2. Охарактеризуйте типи світогляду
 Скачать 473.5 Kb.
|
|
83. Соціальне передбачення та прогнозування: типи, методи, функції. Ще в сиву давнину люди намагалися підняти завісу над майбутнім, передбачити власну долю і подальший хід подій у своєму житті; прагнули заздалегідь підготуватись до зустрічі з майбутнім, більше того, вплинути на нього. У сучасну добу проблема прогнозування явищ і подій, передбачення соціальних наслідків прийнятих рішень набуває характеру нової глобальної проблеми "суспільство і катастрофа, руйнування, потрясіння", "суспільство і його дестабілізація", що безпосередньо зачіпає основи існування сучасного суспільства. І центральний вузол цієї нової глобальної проблеми "суспільство — катастрофа" в діалектиці непередбачуваного і непередбаченого. передбачення майбутнього — це результат пізнавальної діяльності людини. Інакше кажучи, передбачення являє собою рису розумової діяльності, яка свідомо досліджує у формі ідеальної моделі предмети, явища чи умови їхнього існування, яких немає, або вони чомусь недосяжні для досліджень і перевірки. Основою наукового передбачення є пізнання об'єктивних внутрішніх зв'язків предметів і явищ, законів, що розкривають цей внутрішній, істотний і сталий зв'язок явищ і конкретних умов їхнього існування. Майбутнє можна зрозуміти тільки в результаті аналізу минулого і сучасного, оскільки воно з'являється на основі їх діалектичної зміни. Прогнозування є окремим видом передбачення. Однак соціальне прогнозування, поширюючись на окрему сферу суспільного розвитку, має відносну самостійність і автономність щодо інших видів, типів і методів наукового передбачення. Важливим у прогнозуванні є врахування того соціального, економічного, організаційного і науково-технічного фону, на якому розвивається об'єкт прогнозування. Саме цей фон як сукупність умов (зовнішніх факторів) обмежує розвиток об'єкта прогнозу в майбутньому, активно взаємодіє з ним. Наслідком прогнозування перспектив розвитку суспільних явищ і процесів є пошукові, нормативні та інші прогнози. Пошуковий прогноз — це прогноз, який, виходячи з тенденцій розвитку і сучасного стану об'єкта прогнозування, визначає майбутній стан цього об'єкта на заданий проміжок часу, при заданих початкових умовах. Такий прогноз відповідає на запитання, у якому напрямі відбувається розвиток, який найвірогідніший стан об'єкта прогнозування у визначений період майбутнього. Нормативний прогноз — це досягнення наперед заданих завдань і цілей суспільства. Метою такого прогнозу є виявлення оптимальних шляхів вирішення поставлених проблем, визначення можливих організаційно-технічних заходів, орієнтовної вартості програм тощо. Прогнозування виконує певні функції, зокрема соціально-гносеологічну, функцію розвідки, евристичну, інтегруючу, запобіжну, інтенсифікуючу, нормативну, комунікативну, орієнтовну. Його найважливішою функцією є те, що воно дає розуміння історичної перспективи, допомагає визначити напрям соціально-економічного та політичного розвитку на тривалий час, правильно орієнтуватись у міжнародних подіях і тим самим служити виробленню обґрунтованої стратегії й тактики. "Філософія майбутнього" — футурологія, що стрімко розвивалася за кордоном, відкидалась нашими вождями як шкідлива буржуазна лженаука. 84.Основні функції філософії Філософія виконує багато функцій в життєдіяльності людини. їх треба згрупувати, виділити найбільш важливі. На основі останніх можна виділити і розкрити специфіку всіх інших, похідних від них функцій. До основних функцій філософії слід зарахувати світоглядну, пізнавальну (гносеологічну), методологічну, практично-діяльну (праксеологічну). Світоглядна функція філософії полягає в тому, що вона, озброюючи людей знаннями про світ та про людину, про її місце у світі, про можливості його пізнання і перетворення, здійснює вплив на формування життєвих установ, на усвідомлення людиною цілей та сенсу життя. Філософія є методологічною основою світогляду. Для його побудови вона дає вихідні, основні принципи, застосування яких дає змогу людині виробити свої життєві настанови, що стають головними орієнтирами, визначають характер та спрямованість її ставлення до дійсності, характер і спрямованість практичної діяльності. Серцевина світогляду – усвідомлення людиною цілей та смислу життя. Пізнавальна (гносеологічна) функція полягає в тому, що вона, орієнтуючи пізнавальні прагнення людини на пізнання природи і сутності світу, природи та сутності самої людини, загальної структури світу, зв'язків і законів його розвитку, з одного боку, озброює людей знанням про світ, людину, про зв'язки і закони, а з іншого – здійснює вплив на кожну форму суспільної свідомості, детермінуючи необхідність для кожної з них (в своїй сфері) усвідомлювати дійсність крізь призму відношення "людина – світ". Методологічна функція. Виділення її як однієї з основних зумовлено тим, що філософія займає особливе місце у процесі усвідомлення буття у структурі суспільної свідомості. Кожна з форм суспільної свідомості, виступаючи як усвідомлення залежності життєдіяльності людини від певної сфери дійсності, е відображенням саме цієї сторони людського буття. Специфіка філософії полягає в тому, що вона в найузагальненішій формі вивчає ставлення людини до світу і до самої себе. Тому основні положення філософії мають важливе методологічне значення для кожної з форм суспільної свідомості в процесі усвідомлення свого специфічного предмету. Кожна філософська концепція має свої вихідні, основні принципи. Так, матеріалістичні філософські концепції стверджують, що первинним є матерія, природа, а вторинним, похідним – свідомість, дух. Одним із принципів матеріалізму є визнання пізнаванності світу. Визнається, як правило, стан речей, процесів, що знаходяться в розвитку. Ці та інші принципи слугують природничим та суспільним науковим дослідженням. У цілому можна стверджувати, що сутністю методологічної функції філософії є логіко-теоретичний аналіз наукової та практичної діяльності людей. Філософська методологія визначає напрямки наукових досліджень, створює можливість орієнтуватися в розмаїтті фактів і процесів, що відбуваються в світі. Філософська методологія сприяє більш ефективному і раціональному використанню наукових методів конкретних наук. Практично-діяльна (праксеологічна) функція філософії полягає в тому, що вона стає знаряддям активного, перетворювального впливу на оточуючий світ і на саму людину. Філософія відіграє важливу роль у визначенні цілей життєдіяльності, досягнення яких є найважливішою умовою забезпечення існування, функціонування і розвитку людини. 85.Свідомості, ії структура та функції. Свідомість - найвища, притаманна тільки людям і зв`язана з мовою функція мозгу, яка полягає в узагальненному і цілеспрямованому відображенні длійсності, в попередній уявній побудові дій і передбачанні іх результатів, в розумному регулюванні і самоконтролю поведінки людини. Вона не тільки відображає, а й творить світ на основі практичної діяльності. Головними ознаками свідомості є відображення сіту, відношення цілепокладання, управління. Свідомість як відображення відтворює насамперед форми людської діяльності і через них форми природного буття. Специфіка свідомості як відношення полягає з ії націленості на буття, на пізнання, освоєння того, що лежить поза свідомістю, на розкриття його сутності. Водночас об`єктом розгляду свідомості може бути вона сама й ії носії, тобто свідомість пов`язана з самосвідомістю. Основними елементами свідомості, які перебувають в діалектичному взаємозв`язку, це: усвідомлення явищ, знання, самосвідомість, емоції, воля. Розвиток свідомості - це насамперед збагачення ії новим знанням про кавколишній світ і про саму людину. Пізнання речей має різний рівень, глибину проникнення в об`єкт і ступінь явності розуміння. Звідси повсякденне, наукове, філософське, естетичне і релігійне усвідомлення світу, а також чуттєвий і раціональний рівні свідомості. Ідеальне в змісті свідомості Ідеальність - найважливіша властивість свідомості. Протягом багатьох століть проблема ідеального залишається однією з найбільш актуальних і складних у світовій філософії. Саме з протилежного ставлення до природи та ідеального у філософській думці народжується протистояння матеріалізму та ідеалізму, а також різноманітні "прочитання" ідеального і матеріального в різних філософських школах. Філософська інтерпретація ідеального еволюціонує від питання про співвідношення свідомості, ідеї і матерії, предметів реального світу. Ідеальне" позначає як сам процес, так і результат цього процесу, а саме процесу ідеалізації, психічного відображення дійсності, що формує образ предмета, який, у свою чергу, є "ідеальною формою буття предмета в голові людини" Отже, ідеальне багатозначне у своїх сутнісних характеристик, що зумовлює і різноманіття філософських класифікацій ідеального змісту свідомості. 86. Відчуження вже багато років привертають до себе увагу дослідників найрізноманітніших боків суспільного життя. Відбуваються гострі дискусії щодо самого змісту поняття "відчуження", яке розуміють і визначають по-різному, але найбільшими є суперечки про місце та роль відповідного явища в історичному процесі. Внаслідок спорів, полемік сформувалось визнане більшістю дослідників уявлення про відчуження як про процес об'єктивного перетворення людської діяльності і її результатів на певну самостійну силу, що протистоїть людині і панує над нею. Інакше кажучи, відчуження постає як особлива форма опредметнення людиною своїх інтелектуальних і фізичних здібностей, як фактор, що опосередковує взаємовідносини між людьми, між особою та суспільством, між людиною та природою. Воно має багато аспектів виявлення в різних сферах життєдіяльності людини. Часто виникнення цього феномена пов'язують з виникненням капіталістичних суспільних відносин, іноді - з появою приватної власності на засоби виробництва та результати праці. Однак такий підхід викликає деякі застереження. Насамперед зазначимо, що субстанціональною основою дослідження відчуження в всіх явищах суспільного життя є розкриття соціально-діяльнісної сутності людини та сутності історичного процесу, закономірностей і тенденцій його розвитку. Без їх розкриття виникають значні труднощі в поясненні багатьох явищ та процесів суспільного життя. Спробуємо торкнутися лише деяких, далеко не завжди органічно пов'язаних між собою проблем, що стосуються відчуження. 87. Сучасної філософія людини. В ієрархії філософських пріоритетів, цінностей, людина часто визначається як “центральна проблема”, як “більш істотна й центральна, ніж будь-яке інше філософське питання”, як “центральна тема всієї філософії”, тобто як те, що має саме видне, важливе, першорядне значення. Тепер же, у нових умовах, що значно загострили соціально-гуманістичні проблеми, до феномена людини особистості звертаються не просто заново, але з особливою і постійно зростаючою увагою. У той же час екзистенціалізм зосереджується не стільки на проблемі людини, скільки на аналізі проблеми існування - екзистенції - як якогось "внутрішнього", не виразного в абстракціях. Екзистенціалізм, характеризуючи людське існування, робить особливий акцент на бутті "між", чим зізнається проміжний, несамостійний, залежний характер людського буття. Звідси особлива увага екзистенціалізму до “іншого", до "трансценденції", що зв'язує людське буття із цим "іншим". Екзистенціалізм багато уваги приділяє духовній кризі людини і суспільства, прикордонним, трагічним ситуаціям людського життя Значне місце у філософських, філософсько-психологічних, філософсько-соціологічних дослідженнях людини займає фрейдизм і неофрейдизм. Австрійський психолог, філософ 3. Фрейд (1856-1939), характеризуючи людину, виділяв у ньому три шари: " Воно", "Я", "Понад-я". Філософська антропологія (від філософія і антропологія; філософія людини) у широкому змісті — філософське навчання про природу і сутність людини; у вузькому — напрямок (школа) у західноєвропейській філософії (переважно німецької) першої половини XX ст, що виходило з ідей філософії життя Дильтея, феноменології Гуссерля і інших, які прагнули до створення цілісного навчання про людину шляхом використання і тлумачення даних різних наук — психології, біології, етології, соціології, а також релігії і ін. Зараз філософська антропологія є одним з найбільш впливових напрямків у західній філософії, у рамках якої і розглядаються сучасні проблеми людини, філософськи обґрунтовуються можливі шляхи їхнього рішення. 88. Свідоме, підсвідоме, не свідоме Свідомість є особливою формою психічної діяльності, орієнтованої на відображення й перетворення дійсності. Вона становить собою таку функцію людської психіки, сутність якої - в адекватному, узагальненому, цілеспрямованому активному відображенні, що здійснюється в символічній формі, й творчому перетворенні зовнішнього світу, його порівнянні з попереднім досвідом, у виокремленні людиною себе з навколишнього середовища і здатності стати ніби збоку, тобто аналізувати себе й свою свідомість. Через свідомість забезпечується попередня побудова дій та передбачення їхніх наслідків, у контролюванні поведінки й керуванні нею, у здатності особистості давати собі раду в навколишньому матеріальному світі, у власному духовному житті. ПІДСВІДОМІСТЬ (підсвідомий рівень) - це уявлення, бажання, потяги, почуття, стани, психічні явища та акти, які колись упродовж життя "вийшли" зі свідомості, виявляються у відповідних ситуаціях ніби автоматично, без чіткого й зрозумілого усвідомлення, але за певних умов їх можна повернути назад та усвідомити. Справді, у звичайних ситуаціях людина зовсім не замислюється, що те, що вона бачить, - це не є власне зовнішній світ, а зоровий образ зовнішнього світу. Інакше кажучи, людина не усвідомлює власного процесу сприйняття. У цьому немає необхідності: людина пристосована діяти завдяки своїм зоровим образам, відношення між образом того чи іншого предмета й самим предметом, дією з ним є усталеним, і його використовують у процесі регуляції поведінки, діяльності автоматично. Підсвідомі процеси виконують певну захисну функцію: позбавляють психіку від постійного напруження свідомості там, де в цьому немає потреби. НЕСВІДОМІСТЬ (несвідомий рівень) - це сукупність психічних явищ, актів і станів, які виявляються на глибокому рівні функціонування психіки Й цілковито позбавляють Індивіда можливості впливу, оцінки, контролю й звіту в їхньому впливові на поведінку, вчинки й діяльність. Несвідоме - це таке психічне, яке прямо ніколи не стає свідомим, хоча постійно впливає на поведінку й діяльність людини.Несвідоме не є чимось містичним, його не варто уявляти як ірраціональну, "темну" силу, що затаїлася в глибинах психіки людини. Це цілком нормальна частина психіки, особливий рівень психічної діяльності. Несвідоме виявляється і в так званих імпульсивних діях, коли людина не усвідомлює наслідків своїх учинків. Наші наміри не завжди виражаються в наслідках наших дій адекватно, так, як ми б цього хотіли. Іноді, здійснивши той чи інший вчинок, людина сама не може зрозуміти, чому вона зробила саме так. НАДСВІДОМІСТЬ (надсвідомий рівень) - утримує психічні явища, акти й стани, які виникли внаслідок взаємодії із Всесвітом, а також психічні механізми такої взаємодії. До надсвідомих явищ зараховують творче натхнення, що супроводжується раптовим "осяянням" новою ідеєю, яка народжується немовби від якогось поштовху зсередини, а також випадки миттєвого розв'язання завдань, які тривалий час не піддавалися свідомим зусиллям, і ті явища, які називають пара психічними, тощо. Наприклад, геомагнітні збурення впливають на психічні стани людей та їхню поведінку. Навіть різка зміна погоди" зміна пори року впливають не тільки на фізичне самопочуття людей, а й на їхній настрій. |