Переднє слово

• Название: Переднє слово
• Анкор: kniga_Doshkilna_lingvodidaktika.docx
• Дата: 01.02.2017
• Размер: 8.25 Mb.
• Имя файла: kniga_Doshkilna_lingvodidaktika.docx
• Тип: Документы; #1550
• страница: 5 из 45

Тема «Осінь»

Прізвище, ім'я дитини	Вікова група	Загальна кількість слів	Іменники	Дієслова	Прикметники	Прислівники	Інші частини мови	Прислів'я

Педагогічний досвід з методики розвитку мовлення вивчають за такими напрямами: а) кінцевий результат роботи вихователя; б) рівень творчості (раціоналізаторський, новаторський); в) кількість авторів (індивідуальний, колективний, груповий); г) спосіб виникнення (стихійний, організований).

Приступаючи до вивчення педагогічного досвіду з дошкільної лінгводидактики, дослідник складає план, за яким можна визначити мету і завдання вивчення досвіду; підготовчу роботу; надання допомоги вихователю, чий досвід вивчається; вивчення досвіду роботи; узагальнення та поширення досвіду роботи.

Передовий педагогічний досвід передбачає такі критерії вивчення: актуальність і перспективність, новизну, наукову вірогідність результатів.

Педагогічний експеримент охоплює констатувальний, формувальний і прикінцевий (контролювальний) етапи. Метою констатувального етапу експерименту є вивчення і опис розвитку мовлення чи навчально-мовленнєвої діяльності того аспекту, що вивчається; визначення вихідних рівнів розвитку мовлення. Формувальний експеримент передбачає створення спеціальних педагогічних умов для проведення дослідження, розроблення експериментальної методики та її апробацію. Прикінцевий етап визначає рівень знань, мовленнєвих умінь і навичок за результатами формувального експерименту (схема 8).

Визначення проблеми

↕

Попереднє вивчення стану проблеми в науці та шкільній практиці

↕

Визначення теми та її обґрунтування

↕

Робоча гіпотеза. Об'єкт і дослідження предмета

↕

Організація констатувального експерименту

↕

Організація експериментально-дослідної роботи

↕

Науково-методичне забезпечення

↕

Проведення основного експерименту

↕

Статистичне опрацювання даних, їх аналіз, пояснення та формулювання висновків

↕

Опис результатів експерименту

↕

Впровадження позитивних результатів експерименту в практику

Схема 8. Організація педагогічного експерименту в навчальних закладах

Для проведення експерименту дослідник добирає (чи розробляє самостійно) діагностичні методики. Наприклад:

Методика 1

Мета: з'ясувати розуміння дітьми значення слів.

Матеріал: по 10 картинок із зображенням українського національного посуду та українського національного одягу.

Хід експерименту: в експерименті беруть участь діти середньої, старшої та підготовчої груп (по 10 із кожної). Дітям для розгляду пропонують картинки і запитують: «Чи знаєте ви, що це? Як називається цей предмет (ця річ)?» Відповіді дітей фіксують, а результати експерименту заносять до табл. 8:

Таблиця 8


Коефіцієнт розуміння можна обчислити за формулою



де К_роз - коефіцієнт розуміння; т_п- кількість правильно названих слів; п₃ - загальна кількість слів у групі.

Математичне опрацювання даних експерименту здійснюється методами статистичного аналізу отриманої інформації (розрахунок розподілу ознак, середніх величин, кореляційний, регресивний, факторний, дисперсійний аналіз), а також методами моделювання і прогнозування.

Методика 2

Мета: з'ясувати розуміння дітьми старшого дошкільного віку фразеологічних зворотів.

Хід експерименту: дітям (15 осіб) випускної групи дошкільного закладу (старша чи підготовча дошкільні групи) пропонують фразеологізми і запитують: «Як ви розумієте цей вислів? Що це означає?» Відповіді дітей заносять дослівно до протоколу за схемою, окремо на кожну дитину (табл. 9).

Коефіцієнт розуміння дітей обчислюють за попередньою формулою.

Для уточнення розуміння дітьми ідіом можна запропонувати їм скласти з кожною фразою речення і занести їх до протоколу.

Таблиця 9

Ідіоми	Відмова пояснити	Частково правильне	Правильне	неправильне
Байдики бити Довгий ящик Неначе води в рот набрав Ловити вітра в полі Ні в тин, ні в ворота Двох зайців убити Бровою не повести І риби наловити, і ніг не замочити Що посієш, те й пожнеш Після дощику в четвер

Методика З

Мета: з'ясувати уміння дітей переказувати (повно, стисло, вибірково) казку.

Хід експерименту: дослідник бере по двоє дітей із кожної вікової групи (середньої, старшої, підготовчої), читає їм казку один раз і пропонує переказати (експеримент проводиться індивідуально з кожною дитиною).

Попередня робота. Дібравши казку, дослідник виокремлює з неї основні понятійні одиниці, які дають можливість оцінити переказ як повне відтворення тексту. Наприклад, перегляньте протокол запису відтворення (переказу) української народної казки «Колосок» (табл. 10).

Таблиця 10. Протокол запису відтворення (переказу) української народної казки «Колосок»

Понятійні одиниці тексту	Відтворення	Кв	Тип переказування
Колосок
Двоє мишенят
Круть
Верть
Півник
Голосисте горлечко
Співали
Танцювали
Крутились
Вертілись Піснею будив Схоплювався Робив Замітав подвір'я Знайшов колосок Запропонував обмолотити Борошна намолов Мишенята відмовились Обмолотив сам Тісто місив Дрова рубав Піч затопив Пироги пік Мишенята хочуть їсти Півник їх вигнав

Якщо дитина відтворила слово чи фразу, ставиться позначка «+», якщо замінила слова казки своїми словами, записується слово-замінник.

Отримані результати дослівного матеріалу обчислюють за формулою



де К_в- коефіцієнт відтворення; т_в- кількість відтворених слів (фраз); п_в - кількість виокремлених понятійних одиниць.

Значення К_в: 80-100 % - повний переказ; 64-75 % - стислий переказ; 56-60 % - вибірковий переказ; нижче 50 % - поверхове відтворення тексту, зв'язний переказ відсутній.

Методика 4

Мета: з'ясувати, які типи речень переважають у мовленні дітей різного дошкільного віку, їх склад.

Матеріал: сюжетні картинки.

Хід експерименту: для проведення дослідної роботи відібрати по 5 дітей з кожної вікової групи. Індивідуально кожній дитині запропонувати сюжетні картинки різної складності для створення розповіді.

Наступного разу провести бесіду «Твій вихідний день у сім'ї» або «Твій день народження».

Через день запропонувати дітям розповісти (або переказати) знайому казку. їхні відповіді записати, результати аналізу занести до таблиць 11-13.

Таблиця 11



Таблиця 12



Таблиця 13


Практичні завдання для самостійного опрацювання
1. Прочитайте, порівняйте та проаналізуйте визначення методики розвитку мовлення дітей дошкільного віку в навчальній літературі.

Методика розвитку рідної мови дітей дошкільного віку - частина дошкільної педагогіки, що розробляє єдину систему навчально-виховної роботи з розвитку мовлення, узагальнює передовий досвід дошкільних закладів, досвід кращих вихователів-новаторів і сім'ї, процес засвоєння дітьми дошкільного віку усної рідної мови (Лещенко О. М. Методика навчання рідної мови і грамоти. - К.: Вища шк., 1972. - С. 3).

Методика розвитку мовлення - педагогічна наука, що вивчає закономірності педагогічної діяльності, спрямованої на формування мовлення у дітей дошкільного віку в дитячому садку (Бородич А. М. Методика развития речи детей. - М.: Просвещение, 1984. - С. 4).

Методика розвитку рідної мови та ознайомлення дітей з навколишнім світом у дошкільних закладах - це педагогічна наука, яка вивчає закономірності розвитку мовлення дітей на різних вікових етапах, специфіку педагогічної діяльності, спрямованої на формування мовних навичок у дітей, форми, засоби, методи і прийоми навчання дітей рідної мови (Методика розвитку рідної мови і ознайомлення з навколишнім у дошкільному закладі / А. М. Богуш, Н. П. Орланова, Н. І. Зеленко та ін. - К.: Вища шк., 1992. - С. 5).

Яке з наведених визначень, на вашу думку, є вичерпним? Чому? Перелічіть ознаки поняття «методика навчання рідної мови», які становлять сутність його визначення.

Дайте відповідь на запитання: Методика розвитку мовлення дітей дошкільного віку - це частина дошкільної педагогіки чи самостійна наука? Що таке «лінгводидактика»? Чи входить методика розвитку мовлення дітей дошкільного віку до лінгводидактики? Чи можна її назвати «дошкільною лінгводидактикою»?

2. Прочитайте, порівняйте та проаналізуйте визначення предмета методики навчання рідної мови у навчальній літературі.

Предметом її [методики навчання рідної мови] є розроблення закономірностей, змісту, методів і форм роботи з розвитку мовлення дітей дошкільного віку в дошкільних закладах і сім'ї (Лещенко О. М. Методика навчання рідної мови і грамоти. - К.: Вища шк., 1972. - С. 3).

Предметом вивчення методики є процес оволодіння рідною мовою як засобом спілкування в умовах виховання та навчання (Методика розвитку рідної мови і ознайомлення з навколишнім у дошкільному закладі / А. М. Богуш, Н. П. Орланова, Н. І. Зеленко та ін. - С. 5).

Яке з цих визначень найповніше характеризує предмет методики? Як би ви визначили предмет та об'єкт вивчення методики розвитку рідної мови у дошкільному закладі?

3. Методологічною основою методики розвитку рідної мови є взаємозв'язок мови та поняття, мови та історії. Наведіть конкретні приклади того, як реалізується положення філософії про взаємозв'язок мови і поняття у безпосередній мовленнєвій діяльності дітей. Як має діяти вихователь відповідно до цього положення, збагачуючи словниковий запас дитини? Як реалізується положення про взаємозв'язок мови та історії у сучасній педагогічній практиці дошкільних закладів України та варіативних програмах навчання і виховання дітей? Наведіть конкретні приклади.

4. Природничою основою дошкільної лінгводидактики є вчення О. Іванова-Смоленського про три основні форми тимчасових мовленнєвих зв'язків, які утворюються в корі головного мозку: словесний подразник - безпосередня дія дитини (С-Б); безпосередня дія - словесна відповідь дитини (Б-С); словесний подразник - словесна відповідь дитини (С-С). Визначте, впродовж якого вікового періоду діє кожний із цих милім тимчасових нервових зв'язків. Наведіть конкретні приклади.

5. Методика навчання рідної мови послуговується психологічними Поняттями: «егоцентричне мовлення», «соціологізоване мовлення», (Внутрішнє мовлення». З'ясуйте, хто з психологів об'єднав ці поняття? Як вони їх тлумачать? Як співвідносяться, на ваш погляд, ці поняття? Поясніть сутність кожного з них. Чи вживається у цьому співвідношенні поняття «зовнішнє мовлення»?

6. Прочитайте наведені визначення поняття «мова».

Мова - це сукупність довільно відтворюваних загальноприйнятих у Межах певного суспільства звукових знаків для об'єктивно існуючих явищ і понять, а також загальноприйнятих правил їх комбінування у Процесі вираження думок (Словник української мови. - Т. 4. - С. 768).

Мова - найважливіший засіб спілкування людей, тобто засіб вираження і передавання думок, почуттів, волевиявлення.

Мова - це засіб формування, оформлення та існування думки: без називання немає думання, осмислення реальності.

Мова - це система знаків, матеріальних за своєю природою і соціальних за змістом та функціями.

Мова - засіб самопізнання народу, форма існування надбудови в усіх її виявах.

Мова - не лише витвір історії суспільства, вона є активним чинником цієї історії: не лише об'єкт, а й суб'єкт історії (Мацько Л. І., Сидоренко О. М. Українська мова. - К.: Либідь, 1992. - С. 5).

Мова не є засобом вираження готової думки, а її створення ... вона не є відображення світогляду, який вже склався, а діяльність, що його формує (Потебня А. А. Мысль и язык. - Харьков, 1913. - С. 141).

Мова є саме життя, найважливіший, найбагатший і найміцніший зв'язок, що з'єднує віджилі, живучі й майбутні покоління народу в одне велике, історично живе ціле (Ушинський К. Д. Вибр. пед. твори: В 2 т. - К.: Рад. шк., 1983. - Т. 1. - С. 123).

Мова - це: 1) універсальний засіб навчання і виховання людини; 2) енциклопедія людського досвіду; 3) першооснова нагромадження культурних цінностей, засіб вираження змісту культури, спосіб введення окремої людини в процес суспільного культурного розвитку; 4) один із компонентів духовної культури суспільства; 5) засіб координації усіх виробничих процесів; 6) функціональна система, нерозривно пов'язана з усіма галузями суспільного життя (Бабич Н. Д. Основи культури мовлення. - Л.: Світ, 1990. - С. 12).

Які з наведених визначень найповніше відображають сутність поняття «мова»? Поясніть, які сторони соціального життя відображено в кожному із наведених визначень? Як співвідносяться між собою висловлювання у визначеннях Мацько Л., Сидоренко О. «мова - це засіб вираження думок» та Потебні О. «мова не є засобом вираження готової думки»?

7. Прочитайте наведені визначення мовлення.

Мовлення - це спілкування людей між собою за допомогою мови; мовна діяльність (Словник української мови. - Т. 4. - С. 770).

Мовлення - це практичне користування мовою в конкретних ситуаціях і з наперед визначеною метою; це діяльність за допомогою мови, особлива психічна діяльність.

Мовлення - це: 1) спосіб існування і вияву мови, «мова в дії», мовний процес у багатьох його видах і формах (говоріння, писання, слухання, читання), мовчазна розмова із самим собою, обдумування свого чи сприйнятого від інших майбутнього повідомлення; 2) вияв процесу формування (а не втілення); 3) вияв одиниць мови усіх рівнів і правил їх поєднання; 4) засіб конкретизації спілкування (мовного спілкування) (Бабич Н. Д. Основи культури мовлення. - С. 11-12).

Визначте, яка з наведених дефініцій найповніше відображає поняття «мовлення»? Поясніть, як ви розумієте значення кожного з наведених визначень? У яких випадках у роботі з дітьми дошкільного віку потрібно вживати термін «мова», а в яких «мовлення?» Проілюструйте свої міркування конкретними прикладами.

8. Як співвідноситься закономірність «засвоєння виразності мови залежить від розвитку в дитини сприйнятливості до засобів інтонації, тобто вміння відчувати виразність чужої мови, її внутрішній світ» із принципом оцінювання виразності мови? Наведіть конкретні приклади реалізації цього принципу в практичній навчально-мовленнєвій діяльності з дітьми.

9. Складіть картотеку наукових і методичних видань за останні 2-3 роки відповідно до методів педагогічного дослідження.

10. Уважно прочитайте вірш П. Тичини «Слово наше рідне». Визначте, які соціальні, національні та історичні віхи поет пов'язує із мовою? Які уривки з цього вірша доступні для розуміння дітей дошкільного віку? Як і коли їх можна використати в роботі з дітьми?

Слово наше рідне!

Ти сьогодні зазвучало,

Як початок, як начало.

Як озброєння всім видне.

Слово наше рідне!

То ж цвілась калина,

Червоніла, достигала,

Всьому світу заявляла:

- Я - країна Україна,

на горі калина!

- А Вкраїни ж мова -

- Мов те сонце дзвінкотюче,

мов те золото блискуче,

вся і давність, і обнова, -

українська мова.

Та раптом з Берліна

дикі орди налетіли.

Україну вбить хотіли

й нашу мову солов'їну –

дикуни з Берліна.

Слово ж наше рідне!

Ти німоті не далося,

озернилось, як колосся,

стало бойове і гідне –

проти фріца закликало,

промовляло до людини

і в тяжкі хвилини.

Гарне ж ти на вроду!

Бо ти єсть не всепрощення:

Ти в боях пройшло хрещення -

слово мужнього народу,

що не дрогне зроду.

Ми в тобі знаходим:

блиски гроз і цвіт задуми,

пісні дзвін, моральність думи.

Ми в похід з тобою ходим –

все в тобі знаходим.

Розцвітай же, слово,

і в родині, і у школі,

й на заводі, і у полі
11. Прочитайте текст.

Про рідну мову можна говорити і не з погляду науки мовознавства, а так, як говорять про свій край, рідне сонце, небо, повітря - про все, що об'єднується в дорогому слові - Вітчизна. Бо рідна мова є невід'ємною частиною поняття Батьківщина.

Для нас рідна мова - не тільки дорога спадщина, яка об'єднує в собі народну мудрість, вироблену десятками й сотнями поколінь. Це наша гордість, бо все, що створено нею, увійшло в скарбницю загальнолюдської культури.

Увесь світ віддає шану великим володарям українського слова Т. Г. Шевченку та І. Я. Франку. Далеко за межами України відомі твори М. Коцюбинського та Лесі Українки, М. Рильського та багатьох інших чудових українських майстрів пера. Рідна мова донесла до нас геніальні класичні творіння Мольєра, Шекспіра, Гете, Бернса, Міцкевича. Вона виявилася не біднішою за ІНШІ найрозвиненіші мови світу, оскільки нею перекладають усе найкраще, що створено ними.

Найкращі, найкультурніше представники народу завжди дбають про свою мову, байдуже, хто вони - українці, поляки, чехи чи німці.

Священний обов'язок кожного з нас — берегти дорогоцінні якості рідної мови, її запашні, барвисті слова, образи, звороти, шліфувати й збагачувати їх, щоб передати прийдешнім поколінням спадщину, гідну нашої великої доби (Матвієнко А. Живе слово. - К.: Держлітвидав УРСР, 1964. - С. 155-157).
Які риси рідної мови відбито у цьому тексті? Де і коли можна використати цей текст у дошкільному закладі?

РОЗДІЛ 2Навчально-мовленнєва діяльність дітей дошкільного віку
Усе життя дитини супроводжується різними видами діяльності в процесі яких вона набуває певних знань, здійснюється її психічний розвиток. Л. Виготський висунув тезу про те, що рушійною силою психічного розвитку є навчання як шлях «привласнення» дитиною загальнолюдських цінностей. Натомість навчання не буде успішним, якщо дитина сама не виступатиме суб'єктом пізнавальної діяльності.

Проблему пізнавальної діяльності дитини-дошкільника досліджували вчені Дж. Брунер, Л. Виготський, Л. Венгер, Д. Годовікова, М Лісіна В. Мухіна, С. Рубінштейн, К. Щербакова та ін.

На думку С. Рубінштейна, пізнавальна діяльність визначається як «сукупність певним чином пов'язаних дій (операцій), функція яких, на відміну від знань, полягає не в тому, щоб зображувати об'єкт (певні його сторони), а в тому, щоб завдяки цим діям були отримані істинні знання про об'єкт, тобто знання, що адекватно відображають його таким, яким він є насправді».

Пізнавальна діяльність - це організований, цілеспрямований процес засвоєння і набуття дитиною нових знань, умінь і навичок, уточнення та закріплення знань, умінь і навичок, набутих у попередньому досвіді з допомогою дорослих чи самостійно. Пізнавальна діяльність, як і будь-яка інша, має складну структуру: мету, завдання, мотив, спосіб виконання, дії та операції, умови, оцінку і контроль.

Н. Тализіна виокремлює два класи пізнавальної діяльності - загальну і специфічну. Загальний клас пізнавальної діяльності охоплює прийоми, які використовуються в усіх видах діяльності. З-поміж них: уміння планувати свою діяльність, уміння оцінювати і контролювати діяльність-порівняння, узагальнення, абстрагування, класифікація та ін. Ці прийоми незалежні від конкретного матеріалу і використовуються в мовленнєвій діяльності.

Специфічний клас пізнавальної діяльності стосується лише однієї конкретної діяльності. Наприклад, у мовленнєвій - це прийоми звукового та складового аналізу слів, переказ художнього тексту, заучування вірша. Одним із чинників пізнавальної діяльності є психічна активність дитини, яка надалі переходить у пізнавальну активність. Психічна активність визначається як потреба організму в пізнанні довкілля, а також у пізнанні самого себе.

Пізнавальна активність - це стан готовності організму до пізнавальної діяльності, що стимулює та породжує її. Пізнавальна активність виражається у прагненні дитини формувати «образ світу шляхом орієнтовно-дослідницької діяльності» (Д. Годовікова). Розвиток цієї активності - це збагачення кількості об'єктів, на які вона спрямовується, та вдосконалення її регуляції.

У педагогіці активність дітей у навчанні розглядають як дидактичний принцип, що вимагає від педагога такої організації навчального процесу, який би сприяв вихованню у дітей самостійності, ініціативності, креативності, міцному засвоєнню знань, виробленню необхідних умінь і павичок, розвитку спостережливості, мислення і мовлення. У процесі навчання дітей дошкільного віку рідної мови і розвитку мовлення вихователі керуються принципами максимальної мовленнєвої активності та взаємозв'язку різних видів пізнавальної діяльності.

Учені О. Брушлінський, О. Матюшкін, С. Рубінштейн та інші визначають джерело розвитку пізнавальної активності як пізнавальну потребу, яка, у свою чергу, стимулюється низкою суперечностей. Серед них: незбіг думки про предмет із самим предметом; невідповідність між вихідними умовами і вимогами завдання; невідповідність звичних способів дії, що використовуються особою, вимогам завдання; суперечлива невідповідність реального й ідеального станів індивіда. Здібність до самостійного виявлення суперечностей є свідченням активності особистості, виявом її творчого потенціалу. Означені суперечності розв'язуються у процесі різних видів пізнавальної діяльності.

Одним із видів пізнавальної діяльності є мовленнєва діяльність, розроблення теорії якої припадає переважно на XX ст. (Ф. де Соссюр «Курс загальної лінгвістики»; Л. Щерба «Про три аспекти мовних явищ і експерименти в мовознавстві» (1931), «Мовна система і мовленнєва діяльність» (1974); Л. Виготський «Мислення і мовлення» (1934); М. Жинкін «Механізми мовлення»; О. Лурія «Мова і свідомість» (1979); О. Леонтьєв «Мова. Мовлення. Мовленнєва діяльність» (1969), «Основи теорії мовленнєвої діяльності» (1974), «Основи психолінгвістики» (1997) та ін.). Оскільки лінгводидактика ґрунтується на теорії мовленнєвої діяльності, розгляньмо докладніше різні погляди вчених на цей феномен.

Перший підхід до трактування мовленнєвої діяльності - лінгвістичний, пов'язаний з ім'ям Л. Щерби: мовленнєва діяльність розглядається як один із трьох аспектів мови нарівні з «психологічною організацією», «мовною системою», що охоплює суму окремих актів говоріння і розуміння. Звідси і виокремлення в лінгводидактиці видів мовленнєвої діяльності - говоріння, слухання (аудіювання), читання і письмо.

Другий підхід до розуміння мовленнєвої діяльності - психологічний (Л. Виготський, О. Леонтьєв), який розглядає мовленнєву діяльність нарівні з іншими видами пізнавальної діяльності людини. Тож мовленнєва діяльність має таку саму структуру, як і будь-яка інша. Вона характеризується предметним мотивом, цілеспрямованістю, евристичним характером. Мовленнєва діяльність складається з кількох послідовних фаз: орієнтування, планування, реалізація плану, контроль. Мовленнєва діяльність, за О. Леонтьєвим, є пізнавальною, оскільки вона «розпредмечує» дійсність через мову.

Третій підхід - психолінгвістичний (І. Зимня, О. Леонтьєв), його предметом є «співвідношення особистості зі структурою та функціями мовленнєвої діяльності, з одного боку, і «мовою як головною «складовою» образу світу людини, з іншого», а її об'єктом виступають «сукупність мовленнєвих ситуацій»¹. Психолінгвістика вивчає механізми породження (продукування) висловлювань від ситуації спілкування до мовленнєвого наміру, від мовленнєвого наміру - до плану, від плану - до семантико-граматичних структур, тобто механізму сприйняття та розуміння мовлення.

У цьому аспекті мовленнєва діяльність може виступати і як цілком самостійна діяльність зі специфічною мотивацією, "її складовими виступають мовленнєві дії, мета яких підпорядкована загальній меті діяльності; мовленнєві операції (відповідно до умов) або мовленнєві дії, що входять до складу інших не мовленнєвих діяльностей. Отже, до структури мовленнєвої діяльності входять мовленнєві дії, мовленнєві операції, мовленнєвий акт, мовленнєва ситуація.

Мовленнєва дія - процес, що обслуговує мовленнєву діяльність (або якусь іншу), є безпосереднім її чинником, містить мету, підпорядковану меті мовленнєвої діяльності. Мовленнєва дія здійснює як підготовку мовленнєвого висловлювання, так і його реалізацію. Поняття мети завжди співвідноситься з поняттям дії.

Мовленнєва операція - це спосіб виконання (здійснення) мовленнєвої дії, який залежить від досягнення конкретної мети. Мовленнєва операція порівнюється з умовами, в яких проходить мовленнєва діяльність. Мовленнєвий акт - цілеспрямована мовленнєва дія, що здійснюється відповідно до принципів і правил мовленнєвої поведінки, прийнятих у певному суспільстві. Це одиниця нормативної соціо-мовленнєвої поведінки, для якої характерні навмисність (інтенціональність), цілеспрямованість, конвенціональність, співвіднесеність із мовцем.

Мовленнєва ситуація - реальна життєва ситуація безпосереднього Мовленнєвого акту спілкування, що обмежена прагматичними координатами: «я - ти - ми - тут - зараз». Це безпосереднє здійснення спілкування, комунікації за відповідних умов (урок, заняття, зустріч друзів та ін.).

Мовленнєвою ситуацією є також сукупність обставин реальної дійсності, того тла, на якому розгортаються певні події, при цьому обставини мають слугувати стимулом до мовленнєвої дії. Мовленнєва ситуація неможлива без особливої властивості мовлення, ситуативності, за якої «мовленнєві одиниці у смисловому й часовому параметрах завжди порівнюється із ситуацією і створюють потенційний контекст певного діапазону».

Мовленнєві ситуації у процесі навчання виконують п'ять основних функцій: перенесення мовленнєвих навичок у нові ситуації спілкування; мотиваційну функцію; створення ситуації як умови розвитку мовленнєвого вміння; семантизацію і презентацію мовленнєвого матеріалу; функцію організації мовленнєвого матеріалу.

Учені І. Зимня, О. Леонтьєв, Є. Пасов, Т. Сахарова, В. Скалкін та інші всі ситуації поділяють на види і типи. За критерієм «адекватність процесу спілкування» ситуації поділяють на природні та штучні (навчальні); за критерієм «спосіб відтворення» - на мовні (лінгвістичні) та позамовні (екстралінгвістичні - ілюстрації, макети тощо); за критерієм «обсяг висловлювання» - макро - і мікроситуації.

З-поміж типів мовленнєвих ситуацій Є. Пасов виокремлює ситуації соціально-статусних взаємин, рольових, взаємин спільної діяльності (діяльні), ситуації моральних взаємин. Мовленнєві ситуації є складовою мовленнєвої діяльності.

Деякі вчені (М. Львов, Є. Пасов) визначають мовленнєву ситуацію як: певне мовленнєве середовище; позамовну обстановку; сукупність мовленнєвих і не мовленнєвих умов; тло для мовленнєвих дій; як стимул до мовлення.

Отже, мовленнєва ситуація - це природне або штучне мовленнєве середовище, яке об'єктивними чи суб'єктивними умовами, відповідним мовленнєвим тлом і обставинами стимулює мовленнєву активність дітей. Мовленнєві ситуації в дошкільному навчальному закладі можуть створюватись як на заняттях із різних розділів програми, так і в повсякденному спілкуванні з дітьми, у процесі режимних моментів, тобто в різних видах діяльності.

Розрізняють чотири види мовленнєвої діяльності: говоріння, слухання, читання і письмо. Слухання і читання називають рецептивним мовленням, а тих, хто слухає або читає, - реципієнтами. Говоріння і письмо належать до продуктивного мовлення. Мовців і тих, хто читає, називають продуцентами. У дошкільному закладі діти опановують лише два види мовленнєвої діяльності - слухання та говоріння. Активною стороною мовленнєвого акту є говоріння.

Говоріння, за І. Зимньою, - це продуктивний вид активної мовленнєвої діяльності, процес здійснення спілкування, зовнішнє вираження способу формулювання думки засобами мови.

За структурою говоріння складається з трьох частин: мотиваційно-спонукальної (для говоріння потрібні: стимул, спонукання, мотив); аналітико-синтетичної (внутрішнє оформлення висловлювання) та виконавчої (вимовні й інтонаційні засоби вираження думки). Результат говоріння (відповідна дія учасників спілкування) реалізується в діяльності інших людей і водночас виступає сполучною ланкою спілкування.

Слухання, тобто аудіювання, — це сприймання мовлення на слух і його розуміння. Слухання (аудіювання) опосередковується говорінням іншого учасника спілкування. Його мета - розкриття смислових зв'язків, осмислення сприйнятого на слух мовленнєвого повідомлення мовця. Смислове сприймання не планується і не контролюється свідомістю того, хто слухає. Слухання задається зовні іншим мовцем. Результатом слухання є розуміння або нерозуміння тексту.

Смислове сприймання (розуміння) мовлення залежить від характеру мовленнєвої діяльності мовця, від того, наскільки зрозуміло й чітко він висловлюється, від темпу й виразності його мовлення, вміння визначити головне, встановити контакт зі слухачами. Водночас розуміння мовлення залежить від підготовленості слухачів до слухання і сприймання висловлювань. Тому дітей потрібно навчати не лише говорінню (активному мовленню), а й слуханню. Отже, мовленнєву діяльність важко розподіляти на активну й пасивну. Адже рівень володіння мовленням одного суб'єкта визначає рівень розуміння його іншим. Із психофізичного погляду, активність мовлення зумовлюється рівнем володіння мовцем мовленнєво-вимовним актом і рівнем розуміння мовлення.

Мовленнєва активність може трактуватися не лише як здібність суб'єкта певного комунікативного акту висловлювання, а й як здібність сприймати (розуміти) мовлення іншого, а ці здібності відповідно залежать від рівня володіння мовою і способів її використання. Розуміння мовлення, за С. Рубінштейном, включає в себе його активне використання.

Активність (пізнавальна, мовленнєва, художня та ін.) виражається у формах активації й активізації. Вона завжди співвідноситься із певним видом діяльності як динамічна умова її становлення, реалізації і видозміни, як властивість її власного руху.

Із фізіологічного погляду, активація означає нейрофізіологічні і психічні процеси підсилення активності організму. Активація є змінною величиною і залежить від внутрішніх і зовнішніх чинників, що виступають у процесі взаємодії організму з навколишнім світом. Активація и пізнавальній діяльності — це переведення особистості зі стану бездіяльності в діяльний стан (актив). Активація мовленнєвої діяльності — це переведення взаємозв'язку говоріння і слухання (сприймання мовлення) зі стану їх відсутності до наявного стану (І. Зимня).

Активізація процесу навчання — це вдосконалення організаційних форм навчально-пізнавальної роботи дітей, яке забезпечує активну й самостійну теоретичну і практичну діяльність учнів у всіх ланках навчального процесу.

Активізація пізнавальної діяльності — це збільшення питомої ваги активності особи у процесі самої діяльності. Під активізацією мовлення психологи (В. Артемов, Л. Виготський, І. Зимня, О. Леонтьєв, С. Рубінштейн) розуміють переведення складників мовленнєвої діяльності (говоріння, слухання) на вищий рівень, що полягає в доповненні їх Мовними, якісними змінами. Навчання дітей говоріння і слухання відбувається у процесі навчально-мовленнєвої пізнавальної діяльності.

Навчально-мовленнєва пізнавальна діяльність - це організований, цілеспрямований процес використання мови задля передавання та засвоєння суспільно-історичного досвіду, оволодіння суспільною діяльністю у сфері наукових понять, встановлення комунікацій та планування своїх дій. Навчально-мовленнєва пізнавальна діяльність дітей дошкільного віку складається із різних видів говоріння (запитання, відповіді, розповіді, опису, переказування тощо) та слухання (слухання мовлення товариша, вихователя; слухання казки, оповідання, розповіді, грамзапису). У процесі цієї діяльності у дітей формуються мовленнєві навички і вміння, що обслуговують інші види пізнавальної діяльності (художню, музичну, природничу тощо).

Заняття з розвитку мовлення дошкільників є однією з форм організації навчальної діяльності. Проте діяльність ця специфічна і здійснюється на мовному рівні, у сфері комунікації, у процесі якої відбувається навчання дітей дошкільного віку рідної мови як засобу спілкування. Навчально-мовленнєва діяльність дошкільників складається з різних видів говоріння (відтворювальна або творча розповідь, переказування, розмова, запитання та відповіді) і слухання. Розгляньмо це на конкретному прикладі одного з видів говоріння - навчання переказування. Дитина прослухала літературний твір, у неї виникла потреба поділитися почутим і пережитим з іншим. На занятті ця потреба об'єктивується в мотиві, який задається вихователем: «Сьогодні ви будете вчитися переказувати казку. Послухайте, я нагадаю вам зміст уже знайомої казки. Слухати потрібно уважно, після прослуховування будете переказувати». Перед дитиною поставлено мету - навчитися переказувати, тобто потрібно уважно прослухати, зрозуміти, запам'ятати. Створюється відповідна навчальна ситуація, у процесі якої дитина має засвоїти загальні способи розв'язання пізнавального завдання (переказування). Для цього вона повинна оволодіти специфічними навчально-мовленнєвими діями: вислухати текст, зрозуміти його зміст, встановити логічні зв'язки між окремими його частинами; співвіднести поставлене педагогом запитання зі змістом прослуханого тексту; побудувати мовленнєвий вислів відповідно до поставленої мети (тобто оволодіти діями переказу); передати зміст послідовно, логічно, близько до тексту, не пропускаючи основних моментів; оцінити поведінку і вчинки героїв; розповідати без пауз.

Кожна мовленнєва дія обслуговується відповідними операціями. Наприклад, дія слухання тексту включає такі операції, як осмислення почутого, розкриття смислових зв'язків, запам'ятовування тексту в процесі слухання тощо. Дії переказу літературного твору потребують контролю. У дошкільному віці контроль за якістю переказу здійснюється вихователем. Контроль тісно пов'язаний з оцінюванням. Контролюючи мовні вміння, вихователь оцінює досягненні результати відповідно до вимог. Переказ як вид говоріння, мовленнєвої діяльності, має мотиваційно-спонукальну, аналітико-синтетичну та виконавчу сторони. Предметом переказу виступає думка, що була викладена в тексті, його результатом є мовленнєве повідомлення. Отже, кожне із занять з навчання дітей рідної мови, які проводяться у дошкільному закладі, є одним із видів навчально-мовленнєвої діяльності.

До структури навчально-мовленнєвої діяльності входять мовленнєві навички і мовленнєві вміння.

Мовленнєві навички - це автоматизоване оперування мовним матеріалом (лексичним, фонетичним, граматичним) як у процесі слухання, так і в процесі говоріння. Мовленнєві вміння формуються на основі застосування педагогічних мовних моделей, мовленнєвих зразків, інструкцій спочатку в супроводі наочності, а потім - у внутрішньому плані.

Мовленнєві вміння - це засвоєні суб'єктом норми і правила мови, сукупність мовленнєвих дій, операцій, навичок, які дають можливість здійснювати мовленнєву діяльність.

Навчально-мовленнєва діяльність дітей дошкільного віку передбачає як активацію, так і активізацію мовлення. Активація мовлення - це перехід можливого в дійсність, утворення нових мовленнєвих структур (діалогу, монологу, пояснень тощо) внаслідок поступового введення до старих структур нових компонентів. Активація відбувається поступово у процесі розвитку дитини в різних видах пізнавальної діяльності. Активізацію мовлення слід розглядати не лише як результат формування і реалізації мовленнєвої активності в конкретному мовленнєвому акті, а й як процес розвитку мовленнєвих навичок до повного оволодіння мовною системою. Оскільки мовлення обслуговує всі види пізнавальної діяльності, то можна сформулювати відповідну закономірність: чим активнішим є мовлення дитини (запитання, звернення, пояснення, міркування, розмірковування тощо), тим ефективнішою буде пізнавальна діяльність, очевидною - її результативність.

Оскільки мова і мовлення обслуговують усі види діяльності дитини, доречним буде наголосити на взаємозв'язку всіх видів діяльності в мовленнєвому спілкуванні, на «інтеракційній (взаємодіючій) діяльності» (К. Менг).

Інтеракційна діяльність обов'язково передбачає наявність певних знань, умінь і навичок, що є однією з головних характеристик особистості, її компетентності. Компетентність - це комплексна характеристика особистості, яка включає результати попереднього психічного розвитку: знання, вміння, навички, креативність (здатність творчо вирішувати завдання: складати творчі розповіді, малюнки і конструкції за задумом), ініціативність, самостійність, само оцінювання, самоконтроль. Компетентність має вікові характеристики, які розглядаються як орієнтовні показники розвитку особистості на кожному віковому етапі, базисні характеристики компетенції певного виду діяльності (мовленнєвої, художньої, пізнавальної, музичної, конструкторської тощо).

У мовленнєвій діяльності розрізняють мовну і мовленнєву компетенції.

Мовна компетенція це засвоєння та усвідомлення мовних норм, що історично склались у фонетиці, лексиці, граматиці, орфоепії, семантиці, стилістиці та адекватне їх застосування в будь-якій людській діяльності у процесі використання певної мови.

Це явище є інтегративним, воно охоплює низку спеціальних здібностей, знань, умінь, навичок, стратегій і тактик мовної поведінки, настанов щодо успішного здійснення мовленнєвої діяльності в конкретних умовах спілкування. Сформована мовна компетенція може бути тільки в дорослої людини, яка знає і володіє мовними одиницями і категоріями, знає орфоепічні та орфографічні правила. Стосовно дітей дошкільного віку може йтися лише про мовленнєву компетенцію.

Мовленнєва компетенція — це вміння адекватно й правильно використовувати мову на практиці (висловлювати свої думки, бажання, наміри, прохання тощо), послуговуватися при цьому як мовними, так і позамовними (міміка, жести, рухи) та інтонаційними засобами виразності мовлення.

Мовна особистість - це носій певної культури, який належить до конкретної лінгво-культурної спільноти, об'єднаної спадкоємністю культури, спільністю її форм і співвідношенням «культурної» і «мовної» свідомості.

Культурно-мовна особистість - це інтегративна й цілісна якість суб'єкта, який володіє певним етно- й соціокультурним, мовним та інформаційним запасом, що подаються у вигляді тезаурусів, і здатністю до його адекватного застосування, що вказує на рівень володіння як мовою, так і національною культурою.

За визначенням українських лінгвістів С. Єрмоленко та Л. Мацько, мовна особистість - це той носій мови, який не лише володіє сумою лінгвістичних знань (знає поняття й відповідні правила) чи репродукує мовну діяльність, а саме той, у кого виробилися навички активної роботи зі словом. Мовна особистість починається з пробудження індивідуальної мовотворчості, що забезпечує вільне самовираження особистості в різних сферах людського спілкування. Мова шліфує, карбує думку, а оригінальна думка завжди здобувається на визнання, коли вона втілена в досконалому, інформативно повноцінному, переконливому слові. Отже, мовна особистість є носієм культури українського мовлення, фундамент якої закладається в дошкільному віці під керівництвом вихователя.
Практичні завдання для самостійного опрацювання
1. Схарактеризуйте усі види пізнавальної діяльності дітей дошкільного віку, визначте місце мовленнєвої діяльності у кожному із видів пізнавальної діяльності.

2. Прочитайте і проаналізуйте наведені визначення активності: Активність - «діяльний стан живих організмів як умова їх існування

у світі» (Кратний психологический словарь / Под ред. А. В. Петровского, М. Г. Ярошевского. - Ростов н/Д.: Феникс, 1998. - С. 12).

Структурними компонентами мовленнєвої компетенції є мовленнєві аспекти (фонетичний, лексичний, граматичний, зв'язність мовлення тощо), які дитина засвоює упродовж дошкільного віку.

Кінцевим результатом засвоєння і навчання рідної мови є формування свідомої мовної особистості, становлення якої започатковується ще в дошкільному віці.

Сучасна лінгвістика розглядає мовну особистість як багаторівневий і багатокомпонентний набір мовних здібностей, умінь, готовності до здійснення мовних вчинків різних за складністю; вчинків, що класифікуються, з одного боку, за видами мовленнєвої діяльності (говоріння, аудіювання, письмо, читання), а з другого - за рівнями мови (фонетика, граматика, лексика) (Караулов Ю. Н. Русский язьік и язиковая личность. - М.: Наука, 1987. - С. 29).

Активність - властивість організму і психіки, що залежить від зовнішніх і внутрішніх умов; властивість особистості, яка виявляється в діяльному ініціативному ставленні до навколишнього світу і себе (Педагогічний словник / За ред. М. Д. Ярмаченка. - К.: Пед. думка, 2001. - С. 21).

Активність - це здатність особистості до свідомої трудової і соціальної діяльності, міра цілеспрямованого, планомірного перетворення нею навколишнього середовища і самої себе (Психологічний словник За ред. В. І. Войтка. - К.І Вища шк., 1982. - С. 10).

Активність виражає сутність діяльності, практики і протиставляється поняттю споглядальності.

Активність пізнавальна - діяльне ставлення людини до сприймання і перетворення світу; виявляється через запитання, прагнення мислити у процесі сприймання, відтворення, розуміння, творчого застосування (Професійна освіта: Словник / За ред. Н. Г. Ничкало. - К.: Вища шк., 2000.-С. 14).

Активність пізнавальна - це діяльний стан особистості, що характеризується прагненням до навчання, розумового напруження, вияву вольових зусиль, у процесі оволодіння знаннями (Коджастерова Г. М., Коджастеров А. Д. Педагогический словарь. - М.: Академия, 2001. -С. 8).

На основі цих визначень сформулюйте своє визначення понять «мовленнєва активність дитини дошкільного віку», «мовленнєва пасивність дитини дошкільного віку».

3. Дайте класифікацію мовленнєвих дій і операцій дитини дошкільного віку.

4. Прочитайте визначення навички і вміння:

Навичка - це дія, доведена до автоматизму, що формується у процесі багаторазового повторення.

Вміння - це «підготовленість» до практичних і теоретичних дій, що виконуються швидко, точно, свідомо на основі засвоєних знань і життєвого досвіду; формується шляхом вправ і створює можливість виконання дій не лише у звичних, а й у змінених умовах (Коджастерова Г. М., Коджастеров А. Д. Педагогический словарь. - С. 153).

Поміркуйте, що раніше формується у дитини - мовленнєві навички чи мовленнєві вміння? Поясніть, чому?

РОЗДІЛ 3 Мовленнєве спілкування як діяльність