tfgk теорет_питання. 7. Характеристика та класифікація методичних прийомів фінансового господарського контролю
 Скачать 443 Kb.
|
|
24. Система профілактичних заходів контролю Однією з найважливіших функцій контролю є профілактика недоліків у діяльності підприємств, установ, організацій та інших суб’єктів господарювання. Суть профілактичних заходів зводиться до того, що інформація, одержана в результаті здійснення контролю, має стати основою для прийняття відповідних управлінських рішень з питань усунення фінансових порушень, притягнення осіб, винних у порушеннях, до відповідальності та недопущення їх надалі За органами ДКРС закріплено ряд повноважень, які умовно можна поділити на 3 групи: Фіскальні Зобов’язуючі Інформаційні До фіскальних повноважень органів ДКРС належить:
До зобов ’язуючих повноважень належить:
До інформаційних повноважень належить:
11. Форми та інституції контролю Конституційне запровадження поділу державної влади на відповідні гілки розподіленої державної влади (законодавчу, виконавчу та судову) обумовлює виникнення відповідних гілок контролю та суб’єктів державного контролю: органи законодавчої влади, Президент, органи виконавчої влади, органи судової влади. Інституція контролю – це система контролюючих органів, керована головним контролюючим органом, яка має складну організаційну побудову та закріплені чинним законодавством контрольні повноваження виконувати контрольні дії. Контрольні повноваження – це закріплені чинним законодавством права відповідних суб’єктів контролю – представників інституцій контролю здійснювати в певний час та місці контрольні дії щодо діяльності суб’єктів господарювання. Норми контролю – це величини, що визначають цільові орієнтири та обмежуючі параметри діяльності, дотримання яких забезпечує досягнення поставлених цілей. Органи законодавчої влади мають повноваження щодо формування норм контролю, Президент – утворення інституцій контролю, органи виконавчої влади – фактичне здійснення контролю, органи судової влади – визначення конституційності норм. Форма контролю – це спосіб організації контрольних дій при відстежування діяльності суб’єкта господарювання, явища або процесу. Форми контролю поділяють на 3 групи, кожна з яких включає певні види його здійснення. Форми здійснення контролю: Випробування – спеціальний вид нагляду, який полягає в констатації ступеня відповідності суб’єктів господарювання певним законодавчим нормам. Здійснюється за допомогою сертифікації, атестації, акредитації, ліцензування, експертизи. Перевірки – періодичний нагляд за діяльністю суб’єкта господарювання. Здійснюється за допомогою інвентаризації, контролінгу, ревізії, аудиту. Стеження – постійний (безперервний) нагляд за діяльністю суб’єктів господарювання. Здійснюється за допомогою моніторингу, інших форм безперервного нагляду. Класифікація видів контролю Вид контролю – це напрямок його розгляду за певною класифікаційною ознакою. Види контролю за професором Білухою. Класичні класифікаційні ознаки: І ознака – За періодичністю здійснення:
ІІ ознака – За інформаційним забезпеченням:
ІІІ ознака – За формами здійснення (контрольні перевірки):
Класифікація видів контролю, запропонована професором Шевчуком ґрунтується на ознаках тріади «суб’єкт – контрольні дії – об’єкт». І ознака – за суб’єктами здійснення За ознаками ініціювання контролю:
За ознакою спонукання контролю
За ознаками суб’єктів контролю
ІІ ознака – за об’єктом контролю Залежно від ступеня охоплення об’єкта
За охопленням господарських сфер
За формами власності
За предметною областю контролю
За ієрархічним рівнем охоплення господарської системи контролем
За ознакою взаємодії господарських систем
ІІІ ознака – за різновидом контрольних дій За місцем здійснення контрольних дій
За часом здійснення контрольних дій
За цільовою заданістю контрольних дій
За охопленням об’єкта контрольними діями (повний, локальний, цілісний, частковий, суцільний, вибірковий) За методикою здійснення контрольних дій (документальний, фактичний) За технологією здійснення контрольних дій ( рутинний, машинний, людино-машинний) За ефективністю здійснення контрольних дій (знеособлений, безадресний, безцільний, дезорієнтований, паралельний, дублюючий, неповний, занижений, поверховий) особливості організації інформаційної бази комп’ютерних контрольних систем Інформаційне забезпечення комп’ютерних контрольних систем – сукупність рішень за обсягами, розміщення і формами організації інформації. Компоненти інформаційного забезпечення: система класифікації інформації, система кодування інформації, уніфіковані системи документації, файли даних. Інформаційна база комп’ютерних контрольних систем – сукупність упорядкованої інформації, використаної для вирішення завдань. Інформаційна база поділяється на поза машинну та внутрішньо машинну. До поза машинної входять загальносистемна (форми річної, квартальної та місячної звітності) та локальна (головна книга, журнали-ордери, оборотні відомості, накопичувальні, розрахунково-платіжні відомості та ін.). До внутрішньо машинної належать вхідні умовно-постійні файли (загальносистемна, довідкова, нормативна) та файли, що дають результат Зміст контрольного процесу Контрольний процес (процес контролю), як і будь-який технологічний процес, складається з численних операцій. Контрольна операція — це дія над економічними даними (інформацією), що має на меті дістати різні проміжні та кінцеві (підсумкові) показники, придатні для оцінювання результату роботи та прийняття управлінських рішень. Сукупність операцій, які використовуються у контрольному процесі, поділяють на три типи (категорії): механічні, переробного та творчого характеру. Ці типи операцій дають змогу виокремити виконавчі місця, які можуть бути покладені в основу організації роботи виконавців. Вони також є важливим елементом поділу та кооперування праці, дають змогу будувати графіки процесів і роботи виконавців. С укупність контрольних операцій формує процедуру. Кілька процедур утворюють технологічну фазу контролю, а фази — етап контрольного процесу. В організації контрольного процесу розрізняють три етапи: 1) підготовка даних для контролю; 2) перевірка даних різними прийомами контролю; 3) узагальнення результатів контролю. Перший етап —комплекс робіт, який забезпечує підготовку різних необхідних даних, і насамперед носіїв інформації про господарські факти, до контролю (перевірки).Підготовчий етап передбачає кілька видів робіт: визначення об’єктів перевірки, перевірка справжності та вірогідності інформації про господарські факти — явища або процеси, арифметична і логічна їх перевірка. Другий етап — перевірка (контрольна обробка) даних та інформації різними методами контролю з метою виявлення відповідності або невідповідності здійсненого господарського факту (операції) передбаченим нормативним документам — закону, кошторису, квоті, нормі тощо. Третій етап — узагальнення результатів контролю методом оформлення та підготовки висновків і реалізація результатів контролю. На кожному етапі об’єкти організації контрольного процесу такі: • контрольні номенклатури; • носії контрольної інформації (номенклатур); • технологія контрольного процесу (рух носіїв під час виконання різних методичних і технічних прийомів контролю). Використання результатів державно-фінансового контролю У Стандарті ДФК-8 "Оприлюднення результатів державного фінансового контролю" розкрито загальні норми оприлюднення результатів ДФК. Під результатами державного фінансового контролю розуміють результати діяльності суб'єктів державного фінансового контролю з виконання ними завдань щодо забезпечення цільового та ефективного використання бюджетних коштів, державного і комунального майна. Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади забезпечують обов'язкове оприлюднення результатів державного фінансового контролю із врахуванням необхідності дотримання режиму спеціальних обмежень, установлених законодавством. Порядок оприлюднення результатів державного фінансового контролю розробляється кожним міністерством, іншим центральним органом виконавчої влади самостійно з дотриманням норм даного Стандарту та відповідно до чинного законодавства. Суб'єкти ДФК під час оприлюднення результатів державного фінансового контролю за погодженням із ініціаторами контрольних заходів можуть використовувати такі форми висвітлення інформації: o випуск і поширення інформаційних та довідкових збірників (спеціальних бюлетенів), журналів, оглядів, прес-релізів, експрес-інформації; o опублікування нормативно-правових актів в офіційних виданнях та базах законодавства; o проведення прес-конференцій, брифінгів, організація інтерв'ю з керівниками суб'єктів державного фінансового контролю для вітчизняних і зарубіжних засобів масової інформації; o публікації виступів керівників або інших відповідальних працівників суб'єктів ДФК у засобах масової інформації; o проведення тематичних теле- і радіопередач з питань діяльності суб'єктів ДФК; o функціонування власних веб - сторінок в Інтернеті; o інші форми поширення офіційної інформації, що не суперечить чинному законодавству. Публічність та прозорість діяльності суб'єктів ДФК забезпечується шляхом налагодження зв'язків із громадськістю, шляхом розгляду й надання на звернення (запити, скарги, заяви) громадян письмової або усної інформації за погодженням з ініціаторами контрольних заходів. Службові особи суб'єктів ДФК мають дотримуватись встановлених вимог законодавства щодо збереження державної таємниці, конфіденційної, таємної, службової інформації та іншої інформації, обмеження щодо розголошення якої установлені суб'єктом господарювання у межах, визначених законодавством, а також установлених термінів її нерозголошення. Обмеження доступу до службової інформації суб'єктів ДФК встановлюються міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, відповідно до законодавства, внутрішніх нормативно-правових документів. 28. Організація і планування контрольно-ревізійної роботи Під контрольно-ревізійною роботою розуміють сукупність трудових процесів, пов’язаних з виконанням контрольно-ревізійних процедур, а також із створенням необхідних умов для їх здійснення. До контрольно-ревізійних процедур відносять організацію перевірки наявності та стану матеріальних цінностей, фінансових ресурсів, розрахункових операцій і т.д. Контрольно-ревізійна робота проводиться у формі ревізій і перевірок. Ревізія – це метод документального контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємства, дотриманням законодавства з фінансових питань, достовірністю обліку і звітністю, спосіб документального розкриття недостач, розтрат, привласнень та крадіжок коштів і матеріальних цінностей, попередження фінансових зловживань. За наслідками ревізії складається акт. Фактично ревізія – це комплекс взаємопов’язаних перевірок питань фінансово-господарської діяльності підприємств, що здійснюється з допомогою прийомів документального та фактичного контролю, спрямований на виявлення обґрунтованості, доцільності і економічної ефективності здійснення господарських операцій, стану збереження майна. Перевірка – це обстеження і визначення окремих ділянок фінансово-господарської діяльності підприємства або їх підрозділів. На відміну від ревізії перевірки оформляються довідкою або доповідною запискою. Форми контрольно-ревізійної роботи можуть бути централізовані (зосереджені у вищих ланках управління) і децентралізовані (характеризуються наявністю контрольно-ревізійного апарату на підвідомчих підприємствах). За характером виконання контрольно-ревізійних процедур виділяють бригадну, індивідуальну та змішану форми організації контрольно-ревізійної роботи. Ревізія або перевірка здійснюється на підставі розпорядчого документа, підписаного начальником контрольно-ревізійної служби, начальником управління, їх заступниками. Відповідно до ст.11 Закону України «про Державну контрольно-ревізійну службу в Україні» ревізія підприємств, установ та організацій за ініціативою контрольно-ревізійних органів може проводитися не частіше ніж один раз на рік. За дорученням правоохоронних органів ревізія проводиться в будь-який час. До завдань контрольно-ревізійної служби належать здійснення контролю за: - використанням коштів бюджетів усіх рівнів, які входять до складу бюджетної системи України, та коштів державних цільових фондів; - виконанням державних контрактів, про авансованих за рахунок бюджетних коштів; - використанням матеріальних цінностей і нематеріальних активів, що перебувають у державній чи комунальній власності, бюджетних позик чи кредитів, а також позик та кредитів, гарантованих коштами бюджетів; - веденням бухгалтерського обліку і фінансової звітності на підприємствах, в установах та організаціях, що отримують кошти з бюджетів усіх рівнів та/або державних цільових фондів, в тому числі валютних. Ревізія (від лат. Revizio – перегляд) – основна форма контролю. Ревізія – форма документального контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємства, дотриманням законодавства з фінансових питань, достовірністю обліку і звітності; спосіб документального викриття нестач, розтрат, привласнень чи крадіжок коштів і матеріальних цінностей, попередження фінансових зловживань. Ревізія – це різностороння перевірка діяльності підприємства для встановлення законності, доцільності й ефективності дій. У словосполученні «контроль і ревізія» перше поняття є загальним і абстрактним, а друге – окремим і конкретним. Основні причини необхідності ревізій: - низька свідомість окремих працівників стосовно ощадливості й збереження суспільної власності; - не завжди ефективний попередній і поточний контролю з боку керівників, бухгалтерів і фахівців відповідних галузей діяльності; - недоліки в доборі кадрів матеріально відповідальних осіб, неякісна інвентаризація, недосконалість системи матеріальної відповідальності тощо. Ревізії досліджують господарсько-фінансову діяльність підприємств і підприємців з метою виявлення негативних явищ, їх ліквідації та уникнення в майбутньому. Ревізії активно впливають на виявлення причин безгосподарності, порушень законодавства і нормативних актів, сприяють відшкодуванню заподіяних конкретними особами збитків. З цією метою ревізори використовують законодавчі й нормативні акти з питань фінансово-господарського контролю, первинні облікові документи, регістри бухгалтерського обліку, фінансову звітність суб’єктів підприємницької діяльності (баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал). Ревізія також вивчає суб’єкт підприємницької діяльності в статиці, ретроспективно, тобто після завершення господарських процесів. Результати ревізії ґрунтуються на документально достовірних доказах. Під час ревізії конкретно встановлюють розмір збитків, втрат, нестач, обґрунтовуючи це системою доказів (первинними документами, даними інвентаризації, пояснювальними записками відповідальних осіб тощо). Ревізії проводиться згідно з законодавством про підприємства. При цьому власник (держава чи консолідований власник) ставить перед ревізією мету встановити, як призначений ним керівник підприємства виконує його волю в підприємницькій діяльності. Ревізія сприяє підвищенню ефективності діяльності, але не виконує прогнозної функції. Ревізії розрізняють за такими ознаками:
Залежно від органів, які здійснюють контрольно-ревізійну роботу, розрізняють відомчі і позавідомчі ревізії. Відомчі ревізії організують у межах своєї системи міністерства і відомства і призначаються розпорядженням керівника вищестоящої організації чи установи. Позавідомчі ревізії проводять органи позавідомчого державного контролю: Міністерство економіки, Державний комітет статистики, Антимонопольний комітет тощо. Відносно плановості ревізії поділяють на планові й позапланові. Планові ревізії проводять в установлені строки згідно з планами, які складають щороку як відомства, так і органи позавідомчого контролю. План контрольно-ревізійної роботи є секретними документами і не підлягають розголошенню. До позапланових ревізій належать ревізії, які проводяться в окремих випадках і з різних причин (у разі виявлення нестач, за наявності сигналів про недоліки в роботі, порушення і зловживання, з метою контролю за якістю ревізії тощо). За складом ревізійної групи розрізняють комплексні і некомплексні ревізії. Некомплексну ревізію проводить бухгалтер-ревізор. В ході її перевіряють, як правило, лише фінансову діяльність підприємства, стан обліку і вірогідність звітності. У зв’язку з обмеженістю часу, відведеного для проведення ревізії, а також через брак у бухгалтерів-ревізорів глибоких знань з організації і технології виробництва такі ревізії не виявляють недоліків виробничо-технологічного порядку. Тому доцільніше на підприємствах проводити комплексні ревізії у складі ревізійних груп не тільки бухгалтерів-ревізорів, а й галузевих спеціалістів (агрономів, зоотехніків, інженерів-механіків, землевпорядників, інженерів-будівельників, ветеринарних лікарів, економістів, юристів тощо). Залежно від обсягу охоплюваних перевіркою господарських операцій документальні ревізії поділяють на повні й часткові. Повна ревізія передбачає перевірку всієї діяльності підприємства за весь ревізований період. Неповна або часткова ревізія передбачає перевірку лише окремих ділянок діяльності підприємства. Неповну ревізію можна проводити не за весь ревізований період, а тільки за певний проміжок часу. Залежно від повторюваності розрізняють первинні, повторні і додаткові документальні ревізії. Первинні ревізії проводять відповідно до планів або поза планом перший раз. Повторні ревізії призначають при наявності сигналів і скарг про проведення ревізії на низькому рівні, в результаті чого не виявлені відомі окремим особам факти зловживань. Додаткові ревізії здійснюють для уточнення окремих питань після первинних і повторних ревізій. |