував швидко і вміло. Проте на пропозицію дорослого допомогти організувати гру з іграшками не відгукнувся. У цій ситуації він почувався незатишно, скуто. Трохи згодом хлопчик відійшов від столика з іграшками і звернувся із запитаннями до дорослого, переважно пізнавального характеру. Запитував про машини, сам розповідав, які марки автомобілів він знає. Хлопчик справді багато знав про автомобілі, часто спостерігав за ними на вулиці. В іншій ситуації - з книжками хлопчик почував себе розкуто. Він швидко вибрав книжку, почав гортати сторінки і читати окремі слова. Розповідав, які книжки є у нього вдома. Повідомлення хлопчика були пізнавального характеру. Особливий інтерес Сашко виявив до казок про тварин. Він із задоволенням розповідав про переглянуті телепередачі «У світі тварин». З'ясувалося, що Сашко регулярно їх дивиться та обговорює з батьками і дітьми своєї групи. У бесіді на особистісну тему емоційний стан хлопчика ускладнився. Він став напруженим, сором'язливим, зніяковілим. Сашко погодився на пропозицію дорослого поговорити, проте намагався перевести розмову на пізнавальні теми або на різні предмети. Віталик (6 років 7 місяців). Характер замкнутий, нетовариський. Однак в експериментальному спілкуванні з дорослим брав участь із задоволенням, намагався виконувати всі його вимоги. Особливо успішно він виявляв себе під час організації різних ігор, у діях з предметами. Хлопчик був надзвичайно діяльний, активний, відразу приступав до маніпулювання іграшками. Звертання Віталика до дорослого були пов'язані здебільшого з його діями. Так, книжка для нього є не тільки джерелом знань, а й предметом, який можна використати під час гри. Пізнавальних інтересів цей хлопчик не виявляв, швидко задовольнявся лаконічними відповідями дорослого. Наприклад, він запитав у дорослого: «А де ви взяли ці книжки?», але, не дочекавшись відповіді, продовжив гру з машинами. Своєрідно реагував Віталик і на пропозицію дорослого поговорити. За кілька хвилин до цього хлопчик захоплено грався іграшками, фантазував, використовував машини замість інших предметів, а після пропозиції несподівано різко змінився: став байдужим, почав дивитися вбік, і було зрозуміло, що вона його не цікавить. Яна (6 років 8 місяців). Товариська, з веселим характером. Особливий інтерес виявляла до занять. Із задоволенням брала участь в експериментальному спілкуванні. У ситуації з іграшками особливої захопленості не виявляла, не намагалась активно діяти з ними. Навпаки, дівчинка прагнула замінити ігрову ситуацію розмовою, пропонувала різні варіанти тем. Так, залишивши іграшки, вона з власної ініціативи розповіла про екскурсію до лісу, яка справила на неї глибоке враження. У ситуації обговорення книг Яна спочатку виявила інтерес, однак потім відійшла від теми, запропонованої дорослим, і почала розповідати про свою улюблену книжку. Вона почувалася вільно, розкуто, з довірою ставилася до дорослого. Із задоволенням дівчинка включилася в особистісну бесіду, відчувалося, що їй весело й затишно. Під час спілкування Яна намагалася бути ближче до дорослого, ставила йому запитання і вимагала точних та ясних відповідей. 4. Проведіть спостереження за спілкуванням дітей молодшого, середнього, старшого дошкільного віку з дорослими за табл. 14: Таблиця 14
Порівняйте зміст спілкування, мовлення дітей з різними формами спілкування. 5. Відповідно до завдань професійно-мовленнєвого спілкування вихователя визначте, якими особистісними якостями і системою комунікативно-мовленнєвих умінь він має володіти. РОЗДІЛ 4Історичний оглядстановленняі розвитку дошкільної лінгводидактики § 1. Лінгводидактична концепція К. Д. Ушинського У педагогічній науці є імена, під знаком яких проходить професійна діяльність багатьох поколінь. Серед них - ім'я видатного українського педагога К. Ушинського, у педагогічній спадщині якого стрижневим є вчення про рідну мову. Це основне лінгводидактичне кредо Ушинського як громадянина своєї Вітчизни, методиста, педагога, вчителя, вченого. Випускник Новгород-Сіверської гімназії К. Ушинський чудово знав і любив українську мову, яку називав своєю рідною, «нашою багатою, мелодійною, співучою мовою», якою написана «така багата народна література» . Із болем у серці переживав він заборону уряду навчати дітей-українців своєї рідної мови, мови великого Шевченка, яка «виганяється зі школи, мовби якась чума». Нині, коли Україна розбудовує свою державність українською мовою, вчення К. Ушинського щодо місця рідної мови у процесі навчання і виховання підростаючого покоління є надзвичайно актуальним. Костянтин Дмитрович Ушинський - засновник методики початкового навчання дітей рідної мови. У 1861 р. він написав статтю «Рідне слово», в якій висловив свої думки і погляди на рідну мову, поставив проблему виховання дитини через рідне слово. На його думку, з перших днів життя дитину потрібно вводити у чудовий світ рідної мови. «Мова, - пише К. Ушинський, - краща, ніколи не в'януча і знову вічно розквітаюча квітка всього духовного життя народу»1. Розкриваючи значення рідної мови, К. Ушинський виокремлює в ній насамперед народність. Він вважає, що мова кожного народу створена самим народом, а не кимось іншим. Із мови народу народжується і поет, і музикант, і художник. Саме тому великий педагог закликав любити і ніколи не забувати рідну мову. Що освіченіша людина, за його словами, то більше вона має цінувати перлини народної мови, оскільки в мові «одухотворяється весь народ, вся його батьківщина, вся історія духовного життя народу». В мові Ушинський вбачав найтісніший живий зв'язок між минулими, сучасними і прийдешніми поколіннями. Одне покоління змінюється іншим, а результати їхнього життя залишаються в мові і передаються спадкоємцям. За його переконанням, мова і народ нерозлучні. Якщо зникає мова, перестає існувати і сам народ. «Поки жива мова, - наголошує він у своїй статті, - живий і народ! Усе заберіть у народу, він усе може повернути, а заберіть мову - і він вже ніколи не зможе її повернути, навіть нову Батьківщину може створити народ, але нову мову - ніколи!». У характеристиці рідної мови К. Ушинського виступив глибокий патріотизм, любов до свого народу. Мова є повним відображенням Батьківщини і духовного життя народу. Вона є тлумачем рідної природи. Захищаючи рідну мову, К. Ушинський різко критикував систему навчання в тогочасній Росії, коли дітям нерідко виписували гувернерів із-за кордону і з перших років життя навчали французької чи іншої мови, забуваючи про рідну. Він з обуренням говорив: «Виписують із-за кордону няньок, тіток, гувернерів, ... батько й мати і словом не перекинуться рідною мовою, влаштовують у хаті шматочок Франції чи Англії... І цією жалюгідною штучною атмосферою вони намагаються підмінити дитині рідну мову, Батьківщину». Як патріот своєї Вітчизни, Ушинський дійшов висновку, що людина, яка з дитинства позбавлена рідної мови, залишиться непотрібним членом суспільства, ніколи не зрозуміє народ, залишиться людиною без батьківщини, яку б маску патріотизму вона не надягла пізніше. Кожний народ і його мова глибоко індивідуальні й своєрідні, за характером мови можна говорити про психологію народу. За ствердженням К. Ушинського, мова - це найкраща характеристика народу. У статті «Рідне слово» педагог наголошує і на другій важливій рисі рідної мови: її історичному й соціальному походженні. Мова - це історичне явище, яке створюють тисячоліттями, це творчість не однієї людини, а багатьох поколінь. Водночас мова є знаряддям спілкування і зв'язку між людьми, вона пов'язує минулі покоління із сучасними в єдиний «організм». Слово, що було створене людиною, залишається в скарбниці рідної мови. «У скарбницю рідної мови, - за його словами, - складувало одне покоління за одним результати історичних подій, радощів і горя, все своє духовне життя»4. Видатний педагог підкреслює і третю важливу рису рідної мови: її роль у навчанні і вихованні підростаючого покоління. Маленька дитина входить у навколишній світ завдяки рідній мові, яку він образно називає чудовим вихователем і педагогом. «Мова, - пише К. Ушинський, - є народним педагогом, наставником, який навчав дітей і тоді, коли не було книг, шкіл і продовжує навчати до кінця історії». За Ушинським, рідна мова пояснює дитині природу, довкілля так зрозуміло і влучно, як не зміг би пояснити жодний природодослідник, знайомить з історією народу так, як не зміг би познайомити жодний історик, розкриває такі філософські поняття, які не зможе розкрити жодний філософ. Дитина у п'ять-шість років розмовляє вже правильно і жваво своєю рідною мовою. Що допомагає дитині засвоїти рідну мову? - запитує вчений і відповідає, - деякі вважають, що такому легкому засвоєнню мови допомагає пам'ять. Однак К. Ушинський переконаний, що однієї пам'яті недостатньо. На його думку, в засвоєнні рідної мови дитині допомагає своєрідне мовне чуття. На противагу тим, хто стверджував, що дитина засвоює рідну мову несвідомо, К. Ушинський акцентує увагу на свідомому засвоєнні мови. У ранньому віці дитина засвоює велику кількість понять, логіку і філософію мови. Вона засвоює «легко і швидко у два-три роки стільки, що і половини не зможе засвоїти у 20 років старанного методичного навчання». У статті «Рідне слово» розглядається також питання про місце рідної мови серед інших мов. Ушинський зауважує, що для духовного розвитку дитини зовсім не байдуже, якою мовою вона говорить у дитинстві. Якщо мова, якою починає говорити дитина, суперечить вродженому національному характеру, то ця мова не справить такого сильного впливу на її духовний розвиток, як рідна мова. К. Ушинський вимагав, щоб у нашій країні навчання проводилося рідною мовою, оскільки дитина, яка засвоює чужу мову в себе на Батьківщині, розвивається слабкіше і повільніше. Ще гірше, зазначає педагог, якщо дитина відразу почне говорити кількома мовами, тоді жодна мова не стане рідною. При такому змішуванні мов рідне слово не зможе вплинути на розвиток дитини. Водночас К. Ушинський не заперечує доцільності вивчення другої мови дітьми дошкільного віку і подає низку цінних методичних вказівок: а) вивчення другої мови не починати раніше, ніж рідна мова пустить глибоке коріння в духовну природу дитини; б) іноземні мови треба вивчати одну за одною, а не одночасно (до речі, досвід навчання дітей іноземних мов засвідчив справедливість цього застереження); в) вивчення іноземної мови має відбуватися за допомогою безперервних вправ і повторення, що запобігає забуванню; г) чим ретельніше займаються з дитиною вивченням іноземної мови, тим ретельніше вона має вивчати рідну мову. Учення К. Ушинського щодо значущості рідної мови у засвоєнні дітьми іноземних мов дає змогу розробити ефективну методику навчання дітей другої мови на основі вивчення рідної. Методику навчання дітей рідної мови К. Ушинський виклав у низці статей, як-от: «Перші заняття вітчизняною мовою», «Організація початкового навчання», «Керівництво до викладання «Рідного слова», «Три головних види занять з вітчизняної мови» та ін. Успіх навчання дітей рідної мови, вважає педагог, залежить від мети навчання. У зв'язку з цим він визначає три головні мети: 1) розвиток дару слова; 2) сприяння оволодінню скарбницями рідної мови; 3) сприяння засвоєнню граматичних законів мови. Усі ці завдання, на думку К. Ушинського, мають здійснюватися водночас. Найефективнішими методами і прийомами розвитку мовлення дітей К. Ушинський уважав проведення бесіди, ознайомлення з образотворчим мистецтвом, читання художньої літератури, розповіді самих дітей на різні теми, систематичні вправи. У системі навчання дітей рідної мови, розробленій Ушинським, значне місце відводиться наочному навчанню. «Дитина мислить формами, фарбами, звуками», - писав він і вимагав пов'язувати початкове навчання дітей рідної мови з наочністю. Особливого значення у розвитку мовлення дітей К. Ушинський надавав усній народній творчості, зокрема казкам, загадкам, прислів'ям, скоромовкам. Саме вони допомагають розвинути чуття рідної мови. Усна народна творчість, особливо прислів'я, на думку вченого, впливають на дитину як формою, так і своїм змістом. За формою — прислів'я є «животрепетним» виявом рідного слова, що «вилетіло безпосередньо з його живого глибокого джерела - вічно юної душі народу, що вічно розвивається»1. Народні прислів'я і приказки, самі, «дихаючи життям», пробуджують, за словами педагога, і насіння рідного слова, що завжди корениться, хоч і несвідомо, в душі дитини. Зміст прислів'їв, уважав К. Ушинський, є надзвичайно важливим для початкового навчання тому, що в них, як у дзеркалі, відбивається народне життя з усіма його мальовничими особливостями: побутовими, сімейними, польовими, лісовими, громадянськими; його потребами, звичками; поглядами на природу, на людей, на значення усіх явищ життя. Примовки і скоромовки вчений радив використовувати у роботі з дітьми для розвитку чуття рідної мови, її «звукових красот». Загадки збагачують дитяче мовлення порівняннями, образними висловами, стимулюють мислення дитини, змушують розмірковувати, пояснювати предмети тощо. Надзвичайно високо оцінював К. Ушинський народні казки. Він писав: «Це перші й блискучі спроби народної педагогіки, і я не думаю, що хтось був спроможним змагатися в цьому випадку з педагогічним генієм народу». Щодо впливу казок на розвиток мовлення, то, за словами педагога, вони збагачують словник дитини. В усіх народних казках часто повторюються ті самі слова і звороти, які запам'ятовуються дитиною, і надають її мовленню образності. К. Ушинський підкреслював, що дитина засвоює вже готову, створену до неї мову в сім'ї, під впливом матері чи няньки. Саме вони є першими наставниками дитини у засвоєнні рідної мови. До шести років, за К. Ушинським, дитина володіє надзвичайно великим мовним скарбом, який навіть перевищує її потреби. За його словами, у неї значно більший запас слів і зворотів для висловлювання почуттів і думок, ніж самих почуттів і думок. Водночас, застерігає дорослих педагог, дитина тільки переймає їхнє мовлення, що сама вона ще не доросла до цієї мови, вона ще не стала цілком її надбанням. Тож у творах К. Ушинського знаходимо не лише методичні поради першому наставнику дитини (вихователю, вчителю), а й його обов'язки щодо навчання дітей рідної мови. По-перше, наставник має дбати про те, щоб дитина дедалі глибше розуміла ті скарби рідного слова, які вона засвоїла тільки наслідуванням, напівсвідомо, а іноді і зовсім несвідомо, механічно і часто, не знаючи справжнього їх значення, вживає недоречно. Завдання педагога своєчасно пояснити дитині значення кожного слова і звороту на конкретному прикладі або наочно. По-друге, мовлення, яке діти переймають від дорослих, не завжди буває бездоганним: «багате в одному відношенні, воно буває іноді надзвичайно убоге в іншому, буває, що воно рясніє не правильностями, недомовками, провінціалізмами... Звідси випливає для наставника обов'язок поправляти і поповнювати словниковий запас дитини відповідно до вимог її рідної мови». У 1864 р. К. Ушинський написав першу навчальну книжку «Рідне слово» у трьох частинах, яку було перекладено багатьма мовами. Водночас для учнів було видано методичні рекомендації для вчителів з тією самою назвою. «Рідне слово» має таку структуру: 1. Азбука. Наведено зразки вправ для малювання в зошиті у клітинку, подано письмову та друковану азбуки, слова для читання. 2. Перша після азбуки книга для читання. Побудована на основі фактів та явищ з життя народу (побут, історія, праця, етичні та естетичні уявлення). Цей матеріал об'єднано у 36 тем. Наприклад: «Навчальні речі та іграшки» (№ 1), «Меблі і посуд» (№ 2), «Дикі і свійські тварини» (№ 7), «Місяці» (№ 18), «Частини людського тіла» (№ 22), «П'ять почуттів» (№ 29), «Що добре і що погано?» (№ ЗО), «Чим що роблять?» (№ 33), «Голоси і рухи тварин» (№ 36). Матеріал кожної теми викладено в такій послідовності: - слова (активний і пасивний словник) - назви предметів та їхніх якостей і властивостей, розміщені за родами і видами; - незакінчені фрази, які мають закінчити діти; - запитання для дітей; - прислів'я, приказки, наспіви, скоромовки, загадки; - народні казки та казки, складені К. Ушинським; - оповідання, вірші; - картинки для дидактичних вправ. 3. Друга після азбуки книжка для читання (1 і 2 відділ). Другий рік навчання. У ній вміщено оповідання, казки, вірші для самостійного читання дітям. 4. Зразки письмових вправ для учнів. К. Ушинський - засновник звукового аналітико-синтетичного методу навчання грамоти. Отже, вчення педагога про місце й роль рідної мови в житті народу, країни, дитини є центральною концептуальною тезою усієї педагогічної системи вченого, яка не втратила своєї актуальності й нині в Україні. |