2. Охарактеризуйте типи світогляду
 Скачать 473.5 Kb.
|
|
74. Роль і місце релігії в сучасному світі. Релігія була й залишається сьогодні важливим чинником у розвитку будь-якої цивілізації. Її місце в житті того чи іншого соціуму визначається різними обставинами: рівнем розвитку суспільства, суспільної свідомості, культури, традиціями, впливом суміжних соціально-політичних утворень. У сучасному світі роль релігії досить значна, хоча треба мати на увазі, що багато що залежить від вміння тієї чи іншої релігії адаптуватись до сучасних реалій в швидкоплинному сучасному світі. Динаміка впливу релігії на суспільне життя описується двома основними поняттями - сакралізація й секулярізація. Сакралізація (лат. “священний) – це процес включення до сфери релігійного санкціювання свідомості, діяльності, поведінки людей, суспільних відносин й інститутів. Протилежний сакралізації процес називається секуляризація (від лат. “мирський”, “світський”). Це процес звільнення зі сфери релігійного санкціонування свідомості й діяльності, поведінки людей, соціальних відносин та інститутів. Релігійне життя України сьогодні - складна система взаємин, взаємодії та взаємовпливів канонічно і організаційно структурованих суб´єктів, об´єднаних за світоглядно-віровизнавчими ознаками. Ця система не є ізольованою і самодостатньою. Вона імплантована в загальну структуру суспільного життя і розвивається під впливом соціально-економічних та політичних процесів, що відбуваються в Україні на перехідному етапі її розвитку. Тому природнім є і те, що релігійне життя як складове суспільного, з одного боку, є сукупністю універсальних, загальнодержавних, а з іншого - специфічних регіональних ознак особливостей.Гармонізація міжконфесійних відносин як кінцева мета державно-церковної політики ставить на порядок дня визначення основних пріоритетів держави в галузі релігійно-церковного життя. Більше того, у відносинах між державою і церквою, а також у взаєминах між конфесіями виникає чимало проблем, які вимагають законодавчого врегулювання. Це, з одного боку, зумовлює необхідність ініціювати зміни до діючого законодавства щодо релігії та церкви з метою якомога повнішого врахування реалій сьогодення, а з другого - чітко окреслюють нагальну потребу в розробці відповідної концепції, яка о визначала стратегію становлення державно-церковних відносин в Україні на ближню і більш віддалену перспективу, основні пріоритети державної політики щодо церкви, механізми їх реалізації і, врешті-решт, стала б своєрідним базисом подальшої законодавчої, нормативної та практичної роботи. Визначення пріоритетів держави в галузі державно-церковних відносин не є втручанням у внутрішні справи релігійних організацій. Воно базується на такому розумінні принципу відокремлення Церкви від держави, який враховує специфіку Церкви, але трактує її не лише як виключно сакральну інституцію, а й як суспільний інститут, що має такі сторони діяльності, розвиток яких повинен корелюватися з інтересами держави і народу, а відтак, у разі потреби, регулюватися інтегральним суспільним інтересом - державою, без найменшого втручання у догматичні, віросповідні чи обрядові сторони життя Церкви. Україна дотримується тих основоположних принципів, які є атрибутом демократичного суспільства, а саме: - Церква відокремлена від держави, а школа - від Церкви, жодна релігія не може бути визнана державою як обов´язкова; - кожна людина має право на свободу світогляду і віросповідання, вільного вибору ставлення до релігії; - кожна людина має право сповідувати будь-яку релігію у прийнятний для неї спосіб, безперешкодно вестрелігійну діяльність; - усі конфесії та віруючі в Україні рівні перед законом і мають право на однаковий захист законом; 76. Філософські концепції про цивілізацію. Класичними представниками цивілізаційного напряму у бітовій філософії історії є М. Данилевський, О. Шпенглер та Л Тойнбі, праці яких показують множину варіантів суспільного розвитку. Про них вже згадувалося в попередніх розділах. Заслуга М. Данилевського полягає в тому, що він вперше розглянув проблему цивілізації не з позиції європоцентризму, а як проблему множини цивілізацій. Мислитель розгля-р дає часовиїГрух людського суспільства як низку автономних послідовних і співіснуючих соціальних організмів, які він називає культурно-історичними типами, а на етапі зрілості — цивілізаціями. На тому чи іншому історичному відтинку часу певний з співіснуючих типів постає як панівний. О. Шпенглер тлумачить цивілізацію не як злет, а як^адвд^ віння відповідної історичної культури. Загальна кількість культур у Шпенглера — вісім. До них належать: китайська, вавілонська, єгипетська, антична (аполонівська, або греко- римська), арабська (магічна), західна (фаустівська), культура майя та російська (слов'янська). Найдокладніше Шпенглер зупинився на порівняльному аналізі життєвого кола чотирьох культур — китайської, античної, арабської та західноєвропейської. Тойнбі налічує в історії понад тридцять цивілізацій, виокремлює з них як розвинені двадцять одну, зводячи, зрештою, їхню чисельність до тринадцяти. З них до нині збереглося, на його думку, лише шість; західна, візантійсько-ортодоксальна, російсько-ортодоксальна, арабська, індійська, далекосхідна (китайська, японо-корейська). Народження цивілізації здійснюються із примітивних суспільств, термін життя яких невеликий. Примітивні (первісні) суспільства повністю залежать від природних умов, у яких вони проживають. Вони мало здатні до творчості, так як імімесис» (соціальне наслідування або соціальні відношення, які регулюють поведінку людей), заснований на звичаї і спрямований на шанування померлих предків, тобто в минуле. Звичай, на думку А. Тойнбі, консервуе стереотипи життя і переконання, через що нові творчі акти утруднені. При змінах зовнішнього середовища багато примітивних суспільств не можуть пристосуватися і гинуть. Проте деякі народи змінюють свій образ життя і стають цивілізаціями. Таким чином, у Данилевського, Шпенглера і Тойнбі термін «цивілізація», крім відмінностей в епітетах, має ще й різне семантичне значення. За Данилевичом циілізація — це період розкриття тй^0їкальних задатків, що зумовлюють своєрідність духовного світу народів і утворюють відповідний культурно-історичний типу етапи інтенсивної реалізації його духовних потенцій. Цей період виснажує раз і назавжди життєву силу відповідного культурно-історичного типу і більше не повертається. Отже, цивілізація — це пік розвитку культури, гребінь тієї хвилі, на якій піднімається та чи інша локальг на культура в широкому потоці культури вселюдської. У концепції 0. Шпенглера цивілізація — період не розквіту, а навпаки 9омертвіння певної локальної культури.^ Кожна культура, яка є специфічним організмом, має певну тривалість життя — близько тисячоліття. Вмираючи, культураперероджується в цивілізацію. Це перетворення можна охарактеризувати як перехід від становлення до окостеніння, від «душі» до «інтелекту», від «діяння» до «роботи». Формування цивілізації відбувається, за Шпенглером, як деформація внутрішньої форми культури. Це період, коли встановлюються джерела творчості. З приходом цивілізації і вербальна (усна), і образотворча мистецька творча діяльність, гадає він, вироджується в спорт. 79. Особливості «інформаційного суспільства». Інформаційне суспільство — Тут уся сукупність суспільних відносин у різних сферах людської діяльності (політиці, економіці, освіті, культурі, дозвіллі, особистому житті тощо) відбувається на засадах широкого використання інформаційних комунікаційних технологій, завдяки чому кожний має можливість створювати, поширювати та використовувати інформацію і знання Основні особливості та характеристики ІС:
80.Глобальні проблеми сучасної цивілізаці Сьогодні перед людством стоять гострі життєві проблеми, без вирішення яких в глобальних масштабах неможливий подальший соціальний прогрес. Більше того, нехтування ними, на думку багатьох мислителів може спричинити навіть загибель сучасної цивілізації. Філософи, політики та економісти сходяться на одному: людство знаходиться на порозі глобальної кризи. Будь-які кризи в економіці і політиці в будь-якій країні є проявом загальної кризи існування людства, яка охоплює найважливіші аспекти життєдіяльності людей: природу, світову економіку, політичні відносини, культуру й, особливо, саму людину. Розглянемо основні глобальні проблеми сучасності. 1. Відвернення світової термоядерної катастрофи. Світове співтовариство в особі Генеральної Асамблеї ООН кваліфікувало свого часу підготовку і розв'язання термоядерної війни як надзвичайний злочин перед людством. Було прийнято ряд декларацій, мораторій на ядерні випробування, заборону на розповсюдження ядерної зброї. Зокрема, підписано угоди про скорочення стратегічних ядерних арсеналів, умови яких, поки що мовчки, ядерні держави дотримуються, але жодна з них цих угод не ратифікувала, тобто вони не набули статусу законів. Великі держави володіють величезними ядерними запасами. Крім того, спостерігається "розповзання" атомних технологій. Деякі країни Сходу прагнуть заволодіти ядерною зброєю чи виготовляти її. А це може призвести до її локального застосування, яке з невідворотністю викличе світову термоядерну пожежу. 2. Подолання екологічної кризи. Насувається екологічна катастрофа, що породжується неконтрольованим вторгненням людини в біосферу, забрудненням навколишнього природного середовища. Першочерговим завданням, на нашу думку, має стати діяльність державних, політичних органів, освітніх закладів, засобів масової інформації, спрямована на усвідомлення всіма верствами населення стану природи і невідкладності заходів, спрямованих на її збереження. 3. Демографічна проблема. Вона не однозначна, має дві, здавалося б, протилежні, сторони: з одного боку – перенаселення планети, з іншого – вимирання населення. Іншим аспектом демографічної проблеми е вимирання населення в деяких регіонах. "Демографічний вибух", про який йшлося вище, спостерігається в малорозвинених країнах. В економічно розвинених країнах Європи відбувається процес прямо протилежний. Зменшується народжуваність, що призводить до неможливості забезпечення простої зміни поколінь. 4. Загроза людському здоров'ю, людській тілесності. Медики, біологи, генетики б'ють тривогу відносно загрози руйнування людства як виду, деформації її тілесності. На тілесність ведеться усвідомлений чи неусвідомлений фронтальний наступ. Страшне слово "СНІД" все частіше зустрічається в житті людства. Поширюється наркоманія. Злочинна пропаганда тютюнопаління, вживання алкоголю, їх реклама заполонила майже всі шпальти газет, екрани телевізорів. І це при розумінні їх шкідливості, розумінні того, що все це призводить лише до негативних наслідків, до фізичного і духовного виродження людини. Хто в цьому зацікавлений? 81. Філософські аспекти глобалізації. Глобаліза́ція (англ. globalization) — перетворення певного явища на світове, планетарне, те, яке стосується усієї Землі, Земної кулі. Глобалізація — це процес всесвітньої економічної, політичної та культурної інтеграції та уніфікації. Основними наслідками цього процесу є міжнародний поділ праці, міграція в масштабах усієї планети капіталу, людських та виробничих ресурсів, стандартизація законодавства, економічних та технічних процесів, а також зближення культур різних країн. Це об'єктивний процес, який носить системний характер, тобто охоплює всі сфери життя суспільства. В результаті глобалізації світ стає більш зв'язаним і залежним від усіх його суб'єктів. Відбувається збільшення як кількості спільних для груп держав проблем, так і кількості та типів інтегрованих суб'єктів. Негативні ефекти Прискорення темпів глобалізації призвело до виникнення у світі опозиційного до неї політичного руху антиглобалізму. Антиглобалісти звинувачують глобалізацію в тому, що вона збільшила нерівність і деградацію навколишнього середовища. Невдоволення глобалізацією характерне як у країнах, що розвиваються, так і в країнах із розвинутою економікою. Перенесення виробництва із розвинутих країн у країни з дешевшою робочою силою приводить до ліквідації робочих місць і безробіття в першому світі. Наприклад, на Середньому Заході США глобалізація зруйнувала конкурентноспроможність промисловості та сільского господарства, знижуючи цим якість життя. Позитивні ефекти Глобалізація, зумовлена доцентровими тенденціями світових інтеграційних процесів, покликана консолідувати планетарне співтовариство на грунті єдиного в глобальному масштабі економічного простору. В геометричній прогресії всеохоплююча економічна інтеграція на даний час формує єдину транснаціональну систему господарства — глобальний економічний моноліт. Процес інтернаціоналізації виробництва настільки втягує народи, країни, регіони у єдиний світовий мегасоціум, що це само собою, треба сподіватись, нівелює в майбутньому суть і обрис національно-державних утворень. Державні структури з часом почнуть розчинятися, їх військово-політичні потенції — сомоанулюватися, міждержавні кордони — руйнуватися. Загальна економічна інтеграція, усуваючи міжнаціональні бар'єри, руйнуючи міждержавні кордони, розчиняючи власне самі національно-державні утворення, об'єктивно покликана трансформувати ці утворення в єдину, цілісну, неподільну міжнаціональну спільність — глобальний соціомоноліт — з єдиним наднаціональним центром координації, управління, контролю… Перспектива формування цілісного, неподільного світу в процесі глобальної економічної інтеграції — об'єктивна неминучість, зумовлена природною ходою суспільної еволюції. Отже, — вона виправдана. Насамперед тому, що в міру формування соціально-економічного в глобальному вимірі моноліту зникнуть будь-які підстави для міжнаціонального суперництва, ворожнечі і конфліктів. Досить оптимістична перспектива. Цілісний, неподільний світ на грунті єдиного економічного простору тим хороший, що він виключить з життя людського можливість зіткнення у вигляді руйнівних війн. Відтак доцентрова тенденція глобалізаційних процесів об'єктивно покликана забезпечити самовиживання людської цивілізації і її прогрес. 82. Технократизм та гуманізм. Проблеми технологічного прогресу. Ідея гуманізації, "олюднення" всієї системи суспільного життя, всіх сфер діяльності людей лежить в основі тих процесів оновлення, які відбуваються сьогодні в сучасному суспільстві. Гуманізм як прояв вищих моральних цінностей стає і відправною точкою, і мірилом, і цільовою установкою. Основою гуманістичного типу мислення, в якій би сфері воно не проявлялося, в якій би історично конкретній формі не існувало, є визнання людини найвищою цінністю, самоцінність його благо - духовне і фізичне. Гуманним має бути визнано все те, що в діяльності суспільства та особистості "працює" на людину - на його повноцінний розвиток, на його потреби, на його здоров'я. І в той же час навіть сама високоорганізована, технічно досконала діяльність, якщо вона спрямована проти людини (його існування, його щастя, його самореалізації), по суті своїй антигуманна - в якій би формі та в якій би сфері вона не виявлялася - військової, виробничої або дозвільної. А тому зробити людину дійсно "мірою всіх речей" - означає зробити гуманізм соціальною реальністю. На жаль, гуманістично орієнтоване мислення і в масштабах суспільства, і в окремих її областях, у спорті в тому числі, - це поки скоріше мета, ніж дійсність, радше належне, ніж суще. Тривалий період наше соціальний розвиток соизмерялось до стандартів адміністративно-командної системи, які, з одного боку, припускали, а з іншого - постійно відтворювали зовсім інший тип суспільного і індивідуального мислення - технократичний за своїми орієнтаціям. Співвіднесеність (у протиставленні) цих підходів закладена вже в структурі діяльності людини, будь-яка з форм якої може бути розглянута як мінімум, з двох позицій: з одного боку, з точки зору механізму її здійснення, технології досягнення поставленої мети, а з іншого - з точки зору її соціального змісту, власне "людського" змісту і спрямованості. Другий аспект пов'язаний з тим, що будь-яка діяльність відбувається не у вакуумі, а в конкретному соціально-історичному та людському контексті і тому робить як предметне, так і смислове поєднання на безпосередніх учасників діяльності, і на соціум у цілому. Ігнорування саме другого аспекту і гіпертрофована технологічного, операціонального "виміру" діяльності і лежать в основі технократичного світогляду. Головний Питання, яке існує для нього, - ЯК досягти поставленої мети, тобто питання про механізм вчинення дій. Оцінка діяльності на технократичної шкалою оцінок - це оцінка технології досягнення результату: чим краще технологія, тим вище цінується і сама діяльність. А вона на шкоду людині або людству? А якщо наслідки її згубні душевно або фізично? "Це все лірика, - скаже технократ, - головне - результат, який я повинен будь-що-будь одержати". Абстрагування механізму будь-якої діяльності від її соціального змісту, від її актуальних і потенційних наслідків для суспільства і окремої людини - це один з характерних ознак технократичного мислення. Таким чином, технократичне мислення як би виносить за дужки моральні критерії та підстави оцінки тієї чи іншої діяльності, залишаючи в своєму полі зору лише чисто технологічний, вузькопрофесійний підхід. Технократичне мислення - це "голий" розум, нерідко вельми далекий від розуму і мудрості. |