ЛЕКЦИЯ_4. 3 некласична філософія кінця xvііі початку хх ст. У західній європі

• Название: 3 некласична філософія кінця xvііі початку хх ст. У західній європі
• Дата: 20.04.2021
• Размер: 54.77 Kb.
• Имя файла: ЛЕКЦИЯ_4.docx
• Тип: Документы; #196729
• страница: 3 из 5

3.3   Філософія марксизму: теоретичні джерела й основні ідеї

Особливе місце в розвитку філософської думки в Західній Європі XIX ст. займає марксистська філософія. Її основоположники К. Маркс (1818 – 1883) і Ф. Енгельс (1820 – 1895) створили універсальну філософську систему, у рамках якої прагнули дати цілісне розуміння об'єктивного світу і місця людини в ньому, показати взаємозв'язок матеріального й ідеального світів, об'єктивного і суб'єктивного, розкрити найбільш загальні закони розвитку природи, суспільства, людського мислення. Вони ставили своєю метою створити таке філософське і соціально-економічне вчення, що стало б основою не тільки пояснення світу, але і зміни його.

Теоретичним джерелом формування філософії марксизму була німецька класична філософія. Саме від неї марксистська філософія успадкувала раціоналізм як спосіб пояснення і збагнення дійсності. Маркс і Енгельс критично сприйняли і застосували на принципово інших підставах гегелівське вчення про діалектику як теорію розвитку і філософський діалектичний метод, роботу, проведену Гегелем і Фейєрбахом по осмисленню проблеми відчуження, філософські ідеї Фейєрбаха про об'єктивність матерії, сутність людини, природу релігії.

Основні ідеї марксистської філософії. Особливе місце у філософії марксизму займає проблема людини. На відміну від попередніх матеріалістичних поглядів на людину як активну, свідому, але природну істоту, Маркс наголошує на соціальній сутності людини. Стверджуючи двоїсту природу людини – біологічну і соціальну, – марксизм зводить його сутність до сукупності суспільних відносин. При цьому родовим для людини, що складає основу її буття і відрізняє її від тварин, є трудова діяльність. У цій діяльності відбувається перетворення природного світу (виробництво) і перетворення людьми самих себе, зміна в духовній сфері.

Реалізації вільної, універсальної творчої сутності людини, на думку Маркса, перешкоджають різні види людського відчуження, в основі яких лежить відчуження праці, що ґрунтується на приватновласницьких відносинах. Це істотно відрізняє позицію Маркса від поглядів на проблему відчуження Гегеля (Гегель зображує процес відчуження людини як чисто духовний процес) і Фейєрбаха (корінь зла в релігійному відчуженні). Знищення відчуження, перетворення праці у вільну самореалізацію людини має передумовою, за Марксом, знищення приватної власності на засоби виробництва. Цей висновок він обґрунтовує на основі розробленої ним ідеї матеріалістичного розуміння історії.

Ця ідея є однієї з основоположних у філософії марксизму. Маркс поширив матеріалізм на сферу громадського життя, на соціальний світ, на історію. Попередня філософія вбачала джерело розвитку суспільства в ідеях, поглядах, теоріях, що існували в різні історичні епохи і справляли вплив на життя людей, визначали політику, мораль, економіку, характер державного устрою й ін. Філософія марксизму переносить акцент на економічне життя суспільства, насамперед на сферу матеріального виробництва, послідовно проводить думку, що в основі суспільного розвитку лежить спосіб виробництва матеріальних благ.

Суть своїх поглядів Маркс найбільш повно і разом з тим у концентровано висловив у «Передмові» до книги «До критики політичної економії» (1859 р.), хоча до цих ідей прийшов значно раніше – ще в середині
40-х рр. У суспільному виробництві свого життя, писав Маркс, люди вступають у певні суспільні відносини об'єктивно, незалежно від своєї волі чи бажання. Ці відносини і складають основу (базис) суспільства, над яким «надбудовуються» і держава, і інші політико-юридичні утворення. Особливо важливо зрозуміти, що із суспільного (матеріального) виробництва народжуються всі рівні, усі форми, усі прояви свідомості. Не свідомість визначає буття, а суспільне буття визначає суспільну свідомість. Саме спосіб виробництва як органічна єдність двох компонентів – продуктивних сил і виробничих відносин – є тим стрижнем, навколо якого поєднуються всі інші складники громадського життя. Виробничі відносини визначають всі інші відносини між людьми і складають економічний базис. Матеріальне буття, економічний базис визначають суспільну свідомість (мораль, право, ідеї, теорії і т. ін.).

Минуле і майбутнє людства виникає як послідовний, закономірний процес зміни економічного устрою суспільства, розвитку спочатку матеріального, а вже потім духовного життя поколінь. От чому філософію марксизму називають також історичним матеріалізмом. Людська історія, підкреслювали Маркс і Енгельс, є природно-історичний процес: жодна формація, жодна сходинка цього розвитку не піде в минуле, поки не вичерпає себе, тобто поки досягнутий рівень виробничих відносин ще дає можливість розвиватися в його лоні матеріальним продуктивним силам. Але якщо виробничі відносини уже вичерпали себе, якщо вони гальмують подальший розвиток продуктивних сил, вони будуть докорінно змінені, перебудовані (настає епоха соціальної революції).

Однак первинність суспільного буття стосовно свідомості аж ніяк не означає приниження ролі останньої. Свідомість – не пасивне відображення світу, а його могутній творчий перетворювач. Історичний матеріалізм лише вказує на кінцеве джерело суспільного розвитку (на діалектику виробничих сил і виробничих відносин), як і на кінцеве джерело походження ідей (свідомості).

Своє вчення засновники марксистської філософії розглядали не як сукупність готових істин, а як «керівництво до дії», маючи на увазі під такою «дією» революційне перетворення суспільства, а головним суб'єктом революції, здатним змінити суспільні відносини і забезпечити перехід від приватної до суспільної власності, вважали пролетаріат. Комуністична революція повинна завершити собою «передісторію» людства і відкрити, ознаменувати початок справжньої його історії, що не буде знати класових, а потім і національних, расових і інших антагонізмів.

На високих шаблях соціального (комуністичного) розвитку, на думку класиків марксизму, відбудеться радикальна переоцінка суспільних цінностей: суспільне багатство буде визначатися не робочим часом (як при будь-якому товарному виробництві), а часом вільним, часом, що залишається за межами матеріального виробництва, тобто суто людською творчістю. З усіх багатств стане головним всебічний розвиток людини.

К. Маркс і Ф. Енгельс критично переосмислили діалектику Гегеля. За їхнім власним висловом, вони поставили її з «голови» на «ноги», тобто розробили матеріалістичну діалектику, підкреслюючи її спорідненість з діалектикою античних матеріалістів (досократиків і атомістів). Таким чином, матеріалізм стає діалектичним, а діалектика – матеріалістичною. На цьому підґрунті з'являється можливість застосувати діалектичний метод не тільки до аналізу свідомості, духовного (як у Гегеля), але і природи, економічних, соціальних, політичних процесів, процесу пізнання.

Внесок у розробку і пропаганду філософії марксизму внесли Й. Діцген, А. Бебель, Ф. Меринг, П. Лафарг, А. Лабриола, Д. Благоєв, Г.В. Плеханов, В.І. Ленін і ін.

Багато що з висловлених К. Марксом та Ф. Енгельсом ідей не пройшли випробування часом, вони безпосередньо зумовлені рівнем розвитку науки і соціальної практики XIX ст. Низка положень, ідей вплинули на розвиток філософської думки, зберегли свою цінність, були сприйняті не тільки прихильниками матеріалістичної філософії, але й інших напрямків розвитку філософської думки XX ст. – мислителями Франкфуртської школи, неомарксизмом, неофрейдизмом, екзистенціалізмом тощо. Важливо відзначити, що при оцінці філософської спадщини класиків марксизму варто відрізняти власне теоретичні філософські побудови і їхню практичне застосування в політичній діяльності.

У решті решт у СРСР відбулася догматизація і канонізація положень марксистської філософії, ця філософія втрачає свій критичний пафос і стає ідеологією. Тільки наприкінці 1980-х років ця філософія починає звільнятися від ідеологічних обмежень та творчо розвиватися.